Matthew

Chapter 11

Матвія

Розділ 11

Матвея

Глава 11

And (so) it happened, when Jesus finished instructing His twelve students, He departed from there to teach and proclaim in their cities.

I було ^┰ (так що) коли Ісус закінчив інструктувати Своїх дванадцять учнів, Він пішов звідти, щоб навчати та проголошувати в їхніх містах.

И было ^┰ (так что) когда Иисус закончил инструктировать Своих двенадцать учеников, Он ушёл оттуда, чтобы учить и провозглашать в их городах.

Jesus always did Himself what He taught His followers to do. His leadership was not limited to equipping and instructing someone else to do something, but it meant leading by example. Since Jesus being the Master and the Teacher, did what He taught, no Christian leader should assume a purely instructional role expecting someone else to do what he does not. Each Christian teacher is nothing more or less than the most diligent student. The day a leader ceases to follow Jesus, he ceases to be a leader, and the day a teacher ceases to learn, he ceases to be a teacher. People follow people, not organizations, committees, or ideas. They see someone they trust and want to imitate him in order to become like him. They follow his example utilizing his teachings and repeating his actions. This is the way Jesus led His followers, and this is the way we must lead and follow. If a leader never repents in his sins and shortcomings and does not make himself publicly vulnerable, he should not expect people to do it just based on his preaching. If a leader does not humble himself publicly seeking God's guidance and power, no-one else will do it either. If a pastor does not evangelize or preach the gospel in his church, he should not expect his people to do it outside the church. Leaders who just teach but do not do what they say, simply teach people do the same: to teach others how not to do what they preach. No Christian leader should expect his followers to do more or better than he himself does. The same way, it is useless to expect a revival in a church that is lead by a pastor, who does not strive for a revival in his own life. Revival starts with brokenness of one's heath, repentance in all of own sins against God's Word, and total commitment on the part of church leadership. Leaders are called to lead the others, not to follow them. Therefore, revival must start with them.

Ісус завжди робив те, чому навчав Своїх послідовників. Його лідерство не обмежувалося оснащенням та інструктуванням когось ще робити щось, воно означало подавати приклад. Оскільки Ісус, будучи Паном і Вчителем, робив те, чому навчав, жоден християнський лідер не повинен брати на себе чисто навчальну роль, чекаючи, що хтось інший буде робити те, чого він сам не робить. Кожен християнський вчитель - не що інше, як самий старанний учень. У той день, коли лідер перестає слідувати за Ісусом, він перестає бути лідером, і в день, коли вчитель перестає вчитися, він перестає бути вчителем. Люди йдуть за людьми, а не за організаціями, комітетами або ідеями. Вони бачать того, кому довіряють, і хочуть імітувати його, щоб стати схожими на нього. Вони слідують його прикладу, використовуючи його вчення та повторюючи його дії. Це шлях, по якому Ісус вів Своїх послідовників, і саме цим шляхом ми повинні вести та слідувати самі. Якщо лідер ніколи не кається у своїх гріхах і недоліках і не робить себе публічно вразливим, йому не слід очікувати, що люди будуть робити це тільки на основі його проповідей. Якщо лідер не упокорює себе, публічно шукаючи керівництв та сили Бога, ніхто інший цього теж не буде робити. Якщо пастор не євангелізує або не проповідує євангеліє в своїй церкві, йому не слід очікувати, що його люди будуть робити це поза церквою. Лідери, які просто вчать але не роблять те, що говорять, тільки вчать людей робити те ж саме: вчити інших як не робити те, що вони проповідують. Жоден християнський лідер не повинен очікувати, що його послідовники будуть робити більше або краще, ніж він сам. Точно так само марно очікувати пробудження в церкві, яку веде пастор, який не прагне до пробудження в своєму власному житті. Пробудження починається з розбитісті свого сердця, покаяння у всіх своїх гріхах проти Божого Слов та повної само-присвяти з боку церковного керівництва. Лідери покликані вести за собою інших, а не слідувати за ними. Тому відродження має починатися саме з них.

Иисус всегда делал то, чему учил Своих последователей. Его лидерство не ограничивалось оснащением и инструктированием кого-то ещё делать что-то, оно означало подавать пример. Поскольку Иисус, будучи Господином и Учителем, делал то, чему учил, ни один христианский лидер не должен брать на себя чисто обучающую роль, ожидая, что кто-то другой будет делать то, чего он сам не делает. Каждый христианский учитель - не что иное, как самый прилежный ученик. В тот день, когда лидер перестает следовать за Иисусом, он перестает быть лидером, и в день, когда учитель перестает учиться, он перестает быть учителем. Люди следуют за людьми, а не за организациями, комитетами или идеями. Они видят того, кому доверяют, и хотят подражать ему, чтобы стать похожими на него. Они следуют его примеру, используя его учение и повторяя его действия. Это путь, по которому Иисус вёл Своих последователей, и именно по этому пути мы должны вести и следовать сами. Если лидер никогда не раскаивается в своих грехах и недостатках и не делает себя публично уязвимым, ему не следует ожидать, что люди будут делать это только на основе его проповедей. Если лидер не смиряет себя, публично ища руководства и силы Бога, никто другой этого тоже не будет делать. Если пастор не евангелизирует или не проповедует евангелие в своей церкви, ему не следует ожидать, что его люди будут делать это вне церкви. Лидеры, которые просто учат но не делают то, что говорят, просто учат людей делать то же самое: учить других как не делать то, что они проповедуют. Ни один христианский лидер не должен ожидать, что его последователи будут делать больше или лучше, чем он сам. Точно так же бесполезно ожидать пробуждения в церкви, которую ведёт пастор, который не стремится к пробуждению в своей собственной жизни. Пробуждение начинается с разбитости своего сердца, покаяния во всех своих грехах против Божьего Слова и полного само-посвящения со стороны церковного руководства. Лидеры призваны вести за собой других, а не следовать за ними. Поэтому возрождение должно начинаться именно с них.

² But John, having heard in prison ^┰ (about) the accomplishments ^┰ of Christ (and), having sent (a message) through ^┰ his students, ³ said to Him: "Are you the One who is coming or we should expect another one?" ⁴ And Jesus said in response ^┰: "Having gone, report to John what you hear and see. ⁵ The blind receive sight, and the lame walk, the lepers get cleansed and the deaf hear, ^┰ the dead bodies ^┰ get back to life, and the poor hear the good news ^┰. ⁶ And favored ^┰ is the one who would not be caused to sin by refusing to believe in Me ^┰."

² Але Іван, почувши у в'язниці (про) досягнення ^┰ Христа (і), пославши (повідомлення) через ^┰ своїх учнів, ³ сказав Йому: "Чи Ти є той, хто повинен прийти, або нам слід очікувати іншого?" ⁴ Та Ісус сказав у відповідь ^┰: "Ідіть, скажіть Івану те, що ви чуєта та бачите. ⁵ Сліпі отримують зір і криві ходять, прокажені очищуються та глухі чують, ^┰ мертві тіла ^┰ оживають, а бідні чують гарну новину ^┰. ⁶ І переважним ^┰ є той, кого не змусять ^┰ згрішити тим щоб відмовитися вірити в Мене ^┰".

² Но Иван, услышав в тюрьме (о) достижениях ^┰ Христа (и), послав (сообщение) через ^┰ своих учеников, ³ сказал Ему: "Ты-ли тот, кто должен прийти, или нам следует ожидать другого?" ⁴ А Иисус сказал в ответ ^┰: "Идите, доложите Ивану то, что вы слышите и видите. ⁵ Слепые получают зрение и хромые ходят, прокажённые очищаются и глухие слышат, ^┰ мёртвые тела ^┰ оживают, а бедные слышат хорошую новость ^┰. ⁶ И предпочитаемым ^┰ является тот, кого не заставят ^┰ согрешить тем чтобы отказаться верить в Меня ^┰".

After Jesus just taught His students to stand firm in faith in Him through the upcoming persecutions, John the Baptizer becomes a real-life example of that teaching. John was a cousin of Jesus who introduced Him to Israel, and yet, when John was arrested and put in jail, he started doubting Jesus to be the Messiah. Jesus teaches that the best way to counter doubts is to testify about the miracles He performed. He connected the things He was doing to a messianic prophecy of Isaiah (Isa. 61:1). Testifying about Jesus fulfilling messianic prophecies of the Old Testament was a big part of proving and maintaining the faith in Him as the Messiah. Similarly, testimonies of God's miracles and His faithfulness to His Word continue to be important in strengthening believers in their faith and in helping them overcome their doubts about Jesus. Every believer can go through doubts in Jesus as the Son of God sent to save the lost humanity. These doubts become intensified during tough times when a believer faces various tests of faith. There is no other way to maintain strong faith in Christ other than by believing the eyewitness accounts of His miracles, including the miracles of His birth and resurrection. However, it remains a matter of a personal choice to either believe the gospel or to doubt it. There is nothing to disprove or demonstrate what Jesus did thousands of years ago. It becomes purely a matter of a personal decision to believe. This is why Jesus prefers those who would not yield to doubts in the face of danger and unfulfilled expectations and who stand firm through the trials of faith. God blesses those who bless Him when life becomes difficult. This is why the gospel must be proclaimed not only to the unbelievers but to believers as well to comfort them, strengthen their faith, and to prevent rejecting Jesus due to unfavorable to faith circumstances.
Faith is a personal decision to believe Jesus in what He already did and in what He promised to do when we do what He taught us to do. This is the only way to begin and maintain the Christian life. Doubts have a potential not only to stop a person from accepting Jesus, but they can also lead a believer far away from Him. If even John, Jesus' cousin, who introduced Him to the world, had his share of doubts under persecutions, so may anyone else. Refusal to believe in what Jesus did or in that He will do what He promised to do when we obey His word means to lose His blessing and it is similar to committing an apostasy. When God promised to forgive and heal you, your church, and your land if you subdue yourself and repent in your sins, but you doubt that He will do it because you are not sure if His sovereignty will not overwrite His honesty, you act like an unbeliever presenting Him as a liar, who may not do what He promised. Revival is not a sovereignly capricious act of God, but an act of His faithfulness to His Word. It requires both repentance and faith. Knowing this, revival must be treated as a necessary consequence of God's faithfulness. As such, it can be anticipated, believed in, and diligently prayed for. The false humility before God's sovereignty that in its essence is the lack of faith in His promises and His faithfulness, could be the main reason why revivals to not happen in the first place. They require as much confidence as they do humility, prayer, courage, and perseverance.

Після того, як Ісус щойно навчив Своїх учнів твердо стояти у вірі в Нього під час майбутніх гонінь, Іван Хреститель стає реальним прикладом цього вчення. Іван був двоюрідним братом Ісуса, який представив Його Ізраїлю, і все ж, коли Івана заарештували та посадили до в'язниці, він почав сумніватися в тому, що Ісус був Месією. Ісус вчить, що кращий спосіб розвіяти сумніви - це свідчити про чудеса, які Він зробив. Він пов'язав Свої вчинки з месіанським пророцтвом Ісаї (Ісайя 61:1). Свідоцтво про виконання Ісусом месіанських пророцтв Старого Завіту було великою частиною доказу та підтримки віри в Нього як Месію. Точно таким же чином свідоцтва про чудеса Бог та Його вірность Свому Слову як і раніше є важливими в зміцненні віруючих в їх вірі та для допомоги їм долати свої сумніви щодо Ісуса. Кожен віруючий може проходити через сумніви в Ісусі як Божому Сину, надісланому спасти гинуче людство. Ці сумніви посилюються в важкі часи, коли віруючий стикається з різними випробуваннями віри. Немає іншого способу зберегти тверду віру в Христа, крім як вірити розповідям очевидців про Його чудеса, включаючи чуда Його народження та воскресіння. Однак це залишається справою особистого вибору: або вірити євангелію, або сумніватися в ньому. Немає нічого, що могло б спростувати або продемонструвати те, що Ісус зробив тисячі років назад. Це стає виключно питанням особистого рішення вірити. Ось чому Ісус віддає перевагу тим, хто не піддається сумнівам перед лицем небезпеки та нездійснених очікувань але стійко витримує випробування віри. Бог благословляє тих, хто благословляє Його, коли життя стає важким. Ось чому євангеліє повинно бути проголошене не тільки невіруючим, але й віруючим, щоб втішити їх, зміцнити їх віру та запобігти відкидання Ісуса через несприятливі для віри обставини.
Віра - це особисте рішення повірити Ісусу в тому, що Він уже зробив, і в тому, що Він обіцяв зробити, коли ми робимо те, що Він навчив нас робити. Це єдиний спосіб почати та підтримувати християнське життя. Сумніви можуть не тільки перешкодити людині прийняти Ісуса, але також можуть відвести віруючого далеко від Нього. Якщо навіть Іван, двоюрідний брат Ісуса, який представив Його світу, відчував свої сумніви під час гонінь, те ж може відчувати і будь-який інший. Відмова вірити в те, що зробив Ісус, або в те, що Він зробить те, що обіцяв, коли ми будемо підкорятися Його Слову, означає втрату Його благословення, і схоже на вчинення відступництва. Коли Бог пообіцяв пробачити та зцілити вас, вашу церкву та вашу землю, якщо ви вкоритеся та покаєтеся в своїх гріхах, але ви сумніваєтеся, що Він зробить це, тому що ви не впевнені, що Його суверенітет не скасує Його чесність, ви поступаєте як невіруюча людина, яка виставляє Його брехуном, який може й не виконати обіцяного Їм. Відродження - це не суверенно примхливий акт Бога, а акт Його вірності Свому Слову. Воно вимагає як покаяння, так і віри. Знаючи це, до пробудження потрібно ставитися як до необхідного наслідку вірності Бога. Таким чином, його можна очікувати, вірити в нього, і старанно про нього молитися. Фальшіве смирення перед суверенітетом Бога, яке, по суті, є недоліком віри в Його обіцянки та Його вірність, може бути основною причиною, по якій пробудження взагалі не відбуваються. Для них потрібно настільки-же багато впевненності, як і смирення, молитви, мужності та стійкості.

После того, как Иисус только что научил Своих учеников твердо стоять в вере в Него во время предстоящих гонений, Иван Креститель становится реальным примером этого учения. Иван был двоюродным братом Иисуса, который представил Его Израилю, и всё же, когда Ивана арестовали и посадили в тюрьму, он начал сомневаться в том, что Иисус был Мессией. Иисус учит, что лучший способ развеять сомнения - это свидетельствовать о чудесах, которые Он сделал. Он связал Свои поступки с мессианским пророчеством Исаии (Исайя 61:1). Свидетельство об исполнении Иисусом мессианских пророчеств Старого Завета было большой частью доказательства и поддержания веры в Него как Мессию. Точно так же свидетельства о чудесах Бога и Его верности своему Слову по прежнему важны в укреплении верующих в их вере и для помощи им преодолевать свои сомнения относительно Иисуса. Каждый верующий может проходить через сомнения в Иисусе как Божьем Сыне, посланном спасти погибающее человечество. Эти сомнения усиливаются в тяжёлые времена, когда верующий сталкивается с различными испытаниями веры. Нет другого способа сохранить твердую веру во Христа, кроме как верить рассказам очевидцев о Его чудесах, включая чудеса Его рождения и воскресения. Однако это остается делом личного выбора: либо верить евангелию, либо сомневаться в нём. Нет ничего, что могло бы опровергнуть или продемонстрировать то, что Иисус сделал тысячи лет назад. Это становится исключительно вопросом личного решения верить. Вот почему Иисус предпочитает тех, кто не поддаётся сомнениям перед лицом опасности и несбывшихся ожиданий но стойко выдерживает испытания веры. Бог благословляет тех, кто благословляет Его, когда жизнь становится трудной. Вот почему евангелие должно быть провозглашаемо не только неверующим, но и верующим, чтобы утешить и их, укрепить их веру и предотвратить отвержение Иисуса из-за неблагоприятных для веры обстоятельств.
Вера - это личное решение поверить Иисусу в том, что Он уже сделал, и в том, что Он обещал сделать, когда мы делаем то, что Он нас научил делать. Это единственный способ начать и поддерживать христианскую жизнь. Сомнения могут не только помешать человеку принять Иисуса, но также могут увести верующего далеко от Него. Если даже Иван, двоюродный брат Иисуса, который представил Его миру, испытывал свои сомнения во время гонений, то же может испытывать и любой другой. Отказ верить в то, что сделал Иисус, или в то, что Он сделает то, что обещал, когда мы будем подчиняться Его Слову, означает потерю Его благословения, и схоже на совершение отступничества. Когда Бог пообещал простить и исцелить вас, вашу церковь и вашу землю, если вы подчинитесь и покаетесь в своих грехах, но вы сомневаетесь, что Он сделает это, потому что вы не уверены, что Его суверенитет не отменит Его честность, вы поступаете как неверующий человек, выставляющий Его лжецом, который может и не выполнить обещанного Им. Возрождение - это не суверенно капризный акт Бога, а акт Его верности Своему Слову. Оно требует как покаяния, так и веры. Зная это, к пробуждению нужно относиться как к необходимому следствию верности Бога. Таким образом, его можно ожидать, верить в него, и усердно о нём молиться. Ложное смирение перед суверенитетом Бога, которое, по сути, является недостатком веры в Его обещания и Его верность, может быть основной причиной, по которой пробуждения вообще не происходят. Для них нужно настолько-же много уверенности, как и смирения, молитвы, мужества и стойкости.

⁷ But when they went away, Jesus spoke to the crowds about John: "What did you come out to see in the wilderness? A reed swaying in the wind? ⁸ Or rather ^┰, what did you come out to see? A man dressed in soft (clothes)? Look, those who wear soft (clothes) are in the king's mansions. ⁹ But what did you come out to see? A prophet? Yes, I tell you, and even more than (just) a prophet. ¹⁰ ^┰ He ^┰ is about whom this was written:
'Look! I am sending My messenger in front of You,
who will prepare your way before You.'"

⁷ Но когда они ушли, Иисус сказал толпе об Иване: "Что вы выходили увидеть в пустыне? Тростник, качающийся на ветру? ⁸ А точнее ^┰, что вы выходили увидеть? Человека, одетого в мягкие (одежды)? Смотрите, те, кто носит мягкие (одежды), находятся в королевских особняках. ⁹ Так что вы выходили увидеть? Пророка? Да, Я говорю вам, и даже больше, чем (просто) пророка. ¹⁰ ^┰ Он тот ^┰, о ком было написано:
'Смотри! Я посылаю Моего посланника впереди Тебя,
который подготовит Тебе перед Тобой дорогу'".

⁷ Але коли вони пішли, Ісус сказав до натовпу про Івана: "Що ви виходили побачити в пустелі? Очерет, що коливається на вітрі? ⁸ А точніше ^┰, що ви виходили побачити? Людину, одягнену в м'які (одежі)? Дивіться, ті, хто носить м'які (одежі), знаходяться в королівських маєтках. ⁹ Так що ви виходили побачити? Пророка? Так, Я кажу вам, і навіть більше, ніж (просто) пророка. ¹⁰ ^┰ Він є той ^┰, про кого було написано:
'Дивись! Я посилаю Мого посланця попереду Тебе,
який приготує Тобі перед Тобою дорогу'".

The main question that prompted John to doubt Jesus was also on the minds of people. They wondered why John ended up in prison and later was executed if he was a true prophet of God and announced Jesus as the Messiah. A similar question could make Jesus' followers also wonder why tribulations would come to them if Jesus was God and would supposed to protect them. The answer Jesus gave was very simple. He asked the people about their expectations, if they came out to the wilderness to see someone shaken by every wind or a king's appeaser who strived to live a comfortable and lavish life. No, they expected to to see a prophet, a rigid, unwavering, and uncompromising leader who despised luxuries in order to preach the truth even at the expense of his own life. John got into prison precisely because he was such a man, who opposed the King and confronted his sin. Jesus prepared His followers to be ready to go to prison and die instead of being blessed with the royal favors and material wealth for being flexible, sensitive, and accommodating to people's feelings and beliefs. We need to stop thinking that our lives must be void of problems because we follow Jesus. Quite the opposite, we need to listen to what Jesus is teaching here and replace those expectations with the expectations of problems caused by unwavering and prophetic lifestyle and witness. The followers of Jesus need to become lonely voices in their own cultural wilderness being ready to suffer opposition, humiliation, poverty, and even death for proclaiming the gospel. If God blesses us with the material means and favor from other people, we should treat it as God's gift and not as what should happen to us as to God's prophets. Although John's calling was unique, it is very similar to what God calls every Christian to do. A Christian calling is prophetic, but it is more than just prophetic. Its end goal is not simply to be a vehicle of the Holy Spirit to convict the world in its sins (John 16:8), it is to go before Jesus as His herald, prepare the way for Him to work in people's hearts, and to introduce Him to the fallen humanity. The rest is what the Holy Spirit does directly in their hearts. Revival does not happen to churches that tolerate their cultural sins, accommodate unrepentant sinners, and strive for cultural approval and comfort. Revival is for those who strive for God's holiness and are ready to pay the ultimate price for lovingly preaching it to the condemned to Hell world. Persecutions, sufferings, imprisonment, and death should not be desired and purposely provoked, but they should be expected and should not be avoided at the expense of spiritual revival.

Головне питання, яке спонукало Івана засумніватися в Ісусі, був теж в умах людей. Вони задавалися питанням, чому Іван опинився у в'язниці, а потім був страчений, якщо він був справжнім пророком Бог та оголосив Ісуса Месією. Таке запитання міг змусити послідовників також Ісуса задуматися, чому їх спіткають нещастя, якщо Ісус був Богом і повинен був їх захищати. Відповідь Ісуса була дуже простою. Він запитав людей про їхні очікування, чи виходили вони в пустелю, щоб побачити когось, качаємого кожним вітром, або ублажателя короля, який прагне жити комфортним і багатим життям. Ні, вони очікували побачити пророка, жорсткого, непохитного та безкомпромісного лідера, який зневажав розкіш, щоб проповідувати істину навіть ціною свого власного життя. Іван потрапив до в'язниці саме тому, що був такою людиною, який виступив проти короля та протистояв його гріху. Ісус підготував Своїх послідовників до того, щоб вони були готові відправитися у в'язницю та померти замість того, щоб отримати королівські милості та матеріальне багатство за гнучкість, чутливість і пристосованість до почуттів і переконань людей. Нам потрібно перестати думати, що в нашому житті не повинно бути проблем бо ми слідуємо за Ісусом. Навпаки, нам потрібно прислухатися до того, чого тут вчить Ісус, і замінити ці очікування очікуваннями проблем, викликаних непохитним і пророчим способом життя та свідченням. Послідовникам Ісуса необхідно стати самотніми голосами в своїй власній культурній пустелі, будучи готовими перенести опір, приниження, бідність і навіть смерть за проголошення євангелія. Якщо Бог благословляє нас матеріальними засобами та прихильністю інших людей, ми повинні ставитися до цього як до Божго подарунку, а не як до того, що має статися з нами, як з Божими пророками. Хоча покликання Івана було унікальним, воно дуже схоже на те, до чого Бог закликає кожного християнина. Християнське покликання є пророчим, але воно більше, ніж просто пророче. Його кінцева мета - не просто бути провідником Святого Духа в тому, щоб викривати світ в його гріхах (Івана 16:8), воно та в тому, щоб йти перед Ісусом як його вісник, підготовувати Йому шлях для роботи в серцях людей і познайомити з Ним занепале людство. Решта - це те, що Святий Дух робить безпосередньо в їх серцях. Відродження не відбувається з церквами, які є терпимі до гріхів своєї культури, які приймають нерозкаяних грішників і прагнуть до суспільного схвалення та комфорту. Пробудження призначене для тих, хто прагне до Божої святості та готові заплатити вищу ціну за те, щоб з любов'ю проповідувати її приреченому на пекло світу. Не можна бажати та навмисне провокувати переслідування, страждання, тюремне ув'язнення та смерть, але їх слід очікувати, і їх не слід уникати за рахунок духовного відродження.

Главный вопрос, который побудил Ивана усомниться в Иисусе, был тоже в умах людей. Они задавались вопросом, почему Иван оказался в тюрьме, а затем был казнён, если он был истинным пророком Бога и объявил Иисуса Мессией. Подобный вопрос мог заставить последователей Иисуса также задуматься, почему их постигнут несчастья, если Иисус был Богом и должен был их защищать. Ответ Иисуса был очень простым. Он спросил людей об их ожиданиях, выходили-ли они в пустыню, чтобы увидеть кого-то, качаемого каждым ветром, или ублажателя короля, который стремится жить комфортной и богатой жизнью. Нет, они ожидали увидеть пророка, жёсткого, непоколебимого и бескомпромиссного лидера, который презирал роскошь, чтобы проповедовать истину даже ценой своей собственной жизни. Иван попал в тюрьму именно потому, что был таким человеком, который выступил против короля и противостоял его греху. Иисус подготовил Своих последователей к тому, чтобы они были готовы отправиться в тюрьму и умереть вместо того, чтобы получить королевские милости и материальное богатство за гибкость, чувствительность и приспособленность к чувствам и убеждениям людей. Нам нужно перестать думать, что в нашей жизни не должно быть проблем потому что мы следуем за Иисусом. Напротив, нам нужно прислушаться к тому, чему тут учит Иисус, и заменить эти ожидания ожиданиями проблем, вызванных непоколебимым и пророческим образом жизни и свидетельством. Последователям Иисуса необходимо стать одинокими голосами в своей собственной культурной пустыне, будучи готовыми перенести сопротивление, унижение, бедность и даже смерть за провозглашение евангелия. Если Бог благословляет нас материальными средствами и благосклонностью других людей, мы должны относиться к этому как к Божьей подарку, а не как к тому, что должно случиться с нами, как с Божьими пророками. Хотя призвание Ивана было уникальным, оно очень похоже на то, к чему Бог призывает каждого христианина. Христианское призвание пророческое, но оно больше, чем просто пророческое. Его конечная цель - не просто быть проводником Святого Духа в том, чтобы обличиать мир в его грехах (Ивана 16:8), оно и в том, чтобы идти перед Иисусом как Его вестник, подготовить Ему путь для работы в сердцах людей и познакомить с Ним падшее человечество. Остальное - это то, что Святой Дух делает напрямую в их сердцах. Возрождение не происходит с церквями, которые терпимы ко грехам своей культуры, которые принимают нераскаявшихся грешников и стремятся к общественному одобрению и комфорту. Пробуждение предназначено для тех, кто стремится к Божьей святости и готовы заплатить высшую цену за то, чтобы с любовью проповедовать её обречённому на Ад миру. Нельзя желать и умышленно провоцировать преследования, страдания, тюремное заключение и смерть, но их следует ожидать, и их не следует избегать за счёт духовного возрождения.

¹¹ I assure you ^┰, not (one) greater than John the Baptizer appeared in Israel among those born of a woman, but the least important one in the Kingdom of Heaven is greater than him. ¹² And from the times of John the Baptizer until now, the Kingdom of Heaven is being occupied by force and forceful ^┰ people seize it. ¹³ For all the Prophets and the Law were prophesied before John, ¹⁴ and if you are willing to accept (it), he is Elijah who was to come. ¹⁵ The one who has ears, let him hear.

¹¹ Я запевняю вас ^┰, в Ізраїлі серед народжених жінкою не з'являвся більший за Івана Хрестителя, але найменш важливий в Небесному Королівстві є більшим за нього. ¹² І з часів Івана Хрестителя та до теперішнього часу Небесне Королівство захоплюється силою, і вольові ^┰ люди захоплюють його. ¹³ Тому що всі пророки та Закон були передвіщені до Івана, ¹⁴ і якщо ви бажаєте (це) прийняти, він - (і є) Ілля, який повинен був прийти. ¹⁵ Той, у кого є вуха, той нехай чує.

¹¹ Я уверяю вас ^┰, в Израиле среди рождённых женщиной не появлялся больший Ивана Крестителя, но наименее важный в Небесном Королевстве больше него. ¹² И со времен Ивана Крестителя и до настоящего времени Небесное Королевство захватывается силой, и волевые ^┰ люди захватывают его. ¹³ Потому как все пророки и Закон были предсказаны до Ивана, ¹⁴ и если вы желаете принять (это), он - (и есть) Илия, который должен был прийти. ¹⁵ Тот, у кого есть уши, тот пусть слышит.

Jesus connects John's imprisonment to war using military terminology. He likened seizing the Kingdom of Heaven to conquering a city-state. Unlike in the Old Testament, when belonging to God's people was on the basis of one's national identity, John was the first prophet of the New Testament, who seized His place in God's Kingdom based on his fight with sin. Entering God's Kingdom requires enormous efforts on the part of a sinner. These efforts deal with conquering one's doubts, fears, opposition, and lusts. Just as in a battle, it also requires immediate decisive action. Although John was the greatest Hebrew ever was born in Israel before Jesus, any believer is more important than John as we have a much more important message than John did (Acts 19:4-6). Repentance before the God of the Bible in anticipation of the coming Messiah is not enough, accepting Jesus in the person of the Holy Spirit into one's heart by faith in Him and committing one's life to Him is also required.
Each person who wants to be even the smallest and the least important in the Kingdom, yet greater than anyone in the Old Testament, including John the Baptizer, must apply own violent force to force himself or herself into the Kingdom. It does not come by birth into a Christian family or community but by own fully willful choice and commitment. Without this determination, no-one can cling to Jesus in the time of testing and obtain the necessary power of God to overcome it. In other words, without using his or her own willpower to cease and hold the Kingdom of Heaven, Christian life is a disaster waiting to happen. This is why a true revival requires the full personal commitment of every Christian regardless of how insignificant he or she is to use every effort to abide in Jesus and to seek His power in every case of testing. This is why forcing oneself into the Kingdom of Heaven requires a decision to follow Jesus against all existing doubts, fears, and temptations. There is no other way to become and to be even the very least in the Kingdom.

Ісус пов'язує заточення Івана у в'язницю з війною, використовуючи військову термінологію. Він порівняв захоплення Небесного Королівства із завоюванням міста-держави. На відміну від Старого Завіту, коли приналежність до Божого народу визначалася національною приналежністю, Іван був першим пророком Нового Завіту, який зайняв Своє місце в Божому Королівстві завдяки своїй боротьбі з гріхом. Входження в Боже Королівство вимагає від грішника величезних зусиль. Ці зусилля спрямовані на подолання сумнівів, страхів, опору та похоті. Як і в битві, воно вимагає негайної рішучої дії. Хоча Іван був найбільшим євреєм, який коли-небудь народилвся в Ізраїлі до Ісуса, будь-який віруючий є більш важливим за Івана, оскільки у нас є набагато більш важливе послання, ніж було у Івана (Дії 19:4-6). Покаяння перед Богом Біблії в очікуванні прийдешнього Месії є недостатнім, необхідно також прийняти Ісуса в особі Святого Духа в своє серце по вірі в Нього та присвятити Йому своє життя.
Кожна людина, яка хоче бути навіть найменшим і найменш важливим в Королівстві, але при цьому більш великим, ніж будь-хто в Старому Завіті, включаючи Івана Хрестителя, повинна застосувати власну жорстку силу, щоб змусити себе ввійти в Королівство. Це приходить не по народженню в християнській родині або товаристві, а за власним добровільним вибором і посвяченням. Без цієї рішучості ніхто не може триматися за Ісуса під час випробувань і отримувати необхідну силу Бога, щоб подолати їх. Іншими словами, без використання своєї власної сили волі, щоб захопити та утримати Небесне Королівство, християнське життя - це катастрофа, яка чекає свєї години. Ось чому для істинного пробудження потрібно повне особисте посвячення кожного християнина, незалежно від того, наскільки він незначний, використовувати всі зусилля перебувати в Ісусі та шукати Його сили в кожному випадку випробування. Ось чому для того, щоб потрапити в Небесне Королівство, необхідно прийняти рішення слідувати за Ісусом всупереч усім існуючим сумнівам, страхам і спокусам. Немає іншого способу потрапити в Королівство та бути в ньому хоча б найменшим.

Иисус связывает заключение Ивана в тюрьму с войной, используя военную терминологию. Он сравнил захват Небесного Королевства с завоеванием города-государства. В отличие от Старого Завета, когда принадлежность к Божьему народу определялась национальной принадлежностью, Иван был первым пророком Нового Завета, который занял Свое место в Божьем Королевстве благодаря своей борьбе с грехом. Вхождение в Божье Королевство требует от грешника огромных усилий. Эти усилия направлены на преодоление сомнений, страхов, сопротивления и похоти. Как и в битве, оно требует немедленного решительного действия. Хотя Иван был величайшим евреем, когда-либо родившимся в Израиле до Иисуса, любой верующий важнее Ивана, поскольку у нас есть гораздо более важное послание, чем то, что было у Ивана (Действия 19:4-6). Покаяния перед Богом Библии в ожидании грядущего Мессии недостаточно, необходимо также принять Иисуса в лице Святого Духа в своё сердце по вере в Него и посвятить Ему свою жизнь.
Каждый человек, который хочет быть даже самым маленьким и наименее важным в Королевстве, но при этом более великим, чем кто-либо в Старом Завете, включая Ивана Крестителя, должен применить собственную жёсткую силу, чтобы заставить себя войти в Королевство. Оно приходит не по рождению в христианской семье или сообществе, а по собственному добровольному выбору и посвящению. Без этой решимости никто не может держаться за Иисуса во время испытаний и получать необходимую силу Бога, чтобы преодолеть их. Другими словами, без использования своей собственной силы воли, чтобы захватить и удержать Небесное Королевство, христианская жизнь - это катастрофа, ожидающая своего часа. Вот почему для истинного пробуждения требуется полное личное посвящение каждого христианина, независимо от того, насколько он или она незначительны, использовать все усилия пребывать в Иисусе и искать Его силы в каждом случае испытания. Вот почему для того, чтобы попасть в Небесное Королевство, необходимо принять решение следовать за Иисусом вопреки всем существующим сомнениям, страхам и испытаниям. Нет другого способа попасть в Королевство и быть в нём хотя бы наименьшим.

¹⁶ But to what will I compare this (current) generation? They are like children (who are) sitting in the market places (and) calling other (children) ¹⁷ saying ^┰:
'We played a flute for you and you did not dance;
We sang a dirge ^┰ and you did not mourn'.

¹⁶ Але з чим Я порівняю це (нинішнє) покоління? Вони як діти що сидять на ринках (та) кличуть інших (дітей) ¹⁷. кажучи ^┰:
'Ми грали вам на флейті, а ви не танцювали;
Ми співали ^┰ похоронну пісню, а ви не сумували'.

¹⁶ Но с чем Я сравню это (нынешнее) поколение? Они как дети сидящие на рынках (и) зовущие других (детей) ¹⁷ говоря ^┰:
'Мы играли вам на флейте, а вы не танцевали;
Мы пели ^┰ погребальную песню, а вы не горевали'.

This is an analogy to show how rigid and unresponsive the majority of Jesus' generation was. He paints a picture of children playing on a marketplace and trying to attract the attention of their peers, but no matter what they do, play joyful tunes or sing mournful songs, nothing is good enough. There are people that no matter how you are trying to reach them, will find a fault in you and an excuse not to listen. While many came out to listen to John the Baptiser and many followed Jesus, the overall culture was completely unresponsive. We should never rely on our arts and performances that are created to attract people to our churches. John the Baptizer had none of it. He did not sing songs, did not play any musical instruments, he did not entertain people with his eloquence, he did not try to impress them with his wealth. He had none of anything humanly attractive. The only thing he had was the pursuit of God's righteousness, for which many people were hungry. He confronted the sins of his generation and called them to come, confess those sins, abandon them, and commit to righteousness through baptism. This is the essence of the gospel, not the songs, garments, or anything exterior. There is nothing wrong with the external expressions of faith, whether it deals with arts or doctrines, but we should never consider any of those things as a parts of the gospel itself. We should understand that they are bound to time, culture, and location. As demography changes with every generation, the contextualized gospel becomes outdated and alien, and churches turn into museums. The gospel in its pure form is timeless and designed for the entire world. The methods to present the gospel can be contextualized, but they should never become essential. We should not place too much of an emphasis on the methods we use to reach our generation because there is a much more serious matter to deal with. People have free will and their commitments to their religion or the lack of it cannot be overcome by different methods and styles of spreading the gospel. Even Jesus lamented this unwillingness to listen and accept God's truth. Whether or not to follow Jesus still remains a matter of a personal or collective decision that no one can make on behalf of other people. All we can do is to help them to make it and we should not lose heart when they refuse to do it for various reasons. When it comes to will, no amount of sound arguments or efforts can change it. People have to make the right choices on their own, not under compulsion or because of any gimmicks or witty arguments. Commitment is more of a matter of the heart than of the mind. Neither helping people to find God intellectually or trying to resonate with their emotions accomplishes evangelism on its own, separately from each other. They must be involved together. The main obstacle between a man and God is sin (Isa. 59:2) and although Jesus paid for all sins of the entire humanity (1 John 2:2) with His life, the choice belongs to each person and this choice is always between sin and God. This is why repentance of sin is necessary for establishing relationships with God. A revival begins when people address the problem of their sins by repenting and establishing or repairing their relations with God through Christ's substitutionary sacrifice. Everything else is secondary and should stay as such.

Ця аналогія показує наскільки жорсткою та байдужою була більшість покоління Ісуса. Вона малює картину дітей, що грають на ринку та намагаються привернути увагу однолітків, але що вони не роблять, грають веселі мелодії або співають тужливі пісні, нічого доброго не відбувається. Є люди, які, як би ви не намагалися йти з ними на контакт, знайдуть в вас недолік і виправдання, щоб вас не слухати. Хоча багато хто приходив послухати Івана Хрестителя, та багато пішли за Ісусом, загальна культура на це абсолютно не реагувала. Ми ніколи не повинні покладатися на своє мистецтво та постанови, які створені для залучення людей у наші церкви. У Івана Хрестителя цього не було. Він не співав пісень, не грав на музичних інструментах, не розважав людей своїм красномовством та не намагався справити на них враження своїм багатством. У ньому не було нічого по-людськи привабливого. Єдине, що у нього було, - це прагнення до Божої праведності, якої жадали багато людей. Він протистояв гріхам свого покоління та закликав людей прийти, сповідати ці гріхи, залишити їх і присвятити себе праведності через хрещення. Це й є суть євангелія, а не пісні, одяг або щось ще зовнішнє. Немає нічого поганого в зовнішньому вираженні віри, будь то мистецтво чи вчення, але ми ніколи не повинні розглядати ці речі як частини самого євангелія. Ми повинні розуміти, що вони прив'язані до часу, культури та місця. Оскільки демографія змінюється з кожним поколінням, контекстуалізуоване євангеліє стає застарілим та чужим а церкви стають музеями. Євангеіє в чистому вигляді знаходиться поза часом та створене для всого світу. Методи представлення євангелія можна контекстуалізувати, але вони ніколи не повинні ставати важливими. Ми не повинні приділяти занадто багато уваги методам, які ми використовуємо, щоб досягти свого покоління, тому що є набагато більш серйозне питання, з яким потрібно мати справу. У людей є свобода волі, і їх прихильність своєї релігії або її відсутності неможливо подолати за допомогою різних методів і стилів розповсюдження євангелія. Навіть Ісус нарікав на це небажання слухати та приймати Божу істину. Слідувати за Ісусом чи ні, як і раніше, залишається питанням особистого або колективного рішення, яке ніхто не може прийняти за інших людей. Все, що ми можемо зробити, - це допомогти їм зробити це самим, і ми не маємо сумувати, коли вони відмовляються це робити з різних причин. Що стосується волі, ніякі вагомі аргументи або зусилля не можуть її змінити. Люди мають зробити правильний вибір самостійно, а не з примусу або через будь-яких хитрощів або дотепних аргументів. Присвячення більше залежить від серця, ніж від розуму. Ні допомога людям в інтелектуальному пошуку Бога, ні спроби резонувати з їх емоціями не призводять до успішного благовістя самі по собі, окремо один від одного. Вони мають бути задіяни разом. Головна перешкода між людиною та Богом - це гріх (Ісайя 59:2), і хоча Ісус заплатив за всі гріхи всього людства (1 Івана 2:2) Своїм життям, вибір належить кожній людині, і цей вибір завжди лежить між гріхом і Богом. Ось чому покаяння в гріхах необхідно для встановлення відносин з Богом. Пробудження починається, коли люди звертаються до проблеми своїх гріхів, каючись і встановлюючи або відновлюючи свої відносини з Богом через замісну жертву Христа. Все інше вторинна та має залишатися таким.

Эта аналогия показывает насколько жёстким и безразличным было большинство поколения Иисуса. Она рисует картину детей, играющих на рынке и пытающихся привлечь внимание сверстников, но что они ни делают, играют-ли весёлые мелодии или поют заунывные песни, ничего хорошего не происходит. Есть люди, которые, как бы вы ни пытались идти с ними на контакт, найдут в вас недостаток и оправдание, чтобы вас не слушать. Хотя многие приходили послушать Ивана Крестителя, а многие последовали за Иисусом, общая культура на это совершенно не реагировала. Мы никогда не должны полагаться на своё искусство и представления, которые созданы для привлечения людей в наши церкви. У Ивана Крестителя этого не было. Он не пел песен, не играл на музыкальных инструментах, не развлекал людей своим красноречием и не пытался произвести на них впечатление своим богатством. В нём не было ничего по-человечески привлекательного. Единственное, что у него было, - это стремление к Божьей праведности, которой жаждали многие люди. Он противостоял грехам своего поколения и призвал людей прийти, исповедать эти грехи, оставить их и посвятить себя праведности через крещение. Это и есть суть евангелия, а не песни, одежды или что-то ещё внешнее. Нет ничего плохого во внешнем выражении веры, будь то искусство или учение, но мы никогда не должны рассматривать эти вещи как части самого евангелия. Мы должны понимать, что они привязаны ко времени, культуре и месту. Поскольку демография меняется с каждым поколением, контекстуализированное евангелие становится устаревшим и чуждым а церкви превращаются в музеи. Евангелие в чистом виде находится вне времени и было создано для всего мира. Методы представления евангелия можно контекстуализировать, но они никогда не должны становиться важными. Мы не должны уделять слишком много внимания методам, которые мы используем, чтобы достичь своё поколение, потому что есть гораздо более серьезный вопрос, с которым нужно иметь дело. У людей есть свобода воли, и их приверженность своей религии или её отсутствию невозможно преодолеть с помощью различных методов и стилей распространиения евангелия. Даже Иисус сетовал на это нежелание слушать и принимать Божью истину. Следовать за Иисусом или нет, по-прежнему остаётся вопросом личного или коллективного решения, которое никто не может принять за других людей. Всё, что мы можем сделать, - это помочь им сделать это самим, и мы не должны унывать, когда они отказываются это делать по разным причинам. Что касается воли, никакие веские аргументы или усилия не могут её изменить. Люди должны сделать правильный выбор самостоятельно, а не по принуждению или из-за каких-либо уловок или остроумных аргументов. Посвящённость больше зависит от сердца, чем от разума. Ни помощь людям в интеллектуальном поиске Бога, ни попытки резонировать с их эмоциями не приводят к успешному благовестию сами по себе, отдельно друг от друга. Они должны быть задействованы вместе. Главное препятствие между человеком и Богом - это грех (Исайя 59:2), и хотя Иисус заплатил за все грехи всего человечества (1 Иоанна 2:2) Своей жизнью, выбор остаётся за каждым человеком, и этот выбор всегда лежит между грехом и Богом. Вот почему покаяние в грехах необходимо для установления отношений с Богом. Пробуждение начинается, когда люди обращаются к проблеме своих грехов, раскаиваясь и устанавливая или восстанавливая свои отношения с Богом через заместительную жертву Христа. Всё остальное вторично и должно оставаться таким.

¹⁸ For John came, he is neither eating nor drinking, and they say: 'He has a demon.' ¹⁹ The Son of Adam ^┰ came, He is eating and drinking, and they say: 'Look! (The) man (is) a glutton and a drunkard, a friend of tax-collectors and sinners ^┰'. And (this) ^┰ wisdom was justified ^┰ by her actions ^┰.

¹⁸ Тому що прийшов Іван, він не їсть (і) не п'є, а вони кажуть: 'У ньому демон'. ¹⁹ Син Адама ^┰ прийшов, Він їсть (і) п'є, а вони кажуть: 'Дивіться! (Цей) чоловік ненажер та п'яниця, друг збирачів податківців та грішників ^┰.' І (ця) мудрість виправдовується ^┰ її діями ^┰.

¹⁸ Потому что пришёл Иван, он не кушает (и) не пьёт, а они говорят: 'В нём демон'. ¹⁹ Сын Адама ^┰ пришёл, Он кушает и пьёт, а они говорят: 'Смотрите! (Этот) человек обжора и пьяница, друг собирателей налогов и грешников ^┰'. И (эта) мудрость оправдуется ^┰ её действиями ^┰.

Both John the Baptiser and Jesus did the same thing: they called people to repentance (Matt. 3:1-2; 4:17). However, they did it very differently and used different methods. While John separated himself from the people, was fasting most of the time and calling people to come out to him into the wilderness, Jesus went to where the people were and was eating and drinking with them. To eat and drink with people would mean associating and socializing with them (1 Cor. 5:11). However, the unwillingness to repent prompted most of the people to personally attack and defame both of them. This is how Jesus' wisdom, that is the analogy about children of the market places calling others was proven in real life. Despite the words of the self-righteous people who refused to repent, their actions of rejection and defamation proved them to be unworthy of salvation and eternal life. It practically means that as long as you actively lead people to repentance in their sins, no matter what methods or measures you take, the people who seek comfort, peace, and respect from the sinful world will attack you and defame you. Whether you separate yourself and actively pull people to your church to lead them to repentance there or you go out to where the people are and preach repentance on their streets and in other public places, there will always be those who will try to discredit you. This is not about the methods and evangelistic strategies, it is about abandoning people's sins. People, who do not want to separate themselves from their sins, wether they consider themselves believers or not, they will feel a strong need to attack and destroy you and your ministry. Because both evangelism and revival deal with entering the Kingdom of God, it is compared tp conquering a city. As you step into the territory, conquered by Satan, you can be absolutely sure that he will not give up without a fight. You must be ready for him to use every opportunity to shoot you down. Do not give him those opportunities and expose the falsehood of any untrue or partially true accusations. His goal is not ultimately to turn people away from you, but to protect them from your gospel message. Hence, being careful in not cooperating with him in these efforts means protecting the gospel itself. Revival is a spiritual war, and you should be ready for resistance, both deserved and undeserved.

І Іван Хреститель, і Ісус робили те ж саме: вони закликали людей до покаяння (Матв. 3:1-2; 4:17). Однак вони робили це абсолютно по-різному та використовували різні методи. У той час як Іван відокремився від людей, більшу частину часу постив і закликав людей вийти до нього в пустелю, Ісус йшов туди, де були люди та їв і пив з ними. Їсти та пити з кимось означало спілкуватися з людьми (1 Кор. 5:11). Однак небажання покаятися спонукало більшість людей особисто нападати на них і обмовити їх. Ось як мудрість Ісуса - тобто аналогія про те, як діти на ринкових площах звуть інших, була підтверджена в реальному житті. Незважаючи на слова самовдоволених людей, які відмовилися покаятися, їх дії відкидання та наклепу довели, що вони недостойні спасіння та вічного життя. Практично це означає, що до тих пір, поки ви активно ведете людей до покаяння в іх гріхах, незалежно від того, які методи або заходи ви приймаєте, люди, які шукають спокою, миру та поваги від грішного світу, будуть нападати на вас і паплюжити вас. Незалежно від того, чи ви відділяєте себа та активно залучаєте людей до своєї церкви, щоб там привести їх до покаяння, або ви йдете туди, де знаходяться люди, і проповідуєте покаяння на їх вулицях і в інших громадських місцях, завжди будуть ті, хто спробує дискредитувати вас. Мова йде не про методи та стратегії євангелізації, а про відмову від людських гріхів. Люди, які не хочуть відокремити себе від своїх гріхів, незалежно від того, чи вважають вони себе віруючими чи ні, вони відчують сильну потребу атакувати та зруйнувати вас і ваше служіння. Оскільки та євангелізація, і відродження пов'язані з входженням в Боже Королівство, це можна порівняти із завоюванням міста. Вступаючи на територію, підкорену Сатаною, ви можете бути абсолютно впевнені, що він не здасться без бою. Ви повинні бути готові до того, що він використовує будь-яку можливість, щоб збити вас. Не давайте йому таких можливостей і викривайте помилкові або частково правдиві звинувачення. Його мета не в тому, щоб в кінцевому підсумку відвернути людей від вас, а в тому, щоб захистити їх від вашого євангельського послання. Отже, бути обережним не співпрацюючи з ним в його намаганнях означає захищати саме євангеліє. Відродження - це духовна війна, і ви повинні бути готові до опору, як заслуженому, так і незаслуженому.

И Иван Креститель, и Иисус делали то же самое: они призвали людей к покаянию (Матв. 3:1-2; 4:17). Однако они делали это совершенно по-разному и использовали разные методы. В то время как Иван отделился от людей, бóльшую часть времени постился и призывал людей выйти к нему в пустыню, Иисус шёл туда, где были люди и ел и пил с ними. Есть и пить с кем-то означало общаться с людьми (1 Кор. 5:11). Однако нежелание раскаяться побудило большинство людей лично нападать на них и оклеветать их. Вот как мудрость Иисуса - т.е. аналогия о том, как дети на рыночных площадях зовут других, была подтверждена в реальной жизни. Несмотря на слова самодовольных людей, которые отказались покаяться, их действия отвержения и клеветы доказали, что они недостойны спасения и вечной жизни. Практически это означает, что до тех пор, пока вы активно ведёте людей к покаянию в их грехах, независимо от того, какие методы или меры вы принимаете, люди, которые ищут покоя, мира и уважения от грешного мира, будут нападать на вас и порочить вас. Независимо от того, отделяете ли вы себя и активно привлекаете людей в свою церковь, чтобы там привести их к покаянию, или вы идёте туда, где находятся люди, и проповедуете покаяние на их улицах и в других общественных местах, всегда будут те, кто попытается дискредитировать вас. Речь идет не о методах и стратегиях евангелизации, а об отказе от человеческих грехов. Люди, которые не хотят отделить себя от своих грехов, независимо от того, считают они себя верующими или нет, они почувствуют сильную потребность атаковать и разрушить вас и ваше служение. Поскольку и евангелизация, и возрождение связаны с вхождением в Божье Королевство, это сравнимо с завоеванием города. Вступая на территорию, покорённую Сатаной, вы можете быть абсолютно уверены, что он не сдастся без боя. Вы должны быть готовы к тому, что он использует любую возможность, чтобы сбить вас. Не давайте ему таких возможностей и разоблачайте ложные или частично правдивые обвинения. Его цель не в том, чтобы в конечном итоге отвернуть людей от вас, а в том, чтобы защитить их от вашего евангельского послания. Следовательно, быть осторожным не сотрудничая с ним в его стараниях означает защищать само евангелие. Возрождение - это духовная война, и вы должны быть готовы к сопротивлению, как заслуженному, так и незаслуженному.

²⁰ Then ^┰ He began to reproach (entire) cities where He performed most of His miracles ^┰ because they did not repent. ²¹"Woe to you, Chorazin ^┰, woe to you, Bethsaida, for if the miracles ^┰ done in you were done in Tyre and Sidon, they would repent in a sackcloth and ashes long ago. ²² But I am telling you that it will be more bearable to Tyre and Sidon on the day of judgement than to you. ²³ And you, Capernaum, you will not be exalted to Heaven ^┰, you will bring yourself down to Hell ^┰; for if the miracles ^┰ that were done in you were done in Sodom, it would remain up until this day. ²⁴ But I am telling you that it will be more tolerable to the land of Sodom on the judgement day than to you."

²⁰ Тоді ^┰ Він почав докоряти ^┰ (цілім) містам, в яких Він зробив більшість Своїх чудес ^┰, за те що вони не покаялися. ²¹"Лихо тобі, Хоразине ^┰, лихо тобі, Віфсаїдо, тому що, якщо-б чудеса ^┰, зроблені в вас, були зроблені в Тирі й Сидоні, вони-б давно вже покаялися в мішковині та попелі. ²² Але Я кажу вам, що Тиру та Сидону буде терпиміше в день суду ніж вам. ²³ А ти, Капернауме, ти не будеш звеличений до Небес ^┰, ти принизиш себе до пекла ^┰; тому що якщо-б чудеса ^┰, які були зроблені в тобі, були зроблені в Содомі, він-би проіснував до цього дня. ²⁴ Але я кажу вам, що землі Содому буде терпиміше в день суду, ніж тобі".

²⁰ Тогда ^┰ Он начал упрекать (целые) города, в которых Он сделал большинство Своих чудес ^┰, за то что они не покаялись. ²¹"Горе тебе, Хоразин ^┰, горе тебе, Вифсаида, потому что, если-бы чудеса ^┰, сделанные в вас, были сделаны в Тире и Сидоне, они-бы давно уже покаялись в мешковине и пепле. ²² Но Я вам говорю, что Тиру и Сидону будет сноснее в день суда чем вам. ²³ А ты, Капернаум, ты не будешь превознесеён до Небес ^┰, ты унизишь себя до ада ^┰; потому что если-бы чудеса ^┰, которые были сделаны в тебе, были сделаны в Содоме, он-бы просуществовал до этого дня. ²⁴ Но Я говорю вам, что земле Содома будет терпимее к в день суда, чем тебе".

Jesus expresses His inner pain, frustration, and displeasure because after all of His efforts to bring those cities to repentance, they chose not to repent. He puts complete responsibility for this decision on Chorazin and Bethsaida pointing out that they are even less receptive than two neighboring pagan cities. It is not a coincidence that generations that have more knowledge of God become more resistant to the gospel. Yet, this resistance is what angers God the most. Although the day of judgement will deal with all of people's sins and not knowing the truth will not excuse anyone from the punishment, the most severe punishment awaits those nations that had access to the gospel of their salvation and who disregarded it. Jesus takes His rejection personally. He paid the price of our sins with His own life, and He expects all the people to take advantage of it. This is why He speaks of the entire cities and not just particular individuals. Jesus even cursed Capernaulm where He did most of His work, which can be considered to be His favorite place, but which did not repent. It shows the principle that Jesus follows - it is not the city, state, or land where He performs most of His works that is His favorite, but the place where people repent because of His works is the one He favors. He was not going to exalt Capernaum, but rather He pronounced the harshest judgement on it for its stubborn unwillingness to repent. This impartial treatment of all the people groups where He spent His time and efforts applies to Israel, and even to church. God does not have favorite peoples or churches. Any people group that refuses to repent will encounter as more judgement as more work God has done among it. On the contrary, people who are open and willing to repent are God's preferable people no matter what group they represent (Acts 10:35; Ps. 147:11). God's judgement is going to start with His own people and will culminate in the condemnation of all individuals and groups of people who do not obey the gospel and do not repent (1 Pet. 4:17). No church or nation should claim His propitiousness or favor because of anything but repentant heart (Jer. 7:3-4). If a church allows its people to bring in and propagate their sins, it does not matter how doctrinally sound it is in theory. It is still under God's judgement that only pure and sincere repentance and turning away from sins can fix. Revival is not about mere emotions, but about willingness to confess and abandon any thing or practice that Jesus died for. The love and work of the Holy Spirit leads people to repentance and holiness, or else, they do not do them any good (Rom. 2:4-5). In fact, all of the miracles and wonders that God's Spirit performed in a church that does not repent and turn away from their sinful lives will be the basis of harsher judgement instead of being a perceived blessing. This is why revivals are never about miracles, but about repentance and commitment that God expect as the result of anything He does with or without supernatural wonders.

Ісус висловлює Свою внутрішню біль, розчарування та невдоволення, тому що після всіх Його зусиль привести ці міста до покаяння, вони вирішили не покаятися. Він покладає повну відповідальність за це рішення на Хоразин і Віфсаїду, вказуючи на те, що вони навіть менш сприйнятливі, ніж два сусідніх язичницьких міста. Це не збіг, що покоління, які знають про Бога більше, стають більш непробивними для євангелія, і цей опір є тим, що найбільше обурює Бога. Хоча судний день торкнеться всіх гріхів людей, і незнання істини нікого не звільнить від покарання, найсуворіше покарання очікує ті народи, які мали доступ до євангелія свого спасіння та проігнорували його. Ісус сприймає Своє відкидання особисто. Він заплатив ціну за наші гріхи Своїм власним життям і очікує, що всі люди скористаються цим. Ось чому Він говорить про цілі міста, а не тільки про окремих людей. Ісус навіть прокляв Капернаум, де Він виконав велику частину Своєї роботи, місто, яке можна сприйняти Його улюбленим місцем, але яке так і не покаялося. Це показує принцип, якому слідує Ісус - Він вважає за краще не місто, державу або землю, де Він робить більшу частину Своїх справ, але місця, де люди каються через Його справи. Він не збирався звеличувати Капернаум, але, навпаки, виніс йому найсуворіший вирок за його вперте небажання покаятися. Це неупереджене ставлення до всіх груп людей, де Він проводив Свій час і зусилля, можна застосувати до Ізраїлю та навіть до церкви. У Бога немає улюблених народів або церков. Будь-яка група людей, яка відмовляється покаятися, зіткнеться з настільки більшим осудом, наскільки більше роботи Бог зробив серед неї. Навпаки, люди, які відкриті та готові до покаяння, є кращими для Бога, незалежно від того, яку групу вони представляють (Дії 10:35; Пс. 147:11). Божий суд почнеться з Його власного народу та завершиться засудженням всіх людей і груп людей, які не підкоряються євангелію та не каються (1 Пет. 4:17). Жодна церква чи народ не можуть претендувати на Його прихильність через будь-що, окрім розкаявшогося серця (Єр. 7:3-4). Якщо церква дозволяє своїм людям приносити та поширювати свої гріхи, не має значення, наскільки вона доктринально правильна в теорії. Вона все ще знаходяться під осудом Бог та тільки чиста та щире покаяння та відмова від гріхів може це змінити. Пробудження пов'язано не тільки з емоціями, а й з готовністю зізнатися та відмовитися від усього, за що помер Ісус. Любов і робота Святого Духа веде людей до покаяння та святості, інакше вони не принесуть їм ніякої користі (Рим. 2:4,5). Фактично, всі чудеса, які Божий Дух зробив у церкві, яка не кається та не відвертається від свого гріховного життя, будуть служити підставою для більш суворого осуду, а не сприйматися як благословення. Ось чому пробудження ніколи не пов'язані з чудесами, але вони безпосередньо пов'язані з покаянням і посвятою, які Бог очікує як результат усього, що Він робить як з надприродними чудесами так і без них.

Иисус выражает Свою внутреннюю боль, разочарование и неудовольствие, потому что после всех Его усилий привести эти города к покаянию, они решили не покаяться. Он возлагает полную ответственность за это решение на Хоразин и Вифсаиду, указывая на то, что они даже менее восприимчивы, чем два соседних языческих города. Это не совпадение, что поколения, которые знают о Боге больше, становятся более непробиваемыми для евангелия, и это сопротивление больше всего возмущает Бога. Хотя судный день коснётся всех грехов людей, и незнание истины никого не освободит от наказания, самое суровое наказание ожидает те народы, которые имели доступ к евангелию своего спасения и проигнорировали его. Иисус воспринимает Своё отвержение лично. Он заплатил цену за наши грехи Своей собственной жизнью и ожидает, что все люди воспользуются этим. Вот почему Он говорит о целых городах, а не только об отдельных людях. Иисус даже проклял Капернаум, где Он проделал бóльшую часть Своей работы, город, который можно воспринять Его любимым местом, но который так и не покаялся. Это показывает принцип, которому следует Иисус - Он предпочитает не город, государство или землю, где Он совершает бóльшую часть Своих дел, но место, где люди раскаиваются из-за Его дел. Он не собирался превозносить Капернаум, но, напротив, вынес ему самый суровый приговор за его упорное нежелание покаяться. Это беспристрастное отношение ко всем группам людей, где Он проводил Своё время и прилагал усилия, применимо к Израилю и даже к церкви. У Бога нет любимых народов или церквей. Любая группа людей, которая отказывается покаяться, столкнется с настолько бóльшим осуждением, насколько больше работы Бог совершил среди неё. Напротив, люди, которые открыты и готовы к покаянию, предпочтительнее для Бога, независимо от того, какую группу они представляют (Действия 10:35; Пс. 146:11). Божий суд начнется с Его собственного народа и завершится осуждением всех людей и групп людей, которые не подчиняются евангелию и не раскаиваются (1 Пет. 4:17). Ни одна церковь или народ не могут претендовать на Его благосклонность из-за чего-либо, кроме раскаявшегося сердца (Иер. 7:3-4). Если церковь позволяет своим людям приносить и распространять свои грехи, не имеет значения, насколько она доктринально правильная в теории. Она всё ещё находятся под осуждением Бога и только чистое и искреннее покаяние и отказ от грехов может это изменить. Пробуждение связано не только с эмоциями, но и с готовностью признаться и отказаться от всего, за что умер Иисус. Любовь и работа Святого Духа ведёт людей к покаянию и святости, иначе они не принесут им никакой пользы (Рим. 2:4,5). Фактически, все чудеса, которые Божий Дух сделал в церкви, которая не раскаивается и не отворачивается от своей греховной жизни, будут служить основанием для более сурового суда, а не восприниматься как благословение. Вот почему пробуждения никогда не связаны с чудесами, но они напрямую связаны с покаянием и посвящением, которых Бог ожидает как результат всего, что Он делает как со сверхъестественными чудесами так и без них.

²⁵ Then ^┰, continuing, Jesus said: "I praise ^┰ You, Father, the Master ^┰ of Heaven and the Earth, that You have hidden these things from the learned ^┰ and intelligent ^┰ and revealed ^┰ them to children ^┰. ²⁶ Yes ^┰, Father, for You preferred it so ^┰. ²⁷ All (these) things have been given down ^┰ to Me by My Father; no-one knows the Son except the Father, nor anyone knows the Father except the Son, and to whom the Son would choose to reveal ^┰ (Him).

²⁵ Тоді ^┰, продовжуючи, Ісус сказав: "Я хвалю ^┰ Тебе, Отче, Пане Неб та Землі, що Ти заховав ці речі від вчених ^┰ і розумних ^┰ і відкрив ^┰ їх дітям ^┰. ²⁶ Так ^┰, Батько, бо так Ти це вважав за краще ^┰. ²⁷ Всі (ці) речі були передані ^┰ Мені Моїм Отцем; ніхто не знає Сина, крім Отця, і ніхто не знає Отця, крім Сина, і тих кому Син вирішує відкрити ^┰ (Його).

²⁵ Тогда ^┰, продолжая, Иисус сказал: "Я хвалю ^┰ Тебя, Отец, Господин Неба и Земли, что Ты спрятал эти вещи от учёных ^┰ и умных ^┰ и открыл ^┰ их детям ^┰. ²⁶ Да ^┰, Отец, потому что так Ты это предпочёл ^┰. ²⁷ Все (эти) вещи были переданы ^┰ Мне Моим Отцом; никто не знает Сына, кроме Отца, и никто не знает Отца, кроме Сына, и тех кому Сын решает открыть ^┰ (Его).

After reproaching the entire cities for refusing to repent, Jesus explains why He decided not to reveal God the Father to hem. He explains that it was pleasing to His Father, the sovereign Master of Heaven and the Earth, to reveal His supernatural Self through His Son to those who approach Him like teachable children and not like learned and reasonable scholars. The contrast here is not so much in intellectual abilities, but between being innocent or spoiled by the skill to hide the true thoughts and motivations, pretentiousness, and arrogance. It is not that God loves children and hates the learned people. It is neither that God prefers certain individuals and rejects the rest. It is that God sovereignly prefers to reveal Himself to all people in a certain way. He reveals Himself through Jesus to those who accept Him and who are willing to learn from Him. For this very reason, He does hides Himself from those who attempt to know and understand Him any other way. As Jesus taught that it is useless to pour new wine into the old wineskins, it is useless to reveal God to those who are not open-hearted and open-minded to His Word. Such people would never repent in what they consider to be true and right, even if they are given all the evidence of God's power. This is why Jesus was so frustrated with the cities, to which He showed the power of God the most, and which still did not repent. God chooses people not on the basis of their goodness or intelligence, but on the basis of their openness to His Son and to the convicting work of the Holy Spirit. Commitment to wrong knowledge and concepts of God will prevent a person from knowing God personally through Jesus Christ. Many questions and objections have to be put aside, so that a person could come to Christ without all the negative baggage that was accumulated from any source other than from the Word of God. It is a step that not many are willing to make, and, as the result, not many are willing to repent. Instead of trying to reconcile the Word of God with human constructs that contradict it in order to make Christianity more acceptable, we must stress open-mindedness and open-heartedness, a child-like unspoiled by false assumptions, innocent mind, with which anyone can come to Jesus and enter personal relationships with the Heavenly Father though Him.
As there is no other way to know God other than through Jesus, His gospel should always be the center of everything we do (1 Cor. 1:21). The same applies to the believers. Accepting and committing to the humanly constructed and not divinely revealed ideas about God can also limit them from having the right understanding of God. This is why each time a believer approaches the Word of God, he or she must put aside every theological, philosophical, and scientific bias and learn from it with a hungry heart and a child-like teachable mind, and builds his or her understanding up from what he or she learns from God through Jesus. God's choice of to whom to reveal Himself is not a mystery, and it is not unconditional either. God is revealed by Jesus to all, whose cultural, traditional, philosophical, and theological biases do not prevent them from accepting Him.

Дорікнувши цілі міста за відмову покаятися, Ісус пояснює, чому Він вирішив не відкривати їм Бога Отця. Він пояснює, що Його Отцю, суверенному Пану Неб та Землі було завгодно відкривати Своє надприродне Я через Сина тим, хто підходять до Нього, як ті здібні до навчання діти, а не як освічені та розумні вчені. Контраст тут не стільки в інтелектуальних здібностях, скільки між невинністю або зіпсованістю умінням приховувати свої справжні думки та мотиви, облудою та зарозумілістю. Справа не в тому, що Бог любить дітей і ненавидить вчених. Не можна сказати, що Бог віддає перевагу однім людям і відкидає інших. Справа в тому, що Бог суверенно відкриває Себе всім людям але певним чином. Він відкриває Себе через Ісуса тим, хто приймає Його та бажає вчитися у Нього. Саме з цієї причини Він приховує Себе від тих, хто намагається дізнатися та зрозуміти Його будь-яким іншим способом. Як Ісус учив, що марно наливати молоде вино в старі бурдюки, марно відкривати Бога тим, хто не підходить до Нього з відкритим серцем і не є сприйнятливими до Його Слова. Такі люди ніколи не покаються в тому, що вони вважають істинним і правильним, навіть якщо їм будуть надані всі докази сили Бога. Ось чому Ісус був так розчарований містами, яким Він найбільше показав силу Бог та які все ще не покаялися. Бог вибирає людей не на підставі їх доброти або інтелекту, але на підставі відкритості до Його Син та викриваючої роботи Святого Духа. Прихильність до неправильних знань і уявлень про Бога завадить людині пізнати Бога особисто через Ісуса Христа. Багато питань і заперечень повинні бути залишені в стороні для того, щоб людина могла прийти до Христа без усього негативного багажу, який був накопичений з будь-якого іншого джерела, окрім Божого Слова. Це крок, на який мало хто готовий піти, і, в результаті, не всі готові покаятися. Замість того, щоб намагатися примирити Боже Слово з людськими конструкціями, що суперечать йому, щоб зробити християнство більш прийнятним, ми повинні підкреслювати дитячу, не зіпсовану помилковими припущеннями відкритість і сприйнятливість серця, безневинний розум, з яким кожен може прийти до Ісус та увійти в особисті відносини з Небесним Отцем через Нього.
Оскільки немає іншого способу дізнатися Бога, крім як через Ісуса, Його євангеліє завжди має бути в центрі всього, що ми робимо (1 Кор. 1:21). Те ж саме і з віруючими. Ухвалення та прихильність до створених людьми, а не божественно відкритих ідей про Бога також може обмежити їх правильне розуміння Бога. Ось чому кожен раз, коли віруючий наближається до Божого Слова, він повинен відкинути всі теологічні, філософські та наукові упередження та брати уроки з нього з голодним серцем і дитячим розумом учня, і будувати своє розуміння на тому, що він дізнається від Бога через Ісуса. Вибір Бога, кому відкрити Себе, не є таємницею та він не є безумовним. Бог відкривається через Ісуса всім, чиї культурні, традиційні, філософські та богословські упередження не заважають їм прийняти Його.

Упрекнув целые города в отказе покаяться, Иисус объясняет, почему Он решил не открывать им Бога Отца. Он объясняет, что Его Отцу, суверенному Господину Неба и Земли было приятно открывать Своё сверхъестественное Я через Сына тем, кто подходят к Нему, как обучаемые дети, а не как образованные и умные учёные . Контраст здесь не столько в интеллектуальных способностях, сколько между невинностью или испорченностью умением скрывать свои истинные мысли и мотивы, притворством и высокомерием. Дело не в том, что Бог любит детей и ненавидит учёных. Нельзя сказать, что Бог предпочитает одних людей и отвергает остальных. Дело в том, что Бог суверенно предпочитает открывать Себя всем людям определённым образом. Он открывает Себя через Иисуса тем, кто принимает Его и желает учиться у Него. Именно по этой причине Он скрывает Себя от тех, кто пытается узнать и понять Его любым другим способом. Как Иисус учил, что бесполезно наливать молодое вино в старые бурдюки, бесполезно открывать Бога тем, кто не подходит к Нему с открытым сердцем и не восприимчив к Его Слову. Такие люди никогда не покаются в том, что они считают истинным и правильным, даже если им будут даны все доказательства силы Бога. Вот почему Иисус был так разочарован городами, которым Он больше всего показал силу Бога и которые всё ещё не покаялись. Бог выбирает людей не на основании их доброты или интеллекта, но на основании открытости к Его Сыну и обличительной работы Святого Духа. Приверженность неправильным знаниям и представлениям о Боге помешает человеку узнать Бога лично через Иисуса Христа. Многие вопросы и возражения должны быть оставлены в стороне для того, чтобы человек мог прийти ко Христу без всего негативного багажа, который был накоплен из любого другого источника, кроме Божьего Слова. Это шаг, на который не многие готовы пойти, и в результате не многие готовы каяться. Вместо того, чтобы пытаться примирить Божье Слово с противоречащими ему человеческими конструкциями, чтобы сделать христианство более приемлемым, мы должны подчёркивать детскую, не испорченную ложными предположениями открытость и восприимчивость сердца, невинный ум, с которым каждый может прийти к Иисусу и войти в личные отношения с Небесным Отцом через Него.
Поскольку нет другого способа узнать Бога, кроме как через Иисуса, Его евангелие всегда должно быть в центре всего, что мы делаем (1 Кор. 1:21). То же самое и с верующими. Принятие и приверженность созданным людьми, а не божественно открытым идеям о Боге также может ограничить их правильное понимание Бога. Вот почему каждый раз, когда верующий приближается к Божьему Слову, он должен отбросить все теологические, философские и научные предубеждения и извлекать уроки из него с голодным сердцем и детским обучаемым умом, и строить своё понимание на том, что он узнает от Бога через Иисуса. Выбор Бога, кому открыть Себя, не является тайной и он не является безусловным. Бог открывается Иисусом всем, чьи культурные, традиционные, философские и богословские предубеждения не мешают им принять Его.

²⁸ Come to Me now, all you tired and burdened, and I will revive you ^┰. ²⁹ Take My yoke ^┰ and learn from Me for I am humble ^┰ and unpretentious in ^┰ heart, and you will find relief ^┰ to your souls, ³⁰ for My yoke is easy ^┰ and My burden is light.

²⁸ Ідіть до Мене, усі ви втомлені та обтяжені, і Я відрòджу вас ^┰. ²⁹ Візьміть на себе Моє ярмо ^┰ і навчіться в Мене, тому що Я скромний ^┰ і невдаваний у ^┰ серці, і ви знайдете полегшення ^┰ своїм душам, ³⁰ бо Моє ярмо ^┰ зручне ^┰, і Моя ноша легка.

²⁸ Идите ко Мне, все вы уставшие и отягощённые, и Я возрожу вас ^┰. ²⁹ Возьмите Моё ярмо ^┰ на себя и научитесь у Меня, потому что Я скромный ^┰ и непритворный в ^┰ сердце, и вы найдете облегчение ^┰ своим душам, ³⁰ потому что Моё ярмо ^┰ удобное ^┰, и Моя ноша лёгкая.

Since Jesus is the only One who can disclose God the Father to us, there is only one way to truly know God and it is through coming to Jesus. The call to come is the call to move from being afar to becoming close. It is the call to use own volition and effort to leave the place of uncertainty, struggle, and futile life efforts that can only make one inwardly tired, and to draw close to Jesus (Jacob 4:8; Zech. 1:3). Jesus draws everyone to Himself (John 12:32) though the call of the gospel, which exhorts everyone to come where He is. It is not a geographical destination, but rather condition of one's heart. Coming to Jesus is an illustration of learning to become like Him. Obeying His teaching becomes doable and even easy when one learns to be not pretentious, abandons any pursuits of personal prominence, and begins to detach from all sin in his or her heart. Contrasting the burden of the Law and of His teaching, Jesus taught to deny sin at its conception in one's heart. Guarding your heart from sinful desires and thoughts makes it enormously easy to defeat sin, as opposed to struggling with them when they take root in heart. Coming to Jesus also means seeking closer relationships with Him. The closer you are in your relations with Him, the closer you get to the source of revival, inner peace, and spiritual power.
Also, having previously contrasted children to scholars, Jesus stresses that coming to Him is not a purely intellectual decision or agreement with Him, but an act of volition. "Come" is an exhortation to do something and to do it now. To come means not only to decide to be with Jesus and to be like Him, it is not a mere pledge, but a strong resolve to come to Him away from sin and to never come back. In the God-ordained synergy of life, God responds to us when we respond to Him. Waiting on God to become close when we do not do anything to become close to Him will result in endless and fruitless waiting. Drawing close to God means abandonment of sins and double-mindless, and wholly committing to following Jesus in everything He said. The yoke and the burden He spoke about painted a picture of voluntary slavery. This is why we, Christians, treat Jesus as our Master, as someone to whom we gave the unlimited authority over our lives. This self-submission requires meekness of the heart that Jesus displayed and refusal to seek self-importance. It also means readiness to carry a load, to work, and to sacrifice for Jesus. The result of such decision is a revival, an infuse of supernatural power of God that makes even heavy burdens light-weighted. It gives rest to a restless mind and to a restless heart. While there will always be gaps in one's views and unanswered questions, living the reality of God within one's heart can put to rest the never-ending search for the truth of life. The true regeneration and revival starts with the decision to leave the place of sin and doubt, come to Jesus, and to follow Him for life.

Оскільки Ісус - є єдиним, Хто може відкрити нам Бога Отця, є тільки один спосіб по-справжньому взнати Бога - це прийти до Ісуса. Заклик прийти - це заклик перемістити себе з далека до того, щоб стати близьким. Це заклик використувати власну волю та зусилля, щоб залишити місце невпевненості, боротьби та непотрібних життєвих зусиль, які тільки внутрішньо стомлюють, і наблизитися до Ісуса (Як. 4:8; Захарія 1:3). Ісус привертає до Себе всіх (Ивана 12:32) через заклик євангелія, який закликає всіх прийти туди, де знаходиться Він. Це не географічний пункт призначення, а, скоріше, стан серця. Прихід до Ісуса - це ілюстрація того, як навчитися стати таким як Він. Підпорядкування Його вченню стає здійсненним і навіть легким, коли людина вчиться бути не удаваною, відмовляється від будь-яких прагнень до особистої популярності та починає усуватися від всіх гріхів в своєму серці. Протиставляючи тягар Закону до Свого вчення, Ісус учив заперечувати гріху в момент його зародження в серці. Оберігаючи своє серце від гріховних бажань і думок, надзвичайно легко перемагати гріхи, на відміну від боротьби з ними, коли вони вже вкорінюються в серці. Прийти до Ісуса також означає прагнути до ближчих стосунків з Ним. Чим ближче ви знаходитесь у відносинах з Ним, тим ближче ви стаєте до джерела відродження, внутрішнього спокою та духовної сили.
Крім того, раніше протиставляючи дітей вченим, Ісус підкреслює, що прихід до Нього - це не чисто інтелектуальне рішення або згода з Ним, але це акт волі. "Прийдіть" - це заклик що-сь зробити та зробити це прямо зараз. Прийти означає не тільки прийняти рішення бути з Ісусом і бути подібним до Нього, це не просто обіцянка, але тверда рішучість прийти до Нього від гріх та ніколи не повертатися. У встановленій Богом синергії життя Бог відповідає нам, коли ми відповідаємо Йому. Очікування того, що Бог стане ближче, коли ми нічого не робимо, щоб стати ближче до Нього, приведе до нескінченного та безплідного очікування. Наближення до Бога означає відмову від гріхів, нещирості та повне зобов'язання слідувати за Ісусом в усьому, що Він сказав. Ярмо та тягар, про які Він говорив, малюють картину добровільного рабства. Ось чому ми, християни, ставимося до Ісуса як до нашого Пана, як до когось, кому ми дали необмежену владу над своїм життям. Ця самопокора вимагає лагідності серця, яку проявив Ісус, і відмови від прагнення до само-важливості. Це також означає готовність нести ношу, працювати та жертвувати заради Ісуса. Результатом такого рішення є пробудження, влив надприродної сили Бога, яка робить навіть важкий тягар легким. Вона дає відпочинок неспокійного розуму та неспокійному серцю. Хоча завжди будуть прогалини у поглядах і питання, на які немає відповідей, переживання реальності Бога в своєму серці може покласти край нескінченним пошукам життєвої істини. Спражнє відродження та пробудження починається з рішення залишити місце гріх та сумнівів, прийти до Ісус та слідувати за Ним все своє життя.

Поскольку Иисус - единственный, Кто может открыть нам Бога Отца, есть только один способ по-настоящему узнать Бога - это прийти к Иисусу. Призыв прийти - это призыв переместить себя из далека к тому, чтобы стать близко. Это призыв использовать собственную волю и усилие, чтобы оставить место неуверенности, борьбы и бесполезных жизненных усилий, которые только внутренне утомляют, и приблизиться к Иисусу (Иак. 4:8; Захария 1:3). Иисус привлекает к Себе всех (Ивана 12:32) через призыв евангелия, который призывает всех прийти туда, где находится Он. Это не географический пункт назначения, а, скорее, состояние сердца. Приход к Иисусу - это иллюстрация того, как научиться стать таким как Он. Подчинение Его учению становится выполнимым и даже лёгким, когда человек учится быть не притворным, отказывается от любых стремлений к личной известности и начинает отстраняться от всех грехов в своём сердце. Противопоставляя бремя Закона и Своего учения, Иисус учил отрицать грех в момент его зарождения в сердце. Оберегая своё сердце от греховных желаний и мыслей, чрезвычайно легко победить грехи, в отличие от борьбы с ними, когда они уже укореняются в сердце. Прийти к Иисусу также означает стремиться к более близким отношениям с Ним. Чем ближе вы находитесь в отношениях с Ним, тем ближе вы становитесь к источнику возрождения, внутреннего умиротворения и духовной силы.
Кроме того, ранее противопоставляя детей учёным, Иисус подчеркивает, что приход к Нему - это не чисто интеллектуальное решение или согласие с Ним, но акт воли. "Придите" - это призыв сделать что-то и сделать это прямо сейчас. Прийти означает не только принять решение быть с Иисусом и быть подобным Ему, это не просто обещание, но твердая решимость прийти к Нему от греха и никогда не возвращаться. В установленной Богом синергии жизни Бог отвечает нам, когда мы отвечаем Ему. Ожидание того, что Бог станет ближе, когда мы ничего не делаем, чтобы стать ближе к Нему, приведёт к бесконечному и бесплодному ожиданию. Приближение к Богу означает отказ от грехов, двуличности и полное обязательство следовать за Иисусом во всём, что Он сказал. Ярмо и бремя, о котором Он говорил, рисуют картину добровольного рабства. Вот почему мы, христиане, относимся к Иисусу как к нашему Господину, как к кому-то, кому мы дали неограниченную власть над своей жизнью. Это самопокорение требует кротости сердца, которое проявил Иисус, и отказа от стремления к само-важности. Это также означает готовность нести ношу, работать и жертвовать ради Иисуса. Результатом такого решения является пробуждение, вливание сверхъестественной силы Бога, которая делает даже тяжелое бремя лёгким. Оно даёт отдых беспокойному уму и беспокойному сердцу. Хотя всегда будут пробелы во взглядах и вопросы, на которые нет ответов, переживание реальности Бога в своём сердце может положить конец бесконечным поискам жизненной истины. Настоящее возрождение и пробуждение начинается с решения оставить место греха и сомнений, прийти к Иисус и следовать за Ним всю свою жизнь.

Matthew

Chapter 11

Матвія

Розділ 11

Матвея

Глава 11

Mat.Мат.Мат. 11:1

Mat.Мат.Мат. 11:2-6

Mat.Мат.Мат. 11:7-10

Mat.Мат.Мат. 11:11-15

Mat.Мат.Мат. 11:16-17

Mat.Мат.Мат. 11:18-19

Mat.Мат.Мат. 11:20-24

Mat.Мат.Мат. 11:25-27

Mat.Мат.Мат. 11:28-30