And, having seen the crowds, He got up on a mountain ┰, and, as He sat down ┰, His students approached ┰ Him. 2 And, having opened His mouth, He was teaching them saying:
I, побачивши натовпи (людей), Він піднявся на гору ┰, і, коли Він сів ┰, Його учні підійшли до Нього. 2 Та, відкривши Свої уста, Він навчав їх, кажучи:
И, увидев толпы (людей), Он поднялся на гору ┰, и, когда Он сел ┰, Его ученики подошли к Нему. 2 И, открыв Свои уста, Он учил их, говоря:
From this point on, Jesus begins to teach His students to understand how to be fishers of men. He takes them out of the crowd but positions them so that they could see the crowd, which in this case is the object of His teaching. Just as God took Moses to a mountain to give him the Ten Commandments and other laws for the people of Israel to follow as the foundational rules of His covenant, Jesus takes His students to a high hill and begins with outlining the favorable traits He is looking for in His students in order to turn them into effective fishers of men. The commandments Jesus gave that day resembled giving of the law on the mountain of Sinai, but they went deeper than simple imperatives of what to do and what not to do. Naturally, we tend to look for some particular methods for preaching, church administration, evangelism, or revival, for the vital components of a spiritually potent church. Jesus, however, begins with explaining what kind of people His students must be in order to be effective fishers of men. The inner change that must happen in conversion will also affect the actions, but those changes of behavior will not be mere following the rules out of obedience, but the natural consequences of the supernatural inner changes, to which a true Christian must commit him or herself. This is why this sermon covers both attitudes and actions as a way of a total makeover of a person starting with his or her part and ending with behavior. For this reason, Jesus contrasts in this sermon some of the Ten Commandments given to Moses to modify people's behavior and goes deeper emphasizing modification of one's heart so that actions would not be necessary to modify. There are two failing approaches churches can take. One is the legalistic approach that does not care about the content and disposition of one's heart and, just as in the Old Testament, it takes the New Testament commandments as behavioral rules only. On the other hand, a church can take an anti-legalistic stance and emphasize attitudes without any expectations of behavioral changes. Both approaches produce obedient pretenders. Any revival has a purpose of a total makeover of a believer with an expectation for each revived Christian to change both inwardly and outwardly. Just as Jesus taught, a revival does not teach people how to behave as revived believers, but how to be revived believers and how to behave accordingly. The following equivalent of the Ten Commandments lists the character traits of a truly revived community of believers.
З цього моменту Ісус починає вчити своїх учнів розуміти, як бути рибалки людей. Він виводить їх з натовпу, але позиціонує їх так, щоб вони могли бачити натовп, який у даному випадку є об'єктом Його вчення. Подібно до того, як Бог взяв Мойсея на гору, щоб дати йому Десять Заповідей і інші закони, яким народ Ізраїлю повинен слідувати як основоположним правилам Божого завіту, Ісус бере своїх учнів на високий пагорб і починає з опису бажаних рис, які Він очікує бачити в Своїх учнях щоб зробити з них ефективних рибалок людей. Заповіді, які Ісус дав у той день, нагадували давання закону на горі Синай, але вони були глибше простих вказівок того що робити та що не робити. Природно, ми схильні шукати певні методи проповіді, церковного управління, євангелізації або відродження, цих життєво важливих компонентів духовно сильної церкви. Однак, Ісус починає з пояснення того якими людьми повинні бути Його учні, щоб бути ефективними рибалками людей. Внутрішні зміни, які мають відбутися при наверненні до Бога також вплинуть на дії, але ці зміни поведінки будуть не просто наслідком послуху певним правилам, але природними наслідками надприродних внутрішніх змін, яким істинний християнин повинен себе присвятити. Ось чому ця проповідь охоплює як відносини, так і дії як шлях повного перетворення людини, починаючи з її внутрішнього стану та закінчуючи поведінкою. З цієї причини Ісус протиставляє в цій проповіді деякі з Десяти Заповідей, даних Мойсею для того щоб змінити поведінку людей, і йде ще глибше, підкреслюючи зміну серця людини, щоб не було необхідності змінювати її дії. Є два помилкових підхода, які церкви можуть обрати. Один з них - це законнический підхід, який не піклується про зміст і ставлення серця і, як і в Старому Завіті, приймає новозавітні заповіді тільки як правила поведінки. З іншого боку, церква може зайняти антизаконну позицію та підкреслити своє внутрішнє ставлення без будь-яких очікувань зміни в поведінці. Обидва підходи створюють слухняних удавальників. Будь-яке пробудження має на меті повністю змінити віруючого очикуючи, що кожен відроджений християнин зміниться як внутрішньо, так і назовні. Як і навчав Ісус, пробудження вчить людей не тому, як вести себе як відроджені віруючі, а тому, як стати відродженим віруючим і вести себе відповідно. Подальший еквівалент Десяти Заповідей перераховує риси характеру по-справжньому відродженої спільноти віруючих.
С этого момента Иисус начинает учить своих учеников понимать, как быть рыболовами людей. Он выводит их из толпы, но позиционирует их так, чтобы они могли видеть толпу, которая в данном случае является объектом Его учения. Подобно тому, как Бог взял Моисея на гору, чтобы дать ему Десять Заповедей и другие законы, которым народ Израиля должен следовать в качестве основополагающих правил Божьего завета, Иисус берёт своих учеников на высокий холм и начинает с описания желанных черт, которые Он ожидает видеть в Своих учениках чтобы сделать из них эффективных рыболовов людей. Заповеди, которые Иисус дал в тот день, напоминали давание закона на горе Синай, но они были глубже простых указаний что делать и что не делать. Естественно, мы склонны искать определённые методы проповеди, церковного управления, евангелизации или возрождения, этих жизненно важных компонентов духовно сильной церкви. Однако Иисус начинает с объяснения, какими людьми должны быть Его ученики, чтобы быть эффективными рыболовами людей. Внутреннее изменение, которое должно произойти при обращении к Богу также повлияют на действия, но эти изменения поведения будут не просто следствием послушания определённым правилам, а естественными последствиями сверхъестественных внутренних изменений, которым истинный христианин должен себя посвятить. Вот почему эта проповедь охватывает как отношения, так и действия как путь полного преобразования человека, начиная с его внутреннего состояния и заканчивая поведением. По этой причине Иисус противопоставляет в этой проповеди некоторые из Десяти Заповедей, данных Моисею чтобы изменить поведение людей, и идёт глубже, подчеркивая изменение сердца человека, чтобы не было необходимости изменять его действия. Есть два ошибочных подхода, которые могут избрать церкви. Один из них - это законнический подход, который не заботится о содержании и расположении сердца и, как и в Старом Завете, принимает новозаветные заповеди только как правила поведения. С другой стороны, церковь может занять антизаконную позицию и подчеркнуть своё внутреннее отношение без каких-либо ожиданий изменения в поведении. Оба подхода создают послушных притворщиков. Любое пробуждение преследует цель полностью изменить верующего, ожидая, что каждый возрождённый христианин изменится как внутренне, так и внешне. Как и учил Иисус, пробуждение учит людей не тому, как вести себя как возрождённые верующие, а тому, как стать возрождённым верующим и вести себя соответственно. Последующий эквивалент Десяти Заповедей перечисляет черты характера по-настоящему возрождённого сообщества верующих.
The first and arguably biggest quality Jesus is looking for in people is a bankrupted spirit. Sometimes, spirit refers to human personality, the inner life of a person, distinct from his or her flesh, and deals with processing of one's thoughts (1 Cor. 2:11). Poverty in spirit can be described as a state of realization that prideful confidence does not help in discerning good thoughts from bad and in making right decisions. While describing people who come to the point of realizing bankruptcy of their own ability to live a pure life that God would favor, He talks about people who use their will to submit themselves to the will of God as their King. This is clear from the contrast Jesus makes using the term the Kingdom of Heaven. It might sound paradoxical, but in other words, God favors people who realize that they have nothing to be favored for in themselves, in their inner world, and they are privileged by God to inherit His Kingdom precisely because they claim no known or unknown privilege. This broken and bankrupted human spirit is actually what Jesus is looking for in people who want to follow Him. Most importantly though, this broken spirit is needed not only to start your journey with Jesus but to continue in it as well. In fact, the closer you become to God, the more broken and inadequate you will see yourself, and it is normal. In order to shape and grow you, God needs you to constantly feel the need in it. The moment you feel self-confident and complacent will be the moment God will stop working on you. Jesus had no use for a church that felt spiritually rich and having no need (Rev. 3:17). In order to be truly rich in spirit, both churches and individual believers must come to the point of realizing how poor their inner life is and to repent, which is an equivalent of declaring bankruptcy. The true spiritual riches are the gift of God through the forgiveness of sins and empowerment by the Holy Spirit. Revival is such a point when the people of God realize that they cannot do their church on their own, come to God in repentance, and submit their wills to the will of God in order to obey Him in His royal guidance. As long as a church tries to solve their problems using their own abilities, God is not going to intervene. There are many structural and organizational changes a church can make to improve, but it will not turn it into a spiritually powerful and effective congregation without the spiritual makeover that starts with the declaration of spiritual bankruptcy and asking God to take over its inner life. This is one of the most foundational requirements for a revival to take place.
Перша і, мабуть, найбільша якість, яку Ісус шукає в людях, - це збанкрутілий дух. Іноді дух відноситься до людської особистості, внутрішнього життя людини та має справу з обробкою власних думок (1 Кор. 2:11). Бідність духу можна описати як стан усвідомлення того, що ніяка горда впевненість не допомагає відрізнити хороші думки від поганих та приймати правильні рішення. Описуючи людей, які приходять до усвідомлення банкрутства своєї здатності жити чистим життям, яку-б схвалив Бог, Він говорить про людей, які використовують свою волю, щоб підкоритися волі Бога як свого Короля. Це ясно з контрасту, який Ісус робить, використовуючи термін Небесне Королівство. Це може здатися парадоксальним, але, іншими словами, Бог воліє людей, які розуміють, що у них немає нічого в їх внутрішньому світі, що б волів в них Бог, і що вони мають привілею від Бога успадкувати Його Королівство саме тому, що вони не претендують ні на які відомі або невідомі їм привілеї. Цей зломлений і збанкрутілий людський дух - це насправді те, що Ісус шукає в людях, які хочуть за Ним слідувати. Але найголовніше, що цей зломлений дух потрібен не тільки для початку вашої подорожі з Ісусом, але й для продовження свого шляху. Насправді, чим ближче ви стаєте до Бога, тим більше розбитим і неадекватним ви будете себе бачити, і це нормально. Щоб формувати та зрощувувати вас, Богу потрібно, щоб ви постійно відчували в цьому потребу. Той момент, коли ви відчуєте впевненість в собі та заспокоїтеся, буде моментом, коли Бог перестане над вами працювати. Ісусу не потрібна була церква, яка відчувала себе духовно багатою та ні в чому не потребуючою (Об'яв. 3:17). Щоб бути по-справжньому багатими духом, і церкви, і окремі віруючі повинні прийти до розуміння того, наскільки бідним є їх внутрішнє життя, і покаятися, що рівносильно оголошенню банкрутства. Справжні духовні багатства - це Божий дар через прощення гріхів і наділення силою Святого Духа. Пробудження - це як раз і є такий момент, коли Божий народ розуміє, що вони не можуть займатися своєю церквою самостійно, приходять до Бога в покаянні та підпорядковують свою волю волі Бога для того щоб підкорятися Йому в Його короливському керівництві. Поки церква намагається вирішувати свої проблеми використовуючи свої власні здібності, Бог не буде втручатися. Церква може внести безліч структурних та організаційних змін, щоб поліпшити себе, але це не перетворить її в духовно сильну та ефективну громаду без духовного перетворення, яке починається з оголошення про духовне банкрутство та прохання до Бога взяти на себе керівництво її внутрішнім життям. Це одне з основних вимог для того, щоб сталося пробудження.
Первое и, пожалуй, самое большое качество, которое Иисус ищет в людях, - это обанкротившийся дух. Иногда дух относится к человеческой личности, внутренней жизни человека и имеет дело с обработкой собственных мыслей (1 Кор. 2:11). Бедность духа можно описать как состояние осознания того, что никакая гордая уверенность не помогает отличить хорошие мысли от плохих и принимать правильные решения. Описывая людей, которые приходят к осознанию банкротства своей способности жить чистой жизнью, которую бы одобрил Бог, Он говорит о людях, которые используют свою волю, чтобы подчиниться воле Бога как своего Короля. Это ясно из контраста, который Иисус делает, используя термин Небесное Королевство. Это может показаться парадоксальным, но, другими словами, Бог предпочитает людей, которые понимают, что у них нет ничего в их внутреннем мире, что бы предпочитал в них Бог, и что они имеют привилегию от Бога унаследовать Его Королевство именно потому, что они не претендуют ни на какие известные или неизвестные им привилеги. Этот сломленный и обанкроченный человеческий дух - это на самом деле то, что Иисус ищет в людях, которые хотят за Ним следовать. Но самое главное, что этот сломленный дух нужен не только для начала вашего путешествия с Иисусом, но и для продолжения своего пути. На самом деле, чем ближе вы становитесь к Богу, тем более разбитым и неадекватным вы будете себя видеть, и это нормально. Чтобы формировать и растить вас, Богу нужно, чтобы вы постоянно чувствовали в этом потребность. Момент, когда вы почувствуете уверенность в себе и успокоитесь, будет моментом, когда Бог перестанет над вами работать. Иисусу не нужна была церковь, которая чувствовала себя духовно богатой и ни в чём не нуждающейся (Откр. 3:17). Чтобы быть по-настоящему богатыми духом, и церкви, и отдельные верующие должны прийти к пониманию того, насколько бедна их внутренняя жизнь, и покаяться, что равносильно объявлению банкротства. Истинные духовные богатства - это Божий дар через прощение грехов и наделение силой Святого Духа. Пробуждение - это как раз такой момент, когда Божий народ понимает, что они не могут заниматься своей церковью самостоятельно, приходят к Богу в покаянии и подчиняют свою волю воле Бога, для того чтобы подчиняться Ему в Его королевском руководстве. Пока церковь пытается решить свои проблемы используя свои собственные способности, Бог не будет вмешиваться. Церковь может внести множество структурных и организационных изменений, чтобы улучшить себя, но это не превратит её в духовно сильную и эффективную общину без духовного преобразования, которое начинается с объявления о духовном банкротстве и просьбы к Богу взять на себя руководство её внутренней жизнью. Это одно из основных требований для того, чтобы произошло пробуждение.
4 The grieving are privileged because they will be comforted.
4 Привілейованими є скорботні, тому що вони будуть втішені.
4 Привилегированны скорбящие, потому что они будут утешены.
Those people who are saddened, grieving, mourning are the most receptive people to the good news of Jesus. They experience the need in comfort that only God can give; not a topical temporary encouragement but the permanent inner healing and peace. In other words, Jesus continues to describe people who go through some drastic fundamental changes in their lives that force them to face reality of their inadequacy and limitations. Students of Jesus should not distance themselves from people with emotional needs, but to see it as an opportunity to present Jesus as the ultimate and permanent solution to all of the problems caused by sin and, consequently, separation from their Creator. The first cause of all evil is Satan, and, as it was noted above in the account of the second temptation of Jesus, this world still lays under the control of Satan who controls it through people's sin (1 John 5:19). This means that Satan sometimes can also cause some harm to those who are no longer under his control, that is to the born-again followers of Christ. The main difference between believers and unbelievers in experiencing evil not the evil itself, but their reaction to it. An unbeliever will naturally tend to harden his or her heart towards God and a believer will seek comfort and power from the Holy Spirit to overcome the evils of Satan and to demonstrate this victory to the unbelieving world through the perseverance of faith and resistance to evil instead of entrenching into unbelief and rebellion against God. Many Christians have experienced God's special presence during tribulations precisely because God favors those who favor Him when things go wrong.
There is always temptation to use psychology or simple human empathy towards people in distress, whether they are believers or not. This temptation is reinforced with the desire to present self as kind, caring, and encouraging in order to establish a positive self-image and attract more people. However, comforting and encouraging people with empty hopes to gain their attachment to you is both dishonest and cruel. You must understand that God allowed difficult circumstances in the lives of people He brings to you precisely because it is the condition, in which many become more receptive to the gospel. As bankrupted in spirit people are more open for spiritual wealth from God, people who mourn are more open to His comfort. There is only one specific kind of comfort a Christian can and should confidently offer, and it is the comfort that only God gives (2 Cor. 1:4). Any other attempts to comfort someone is like giving a suffering person pain control drugs instead of the medicine that provides healing. When an unbeliever comes to you in distress, God does it only for the purpose of you connecting that person to Him in repentance and commitment. Trying to comfort people who live in sin, separated from their Creator, and headed for Hell with any other kind of encouragement is not only cruel, it kills your opportunity to bring them to reconciliation with God in Christ and obtaining permanent comfort of the Holy Spirit that you may have and they do not. It is wrong to comfort someone open for Christ with anything but true salvation or revival. Lead a troubled sinner to Christ and give them what they truly need. This is one of the most important conditions of revivals.
Ті люди, які засмучені та в скорботі є найбільш відкритими людьми до доброї новини про Ісуса. Вони відчувають потребу в утісі, яку може дати тільки Бог; не поверхневого тимчасового підбадьорення, а постійного внутрішнього зцілення та миру. Іншими словами, Ісус продовжує описувати людей, які переживають радикальні фундаментальні зміни у своєму житті, які змушують їх зіткнутися з реальністю їх неспроможності та обмеженості. Учні Ісуса не повинні відмежовуватися від людей з емоційними потребами, але повинні дивитися на це як можливість представити Ісуса як основне рішення всіх проблем, викликаних гріхом і його наслідком - роз'єднанням з їх Творцем. Диявол є першопричиною будь-якого зла, і, як було зазначено вище в описі другого випробування Ісуса, цей світ все ще знаходиться під контролем Сатани, який контролює його через людський гріх (1 Івана 5:19). Це означає, що Сатана може також іноді заподіювати деяку шкоду тим, хто більше не перебуває під його контролем, тобто народженим знову послідовникам Христа. Основна відмінність між віруючими та невіруючими людьми в переживанні зла це не саме зло, а їхня реакція на нього. Невіруюча людина буде за своєю природою схильна робити запеклими своє серце до Бога, а віруючий буде шукати втіхи та сили у Святого Духа, щоб подолати зло Сатани та продемонструвати цю перемогу невіруючому світу через наполегливість віри та опір злу замість затвердіння в невірі та повстання проти Бога. Багато християн відчули особливу присутність Бога під час випробувань саме тому, що Бог віддає перевагу тим, хто віддає перевагу Йому коли справи йдуть погано.
Завжди є спокуса використати психологію або просте людське співчуття по відношенню до людей, які знаходяться в тяжкому становищі, незалежно від того, віруючі вони чи ні. Ця спокуса посилюється бажанням представити себе добрим, турботливим і надихаючим, для того щоб сформувати позитивне уявлення про себе та привернути до себе більше людей. Однак втішати та надихати людей порожніми надіями для прихильності до вас - нечесно та жорстоко. Ви повинні розуміти, що Бог допустив важкі обставини в житті людей, яких Він призводить до вас, саме тому, що це той стан, в якому багато хто стає більш сприйнятливими до євангелія. Як збанкрутілі духовно люди є більш відкритими для духовного багатства від Бога, так і скорботні люди більш відкриті для Його втіхи. Є тільки один особливий вид втіхи, який християнин може й повинен з упевненістю пропонувати, - це втіха, яку дає тільки Бог (2 Кор. 1:4). Будь-які інші спроби когось втішити рівнозначні тому щоб дати страждаючій людині знеболюючі замість ліків, які її зцілять. Коли невіруючий приходить до вас в скорботі, Бог робить це тільки для того, щоб ви з'єднали цю людину з Ним в покаянні та само-посвяті. Намагатися втішити людей, що живуть у гріху, відокремлених від свого Творця та прямуючих у пекло, за допомогою будь-якого іншого підбадьорення не тільки жорстоко, але це також позбавляє вас можливості привести їх до примирення з Богом у Христі та отримати постійну втіху від Святого Духа, яка можливо є у вас, а у них немає. Не правильно втішати когось, хто відкритий для Христа будь-чим окрім спавжнього спасіння або пробудження. Приведіть стурбованого грішника до Христа та дайте йому те, чого він дійсно потребує. Це одне з найважливіших умов відроджень.
Те люди, которые опечалены и в скорби являются самыми восприимчивыми людьми к хорошей новости об Иисусе. Они испытывают потребность в утешении, которое может дать только Бог; не поверхностное временное ободрение, а постоянное внутреннее исцеление и мир. Другими словами, Иисус продолжает описывать людей, переживающих радикальные фундаментальные изменения в своей жизни, которые заставляют их столкнуться с реальностью их несостоятельности и ограниченности. Ученики Иисуса не должны отмежёвываться от людей с эмоциональными потребностями, но должны смотреть на это как возможность представить Иисуса как основополагающее решение всех проблем, вызванных грехом и его последствием - разобщением с их Создателем. Дьявол является первопричиной любого зла, и, как было отмечено выше в описании второго испытания Иисуса, этот мир всё ещё находится под контролем Сатаны, который контролирует его через человеческий грех (1 Ивана 5:19). Это означает, что Сатана может также иногда причинять некоторый вред тем, кто больше не находится под его контролем, то есть рождённым заново последователям Христа. Основное различие между верующими и неверующими людьми в переживании зла это не само зло, а их реакция на него. Неверующий человек будет по природе склонен ожесточать своё сердце к Богу, а верующий будет искать утешения и силу у Святого Духа, чтобы преодолеть зло Сатаны и продемонстрировать эту победу неверующему миру через устойчивость веры и сопротивление злу вместо затвердения в неверии и сопротивлении Богу. Многие христиане испытали особое присутствие Бога во время испытаний именно потому, что Бог предпочитает тех, кто предпочитает Его когда дела идут плохо.
Всегда есть соблазн использовать психологию или простое человеческое сочувствие по отношению к людям, находящимся в бедственном положении, независимо от того, верующие они или нет. Этот соблазн усиливается желанием представить себя добрым, заботливым и воодушевляющим, чтобы сформировать положительное представление о себе и привлечь к себе больше людей. Однако утешать и воодушевлять людей пустыми надеждами для привязанности к вам - нечестно и жестоко. Вы должны понимать, что Бог допустил трудные обстоятельства в жизни людей, которых Он приводит к вам, именно потому, что это то состояние, в котором многие становятся более восприимчивыми к евангелию. Как обанкротившиеся духовно люди более открыты для духовного богатства от Бога, так и скорбящие люди более открыты для Его утешения. Есть только один особый вид утешения, которое христианин может и должен с уверенностью предлагать, - это утешение, которое даёт только Бог (2 Кор. 1:4). Любые другие попытки кого-то утешить равнозначны тому чтобы дать страдающему человеку обезболивающие вместо лекарства, которое его исцелит. Когда неверующий приходит к вам в беде, Бог делает это только для того, чтобы вы соединили этого человека с Ним в покаянии и само-посвящении. Пытаться утешить людей, живущих в грехе, отделённых от своего Создателя и направляющихся в Ад, с помощью любого другого ободрения не только жестоко, но это так же лишает вас возможности привести их к примирению с Богом во Христе и получить постоянное утешение от Святого Духа, которое возможно у вас есть, а у них нет. Не правильно утешать кого-то, кто открыт для Христа, чем-либо, кроме истинного спасения или пробуждения. Приведите обеспокоенного грешника ко Христу и дайте ему то, в чём он действительно нуждается. Это одно из важнейших условий возрождений.
Jesus quotes Ps. 37:11 here. The agreement God made with Israel in the Old Testament had a conditional reward - the Promised Land and humility has always been one of the requirements for obtaining and keeping it. Every time Israel became prideful and unruly, God was taking the land away. Although the followers of Jesus do not have a similar promise of a particular land because Christianity from the beginning was meant to be a global and not local or national movement, Jesus used the Old Testament principle of required humility for inheriting a land, as it was also used as God's promise in revivals. 2 Chron. 7:14 states that if God's people humble themselves, seek God, and turn away from their sins, He would hear from Heaven, forgive their sins, and heal their land. Every revival starts with self-humbling, repentance, and prayer for the land, which is a particular region regardless of geographical location, where revival is needed. However, as this promise of Jesus is not limited to particular land, although revivals start in a particular geographical location, it is always meant to be global. Humility is the most foundational element of relationships with God and a foundational condition for the beginning, sustaining, and spreading of revivals. Satan's rebellion started with pride and a prideful heart is incapable of genuine faith, obedience, and worship. God, who has no partiality, looks for this quality in every person, which cannot be granted or imposed by someone else. For humility to be genuine, it must be a personal or corporate choice of rejection of any feeling of adequacy, supremacy, self-importance, and resentment. A humble person is gentle, loving, and impossible to be insulted because it is impossible to trigger pride that a person does not have. Unfortunately, Christians are not immune to pride, we simply create our own acceptable forms of it. For example, we may feel special because of our election in Christ, spirituality, tradition, or theology. Even good things can become a basis for this downfall. For God to send His blessing of revival to a particular land or the whole Earth, the humility of God's people is initially required and there is no way to bypass or substitute it with anything else.
Ісус тут цитує Пс. 37:11. Угода, яку Бог уклав з Ізраїлем у Старому Завіті, мала умовну нагороду - Обіцяну Землю, і смиренність завжди була одним з вимог для її отримання та збереження. Кожен раз, коли Ізраїль ставав гордовитим і непокірним, Бог забирав у них цю землю. Хоча послідовники Ісуса не мають подібної обіцянки конкретної землі, тому що християнство з самого початку було задумано бути глобальним а не локальним або національним рухом, Ісус використовував старозавітний принцип необхідності смирення для наслідування землі, оскільки він також використовувався як обіцянка Бога для пробудження. У 2 Хронік 7:14 говориться, що якщо Божий народ впокориться, звернеться до Пана, і відвернеться від своїх гріхів, Він почує з Небес, простить їхні гріхи та зцілить їх землю. Кожне пробудження починається з само-упокорення, покаяння та молитви за землю, певний регіон, незалежно від його географічного положення, де необхідно пробудження. Однак, оскільки ця обіцянка Ісуса не обмежується конкретною землею, хоча пробудження починаються в певному географічному місці, воно завжди має бути глобальним. Смирення - це самий фундаментальний елемент взаємовідносин з Богом і основна умова для початку, підтримки та поширення пробуджень. Повстання Сатани почалося з гордості, а горде серце не здатне до справжньої віри, послуху та поклоніння. Бог, у якого немає пристрасті, шукає цю якість у кожній людині, якість, яка не може бути дана або нав'язана кимось іншим. Щоб смиренність була справжньою, вона повинна бути особистим або корпоративним вибором відмови від будь-якого почуття достатності, переваги, зарозумілості чи обурення. Смиренна людина м'яка, любляча, і її не можна образити, тому що неможливо заторкнути гордість, якої у людини немає. На жаль, християни не застраховані від гордості, ми просто створюємо її прийнятні для нас форми. Наприклад, ми можемо відчувати себе особливими через свого обрання у Христі, духовність, традиції або богослов'я. Навіть хороше може стати причиною цього падіння. Щоб Бог послав Своє благословення відродження на певну землю або на всю Землю, спочатку потрібно смирення Божого народу, і немає способу обійти або замінити його чимось іншим.
Иисус тут цитирует Пс. 36:11. Соглашение, которое Бог заключил с Израилем в Старом Завете, имело условную награду - Обещанную Землю, и смирение всегда было одним из требований для её получения и сохранения. Каждый раз, когда Израиль становился надменным и непокорным, Бог забирал у них эту землю. Хотя последователи Иисуса не имеют подобного обещания конкретной земли, потому что христианство с самого начала было задумано быть глобальным а не локальным или национальным движением, Иисус использовал старозаветный принцип необходимости смирения для наследования земли, поскольку он также использовался как обещание Бога для пробуждения. Во 2 Паралипоменон 7:14 говорится, что если Божий народ смирит себя, будет искать Бога и отвернётся от своих грехов, Он услышит с Небес, простит их грехи и исцелит их землю. Каждое пробуждение начинается со само-усмирения, покаяния и молитвы за землю, определённый регион, независимо от его географического положения, где необходимо пробуждение. Однако, поскольку это обещание Иисуса не ограничивается конкретной землей, хотя пробуждения начинаются в определённом географическом месте, оно всегда должно быть глобальным. Смирение - это самый фундаментальный элемент взаимоотношений с Богом и основополагающее условие для начала, поддержки и распространения пробуждений. Восстание Сатаны началось с гордости, а гордое сердце неспособно к подлинной вере, послушанию и поклонению. Бог, у которого нет пристрастия, ищет это качество в каждом человеке, которое не может быть дано или навязано кем-то другим. Чтобы смирение было подлинным, оно должно быть личным или корпоративным выбором отказа от любого чувства достаточности, превосходства, высокомерия и возмущения. Смиренный человек мягкий, любящий, и его нельзя оскорбить, потому что невозможно затронуть гордость, которой у человека нет. К сожалению, христиане не застрахованы от гордости, мы просто создаём её приемлемые для нас формы. Например, мы можем чувствовать себя особенными из-за своего избрания во Христе, духовности, традиции или богословия. Даже хорошее может стать причиной этого падения. Чтобы Бог послал Своё благословение возрождения на определённую землю или на всю Землю, изначально требуется смирение Божьего народа, и нет способа обойти или заменить его чем-то другим.
6 Привилегированны испытывающие голод и жажду (по) праведности ┰, потому что они будут удовлетворены.
It is the indisputable truth that no one is perfect, no one is righteous, and no one is sinless with only one exception of Jesus Christ. God is not looking for perfect people to favor, but, knowing people's hearts, He is looking for people dissatisfied with the unrighteousness, injustice, and imperfection. When Jesus talks about righteousness and justice, He uses a definite article that points to a certain type of justice, that is God's justice. It is not justice open to interpretation, but justice that is impartial, that treats all people equally, and at the same time is in accordance with God's standards of righteousness. This is the only limitation this righteousness has. It is not limited by personal righteousness or the righteousness imputed through faith. It is God's righteousness in its fullest sense. Righteousness is a legal term that means being found right in the court of God's judgment as opposed to being found guilty. In simpler terms, it means to always do, think, and say what is right in God's eyes. The Bible teaches that the only way to achieve God's righteousness is through faith in Jesus Christ that counts faith to a believer as righteousness with the end goal of producing God's righteousness in and through His people. This righteousness does not end on a personal level but permeates all spheres of life: spiritual, social, and political. However, it always starts with people, who reject the status quo and have an enormously strong desire for personal and corporate righteousness compared in strength to hunger and thirst. God needs such hungry for righteousness and holiness people to start and spread His revivals.
Це безперечна істина, що ніхто не досконалий, ніхто не праведний і ніхто не безгрішний, за винятком тільки одного Ісуса Христа. Бог не шукає досконалих людей, яким би Він міг віддати перевагу, але, знаючи серця людей, Він шукає тих, хто незадоволений неправедністю, несправедливістю та недосконалістю. Коли Ісус говорить про праведність і справедливость, Він використовує певний артикль, що вказує на певний вид справедливості, тобто на справедливість Бога. Це не справедливість, відкрита для інтерпретації, але справедливість, яка неупереджена, яка відноситься до всіх людей однаково та в той же час відповідає Божим стандартам праведності. Це єдине обмеження цієї праведності. Вона не обмежується особистою праведністю або праведністю, зарахованою по вірі. Це Божа праведність в самому повному розумінні цього слова. Праведність - це юридичний термін, який означає бути визнаним невинним на Божому суді, а не винним. Простіше кажучи, це означає завжди робити, думати та говорити те, що правильно в очах Бога. Біблія вчить, що єдиний спосіб досягти Божої праведності - це через віру в Ісуса Христа, яка зараховує віруючому його віру як праведність з кінцевою метою виробляти Божу праведність в Його народі та через нього. Ця праведність не закінчується на особистому рівні, але пронизує всі сфери життя: духовну, соціальну та політичну. Однак це завжди починається з людей, які відкидають статус-кво та мають надзвичайно сильне бажання особистиї та корпоративної праведності зрівнянної з голодом і спрагою. Богу потрібні такі голодні до справедливості й святості люди, щоб починати та поширювати Його пробудження.
Это бесспорная истина, что никто не совершенен, никто не праведен и никто не безгрешен, за исключением только одного Иисуса Христа. Бог не ищет совершенных людей, которых Он мог бы предпочесть, но, зная сердца людей, Он ищет тех, кто недоволен неправедностью, несправедливостью и несовершенством. Когда Иисус говорит о праведности и справедливости, Он использует определённый артикль, указывающий на определённый вид справедливости, то есть на справедливость Бога. Это не справедливость, открытая для интерпретации, но справедливость, которая беспристрастна, которая относится ко всем людям одинаково и в то же время соответствует Божьим стандартам праведности. Это единственное ограничение этой праведности. Она не ограничивается личной праведностью или праведностью, вменённой по вере. Это Божья праведность в самом полном смысле этого слова. Праведность - это юридический термин, который означает быть признанным невиновным на Божьем суде, а не виновным. Проще говоря, это означает всегда делать, думать и говорить то, что правильно в глазах Бога. Библия учит, что единственный способ достичь Божьей праведности - это через веру в Иисуса Христа, которая засчитывает верующему его веру как праведность с конечной целью производить Божью праведность в Его народе и через него. Эта праведность не заканчивается на личном уровне, но пронизывает все сферы жизни: духовную, социальную и политическую. Однако это всегда начинается с людей, которые отвергают статус-кво и имеют чрезвычайно сильное желание личной и корпоративной праведности сравнимое с голодом и жаждой. Богу нужны такие голодные по праведности и святости люди, чтобы начинать и распространять Его пробуждения.
7 The sympathetic are privileged because they will be be shown sympathy.
7 Привілейованими є співчутливі, тому що до них буде проявлене співчуття.
7 Привилегированны сочувственные, потому что к ним будет проявлено сочувствие.
Although God shows His compassion for free and not as a response to a display of human sympathy, He definitely expects the recipients of His compassion to be compassionate as well. There are two equally dangerous extremes when comes to God's mercy and compassion. One is to try to earn it by doing works of charity and expecting God to be merciful in return. Another one is to totally disconnect God's compassion from our response to it. There is still a direct connection between us showing sympathy to other people and God showing sympathy to us. The only distinction between God's compassion and ours is the order, in which God's compassion always goes first. However, knowing people's hearts and not being limited by time, God prefers showing it to those who will appreciate and internalize it. Those who take it for granted, see no need in it, privatize it, or consider showing it as optional, may never experience it again. In Matt. 6:12,14-15, Jesus specifically set the ground rule of God's compassion linking it to God's expectation for us to become sympathetic in return. When a work of compassion is a mere external action that does not involve one's heart, it is pretencious and at best is ignored by God. At worst, such public relations efforts aimed at creating a positive image of self as a good person is condemned by God as hypocrisy (Matt. 6:1). Compassion is first and foremost a quality that we can and must imitate from our Heavenly Father, and once we are shown mercy, we can practice it on everyone else who needs it. This will ensure continuous enjoyment of God's sympathy.
Sympathy is also a foundational quality for doing revivals. Revivals do use methods and rules, but when they are reduced to them, they turn into mechanical performances devoid of heart. People do not respond to methods, they respond to the feeling of being loved and cared for. The main motivation for revival is not to get more people to come, listen, and respond. Those are important motivations, but the main motivation must be compassion for the unregenerate people. Whether people consider themselves to be Christian or not, if they live in sin and are not born again, they will not see the Kingdom of Heaven (John 3:3). Everything that is done in revivals must be driven by the feeling of compassion, propitiousness, and love for the lost and unconverted people. They must feel that it is done not to judge and condemn them, but to help them find God through Jesus and to live a life God would approve having their best interests in mind.
Хоча Бог проявляє Своє співчуття безкоштовно, а не у відповідь на прояви людського співчуття, Він напевно очікує, що отримувачі Його співчуття також будуть співчутливими. Є дві однаково небезпечні крайності щодо Божої ласки. Одна з них - це намагатися заробити співчуття Бога, роблячи благодійні справи та чекаючи, що Бог буде співчутливим у відповідь. Інша крайність - це повне відділення співчуття Бога від нашої на нього реакції. Все ще існує прямий зв'язок між нашим співчуттям до інших людей і співчуттям Бога до нас. Єдиною відмінністю співчуття Бога від нашого є порядок, у якому співчуття Бога завжди йде першим. Проте, знаючи серця людей і не будучи обмеженим в часі, Бог воліє надавати співчуття тим, хто цінує та переймає його. Ті, хто сприймають співчуття Бога як цілком належне, не бачать в ньому необхідності, приватизують його або вважають його необов'язковим, можуть більше ніколи його на собі не відчути. У євангелії від Матв. 6:2,14-15, Ісус ясно встановив основне правило співчуття Бога, пов'язуючи його з Його очікуванням того, що у відповідь ми також станемо співчутливими. Коли проява співчуття - це просто зовнішня дія, яка не заторкує наше серце, воно удаване та у кращому випадку ігнорується Богом. У гіршому випадку, такі піар-зусилля, спрямовані на створення позитивного образу себе як доброї людини, засуджуються Богом як лицемірство (Матв. 6:1). Співчуття - це, в першу чергу, якість, яку ми можемо та маємо перейняти у Небесного Отця, і, відчувши Його милосердя, ми можемо практикувати його по відношенню до всіх, хто його потребує. Це дозволить постійно відчувати поблажливість Бога до нас.
Співчуття також є основоположною якістю при відродженні. Відродження дійсно використовують методи та правила, але коли пробудження зводяться до них, вони перетворюються на механічні вистави, позбавлені серця. Люди не реагують на методи, вони реагують на почуття, що їх люблять і про них піклуються. Основна мотивація відродження - це не привертати більше людей, які приходять, слухають і відгукуються. Це важливі мотиви, але головною мотивацією має бути співчуття до невозрождённих людей. Чи вважають люди себе християнами чи ні, якщо вони живуть в гріху та не народжені знову, вони не побачать Небесного Королівства (Івана 3:3). Все, що робиться в пробудженні, має бути рухоме співчуттям, прихильністю та любов'ю до заблукавших і ненавернених людей. Вони повинні відчувати, що це робиться не для того, щоб засудити їх, а для того, щоб допомогти їм знайти Бога через Ісуса та жити таким життям, яке-б схвалив Бог, маючи на меті їх найкращі інтереси.
Хотя Бог проявляет Свое сочувствие безвозмездно, а не в ответ на проявление человеческого сострадания, Он определённо ожидает, что получатели Его снисхождения также будут снисходительными. Есть две одинаково опасные крайности в отношении Божьей милости. Одна из них - это попытаться заработать снисхождение Бога, делая благотворительные дела и ожидая, что Бог будет снисходительным в ответ. Другая крайность - это полное отделение снисходительности Бога от нашей реакции на неё. Всё ещё существует прямая связь между нашим состраданием к другим людям и состраданием Бога к нам. Единственным отличием сострадания Бога от нашего является порядок, в котором сострадание Бога всегда идет первым. Тем не менее, зная сердца людей и не будучи ограниченным во времени, Бог предпочитает оказывать снисхождение тем, кто ценит и перенимает его. Те, кто считают снисхождение Бога само собой разумеющимся, не видят в нём необходимости, приватизирует его или считает его необязательным, могут больше никогда его на себе не испытать. В евангелии от Матв. 6:12,14-15, Иисус определённо установил основное правило сочувствия Бога, связывая его с Его ожиданием того, что в ответ мы также станем сочувственными. Когда сострадание - это просто внешнее действие, которое не затрагивает наше сердце, оно притворно и в лучшем случае игнорируется Богом. В худшем случае такие пиар-усилия, направленные на создание позитивного образа себя как хорошего человека, осуждаются Богом как лицемерие (Матв. 6:1). Сострадание - это, в первую очередь, качество, которое мы можем и должны перенять у Небесного Отца, и, испытав Его милосердие, мы можем практиковать его в отношении всех, кто в нём нуждается. Это позволит постоянно испытывать снисхождение Бога к нам.
Сочувствие также является основополагающим качеством при возрождении. Возрождения действительно используют методы и правила, но когда пробуждения сводятся к ним, они превращаются в механические представления, лишённые сердца. Люди не реагируют на методы, они реагируют на чувство, что их любят и о них заботятся. Основная мотивация возрождения - это не привлекать больше людей, которые приходят, слушают и откликаются. Это важные мотивы, но главной мотивацией должно быть сострадание к невозрождённым людям. Считают ли люди себя христианами или нет, если они живут в грехе и не рождены заново, они не увидят Небесного Королевства (Ивана 3:3). Всё, что делается в пробуждении, должно быть движимым чувством сострадания, благосклонности и любви к заблудшим и необращённым людям. Они должны чувствовать, что это делается не для того, чтобы осудить их, а для того, чтобы помочь им найти Бога через Иисуса и жить такой жизнью, которую бы Бог одобрил, имея как цель их наилучшие интересы.
8 The pure in heart are privileged because for they will be seeing God.
8 Привілейованими є чисті серцем, тому що вони будуть бачити Бога.
8 Привилегированны чистые сердцем, потому что они будут видеть Бога.
The purity of heart here refers to freedom from moral guilt. It has two dimensions to it: liberation from the existing guilt and avoiding it in the future. The only way to "see” God is with one’s heart, which has to be completely free of sin. Having a pure heart enables you to "see" the spiritual realm, it is something that is more similar to intuition than to physical senses. The only way to get rid of a moral guilt is to remove the sin that causes it. Dulling down the sense of guilt or distracting self from it does not remove its cause. The only way to deal with the cause is to obtain forgiveness. All sins done against God require His forgiveness that He already provided in Christ and which can be obtained through faith in Him and repentance. The sins against people also requires repentance, public or private, depending on how they were done, and possibly restitution of damages. Once the regenerate heart is freed from guilt, it will start experiencing God’s presence and guidance (1 John 3:20-22). To continue experiencing it, you should keep your heart clean filtering what goes into it, controlling your thoughts, words, and actions, and repenting of any failures to do so (John 13:10). Revival is the time specially dedicated to cleansing of the hearts of believers from any impurity they still harbor in their hearts. It is a chance for each individual Christian to confess, repent, and abandon any and all sin that he or she still considers acceptable or tolerable. Cleansing from individual sins cleanses a church in general and not only revives individual believers but the entire church as well. No church revitalization process is complete without spiritual revitalization, which is revival. Only personal and corporate revival can allow a church to really experience God’s presence.
Чистота серця тут означає свободу від моральної провини. У неї є два виміри: звільнення від вже існуючої провини та уникнення її в майбутньому. Єдиний спосіб"побачити" Бога - це мати серце повністю вільне від гріха. Чисте серце дозволяє нам "бачити" духовну реальність, що більше схоже на інтуїцію, ніж на фізичні почуття. Єдиний спосіб позбутися моральної провини - це усунути гріх, який її викликає. Приглушення почуття провини або відволікання себе від неї не усуває її причину. Єдиний спосіб справитися з причиною - це отримати прощення. Усі гріхи, скоєні проти Бога, потребують Божого прощення, яке Він уже надав у Христі та яке можна знайти через віру в Нього та покаяння. Гріхи проти людей також вимагають покаяння, публічного або особистого залежно від того, як вони були скоєні і, можливо, відшкодування шкоди. Як тільки відроджене серце звільниться від провини, воно почне відчувати присутність і керівництво Бога (1 Івана 3:20-22). Щоб продовжувати це відчувати, ви повинні тримати своє серце в чистоті, фільтруючи те, що в нього входить, контролюючи свої думки, слова та дії, і каючись у будь-яких випадках допуску гріха в своє серце (Івана 13:10). Пробудження - це час, спеціально присвячений очищенню серець віруючих від будь-якої нечистоти, яку вони все ще зберігають у своїх серцях. Це шанс для кожного християнина висповідатися, покаятися та відмовитися від будь-якого гріха, який вона все ще вважає прийнятним або терпимим. Очищення від індивідуальних гріхів очищає церкву в цілому та відроджує не тільки окремих віруючих, а й всю церкву. Жоден процес відновлення церкви не буде повним без духовного пожвавлення, яким є відродження. Тільки особисте та корпоративне відродження може дозволити церкві насправді відчувати Божу присутність.
Чистота сердца тут означает свободу от моральной вины. У неё есть два измерения: освобождение от уже существующей вины и избежание её в будущем. Единственный способ "увидеть" Бога - это иметь сердце полностью свободное от греха. Чистое сердце позволяет нам "видеть" духовную реальность, что более похоже на интуицию, чем на физические чувства. Единственный способ избавиться от моральной вины - это устранить грех, который её вызвает. Приглушение чувства вины или отвлечение себя от неё не устраняет её причину. Единственный способ справиться с этой причиной - это получить прощение. Все грехи, совершённые против Бога, требуют Божьего прощения, которое Он уже предоставил во Христе и которое можно обрести через веру в Него и покаяние. Грехи против людей также требуют покаяния, публичного или личного в зависимости от того, как они были совершены, и, возможно, возмещения ущерба. Как только возрождённое сердце освободится от вины, оно начнёт испытать присутствие и руководство Бога (1-e Ивана 3:20-22). Чтобы продолжать это испытывать, вы должны содержать своё сердце в чистоте, фильтруя то, что в него входит, контролируя свои мысли, слова и действия, и раскаиваясь в любых случаях допуска греха в своё сердце (Ивана 13:10). Пробуждение - это время, специально посвящённое очищению сердец верующих от любой нечистоты, которую они всё ещё хранят в своих сердцах. Это шанс для каждого христианина исповедаться, покаяться и отказаться от любого греха, который он всё ещё считает приемлемым или терпимым. Очищение от индивидуальных грехов очищает церковь в целом и возрождает не только отдельных верующих, но и всю церковь. Ни один процесс обновления церкви не будет полным без духовного оживления, которым является возрождение. Только личное и корпоративное возрождение может позволить церкви по-настоящему испытывать присутствие Бога.
9 The peacemakers are privileged because they will be called the sons of God.
9 Привілейованими є миротворці, тому що вони будуть називатися синами Бога.
9 Привилегированны миротворцы, потому что они будут называться сыновьями Бога.
A peacemaker is a person who makes every effort to reconcile those who have disagreements. It is important to understand that this too refers to a disposition of a heart, not to the reconciliation itself. Not all conflicts can and should be reconciled at any cost and we are not under obligation to compromise the truth or do something wrong for peace sake. The is why in Rom. 12:18 Paul talks of being in peace if it is possible. Being a peacemaker means to long for peace, to not contribut anything that a conflict can be built on. If something is already done, it means to acknowledge what we contributed to it and to ask for forgiveness instead of maintaining our rightness while justifying our faults. When we are peacemakers at heart and do all we can to resolve our own conflicts, we can also help others to reconcile theirs the same way: for each side of a conflict to acknowledge their contributions either by wrong actions or wrong reactions, and to ask for mutual forgiveness. Such peacemakers are called the sons of God. Here, it does not mean to be merely given a name or to earn a position of a son of God by reconciling conflicting parties. It means that those who long for peace in their hearts best represent the heart of God, who reconciled the world to Himself in Christ and gave us the message of reconciliation (2 Cor. 5:19). God, in His heart, is the ultimate peacemaker. He wants the full reconciliation with the rebellious and sinful humanity. This is why there is no higher privilege than to call all people to reconcile with their Creator (2 Cor. 5:20). Realizing that every sin is an act of rebellion against God that contributes to the cosmic conflict of humanity with its Creator, both revival for believers and regeneration for unbelievers requires reconciliation with God through repentance (Matt. 3:2). Even faith in Christ that does not produce repentance cannot reconcile anyone with God as the very sense of this reconciliation is forgiveness of sins that separate people from God. This is why any kind of evangelism or revival must culminate in genuine repentance. Otherwise, either would be incomplete and missing its purpose.
Миротворець - це людина, яка докладає усіх зусиль, щоб примирити тих, хто має розбіжності. Важливо розуміти, що це більше відноситься до схильності серця ніж до самого примирення. Не всі конфлікти можуть і повинні бути врегульовані за всяку ціну, і ми не зобов'язані йти на компроміс з неправдою або робити щось неправильне заради миру. Ось чому в Листі до Рим. 12:18 Павло говорить про мир, який можливий. Бути миротворцем означає прагнути до миру та не вносити вклад з нашого боку який може привести до конфлікту. Якщо щось вже було зроблено, потрібно визнати те що саме ми зробили неправильного зі свого боку, і попросити вибачення замість того, щоб захищати свою правоту та виправдовувати свої помилки. Коли ми у глибині душі є миротворцями та робимо все можливе для вирішення наших власних конфліктів, ми також можемо допомагати іншим вирішувати їх конфлікти тим же чином: щоб кожна сторона конфлікту визнавала свій внесок в нього, або свої неправильні дії або неправильні реакції, і попросити взаємного прощення. Такі миротворці називаються синами Бога. Тут це не означає просто отримати назву або заслужити положення сина Бога шляхом примирення конфліктуючих сторін. Це означає, що ті, хто жадає миру, їх серця найкраще демонструють серце Бога, який примирив світ із Собою у Христі та дав нам послання примирення (2 Кор. 5:19). Бог в Своєму серці є абсолютним миротворцем. Він хоче повного примирення з бунтівним і грішним людством. Ось чому немає більшої привілеї, ніж закликати усіх людей до примирення зі своїм Творцем (2 Кор. 5:20). Розуміючи, що кожен гріх - це акт повстання проти Бога, який сприяє космічному конфлікту людства зі своїм Творцем, і пробудження для віруючих, і відродження для невіруючих вимагає примирення з Богом через покаяння (Матв. 3:2). Навіть віра в Христа, яка не призводить до покаяння, не може нікого примирити з Богом, оскільки сама суть цього примирення полягає в прощенні гріхів, які відокремлюють людей від Бога. Ось чому будь-який вид євангелізації або відродження повинен завершуватися щирим покаянням. В іншому випадку, будь-яка з них буде неповним і не досягне своєї мети.
Миротворец - это человек, который прилагает все усилия, чтобы примирить тех, кто имеет разногласия. Важно понимать, что это больше относится к состоянию сердца чем к самому примирению. Не все конфликты могут и должны быть урегулированы любой ценой, и мы не обязаны идти на компромисс с неправдой или делать что-то неправильное ради мира. Вот почему в Письме к Рим. 12:18 Павел говорит о мире, который возможен. Быть миротворцем означает стремиться к миру и не вносить вклад со своей стороны который может привести к конфликту. Если что-то уже было сделано, нужно признать, что именно мы сделали неправильно со своей стороны, и попросить прощения вместо того, чтобы защищать свою правоту и оправдывать свои ошибки. Когда мы в глубине души являемся миротворцами и делаем всё возможное для разрешения наших собственных конфликтов, мы также сможем помогать другим решать их конфликты тем же образом: чтобы каждая сторона конфликта признала свой вклад в него, либо свои неправильные действия или неправильные реакции, и попросить взаимного прощения. Такие миротворцы называются сыновьями Бога. Тут это не означает просто получить название или заслужить положение сына Бога путем примирения конфликтующих сторон. Это означает что те, кто жаждет мира, их сердца лучше всего демонстрируют сердце Бога, который примирил мир с Собой во Христе и дал нам послание примирения (2 Кор. 5:19). Бог в Своём сердце - абсолютный миротворец. Он хочет полного примирения с мятежным и грешным человечеством. Вот почему нет большей привилегии, чем призывать людей к примирению со своим Создателем (2 Кор. 5:20). Понимая, что каждый грех - это акт восстания против Бога, который способствует космическому конфликту человечества со своим Создателем, и пробуждение для верующих, и возрождение для неверующих требует примирения с Богом через покаяние (Матв. 3:2). Даже вера во Христа, которая не приводит к покаянию, не может никого примирить с Богом, поскольку сама суть этого примирения заключается в прощении грехов, которые отделяют людей от Бога. Вот почему любой вид евангелизации или возрождения должен завершаться искренним покаянием. В противном случае, любое из них будет бы неполным и не достигнет своей цели.
10 The persecuted for righteousness are privileged because theirs is the Kingdom of Heaven.
10 Привілейованими є переслідувані за праведність, тому що їм належить Небесне Королівство.
10 Привилегированны преследуемые за праведность, потому что им принадлежит Небесное Королевство.
Righteousness here refers to the quality of one's upright character and behavior. When a person is doing what is right within a society where sin is a norm, this uprightness resonates with the people living in sin and convicts them of their wrongdoings. For people to suppress that inner conviction, they must suppress the source that triggers it. This is why they feel compelled to either find or fabricate a fault in an upright person or to force him or her into either denial of righteousness or into extinction (2 Tim. 3:12). Righteousness works the same way in a sinful society as light works in a total darkness. A sudden light makes people, who live in darkness, try to turn it off (John 3:19). This is why persecution is a part of true faith that changes someone's heart and, consequently, behavior from sinful to righteous triggering natural opposition from the sinners convicted by the Spirit of God in their conscience. Unfortunately, the same principle is applicable to church revivals. Almost every renewal or revival movement has faced the strongest opposition from Christian ministers of more established churches who see a revival as a threat to their position, prestige, income, and status quo. Yet, very often, a persecuted part of Christianity that advocated for revivals, once established, can easily turn into the persecuting party.
However, God prefers those who are ready to be persecuted, alienated, or even killed, because they not only possess the Kingdom of Heaven and always have something much better than this world has to offer, but they also best represent God's sovereign Kingdom in this world, where individuals and groups of people dedicate their lives to building their own kingdoms, and where even Christians are not immune from pursuing the same temporary goals. The persecuted for their righteousness believers can lose family, friends, income, good name, and even their own lives. Yet, they are privileged in God's eyes among unbelievers and unconverted Christians as they possess much more: the Kingdom of God, and they can share it with those who do not.
Праведність тут відноситься до якості правильного характеру та поведінки. Коли людина чинить правильно у суспільстві, в якому гріх є нормою, ця правота резонує з людьми, що живуть у гріху, і викриває їх провини. Щоб люди могли придушити це внутрішнє викриття, вони повинні придушити джерело, яке його викликає, тому вони відчувають потребу знайти або сфабрикувати недолік в праведній людині, або змусити її відмовитися від праведності, або вбити її (2 Тим. 3:12). Праведність діє в грішному суспільстві так само, як світло в повній темряві. Раптове світло змушує людей, що живуть в темряві, намагатися його вимкнути (Івана 3:19). Ось чому переслідування є частиною справжньої віри, яка змінює серце людини і, як результат, її поведінку від грішної до праведної, викликаючи природний опір грішників, докоряємих Духом Бога в їх совісті. На жаль, той же принцип працює і в відродженні церкви. Майже кожен рух відродження натикався на найсильнішу опозицію з боку християнських служителів більш визнаних церков, які бачать у відродженні загрозу для свого становища, престижу, доходу, і статусу-кво. Проте, дуже часто переслідувана частина християнства, яка виступала за пробудження, як тільки вона самозатвердилася у суспільстві, може так же легко перетворитися на переслідуючу партію.
Бог воліє тих, хто готовий піддатися переслідуванням, вигнанню або навіть смерті, тому що вони не тільки мають Небесне Королівство що завжди набагато краще ніж дещо, що цей світ може запропонувати, але вони також найкраще відображають суверенне Боже Королівство у світі де окремі люди та групи людей присвячують свої життя будівництву своїх власних королівств, і де навіть християни не застраховані від переслідування тих самих тимчасових цілей. Переслідувані за праведність віруючі можуть втратити сім'ю, друзів, дохід, добре ім'я та навіть власне життя. Проте, вони користуються перевагою в очах Бога серед невіруючих людей і ненавернених християн, оскільки володіють набагато більшим: Божим Королівством, і вони можуть ділитися ним з тими, у кого його немає.
Праведность тут относится к качеству правильного характера и поведения. Когда человек поступает правильно в обществе, где грех является нормой, эта правота резонирует с людьми, живущими в грехе, и обличает их в сих проступках. Чтобы люди могли подавить это внутреннее обличение, они должны подавить источник, который его вызывает, поэтому они чувствуют необходимость либо найти либо сфабриковать недостаток в праведном человеке, либо заставить его либо отказаться от праведности, либо убить его (2 Тим. 3:12). Праведность действует в грешном обществе так же, как свет в полной темноте. Внезапный свет заставляет людей, живущих в темноте, пытаться его выключить (Ивана 3:19). Вот почему преследование является частью настоящей веры, меняющей сердце человека и, как результат, его поведение от грешного к праведному, вызывая естественное сопротивление грешников, обличаемых Духом Бога в их совести. К сожалению, тот же принцип применим и к возрождению церкви. Почти каждое движение возрождения сталкивалось с самой сильной оппозицией со стороны христианских служителей более установившихся церквей, которые видят в возрождении угрозу для своего положения, престижа, дохода, и статуса-кво. Тем не менее, очень часто преследуемая часть христианства, которая выступала за пробуждение, как только она самоутвердится в обществе, может также легко превратиться в преследующую партию.
Бог предпочитает тех, кто готов подвергнуться преследованиям, изгнаниям или даже смерти, потому что они не только обладают Небесным Королевством и всегда имеют что-то намного лучшее, чем что-либо, что этот мир может предложить, но они также лучше всего представляют суверенное Королевство Бога в мире где отдельные люди и группы людей посвящают свои жизни строительству своих собственных королевств, и где даже христиане не застрахованы от преследования тех же временных целей. Преследуемые за праведность верующие могут потерять семью, друзей, доход, доброе имя и даже собственную жизнь. Тем не менее, они пользуются преимуществом в глазах Бога среди неверующих людей и необращённых христиан, поскольку обладают гораздо большим: Божьим Королевством, и они могут делиться им с теми, у кого его нет.
11 You are privileged when they insult ┰ you, ┰ persecute, and ┰ speak every kind of bad ┰ things against you because of Me.
11 Привілейованими є ви, коли вас ображають ┰, переслідують і ┰ через Мене наговорюють на ┰ вас усякого роду гидоти ┰.
11 Привилегированны вы, когда вас оскорбляют ┰, преследуют и ┰ из-за Меня наговаривают на ┰ вас всякого рода гадости ┰.
Following this teaching, the early church counted it as a privilege to be found worthy of suffering disgrace for Christ's name (Acts 5:41). Paul specifically stressed the fact that suffering for Jesus is as much a part of following Christ as believing in Him is (Phill. 1:29). The natural fear of persecutions can silence Christians and force them to assimilate and be like other people depriving them of close experience with God and of their testimony. Note how we proudly continue telling the stories of the early Christians being thrown to lions or burnt, which so impressed Roman pagans hat they started to treat the gospel seriously. While persecutions of Christians are more intense around the globe, a nominal Christian has no story of his or her own to tell. We can complain about not being allowed to share the gospel in some public places while the vast majority of Christians do not share it anywhere. One caution that Jesus stresses here deals with being falsely accused. While it is a privilege for a Christian to be falsely accused for Christ sake, a truthful accusation of wrongdoings does not count as a persecution for Christ. Peter emphasizes this exemption (1 Pet. 4:12-16). This means that while we are not to fear persecutions, but to embrace them as opportunities to publicly display our allegiance to Christ, we are not to seek them or even worse, to pretend to be persecuted while suffering for doing something wrong. Perseverance of faith in sufferings displays the power of Christ to the church and to the whole world. It is the testimony worth sharing and revivals are fueled by the testimonies of God's power and faithfulness strengthening faith and courage in the oppressed and faint-hearted believers, who would rather quietly assimilate with the unbelievers than to suffer the consequences of publicly professing their allegiance to Jesus. Repentance and self-commitment are the foundational elements of revival and they can be done privately. However, revival can only be public when these two elements are exercised publicly, providing examples of repentance and self-commitment for others. Such a powerful display of God's power will trigger opposition that will use any evil and dishonest means to stop the movement of revival causing moral and even physical suffering to the revived believers. Jesus, however, presents these sufferings as honor and privilege.
Слідуючи цьому вченню, рання церква вважала за честь бути гідною того, щоб зазнавати ганьбу за ім'я Христа (Дії 5:41). Павло особливо підкреслив той факт, що страждання за Ісуса є такою ж частиною слідування за Христом, як і віра в Нього (Фил. 1:29). Природний страх переслідувань може змусити християн замовкнути, асимілюватися та стати такими як інші люди, позбавляючи їх близького спілкування з Богом і свого свідоцтва. Зверніть увагу на те, як ми з гордістю продовжуємо розповідати історії про ранніх християн, кинутих левам або спалених, які так вразили римських язичників, що ті почали серйозно ставитися до євангелія. Хоча переслідування християн більш інтенсивні по всьому світу, номінальному християнину нічого розповісти про себе. Ми можемо скаржитися на те, що нам не дозволяють проповідувати євангеліє в деяких громадських місцях, в той час як переважна більшість християн не діляться їм ніде. Одне застереження, яке тут підкреслює Ісус, стосується облудного звинувачення. Хоча для християнина є привілеєм бути облудно звинуваченим заради Христа, правдиве обвинувачення в проступках не рахується за переслідування за Христа. Петро підкреслює це виняток (1 Пет. 4:12-16). Це означає, що, хоча ми не повинні боятися переслідувань, але використовувати їх як можливості публічно продемонструвати нашу вірність Христу, ми не повинні шукати їх або, що ще гірше, прикидатися, що нас переслідують, страждаючи за щось погане. Стійкість віри в стражданнях показує церкві та всьому світу силу Христа. Це свідчення, яким варто ділитися, і пробудження підживлюються свідоцтвами про Божу силу та вірність, які зміцнюють віру та мужність у пригноблених і малодушних віруючих, які вважали-б за краще тихо асимілюватися з невіруючими ніж страждати від наслідків за публічне визнання своєї вірності Ісусу. Покаяння та само-посвята є основоположними елементами пробудження, і їх можна робити в приватному порядку. Однак пробудження може бути публічним тільки тоді, коли ці два елементи проявляються публічно, показуючи іншим приклад покаяння та само-присвяти. Такий потужний прояв сили Бога викличе опір, який буде використовувати будь-які злі та нечесні засоби, щоб зупинити рух відродження, завдаючи моральні та навіть фізичні страждання відродженим віруючим. Однак Ісус представляє ці страждання як честь і привілей.
Следуя этому учению, ранняя церковь считала честью быть достойной того, чтобы испытать позор за имя Христа (Действия 5:41). Павел особо подчеркнул тот факт, что страдания за Иисуса являются такой же частью следования за Христом, как и вера в Него (Фил. 1:29). Естественный страх преследований может заставить христиан замолчать, ассимилироваться и стать такими как другие люди, лишая их близкого общения с Богом и своего свидетельства. Обратите внимание на то, как мы с гордостью продолжаем рассказывать истории о ранних христианах, брошенных львам или сожжённых, которые так впечатлили римских язычников, что те начали серьезно относиться к евангелию. Хотя преследования христиан более интенсивны по всему миру, номинальному христианину о себе нечего рассказать. Мы можем жаловаться на то, что нам не разрешают проповедовать евангелие в некоторых общественных местах, в то время как подавляющее большинство христиан не делятся им нигде. Одно предостережение, которое здесь подчеркивает Иисус, касается ложного обвинения. Хотя для христианина является привилегией быть ложно обвинённым ради Христа, правдивое обвинение в проступках не считается преследованием за Христа. Пётр подчеркивает это исключение (1 Пет. 4:12-16). Это означает, что, хотя мы не должны бояться преследований, но использовать их как возможности публично продемонстрировать нашу верность Христу, мы не должны искать их или, что ещё хуже, притворяться, что нас преследуют, страдая за что-то плохое. Стойкость веры в страданиях показывает церкви и всему миру силу Христа. Это свидетельство, которым стóит делиться, и пробуждения подпитываются свидетельствами о Божьей силе и верности, укрепляющими веру и мужество в угнетённых и малодушных верующих, которые предпочли бы лучше тихо ассимилироваться с неверующими чем страдать от последствий за публичное признание своей верности Иисусу. Покаяние и само-посвящение являются основополагающими элементами пробуждения, и их можно делать в частном порядке. Однако пробуждение может быть публичным только тогда, когда эти два элемента проявляются публично, показывая другим пример покаяния и само-посвящения. Такое мощное проявление силы Бога вызовет сопротивление, которое будет использовать любые злые и нечестные средства, чтобы остановить движение возрождения, причиняя моральные и даже физические страдания возрождённым верующим. Однако Иисус представляет эти страдания как честь и привилегию.
Be happy and overjoyed because your recompense is huge ┰ in the Heaven ┰, for in this way they persecuted the prophets (who were) before you.
Будьте щасливими та захопленими, тому що ваше відшкодування на Небесах величезне, тому що таким же чином переслідували пророків (які були) до вас ┰.
Будьте счастливыми и восторженными, потому что ваша компенсация на Небесах огромна, потому что таким же образом преследовали пророков (которые были) до вас ┰.
Although translating "recompense” as "reward” is not wrong, this term may imply that by going through persecutions, we earn some wages in Heaven. The more precise meaning is "recompense” or "compensation,” it assumes compensating for a loss of something. Losing our good name, friends, a job, money, family, or even the very life, we do not earn any heavenly wages, but Jesus promises a very generous compensation for any loss we go through for His name sake. Anything we lose serving Christ what we could use for ourselves without being compensated in this life will be richly compensated in Heaven. This does not include financial support that God provides for those who serve Him to cover the necessities of life (1 Tim. 5:17-18). Supporting financially those who dedicated their lives to serve the gospel, which is always sacrificial and takes more than it gives, is a right thing to do. Those who serve for money sake, already have their reward (Matt. 6:1; 1 Tim. 6:3-10). Therefore, anyone who pursue a revival with personal financial gain in mind is not going to be spiritually successful. This verse, however, talks specifically about losses, persecutions, and insults. When a person is wronged in some way and wants to file a law suit with an intent to make the offending person compensate for the losses, if the offense is done for Christ's sake, he or she can let it go rejoicing that Jesus Himself promised to generously compensate it in Heaven.
Another truth that cones out of this principle deals with the divine compensation of the losses associated with the commitment to Jesus. When sinners struggle with fears to lose their income or possessions in the case of conversion to Christ, Jesus promises to give to His followers something better instead of what could be lost. The same kind of insecurity can hold nominal Christians from the complete self-commitment to Jesus. However, Jesus taught each and every person to seek His Kingdom and God's righteousness (Matt. 6:33), which implies voluntarily abandoning any sinful benefit, and promised to take care of such a person's physical needs. Both conversion of sinners and revival of believers requires faith in Jesus, which is in His promises about God's provision and compensation for all the losses associated with following Him.
Хоча переклад слова "відшкодування” як "нагорода" не є неправильним, цей термін може мати на увазі, що, проходячи через гоніння, ми заробляємо собі якусь плату на Небесах. Більш точним значенням є "компенсація" або "відшкодування”, що передбачає компенсацію за втрату чогось. Втративши своє добре ім'я, друзів, роботу, гроші, сім'ю або навіть саме життя, ми не отримуємо ніякої небесної заробітної плати, але Ісус обіцяє дуже щедру компенсацію за будь-яку втрату, яку ми переносимо заради Його імені. За все, що ми втрачаємо, служачи Христу, і що ми могли б використовувати для себе, не отримуючи компенсації у цьому житті, ми отримаємо щедру компенсацію на Небесах. Це не зачіпає фінансову підтримку, яку Бог забеспечує для тих, хто служить Йому, покриваючі їх життєві потреби (1 Тим. 5:17-18). Це є правильно фінансово підтримувати тих, хто присвятив своє життя служінню євангелію, яке завжди є жертовним і забирає більше, ніж дає. Ті, хто служать заради грошей, вже отримують свою нагороду (Матв. 6:1; 1 Тим. 6:3-10). Тому будь-яка людина, яка прагне до відродження церкви, переслідуючи при цьому особисту фінансову вигоду, не буде духовно успішною. Цей вірш, однак, каже конкретно про втрати, переслідуваннях і обрáзи. Коли людина зазнає якоїсь образи та подає у суд з наміром змусити порушника відшкодувати збитки, якщо шкода заподіяна йому заради Христа, він може відпустити провину винному, радіючи з того, що Сам Ісус обіцяв щедро відшкодувати на Небесах її збитки.
Інша істина, яка випливає з цього принципу, стосується божественного відшкодування втрат, пов'язаних з вірністю Ісусу. Коли грішники борються зі страхом втратити дохід або майно в разі навернення до Христа, Ісус обіцяє дати Своїм послідовникам дещо краще замість того, що може бути втрачено. Така ж невпевненість може утримувати номінальних християн від повної само-присвяти Ісусу. Однак Ісус навчав кожну людини шукати Його Королівства та Божої праведності
(Матв. 6:33), що має на увазі добровільну відмова від будь-якої гріховної вигоди, і пообіцяв подбати про фізичні потреби такої людини. І навернення грішників, і відродження віруючих вимагає віри в Ісуса, яка включає впевненість в Його обіцянки про Боже забезпечення та компенсацію всіх втрат, пов'язаних зі слідуванням за Ним.
rХотя перевод слова "компенсация” как "награда" не является неправильным, этот термин может подразумевать, что, подвергаясь гонениям, мы зарабатываем себе некую плату на Небесах. Более точным значением является "компенсация" что предполагает компенсацию за потерю чего-либо. Потеряв своё доброе имя, друзей, работу, деньги, семью или даже саму жизнь, мы не получаем никакой небесной заработной платы, но Иисус обещает очень щедрую компенсацию за любую потерю, которую мы переносим ради Его имени. За всё, что мы теряем, служа Христу, и что мы могли бы использовать для себя, не получая компенсации в этой жизни, мы получим богатую компенсацию на Небесах. Это не затрагивает финансовую поддержку, которой Бог снабжает тех, кто служит Ему, чтобы покрывать их жизненные потребности (1 Тим. 5:17-18). Это правильно финансово поддерживать тех, кто посвятил свою жизнь служению евангелию, которое всегда является жертвенным и забирает больше, чем дает. Те, кто служат ради денег, уже получают свою награду (Матв. 6:1; 1 Тим. 6:3-10). Поэтому любой, кто стремится к возрождению церкви, преследуя при этом личную финансовую выгоду, не будет духовно успешным. Этот стих, однако, говорит конкретно о потерях, преследованиях и оскорблениях. Когда человек подвергается какому-либо оскорблению и подает в суд с намерением заставить нарушителя возместить убытки, если вред причинён ему ради Христа, он может отпустить вину виновному, радуясь тому, что Сам Иисус обещал щедро возместить на Небесах его убытки.
Другая истина, которая вытекает из этого принципа, касается божественного возмещения потерь, связанных с верностью Иисусу. Когда грешники борются со страхом потерять доход или имущество в случае обращения ко Христу, Иисус обещает дать Своим последователям нéчто лучшее вместо того, что может быть потеряно. Такая же неуверенность может удерживать номинальных христиан от полного само-посвящения Иисусу. Однако Иисус учил каждого человека искать Его Королевства и Божьей праведности (Матв. 6:33), что подразумевает добровольный отказ от всякой греховной выгоды, и пообещал позаботиться о физических нуждах такого человека. И обращение грешников, и возрождение верующих требует веры в Иисуса, которая включает уверенность в Его обещаниях о Божьем обеспечении и компенсации всех потерь, связанных со следованием за Ним.
13 You are the salt of humanity ┰, but if the salt becomes tasteless ┰, what can you salt it with? (It is) good for nothing except of being thrown out to be trampled ┰ under the feet of the people ┰.
13 Ви - сіль людства ┰, але якщо сіль стає позбавленою смаку ┰, чим її можна посолити? (Вона) ні для чого не придатна, крім як бути викинутою, щоб бути розтоптаною ┰ під ногами людей ┰.
13 Вы - соль человечества ┰, но если соль становится безвкусной ┰, чем её можно посолить? (Она) ни для чего не пригодна, кроме как быть выброшенной, чтобы быть растоптанной ┰ под ногами людей ┰.
The social role of Christ's followers is to change humanity through regeneration. When the church stops its efforts to change the people it relates to, God has no use for it and allows the people the church is supposed to change to oppress it, just as God did to Israel in the Old Testament when they stopped being different and wanted to be like others worshiping false gods. Such a church has two options, to either get revitalized/revived and do what it is called to do to humanity or to die a slow death trying to survive the influences of the world. In short, it means that there is no status quo, no middle ground. It is either the church changes the world, or the world changes the church. If the church overall becomes lifeless, powerless, and unwilling to influence the world, there is no other church that can change it. We are first and the last line of spiritual defense and offense in our community, country, and the world. If not us, then who? A spiritually lifeless church is the same as saltless salt. God has no use for it. This is why every church must be revived and must stay revived.
Соціальна роль послідовників Христа полягає в тому, щоб змінити людство шляхом відродження. Коли церква припиняє свої зусилля по зміні суспільства, частиною якого вона є, вона стає непотрібною для Бога та Він дозволяє людям, яких церква повинна змінювати, гнобити її так само, як Бог робив це з Ізраїлем в Старому Завіті, коли вони переставали бути іншими та хотіли бути схожими на інших людей, які вклонялісь фальшивим богам. У такої церкви є два варіанти: або відродитися, і робити те, що вона покликана робити з рештою людства, або померти повільною смертю, намагаючись вижити під впливами світу. Коротко кажучи, це означає, що немає ніякого статус-кво, немає ніякої середини. Або церква змінює світ, або світ змінює церкву. Якщо церква у цілому стає безжиттевою, безсилою та не бажає впливати на світ, немає іншої церкви, яка могла-б її змінити. Ми - перша та остання лінія духовного захисту та нападу у нашому суспільстві, країні та світі. Якщо не ми, то хто? Духовно безжиттева церква - це те ж саме, що несолона сіль. Вона марна для Бога. Ось чому кожна церква повинна бути відродженою та повинна залишатися відродженою.
Социальная роль последователей Христа состоит в том, чтобы изменить человечество путём возрождения. Когда церковь прекращает свои усилия по изменению общества, частью которого она является, она становится бесполезной для Бога и Он позволяет людям, которых церковь должна изменять, притеснять её так же, как Бог это делал с Израилем в Старом Завете, когда они переставали быть другими и хотели быть похожими на остальних, поклонявшихся ложным богам. У такой церкви есть два варианта: либо возродиться, и делать то, что она призвана делать с остальным человечеством, или умереть медленной смертью, пытаясь выжить под влияниями мира. Коротко говоря, это означает, что нет никакого статуса-кво, нет никакой середины. Либо церковь меняет мир, либо мир меняет церковь. Если церковь в целом становится безжизненной, бессильной и не желающей влиять на мир, нет другой церкви, которая могла бы её изменить. Мы - первая и последняя линия духовной защиты и нападения в нашем обществе, стране и мире. Если не мы, то кто? Духовно безжизненная церковь - это то же самое, что несолёная соль. Она бесполезна для Бога. Вот почему каждая церковь должна быть возрождённой и должна оставаться возрождённой.
14 You are the light for humanity ┰. A city situated on a high hill ┰ cannot be hidden. 15 Neither they light a lamp and put it under a grain basket, but (they put it) on a lampstand, and it shines to all in the house. 16 The same way, shine your light in the sight of other people ┰ so that they would notice ┰ your good works and would honor ┰ your Father who is in Heaven.
14 Ви - світло для людства ┰. Місто, розташоване на високому пагорбі ┰, не може бути приховане. 15 Також не запалюють лампу та не ставлять її під пшеничний кошик, але (її ставлять) на свічник; і вона сяє усім людям в осєлі. 16 Так само сяйте своїм світлом на очах у інших людей, щоб вони помічали ┰ ваші добрі справи та шанували ┰ вашого Небесного Батька.
14 Вы - свет для человечества ┰. Город, расположенный на высоком холме ┰, не может быть спрятан. 15 Так же не зажигают лампу и не ставят её под пшеничную корзину, но (её ставят) на подсвечник; и она светит всем людям в доме. 16 Точно так же светите своим светом на виду у другх людей, чтобы они замечали ┰ ваши добрые дела и уважали ┰ вашего Небесного Отца.
The church must be visible and showing moral and spiritual guidance for the rest of humanity. Real Christians cannot and should not try to hide their identity and beliefs. Jesus teaches to start influencing the rest of the people with good works that are not intended to earn own salvation that has already been earned by Christ on the Сross but to show how Jesus changed our hearts. He encourages His followers to put their faith on display instead of hiding it, not as the Pharisees that faked their goodness by pretending to be better on the outside than on the inside in order to enhance their own image, but looking for opportunities to do good works in order to inhence the reputation of the Heavenly Father in the eyes of the unbelievers. People, who are not born again and do not have the Holy Spirit inside, are not familiar with the spiritual praise, but they can praise God in the sense of speaking good things about Him because of what He did in and through His followers. People must see the difference faith makes in our lives, how it made us better and not worse because this is the only way they can see God in action and can see what they would become if they were to follow Jesus as well. Shining the light will most certainly trigger the opposition from those, who have perverted their understanding of what good is. They will shame, persecute, and insult such efforts to shine the light of Christ, which He addressed in the verses above. It is also possible for them to manipulate and take advantage of believers based on this command by demanding from the followers of Jesus to do what they want as if doing good. It is very important to always do what God wants and not what people demand or expect when it is not what God wants. On the other hand, if we just do good works and do not tell the reason we are doing them, people will perceive them as the display of our own goodness and praise us instead of our Heavenly Father. Each time it happens, we must redirect this praise to God. Likewise, revivals cannot and should not be happening in secret. They must be put on display through every possible channel of communication and presented as good works of the Holy Spirit, which positively changes the revived believers.
Церква повинна бути видимою та демонструвати моральне та духовне керівництво для всього людства. Справжні християни не можуть і не повинні намагатися приховувати свою ідентичність і переконання. Ісус вчить впливати на інших людей добрими справами, які не призначені для того, щоб заробити власне спасіння, яке вже було зароблено Христом на Хресті, але щоб показати, як Ісус змінив наші серця. Він закликає Своїх послідовників демонструвати свою віру замість того, щоб приховувати її, але робити це не так як фарисеї, які прикидалися бути кращими та добрішими назовні, ніж зсередини щоб поліпшити свій імідж, але шукаючи можливості робити добрі справи щоб поліпшити репутацію Небесного Отця в очах невіруючих. Люди, які ще не народилися заново та не мають всередині Святого Духа, не знайомі з духовним прославлінням, але вони можуть вихваляти Бога в тому сенсі, щоб відгукатися про Нього добре через те, що Він зробив через Своїх послідовників. Люди повинні бачити різницю, яку віра робить у нашому житті, як вона робить нас краще, а не гірше, тому що це єдиний спосіб, яким вони можуть бачити Бога в дії та уявити те, якими-б вони стали, якби вони теж послідували за Ісусом. Сяюче світло напевно викличе протидію з боку тих, хто спотворив розуміння того, що таке добро. Вони будуть соромити, переслідувати та ображати зусилля сяяти світлом Христа, про що Він говорив у віршах вище. Вони також можуть маніпулювати віруючими та використовувати їх у своїх інтересах, грунтуючись на цій заповіді, вимагаючи від віруючих робити те, що вони хочуть, як добрі справи. Дуже важливо завжди робити те, що хоче Бог, а не те, що люди вимагають або очикують, якщо це не те, чого хоче Бог. З іншого боку, якщо ми просто робимо добрі справи та не говоримо про їх причини, люди будуть сприймати їх як прояву нашої власної доброти та вихваляти нас замість нашого Небесного Отця. Кожен раз, коли це трапляється, ми повинні перенаправляти цю похвалу до Бога. Точно так само, пробудження не можуть і не повинні відбуватися таємно. Їх потрібно виставляти напоказ через усі можливі канали зв'язку та представляти їх як добрі справи Святого Духа, які позитивно змінюють відроджених віруючих.
Церковь должна быть видимой и демонстрировать моральное и духовное руководство для всего человечества. Настоящие христиане не могут и не должны пытаться скрывать свою идентичность и убеждения. Иисус учит влиять на остальных людей добрыми делами, которые не предназначены для того, чтобы заслужить собственное спасение, которое уже было заработано Христом на Кресте, но чтобы показать, как Иисус изменил наши сердца. Он призывает Своих последователей демонстрировать свою веру вместо того, чтобы скрывать её, но делать это не так как фарисеи, которые притворялись лучшими и более добрыми снаружи, чем изнутри, чтобы улучшить свой имидж, но ища возможности делать добрые дела чтобы улучшить репутацию Небесного Отца в глазах неверующих. Люди, которые не родились заново и не имеют внутри Святого Духа, не знакомы с духовным прославлением, но они могут восхвалять Бога в том смысле, чтобы отзываться о Нём хорошо из-за того, что Он сделал через Своих последователей. Люди должны видеть разницу, которую вера делает в нашей жизни, как она делает нас лучше, а не хуже, потому что это единственный способ, которым они могут увидеть Бога в действии и представить то, какими бы они стали, если бы тоже последовали за Иисусом. Сияющий свет определённо вызовет противодействие со стороны тех, кто исказил понимание того, что такое добро. Они будут стыдить, преследовать и оскорблять усилия сиять светом Христа, о чём Он говорил в стихах выше. Они также могут манипулировать верующими и использовать их в своих интересах, основываясь на этой заповеди, требуя от верующих делать то, что они хотят, как добрые дела. Очень важно всегда делать то, что хочет Бог, а не то, что люди требуют или ожидают, если это не то, чего хочет Бог. С другой стороны, если мы просто делаем добрые дела и не говорим об их причине, люди будут воспринимать их как проявление нашей собственной доброты и восхвалять нас вместо нашего Небесного Отца. Каждый раз, когда это случается, мы должны перенаправлять эту похвалу к Богу.Точно так же пробуждения не могут и не должны происходить тайно. Их нужно выставлять напоказ через все возможные каналы связи и представлять их как добрые дела Святого Духа, которые положительно меняют возрождённых верующих.
17 You should not think ┰ that I came to abolish the Law or the Prophets. I came not to abolish ┰ but, on the contrary, to fulfill (them). 18 For I assure you ┰ (that) until the Heaven ┰ and the Earth disappear ┰, a single iota or a small stroke ┰ would not disappear ┰ from the Law ┰. 19 Therefore, whoever abolishes one of these least (important) commandments and teaches others (to do) the same ┰ will be called the least (important) in the Kingdom of Heaven. But whoever practices and teaches (them) will be called great in the Kingdom of Heaven. 20 For I am telling you that if your righteousness does not surpass that of scholars ┰ and Pharisees, you will never come into the Kingdom of Heaven.
17 Ви не повинні думати, що я прийшов скасувати Закон або Пророків. Я прийшов не для того щоб скасувати, але навпаки, виконати (їх). 18 Я запевняю вас ┰ (що) поки небо ┰ і Земля не зникнуть, жодна йота або маленька зарубка не зникне з Закону ┰. 19 Отже, хто скасує одну з цих найменш (важливих) заповідей і буде вчити інших ┰ (робити) так ┰, той буде названий найменш (важливим) в Небесному Королівстві. Але кожен, хто практикує та навчає (їм), буде названий великим у Небесному Королівстві. 20 Кажу вам, що якщо ваша праведність не перевищує (праведності) вчених ┰ і фарисеїв, ви ніколи не увійдете у Небесне Королівство.
17 Вы не должны думать, что я пришёл отменить Закон или Пророков. Я пришёл не для того чтобы отменить, но наоборот, выполнить (их). 18 Я уверяю вас ┰ (что) пока небо ┰ и Земля не исчезнут, ни одна йота или маленькая засечка не исчезнет из Закона ┰. 19 Итак, кто отменит одну из этих наименее (важных) заповедей и будет учить других (делать) так ┰, тот будет назван наименее (важным) в Небесном Королевстве. Но каждый, кто практикует и учит (им), будет назван великим в Небесном Королевстве. 20 Говорю вам, что если ваша праведность не превышает (праведности) учёных ┰ и фарисеев, вы никогда не войдете в Небесное Королевство.
Jesus takes a preemptive effort to stop His students from dealing with their sins by abolishing the Law of God that was given to identify them (1 Tim. 1:8-11; Rom. 7:7). Rather, He contrasts the Christian attitude towards sin to that of the scribes and the Pharisees, who prioritized commandments and, consequently, sins as more or less important. Jesus made all commandments of the Law important making fulfillment of all of them, even those considered in Judaism of His time to be the least important, a requirement for entering the Kingdom of Heaven. The righteousness of a Christian does not come from altering or making the Law of God irrelevant, so one could sin and feel righteous. True righteousness is two-fold. First, you must deal with the sins already committed and there is nothing you can do or pay for God to dissolve them. The Bible says that the wages of one sin, even the smallest one that Adam and Eve committed, is death (Rom. 6:23). God accepts nothing less than the perfect holiness. This is why Jesus had to die and then be raised from the dead, so He could pay off your debt and give you His righteousness instead. There is and will ever be nothing else that can destroy your sins except faith in Jesus’ death and resurrection. Therefore, no one who would not accept Jesus by faith will ever be saved from their sin and from the punishment it brings. The second part of the Christian righteousness is the desire to live a righteous life avoiding sin in all of its forms. God not only justifies a believer by His propitiousness shown in Jesus Christ that remains constant to the end through the faith of a believer, but also by giving the Holy Spirit, who is holy and, therefore, leads and empowers believers to overcome any temptation that comes their way. Jesus criticized the righteousness of the scholars and Pharisees for being pretentious, for living double lives, striving to be good and spiritual on the outside, and sinning away from the public eye. This is the pinnacle of the worldly righteousness: maintaining an image of a good person while living in private sins.
Another way to look righteous for a person is to redefine and accept sin as a norm, to lower God’s standards of righteousness. Typically, this process starts with questions like "is it permissible for a Christian to…” or treating the pursuit of righteousness as legalism. Obviously, these kinds of "righteousness” are not enough to enter the Kingdom of God, who sees not only the obvious but also the secret things of people’s hearts. Jesus’ main idea of this part of His speech was that true righteousness requires following God’s standards to the letter. He did not come to change or abolish the Law of God so that people could sin and feel good about themselves, but to fulfill the Law to the letter and to offer His perfect righteousness to whoever wishes to repent and follow Him in His pursuit of God’s perfect righteousness. When we sin, God’s Law still identifies our actions as sins. Faith in Jesus justifies a sinner but not any of his or her sins. Jesus saves us from sin while we are still sinners (Rom. 5:8) because He loves a sinner, any sinner, but He still hates sin, any sin. God’s propitiousness does not make God’s Law any less powerful, it just saves a repentant sinner from the punishment for violating it. Faith in Christ does not give anyone the right to justify or accept any sin, it does not give a right to relax and stop pursuing God’s perfect righteousness. Quite the opposite, the Holy Spirit cleanses us from the inside and empowers us to live a holy life. Treating this pursuit as legalism and settling with sin turns a Christian or a church into a self-deceiving entity that sees self as normal, but lives in sin and in a desperate need for a revival. It is understandable to see people of this world striving after the incomplete kinds of righteousness and doing their best to achieve it, but it is inexcusable for a born-again believer, who has access to the blood of Christ that actually deals with the problem of sin, and to the power of the Holy Spirit, to settle for any external kind of righteousness. Every believer must know that pretending to be spiritual and righteous instead of actually being one is not the righteousness God expects, and as it is not enough to be accepted by God from an unbeliever, it is even less acceptable from a believer who was given much more. On the other hand, genuine hunger and thirst for true righteousness are what motivates us to pray for revival and for God to bring it. This truth should never be ignored: following Jesus requires your full commitment to righteousness. This full commitment must be our daily goal and the constant subject of Christian prayer, preaching, and teaching. Never settle for anything even a bit less than that.
Ісус вживає превентивні зусилля, щоб перешкодити Своїм учням мати справу зі своїми гріхами шляхом скасування Божого Закону, який був даний для їх ідентифікації (1 Тим. 1:8-11; Рим. 7:7). Навпаки, Він протиставляє християнське ставлення до гріха до вчених і фарисеїв, які вважали різні заповіді і, відповідно, гріхи більш або менш важливими. Ісус зробив усі заповіді Закону важливими зробивши навіть виконання тих з них, які вважалися найменш важливими в юдаїзмі Його часу, вимогою для доступу в Небесне Королівство. Праведність християнина не формується шляхом зміни або скасування Божого Закону для того щоб можна було грішити та відчувати себе праведним. Справжня праведність має дві сторони. По-перше, ви повинні розібратися з уже зробленими гріхами і ви нічого не можете зробити або заплатити, щоб Бог їх скасував. Біблія говорить, що плата за один гріх, навіть найменший, як той який зробили Адам і Єва, є смерть (Рим. 6:23). Бог не приймає нічого меншого ніж досконалу святість. Саме тому Ісус повинен був померти і потім воскреснути з мертвих для того, щоб Він міг погасити ваш борг і замість нього дати вам Свою праведність. Не існує та ніколи не буде існувати нічого іншого, що може знищити ваші гріхи, крім віри в смерть і воскресіння Ісуса. Тому ніхто, хто не прийме Ісуса вірою, ніколи не буде спасенний від гріха та покарання за нього. Другою частиною християнської праведності є прагнення жити праведним життям, уникаючи гріх у всіх його формах. Бог не тільки виправдовує віруючого по Своїй доброті, яку Він проявив в Ісусі Христі, і яка залишається незмінною до кінця через віру віруючого, а й дає Святий Дух, який є святим і, отже, спрямовує та дає силу віруючим долати будь яку спокусу. Ісус критикував праведність книжників і фарисеїв за те, що вона була показною, за їх подвійне життя, в якому було прагнення бути добрим і духовним зовні та при цьому грішити далеко від очей громадськості. Це й є вершина світської праведності: збереження óбразу хорошої людини, живучи в негласному гріху.
Ще один спосіб для людини виглядати праведним - це перевизначити гріх і прийняти його за норму, тобто знизити Божі стандарти праведності. Як правило, цей процес починається з таких питань, як "а чи можна християнину робити ..." або ставлення до прагнення до праведності як до законничества. Очевидно, що такої "праведності" недостатньо, щоб увійти у Королівство Бога, який бачить не тільки очевидне, але й скрите в серцях людей. Основна ідея Ісуса в цій частині Його промови полягала в тому, що для справжньої праведності необхідно строго слідувати стандартам Бога. Він прийшов не для того, щоб змінити або скасувати Закон Бога щоб люди могли грішити та відчувати себе добре, але щоб виконати Закон в точності та запропонувати Свою досконалу праведність усім, хто бажає покаятися та слідувати за Ним в Його прагненні до Божої досконалої праведності. Коли ми грішимо, Закон Бога, як і раніше, визначає наші дії як гріхи. Віра в Ісуса виправдовує грішника, але не виправдовує жоден його гріх. Ісус спасає нас від гріха коли ми все ще грішники (Рим. 5:8), тому що Він любить грішника, будь-якого грішника, але Він все ще ненавидить гріх, будь-який гріх. Божа прихильність не робить Божий Закон менш актуальним, вона просто спасає розкаявшогося грішника від покарання за порушення Закону. Віра у Христа нікому не дає права виправдовувати або нормалізувати гріхи, вона не дає права розслабитися та перестати прагнути до досконалої праведності Бога. Навпаки, Святий Дух очищує нас зсередини та дає нам силу жити святим життям. Ставлення до цього прагнення як до законничества та нормалізація гріха перетворює християнина або церкву в обманючий себе об'єкт, який вважає себе нормальним, але живе в гріху та виразно потребує відродження. Зрозуміло бачити людей цього світу, які прагнуть до неповних видів праведності та докладають усіх зусиль для її досягнення, але це не можна пробачити народженому знову віруючому, що має доступ до крові Христа, яка дійсно вирішує проблему гріха та до сили Святого Духа, задовольнятися будь-якою зовнішньою праведністю. Кожен віруючий повинен знати, що прикидатися духовним і праведним замість того, щоб бути праведним - це не та праведність, яку очікує Бог, і, оскільки вона є неприйнятною для Бога від невіруючого, вона є ще менш прийнятною від віруючого, якому було дано набагато більше. З іншого боку, справжній голод і спрага істинної праведності - це те, що спонукає нас молитися про пробудження та про те, щоб Бог його зробив. Цю істину ніколи не слід ігнорувати: слідування Ісусу вимагає від нас повної посвяти себе праведності. Це повне посвячення має бути нашою повсякденною метою та постійним предметом християнської молитви, проповіді та вчення. Ніколи не погоджуйтеся ні на що навіть трохи менше, ніж це.
Иисус принимает превентивные усилия, чтобы помешать Своим ученикам иметь дело со своими грехами путём отмены Божьего Закона, который был дан для их идентификации (1 Тим. 1:8-11; Рим. 7:7). Напротив, Он противопоставляет христианское отношение к греху к отношению учёных и фарисеев, которые считали разные заповеди и, соответственно, грехи более или менее важными. Иисус сделал все заповеди Закона важными сделав даже исполнение тех из их, которые считались наименее важными в иудаизме Его времени, требованием для доступа в Небесное Королевство. Праведность христианина не формируется путём изменения или отмены Божьего закона для того чтобы можно было грешить и чувствовать себя праведным. Истинная праведность имеет две стороны. Во-первых, вы должны разобраться с уже совершёнными грехами и вы ничего не можете сделать или заплатить, чтобы Бог их отменил. Библия говорит, что плата за один грех, даже самый маленький, как тот, который сделали Адам и Ева, является смерть (Рим. 6:23). Бог не принимает ничего меньшего чем совершенную святость. Именно потому Иисус должен был умереть и потом воскреснуть из мёртвых для того, чтобы Он мог погасить ваш долг и вместо него дать вам Свою праведность. Не существует и никогда не будет существовать ничего другого, что может уничтожить ваши грехи, кроме веры в смерть и воскресение Иисуса. Поэтому никто, кто не приймет Иисуса верой, никогда не спасётся от греха и наказания за него. Второй частью христианской праведности является стремление жить праведной жизнью, избегая грех во всех его формах. Бог не только оправдывает верующего по Своей доброте, которую Он проявил в Иисусе Христе, и которая остается неизменной до конца через веру верующего, но и даёт Святой Дух, который является святым и, следовательно, направляет и даёт силу верующим преодолевать любое испытание. Иисус критиковал праведность книжников и фарисеев за то, что она была показной, за их двойную жизнь, в которой было стремление быть добрым и духовным снаружи и при этом грешить вдали от глаз общественности. Это и есть вершина светской праведности: сохранение образа хорошего человека, живя в негласном грехе.
Ещё один способ для человека выглядеть праведным - это переопределить грех и принять его за норму, то есть снизить Божьи стандарты праведности. Как правило, этот процесс начинается с таких вопросов, как "можно-ли ли христианину делать…" или с отношения к стремлению к праведности как законничеству. Очевидно, что такой "праведности" недостаточно, чтобы войти в Королевство Бога, который видит не только очевидное, но и скрытоое в сердцах людей. Основная идея Иисуса в этой части Его речи заключалась в том, что для истинной праведности необходимо строго следовать стандартам Бога. Он пришёл не для того, чтобы изменить или отменить Закон Бога чтобы люди могли грешить и чувствовать себя хорошо, но чтобы исполнить Закон в точности и предложить Свою совершенную праведность всем, кто желает покаяться и следовать за Ним в Его стремлении к Божьей совершенной праведности. Когда мы грешим, Закон Бога по-прежнему определяет наши действия как грехи. Вера в Иисуса оправдывает грешника, но не оправдывает его грех. Иисус спасает нас от греха, когда мы всё ещё грешники (Рим. 5:8), потому что Он любит грешника, любого грешника, но Он всё ещё ненавидит грех, любой грех. Божья благосклонность не делает Божий Закон менее актуальным, она просто спасает раскаявшегося грешника от наказания за его нарушение. Вера во Христа никому не даёт права оправдывать или нормализировать грехи, она не дает права расслабиться и перестать стремиться к совершенной праведности Бога. Напротив, Святой Дух очищает нас изнутри и даёт нам силу жить святой жизнью. Отношение к этому стремлению как к законничеству и нормализация греха превращает христианина или церковь в обманывающий себя объект, который считает себя нормальным, но живёт во грехе и определённо нуждается в возрождении. Понятно видеть людей этого мира, стремящихся к неполным видам праведности и прилагающих все усилия для её достижения, но непростительно для рождённого заново верующего, имеющего доступ к крови Христа, которая действительно решает проблему греха и к силе Святого Духа, довольствоваться любой внешней праведностью. Каждый верующий должен знать, что притворяться духовным и праведным вместо того, чтобы быть праведным - это не та праведность, которую ожидает Бог, и, поскольку она неприемлема для Бога от неверующего, она ещё менее приемлема от верующего, которому было дано намного Больше. С другой стороны, подлинный голод и жажда истинной праведности - это то, что побуждает нас молиться о пробуждении и о том, чтобы Бог его совершил. Эту истину никогда не следует игнорировать: следование Иисусу требует от нас полного посвящения себя праведности. Это полное посвящение должно быть нашей повседневной целью и постоянным предметом христианской молитвы, проповеди и учения. Никогда не соглашайтесь ни на что даже немного меньшее, чем это.
21 You heard that it was said to the ancients: You ┰ will not murder ┰, for whoever were to murder will be liable to judgement ┰, 22 but I am telling you that everyone angry ┰ at his brother will be liable to judgement, and whoever were to insult his brother (calling him) an idiot ┰ will be liable to the Sanhedrin ┰, and whoever were to say ┰: "stupid" ┰ will be liable to the Hell of fire.
21 Ви чули, що це було сказано стародавнім (людям): ти не будеш вбивати ┰, тому що хто-б не вбив підлягатиме суду, 22 але Я вам кажу, що кожен, хто гнівається ┰ на свого брата, буде підлягати суду, і хто-б не образив свого брата (назвавши його)"ідіот" ┰, буде нести відповідальність перед синедріоном ┰, і хто-б не сказав ┰: "дурень" ┰, підлягатиме пекельному вогню.
21 Вы слышали, что это было сказано древним (людям): ты не будешь убивать ┰, потому что кто бы ни убил будет подлежать суду, 22 но Я вам говорю, что каждый, кто сердится ┰ на своего брата, будет подлежать суду, и кто бы оскорбил своего брата (назвав его)"идиот" ┰, будет нести ответственность перед синедрионом ┰, и кто бы ни сказал ┰: "дурак" ┰ будет подлежать адскому огню.
Instead of denouncing God's Law given to Israel, Jesus teaches to denounce sins of the heart that lead to action that violates it. When a person or a group of people decides to take a life of a human being, they become a subject to court that could condemn such individual to death. Jesus teaches His followers to block anger instead of trying not killing anyone. He says that anger against brothers, who in that context were all other people living in that society, was a sufficient reason for the same judgement as a murder itself. Some manuscript add thoughtless to anger, which refers to emotional impulsive reactionary anger that bypasses objective thinking about the big picture that includes God's view of all people as sinful and imperfect, and the spiritual realm that fuels the outward sinful behavior. Understanding of the equal responsibility for both anger and murder, that either sin deserves death (Rom. 6:23), a Christian should completely abandon the practice of reactionary anger and verbal attacks. While striving for righteousness and condemning sin of any kind, we should never degenerate to attacking or insulting people personally. Condemnation of a person is neither our right nor responsibility. It includes all sinners, whether they consider themselves Christian or not. Always stop yourself whenever you feel an urge to judge or condemn any person for his or her sin and stubbornness. Your opposition to sin must never turn into personal attacks, which turn you from a witness into a judge (Matt. 7:1; 1 Cor. 6:11; Rom. 14:4). Never forget that witnessing about God's propitiousness to you, you assume a position of a sinner who would never lift his or her hand to throw a stone of judgement (John 8:7) at anyone as you were like them before you converted to Jesus. Love those stubborn and resistant sinners just as Christ loved you when you were one of them and how you wanted to be treated if you were in their place. At the same time hate their sins just like Jesus hated your sin to the point of giving His life for you to be free from it. Preach God's forgiveness and leave the judgement to God. If you take up the role of a judge on yourself and start offending people personally, you yourself will become liable of judgement, because Jesus treats this anger at a person, however righteous this anger feels, as the beginning of murder. You can murder and condemn people to Hell with your anger, and Jesus will hold you accountable for doing it. One who avoids anger and name calling will not kill. While the Old Testament Law regulated human behavior by punishment of sin, Jesus taught to deal with the sin in one's heart while it is still in its infancy. As the purpose of revival is repentance and righteousness, revivals should never employ human anger (Jacob 1:20) against people. It must condemn any obvious and hidden sin allowing the Holy Spirit to convict people so that they could voluntarily repent without any compulsion, and giving you an opportunity to call them to repentance and get their positive response.
Замість того щоб відкидати Божий закон, даний Ізраїлю, Ісус вчить відкидати гріхи серця, які ведуть до дій, порушуючіх закон. Коли людина або група людей позбавляє іншу людину життя, вони стають об'єктом суду, який може засудити таких людей до смерті. Ісус вчить Своїх послідовників блокувати гнів, а не намагатися втримуватися від вбивства. Він каже, що гнів проти братів, якими в цьому контексті були усі інши людьми того суспільства, був достатньою причиною для того ж засудження, що й саме вбивство. Деякі рукописи додають"бездумний" до гніву, що відноситься до емоційного, імпульсивної, реакційного гніву, який обходить об'єктивне мислення про велику картину, яка включає в себе погляд Бога на всіх людей як недосконалих грішників, і духовну реальність, яка живить зовнішню гріховну поведінку. Розуміючи рівну відповідальність за гнів і вбивство, то, що будь-який гріх заслуговує смерті (Рим. 6:23), християнин повинен повністю відмовитися від практики реакційного гніву та словесних нападок. Прагнучи до праведності та засуджуючи гріхи будь-якого роду, ми ніколи не повинні деградувати до особистих нападок і ображати людей. Засудження людини не є а ні нашим правом, а ні відповідальністю. Це включає в себе всіх грішників, незалежно від того, чи вважають вони себе християнами чи ні. Завжди зупиняйте себе, коли відчуваєте спонукання засудити будь-яку людину за її гріхи та впертість. Ваша протидія гріху ніколи не повинна перетворюватися в особисті нападки, які перетворюють вас зі свідка на суддю (Матв. 7:1 БВ; 1 Кор. 6:11/a>; Рим. 14:4). Ніколи не забувайте, що, засвідчуючи про Божу прихильність, ви приймаєте положення грішника, який ніколи не підніме руки та не кине камінь осуду (Івана 8:7) в будь-небудь іншого, тому що ви були подібні до них до того, як навернулися до Ісуса . Любіть цих упертих грішників так само, як Христос любив вас, коли ви були одним з них, і як би ви хотіли, щоб з вами поводилися, якби ви були на їх місці. У той же час ненавидьте їх гріхи, як Ісус ненавидів ваш гріх до такої міри, що віддав Своє життя за вас, щоб ви були вільні від гріха. Проповідуйте Боже прощення та залиште суд Богу. Якщо ви візьмете на себе роль судді та почнете ображати людей особисто, ви самі піддастеся осуду, бо Ісус розглядає цей гнів на людину, яким би праведним він не здавався, як початок вбивства. Ви можете вбивати та приговорювати людей до пекла своїм гнівом, і Ісус покладе на вас відповідальність за це. Той, хто уникає гніву та обзивання, не буде вбивати. У той час як закон Старого Завіту регулював людську поведінку покаранням за гріх, Ісус навчав боротися з гріхом в своєму серці, поки він ще знаходиться в зародковому стані. Оскільки мета пробудження - це покаяння та праведність, пробудження ніколи не повинні використовувати людський гнів (Як. 1:20) проти людей. Пробудження повинно засуджувати будь-який очевидний і прихований гріх, дозволяючи Святому Духу викривати людей, щоб вони могли добровільно покаятися без будь-якого примусу, і даючи вам можливість закликати їх до покаяння та отримувати їх позитивну відповідь.
Вместо того чтобы отвергать Божий закон, данный Израилю, Иисус учит отвергать грехи сердца, которые ведут к действиям, нарушающим закон. Когда человек или группа людей лишает другого человека жизни, они становятся объектом суда, который может приговорить таких людей к смерти. Иисус учит Своих последователей блокировать гнев, а не пытаться удержаться от убийства. Он говорит, что гнев против братьев, которые в этом контексте были всеми другими людьми того общества, был достаточной причиной для того же суждения, как и само убийство. Некоторые рукописи добавляют"бездумный” гнев, который относится к эмоциональному, импульсивному, реакционному гневу, который обходит объективное мышление о большой картине, которая включает в себя взгляд Бога на всех людей как несовершенных грешников, и духовную реальность, которая питает внешнее греховное поведение. Понимая равную ответственность за гнев и убийство, то, что любой грех заслуживает смерти (Рим. 6:23), христианин должен полностью отказаться от практики реакционного гнева и словесных нападок. Стремясь к праведности и осуждая грехи любого рода, мы никогда не должны деградировать до личных нападок и оскорблений людей. Осуждение человека не является ни нашим правом, ни ответственностью. Это включает в себя всех грешников, независимо от того, считают они себя христианами или нет. Всегда останавливайте себя, когда чувствуете побуждение осудить любого человека за его грехи и упрямство. Ваше противодействие греху никогда не должно превращаться в личные нападки, которые превращают вас из свидетеля в судью (Матв. 7:1; 1 Кор. 6:11; Рим. 14:4). Никогда не забывайте, что, свидетельствуя о Божьей благосклонности, вы принимаете положение грешника, который никогда не поднимет руки и не бросит камень осуждения (Ивана 8:7) в кого-либо другого, так как вы были подобны им до того, как обратились к Иисусу. Любите этих упрямых грешников так же, как Христос любил вас, когда вы были одним из них, и как вы хотели, чтобы с вами обращались, если бы вы были на их месте. В то же время ненавидьте их грехи, как Иисус ненавидел ваш грех до такой степени, что отдал Свою жизнь за вас, чтобы вы были свободны от него. Проповедуйте Божье прощение и оставьте суд Богу. Если вы возьмете на себя роль судьи и начнете оскорблять людей лично, вы сами подвергнетесь осуждению, потому что Иисус рассматривает этот гнев на человека, каким бы праведным он ни казался, как начало убийства. Вы можете убивать и приговаривать людей к аду своим гневом, и Иисус возложит на вас ответственность за это. Тот, кто избегает гнева и обзывания, не будет убивать. В то время как закон Старого Завета регулировал человеческое поведение наказанием за грех, Иисус учил бороться с грехом в своём сердце, пока он ещё находится в зачаточном состоянии. Поскольку цель пробуждения - это покаяние и праведность, пробуждения никогда не должны использовать человеческий гнев (Иак. 1:20) против людей. Пробуждение должно осуждать любой очевидный и скрытый грех, позволяя Святому Духу обличать людей, чтобы они могли добровольно покаяться без какого-либо принуждения, и давая вам возможность призвать их к покаянию и получить их положительный ответ.
23 Therefore, if you are presenting your gift at the altar, and you remember ┰ there that your brother has something agains you, 24 leave your gift there in-front of the altar, become reconciled with your brother first, and then, come and present your gift. 25 Settle ┰ with your accuser quickly, while you are on the road with him, so that your accuser does not hand you over to the judge, and the judge to the assistant ┰, and you will be thrown into prison. 26 I assure you ┰, you wIll never get out of there until you return ┰ the last penny ┰.
23 Отже, якщо ти підносиш свій дар до вівтаря, і там згадаєш ┰, що у твого брата є щось проти тебе, 24 залиши свій дар там, перед вівтарем; спочатку примирися зі своїм братом, а потім, приходь і принось свій дар. 25 Негайно домовся зі своїм обвинувачем, поки ти все ще із ним у дорозі, щоб твій обвинувач не передав тебе судді, а суддя помічникові ┰ , і тебе кинуть до в'язниці. 26 Я запевняю тебе ┰ що ти не вийдеш звідти, доки не повернеш ┰ останню копійку ┰.
23 Итак, если ты преподносишь свой дар к алтарю, и там вспомнишь ┰, что у твоего брата есть что-то против тебя, 24 оставь свой дар там, перед алтарём; сначала примирись со своим братом, а потом, приходи и приноси свой дар. 25 Немедленно договорись ┰ со своим обвинителем, пока ты всё ещё с ним в дороге, чтобы твой обвинитель не передал тебя судье, а судья помощнику ┰, и тебя бросят в тюрьму. 26 Я уверяю тебя ┰ что ты не выйдешь оттуда, пока не вернёшь ┰ последнюю копейку ┰.
This is an application of the previous statement about the law and personal insults in vv. 21-22. Jesus explains that a Christian cannot violate God's law, insult other people personally, and then go on as if nothing happened. He warns us that we are still responsible for our actions before both God and our neighbors, who can still take us to the human court for defamation to recover any damages we may cause. Christians cannot ignore the law because they live under God's propitiousness, but they are those who are even more careful about committing any violations with their actions, words, and even thoughts or emotions. Therefore, if a personal damage has already been done, in addition to repentance before God, a Christian should take every effort to reconcile with the one he or she offended or deprived of any property before the violation goes to court. Judging sin without degrading to personal attacks can also be considered by people as personal attacks, but there is a difference between the perception of a personal attack and an actual attack. A Christian should always speak the truth in love
(Eph. 4:15), hate sins but love the sinners as he or she is one of them. Consequently, revivals do not only require to repent and restore relationships with God, but also make every effort to apologize to the neighbors as soon as possible for the harm a Christian personally did to their personhood or property, and to recover any damages if necessary. A Christian should never apologize for his or her faithfulness to Jesus just because someone considers it to be wrong and feels hurt or offended by it. However, attacking people personally, calling them names, or depriving them of their property, are not a part of a Christian character or practice, and deserve bad consequences from both God and people. This is why reconciliation with God and with people one may have hurt or insulted go hand-in-hand
(Luke 19:8,9).
Reconciliation, however, requires both repentance and forgiveness. It is interesting to notice striking similarities in both this story of a God-worshiper, who wronged someone, and the story Jesus told later in Matt. 18:21-35 about an unforgiving servant. Both would stand before God as the King and the Judge and then be to be given to the jailors, who denoted the angels of God's wrath and thrown into a prison to pay off for all of their sins. God holds both offenders and the offended accountable for reconciling with others because of His forgiveness He gave to both in Jesus Christ. Revival requires both repentance and forgiveness of mutual wrongdoings.
Це є застосуванням попереднього висловлювання Ісуса про закон і особисті обрáзи у віршах 21-22. Ісус пояснює, що християнин не може порушувати закон Бога, персонально ображати інших людей, і потім продовжувати жити як ніби нічого не сталося. Він попереджає нас про те, що ми як і раніше несемо відповідальність за наші дії перед Богом і нашими сусідами, які все ще можуть привести нас за образи в людський суд щоб відшкодувати будь-які збитки, які ми заподіяли. Християни не можуть ігнорувати Божий закон тому що вони живуть під Божою прихильністю, але вони є тими, хто ще більш обережний щоб не зробити ніяких порушень своїми діями, словами та навіть думками чи емоціями. Тому, якщо особистий збиток вже було завдано, на додаток до покаяння перед Богом, християнин повинен докласти всіх зусиль, щоб примиритися з тим, кого він образив або позбавив будь-якої власності, перш ніж порушення буде передано до суду. Засудження гріха без деградації до особистих атак також може розглядатися людьми як особисті атаки, але існує різниця між сприйняттям чогось як особистої атаки та реальною атакою. Християнин повинен завжди говорити правду з любов'ю
(Ефес. 4:15), ненавидіти гріхи, але любити грішників, оскільки він - один з них. Отже, пробудження не тільки вимагають покаяння та відновлення відносин з Богом, а й докладання всіх зусиль, щоб якомога швидше вибачитися перед сусідами за шкоду, завдану особисто християнином їх особистості або майну, і в разі потреби відшкодувати будь-які збитки. Християнин ніколи не повинен вибачатися за свою вірність Ісусові тільки тому, що хтось вважає це неправильним і відчуває себе скривдженим або ображеним. Проте персональні напади на людей, обзивання їх або позбавлення їх власності не є частиною християнського характеру або практики, і заслуговують поганих наслідків як з боку Бога, так і з боку людей. Ось чому примирення з Богом і з людьми, яких людина образила, йдуть рука об руку
(Луки 19:8,9).
Однак примирення вимагає як покаяння, так і прощення. Цікаво відзначити разючу подібність як у цій історії про богопоклонніка, який когось образив, так і в історії, яку Ісус розповів пізніше в Матв. 18:21-35 про невблаганного слугу. Обидва постануть перед Богом як Королем і Суддею, а потім будуть віддані тюремникам, які означають ангелів Божого гніву, і кинуті до в'язниці, щоб розплатитися за всі свої гріхи. Бог привертає як кривдників, так і скривджених до відповідальності за примирення з іншими через Своє прощення, яке Він дав обом в Ісусі Христі. Відродження вимагає як покаяння, так і прощення взаємних проступків.
Это применение предыдущего высказывания Иисуса о законе и личных оскорблениях в стихах 21-22. Иисус объясняет, что христианин не может нарушать закон Бога, персонально оскорблять других людей, и потом продолжать жить как будто ничего не произошло. Он предупреждает нас о том, что мы по-прежнему несём ответственность за наши действия перед Богом и нашими соседями, которые всё ещё могут привести нас за оскорбления в человеческий суд чтобы возместить любой ущерб, который мы причинили. Христиане не могут игнорировать Божий закон потому что они живут под Божьей благосклонностью, но они являются теми, кто ещё более осторожен чтобы не совершить никаких нарушений своими действиями, словами и даже мыслями или эмоциями. Поэтому, если личный ущерб уже был причинён, в дополнение к покаянию перед Богом, христианин должен приложить все усилия, чтобы примириться с тем, кого он оскорбил или лишил какой-либо собственности, прежде чем нарушение будет передано в суд. Осуждение греха без деградации до личных атак также может рассматриваться людьми как личные атаки, но существует разница между восприятием чего-то как личной атаки и реальной атакой. Христианин должен всегда говорить истину с любовью
(Ефес. 4:15), ненавидеть грехи, но любить грешников, поскольку он - один из них. Следовательно, пробуждения не только требуют покаяния и восстановления отношений с Богом, но и приложения всех усилий, чтобы как можно скорее извиниться перед соседями за вред, нанесённый лично христианином их личности или имуществу, и в случае необходимости возместить любой ущерб. Христианин никогда не должен извиняться за свою верность Иисусу только потому, что кто-то считает это неправильным и чувствует себя обиженным или оскорблённым. Однако нападения на людей лично, обзывание их или лишение их собственности не являются частью христианского характера или практики, и заслуживают плохих последствий как со стороны Бога, так и со стороны людей. Вот почему примирение с Богом и с людьми, которых человек обидел или оскорбил, идут рука об руку
(Луки 19:8,9).
Однако примирение требует как покаяния, так и прощения. Интересно отметить поразительное сходства как в этой истории о богопоклоннике, который обидел кого-то, так и в истории, которую Иисус рассказал позже в Матв. 18:21-35 о неумолимом слуге. Оба предстанут перед Богом как Королём и Судьёй, а затем будут отданы тюремщикам, которые означают ангелов Божьего гнева, и брошены в темницу, чтобы расплатиться за все свои грехи. Бог привлекает как обидчиков, так и обиженных к ответственности за примирение с другими из-за Своего прощения, которое Он дал обоим в Иисусе Христе. Возрождение требует как покаяния, так и прощения взаимных проступков.
27 You heard that it was said ┰: 'You ┰ will not commit adultery' ┰, 28 but I am telling you that anyone who observes a woman ┰ in order to sexually desire her, has already committed adultery with her in his heart ┰. 29 So, if your right eye forces you to sin ┰, take ┰ it out and throw it away ┰; for it is better for ┰ you that you lose one part of your body and not your whole body would be thrown into Hell ┰. 30 And if your right hand forces you to sin, cut it off and throw it away ┰; for it is better for ┰ you that you lose one part of your body and not your whole body would be thrown into Hell ┰.
27 Ви чули що це було сказано ┰: 'Ти не будеш чинити перелюб' ┰, 28 але Я вам кажу, що кожен, хто спостерігає за жінкою ┰, щоб її сексуально бажати, вже вчинив з нею перелюб у своїм серці ┰. 29 Тому, якщо твоє праве око змушує тебе грішити ┰, вирви його та викинь ┰; тому що тобі краще втратити одну частину свого тіла, а не все твоє тіло було кинуто в пекло ┰. 30 І якщо твоя права рука змушує тебе грішити, відріж її та викинь ┰; тому що тобі краще втратити одну частину свого тіла, а не все твоє твоє було кинуто в пекло ┰.
27 Вы слышали что это было сказано ┰: 'Ты не будешь прелюбодействовать' ┰, 28 но Я вам говорю, что любой, кто наблюдает за женщиной ┰ чтобы её сексуально желать, уже совершил с ней прелюбодеяние в своём сердце ┰. 29 Поэтому, если твой правый глаз заставляет тебя грешить ┰, вырви его и выбрось ┰; потому что тебе лучше потерять одну часть своего тела, а не чтобы всё твоё тело было брошено в Ад ┰. 30 И если твоя правая рука заставляет тебя грешить, отрежь её и выбрось ┰; потому что тебе лучше потерять одну часть своего тела, а не всё твоё твое было брошено в Ад ┰.
This is another example of how a Christian is to observe the Ten Commandments. Instead of trying not to have sexual relations for a man with another man’s wife or for a woman with another woman’s husband, which would constitute adultery, Jesus teaches to control the sexual instinct in its basic function. Just as murder starts with hatred in the heart, adultery starts with sexual passions of the heart that are fueled by sight and other senses. A Christian is someone, who repented of his or her sin, turned away from it, and who pursues God’s Kingdom and His righteousness. No one pursues God perfectly, especially in the beginning of this spiritual journey. Many fall occasionally and some fall into sin substantially. There is always God’s propitiousness that saved believers in Jesus and that keeps them on their way to Heaven until they reach their final destination. However, if you at some point find yourself moving in the opposite direction, away from God and back towards your sin, if you seek sinful experiences instead of running away from them, it should seriously worry you as you no longer live and act as a believer. The Bible gives full assurance of eternal life to those who by faith follow Christ towards holiness, but it gives no assurance to those, whose faith is dead and who seek sin instead of close relationships with God. Since Jesus warned about the reality of Hell for such "believers”, they must take it very seriously and either deprive themselves of all the opportunities to sin, or to suffer the consequences of their life choices. Note also that Jesus does not promote self-harm. He does not say that amputating one of your members is a good thing. To be exact, He compares it to going to Hell saying that making yourself unable to be triggered sexually is better than allowing your sexual instinct lead you away from God. It is a better, but not the best choice. The best choice is repentance and self-control. The apostle Paul is talking about godly marriage (1 Cor. 7:9) and living according to the Spirit (Gal. 5:16,19,22-23, 6:8) as better alternatives to the sinful uses of sexuality. Indulging one’s flesh will lead this person to destruction. So, destroying the ways to your total destruction is better than Hell, but it should be seen as the last resort and this should be a strong motivation for living according to the Spirit instead of self-mutilation. This motivation should leave no better choice than revival that starts with repentance and complete abandonment of any and all sin. Revival is always the best option for a Christian that lives in sin or a church that tolerates or supports it.
Це ще один приклад того, як християнин має дотримуватися десяти заповідей. Замість того щоб чоловіку намагатися не вступати в статеві відносини з дружиною іншого чоловіка або жінці з чоловіком іншої жінки, що вважається перелюбством, Ісус вчить контролювати свій сексуальний інстинкт в його основі. Так само, як вбивство починається з ненависті в серці, перелюб починається з сексуальних пристрастей серця, які живляться зором та іншими почуттями. Християнин - це той, хто розкаявся у своєму гріху, відвернувся від нього та прагне Божого Королівства та Його праведності. Ніхто не прагне Бога ідеально, особливо на початку свого духовного шляху. Багато хто час від часу падає, а деякі істотно грішать. Для цього завжди є Божа прихильність, яка спасла віруючих в Ісуса та яка зберігає їх на шляху до Небес поки вони не досягнуть свого кінцевого пункту призначення. Однак, якщо в якийсь момент ти виявиш, що ти рухаєшся у протилежному напрямку, від Бога назад до свого гріха, якщо ти прагнеш гріховних переживань, а не тікаєш від них, це повинно серйозно тебе турбувати оскільки ти більше не живеш і не дієш як віруюча людина. Біблія дає повну впевненість у вічному житті тим, хто по вірі слідує за Христом у напрямку святості, але не дає ніякої впевненості тим, чия віра мертва та хто шукає гріх замість близьких стосунків з Богом. Оскільки Ісус попереджав про реальність пекла для таких "віруючих", вони повинні ставитися до цього дуже серйозно і, або позбавляти себе всіх можливостей грішити, або страждати від наслідків свого життєвого вибору. Зверніть увагу на те, що Ісус не пропагує самопошкодження. Він не говорить, що видалення одного з частин твого тіла - це добре. Якщо бути точним, Він порівнює це з тим, що-б іти у пекло, кажучи, що зробити себе нездатним до сексуального збудження є краще, аніж дозволити своєму сексуальному інстинкту увести тебе від Бога. Це є порівняно кращим, але не є найкращим вибором. Найращий вибір - це покаяння та самовладання. Апостол Павло говорить про богоугодний шлюб (1 Кор. 7:9) і життя відповідно до Духа (Гал. 5:16,19,22-23, 6:8) як про кращу альтернативу гріховному використанню сексуальності. Потурання своїй плоті приведе людину до руйнування. Таким чином, знищувати шляхи до свого повного руйнування це краще, ніж пекло, але це слід розглядати як крайній захід, і уникнення цього заходу має бути сильною мотивацією для життя відповідно до Духа, замість нанесення собі каліцтв. Ця мотивація не залишає кращого вибору, ніж пробудження, яке починається з покаяння та повної відмови від будь-якого гріха. Пробудження - це завжди найкращий варіант для християнина, який живе в гріху, або для церкви, яка це терпить або підтримує.
Это ещё один пример того, как христианину нужно соблюдать десять заповедей. Вместо того чтобы мужчине пытаться не вступать в половые отношения с женой другого мужчины или женщине с мужем другой женщины, что считается прелюбодеянием, Иисус учит контролировать свой сексуальный инстинкт в его основе. Так же, как убийство начинается с ненависти в сердце, прелюбодеяние начинается с сексуальных страстей сердца, которые питаются зрением и другими чувствами. Христианин - это тот, кто раскаялся в своём грехе, отвернулся от него и стремится к Божьему Королівству и Его праведности. Никто не стремится к Богу идеально, особенно в начале своего духовного пути. Многие время от времени падают, а некоторые существенно грешат. Для этого всегда есть Божья благосклонность, которая спасла верующих в Иисуса и которая сохраняет их на пути к Небесам, пока они не достигнут своего конечного пункта предназначения. Однако, если в какой-то момент ты обнаружишь, что ты движешься в противоположном направлении, от Бога назад к своему греху, если ты стремишься к греховным переживаниям, а не убегаешь от них, это должно серьезно тебя беспокоить, поскольку ты больше не живёшь и не действуешь как верующий человек. Библия даёт полную уверенность в вечной жизни тем, кто по вере следует за Христом по направлению к святости, но не даёт никакой уверенности тем, чья вера мертва и кто ищет грех вместо близких отношений с Богом. Поскольку Иисус предупреждал о реальности ада для таких "верующих", они должны относиться к этому очень серьезно и, либо лишать себя всех возможностей грешить, либо страдать от последствий своего жизненного выбора. Обратите внимание на то, что Иисус не пропагандирует само-вредительство. Он не говорит, что ампутация одного из частей твоего тела - это хорошо. Если быть точным, Он сравнивает это с тем, что бы идти в Ад, говоря, что сделать себя неспособным к сексуальному возбуждению лучше, чем позволить своему сексуальному инстинкту увести тебя от Бога. Это сравнительно лучший, но не самый лучший выбор. Самый лучший выбор - это покаяние и самообладание. Апостол Павел говорит о богоугодном браке (1 Кор. 7:9) и жизни в соответствии с Духом (Гал. 5 16,19,22-23, 6:8) как о лучшей альтернативе греховному использованию сексуальности. Потакание своей плоти приведёт человека к разрушению. Таким образом, уничтожать пути к своему полному уничтожению лучше, чем Ад, но это следует рассматривать как крайнюю меру, и избегание этой меры должно быть сильной мотивацией для жизни в соответствии с Духом, вместо нанесения себе увечий. Эта мотивация не оставляет лучшего выбора, чем пробуждение, которое начинается с покаяния и полного отказа от любого греха. Пробуждение - это всегда самый лучший вариант для христианина, живущего во грехе, или для церкви, которая это терпит или поддерживает.
31 And you ┰ were told: 'if anyone were to divorce his wife, he must give her a certificate of divorce,' 32 but I am telling you that anyone who divorces ┰ his wife except of on the grounds ┰ of fornication ┰, makes her commit adultery, and whoever were to marry (that) divorced (woman) commits adultery.
31 І тобі було сказано: 'якщо хтось збирається розлучитися зі своєю дружиною, він повинен дати їй свідоцтво про розлучення', 32 але Я вам кажу, що кожен, хто розлучується ┰ зі своєю дружіною окрім як через розпусту ┰, змушує її чинити перелюб, і той, хто збирається одружитися з (цією) розведеною (жінкою), чинить перелюб.
31 И тебе было сказано: 'если кто-то собирается развестись со своей женой, он должен дать ей свидетельство о разводе', 32 но Я вам говорю, что любой, разводящийся со своей женой кроме как по причине разврата ┰, заставляет её совершать прелюбодеяние, и тот, кто собирается жениться на (этой) разведённой (женщине), совершает прелюбодеяние.
Here Jesus shifts from: "You heard what the people of old were told” to: "You were told.” In such a shift, He now discusses the teaching on divorce of His time propagated by some Pharisees (Matt. 19:3). Pharisees are generally known for complicating God’s commands (Matt. 23:13) or replacing them with their own (Matt. 15:3). In this case, however, they simplified Moses’ command that required to give a divorce certificate to the wife if her husband found something deprecatory (disappointing) in her right after he marries her (Deut. 24:1). They used this commandment as a loophole in the law to legalize any kind of divorce and made issuing this certificate the only requirement for divorcing one’s wife for any reason or for no reason at all. It is important to note that only men could make money in Israel and only men could divorce their wives. Divorce for a wife would mean poverty, and to protect her, Moses forced men to issue the certificate that would allow her to marry again. As Jesus said, it was Moses, who decided to do so because of the senselessness of men’s hearts (Matt. 19:8). This is why Matthew mentions Jesus reminding them about the so-called "exception clause” (i.e. - except of fornication). Mark, on the other hand, leaves the exception clause out (Mark 10:11) because the commandment to issue a divorce certificate was given by Moses to Israel only and the Gentile non-Christian audience of Mark allowed their women to both work and divorce their husbands. The bottom line of this command of Jesus is that outside the Israelites, which had one exception to the rule, as a general rule, there is no room or excuse in God's design for divorce. Divorce leads to adultery, and adultery to Hell (see previous verses 27-30), as remarriage or any sexual relations outside of God-instituted heterosexual marriage (Matt. 19:4-6) is an adultery. Having said that, Jesus knew that some of His listeners were divorced and re-married. The reason He came, died, and rose from the dead was not to condemn those who had sinned one way or the other, but to save them (John 3:17). Those, who are saved, however, should not even consider divorce in their families or churches as a viable option as Jesus identified remarriage as adultery in the clearest terms. Some Christians, like those Pharisees, are still looking for loopholes in the Scriptures that would allow them to justify divorce and remarriage for Christians, but such people will have stronger condemnation from God (Luke 12:47-48; Jacob 3:1) than those who have divorced and do not consider it to be a sin. Therefore, such "teachers” must too repent and align their teaching with Christ’s teaching. Those, who have already divorced must repent, and those who repented must never even think of divorcing. Repentance assumes remorse about sin. Repentance is only true when a person who repents regrets what he or she had done and they would never do it again when finding self in a similar situation. Thinking that you can sin and then repent to make it look right means rendering repentance void and deceiving self and others. Repentance includes regret that makes one avoid the object of repentance. Repentance without regret is not repentance. The primary reason for the spiritual deadness of churches and individual believers is self-deception in that repentance is a mere change of mind and, in many cases, it is not even required for establishing or recovering one’s relationships with God. There is no substitute for real repentance, neither in evangelism nor in revivals.
Тут Ісус переходить від слів: "Ви чули, що було сказано людям давнини" до слів: "Тобі було сказано". Так Ісус переходить до вчення про розлучення Свого часу, яке просували деякі фарисеї (Матв. 19:3). Фарисеї, як правило, були відомі тим, що ускладнювали Божі заповіді (Матв. 23:13) або замінювали їх своїми (Матв. 15:3). Однак у цьому випадку, вони спростили заповідь Мойсея, яка вимагала надати дружині свідоцтво про розлучення якщо її чоловік знайшов в ній щось неприйнятне відразу після того, як він з нєю одружився (Повт. Зак. 24:1). Вони використовали цю заповідь як лазівку в законі для легалізації будь-якого виду розлучення та зробили видачу цього сертифікату єдиною вимогою для розлучення з дружиною з будь-якої причини або взагалі без причини. Важливо відзначити, що тільки чоловіки могли заробляти гроші в Ізраїлі, і тільки чоловіки могли розлучатися зі своїми дружинами. Розлучення для дружини означало злидні, і щоб соціально захистити її, Мойсей змусив чоловіків видавати свідоцтво, яке б дозволило їй знову вийти заміж. Як сказав Ісус, саме Мойсей вирішив зробити це через бездушність чоловічих сердець (Матв. 19:8). Ось чому Матвій згадує, що Ісус нагадав їм про це виключення з правил (тобто - за винятком розпусти). Марк, з іншого боку, пропускає цей виняток (Марк 10:11) тому що заповідь про видачу свідоцтва про розлучення була дана Мойсеєм тільки Ізраїлю, а язичницька не християнська аудиторія Марка дозволяла своїм жінкам і працювати та розлучатися зі своїми чоловіками. Суть цієї заповіді Ісуса полягає в тому, що за межами Ізраілюского народу який мав одне виключення з правил, як суцільне правило, у Божому дизайні для розлучення немає а ні місця а ні виправдання. Розлучення веде до перелюбства, а перелюбство до пекла (дивись попередні вірші 27-30), оскільки повторний шлюб або будь-які сексуальні стосунки поза встановленим Богом гетеросексуальним шлюбом (Матв. 19:4-6) є перелюбством. Говорячи це, Ісус розумів, що деякі з Його слухачів розлучилися та вступили у повторний шлюб. Причина, по якій Він прийшов, помер і воскрес із мертвих, полягає не в тому, щоб засудити тих, хто згрішив тим чи іншим чином, а в тому, щоб їх спасти (Івана 3:17). Однак тим, хто вже є спасеними, не слід навіть розглядати розлучення у своїх сім'ях або церквах як можливий варіант, оскільки Ісус визначив повторний шлюб як перелюбство у самих ясних термінах. Деякі християни, як ті фарісеї, все ще шукають лазівки у Писанні, які дозволили б їм виправдати розлучення та повторний шлюб для християн, але такі люди матимуть більший осуд від Бога (Лк. 12:47,48; Яків 3:1), ніж ті, хто вже розлучилися та не вважають це гріхом. Тому такі "вчителі" теж повинні покаятися та змінити своє вчення щоб воно відповідало вченню Христа. Ті, хто вже розлучився, повинні покаятися, а ті, хто покаявся, не повинні навіть думати про розлучення. Покаяння передбачає шкодування про гріхи. Покаяння є справжнім тільки тоді, коли людина шкодує про скоєне та ніколи не зробить цього знову, якщо виявиться в подібній ситуації. Думати, що ви можете згрішити, а потім покаятися, щоб це виглядало правильно, означає зробити покаяння недійсним і обдурурювати себе та інших. Покаяння включає жаль, який змушує уникати об'єкта покаяння. Покаяння без жалю - це не покаяння. Основна причина духовної мертвості церков і окремих віруючих - це самообман у тому що покаяння - це просто зміна відношення, і, в багатьох випадках, воно взагалі навіть не потрібно для встановлення або відновлення відносин з Богом. Справжньому покаянню немає заміни а ні в євангелізації, а ні в пробудженні.
Тут Иисус переходит от слов: "Вы слышали, что было сказано людям древности" к словам: "Тебе было сказано". Так Иисус переходит к учению о разводе Своего времени, которое продвигали некоторые фарисеи (Матв. 19:3). Фарисеи, как правило, были известны тем, что усложняли Божьи заповеди (Матв. 23:13) или заменяли их своими (Матв. 15:3). Однако в этом случае, они упростили заповедь Моисея, которая требовала предоставить жене свидетельство о разводе, если её муж нашёл в ней что-то неприемлемое сразу после того, как он на ней женился (Втор.24:1). Они использовали эту заповедь как лазейку в законе для легализации любого вида развода и сделали выдачу сертификата о разводе единственным требованием для развода с женой по любой причине или вообще без причины. Важно отметить, что только мужчины могли зарабатывать деньги в Израиле, и только мужчины могли разводиться со своими жёнами. Развод для жены означал нищету, и чтобы социально защитить её, Моисей заставил мужчин выдавать свидетельство, которое позволило бы ей снова выйти замуж. Как сказал Иисус, именно Моисей решил сделать это из-за бесчувственности мужских сердец (Матв. 19:8). Вот почему Матвей упоминает, что Иисус напомнил им об этом исключении из правил (т.е. - за исключением разврата). Марк, с другой стороны, пропускает это исключение (Марк 10:11) потому что заповедь о выдаче свидетельства о разводе была дана Моисеем только Израилю, а языческая не христианская аудитория Марка позволяла своим женщинам и работать и разводиться со своими мужьями. Суть этой заповеди Иисуса заключается в том, что за пределами Израильского народа, который имел одно исключение из правил, как общее правило, в Божьем дизайне для развода нет ни места ни оправдания. Развод ведёт к прелюбодеянию, а прелюбодеяние к аду (смотри предыдущие стихи 27-30), поскольку повторный брак или любые сексуальные отношения вне установленного Богом гетеросексуального брака (Матв. 19:4-6) являются прелюбодеянием. Говоря это, Иисус понимал, что некоторые из Его слушателей развелись и вступили в повторный брак. Причина, по которой Он пришёл, умер и воскрес из мёртвых, заключается не в том, чтобы осудить тех, кто согрешил тем или иным способом, а в том, чтобы их спасти (Ивана 3:17). Тем, кто спасен, однако, не следует даже рассматривать развод в своих семьях или церквях как возможный вариант, поскольку Иисус определил повторный брак как прелюбодеяние в самых ясных терминах. Некоторые христиане, как те фарисеи, всё ещё ищут лазейки в Писании, которые позволили бы им оправдать развод и повторный брак для христиан, но такие люди будут иметь более сильное осуждение от Бога (Лк. 12 47,48; Иаков 3:1), чем те, кто уже развелись и не считают это грехом. Поэтому такие "учителя" тоже должны покаяться и изменить своё учение чтобы оно соответствовало учению Христа. Те, кто уже развелся, должны покаяться, а те, кто покаялся, не должны даже думать о разводе. Покаяние предполагает сожаление о грехе. Покаяние настоящее только тогда, когда раскаивающийся человек сожалеет о содеянном и никогда не сделает этого снова, если окажется в подобной ситуации. Думать, что вы можете согрешить, а затем покаяться, чтобы это выглядело правильно, означает сделать покаяние недействительным и обманывать себя и других. Покаяние включает сожаление, которое заставляет избегать объект покаяния. Покаяние без сожаления - это не покаяние. Основная причина духовной мёртвости церквей и отдельных верующих - это самообман в том что покаяние - это просто изменение мнения, и во многих случаях оно вообще даже не требуется для установления или восстановления отношений с Богом. Настоящему покаянию нет замены ни в евангелизации, ни в пробуждении.
33 Furthermore, you have heard that it was said to the ancient people: 'You will not break an oath, but you will fulfill your oaths before ┰ the Master', 34 but I am telling you not to swear at all, either by Heaven because it is the throne of God, 35 or by the Earth because it is the footstool of His feet, or by Jerusalem because it is the city of the great King. 36 And you should not swear by your head because you cannot make one hair either white or black, 37 but your message ┰ must be 'yes, yes' or 'no, no', and what is beyond of these (words), is from the Devil ┰.
33 Більш того, ви чули, що було сказано древнім людям: 'не порушуйте клятву, але виконуйте перед Паном свої клятви', 34 але Я кажу вам зовсім не клястися; ні Небесами, бо це трон Бога; 35 ні Землею бо це підніжка для Його ніг; ні Єрусалимом, бо це місто великого Короля. 36 І вам не слід клястися своєю головою, бо ви не можете зробити навіть волосини а ні білою, а ні чорною, 37 але ваша промова ┰ має бути 'так, так' або 'ні, ні', а що перевищує ці (слова), то від Диявола ┰.
33 Более того, вы слышали, что было сказано древним людям: 'не нарушайте клятву, но исполняйте перед Господином свои клятвы', 34 но Я вам говорю вообще не клясться; ни Небесами, потому что это трон Бога; 35 ни Землёй потому что это подставка для Его ног; ни Иерусалимом, потому что это город великого Короля. 36 И вам не следует клясться своей головой, потому что вы не можете сделать даже один волос ни белым, ни черным, 37 но ваша речь ┰ должна быть 'да, да', или 'нет, нет', а что превышает эти (слова), то от Дьявола ┰.
The verse 33 is a practical paraphrase of
Lev. 19:12, which is indirectly connected to the commandment given in
Ex. 20:7. In a similar message of
Matt. 23:15-22, Jesus convicts the Pharisees of their double standards about giving oath. Just as in the case of divorce above, they were looking for loopholes in the law to legitimize certain cases for oaths and their violations. They made some oaths exempt from legal implications making it possible to swear lightly without legal consequences. For Jesus, any oath had a legal power as each sin brings about God's judgement regardless of how seriously or lightly it is taken. Thus, Jesus teaches to avoid sin instead or redefining or justifying it. He also reminds His followers to use Master's name with reverence and to never use it for false oaths. Following the same principle of blocking sin in its beginning, Jesus teaches the way to never break an oath, which is not to give it at all in the first place. He teaches to use an affirmation or a denial instead. Deceptions and lies are so common and sophisticated that people do not trust words of a close friend, even less so words of a stranger. An oath is used to reinforce credibility of statements or commitments because it brings legal consequences. The followers of Jesus should be known for their truthfulness without any reinforcement. People should know that it is easier for a Christian to die than to lie. This trust is important for sharing the gospel. Oath not only creates a chance of its violation because of circumstances that are often beyond our control, it also cheapens one's testimony assuming that lying is possible without an oath. This is why Jesus showed that anything beyond a simple affirmation or denial comes from the Devil who tries to destroy trustworthiness of our testimony by demonstrating how lightly we take the matters of truth and deception. There are many things beyond our control in the present time and even more so in the future. We have no control of our future abilities that change with time and age. This is why Jesus said we cannot change a black hair into a gray one or a gray one back to black. It is most likely a metaphor for becoming younger or older. Likewise, we can pretend to have everything under control and influence what is beyond it, but it is highly arrogant to claim total control over our future. Therefore swearing to do or not to do anything may very well lead Christians into a trap, where they will have to break their oaths or promises making themselves liars and thus losing trust in the eyes of others. By prohibiting oaths of any kind, especially by Heaven or the city of the great King, Jesus reminds us that there is only one sovereign Being, God, who can promise or swear as He does not depend on or limited by anything outside His own will, and who is inherently truthful in anything He says. This is why we can trust every word of God, and any doubt in His promises does not show wisdom or humility, but unfaithfulness on our part. The Bible has many promises, both positive and negative, and we must be absolutely confident that He will do what He promised. We can be confident that if we humble ourselves and repent in faith, He will forgive and revive us, and there is no other alternative to this. We simply must once and for all realize that God's "yes" always means only "yes," not "no," "maybe not," it depends," and His "no" always means only "no," not "yes," "maybe yes," or "it depends." Any idea that God's "yes" or "no" may mean something else comes directly from the Devil. There is absolutely nothing about God's promises that depends on His alleged capriciousness or alternative secret will. It is all about His truthfulness and faithfulness to His word that He expects us to have about ours.
Gaining trust by swearing is an easy way that can easily backfire and destroy the trust we seek. Trust must be earned hard way: by always telling the truth the best we know it and avoiding anything that even potentially might be false even being under pressure to do so. It is very important in order to be trusted, but as this trust is always conditional, it can never be taken lightly or used for self-defense. People must trust you to the point of not questioning what you say, which is extremely valuable for sharing the gospel and preaching God's Word. If the chain of lies and oaths taken in the past was established, it needs to be broken through repentance before the Master and commitment to being completely truthful always and in everything.
Вірш 33 - це практичний переказ
Левіт 19:12, який побічно пов'язаний з заповіддю записанною у
Вихід 20:7. У схожому місці, в
Матв. 23:15-22, Ісус засуджує фарисеїв за їх подвійні стандарти щодо клятви. Як і у випадку з розлученням, описаним вище, вони шукали лазівки в законі, щоб узаконити певні випадки клятв і їх порушень. Вони створили виправдання деяким клятвам, що дозволяло легковажно клястися без юридичних наслідків. Для Ісуса, будь-яка клятва мала законну силу, так само як і кожен гріх призводить до Божого осуду, незалежно від того, наскільки серйозно або легковажно він сприймається. Таким чином, Ісус вчить уникати гріха, а не применшувати його небезпеку або виправдовувати його. Ісус також нагадує Своїм послідовникам використовувати ім'я Пана з благоговінням і ніколи не використовувати його для помилкових клятв. Слідуючи тому ж принципу блокування гріха на його початку, Ісус вчить що для того щоб ніколи не порушувати клятву її взагалі ніколи не потрібно давати. Замість цього він вчить використовувати просте ствердження або заперечення. Обман і брехня настільки поширені та витончені, що люди часто вже не довіряють навіть словам близького друга та ще меньше словам незнайомця. Клятва використовується для посилення правдоподібності заяв або зобов'язань, оскільки вона тягне за собою юридичні наслідки. Послідовники Ісуса повинні були відомі своєю правдивістю без будь-якого посилення її клятвами. Люди повинні знати, що християнину легше померти, ніж збрехати. Ця довіра кожному слову християнина важлива для того, щоб ділитися євангелієм. Клятва не тільки створює ймовірність її порушення з не завжди залежних від нас обставин, але й здешевлює наше свідоцтво, припускаючи, що ми можемо брехати без використання клятви. Ось чому Ісус показав, що все, що перевищує просте ствердження або заперечення, виходить від Диявола, який намагається зруйнувати довіру до нашого свідчення, демонструючи, наскільки легковажно ми сприймаємо питання істини й обману. Є багато речей, які ми не можемо контролювати в даний час і тим більше в майбутньому. Ми не контролюємо наші майбутні можливості, які змінюються з часом і віком. Ось чому Ісус сказав, що ми не можемо змінити чорне волосся на сиве або сиві на чорне. Швидше за все, це метафора ставання молодшим чи старішим. Точно так само ми можемо вдавати, що все знаходитися під нашим контролем і ми можемо впливати на те, що знаходиться за рамками наших можливостей, але припускати свій повний контроль над своїм майбутнім - це повна зарозумілість. Тому клятва що-небудь зробити або не зробити може дуже легко призвести християн у пастку, де їм доведеться порушувати свої клятви та обіцянки, роблячи себе брехунами і, таким чином, втратити довіру в очах оточуючих. Забороняючи клястися взагалі, особливо Небесами або містом великого Короля, Ісус нагадує нам, що Бог - це єдина суверенна Особистість, яка володіє всім, контролює все, не залежить від чогось, не обмежується чимось поза Його власної волі та хто за Своєю природою правдивий у всьому, що Він каже. Ось чому ми можемо довіряти кожному слову Бога, і будь-який сумнів в Його обіцянках свідчить не про мудрість або смирення, а про невіру з нашого боку. В Біблії є багато обіцянок, як позитивних, так і негативних, і ми повинні бути абсолютно впевнені, що Він виконає те, що обіцяв. Ми можемо бути впевнені, що, якщо ми змиримо себе та покаємося з вірою, Він простить і відродить нас і на це немає ніякої іншої альтернативи. Ми просто зобов'язані раз і назавжди усвідомити, що Боже "так" завжди означає тільки "так", а не "ні", "може бути ні", або "в залежності від обставин", а Його "ні" завжди означає тільки "ні", а не "так", "може бути так" або "в залежності від обставин". Будь-яка ідея про те, що Боже "так" або "ні" може означати щось інше, виходить безпосередньо від Диявола. У Божих обіцянках немає асолютно нічого, що залежало б від Його ймовірних примх або альтернативної таємної волі. Вся справа в Його правдивості та вірності Свому слову, які Він очікує від нас щодо нашого.
Завоювання довіри за допомогою клятви - це простий спосіб, який може легко привести до зворотних результатів і зруйнувати ту довіру, якої ми прагнемо. Довіру потрібно заслужити важким шляхом: завжди говорити правду, наскільки ми її знаємо, і уникати всього, навіть перебуваючи під тиском, що навіть потенційно може виявитися помилковим. Це дуже важливо для того, щоб отримати довіру, але оскільки ця довіра завжди умовна, її не можна сприймати легковажно або використовувати для самозахисту. Люди повинні довіряти вам до такої міри, щоб не сумніватися в тому, що ви говорите, що надзвичайно цінно для поширення євангелія та проповіді Божого Слова. Якщо ланцюг брехні та клятв, даних у минулому, була встановлена, його необхідно розірвати через покаяння перед Паном і зобов'язання бути завжди та у всьому повністю чесним.
Стих 33 - это практический пересказ
Левит 19:12, который косвенно связан с заповедью, данной в Выход 20:7. В похожем месте, в Матв. 23:15-22, Иисус осуждает фарисеев за их двойные стандарты в отношении клятвы. Как и в случае с разводом, описанным выше, они искали лазейки в законе, чтобы узаконить определённые случаи клятв и их нарушений. Они создали оправдание некоторым клятвам, что позволяло легкомысленно клясться без юридических последствий. Для Иисуса, любая клятва имела законную силу, равно как и каждый грех приводит к Божьему осуждению, независимо от того, насколько серьезно или легкомысленно он воспринимается. Таким образом, Иисус учит избегать греха, а не преуменьшать его опасность или оправдывать его. Иисус также напоминает Своим последователям использовать имя Господина с благоговением и никогда не использовать его для ложных клятв. Следуя тому же принципу блокировки греха в его начале, Иисус учит что для того чтобы никогда не нарушать клятву её вообще никогда не нужно давать. Вместо этого он учит использовать простое утверждение или отрицание. Обман и ложь настолько распространены и изощренны, что люди часто уже не доверяют даже словам близкого друга и ещё менее словам незнакомца. Клятва используется для усиления правдоподобности заявлений или обязательств, поскольку она влечет за собой юридические последствия. Последователи Иисуса должны были быть известны своей правдивостью без какого-либо усиления её клятвами. Люди должны знать, что христианину легче умереть, чем солгать. Это доверие каждому слову христианина важно для того, чтобы делиться евангелием. Клятва не только создаёт вероятность её нарушения по не всегда зависящим от нас обстоятельств, но и удешевляет наше свидетельство, предполагая, что мы можем лгать без использования клятвы. Вот почему Иисус показал, что всё, что превышает простое утверждение или отрицание, исходит от Дьявола, который пытается разрушить доверие к нашему свидетельству, демонстрируя, насколько легкомысленно мы воспринимаем вопросы истины и обмана. Есть много вещей, которые мы не можем контролировать в настоящее время и тем более в будущем. Мы не контролируем наши будущие способности, которые меняются со временем и возрастом. Вот почему Иисус сказал, что мы не можем изменить чёрные волосы на седые или седые на чёрные. Скорее всего, это метафора становления моложе или старше. Точно так же мы можем притворяться, что всё находиться под нашим контролем и мы можем влиять на то, что находится за рамками наших возможностей, но предполагать свой полный контроль над своим будущим - это полная заносчивость. Поэтому клятва что-либо сделать или не сделать может очень легко привести христиан в ловушку, где им придется нарушать свои клятвы и обещания, делая себя лжецами и, таким образом, потерять доверие в глазах окружающих. Запрещая клясться вообще, особенно Небесами или городом великого Короля, Иисус напоминает нам, что Бог - это единственная суверенная Личность, которая владеет всем, контролирует всё, не зависит ни от чего, не ограничивается чем-либо вне Его собственной воли и кто по Своей природе правдив во всём, что Он говорит. Вот почему мы можем доверять каждому слову Бога, и любое сомнение в Его обещаниях свидетельствует не о мудрости или смирении, а о неверии с нашей стороны. В Библии есть много обещаний, как положительных, так и отрицательных, и мы должны быть абсолютно уверены, что Он исполнит то, что обещал. Мы можем быть уверены, что, если мы смирим себя и покаемся с верой, Он простит и возродит нас, и на это нет никакой другой альтернативы. Мы просто обязаны раз и навсегда уяснить, что Божье "да" всегда означает только "да", а не "нет", "может быть нет", или "в зависимости от обстоятельств", а Его "нет" всегда означает только "нет", а не "да", "может быть да" или "в зависимости от обстоятельств". Любая идея о том, что Божье "да" или "нет" может означать что-либо другое, исходит непосредственно от Дьявола. В Божьих обещаниях нет абсолютно ничего, что зависело бы от Его предполагаемых капризов или альтернативной тайной воли. Всё дело в Его правдивости и верности Своему слову, которые Он ожидает от нас в отношении нашего.
Завоевание доверия с помощью клятвы - это простой способ, который может легко привести к обратным результатам и разрушить то доверие, к которому мы стремимся. Доверие нужно заслужить трудным путём: всегда говорить правду, насколько мы её знаем, и избегать всего, даже находясь под давлением, что даже потенциально может оказаться ложным. Это очень важно для того, чтобы получить доверие, но поскольку это доверие всегда условно, его нельзя воспринимать легкомысленно или использовать для самозащиты. Люди должны доверять вам до такой степени, чтобы не сомневаться в том, что вы говорите, что чрезвычайно ценно для распространения евангелия и проповеди Божьего Слова. Если цепь лжи и клятв, данных в прошлом, была установлена, её необходимо разорвать через покаяние перед Господином и обязательство быть всегда и во всем полностью правдивым.
38 You have heard that it was said: 'An eye for an eye, and a tooth for a tooth,' 39 but I am telling you: do not oppose the evildoer, but whoever slaps you on (your) right cheek, turn to him the other one also. 40 and whoever wants to sue you and take your tunic ┰, let him have your robe ┰ also. 41 And anyone who forces you to go one mile, go with him two, 42 and do not refuse to the one who asks ┰ you to give and wants to borrow from you.
38 Ви чули, що було сказано: 'Око за око та зуб за зуб', 39 Але Я вам кажу: не чиніть опір лиходію, але той, хто вдарить тебе по (твоїй) правій щоці, поверни йому іншу теж. 40 І хто хоче судитися з тобою та забрати твою туніку ┰, нехай він теж забирає твій плащ, 41 і будь-хто, хто змушує тебе йти одну милю, іди з ним дві, 42 і не відмовляй тому хто просить ┰ у тебе дати та хоче в тебе позичити.
38 Вы слышали, что было сказано: 'Глаз за глаз и зуб за зуб', 39 но Я вам говорю: не сопротивляйтесь злодею, но тот, кто ударит тебя по (твоей) правой щеке, поверни ему другую тоже. 40 и кто захочет судиться с тобой и забрать твою тунику ┰, пускай он тоже забирает твой плащ, 41 и любой, кто заставляет тебя идти одну милю, иди с ним две, 42 и не отказывай тому кто просит ┰ у тебя дать и хочет у тебя одолжить.
This teaching of Jesus is one of the most neglected, rejected, ignored, and redefined of all. Many Christians see it as impractical and even impossible to follow. Jesus teaches nothing less than neglecting your own rights, pride, esteem, and defense for the sake of showing the power of the gospel. The first difficulty begins with the verse 39, in which Jesus uses the same exact word, "the evildoer” or "the evil (one)” that He used for Satan in verse 37. Jesus also used the terms Satan and Devil for both the Devil and people, through which the Devil acted interchangeably (Matt. 16:23; John 6:70). Jesus showed His students that Satan stands behind any injustice and unpleasantness other people cause us, and that we cannot defeat him by using the same methods they do. Winning a battle in a physical fight or in the court of law might mean losing a spiritual war. Just like Satan tempts us with our natural instincts, he also provokes our self-esteem to return evil for evil, and by doing so, turning us into the same kind of people we are trying to reach for Christ. Jesus teaches here how to practically love our enemies so we could turn them not only into friends (Pr. 16:7; Luke 16:9) but into brothers and sisters in Christ. While we are to resist Satan, we are to do it by self-submission to God and exercising our faith (Jacob 4:7). By turning the other cheek, giving a person more than he tries to take away from you, helping him beyond of what he forces you to do, lending money you might not be getting back, you are accomplishing at least two things. You turn an exercise of superiority over you into a display of your kindness, and you appeal to the person’s consciousness that can clearly show that person how wrong he or she is (Rom. 12:20). You also show the character of Christ, for whom winning a sinner was more important than self-defense (Matt. 26:53), own property (Matt. 8:20), own time and efforts (Matt. 8:7-9), and even His own garments (John 19:23). There are only two exceptions that fully justify resisting someone else’s demands. One is to resist any requests for you to sin, as you cannot submit yourself to the holy God by sinning against His commands. The other one is complying with any demands not to share the gospel of Jesus Christ (Acts 4:18-19). As to the rest, you will have to always choose between self-denial and following Jesus and between defending your rights by ignoring Christ’s teaching (Matt. 16:24). Exercising your rights is not a sin. It is not wrong to defend yourself, your family, your rights, or your property the same way as it is not wrong not to murder or not to commit adultery. In fact,"an eye for an eye” is the basis of God’s justice system of punishing criminal offenders (Ex. 21:24; Rom. 13:4). However, following Jesus is a step further, beyond own rights and safety, towards self-denial and conforming into the image of Christ (Rom. 8:9). Just as the initial decision to follow Jesus, renewing it or truly making it in revival is impossible without self-denial (Matt. 16:24) and full commitment to learn and do everything Jesus taught (Matt. 28:19-20), including not resisting evil persons, through whom Satan provokes us.
Це вчення Ісуса є одним з найбільш занедбаних, відкинутих, ігнорованих і переінакшених з усіх. Багато християн вважають його непрактичним і навіть неможливим для виконання. Ісус вчить нічому меншому, ніж нехтуванню своїми власними правами, гордістю, самоповагою та самозахистом заради демонстрації сили євангелія. Перша трудність починається з вірша 39, в якому Ісус використовує точно ті ж слова, "лиходій” або "злий", яке Він використовував для Сатани у вірші 37. Ісус також використовував взаємозамінно терміни Сатана та Диявол як для Диявола, так і для людей, через яких Диявол діяв (Матв. 16:23; Івана 6:70). Ісус показав Своїм учням, що Сатана стоїть за будь-якою несправедливістю та неприємностями, які завдають нам інші люди, і що ми не можемо перемогти його, використовуючи ті ж методи, що й вони. Виграти битву у фізичній сутичці або в суді може означати програш духовної війни. Подібно до того, як Сатана спокушає нас нашими природними інстинктами, він також провокує наше самолюбство, щоб ми відповідали злом за зло, і тим самим перетворює нас на таких же людей, яких ми намагаємося досягти для Христа. Тут Ісус вчить тому як практично любити наших ворогів, щоб ми могли перетворити їх не тільки на друзів (Пр. 16:7; Луки 16:9), а й в братів і сестер у Христі. У той час як ми повинні протистояти Сатані, ми повинні робити це, підкоряючись Богу та проявляючи свою віру (Як. 4:7). Повернувши іншу щоку, даючи людині більше, ніж вона намагається у тебе відняти, допомагаючи їй понад те, що вона змушує тебе робити, позичаючи гроші, які ти, можливо, ніколи не отримаєш назад, ти здійснюєш, принаймні, дві речі. Ти перетворюєш прояву переваги над собою у прояву твоєї доброти та звертаєшся до совісті людини, яка може ясно їй показати, наскільки вона неправа (Рим. 12:20). Ти також показуєш характер Христа, для якого завоювати грішника було важливішим за самозахист (Матв. 26:53), за Своє майно (Матв. 8:20), Свій час і зусилля (Матв. 8:7-9) і навіть за одежу (Ін. 19:23). Є тільки два винятки в протистоянні чужим вимогам. Один з них - це протистояти будь-яким вимогам грішити, оскільки ти не можеш підкорятися святому Богу, для того щоб грішити проти Його заповідей. Інший виняток - це опір будь-якім вимогам не ділитися євангелієм Ісуса Христа (Дії 4:18-19). Що стосується всього іншого, вам доведеться завжди вибирати між самозреченням і слідуванням за Ісусом або захистом своїх прав за рахунок ігнорування вчення Христа (Матв. 16:24). Відстоювання своїх прав не є гріхом. Немає нічого поганого в тому, щоб захищати себе, свою сім'ю, свої права або свою власність точно так, як немає нічого поганого в тому щоб не вбивати або не чинити перелюб. Фактично,"око за око" - це основа Божої справедливої системи покарання злочинців (Вихід 21:24; Рим. 13:4). Однак, слідування за Ісусом є кроком вперед, за межі власних прав і безпеки, до самозречення та перетворення в образ Христа (Рим. 8:9). Точно так, як початкове рішення слідувати за Ісусом, його оновлення або істинне прийняття його в пробудженні неможливо без самозречення (Матв. 16:24) і повної посвяти себе вивчати та робити все, чому навчав Ісус (Матв. 28:19-20), включаючи непротивлення злим людям, через яких нас провокує Сатана.
Это учение Иисуса является одним из самым отвергнутых, игнорируемых и переиначенных из всех. Многие христиане считают его непрактичным и даже невозможным для исполнения. Иисус учит ничему меньшему, чем пренебрежению своими собственными правами, гордостью, самоуважением и самозащитой ради демонстрации силы евангелия. Первая трудность начинается со стиха 39, в котором Иисус использует точно то же слово"злодей” или"злой", которое Он использовал для Сатаны в стихе 37. Иисус также использовал взаимозаменяемо термины Сатана и Дьявол как для Дьявола, так и для людей, через которые Дьявол действовал (Матв. 16:23; Ивана 6:70). Иисус показал Своим ученикам, что Сатана стоит за любой несправедливостью и неприятностями, которые причиняют нам другие люди, и что мы не можем победить его, используя те же методы, что и они. Выиграть битву в физической схватке или в суде может означать проигрыш духовной войны. Подобно тому, как Сатана испытывает нас нашими природными инстинктами, он также провоцирует наше самолюбие, чтобы мы отвечали злом за зло, и тем самым превращает нас в таких же людей, которых мы пытаемся достичь для Христа. Здесь Иисус учит тому как практически любить наших врагов, чтобы мы могли превратить их не только в друзей (Пр. 16:7; Луки 16:9), но и в братьев и сестёр во Христе. В то время как мы должны противостоять Сатане, мы должны делать это, подчиняясь Богу и проявляя свою веру (Иак. 4:7). Повернув другую щеку, давая человеку больше, чем он пытается у тебя отнять, помогая ему сверх того, что он заставляет тебя делать, одалживая деньги, которые ты, возможно, никогда не получишь назад, ты совершаешь, по крайней мере, две вещи. Ты превращаешь проявление превосходства над собой в проявление твоей доброты и обращаешься к совести человека, которая может ясно ему показать, насколько он неправ (Рим. 12:20). Ты также показываешь характер Христа, для которого завоевать грешника было важнее самозащиты (Матв. 26:53), Своего имущества (Матв. 8:20), Своего времени и усилий (Матв. 8:7-9) и даже собственных одежд (Ин. 19:23). Есть только два исключения в противостоянии чужим требованиям. Одно из них - это противостоять любым требованиям грешить, поскольку ты не можешьч подчиняться святому Богу, тем чтобы грешить против Его заповедей. Другое исключение - это сопротивление любым требования не делиться евангелием Иисуса Христа (Действия 4:18,19). Что касается всего остального, вам придется всегда выбирать между самоотречением и следованием за Иисусом или защитой своих прав за счёт игнорирования учения Христа (Матв. 16:24). Отстаивание своих прав не является грехом. Нет ничего плохого в том, чтобы защищать себя, свою семью, свои права или свою собственность. Точно так же, как нет ничего плохого в том чтобы не убивать или не прелюбодействовать. Фактически,"глаз за глаз” - это основа Божьей справедливой системы наказания преступников (Выход 21:24; Рим. 13:4). Однако, следование за Иисусом является шагом вперёд, за пределы собственных прав и безопасности, к самоотречению и преобразованию в образ Христа (Рим. 8:9). Точно так же, как первоначальное решение следовать за Иисусом, его обновление или истинное принятие его в пробуждении невозможно без самоотречения (Матв. 16:24) и полного посвящения себя изучать и делать всё, чему учил Иисус (Матв. 28:19-20), включая непротивление злым людям, через которых нас провоцирует Сатана.
43 You have heard that it was said: 'Love your neighbor, and hate your enemy', 44 but I am telling you: love your enemies, ┰ and pray for those who persecute ┰ you, 45 so that you would be the sons of your Father who is in Heaven, because He rises His Sun over the wicked ┰ and good (people) and rains ┰ on the upright ┰ and the unrighteous ┰. 46 Because if you (only) love those who love you, what recompense do you have? Do not tax-collectors also do the same? 47 And if you only greet your brothers, what is so extraordinary ┰ that you do? Do not Gentiles do the same? 48 Accordingly, you be perfect as your Heavenly Father is perfect.
43 Ви чули, що було сказано: 'Люби свого сусіда та ненавидь свого ворога'. 44 але Я вам кажу: любіть своїх ворогів ┰ і моліться за тих, хто вас переслідує ┰ 45 щоб вам бути синами вашого Батька який на небесах , тому що Він піднімає сонце над злими та добрими (людьми) і дощить на праведних ┰ і неправедних ┰. 46 Бо якщо ви любите (тільки) тих, хто любить вас, то яка вам належить компенсація? Хіба податківці не роблять те ж саме? 47 І якщо ви вітаєте тільки своїх братів, що ви такого особливого ┰ робите? Хіба язичники не роблять те ж саме? 48 Відповідно, будьте досконалими, як досконалим є ваш Небесний Отець.
43 Вы слышали, что было сказано: 'Люби своего соседа и ненавидь своего врага', 44 но Я вам говорю: любите своих врагов ┰ и молитесь за тех, кто вас преследует ┰, 45 чтобы вам быть сыновьями вашего Отца который на Небесах, потому что Он поднимает Своё солнце над злыми и добрыми (людьми) и дождит на праведных ┰ и неправедных ┰. 46 Потому что если вы любите (только) тех, кто любит вас, то какая вам полагается компенсация? Разве собиратели налогов не делают то же самое? 47 И если вы приветствуете только своих братьев, что вы такого особенного ┰ делаете? Разве язычники не делают то же самое? 48 Соответственно, будьте совершенными, как совершенен ваш Небесный Отец.
These verses conclude Christ’s teaching on Christian excellence. Jesus taught His students to rise above the crowd that tries to follow God’s Law, consciously like the Hebrews or intuitively like the Gentiles (Rom. 2:14) do, which can only be accomplished by imitating the perfection of the Heavenly Father. His teaching is not concerned as much with modification of the human behavior as it is with the transformation of the human heart and attitudes of the heart. Instead of comparing themselves to the tax-collectors and Gentiles, Christians are called to have the same attitudes as the perfect God does and to build their relationships accordingly. If God loves all people, good or bad, just or unjust, friendly or hostile, we are to imitate the same excellences of God. If God despises sin even in its very basic rudimentary forms, we are to do the same. Christian perfection is not measured by God’s total sinlessness, which may or may not be achievable, but by His attitudes towards sins and towards people. Real Christian life is extraordinary because it is built on the views of the extraordinary God. Your view of God and your view of His attitude towards every sinner you encounter forms your own attitudes, desires, and actions. If you believe that God loves even the worst sinner enough to save him or her, you will pursue that person for Christ with your prayer and witness. If you allow even a thought that God may not love that person enough to save, you will be theologically justified in your own eyes to treat him or her as less worthy of salvation than you treat yourself or other Christians. Since God teaches you to imitate Him (Eph. 5:1) by loving your enemies, you can be rest assured that this is the love that God has for His own enemies. This is the perfection Jesus expects from His every follower, especially from every church leader who is called to teach others by words and example. Christian perfection is not a personal business of every Christian. Jesus said: "Be perfect” in the plural, which makes this commandment the common responsibility of the entire Christian community. Any other kind of theology or attitude than this Christian excellence accepted by a church or an individual believer means falling short of God’s expectations and is, therefore, a sin, in which we must repent and which we must abandon. The purpose of revival to repent of mediocracy, complacency, self-justifications, selectivity, any compromise with the world in treating anyone less eligible for salvation or treating any sin as less harmful or more acceptable. We must have one and the only goal - to imitate Jesus in everything because He was the image of the invisible God (Col. 1:15; John 14:9) we confess to love and obey.
Ці вірші завершують вчення Христа про християнську досконалість. Ісус навчав Своїх учнів піднятися над натовпом, який намагається діяти за Законом Бога, свідомо як євреї або інтуїтивно як язичники (Рим. 2:14), що може бути досягнуто тільки шляхом імітації досконалості Небесного Отця. Його вчення пов'язано не стільки зі зміною людської поведінки, скільки з трансформацією серця людини та його відносин. Замість того, щоб порівнювати себе зі збирачами податків і язичниками, християни покликані мати ті ж погляди, що й досконалий Бог, і будувати свої відносини відповідно. Якщо Бог любить усіх людей, хороших чи поганих, справедливих або несправедливих, дружніх або ворожих, ми повинні наслідувати тим же перевагам Бога. Якщо Бог зневажає гріх навіть в його самих базових зародкових формах, ми повинні робити те ж саме. Християнська досконалість вимірюється не повною безгрішністю Бога, яка може або не може бути досяжною, але Його ставленням до гріхів і людей. Справжнє християнське життя особливе тому що воно побудоване на поглядах надзвичайного Бога. Твоє розуміння Бога та Його ставлення до кожного грішника, з яким ти стикаєшся, формує твої власні погляди, бажання та дії. Якщо ти віриш, що Бог любить навіть найгіршого грішника, настільки щоб його спасти, ти будеш домагатися цієї людини своєю молитвою та свідотством. Якщо ти допускаєш навіть думку про те, що Бог може не любити цю людину настільки, щоб її спасти, ти будеш теологічно виправданим у своїх очах вважати його менш цінним для спасіння ніж ти сам або ніж інші християни. Якщо Бог вчить тебе імітувати Його (Ефес. 5:1) тим щоб любити своїх ворогів, ти можеш бути впевнений, що це й є та сама любов Бога до Його ворогів. Це та досконалість, якої очікує Ісус від кожного Свого послідовника, особливо від кожного лідера церкви, покликаного вчити інших словами та прикладом. Християнська досконалість - це не особиста справа кожного християнина. Ісус сказав: "будьте досконалими" у множині, що робить цю заповідь спільною відповідальністю всієї християнської громади. Будь-який інший вид богослов'я або ставлення, крім цієї християнської досконалості, прийняті церквою або окремим віруючим, означає недотримання очікувань Бога і, отже, є гріхом, в якому ми повинні покаятися та від якого ми повинні відмовитися. Мета відродження - це покаяння в посередності, самозаспокоєнні, самовиправданні, вибірковості, будь-якому компромісі з миром у ставленні до будь-кого як до менш придатного для спасіння або у відношенні до будь-якого гріха як до менш шкідливого або більш прийнятного. У нас повинна бути одна єдина мета - в усьому імітувати Ісуса, бо Він був образом невидимого Бога (Кол. 1:15; Івана 14:9) про Якого ми говоримо що ми Його любимо та Йому покоряємося.
Эти стихи завершают учение Христа о христианском совершенстве. Иисус учил Своих учеников подняться над толпой, которая пытается следовать Закону Бога, сознательно как евреи или интуитивно как язычники (Рим. 2:14), что может быть достигнуто только подражанием совершенству Небесного Отца. Его учение связано не столько с изменением человеческого поведения, сколько с трансформацией сердца человека и его отношений. Вместо того, чтобы сравнивать себя с собирателями налогов и язычниками, христиане призваны иметь те же взгляды, что и совершенный Бог, и строить свои отношения соответственно. Если Бог любит всех людей, хороших или плохих, справедливых или несправедливых, дружелюбных или враждебных, мы должны подражать тем же превосходствам Бога. Если Бог презирает грех даже в его самых базовых зачаточных формах, мы должны делать то же самое. Христианское совершенство измеряется не полной безгрешностью Бога, которая может или не может быть достижима, но Его отношением к грехам и людям. Настоящая христианская жизнь особенная, потому что она построена на взглядах необычайного Бога. Твоё понимание Бога и Его отношения к каждому грешнику, с которым ты сталкиваешься, формирует твои собственные взгляды, желания и действия. Если ты веришь, что Бог любит даже самого худшего грешника, настолько чтобы спасти его, ты будешь добиваться этого человека своей молитвой и свидетельством. Если же ты допускаешь даже мысль о том, что Бог может не любить этого человека настолько, чтобы его спасти, ты будешь теологически оправдан в своих глазах считать его менее ценным для спасения, чем ты сам или другие христиане. Раз Бог учит тебя подражать Ему (Ефес. 5:1) в том чтобы любить своих врагов, ты можешь быть уверен, что это и есть та самая любовь Бога к Его врагам. Это то совершенство, которого ожидает Иисус от каждого Своего последователя, особенно от каждого лидера церкви, призванного учить других словами и примером. Христианское совершенство - это не личное дело каждого христианина. Иисус сказал: "будте совершенными” во множественном числе, что делает эту заповедь общей ответственностью всей христианской общины. Любой другой вид богословия или отношений, кроме этого христианского превосходства, принятые церковью или отдельным верующим, означает несоблюдение ожиданий Бога и, следовательно, является грехом, в котором мы должны покаяться и от которого мы должны отказаться. Цель возрождения - это покаяние в посредственности, самоуспокоенности, самооправданиях, выборочности, любом компромиссе с миром в отношении к кому-либо как к менее подходящему для спасения, или в отношении к любому греху как к менее вредному или более приемлемому. У нас должна быть одна единственная цель - во всём подражать Иисусу, потому что Он был образом невидимого Бога (Кол. 1:15; Ивана 14:9) о Котором мы говорим что мы Его любим и Ему повинуемся.
