For (this reason), the Kingdom of Heavens is similar to a master of the household ┰ who went out in the morning to hire workers ┰ for his vineyard. 2 And, having agreed with the workers ┰ for a denarius a day, he sent them to his vineyard. 3 And, having gone out about the third hour, he saw others standing at the marketplace unemployed ┰, 4 and he says to them: "You also go into the ┰ vineyard, and I will give whatever would be fair ┰." 5 And they went ┰. And, having gone out around sixth and ninth hours, he did the same. 6 And, having gone out around eleventh ┰, he found others standing (there) ┰, and he says to them: "Why are you standing here all day unemployed ┰?" 7 They say to him: "Because no one hired us." He says to them: "You also ┰, go to the ┰ vineyard." 8 And when the evening came, the owner of the vineyard says to his manager ┰: "Call the workers ┰ and pay them the wages beginning from ┰ the last to the first." 9 And those who came around the eleventh hour, each received a denarius. 10 And those, who came first, thought that they would receive more, but they also ┰ received a denarius each. 11 But, having received (it), they grumbled ┰ against the owner ┰ 12 saying: "These last ones worked (only) one hour and you made them equal to us who endured the load of the day and the heat." 13 But he said to one of them in response ┰: "Friend, I did not cheat you ┰. Did not you agree with me (to work) for a denarius? 14 Take yours and go. But I chose to also give to the last as (I gave) also to you. 15 ┰ Is it not right ┰ for me to do what I would choose with what is mine? Or is your eye wicked ┰ because I am good?" 16 In this way ┰ the last will be first and the first last.
Тому Небесне Королівство схоже на власника домашнього господарства ┰, який вийшов вранці, щоб найняти робітників для свого виноградника. 2 Та, домовившись з робітниками про динарій у день, він відправив їх у свій виноградник. 3 І, вийшовши приблизно на третю годину, він побачив що інші стояли на ринку безробітними ┰, 4 і він сказав їм: "Ви також ідіть у ┰ виноградник, і я вам дам що буде справедливим ┰". 5 І вони пішли. Так, виходячи близько шостої та дев'ятої годин, він зробив те ж саме. 6 І, вийшовши близько одинадцятої ┰, він знайшов що інші стоя́ть (там) ┰, і він каже їм: "Чому ви стоїте тут весь день без роботи ┰?" 7 Вони кажуть до нього: "Тому що нас ніхто не найняв". Він каже їм: "Ви теж ідіть у ┰ виноградник". 8 І коли настав вечір, власник виноградника говорить своєму керуючому ┰: "Поклич робітників і заплати їм плату, починаючи від ┰ останніх до перших". 9 І ті, хто прийшли близько одинадцятої години, кожен отримав по динарію. 10 А ті, хто прийшли першими, подумали що вони отримають більше, але вони також ┰ отримали по динарію кожен. 11 І, отримавши (це), вони бурчали ┰ проти господаря ┰ 12 кажучи: "Ці останні працювали (тільки) одну годину, а ти зробив їх рівними нам, які перенесли навантаження дня та спеку" 13 Але він сказав одному з них у відповідь ┰: "Друже, я не обманув тебе ┰. Хіба ти не погодився зі мною (працювати) за динарій? 14 Візьми своє та йди. А я вирішив дати останнім те-ж, що й тобі. 15 (Хіба) ┰ я не в праві ┰ робити з тим що моє те, що-б я не я обрав? Або твоє око зле ┰ з-за того що я добрий?" 16 Цим чином останні будуть першими, а перші останніми.
Поэтому Небесное Королівство похоже на владельца домашнего хозяйства ┰, который вышел утром, чтобы нанять рабочих для своего виноградника. 2 И, договорившись с рабочими о динарии в день, он отправил их в свой виноградник. 3 И, выйдя примерно на третий час, он увидел, что другие стояли на рынке безработными ┰, 4 и он сказал им: "Вы также идете в ┰ виноградник, и я вам дам что будет справедливым ┰". 5 И они пошли ┰. И, выйдя около шестого и девятого часов, он сделал то же самое. 6 И, выйдя около одиннадцатого ┰, он обнаружил, что другие стоят (там) ┰, и он говорит им: "Почему вы тут стои́те весь день без работы ┰?" 7 Они говорят ему: "Потому что нас никто не нанял" . Он говорит им: "Вы тоже идите ┰ виноградник". 8 И когда наступил вечер, владелец виноградника говорит своему управляющему ┰: "Позови рабочих и заплати им плату, начиная от ┰ последних до первых". 9 И те, кто пришли около одиннадцатого часа, каждый получил по динарию. 10 А те, кто пришли первыми, подумали, что они получат больше, но они также ┰ получили по динарию каждый. 11 И получив (это), они ворчали ┰ против хозяина ┰ 12 говоря: "Эти последние работали (только) один час, а ты сделал их равными нам, которые перенесли нагрузку дня и жару́" 13 Но он сказал одному из них в ответ ┰: "Друг, я не обманул тебя ┰. Разве ты не согласился со мной (работать) за динарий? 14 Возьми своё и иди. А я решил дать последним то-же, что и тебе. 15 (Разве) ┰ я не в праве ┰ делать с тем что моё то, что-бы я не я выбрал? Или твой глаз злой ┰ из-за что я добрый?"16 Этим образом последние будут первыми, а первые последними.
When Jesus said to the rich young man that only one who is good is God, He then demonstrated God's goodness in rewarding all who follow Him equally. The only requirement is to respond to the call of Jesus, to leave the marketplace, or, in this case, the world and follow Him enduring hardships and persecutions. No matter how much one leaves behind, the reward for following Christ is the same and it is much greater than anything one can leave. God's understanding of goodness and fairness is in treating everyone the same gracious way. God has no favorites. He treats everyone equally and equally expects everyone to leave the old life and follow Him. This may sound unfair for those who left more and endured more than the others, but that is not because God gives less to those who leave and endure less, but because He gives them more to make everyone equally satisfied. The only reason God does it is because He is both truly good and fair. The workers hired later that day were standing in the marketplace all day and no one hired them. They did not come to the marketplace later and they did not refuse to get hired. The master of the vineyard knew he needed more workers and yet, he did not hire them earlier. One possible way to explain how they were standing there and not get hired by the master earlier is to assume they were standing in a different place of the marketplace. According to this understanding of this analogy, God seeks those who are ready to follow Jesus in different places of the world. It also teaches that those who were more fortunate to get a call to follow Jesus before others have no advantages. In this case, it was Peter and other apostles, who just asked what they would get for following Jesus. Jesus affirmed that anyone who would decide to follow Him later would receive the same reward as the original apostles, including the final and greatest reward, the endless life in God's Kingdom
(Matt. 19:29). This reward is one for all and it is always based on God's goodness. None of us can do enough good works to get to Heaven, but God covers all of our inadequacies with His propitiousness. This is why the wages of sin is death but the endless life is more than wages, it is also a gift of the good God who showed His propitiousness in the person of Jesus Christ
(Rom. 6:23). As Jesus said to the rich young man that only God is good, we can only get to Heaven because of His goodness. We should never be jealous or wicked seeing others as less deserving to be in Heaven. This is why the gospel is the equal opportunity for everyone, and everyone can and should follow Jesus.
Those who decided to follow Jesus into the Kingdom of God right before their death like the criminal on the cross and those who suffered losses and tortures for the sake of the name of Jesus, they all will receive the same gracious wage of everlasting life in Christ. Those who remained faithful to Christ from their youth or who came o Him later will receive this equal reward. Those who lost many things, worked, and suffered for Jesus more and longer might expect to receive more than just everlasting life in the Kingdom of God, and Jesus talked about eternal rewards
(Matt. 20:23), but here He is saying that this endless life is in itself an enough reward for anyone to follow Him. Rewarding the last with the same reward as the first may sound unfair, but Jesus is faithful to His promises and He always gives the everlasting life to anyone who comes to Him and follows Him. He gives more than He is expected to give, but never less. Reviving of a Christian mind involves setting it on the things above, thinking about Heaven and the life in God's Kingdom forever
(Col. 3:2). The church is the gateway to Heavens and it must be focused on the real presence of God. The church worship has little to do with the style of music and everything to do with uniting spiritually with the heavenly inhabitants in praising Jesus. Revival is when the Kingdom of Heaven touches down the Earth through the church. Once a person experiences the excitement and sweetness of God's presence, he or she will realize that being in God's presence forever in itself is worth of sacrificing everything for it.
Коли Ісус сказав богатій молодій людині, що тільки Бог є добрим, Він продемонстрував доброту Бога, в рівній мірі винагородивши всіх, хто слідує за Ним. Єдина вимога - це відгукнутися на заклик Ісуса, покинути ринок або, в даному випадку, світ і піти за Ним, долаючи труднощі та переслідування. Незалежно від того, скільки людина залишає позаду, нагорода за слідування за Христом однакова, і вона набагато більше, ніж усе, що можна залишити. Бог розуміє доброту та справедливість у тому, щоб ставитися до всіх однаково прихильно. У Бога немає любимчиків. Він відноситься до всіх однаково та однаково очікує, що всі залишать своє старе життя та підуть за Ним. Це може здатися несправедливим по відношенню до тих, хто залишив більше та більше пережив ніж інші, але це не тому, що Бог дає менше тим, хто залишає та переносить менше, а тому, що Він дає їм більше, щоб усі були в рівній мірі задоволені. Єдина причина, по якій Бог робить це, полягає в тому, що Він дійсно добрий і справедливий. Найняті пізніше в той же день робітники простояли на ринку весь день і їх ніхто не найняв. Вони не прийшли на ринок пізніше та не відмовлялися від найму. Господар виноградника знав, що йому потрібно було більше робочих, але не найняв їх раніше. Один з можливих способів пояснити, чому вони стояли там і не були найняті господарем раніше, - це припустити, що вони стояли в іншому місці на ринку. Відповідно до такого розуміння цієї аналогії, Бог шукає тих, хто готовий слідувати за Ісусом у різних місцях світу. Він також вчить, що ті, кому пощастило слідувати за Ісусом раніше інших, не мають переваг. У даному випадку це були Петро та інші апостоли, які запитали про те, що вони отримають за те, що пішли за Ісусом. Ісус підтвердив, що всякий, хто вирішить піти за Ним пізніше, отримає ту ж нагороду, що й початкові апостоли, включаючи останню та найбільшу нагороду - нескінченне життя в Божому Королівстві
(Матв. 19:29). Ця нагорода єдина для всіх, і вона завжди заснована на доброті Бога. Ніхто з нас не може здійснювати досить добрих справ, щоб потрапити на Небеса, але Бог покриває всі наші недоліки Своєю прихильністю. Ось чому відплата за гріх - це смерть, але нескінченна життя - це більше, ніж плата, це також дар доброго Бога, який явив Свою прихильність в особі Ісуса Христа
(Рим. 6:23). Як Ісус сказав багатому юнакові, що тільки Бог добрий, ми можемо потрапити на Небеса тільки завдяки Його доброті. Ми ніколи не повинні бути заздрісними або злими, вважаючи інших менш гідними бути на Небесах. Ось чому євангеліє - це рівна можливість для всіх, і кожен може та повинен слідувати за Ісусом.
Ті, хто вирішив піти за Ісусом у Боже Королівство прямо перед смертю, як злочинець на хресті, та ті, хто зазнав втрат і муки заради імені Ісуса, всі вони отримають однакову щедру плату вічного життя у Христі. Ті, хто залишалися вірними Христу з юності або прийшли до Нього пізніше, отримають таку ж нагороду. Ті, хто втратили багато, працювали більше та більше страждали за Ісуса, могли б очікувати отримати щось більше, ніж просто вічне життя в Божому Королівстві, та Ісус також говорив про вічні нагороди
(Матв. 20:23), але тут Він каже, що це нескінченне життя саме по собі є достатньою нагородою для будь-кого, хто слідує за Ним. Винагорода останнього такою ж нагородою, як і першого, може здатися несправедливою, але Ісус є вірним Своїм обіцянкам і завжди дає вічне життя кожному, хто приходить до Нього та слідує за Ним. Він дає більше, ніж очікується, але ніколи не менше. Відродження християнського розуму включає в себе установку його на те, що згори, на роздуми про Небеса та вічне життя в Божому Королівстві
(Кол. 3:2). Церква - це ворота в Небеса, і вона має бути зосереджена на реальній присутністі Бога. Церковне богослужіння має мало спільного зі стилем музики та повністю пов'язано з духовним єднанням з небесними мешканцями в прославлянні Ісуса. Відродження - це коли Небесне Королівство торкається Землі через церкву. Як тільки людина зазнає захват і насолоду присутності Бога, вона зрозуміє, що вічне перебування в присутності Бога саме по собі варте того, щоб заради цього пожертвувати всім.
Когда Иисус сказал богатому молодому человеку, что только Бог является добрым, Он продемонстрировал доброту Бога, в равной степени вознаградив всех, кто следует за Ним. Единственное требование - это откликнуться на призыв Иисуса, покинуть рынок или, в данном случае, мир и последовать за Ним, преодолевая трудности и преследования. Независимо от того, сколько человек оставляет позади, награда за следование за Христом одинакова, и она намного больше, чем всё, что можно оставить. Бог понимает доброту и справедливость в том, чтобы относиться ко всем одинаково благосклонно. У Бога нет любимчиков. Он относится ко всем одинаково и одинаково ожидает, что все оставят свою старую жизнь и последуют за Ним. Это может показаться несправедливым по отношению к тем, кто оставил больше и больше пережил, чем другие, но это не потому, что Бог даёт меньше тем, кто оставляет и переносит меньше, а потому, что Он даёт им больше, чтобы все были в равной степени удовлетворены. Единственная причина, по которой Бог делает это, состоит в том, что Он действительно добрый и справедливый. Нанятые позже в тот же день рабочие простояли на рынке весь день и их никто не нанял. Они не пришли на рынок позже и не отказывались от найма. Хозяин виноградника знал, что ему нужно было больше рабочих, но не нанял их раньше. Один из возможных способов объяснить, почему они стояли там и не были наняты хозяином раньше, - это предположить, что они стояли в другом месте на рынке. Согласно такому пониманию этой аналогии, Бог ищет тех, кто готов следовать за Иисусом в разных местах мира. Он также учит, что те, кому посчастливилось следовать за Иисусом раньше других, не имеют преимуществ. В данном случае это были Пётр и другие апостолы, которые спросили, что они получат за то, что последовали за Иисусом. Иисус подтвердил, что всякий, кто решит последовать за Ним позже, получит ту же награду, что и первоначальные апостолы, включая последнюю и величайшую награду - бесконечную жизнь в Божьем Королевстве
(Матв. 19:29). Эта награда едина для всех, и она всегда основана на доброте Бога. Никто из нас не может совершать достаточно добрых дел, чтобы попасть на Небеса, но Бог покрывает все наши недостатки Своей благосклонностью. Вот почему возмездие за грех - это смерть, но бесконечная жизнь - это больше, чем плата, это также дар доброго Бога, явившего Свою благосклонность в лице Иисуса Христа
(Рим. 6:23). Как Иисус сказал богатому молодому человеку, что только Бог добрый, мы можем попасть на Небеса только благодаря Его доброте. Мы никогда не должны быть завистливыми или злыми, считая других менее достойными быть на Небесах. Вот почему евангелие - это равная возможность для всех, и каждый может и должен следовать за Иисусом.
Те, кто решил последовать за Иисусом в Божье Королевство прямо перед смертью, как преступник на кресте, и те, кто понёс потери и мучения ради имени Иисуса, все они получат одинаковую щедрую плату вечной жизни во Христе. Те, кто оставались верными Христу с юности или пришли к Нему позже, получат такую же награду. Те, кто потеряли многое, трудились больше и больше страдали за Иисуса, могли бы ожидать получить нечто большее, чем просто вечную жизнь в Божьем Королевстве, и Иисус также говорил о вечных наградах
(Матв. 20:23), но здесь Он говорит, что эта бесконечная жизнь сама по себе является достаточной наградой для любого, кто следует за Ним. Вознаграждение последнего такой же наградой, как и первого, может показаться несправедливым, но Иисус верен Своим обещаниям и всегда даёт вечную жизнь каждому, кто приходит к Нему и следует за Ним. Он даёт больше, чем ожидается, но никогда не меньше. Возрождение христианского разума включает в себя установку его на то, что свыше, размышления о Небесах и вечной жизни в Божьем Королевстве
(Кол. 3:2). Церковь - это ворота в Небеса, и она должна быть сосредоточена на реальном присутствии Бога. Церковное богослужение имеет мало общего со стилем музыки и полностью связано с духовным единением с небесными обитателями в прославлении Иисуса. Возрождение - это когда Небесное Королевство касается Земли через церковь. Как только человек испытает восторг и сладость присутствия Бога, он поймёт, что вечное пребывание в присутствии Бога само по себе сто́ит того, чтобы ради этого пожертвовать всем.
17 And, going up to Jerusalem, Jesus took His twelve students aside and He said to them on the way: 18"Look, we are going up to Jerusalem and the Son of Adam ┰ will be handed over ┰ to the priests and scholars ┰, and they will condemn Him to death. 19 And they will deliver Him to the Gentiles to be ridiculed ┰, ┰ flogged ┰, and crucified, but He will be raised up ┰ on the third day."
17 Та, підіймаючись до Єрусалиму, Ісус відвів Своїх дванадцять учнів у сторону та сказав їм по дорозі: 18"Дивіться, ми йдемо до Єрусалиму, і Син Адама ┰ буде переданий ┰ священикам і вченим ┰, і вони засудять Його на смерть. 19 І вони доставлять Його до язичників для глузувань ┰, ┰ бичування ┰ та розп'яття, але Він буде піднятий (з мертвих) на третій день".
17 И, поднимаясь в Иерусалим, Иисус отвёл Своих двенадцать учеников в сторону и сказал им по дороге: 18"Смотрите, мы идем в Иерусалим, и Сын Адама ┰ будет передан ┰ священникам и учёным ┰, и они осудят Его на смерть. 19 И они доставят Его к язычникам для высмеивания ┰, ┰ бичевания ┰ и распятия, но Он будет поднят (из мёртвых) на третий день".
After speaking to the apostles about His glorious enthronement and their place alongside Him on the twelve thrones, Jesus specifically warns them that it is not going to happen in Jerusalem where they were headed. Instead, He predicts His sufferings and death. Jesus had warned them about His death and resurrection many times by now. One time Peter rebuked Jesus (Matt. 16:21-22). Another time the apostles became very sad (Matt. 17:22-23). Even now, they still cannot come to terms with the predictions of Jesus. They still believe that He goes to Jerusalem to become the new Davidic king who will save Israel from its enemies and they will become a part of His government. They believe He is the Messiah the way the rabbis taught He would be, and thus refuse to accept what Jesus is actually saying. One of the reasons we do not experience the closeness of Jesus is that we worship Him through the lenses of cultural, traditional, and theological presuppositions about Him. Just as the apostles, we see Jesus the way we want Him to be. However, instead of the figure of a sovereign and glorious king, Jesus presents Himself as a humble teacher, a subject to ridicule, sufferings, and even death. The apostles had to learn the hard way what it mens to be like Jesus. After what happens to Jesus in Jerusalem, none of them would ask why bad things happened to them (John 15:18). Mockery, suffering, and death are still the consequences of proclaiming Jesus, and we try to avoid them by compromising of hiding our commitment to Christ. Coming to terms with this grim reality that the world will go after those who preach the real biblical Jesus instead of more culturally acceptable and attractive versions of Him, is necessary for the renewal of the commitment to Jesus every church that seeks revival must make. A revival without preaching repentance of all sins and faith as the only way to real healing, regeneration, and eternal life is anything but revival. Jesus came to suffer and die in order to justify a sinner, and not a single sin. Justifying people's sins may attract more sinners to church and to a modified version of Jesus, but not to the real Christ. Revival can and most likely will cause a satanic response, and the stronger the revival, the stronger the opposition will be. Once a church accepts the fact that revival can cost it to be mocked, sued, defamed, and even physically assaulted in some places, once it is ready to follow Jesus to the Cross, it is ready to show the real Christ to the unbelievers. Fear of sufferings, moral, financial, or physical, can stop a church from boldness in proclaiming the real Jesus, which will be preventing a revival.
Після розмови з апостолами про Його славне сходження на трон і їх місці поруч з Ним на дванадцяти тронах, Ісус особисто попереджає їх, що цього не станеться в Єрусалимі, куди вони прямували. Замість цього Він пророкує Свої страждання та смерть. До теперішнього часу Ісус вже багато разів попереджав їх про Свою смерть і воскресіння. Один раз Петро дорікнув Ісусові (Матв. 16:21-22). Іншим разом апостоли дуже засмутилися (Матв. 17:22-23). Навіть зараз вони все ще не можуть погодитися з прогнозами Ісуса. Вони все ще вірять, що Він іде в Єрусалим, щоб стати новим королем за чином Давида, який врятує Ізраїль від його ворогів, а вони стануть частиною Його уряду. Вони вірять, що Він Месія, яким Він повинен був бути згідно з тим чого вчили рабини, і тому відмовляються приймати те, що насправді говорить Ісус. Одна з причин, по якій ми не відчуваємо близькість Ісуса, полягає в тому, що ми поклоняємося Йому через призму культурних, традиційних і богословських уявлень про Нього. Подібно апостолам, ми бачимо Ісуса таким, яким хочемо, щоб Він був. Однак, замість образа суверенного та славного короля, Ісус представляє Себе скромним вчителем, об'єктом глузувань, страждань і навіть смерті. Апостолам довелося на власному гіркому досвіді дізнатися що означає бути схожим на Ісуса. Після того, що сталося з Ісусом в Єрусалимі, ніхто з них уже не став питати, чому з ними трапляєтся погане (Івана 15:18). Глузування, страждання та смерть, як і раніше є наслідками проголошення Ісуса, а ми намагаємося їх уникати, компрометуючи своє посвячення Христу. Примиритися з цією похмурою реальністю, означає прийняти те, що світ буде переслідувати тих, хто проповідує справжнього біблійного Ісуса, а не Його більш культурно прийнятну та привабливу версію. Це прийняття необхідно для відновлення посвяти Ісусу, яку має зробити кожна церква, яка прагне пробудження. Пробудження без проповіді покаяння у всіх гріхах і віри як єдиного шляху до справжнього зцілення, відродження та вічного життя - це все що завгодно, тільки не пробудження. Ісус прийшов постраждати та померти, щоб виправдати грішника, а не будь-який з його гріхів. Виправдання людських гріхів може залучити більше грішників до церкви та до модифікованої версії Ісуса, але не до справжнього Христа. Відродження може викликати і, швидше за все, викличе сатанинську відпір, і чим сильніше буде відродження, тим сильніше буде протидія. Як тільки церква визнає той факт, що відродження може коштувати їй знущань, судових позовів, наклепів і навіть фізичної розправи в деяких місцях, як тільки вона буде готова слідувати за Ісусом до самого Хреста, вона буде готова демонструвати справжнього Христа невіруючим. Страх страждань, моральних, фінансових або фізичних, може зупинити церкву від сміливості проголошувати справжнього Ісуса, що буде запобігати пробудженню.
После разговора с апостолами о Его славном восхождении на трон и их месте рядом с Ним на двенадцати тронах, Иисус особо предупреждает их, что этого не произойдёт в Иерусалиме, куда они направлялись. Вместо этого Он предсказывает Свои страдания и смерть. К настоящему времени Иисус уже много раз предупреждал их о Своей смерти и воскресения. Один раз Пётр упрекнул Иисуса (Матв. 16:21-22). В другой раз апостолы очень опечалились (Матв. 17:22-23). Даже сейчас они всё ещё не могут согласиться с предсказаниями Иисуса. Они всё ещё верят, что Он идёт в Иерусалим, чтобы стать новым королём по образу Давида, который спасёт Израиль от его врагов, а они станут частью Его правительства. Они верят, что Он Мессия, каким Он должен был быть согласно тому чему учили раввины, и поэтому отказываются принимать то, что на самом деле говорит Иисус. Одна из причин, по которой мы не испытываем близость Иисуса, заключается в том, что мы поклоняемся Ему через призму культурных, традиционных и богословских представлений о Нём. Подобно апостолам, мы видим Иисуса таким, каким хотим, чтобы Он был. Однако вместо образа суверенного и славного короля, Иисус поредставляет Себя скромным учителем, объектом насмешек, страданий и даже смерти. Апостолам пришлось на собственном горьком опыте узнать, что значит быть похожим на Иисуса. После того, что случилось с Иисусом в Иерусалиме, никто из них уже не стал спрашивать, почему с ними случается плохое (Ивана 15:18). Насмешки, страдания и смерть по-прежнему являются последствиями провозглашения Иисуса, а мы пытаемся их избегать, компрометируя своё посвящение Христу. Примириться с этой мрачной реальностью, означает принять то, что мир будет преследовать тех, кто проповедует настоящего библейского Иисуса, а не Его более культурно приемлемую и привлекательную версию. Это принятие необходимо для возобновления посвящения Иисусу, которое должна сделать каждая церковь, стремящаяся к пробуждению. Пробуждение без проповеди покаяния во всех грехах и веры как единственного пути к настоящему исцелению, возрождению и вечной жизни - это всё что угодно, только не пробуждение. Иисус пришёл пострадать и умереть, чтобы оправдать грешника, а не какой-либо из его грехов. Оправдание человеческих грехов может привлечь больше грешников в церковь и к модифицированной версии Иисуса, но не к настоящему Христу. Возрождение может вызвать и, скорее всего, вызовет сатанинский отпор, и чем сильнее будет возрождение, тем сильнее будет противодействие. Как только церковь признает тот факт, что возрождение может стоить ей издевательств, судебных исков, клеветы и даже физической расправы в некоторых местах, как только она будет готова следовать за Иисусом до самого Креста, она будет готова демонстрировать настоящего Христа неверующим. Страх страданий, моральных, финансовых или физических, может остановить церковь от смелости провозглашать настоящего Иисуса, что будет предотвращать пробуждение.
20 Then the mother of the sons of Zebedee approached ┰ Him with her sons kneeling and asking Him for something. 21 And He said to her: "What do you want?" She says to Him: "Say so that these two of my sons would sit in Your Kingdom, one to Your right and one to Your left." 22 But Jesus said in response ┰: "You do not know what you are asking for. Are you able to drink the cup which I am to drink ┰?" They said to Him: "We are able." 23 ┰ He ┰ said to them: "You will indeed drink My cup ┰, but to sit to My right and to ┰ left, ┰ is not Mine to give this (to you) but to whom (it) was prepared by My Father."
20 Тоді мати синів Зеведея підійшла ┰ до Нього з синами впав на коліна та про щось Його просячи. 21 І Він сказав їй: "Чого ти хочеш?" Вона каже Йому: "Скажи, щоб ці двоє моїх синів сіли в Твоєму Королівстві, один праворуч ┰ від Тебе та один ліворуч ┰ від Тебе". 22 Але Ісус сказав у відповідь ┰: "Ви не знаєте, про що просите. Чи ви здатні випити чашу, яку Я маю випити ┰?" Вони сказали Йому: "Ми здатні". 23 ┰ Він ┰ сказав їм: "Ви дійсно будете пити Мою чашу ┰, але сидіти праворуч від Мене та ліворуч ┰, це не Мені давати ┰ (вам), але кому (це) було приготовано Моїм Отцем".
20 Тогда мать сыновей Зеведея подошла ┰ к Нему с сыновьями пав на колени и о чём-то Его прося. 21 И Он сказал ей: "Чего ты хочешь?" Она говорит Ему: "Скажи, чтобы эти двое моих сыновей сели в Твоём Королевстве, один справа от Тебя и один слева от Тебя". 22 Но Иисус сказал в ответ ┰: "Вы не знаете, о чём просите. Способны ли вы выпить чашу, которую Я должен выпить ┰?" Они сказали Ему: "Мы способны". 23 ┰ Он ┰ сказал им: "Вы действительно будете пить Мою чашу ┰, но сидеть справа от Меня и слева ┰, это не Мне давать ┰ (вам), но кому (это) было приготовлено Моим Отцом".
This story of the request of the mother of Jacob and John and the reaction of other apostles to it is a practical application of the allegory of the workers hired by the vineyard master that Jesus told at the beginning of this chapter. This allegory teaches equality and humility to anyone, who serves Jesus in His church. There should be no pride or strive to be more prominent, but cooperation and mutual service. Even after Jesus clearly told once more them that He goes to Jerusalem to suffer and die, the apostles still could not believe it, and as they still anticipated to see Him on His royal throne and themselves sitting on the twelve thrones by His side, they already began to seek the positions closest to the King. When the mother of Jacob and John asked Jesus to give the closest thrones to her sons, Jesus understood that she meant His reign in Jerusalem. His refusal was nothing short of propitiousness because she did not know that the throne that awaited Him in Jerusalem was a wooden cross, and the thrones she was asking about were the two other crosses on both sides of His. In the second part of His answer, Jesus referred to the time of the coming of His kingdom when He actually promised the apostles their thrones in the everlasting life, and said that it is His Father's choice who would be sitting on which throne. Jesus did not accept this right most likely because He was also One who would be given His throne by His Father (Luke 1:32) . It is very important in the context of Jesus' full submission to the will of His Father (Phil 2:5-9). As Jesus was obedient to God the Father to the very death, He expects the same humility of mind and complete submission to God's will regardless of consequences. This rivalry amongst the followers of Christ, trying to become the greatest amongst the equal has always been the main reason of church conflicts. Not only conflicts amongst God's children do not represent the true character of Jesus, the very rivalry goes against both His character and His teaching. Because of this pride and disobedience, churches plateau, decline, split, and die. Even surviving churches bear mutually inflicted scars, lose their good name and confidence in sharing the good news. It takes the same humility, self-denial, and obedience to God's will to reconcile, forgive, and to have a renewed confidence in the power of the Spirit of God in reaching the disobedient unbelievers. No church that instead of embracing ridicule, suffering, and even death for the sake of Jesus, seeks its own advancement, often at the expense of other churches, can be spiritually potent and effective. We are to drink the cup of Christ's sufferings (Matt. 26:39) and not to seek to be the first in God's Kingdom. Leave it up God to decide who is the first and who is the last, and we will surely know it in due time.
Ця історія про прохання матері Якова та Івана та реакцію на неї інших апостолів є практичним застосуванням алегорії про працівників, найнятих господарем виноградника, яку Ісус розповів на початку цього розділу. Ця алегорія навчає рівності та смиренності всіх, хто служить Ісусові в Його церкві. Не повинно бути гордині або прагнення бути більш значущим, але має бути співпраця та взаємне служіння. Навіть після того, як Ісус ще раз ясно сказав їм, що Він іде в Єрусалим, щоб постраждати та померти, апостоли все ще не могли в це повірити, і, оскільки вони все ще очікували побачити Його на Його королівському троні та самих себе сидячими на дванадцяти тронах поруч з Ним, вони вже почали шукати позиції, найближчі до Короля. Коли мати Якова та Івана попросила Ісуса дати найближчі трони її синам, Ісус зрозумів, що вона мала на увазі Його правління в Єрусалимі. Його відмова була не чим іншим, як проявом прихильності, тому що вона не знала, що трон, який чекав його в Єрусалимі, був дерев'яним хрестом, а трони, про яких вона просила, були двома іншими хрестами по обидві сторони від Його. У другій частині Своєї відповіді, Ісус послався на час приходу Свого Королівства, коли Він фактично пообіцяв апостолам їх трони у вічному житті, та сказав, що це вибір Його Отця хто буде сидіти на якому троні. Ісус не прийняв це право, швидше за все, тому, що Він Сам також був Тим, Кому Його трон буде дано Отцем (Луки 1:32). Це дуже важливо в контексті повного підпорядкування Ісуса волі Свого Отця (Фил. 2:5-9). Оскільки Ісус був слухняний Богу-Отцю до самої смерті, Він очікує такого ж смирення розуму та повного підпорядкування волі Бога незалежно від наслідків. Це суперництво між послідовниками Христа, прагнення стати найбільшим серед рівних, завжди було основною причиною церковних конфліктів. Не тільки конфлікти між дітьми Бога не відображають істинний характер Ісуса, саме це суперництво суперечить як Його характеру, так і Його вченню. Через цю гордість і неслухняність церкви зупиняються в рості, занепадають, розколюються та вмирають. Навіть вцілілі церкви несуть на собі шрами, завдані одне одному, втрачають своє добре ім'я та впевненість в поширенні доброї вістки. Потрібна та-ж смиренність, самозречення та послух волі Бога, щоб примиритися, пробачити та знайти нову впевненість у силі Божого Духа в досягненні непокірних невіруючих. Жодна церква, яка замість того, щоб приймати глузування, страждання та навіть смерть заради Ісуса, прагне до власного просування, часто за рахунок інших церков, не може бути духовно сильною і ефективною. Ми маємо пити чашу страждань Христа (Матв. 26:39), а не прагнути бути першими в Божому Королівстві. Надайте Богу вирішувати, хто перший, а хто останній, і ми обов'язково дізнаємося це свого часу.
Эта история о просьбе матери Иакова и Ивана и реакции на неё других апостолов является практическим применением аллегории о работниках, нанятых хозяином виноградника, которую Иисус рассказал в начале этой главы. Эта аллегория учит равенству и смирению всех, кто служит Иисусу в Его церкви. Не должно быть гордыни или стремления быть более значимым, но должно быть сотрудничество и взаимное служение. Даже после того, как Иисус ещё раз ясно сказал им, что Он идёт в Иерусалим, чтобы пострадать и умереть, апостолы всё ещё не могли в это поверить, и, поскольку они всё ещё ожидали увидеть Его на Его королевском троне и самих себя сидящими на двенадцати тронах рядом с Ним, они уже начал искать позиции, наиболее близкие к Королю. Когда мать Иакова и Ивана попросила Иисуса дать ближайшие троны её сыновьям, Иисус понял, что она имела в виду Его правление в Иерусалиме. Его отказ был не чем иным, как проявлением благосклонности, потому что она не знала, что трон, ожидавший Его в Иерусалиме, был деревянным крестом, а троны, о которых она просила, были двумя другими крестами по обе стороны от Его. Во второй части Своего ответа Иисус сослался на время прихода Своего Королевства, когда Он фактически пообещал апостолам их троны в вечной жизни, и сказал, что это выбор Его Отца кто будет сидеть на каком троне. Иисус не принял это право, скорее всего, потому, что Он Сам также был Тем, Кому Его трон будет дан Отцом (Луки 1:32). Это очень важно в контексте полного подчинения Иисуса воле Своего Отца (Фил. 2:5–9). Поскольку Иисус был послушен Богу-Отцу до самой смерти, Он ожидает такого же смирения ума и полного подчинения воле Бога независимо от последствий. Это соперничество между последователями Христа, стремление стать наибольшим среди равных, всегда было основной причиной церковных конфликтов. Не только конфликты между детьми Бога не отражают истинный характер Иисуса, само это соперничество противоречит как Его характеру, так и Его учению. Из-за этой гордости и непослушания церкви останавливаются в росте, приходят в упадок, раскалываются и умирают. Даже уцелевшие церкви несут на себе шрамы, нанесённые друг другу, теряют своё доброе имя и уверенность в распространении доброй вести. Требуется то-же смирение, самоотречение и послушание воле Бога, чтобы примирить, простить и обрести новую уверенность в силе Божьего Духа в достижении непокорных неверующих. Ни одна церковь, которая вместо того, чтобы принимать насмешки, страдания и даже смерть ради Иисуса, стремится к собственному продвижению, часто за счет других церквей, не может быть духовно сильной и эффективной. Мы должны пить чашу страданий Христа (Матв. 26:39), а не стремиться быть первыми в Божьем Королевстве. Предоставьте Богу решать, кто первый, а кто последний, и мы обязательно узнаем это в своё время.
24 And, having heard (this), the (other) ten became angry ┰ with the two brothers. 25 But Jesus, having called ┰ them, said: "You know that the rulers of the Gentiles are lording ┰ over them and the great ones exercise authority over them. 26 It will not be this way ┰ among ┰ you, but whoever would be great among you, will be your servant ┰; 27 and whoever would be first among you, will be your slave. 28 Just as the Son of Adam ┰ came not to be served but to serve and to give His life as a ransom ┰ for many."
24 І, почувши (це), (інші) десять розсердилися ┰ на двох братів. 25 А Ісус, покликавши їх, сказав: "Ви знаєте, що правителі язичників панують над ними, та великі люди правлять ними. 26 Так серед ┰ вас не буде, але хто б серед вас не був великим, буде вашим слугою ┰; 27 і хто б серед вас не був першим, буде вашим рабом. 28 Так само як Син Адама ┰ прийшов не для того, щоб Йому служили, але щоб служити та віддати Своє життя у викуп ┰ за багатьох".
24 И, услышав (это), (другие) десять разозлились ┰ на двух братьев. 25 Но Иисус, подозвав их, сказал: "Вы знаете, что правители язычников господствуют над ними, и великие люди правят ими. 26 Так среди ┰ вас не будет, но кто бы среди вас не был великим, будет вашим слугой ┰; 27 и кто бы среди вас ни был первым, будет вашим рабом. 28 Точно так-же как Сын Адама ┰ пришёл не для того, чтобы Ему служили, но чтобы служить и отдать Свою жизнь в выкуп ┰ за многих".
The anger the rest of the ten showed against John and Jacob may seem like righteous anger stirred by the violated sense of equality. Yet, even this sense was an indication of rivalry that made Jesus lecture all of them on this topic again. The strife for equality too, in its core, is an indication of pride. When someone wants to be first and to rule over other Christians in the church, those who oppose it, do it not because they want equality and not because they want to serve, but because it was not them who are trying to lord over others. Instead of teaching the strife for equality, Jesus teaches all twelve to submit to one another and to serve instead of lording. He gives a counterintuitive principle of leadership, where the first in the church are those, who put themselves last, and the ruling leaders are those who voluntarily dedicated themselves to waiting on tables. Such humility would not oppose serving others, but would treat someone else's advancement as a greater opportunity to serve. In other words, not only the two who wanted to become first amongst the twelve showed complete lack of such humility, the rest of the twelve were not much better. Any kind of strife and power struggle in a Christian community indicates complete dysfunctionality of its leadership. No matter how righteous the cause of strife may sound, the strife itself shows that the Christian leaders are on the wrong side of Christ's teaching. No church, where strife and competition becomes a norm instead of humility, cooperation, and mutual submission, can be spiritually healthy and grow the way Jesus intended it to. As very many church conflicts come from its leadership, the church leaders guilty of self-promotion must repent before revival can possibly bless their church. Church leaders must come back to this fundamental leadership principle and serve instead of mimicking any secular government or business leadership models churches have tended to imitate. There must be a stark contrast between how people lead in the church and outside the church. A secular leader sees leadership as an opportunity to be first, more important than others. A church leader must see leadership as an opportunity to be the last and the least significant than any other church member. A revival begins with humility, and church humility begins with humility of its leadership.
Гнів інших десяти, проявлений проти Івана та Якова, може здатися праведним гнівом, викликаним ущемленим почуттям рівності. Проте, навіть це почуття було ознакою суперництва, яке змусило Ісуса знову прочитати їм лекцію на цю тему. Боротьба за рівність у своїй основі також є ознакою гордості. Коли хтось хоче бути першим і управляти іншими християнами в церкві, ті, хто протистоїть цьому, роблять це не тому, що вони хочуть рівності та не тому, що хочуть служити, а тому, що це не вони, хто намагаються панувати над іншими. Замість того щоб вчити боротьбі за рівність, Ісус вчить всіх дванадцять підкорятися один одному та служити замість того, щоб панувати. Він дає суперечливий принцип лідерства, згідно з яким перші в церкві - це ті, хто ставить себе останніми, а правлячі лідери - це ті, хто добровільно присвятили себе обслуговуванню столів. Таке смирення не перешкоджатиме служінню інших, але буде ставитися до просування іншої людини як до більшої можливості служити. Іншими словами, не тільки двоє, які хотіли стати першими серед дванадцяти, показали повну відсутність такого смирення, інші дванадцять були ненабагато кращими. Будь-яка боротьба за владу в християнській спільноті свідчить про повну дисфункциональність її керівництва. Незалежно від того, наскільки праведно може звучати причина розбрату, сама боротьба показує, що християнські лідери перебувають на неправильній стороні вчення Христа. Жодна церква, в якій розбрат і суперництво стають нормою замість смирення, співпраці та взаємного підпорядкування, не може бути духовно здоровою і рости так, як задумав Ісус. Оскільки дуже багато конфліктів в церкві приходять із боку її керівництва, керівники церкви, винні в самопросуванні, повинні покаятися перш ніж пробудження зможе благословити їхню церкву. Керівники церкви повинні повернутися до цього основоположного принципу лідерства та служити, а не слідувати будь-яким світським моделям керівництва або бізнес-моделям лідерства, які церкви схильні переймати. Має бути різкий контраст між тим, як люди керують в церкві та поза церкви. Світський лідер бачить в лідерстві можливість бути першим, більш важливим, аніж інші. Лідер церкви має розглядати керівництво як можливість бути останнім і найменш значущим, ніж будь-який інший член церкви. Пробудження починається зі смирення, а церковна смиренність починається зі смирення її керівництва.
Гнев остальных десяти, проявленный против Ивана и Иакова, может показаться праведным гневом, вызванным ущемлённым чувством равенства. Тем не менее, даже это чувство было признаком соперничества, которое заставило Иисуса снова прочитать им лекцию на эту тему. Борьба за равенство в своей основе также является признаком гордости. Когда кто-то хочет быть первым и управлять другими христианами в церкви, те, кто противостоит этому, делают это не потому, что они хотят равенства и не потому, что хотят служить, а потому, что это не они, кто пытаются господствовать над другими. Вместо того, чтобы учить борьбе за равенство, Иисус учит всех двенадцать подчиняться друг другу и служить вместо того, чтобы господствовать. Он даёт противоречивый принцип лидерства, согласно которому первые в церкви - это те, кто ставит себя последними, а правящие лидеры - это те, кто добровольно посвятил себя обслуживанию столов. Такое смирение не будет препятствовать служению других, но будет относиться к продвижению другого человека как к большей возможности служить. Другими словами, не только двое, которые хотели стать первым среди двенадцати, показали полное отсутствие такого смирения, остальные двенадцать были ненамного лучшими. Любая борьба за власть в христианском сообществе свидетельствует о полной дисфункциональности его руководства. Независимо от того, насколько праведно может звучать причина раздора, сама борьба показывает, что христианские лидеры находятся на неправильной стороне учения Христа. Ни одна церковь, в которой раздор и соперничество становятся нормой вместо смирения, сотрудничества и взаимного подчинения, не может быть духовно здоровой и расти так, как задумал Иисус. Поскольку очень многие конфликты в церкви исходят от её руководства, руководители церкви, виновные в самопродвижении, должны покаяться, прежде чем пробуждение сможет благословить их церковь. Руководители церкви должны вернуться к этому основополагающему принципу лидерства и служить, а не подражать каким-либо светским моделям руководства или бизнес-моделям лидерства, которым церкви склонны подражать. Должен быть резкий контраст между тем, как люди руководят в церкви и вне церкви. Светский лидер видит в лидерстве возможность быть первым, более важным, чем другие. Лидер церкви должен рассматривать руководство как возможность быть последним и наименее значимым, чем любой другой член церкви. Пробуждение начинается со смирения, а церковное смирение начинается со смирения её руководства.
29 And (when) they were coming out of Jericho, a huge ┰ crowd was following Him. 30 And look, two blind men sitting on a side of the road ┰, having heard that Jesus was passing, were calling out ┰ saying: "Master, Son of David, have compassion ┰ to us!" 31 But the crowd rebuked ┰ them so that they would be quiet ┰. But they (began to) call out ┰ even louder ┰ saying: "Master, Son of David, have compassion ┰ to us!" 32 And, having stopped, Jesus called ┰ them to Himself and said: "What would you want Me to do to you?" 33 They said: "Master, so that our eyes would be open." 34 And, having compassion ┰, Jesus touched (them) ┰ and they right then regained sight and followed Him.
29 І (коли) вони виходили з Єрихону, за Ним слідував величезний ┰ натовп. 30 І дивіться, двоє сліпих, що сиділи на узбіччі дороги ┰, почувши, що проходив Ісус, (почали) кричати ┰, кажучи: "Пане, Сину Давида, май до нас співчуття ┰!" 31 А натовп дорікав ┰ їх, щоб вони замовкли ┰. Але вони (стали) кричати ┰ ще голосніше, кажучи: "Пане, Сину Давида, май до нас співчуття ┰!" 32 І, зупинившись, Ісус покликав ┰ їх до Себе та сказав: "Що б ви хотіли, щоб Я вам зробив?" 33 Вони сказали: "Пане, щоб наші очі були відкриті". 34 І, маючи співчуття ┰, Ісус доторкнувся (до них) ┰, і вони тут же отримали назад зір і пішли за Ним.
29 И (когда) они выходили из Иерихона, за Ним следовала огромная ┰ толпа. 30 И смотрите, двое слепых сидевших на обочине дороги ┰, услышав, что проходил Иисус, (начали) кричать ┰, говоря: "Господин, Сын Давида, имей к нам сострадание ┰!" 31 А толпа упрекала ┰ их, чтобы они замолчали ┰. Но они (стали) кричать ┰ ещё громче, говоря: "Господин, Сын Давида, имей к нам сострадание ┰!" 32 И, остановившись, Иисус подозвал ┰ их к Себе и сказал: "Что бы вы хотели, чтобы Я вам сделал?" 33 Они сказали: "Господин, чтобы наши глаза были открыты". 34 И, имея сострадание ┰, Иисус прикоснулся (к ним) ┰, и они тут же получили назад зрение и пошли за Ним.
Jesus compared physical sight to the understanding of His Word (Matt. 13:15-16). The sins people come to terms with blind the sight of their hearts and make them unable to follow Jesus. Sometimes, the entire churches normalize their sins and become spiritually blind. They are left to begging for the blessing of revival as the roadside assistance for their survival, but these two realized their problem was not in not having enough food but in not having the ability to see. They started to cry out for mercy to the point of making others uncomfortable. Because of the opposition of others, they cried out to Jesus even louder and finally gained His attention. The only way for a revival to come is to pray for the opening of our eyes to the spiritual reality, which is much less appealing than it looks like without the spiritual sight. This prayer is persistent, lengthy, and overcoming. It is the prayer of Jacob who struggled with God and did not let Him go until He would bless Jacob. There is no sense to expect that this world will encourage such a prayer. If anything, unbelievers, and even complacent Christians will discourage such a prayer. These prayers will be convicting them in one deficiency they do not want to be fulfilled because it will make for them their sinful ways obvious. Yet, who cares? Once God answers this prayer and opens their eyes to the terror that awaits them, they will be the first who will benefit from revival.
Sometimes, Jesus purposely does not respond to our prayers immediately testing how badly we want to be heard (Luke 18:7). It takes only two people to start intensive and regular prayer (Matt. 18:20) for regaining their spiritual sight that would allow the church to finally see their sins, repent and experience a real revival that would make them able to really follow Jesus.
Ісус порівнював фізичний зір до розуміння Його Слова (Матв. 13:15-16). Гріхи, з якими миряться люди засліплюють зір їх серця та позбавляють їх можливості слідувати за Ісусом. Іноді цілі церкви нормалізують свої гріхи та стають духовно сліпими. Їм залишається молити про благословення відродження як милостиню на дорозі для свого виживання; але ці двоє усвідомили, що їх проблема полягала не в тому, що у них не було достатньо їжі, а в тому, що вони не могли бачити. Вони почали волати про милосердя до такої міри, що іншим стало незручно. Через протидію інших, вони стали ще голосніше кричати до Ісуса і, нарешті, привернули Його увагу. Єдиний шлях до пробудження - це молитися про те, щоб наші очі відкрилися на духовну реальність, яка набагато менш приваблива, ніж вона виглядає без духовного зору. Ця молитва є наполегливою, тривалою і перемагаючою. Це молитва Якова, який боровся з Богом і не відпускав Його, поки Він не благословив Якова. Немає сенсу чекати, що цей світ буде заохочувати таку молитву. У всякому разі, невіруючі та навіть самовдоволені християни будуть перешкоджати такій молитві. Ці молитви будуть викривати їх у нестачі, якої вони не хочуть заповнювати, тому що це зробить очевидними їх гріховні шляхи. Але кого це хвилює? Як тільки Бог відповість на цю молитву та відкриє їхні очі на жах, що їх очікує, вони стануть першими хто отримає користь від пробудження.
Іноді, Ісус навмисно не відповідає на наші молитви негайно перевіряючи, наскільки сильно ми хочемо бути почутими (Луки 18:7). Достатньо лише двох людей (Матв. 18:20) щоб почати інтенсивну та регулярну молитву для відновлення свого духовного зору, яке дозволить церкві нарешті побачити свої гріхи, покаятися та пережити справжнє пробудження, яке їм дозволить по-справжньому слідувати за Ісусом.
Иисус сравнивал физическое зрение с пониманием Его Слова (Матв. 13:15-16). Грехи, с которыми смиряются люди ослепляют зрение их сердца и лишают их возможности следовать за Иисусом. Иногда целые церкви нормализуют свои грехи и становятся духовно слепыми. Им остаётся молить о благословении возрождения как милостыню на дороге для своего выживания; но эти двое осознали, что их проблема заключалась не в том, что у них не было достаточно еды, а в том, что они не могли видеть. Они начали взывать о милосердии до такой степени, что другим стало неудобно. Из-за противодействия других, они стали ещё громче кричать к Иисусу и, наконец, привлекли Его внимание. Единственный путь к пробуждению - это молиться о том, чтобы наши глаза открылись на духовную реальность, которая гораздо менее привлекательна, чем она выглядит без духовного зрения. Эта молитва настойчивая, продолжительная и побеждающая. Это молитва Иакова, который боролся с Богом и не отпускал Его, пока Он не благословил Иакова. Нет смысла ожидать, что этот мир будет поощрять такую молитву. Во всяком случае, неверующие и даже самодовольные христиане будут препятствовать такой молитве. Эти молитвы будут разоблачать их в недостатке, которого они не хотят восполнять, потому что это сделает очевидными их греховные пути. Но кого это волнует? Как только Бог ответит на эту молитву и откроет их глаза на ожидающий их ужас, они станут первыми кто получит пользу от пробуждения.
Иногда, Иисус намеренно не отвечает на наши молитвы немедленно проверяя, насколько сильно мы хотим быть услышанными (Луки 18:7). Достаточно всего двух человек, чтобы начать интенсивную и регулярную молитву (Матв. 18:20) для восстановления своего духовного зрения, которое позволит церкви наконец увидеть свои грехи, покаяться и испытать истинное пробуждение, которое им позволит по-настоящему следовать за Иисусом.
