By ┰ that time, Herod the tetrarch had heard the rumor about ┰ Jesus 2 and said to his servants: "He is ┰ John the Baptizer ┰. He rose from the dead and this is why the powers ┰ work in ┰ Him." 3 For Herod then, having seized John, bound him with chains and put him away into prison because of his brother Phillip's wife Herodias, 4 because John was saying to him: "It is not lawful for you to have her." 5 But, (while) wanting to kill him, he feared the people because they viewed ┰ him as ┰ a prophet.
6 And as Herod's birthday celebration came ┰, Herodias' daughter danced in the middle and pleased ┰ Herod. 7 So he promised with an oath to give her anything she would ask. 8 But ┰ persuaded by her mother she says ┰: "Give me here on a dish ┰ the head of John the Baptizer." 9 And with sadness ┰ because of the oaths and the guests ┰, he ordered it to be given to her. 10 And, having sent, he beheaded John in the prison, 11 and his head was brought on a dish ┰ and given to the girl, and she brought it to her mother. 12 And, having come, his students took his body, and buried it. And, having gone, they told ┰ Jesus.
К ┰ тому часу, тетрарх Ірод почув слух про Ісуса 2 та сказав своїм слугам: "Це ┰ Іван Хреститель ┰. Він воскрес з мертвих, і тому в Ньому ┰ діють сили ┰". 3 Бо тоді Ірод, схопивши Івана, закував його у кайдани й посадив до в'язниці через дружину свого брата Пилипа Іродіади, 4 бо Іван казав йому: "Тобі незаконно її мати". 5 Але бажаючи вбити його, він боявся людей, бо вони вважали його пророком.
6 І коли прийшло святкування дня народження Ірода, дочка Іродіади станцювала в середині (залу) і доставила ┰ Іроду задоволення. 7 Тому він з клятвою пообіцяв дати їй все, що вона не попросить. 8 Але ┰, переконана своєю матір'ю, вона говорить ┰: "Дай но мені отут на блюді голову Івана Христителя". 9 І з сумом ┰ з-за клятв і гостей ┰, він наказав щоб вона була дана їй. 10 І, пославши, він обезголовив Івана в тюрмі, 11 і його голова була принесена на блюді та дана дівчині, а вона принесла її своїй матері. 12 І учні, прийшовши, взяли ┰ тіло та поховали його. І, пішовши, вони росказали ┰ Ісусу.
К ┰ тому времени, тетрарх Ирод услышал слух об Иисусе 2 и сказал своим слугам: "Это ┰ Иван Креститель ┰. Он воскрес из мёртвых, и поэтому в Нём ┰ действуют силы ┰". 3 Так как тогда Ирод, схватив Ивана, заковал его в цепи и посадил его в темницу из-за жены своего брата Филиппа Иродиады, 4 потому что Иван говорил ему: "Тебе незаконно её иметь". 5 Но, желая убить его, он боялся людей, потому что они считали его пророком.
6 И когда пришло празднование дня рождения Ирода, дочь Иродиады станцевала в центре (зала) и доставила ┰ Ироду удовольствие. 7 Поэтому он с клятвой пообещал дать ей всё, что она не попросит. 8 Но ┰, убёжденная своей матерью, она говорит ┰: "Дай мне здесь на блюде голову Ивана Крестителя". 9 И с грустью ┰ из-за клятв и гостей ┰, он приказал чтобы она была дана ей. 10 И, послав, он обезглавил Ивана в тюрьме, 11 и его голова была принесена на блюде и дана девушке, а она принесла её своей матери. 12 И ученики, придя, взяли ┰ тело и похоронили его. И, пойдя, они рассказали ┰ Иисусу.
Verses 1-12 should be read as one passage.
Herod did not have issues with John the Baptizer when he was preaching repentance and baptizing in the wilderness. Only when John started to criticize Herod's illegitimate marriage, Herod decided to arrest him and to put him in jail. However, he was afraid to kill him because of the people's popular opinion of John. Being appointed by the Romans over Galilee, Herod Agrippa I could not afford any riots. He probably decided to arrest John because of his wife Herodias. Herodias was even angrier with John as she was probably the reason for that unlawful marriage. She disregarded the Law of the Master in order to become a queen and now she feared that John's influence could cause Herod to divorce her. This is why she chose John's head over half of Galilee that her husband offered to her daughter. She hated John so much that instead of making a request for simply executing him, she asked for his head presented as a dish. However, it was not a simple revenge for John's rebuke and public humiliation. It was also the final step to prevent losing her status as a queen of Galilee. It was also an ideal opportunity to show Herod's high officials what she could do with anyone who questioned the legitimacy of her reign. She feared that Herod would cave in to John's pressure and would send her away. Mark says that Herod not only feared John but also liked to listen to him
(Mark 6:20). Abandoning unlawful lifestyles may require the rejection of certain benefits, statuses, and even freedoms. This is why people like Herodias consider the gospel to be dangerous, resist it passionately and sometimes even violently. God-ordained marriage is not the only thing people pervert and abuse. We can preach repentance and go about our church business confined somewhere away from this world within our four walls, but it will make very little difference in people's lives. Only when we get out and preach repentance in connection to people's concrete (not abstract or open to interpretations) sin, changing the public's popular opinions about violations of God's Law, people can either change or harden their hearts. Many people, just like Herod, have no problem with Christians believing or preaching their faith as long as it does not get personal. This is why unbelievers do not have problems with most other religions. There is an unspoken ethical norm for people to mind their own businesses and not to impose their moral norms and beliefs on other people. This forces Christianity to become just like other religions. Christianity by its nature is very personal and evangelistic. It is not made to mind its own business and be abstract about sin at the same time because its primary business is converting everyone to be saved from concrete sins and to become students of Jesus. It deals with concrete people's sins and calls them to repent and to reconcile wth God. There is no more important business for any Christian or a church. This effort always goes against the secular code of ethics and sometimes even criminal code, and it often produces resistence and persecutions. Many people react very negatively when faith necessitates them to regret their sinful decisions and abandon their sinful lifestyles. This is the reason many unbelievers see the gospel as a threat to their status or lifestyle, to which they got used. On the other hand, people who would repent, will never do it if Christianity submits to the secular code of ethics and stops being convincingly personal about people's lives out of fear of persecution. There is no way to revive Christianity and its influence without Christians minding other people's businesses and being ready to pay the price for their concern about those people's eternal destiny. Consequently, real revivals will produce a strong opposition from some unbelievers and some complacent Christians who made peace with the sinful world
(2 Tim. 4:10). Be like John the Baptizer. Mind everyone else's eternal business and be ready to pay for it. There is no other way to either evangelize the unbelievers or revive believers.
Вірші 1-12 слід читати як один уривок.
У Ірода не було проблем з Іваном Хрестителем, коли він проповідував покаяння та хрестив в пустелі. Тільки коли Іван почав критикувати незаконний шлюб Ірода, Ірод вирішив заарештувати його та посадити до в'язниці. Однак він боявся його вбити через громадську думку про Івана. Призначений римлянами над Галілеєю, Ірод Агріппа I не міг дозволити собі бунтів. Ймовірно, він вирішив заарештувати Івана через його дружину Іродіаду. Іродіада злилася на Івана ще більше, тоді як вона, ймовірно, була причиною того незаконного шлюбу. Вона знехтувала Законом Пана, щоб стати королевою, і тепер вона боялася, що вплив Івана може змусити Ірода розлучитися з нею. Ось чому вона вважала за краще голову Івана половині Галілеї, яку чоловік запропонував подарувати її дочці. Вона так ненавиділа Івана, що замість того, щоб просто просити стратити його, вона попросила представити його голову як блюдо. Однак це була не просто помста за докір і публічне приниження Іваном. Це також був останній крок до того, щоб не втратити статус королеви Галілеї. Вона боялася, що Ірод піддасться тиску Іван та розлучиться з нею. Це також була ідеальна нагода продемонмтрувати високопосадовцям Ірода що вона здатна зробити з будь-ким, хто виражає сумніви у законності її правлтння як королеви. Марк каже, що Ірод не тільки боявся Івана, але й любив слухати його
(Марка 6:20). Відмова від незаконного способу життя може вимагати відмови від певних пільг, статусів і навіть свобод. Ось чому такі люди, як Іродіада, вважають євангеліє небезпечним, чинять опір йому пристрасно, а іноді навіть насильно. Встановлений Богом шлюб - це не єдине, що люди перекручують і чим зловживають. Ми можемо проповідувати покаяння та займатися церковними справами далеко від цього світу в наших чотирьох стінах, але це мало що змінить в життях людей. Тільки коли ми виходимо та проповідуємо покаяння в зв'язку з конкретним (не абстрактним і не допускаючим різного тлумачення) гріхом людей, змінюючи громадську думку про порушення Божого Закону, люди можуть або змінитися, або озлобити свої серця. Багато людей, як і Ірод, не відчувають проблем з християнами, які вірять або проповідують свою віру, якщо це не стає особистим. Ось чому у невіруючих немає проблем з більшістю інших релігій. Існує негласна етична норма, згідно з якою люди повинні займатися своїми справами та не нав'язувати свої моральні норми та переконання іншим людям. Це змушує християнство уподібнюватися іншим релігіям. Християнство за своєю природою дуже особисте та євангелистське. Воно не було задумано займатися своїми справами та в той же час говорити про гріх абстрактно, тому що її основне завдання - це навернути усіх до спасіння від конкретних гріхів і до того щоб стати учнями Ісуса. Це стосується конкретних гріхів людей і кликання їх до покаяння та примирення з Богом. Для християнина або церкви немає більш важливої справи. Ці зусилля завжди йдуть врозріз зі світським етичним а іноді навіть й кримінальним кодексом, і часто призводять до опору та переслідувань. Багато людей дуже негативно реагують, коли віра змушує їх шкодувати про свої гріховні рішення та відмовитися від свого гріховного способу життя. З цієї причини багато невіруючих бачать в євангелії загрозу своїм статусам або способу життя, до яких вони звикли. З іншого боку, люди, які хочуть покаятися, ніколи цього не зроблять, якщо християнство підкориться світському етичному кодексу та перестане зі страху переслідувань бути переконливо особистим щодо життів людей. Неможливо відродити християнство та його вплив, якщо християни не дбатимуть про справи інших людей і не будуть готові заплатити ціну за свою турботу про вічну долю ціх людей. Отже, справжні пробудження швидше за все викличуть сильний опір з боку деяких невіруючих і деяких самовдоволених християн, які уклали мир із грішним світом
(2 Тим. 4:10). Будьте як Іван Хреститель. Думайте про вічні справи всіх інших і будьте готові за це заплатити. Іншого способу євангелізувати невіруючих або відродити віруючих просто немає.
Стихи 1-12 следует читать как один отрывок. У Ирода не было проблем с Иваном Крестителем, когда он проповедовал покаяние и крестил в пустыне. Только когда Иван начал критиковать незаконный брак Ирода, Ирод решил арестовать его и посадить в тюрьму. Однако он боялся его убить из-за общественного мнения об Иване. Назначенный римлянами над Галилеей, Ирод Агриппа I не мог позволить себе бунтов. Вероятно, он решил арестовать Ивана из-за его жены Иродиады. Иродиада злилась на Ивана ещё больше, так как она, вероятно, была причиной того незаконного брака. Она пренебрегла Законом Господина, чтобы стать королевой, и теперь она боялась, что влияние Ивана может заставить Ирода развестись с ней. Вот почему она предпочла голову Ивана половине Галилеи, которую муж предложил подарить её дочери. Она так ненавидела Ивана, что вместо того, чтобы просто просить казнить его, она попросила представить его голову как блюдо. Однако это была не просто месть за упрёк и публичное унижение Иваном. Это также был последний шаг к тому, чтобы не потерять статус королевы Галилеи. Это также был идеальный случай продемонстрировать высокопоставленным должностным лицам Ирода что она способна сделать с кем-либо, кто выражает сомнения в законности её правления. Она боялась, что Ирод поддастся давлению Ивана и разведётся с ней. Марк говорит, что Ирод не только боялся Ивана, но и любил его слушать (Марка 6:20). Отказ от незаконного образа жизни может потребовать отказа от определённых льгот, статусов и даже свобод. Вот почему такие люди, как Иродиада, считают евангелие опасным, сопротивляются ему страстно, а иногда даже насильственно. Установленный Богом брак - это не единственное, что люди извращают и чем злоупотребляют. Мы можем проповедовать покаяние и заниматься церковными делами вдали от этого мира в своих четырёх стенах, но это мало что изменит в жизнях людей. Только когда мы выходим и проповедуем покаяние в связи с конкретным (не абстрактным и не допускающим разного толкования) грехом людей, изменяя общественное мнение о нарушениях Божьего Закона, люди могут либо измениться, либо ожесточить свои сердца. Многие люди, как и Ирод, не испытывают проблем с христианами, верящими или проповедующими свою веру, если это не становится личным. Вот почему у неверующих нет проблем с большинством других религий. Существует негласная этическая норма, согласно которой люди должны заниматься своими делами и не навязывать свои моральные нормы и убеждения другим людям. Это заставляет христианство уподобляться другим религиям. Христианство по своей природе очень личное и евангелистское. Оно не было задумано заниматься своими делами говоритя о грехе абстрактно, потому что её основная задача - это обратить всех к спасению от конкретных грехов и тому чтобы стать учениками Иисуса. Это касается конкретных грехов людей и призыванию их к покаянию и примирению с Богом. Для христианина или церкви нет более важного дела. Эти усилия всегда идут вразрез со светским этическим а иногда и уголовным кодексом, и часто приводят к сопротивлению и преследованиям. Многие люди очень негативно реагируют, когда вера вынуждает их сожалеть о своих греховных решениях и отказаться от своего греховного образа жизни. По этой причине многие неверующие видят в евангелии угрозу своему статусу или образу жизни, к которым они привыкли. С другой стороны, люди, которые хотят покаяться, никогда этого не сделают, если христианство подчинится светскому этическому кодексу и перестанет из страха преследований быть убедительно личным в отношении жизней людей. Невозможно возродить христианство и его влияние, если христиане не будут заботиться о делах других людей и не будут готовы заплатить цену за свою заботу о вечной судьбе этих людей. Следовательно, настоящие пробуждения скорее всего вызовут сильное сопротивление со стороны некоторых неверующих и некоторых самодовольных христиан, которые заключили мир с грешным миром (2 Тим. 4:10). Будьте как Иван Креститель. Думайте о вечных делах всех остальных и будьте готовы за него заплатить. Другого способа евангелизировать неверующих или возродить верующих просто нет.
13 And, having heard ┰ (about this), Jesus departed from there on a boat to a desolate ┰ place (to be) by Himself. But the crowds, having heard (about this), followed Him on foot from (their) towns. 14 And, having left, He saw a great crowd (on the other side), ┰ felt compassion ┰ to them, and He healed ┰ their sick.
13 І почувши (про це), Ісус відплив ┰ звідти на човні до безлюдного ┰ місця (щоб) усамітнитися ┰. Але натовпи, почувши (про це), пішли за Ним пішки зі (своїх) міст. 14 І упливши ┰ (звідти), Він побачив (на другому березі) великий натовп, ┰ відчув до них співчуття ┰ і зцілив їх хворих.
13 И услышав (об этом), Иисус уплыл ┰ оттуда на лодке в пустынное ┰ место (чтобы) уединиться ┰. Но толпы, услышав (об этом), последовали за Ним пешком из (своих) городов. 14 И уплыв ┰ (оттуда), Он увидел (на другом берегу) большую толпу, ┰ почувствовал к ним сострадание ┰ и исцелил их больных.
After John was executed, the rumor about Jesus came to Herod who was convinced that Jesus was John who rose from the dead. It is possible that Jesus departed from Galilee because He knew Herod would try to kill John for the second time. However, as Herod feared John when he did not do any miracles, now he would fear him even more. Most likely, Jesus departed because He was grieving and needed some time alone with His Father. As human beings, we also need some time alone with God especially when we go through a season of loss. Even the spiritually strongest of us are not exempt from this need. As a human being, Jesus did not want to die (Matt. 26:39), He felt sadness and grief (John 11:35). However, as He came to a desolate place with His students, huge crowds met Him ashore. People followed Him everywhere because of their problems, and His feeling of compassion towards them was even stronger than His own feelings. He cared for the people that followed Him even when He Himself needed support. Jesus never put His own needs ahead of the needs of others. A spiritually strong church is the one that consists of Christians who seek God in their trials first, on their knees in a desolate place, behind closed doors, and then, empowered by the Holy Spirit, they can comfort, support, and guide others. While the conversion of sinners is the most important mission of the church, its function does not end on gaining salvation. Being saved is just the beginning of Christian life. The salvation of others and their spiritual well-being is more important than one's own spiritual wellness. Even if a church consisted of super-spiritual well-fed with the Word of God people, it would still be impotent unless it puts the spiritual needs of others first. No Christian and no church can feel complacent and comfortable as long as there is someone who still needs salvation or revival. In other words, no church should ever feel adequate and complacent. As long as it exists, its mission is incomplete. There always will be someone to pray for and to call to repentance. A revived church is not the one that is best structured, functional, and spiritual. While all these factors are very important, a revived church is the one that never feels satisfied while saving and reviving other people. There must always be a hunger for more, selfless service even amid personal hurts and losses, and a never-ending desire to restore everyone else's relationships with God through Jesus.
Після страти Івана, слух про Ісуса дійшов до Ірода, який був переконаний, що Ісус був воскреслим з мертвих Іваном. Можливо, Ісус покинув Галилею бо знав, що Ірод спробує вбити Івана вдруге. Однак, оскільки Ірод боявся Івана коли він не творив ніяких чудес, тепер він боявся б його ще більше. Швидше за все, Ісус пішов, тому що Він сумував і потребував деякого часу наодинці зі Своїм Отцем. Як людям, нам також потрібний якийсь час наодинці з Богом, особливо коли ми переживаємо час втрат. Навіть самі духовно сильні з нас не вільні від цієї потреби. Як людина, Ісус не хотів вмирати (Матв. 26:39), Він відчував печаль і горе (Івана 11:35). Однак, коли Він прийшов до безлюдного місця зі Своїми учнями, величезні натовпи людей зустріли Його на березі. Люди йшли за Ним всюди через свої проблеми, і Його почуття жалю до них було навіть сильніше, ніж Свої власні почуття. Він дбав про людей, які йшли за Ним, навіть коли Сам потребував підтримки. Ісус ніколи не ставив Свої власні потреби вище потреб інших. Духовно сильна церква - це церква, що складається з християн, які спочатку шукають Бога в своїх випробуваннях, стоячи на колінах у пустельному місці, за зачиненими дверима, а потім, наділені силою Святого Духа, вони можуть втішати, підтримувати та направляти інших. Хоча навернення грішників - це найважливіша місія церкви, її функція не обмежується отриманням спасіння. Спасіння - це тільки початок християнського життя. Спасіння інших та їх духовне благополуччя є важливішим за власне духовне благополуччя. Навіть якби церква складалася з сверхдуховних, насичених Божим Словом людей, вона все одно була б безсилою, якщо б не ставила духовні потреби інших на перше місце. Жоден християнин і ніяка церква не можуть відчувати себе комфортно та задоволено, поки є хтось, хто все ще потребує спасіння або відродження. Іншими словами, жодна церква не повинна відчувати себе адекватною та самовдоволеною. Поки вона існує, її місія не є виконаною. Завжди буде за кого помолитися та закликати до покаяння. Відроджена церква - це не та, яка найкраще структурована, функціональн та духовна. Хоча всі ці фактори дуже важливі, відроджена церква - це та церква, яка ніколи не відчуває вдоволення рятуючи та відроджуючи інших людей. Завжди повинна бути жага більшого, безкорисливого служіння, навіть серед особистих образ і втрат, і нескінченне бажання відновити відносини всіх інших з Богом через Ісуса.
После казни Ивана, слух об Иисусе дошёл до Ирода, который был убеждён, что Иисус был воскресшим из мёртвых Иваном. Возможно, Иисус покинул Галилею потому что знал, что Ирод попытается убить Ивана во второй раз. Однако, поскольку Ирод боялся Ивана, когда тот не творил никаких чудес, теперь он боялся бы его ещё больше. Скорее всего, Иисус ушёл, потому что Он горевал и нуждался в некотором времени наедине со Своим Отцом. Как людям, нам также нужно некоторое время наедине с Богом, особенно когда мы переживаем время потерь. Даже самые духовно сильные из нас не свободны от этой нужды. Как человек, Иисус не хотел умирать (Матв. 26:39), Он чувствовал печаль и горе (Ивана 11:35). Однако, когда Он пришёл в пустынное место со своими учениками, огромные толпы людей встретили Его на берегу. Люди следовали за Ним повсюду из-за своих проблем, и Его чувство сострадания к ним было даже сильнее, чем Свои собственные чувства. Он заботился о людях, которые следовали за Ним, даже когда Сам нуждался в поддержке. Иисус никогда не ставил Свои собственные нужды выше нужд других. Духовно сильная церковь - это церковь, состоящая из христиан, которые сначала ищут Бога в своих испытаниях, стоя на коленях в пустынном месте, за закрытыми дверями, а затем, наделённые силой Святого Духа, они могут утешать, поддерживать и направлять других. Хотя обращение грешников - это самая важная миссия церкви, её функция не ограничивается обретением спасения. Спасение - это только начало христианской жизни. Спасение других и их духовное благополучие важнее, чем собственное духовное благополучие. Даже если бы церковь состояла из сверхдуховных, насыщенных Божьим Словом людей, она всё равно была бы бессильной, если бы не ставила духовные потребности других на первое место. Ни один христианин и никакая церковь не могут чувствовать себя комфортно и удовлетворённо, пока есть кто-то, кто всё ещё нуждается в спасении или возрождении. Другими словами, ни одна церковь не должна чувствовать себя адекватной и самодовольной. Пока она существует, её миссия не выполнена. Всегда будет за кого помолиться и призывать к покаянию. Возрождённая церковь - это не та церковь, которая лучше всего структурирована, функциональна и духовна. Хотя все эти факторы очень важны, возрождённая церковь - это та церковь, которая никогда не чувствует удовлетворения спасая и возрождая других людей. Всегда должна быть жажда бо́льшего, бескорыстного служения, даже среди личных обид и потерь, и бесконечное желание восстановить отношения всех остальных с Богом через Иисуса.
15 But when the evening came, His students approached Him saying: "This ┰ place is desolate ┰ and the day is already over ┰. Dismiss ┰ the crowds so that, having gone to ┰ villages, they would buy food for ┰ themselves." 16 But ┰ He said: "They do not need to go away ┰. You give them the (food) to eat." 17 But they said to Him: "We have nothing here but five loaves and two fish." 18 And He said: "Bring them to Me (over) here." 19 And He ordered ┰ the crowds to recline ┰ on the grass. ┰ Having taken the five loaves and two fish (and), having looked up to Heaven, He gave thanks ┰ and, having broken, He gave the loaves to the students, and the students to the crowds. 20 And all ate and got full ┰. And they picked up ┰ what was left over, twelve full baskets ┰ of pieces. 21 And those who ate were five thousand men not counting women and children.
15 Але коли настав вечір, ┰ учні підійшли до Нього та сказали: "Це безлюдне місце, та день вже позаду ┰. Відпусти ┰ людей ┰, щоб вони, пішовши в ┰ села, купили собі їжу". 16 Але ┰ Він сказав: "Їм не потрібно уходити. Ви даєте їм їсти". 17 Але вони сказали Йому: "У нас тут немає нічого крім п'яти хлібів та двух риб". 18 І Він сказав: "Принесіть їх Мені сюди". 19 І Він наказав ┰ натовпам прилягти ┰ на траві. ┰ Він узяв п'ятеро хлібів та дві риби, (і) піднявши очі до неба, Він подякував і, розламавши, Він дав хліб учням, а учні натовпу. 20 І всі поїли та наїлися. І вони зібрали ┰ те що залишилось, дванадцять повних кошиків ┰ шматків. 21 А тих, хто їв, було п'ять тисяч чоловік, не рахуючи жінок і дітей.
15 Но когда наступил вечер, ┰ ученики подошли к Нему и сказали: "Это безлюдное место и день уже позади ┰. Отпусти ┰ людей ┰, чтобы они, пойдя в ┰ деревени, купили себе еду". 16 Но ┰ Он сказал: "Им не нужно уходить. Вы дайте им есть". 17 Но они сказали Ему: "У нас тут нет ничего кроме пяти хлебов и двух рыб". 18 И Он сказал: "Принесите их Мне сюда". 19 И Он приказал ┰ толпе прилечь ┰ на траве. ┰ Взяв пять хлебов и две рыбы, (и) подняв глаза к небесам, Он поблагодарил и, разломав, Он дал хлеб ученикам, а ученики толпам. 20 И все поели и наелись. И они собрали ┰ то что осталось, двенадцать полных корзин ┰ кусков. 21 А тех, кто ел, было пять тысяч человек, не считая женщин и детей.
When Jesus departed to a desolate place to have some time alone after the death of His cousin, John the Baptiser, He was met by large crowds. As it was getting late and people were hungry, Jesus used five loaves of bread and two fish to feed five thousand men not counting women and children. It was the same miracle Elisha did feeding one hundred people with twenty loaves of bread (2 Kings 4:42-44). Jesus taught His followers to operate on a very tight budget. The principle is to always take care of the people's needs first and then to enjoy the leftovers. Jesus puts the needs of the people that come to Him above His own and He takes care of them first. The whole miracle of food multiplication was not aimed at meeting the needs of His students but at feeding other people. When Jesus blesses limited resources His students have, they also have leftovers after they have people's immediate needs met. What was left over, or their abounds, show how Jesus takes care of His ministers. By serving people so that they had an abundant life both materially and spiritually, they themselves get fed in the process. The biblical idea of abundance is not in necessarily becoming rich, but in having a surplus. It literarily means not living from paycheck to paycheck consuming everything that is being earned. There must be a surplus that allows the people of God to have resources to support their churches and ministers (1 Cor. 9:14), and to help those in need (Eph. 4:28). People do not give cheerfully (2 Cor. 9:6-7) when they feel to be taken advantage of instead of being taken care of. When the ministers care more about their buildings and paychecks than about the people they were entrusted with, the people also start seeing the church as more of a business than a resource. On the other hand, when people feel that their ministers care for their both spiritual and financial wellbeing, they will gladly take care of such ministers to the point that they too will have an abundance. When the students of Jesus gathered the leftovers, each of them received a large basket of food, which was much more than enough for them to eat and be satisfied. This is why, preachers should promote neither poverty nor greed amongst their flock, but the abundant life in Jesus with all the needs of God's people met and overflown to support evangelism and other Christians in need. This balance between poverty and greed is the proportioned combination of abundance and generosity. Therefore, a revived church strives for neither riches not poverty, but for proportional balance, where everyone is treated equally regardless of their posessions and expected to be as generous as they are rich (2 Cor. 8:13-15). This generosity must be completely voluntary and never motivated by shame, fear, or greed (2 Cor. 9:6-7). Generosity is the blood of the ministry of evangelism and revival. Jesus could feed the people with some kind of heavenly manna, but instead, He uses His followers and their limited resources to pour them into the ministry so that it could be even more effective. Likewise, truthful generosity cannot be developed by appealing to greed and expecting God to repay many times what has been given for the needs of the ministry or needs of believers. Generosity and greed are the opposites. Investing is not motivated by generosity, so Jesus did not promise His students to return their fish and bread with dividends. He simply ordered to give them away to others without waiting for anything back. A donation is never an investment, not even into God's Kingdom, but a person who cares about the needs of God's Kingdom on Earth can be confident that God will also take care of his or her own needs (Eccl. 11:1). However, treating this miracle only as an illustration of generosity would not tell the whole lesson. This is also an illustration of how Jesus feeds people spiritually. He chooses certain faithful followers to train them and then using them to give to the people the spiritual food they have, which He blesses (Matt. 24:45). This is how the Word of God grows, through the faithful and tireless work of Christ's ministers who care for the people's spiritual needs more than for their own with the blessing of Jesus and empowerment of the Holy Spirit (Acts 12:24). Hence, the ultimate goal of revival is not to happen somewhere and attract more people to that place, but to continue there and to grow everywhere else like yeast that is supposed to ferment the whole world.
Коли Ісус вирушив до безлюдного місця щоб побути на самоті після смерті Свого двоюрідного брата, Івана Хрестителя, Його зустріли великі натовпи. Оскільки було вже пізно та люди були голодні, Ісус використовував п'ять хлібів і дві риби, щоб нагодувати п'ять тисяч чоловіків, не рахуючи жінок і дітей. Це було те ж чудо, що й те, коли Єлисей нагодував сто чоловік двадцятьма хлібами (4 Корол. 4:42-44). Ісус навчав Своїх послідовників працювати з дуже обмеженим бюджетом. Принцип полягає в тому, щоб завжди спочатку піклуватися про потреби людей, а потім насолоджуватися залишками. Ісус ставить потреби людей, які приходять до Нього, вище Своїх власних, і Він піклується про них у першу чергу. Це чудо множення їжі було спрямоване не на задоволення потреб Його учнів, а на те, щоб нагодувати інших людей. Коли Ісус благословляє обмежені ресурси, якими володіють Його учні, у них також залишаються залишки після задоволення насущних потреб людей. Те, що залишилося показує, як Ісус піклується про Своїх служителів. Служачи людям, щоб у них було життя з достатком як у матеріальному, так і в духовному плані, вони самі отримують свою їжу в процесі. Біблійна ідея достатку полягає не в тому, щоб обов'язково стати багатим, а в тому, щоб мати надлишок. Це буквально означає не жити від зарплати до зарплати, споживаючи все, що заробляється. Повинен бути надлишок, який дозволяє Божому народу мати ресурси для підтримки своїх церков і служителів (1 Кор. 9:14), а також для допомоги нужденним (Ефес. 4:28). Люди не жертвують з радістю (2 Кор. 9:6-7), коли відчувають, що їх використовують замість того, щоб про них піклуватися. Коли служителі більше піклуються про свої будинки та зарплати, ніж про людей, які їм були довірені, люди також починають розглядати церкву більше як бізнес, аніж як ресурс. З іншого боку, коли люди відчувають, що їх служителі піклуються про їх духовне та фінансове благополуччя, вони з радістю подбають про таких служителів до такої міри, що у тих теж буде достаток. Коли учні Ісуса зібрали залишки їжі, кожен з них отримав по великій корзині, якої було більш ніж достатньо, щоб поїсти та насититися. Ось чому проповідники не повинні просувати ні бідність, ні жадібність серед своєї пастви, але рясне життя в Ісусі стежачи за тим, що б усі потреби Божого народу були поповненими та переповненими, щоб ті могли підтримувати євангелізацію та інших нужденних християн. Цей баланс між бідністю та жадібністю є пропорційне поєднання достатку та щедрості. Тому відроджена церква не прагне ані до багатства, ані до бідності, але до співмірного врівноважування, при якому з усіма звертаються однаково не зважаючи на рівень їх достатку та очікується, що вони будуть настільки ж щедрими, наскільки вони є багатими (2 Кор. 8:13-15). Ця щедрість має бути повністю добровільною та ніколи не мотивуватися соромом, страхом або жадібністю (2 Кор. 9:6-7). Щедрість - це кров служіння євангелізації та відродження. Ісус міг нагодувати людей якийсь небесною манною, але замість цього Він використовує Своїх послідовників і їх обмежені ресурси, щоб вливати їх у служіння, щоб воно могло бути ще більш ефективним. Також, правдиву щедрість неможливо розвинути апелюючі до жадоби та очикуючи що Бог віддасть те, що будо дане на служіння або нужденим віруючим у багато разів більше. Щедрість і жадібність є протилежностями. Інвестування не мотівується щедрістю, тому Іісус не обіцяв своїм учням повернути їм їх рибу та хліб х дивидентами. Він просто наказав віддати їх іншим не очикуючи нічого назад. Жетвування ніколи не є інвестуванням, навіть у Боже Королівство, але людина яка дбає про нужди Божого Королівства на цій Землі може бути впевненою що Бог також подбає про її потреби (Екл. 11:1). Однак, якщо розглядати це чудо тільки як ілюстрацію щедрості, то урок не буде вичерпним. Це також і ілюстрація того, як Ісус годує людей духовно. Він вибирає певних вірних послідовників, щоб навчати їх, а потім з їх допомогою роздавати людям духовну їжу, яка у них є та яку Він благословляє (Матв. 24:45). Боже Слово зростає через вірну та невтомну працю служителів Христа, які піклуються про духовні потреби людей більше, ніж про свої власні, з благословенням Ісус та силою Святого Духа (Дії 12:24; 19:20). Отже, кінцева мета відродження не в тому, щоб йому десь мати місце та залучити туди більше людей, а в тому, щоб продовжувати його там і щоб йому рости скрізь, як дріжджі, які повинні заквасити весь світ.
Когда Иисус отправился в пустынное место чтобы побыть в одиночестве после смерти Своего двоюродного брата, Ивана Крестителя, Его встретили большие толпы. Поскольку было уже поздно и люди были голодны, Иисус использовал пять хлебов и две рыбы, чтобы накормить пять тысяч мужчин, не считая женщин и детей. Это было то же чудо, что и то, когда Елисей накормил сто человек двадцатью хлебами (4 Корол. 4:42-44). Иисус учил Своих последователей работать с очень ограниченным бюджетом. Принцип заключается в том, чтобы всегда нужно сначала заботиться о потребностях людей, а затем наслаждаться остатками. Иисус ставит нужды людей, которые приходят к Нему, выше Своих собственных, и Он заботится о них в первую очередь. Это чудо умножения пищи было направлено не на удовлетворение нужд Его учеников, а на то, чтобы накормить других людей. Когда Иисус благословляет ограниченные ресурсы, которыми обладают Его ученики, у них также остаются остатки после удовлетворения насущных потребностей людей. То, что осталось показывает, как Иисус заботится о Своих служителях. Служа людям, чтобы у них была изобильная жизнь как в материальном, так и в духовном плане, они сами получают пищу в процессе. Библейская идея изобилия заключается не в том, чтобы обязательно стать богатым, а в том, чтобы иметь излишек. Это буквально означает не жить от зарплаты до зарплаты, потребляя всё, что зарабатывается. Должен быть излишек, который позволяет Божьему народу иметь ресурсы для поддержки своих церквей и служителей (1 Кор. 9:14), а также для помощи нуждающимся (Ефес. 4:28). Люди не жертвуют с радостью (2 Кор. 9:6-7), когда чувствуют, что их используют вместо того, чтобы о них заботиться. Когда служители больше заботятся о своих зданиях и зарплатах, чем о людях, которые им были доверены, люди также начинают рассматривать церковь больше как бизнес, чем как ресурс. С другой стороны, когда люди чувствуют, что их служители заботятся об их духовном и финансовом благополучии, они с радостью позаботятся о таких служителях до такой степени, что у тех тоже будет изобилие. Когда ученики Иисуса собрали остатки еды, каждый из них получил по большой корзине, которой было более чем достаточно, чтобы поесть и насытиться. Вот почему проповедники не должны продвигать ни бедность, ни жадность среди своей паствы, но изобильную жизнь в Иисусе следя за тем, что бы все нужды Божьего народа были восполненными и переполненными, чтобы те могли поддерживать евангелизацию и других нуждающихся христиан. Этот баланс между бедностью и жадностью представляет собой пропорциональное сочетание изобилия и щедрости. Поэтому возрождённая церковь не стремится ни к богатству, ни к бедности, но к соразмерному уравновешиванию, при котором со всеми обращаются одинаково независимо от их достатка и ожидается, что они будут настолько же щедрыми, насколько и они богаты (2 Кор. 8:13-15). Эта щедрость должна быть полностью добровольной и никогда не мотивироваться стыдом, страхом или жадностью (2 Кор. 9:6-7). Щедрость - это кровь служения евангелизации и возрождения. Иисус мог накормить людей какой-то небесной манной, но вместо этого Он использует Своих последователей и их ограниченные ресурсы, чтобы вливать их в служение, чтобы оно могло быть ещё более эффективным. Также, правдивую щедрость невозможно развить апеллируя к жадности и ожидая что Бог воздаст во много раз больше то, что было отдано на служение или нужды верующих. Щедрость и жадность являются противоположностями. Инвестирование не мотивируется щедростью, поэтому Иисус не обещал Своим ученикам вернуть им их рыбу и хлеб с дивидентами. Он просто приказал отдать их другим не дожидаясь ничего обратно. Жертвование никогда не является инвестицией, даже в Божье Королевство, но человек, который заботится о нуждах Божьего Королевства на Земле может быть уверенным что Бог также позаботится о его потребностях (Эккл. 11:1). Однако, если рассматривать это чудо только как иллюстрацию щедрости, то урок не будет исчерпывающим. Это также и иллюстрация того, как Иисус кормит людей духовно. Он выбирает определённых верных последователей, чтобы обучать их, а затем с их помощью раздавать людям духовную пищу, которая у них есть и которую Он благословляет (Матв. 24:45). Божье Слово растёт через верную и неустанную работу служителей Христа, которые заботятся о духовных потребностях людей больше, чем о своих собственных, с благословением Иисуса и силой Святого Духа (Действия 12:24 ; 19:20). Следовательно, конечная цель возрождения не в том, чтобы ему где-то иметь место и привлечь туда больше людей, а в том, чтобы продолжать его там и ему расти везде, как дрожжи, которые должны заквасить весь мир.
22 And right then He pressed His students to enter the boat and to go ahead of Him to the (other) side while He would send away ┰ the crowds. 23 And, having sent the crowds away ┰, He went up ┰ a mountain ┰ by Himself to pray. 24 And the boat was already many stades ┰ away from the shore ┰ beaten ┰ by the waves, for the wind was opposite. 25 And at the fourth watch of the night ┰, He came to them walking on the sea ┰. 26 But the students, having seen Him walking on the surface ┰ of the sea ┰, got terrified ┰ saying that it was a ghost, and they were screaming in fear. 27 And right then, ┰ He spoke to them saying: "Be firm ┰, it is Me, do not be afraid." 28 But Peter, replying to Him, said: "Master ┰, if it is You, command ┰ me to come to You on the surface ┰ of water." 29 And He said: "Come." And Peter, having climbed down from the boat, walked on the surface of the water and came to Jesus. 30 But, having seen the ┰ wind, he got terrified ┰, and, beginning to sink ┰, he screamed saying: "Master ┰, save me!" 31 And Jesus, having right then stretched out His hand, caught ┰ him and says to him: "Oh you of little faith ┰, why did you doubt ┰?" 32 And (while) they were getting into ┰ the boat, the wind ceased. 33 And ┰ in the boat, they worshipped ┰ Him saying: "You are really ┰ the Son of God."
22 І Він відразу-ж ┰ змусив ┰ учнів увійти до човн та плисти поперед Нього на (інший) бік у той час як Він розпустить ┰ натовпи. 23 І, розпустивши ┰ натовпи, Він піднявся на гору ┰ один ┰ щоб помолитися. 24 А човен вже був багато стадій ┰ від берега ┰, битий ┰ хвилями, бо вітер був протилежним. 25 І в четвертий дозір ┰ ночі, Він прийшов до них, ідучи по морю ┰. 26 Але учні, побачивши Його ідучим по поверхні ┰ моря ┰, злякалися ┰ кажучи що це був привид, і закричали від страху. 27 І відразу ж ┰ Він заговорив до них кажучи: "Будьте твердими ┰, це Я, не бійтеся". 28 Але Петро сказав Йому у відповідь ┰: "Пане, якщо це Ти, звели ┰, щоб я прийшов до Тебе по поверхні ┰ води". 29 І Він сказав: "Прийди". І Петро, спустившись з човна, пішов по поверхні води та підійшов до Ісуса. 30 Але, побачивши ┰ вітер, він злякався ┰ і, почавши тонути, закричав, кажучи: "Пане, спаси мене!" 31 А Ісус, негайно простягнувши руку, схопив його та каже йому: "Маловірний ┰, чому ти засумнівався ┰?" 32 І (поки) вони сідали у човен, вітер припинився. 33 І ┰ в човні, вони вклонилися ┰ Йому кажучи: "Ти дійсно Син Бога".
22 И Он сразу-же ┰ заставил ┰ учеников войти в лодку и поплыть впереди Него на (другую) сторону в то время как Он распустит ┰ толпы. 23 И, распустив ┰ толпы, Он поднялся на гору ┰ один ┰ чтобы помолиться. 24 А лодка была уже много стадий ┰ от берега ┰, избиваемая ┰ волнами, потому что ветер был противоположным. 25 И в четвертый дозор ночи ┰, Он пришёл к ним, идя по морю ┰. 26 Но ученики, увидев Его идущим по поверхности ┰ моря ┰, испугались ┰ говоря что это был призрак, и закричали от страха. 27 И сразу же ┰ Он заговорил к ним говоря: "Будьте твёрдыми ┰, это Я, не бойтесь". 28 Но Пётр сказал Ему в ответ ┰: "Господин, если это Ты, прикажи ┰, чтобы я пришёл к Тебе по поверхности ┰ воды". 29 И Он сказал: "Приди". И Пётр, спустившись с лодки, пошёл по поверхности воды и подошёл к Иисусу. 30 Но, увидев ┰ ветер, он испугался ┰ и, начав тонуть, закричал, сказав: "Господин, спаси меня!" 31 А Иисус, немедленно протянув руку, схватил его и говорит ему: "Маловерный ┰, почему ты засомневался ┰?" 32 И (пока) они садились в лодку, ветер прекратился. 33 И ┰ в лодке, они поклонились ┰ Ему говоря: "Ты действительно Сын Бога".
Jesus departed from Galilee to the other side of the lake to be by Himself. When He took care of the crowds that met Him there, He sent His followers away back to Galilee so He could still have His quite time with His Father. He went to a mountain to pray alone because this was the very reason He came there. We need that time more than Jesus did as none of us is a person of the Trinity and can say: "I and the Father are one" (John 10:30 B). Although ministering the needs of others takes priority, neglecting our personal spiritual condition can drain us of energy very fast making us impotent in performing ministry and in facing the opposition. It is especially important for the ministries of evangelism and revival. It was symbolic that after His prayer time, He could walk on water while His students were harassed by the opposite wind and waves. Those waves were to illustrate the opposition that comes in waves against the followers of Christ to harass them. It is even more important to see how Jesus continued His ministry to the people while being frightened by the prospect of the arrest and death that His cousin John had just recently experienced. Jesus' time alone with His Father was His secret of continuing His ministry in the face of the opposition. It was the lesson He wanted to teach His followers to use during their future trials (Acts 4:29-31). The story of Peter walking on the water parallels what happened later, when Jesus was arrested and was prepared to be executed. While all of Jesus' students were terrified and left Him, Peter was the only one who followed Jesus to the court of the high priest and ended up denying Jesus three times there. Peter's faith was the biggest of all students of Jesus, and yet, it also fell short. It is interesting that Peter's doubt was not about walking on the water. After all, he managed to walk from the boat to Jesus without drowning. His fear was caused by the strong wind. It is experiencing the opposition that causes doubts and fears of such experiences to continue cripple the power of God. These stories became a manual for the early church to live by faith and to remain faithful to the end. Living by faith required a synergy of God's supernatural power and of the human trust. Nothing that is short of either is going to work. First, a Christian is not someone who believes that it is possible for a human to walk on water, but the one who believes in possibility of miracles, that is of the naturally impossible. Miracles are the events that are impossible to achieve or replicate by any natural means. A Christian is someone who recognizes the limits of the natural and believes in the supernatural God who does the impossible. The supernatural power of God is something that is impossible to stage or replicate. At the same time, it is an absolute essential everyday reality of the Christian life. Second, a manifestation of the power of God depends on the degree of faith (or - trust) on the part of a Christian. Faith in the power of God is as absolutely essential as the power of God itself (Heb. 11:6). Both faith and doubt are self-reenforcing. When we live by faith, this faith assures God's supernatural involvement and reinforces itself by God's actions (1 Pet. 1:5). Doubts work the same way. When we approach God's Word with skepticism and doubt, it blocks God's work and reinforces those doubts (Jacob 1:6-7). In the case of doubts and spiritual failures, the same propitiousness of God that saved a sinner in the first place can assure Jesus' forgiveness and restoration to the life of faith, but this life should look more like Peter walking by faith on the surface of the water than Peter drowning and screaming: "Master, save me!" Although the true believers are protected by God's propitiousness from the effects of their sins and doubts, the goal of the Christian life is not to be tossed by the opposing winds and survive spiritually, but to walk strong by faith and to be faithful in the face of the opposition. This faith must come from understanding that the waves of persecution come and go, but Jesus remains the Master of the Universe and that He allows bad experiences to test the faith of His followers for as long as they build their faith up. Revival experiences are not a substitute for trials. They are not designed to avoid or compensate for failures to believe. They are designed to allow the believers to scream in repentance: "Master, save me!" They are needed to turn drowning in sins and doubts Christians who live by God's propitiousness alone into supernaturally walking by faith believers.
Ісус переплив із Галілеї на іншу сторону озера, щоб побути наодинці з Самим Собою. Коли Він подбав натовпи, що зустріли Його там, Він відправив Своїх послідовників назад у Галилею, щоб Він все ще міг провести час з Отцем. Він пішов на гору, щоб помолитися на самоті, тому що саме з цієї причини Він туди й прийшов. Нам потрібно мати цей час ще більше, ніж Ісусу, оскільки ніхто з нас не є особою Трійці та може сказати: "Я і Отець - одне" (Івана 10:30). Хоча служіння потребам інших має пріоритетне значення, ми можемо дуже швидко виснажити себе. Це особливо важливо для служіння євангелізації та відродження. Символічним є те, що після молитви Він міг ходити по воді, на той час як Його учнів турбували зустрічні вітер і хвилі. Ці хвилі мали проілюстровати опір, який приходить хвилями до послідовників і переслідує їх. Ще більш важливо побачити, як Ісус продовжував Своє служіння людям, будучи під перспективою арешту та смерті, через які нещодавно пройшов його двоюрідний брат Іван. Час, проведений Ісусом наодинці зі Своїм Отцем були секретом продовження служіння перед обличчям протидії. Це був урок, який Він хотів дати Своїм послідовникам, щоб вони використовували його під час майбутніх випробувань (Дії 4:29-31). Історія Петра, що йде по воді, повторює те, що сталося пізніше, коли Ісуса заарештували та готували до страти. У той час як всі учні Ісуса були в жаху та залишили Його, Петро був єдиним, що пішов за Ісусом до двору головного священика і, в підсумку, там тричі відрікся від Ісуса. Віра Петра була найбільшою з усіх учнів Ісуса, але, тим не менш, вона зазнала поразки. Цікаво, що сумніви Петра стосувалися не ходіння по воді. Зрештою, йому вдалося пройти від човна до Ісуса не потонувши. Його страх викликав сильний вітер. Це випробування протидії викликає сумніви та страх перед продовженням таких переживань, що запобігає силі Бога. Ці історії стали керівництвом для ранньої церкви, як жити вірою та залишатися вірною до кінця. Для життя вірою потрібно поєднання надприродної сили Бог та людської довіри. Нічого, крім обох разом, не працює. По-перше, християнин - це не той, хто вірить в те, що людина може ходити по воді, а той, хто вірить у можливість чудес, тобто неможливого по природі. Чудеса - це події, які неможливо досягти або відтворити будь якими природними засобами. Християнин - це той, хто визнає межі природного та вірить у надприродного Бога, що творить неможливе. Надприродна сила Бога - це те, що неможливо імітувати або відтворювати. У той же час вона є абсолютно необхідною повсякденною реальністю християнського життя. По-друге, прояви Божої сили залежать від ступеня віри (або - довіри) з боку християнина. Віра в силу Бога так само абсолютно необхідна, як і сама сила Бога (Євр. 11:6). І віра, і сумнів зміцнюють самі себе. Коли ми живемо вірою, ця віра забезпечує надприродну участь Бог та підкріплює себе Його дією (1 Пет. 1:5). Сумнів працює точно так само. Коли ми підходимо до Слова Бога зі скепсисом і сумнівом, це блокує роботу Бог та підсилює ці сумніви (Як. 1:6-7). У разі сумнівів і духовних невдач, та ж Божа прихильність, яка на початку спасла грішника, може гарантувати прощення Ісус та відновлення його до життя по вірі, але це життя повинно більше бути схожим на Петра, що йде вірою по поверхні води, ніж на Петра потопаючого та кричущого: "Пане, спаси мене!" Хоча справжні віруючі та захищені Божою прихильністю від наслідків своїх гріхів і сумнівів, мета християнського життя не в тому, щоб бути киданими противними вітрами та вижити духовно, а в тому, щоб твердо ходити вірою та бути вірним перед лицем опозиції. Ця віра повинна виходити з розуміння того, що хвилі переслідувань приходять і уходять, але Ісус залишається Владикою Всесвіту та що Він дозволяє поганим переживанням випробовувати віру Своїх послідовників, поки вони зміцнюють свою віру. Пробудження не замінюють випробувань. Вони не призначені для того, щоб уникати або компенсувати невдачі в вірі. Вони призначені для того, щоб віруючі могли кричати в покаянні: "Пане, спаси мене!" Вони потрібні, щоб перетворити потопаючих у гріхах і сумнівах християн та що живуть тільки по Божій прихильності в надприродно ходячих по вірі віруючих.
Иисус переплыл из Галилеи на другую сторону озера чтобы побыть наедине с Самим Собой. Когда Он позаботился о толпе, которая встретила Его там, Он отправил Своих последователей обратно в Галилею чтобы Он всё ещё мог спокойно провести время с Отцом. Он пошёл на гору чтобы помолиться в одиночестве, потому что именно по этой причине Он туда пришёл. Нам нужно это время больше, чем Иисусу, поскольку никто из нас не является личностью Троицы и может сказать: "Я и Отец - одно" (Ивана 10:30). Хотя служение нуждам других имеет приоритет, пренебрежение своим личным духовным состоянием может очень быстро истощить нас, делая нас бессильными в выполнении служения и противостоянии оппозиции. Это особенно важно для служения евангелизации и возрождения. Символично то, что после молитвы Он мог ходить по воде, в то время как Его учеников беспокоили встречные ветер и волны. Эти волны должны были проиллюстрировать сопротивление, которое волнами приходит против последователей Христа и преследует их. Ещё более важно увидеть, как Иисус продолжал Свое служение людям, будучи под перспективой ареста и смерти, которые недавно испытал Его двоюродный брат Иван. Время, проведённое Иисусом наедине со Своим Отцом было Его секретом продолжения Его служения перед лицом противодействия. Это был урок, который Он хотел преподать Своим последователям, чтобы они использовали его во время будущих испытаний (Действия 4:29-31). История Петра, идущего по воде, повторяет то, что произошло позже, когда Иисуса арестовали и готовили к казни. В то время как все ученики Иисуса были в ужасе и оставили Его, Пётр был едиественным, кто последовал за Иисусом до двора главного священника и, в итоге, там трижды отрёкся от Иисуса. Вера Петра была самой большой из всех учеников Иисуса, но, тем не менее, она потерпела поражение. Интересно, что сомнения Петра касались не хождения по воде. В конце концов, ему удалось пройти от лодки к Иисусу не утонув. Его страх вызвал сильный ветер. Это испытание противодействия вызывает сомнения и страх перед продолжением таких переживаний, что предотвращает силу Бога. Эти истории стали руководством для ранней церкви, как жить верой и оставаться верной до конца. Для жизни верой требовалось сочетание сверхъестественной силы Бога и человеческого доверия. Ничего, кроме обоих вместе, не сработает. Во-первых, христианин - это не тот, кто верит в то, что человек может ходить по воде, а тот, кто верит в возможность чудес, то есть невозможного по природе. Чудеса - это события, которые невозможно достичь или воспроизвести какими-либо естественными средствами. Христианин - это тот, кто признаёт пределы естественного и верит в сверхъестественного Бога, творящего невозможное. Сверхъестественная сила Бога - это то, что невозможно имитировать или воспроизводить. В то же время она является абсолютно необходимой повседневной реальностью христианской жизни. Во-вторых, проявление Божьей силы зависит от степени веры (или - доверия) со стороны христианина. Вера в силу Бога также абсолютно необходима, как сама сила Бога (Евр. 11:6). И вера, и сомнение укрепляют сами себя. Когда мы живём верой, эта вера обеспечивает сверхъестественное участие Бога и подкрепляет себя Его действием (1 Пет. 1:5). Сомнение работает точно так же. Когда мы подходим к Слову Бога со скепсисом и сомнением, оно блокирует работу Бога и усиливает эти сомнения (Иак. 1:6-7). В случае сомнений и духовных неудач та же Божья благосклонность, которая в начале спасла грешника, может гарантировать прощение Иисуса и восстановление его к жизни по вере, но эта жизнь должна больше походить на Петра, идущего верой по поверхности воды, чем на Петра тонущего и кричащего: "Господин, спаси меня!" Хотя настоящие верующие и защищены Божьей благосклонностью от последствий своих грехов и сомнений, цель христианской жизни не в том, чтобы быть бросаемыми противными ветрами и выжить духовно, а в том, чтобы твёрдо ходить верой и быть верным перед лицом оппозиции. Эта вера должна исходить из понимания того, что волны преследований приходят и уходят, но Иисус остаётся Властелином Вселенной и что Он позволяет плохим переживаниям испытывать веру Своих последователей, пока они укрепляют свою веру. Пробуждения не заменяют испытаний. Они не предназначены для того, чтобы избегать или компенсировать неудачи в вере. Они предназначены для того, чтобы верующие могли кричать в покаянии: "Господин, спаси меня!" Они нужны, чтобы превратить тонущих в грехах и сомнениях христиан и живущих только по Божьей благосклонности в сверхъестественно ходящих по вере верующих.
34 And, having crossed (the sea), they came to the land of Gennesaret. 35 And, having learned (about) Him, the local people ┰ sent out to all of that surrounding region, an they brought to Him all who were sick. 36 And they asked ┰ Him to only touch ┰ the fringe of His garment. And those who ┰ touched ┰ (it), got well ┰.
34 І переправившись (через море), вони прибули в район ┰ Геннесарету. 35 І, дізнавшись (про) Нього, місцеві жителі ┰ розіслали по всьому навколишньому регіону, і привели до Нього всіх хворих. 36 І вони благали Його тільки доторкнутися ┰ до краю Його одягу. І ті, хто ┰ доторкнулися ┰ (до Нього), одужали ┰.
34 И переправившись (через море), они прибыли в район ┰ Геннесарета. 35 И, узнав (о) Нём, местные жители ┰ разослали по всему окружающему региону, и привели к Нему всех больных. 36 И они умоляли Его только прикоснуться ┰ к краю Его одежды. И те, кто ┰ прикоснулись ┰ (к Нему), выздоровели ┰.
It is interesting that Matthew uses the word for the sick getting well that was also used to describe deliverance and salvation form danger. When Jesus came to Gennesaret, people from all of that region came to Him and asked to just touch the edge of His garment. It reminds the story of a woman who suffered with female bleeding for twelve years (Matt. 9:20-21) and the cure of Israel in the desert when they were bitten by venomous snakes (Num. 21:6-9; John 3:14-15). Jesus comes with His power to save everyone everywhere with the gospel, but not all who need His salvation get saved. Only those who seek to get into contact with Him and who actually do something to "touch" Jesus through their trust in that they would be saved, get saved. All of them. Not one of those who were healed that day healed themselves by touching the edge of Jesus' garment. It was the power of God that flew from Jesus through the touch into the sick people, and that power did the work of healing. Salvation happens the same way. We do not save people by communicating the gospel, and they do not save themselves by believing it. Salvation is the finished work of Christ on the Cross that saves everyone. However, this salvation cannot be obtained without someone telling about it and someone believing in it. Both the effort to present Jesus and the effort to find Him are absolutely necessary for getting saved. Our part, as Christians, is to do everything in our power to get people who do not know Jesus personally to get into contact with Him through the gospel. The part of an unbeliever is to recognize the problem of sin and to seek deliverance in Jesus. No-one is saved without these two essential components of reconciliation with God. Revival works the same exact way. It is the power of God that revives a carnal Christian, but it also requires someone to lead that Christian to the personal encounter with Jesus and it also requires that Christian to touch Him through repentance, faith, and re-commitment. No-one experiences revivals without someone devoted to it, without God's power, and without personal contact with Jesus. It follows the same pattern as conversion that requires the gospel, which is the power of God for salvation (Rom. 1:16), and it also requires someone to preach it and someone to accept it through faith (Rom. 10:14-17).
Цікаво, що Матвій використовує слово для визначення одужання хворих, яке також використовувалося для опису позбавлення та порятунку від небезпеки. Коли Ісус прийшов в Геннісарет, люди зі всієї тієї області підійшли до Нього та попросили хоча б доторкнутися до краю Його одягу. Це нагадує історію про жінку, що страждала від жіночої кровотечі протягом дванадцяти років (Матв. 9:20-21), і про зцілення Ізраїлю в пустелі, коли їх кусали отруйні змії (Числа 21:6-9; Ивана 3:14,15). Ісус приходить зі Своєю силою, щоб спасти всіх усюди через євангеліє, але не всі, хто потребує Його спасіння, отримують це спасіння. Тільки ті, хто прагне увійти в контакт з Ним і хто дійсно щось робить, щоб "доторкнутися" до Ісуса, довіряючи тому, що вони будуть спасеними, отримують спасіння. Всі без винятку. Жоден з зцілених в той день не зцілив себе сам доторкнувшись до краю одягу Ісуса. Це була Божа сила, яка текла від Ісуса через дотик до хворих людей, і ця сила робила справу зцілення. Спасіння відбувається точно так само. Ми не спасаємо людей, проповідуючи євангеліє, і вони не спасають себе, повіривши в нього. Спасіння - це завершена робота Христа на Хресті, яка спасає всіх. Однак це спасіння не може бути досягнуто без того, щоб хтось не розповів про це спасіння та хтось в нього не повірив. І намагання представити Ісуса, і намагання знайти Його абсолютно необхідні для спасіння. Наша частина, як християн, - це зробити все, що в наших силах, щоб люди, які не знають Ісуса особисто, могли увійти в контакт з Ним через євангеліє. Частина невіруючого - це визнати проблему гріх та шукати спасіння в Ісусі. Ніхто не може бути спасений без цих двох основних компонентів примирення з Богом. Відродження діє точно так само. Це Божа сила, що оживляє плотського християнина, але вона також вимагає, щоб хтось привів цього християнина до особистої зустрічі з Ісусом і вона також вимагає, щоб християнин сам доторкнувся до Нього через покаяння, віру та пере-посвяту. Ніхто не переживає пробудження без відданої цьому людини, без сили Бог та без особистого контакту з Ісусом. Воно слідує томуж зразку, що й навернення, яке вимагає євангелія, яке є Божою силою для спасіння (Рим. 1:16), і та воно також вимагає, щоб хтось проповідував його, а хтось прийняв його через віру (Рим. 10:14-17).
Интересно, что Матвей использует слово для определения выздоровления больных, которое также использовалось для описания избавления и спасения от опасности. Когда Иисус пришёл в Геннисарет, люди со всей той области подошли к Нему и попросили хотя бы прикоснуться к краю Его одежды. Это напоминает историю о женщине, страдавшей от женского кровотечения в течение двенадцати лет (Матв. 9:20-21), и об исцелении Израиля в пустыне, когда их кусали ядовитые змеи (Числа 21:6-9; Ивана 3:14,15). Иисус приходит со Своей силой, чтобы спасти всех повсюду с помощью евангелия, но не все, кто нуждается в Его спасении, получают это спасение. Только те, кто стремится войти в контакт с Ним и кто действительно что-то делает, чтобы "прикоснуться" к Иисусу, доверяя тому, что они будут спасены, получают спасение. Все без исключения. Ни один из исцелённых в тот день не исцелил себя сам, прикоснувшись к краю одежды Иисуса. Это была Божья сила, которая текла от Иисуса через прикосновение к больным людям, и эта сила совершала дело исцеления. Спасение происходит точно так же. Мы не спасаем людей, проповедуя евангелие, и они не спасают себя, поверив в него. Спасение - это завершённая работа Христа на Кресте, которая спасает абсолютно всех. Однако это спасение не может быть достигнуто без того, чтобы кто-то не рассказал об этом спасении и кто-то в него не поверил. И старание представить Иисуса, и старание найти Его абсолютно необходимы для спасения. Наша часть, как христиан, - сделать всё, что в наших силах, чтобы люди, не знающие Иисуса лично, могли войти в контакт с Ним через евангелие. Часть неверующего - это признать проблему греха и искать избавления в Иисусе. Никто не может быть спасён без этих двух основных компонентов примирения с Богом. Возрождение работает точно так же. Это Божья сила, которая оживляет плотского христианина, но она также требует, чтобы кто-то привёл этого христианина к личной встрече с Иисусом и она также требует, чтобы христианин сам прикоснулся к Нему через покаяние, веру и повторное посвящение. Никто не переживает пробуждения без преданного этому человека, без силы Бога и без личного контакта с Иисусом. Оно следует тому же образцу, что и обращение, которое требует евангелия, которое является Божьей силой для спасения (Рим. 1:16), и оно также требует, чтобы кто-то проповедовал его, а кто-то принял его через веру (Рим. 10:14-17).
