And it happened, when Jesus completed all these speeches ┰, He said to His students: 2 "You know that the Passover is in ┰ two days, and the Son of Adam ┰ will be handed over ┰ to be crucified.
I було так, що ┰ коли Ісус закінчив усі ці промови ┰, Він сказав Своїм учням: 2 "Ви знаєте, що через два дні буде Пасха, і Син Адама ┰ буде переданий ┰ щоб бути розіп'ятим.
И было так, что ┰ когда Иисус закончил все эти речи ┰, Он сказал Своим ученикам: 2 "Вы знаете, что через два дня будет Пасха, и Сын Адама ┰ будет передан ┰ чтобы быть распятым.
They knew what was going to happen. They sensed their fear in anticipation of something very bad to happen. Jesus, however, was calm as crucifixion was His main purpose. The fear of something bad to happen holds believers from completing their purpose. There is nothing wrong with having natural fear of both physical or emotional suffering. Revival has its dangers. People fear excesses, opposition, defamation, persecutions, and other bad consequences. These fears paralyze them and give numerous excuses for avoiding and even resisting revivals. The early church experienced the same fears, but they were honest about them and asked God to give them the supernatural boldness in carrying out their purpose, which God always gives without any reservations (Acts 4:29-31). This is why any revival starts with an earnest, consistent, and intentional prayer. As any true revival is a supernatural event that Satan resists with all and any available to him means, only the spiritual strength that comes from God through prayer can overcome the inner and outer opposition (2 Cor. 7:5), and can overpower any natural fears that Satan exploits trying to prevent revivals. It is important to understand that prayers do not always prevent bad consequences of good actions, but they certainly can overcome the fears of those consequences. Many times, Christian leaders cave in to these fears and avoid drastic changes that can cost them their jobs, freedom, and, sometimes, even lives, by camouflaging their cowardice under presence of wisdom. Jesus, who had divine knowledge and wisdom, did not do it. He dealt with fears in prayer giving us all the example of going into the midst of life-threatening dangers very well knowing that He would encounter enormous sufferings and death. If you want to see a real revival, if you want to see believers repenting of their double lives and unbelievers coming to Jesus in repentance, you must make peace with the reality that confronting their sins may cost you much. So, instead of playing it safe and shielding your fears with the presence of wisdom, overcome these fears in your constant and prevailing prayer asking for the supernatural boldness and true wisdom that avoids unnecessary opposition but is always ready to go through the inevitable one.
Вони знали, що повинно було трапитися. Вони відчували страх в очікуванні чогось дуже поганого. Однак Ісус був спокійний, оскільки розп'яття було Його головною метою. Страх того, що трапиться щось погане, утримує віруючих від досягнення їх мети. Немає нічого поганого в природному страху перед фізичними або емоційними стражданнями. Відродження має свої небезпеки. Люди побоюються ексцесів, протидії, наклепу, переслідувань та інших поганих наслідків. Ці страхи паралізують їх і дають їм численні виправдання тому, щоб уникати пробуджень і навіть чинити їм опір. Рання церква відчувала ті ж страхи, але вони були чесні щодо них і просили Бога дати їм надприродну сміливість у виконанні їх призначення, яку Бог завжди дає беззастережно (Дії 4:29-31). Ось чому будь-яке пробудження починається з серйозної, послідовної та навмисної молитви. Оскільки будь-яке справжнє пробудження - це надприродна подія, котрій Сатана протистоїть усіма доступними йому засобами, тільки духовна сила, яка виходить від Бога через молитву, може подолати внутрішній та зовнішній опір (2 Кор. 7:5) і подолати будь-які природні страхи, які Сатана використовує, намагаючись запобігти пробудження. Важливо розуміти, що молитви не завжди запобігають поганим наслідкам хороших дій, але вони, безумовно, можуть подолати страх перед цими наслідками. Часто християнські лідери піддаються цим страхам і уникають різких змін, які можуть коштувати їм роботи, свободи, а іноді й життя, маскуючи своє боягузтво під мудрість. Ісус, який володів божественним знанням і мудрістю, цього не зробив. Він мав справу зі страхами в молитві, даючи усім нам приклад того щоб іти в саму гущу небезпек для життя, дуже добре знаючи, що Він зіткнеться з величезними стражданнями та смертю. Якщо ви хочете побачити справжнє пробудження, якщо ви хочете, щоб віруючі покаялися у своєму подвійному житті, а невіруючі приходили до Ісуса з покаянням, ви повинні примиритися з реальністю, що протистояння їх гріхам може вам дорого коштувати. Тому замість того, щоб діяти обережно та прикривати свої страхи під мудрість, подолайте ці страхи в своїй постійній і превалюючій молитві просячи надприродну сміливість і справжню мудрості, яка уникає зайвого опору, але завжди готова пройти через неминучий.
Они знали, что должно было случиться. Они чувствовали страх в ожидании чего-то очень плохого. Однако Иисус был спокоен, поскольку распятие было Его главной целью. Страх того, что случится что-то плохое, удерживает верующих от достижения их цели. Нет ничего плохого в естественном страхе перед физическими или эмоциональными страданиями. Возрождение имеет свои опасности. Люди опасаются эксцессов, противодействия, клеветы, преследований и других плохих последствий. Эти страхи парализуют их и дают им многочисленные оправдания тому, чтобы избегать пробуждений и даже сопротивляться им. Ранняя церковь испытывала те же страхи, но они были честны в отношении них и просили Бога дать им сверхъестественную смелость в выполнении их предназначения, которую Бог всегда даёт безоговорочно (Действия 4:29-31). Вот почему любое пробуждение начинается с серьёзной, последовательной и преднамеренной молитвы. Поскольку любое настоящее пробуждение - это сверхъестественное событие, которому Сатана противостоит всеми доступными ему средствами, только духовная сила, исходящая от Бога через молитву, может преодолеть внутреннее и внешнее сопротивление (2 Кор. 7:5) и преодолеть любые естественные страхи, которые Сатана использует, пытаясь предотвратить пробуждения. Важно понимать, что молитвы не всегда предотвращают плохие последствия хороших действий, но они, безусловно, могут преодолеть страх перед этими последствиями. Часто христианские лидеры поддаются этим страхам и избегают резких перемен, которые могут стоить им работы, свободы, а иногда и жизни, маскируя свою трусость под мудрость. Иисус, обладавший божественным знанием и мудростью, этого не делал. Он имел дело со страхами в молитве, давая всем нам пример того чтобы идти в самую гущу опасностей для жизни, очень хорошо зная, что Он столкнётся с огромными страданиями и смертью. Если вы хотите увидеть настоящее пробуждение, если вы хотите, чтобы верующие раскаялись в своей двойной жизни, а неверующие приходили к Иисусу с покаянием, вы должны примириться с реальностью, что противостояние их грехам может вам дорого стоить. Поэтому вместо того, чтобы действовать осторожно и прикрывать свои страхи под мудрость, преодолейте эти страхи в своей постоянной и преобладающей молитве прося о сверхъестественной смелости и настоящей мудрости, которая избегает ненужного сопротивления, но всегда готова пройти через неизбежное.
3 Then the priests and the elders of the people gathered ┰ in the palace of the priest named Caiaphas 4 and plotted ┰ (how) to deceitfully ┰ arrest and kill Jesus, 5 but they said not (to do it) during the festival ┰ so that there would be no turmoil ┰ amongst the people.
3 Тоді священики та старійшини народу зібралися ┰ в палаці священика на ім'я Каяфа 4 та радились (як) обманом ┰ заарештувати та вбити Ісуса, 5 але вони сказали не (робити цього) під час свята, щоб не було заворушень серед народу.
3 Тогда священники и старейшины народа собрались ┰ во дворце священника по имени Каиафа 4 и советовались (как) обманом ┰ арестовать и убить Иисуса , 5 но они сказали не (делать этого) во время праздника, чтобы не было беспорядков среди народа.
The enemies of Jesus decided to seize the opportunity to arrest and execute Him, but they also had limited time to do it. The annual pilgrimage to Jerusalem for the Passover was mandatory for all adult males (Deut. 16:16; Luke 2:41), and this is why they expected Jesus to come. Yet, as the Passover and the following celebration of the tents were very close, they did not want to cause any uprising knowing the popularity of Jesus amongst the people. They had to do it quickly before the Passover began. This is why they had to arrest Him without people noticing, to stage a fake trial, and to hand Jesus over to the Roman authorities for execution. This hurry made the whole process too obvious to be rigged and illegal. Many could see that what the Jewish authorities were doing was wrong, but not many spoke up against it. Many Christians too are reluctant to follow John the Baptizer in his example of confronting the evils of his rulers mostly out of fear of persecutions and desire for some governmental preferences. In worst cases, Christian people do not oppose their leaders and go with the lies those leaders offer because these people like what their leaders are doing even knowing that it is wrong, false, or not liking the way they are doing it. Like it or not, but no matter how smart and independent people may think of themselves, they will always be the mob that follows their party line even realizing that they are doing something very wrong. This is precisely why Jesus was so easily condemned and crucified, and this is why His followers were persecuted by both Jews and Gentiles. People may see that they are in the wrong and still comply with their tribal line of thought and action. It means that when you go against your culture, your people, your leadership, you will be persecuted even when the culture understands that you are right. However, when time passes by and the future vindicates your stand against your culture, you will become an example to follow. As the martyrs were the seed of the church that grew in influence because of the few who stood against the flow, so it is no different today. You simply cannot see the church growing in influence without it confronting the sins of its culture amid the potential of real pressure and possible persecutions. A church that wants to be liked, accepted, and promoted by the sinful culture will never experience revival and will never spiritually affect its culture. In other words, for a church to be culturally influential, it must prepare for cultural disapproval and opposition. Making peace with the sinful world and trying to get it into the church without opposing its sins, will not mean reaching it for Jesus. It will only mean to become a worldly institution bloated with unrepentant, unregenerate, and nominal "Christians". The good news is that it is never too late for any church to make a stand against its culture and to become a source of influence after demonstrating its unwillingness to bend under the pressure of culturally accepted sins. This influence will come precisely because many who follow their culture realize that they are in the wrong. This will be the foundation for their repentance later. On the other hand, affirming or tolerating those sins will render repentance and revival impossible.
Вороги Ісуса вирішили скористатися можливістю Його заарештувати та стратити, але у них також був обмежений для цього час. Щорічне паломництво в Єрусалим на Пасху було обов'язковим для всіх дорослих чоловіків (Втор. 16:16; Луки 2:41), і тому вони очікували приходу Ісуса. Проте, оскільки Пасха та наступне за нею святкування наметів були дуже близькі, вони не хотіли викликати повстання, знаючи про популярність Ісуса серед людей. Вони мали були зробити це швидко, ще до початку Пасхи. Тому їм довелося заарештувати Його так, щоб люди цього не помітили, влаштувати фальшивий суд і передати Ісуса римській владі для страти. Ця поспішність зробила весь процес занадто очевидно сфальсифікованими та незаконним. Багато хто бачив, що юдейська влада чинить неправильно, але не багато хто виступав проти. Багато християн теж не хочуть слідувати прикладу Івана Хрестителя в його протистоянні злу своїх правителів, в основному через страх перед гоніннями та бажання якихось урядових преференцій. У найгірших випадках християни не протистоять своїм лідерам і погоджуються з брехнею, яку пропонують ті лідери, тому що цим людям подобається те, що роблять їхні лідери, навіть знаючи, що це неправильно, хибно чи їм не подобається те, як вони це роблять. Як не крути, але якими б розумними та незалежними люди себе не вважали, вони завжди будуть тим натовпом, який слідує своєї партійної лінії, навіть розуміючи, що вони роблять щось дуже погане. Саме тому Ісуса так легко засудили та розіп'яли, і ось чому Його послідовники переслідувалися як юдеями, так і язичниками. Люди можуть бачити, що вони не праві, і як і раніше підкорятися своєї племінної лінії думок і дій. Це означає, що коли ви йдете проти свого суспільства, свого народу, свого керівництва, ви будете переслідуватися, навіть якщо це суспільство розуміє, що ви праві. Однак, коли час пройде та майбутнє підтвердить вашу позицію проти свого суспільства, ви станете прикладом для слідування. Як мученики були насінням церкви, вплив якої зростав через тих небагатьох, хто йшов проти течії, так і сьогодні ситуація не змінилася. Ви просто не зможете побачити, як росте вплив церкви, якщо вона не бореться з гріхами свого суспільства в умовах реального тиску та можливих переслідувань. Церква, яка хоче, щоб гріховна громадськість її любила, сприймала та просувала, ніколи не зазнає пробудження та ніколи не вплине духовно на своє суспільство. Іншими словами, для того щоб церква мала вплив на суспільство, вона повинна підготуватися до суспільного осуду та опозиції. Примиритися з грішним світом і намагатися всунути його в церкву, не протидіючи його гріхам, не означатиме досягнення його для Ісуса. Це буде означати тільки стати світським закладом, набитим нерозкаяними, невідродженими та номінальними "християнами". Гарна новина полягає в тому, що будь-якій церкви ніколи не пізно виступити проти свого суспільства та стати джерелом впливу, продемонструвавши своє небажання підкорятися тиску загальноприйнятих гріхів. Це вплив прийде саме тому, що багато з тих, хто слідують своїй культурі, розуміють, що вони не праві. Пізніше це буде підставою для їх покаяння. З іншого боку, визнання або терпимість до цих гріхів зроблять покаяння та відродження неможливими.
Враги Иисуса решили воспользоваться возможностью арестовать и казнить Его, но у них также было ограниченное для этого время. Ежегодное паломничество в Иерусалим на Пасху было обязательным для всех взрослых мужчин (Втор. 16:; Луки 2:41), и поэтому они ожидали прихода Иисуса. Тем не менее, поскольку Пасха и последующее празднование палаток были очень близки, они не хотели вызывать восстание, зная о популярности Иисуса среди людей. Они должны были сделать это быстро, ещё до начала Пасхи. Поэтому им пришлось арестовать Его так, чтобы люди этого не заметили, устроить фальшивый суд и передать Иисуса римским властям для казни. Эта поспешность сделала весь процесс слишком очевидно сфальсифицированным и незаконным. Многие видели, что иудейские власти поступают неправильно, но не многие выступали против. Многие христиане тоже не хотят следовать примеру Ивана Крестителя в его противостоянии злу своих правителей, в основном из-за страха перед гонениями и желания каких-то правительственных преференций. В худших случаях христиане не противостоят своим лидерам и соглашаются с ложью, которую предлагают те лидеры, потому что этим людям нравится то, что их лидеры делают, даже зная, что это неправильно, ложно или им не нравится то, как они это делают. Как ни крути, но какими бы умными и независимыми люди себя не считали, они всегда будут той толпой, которая следует их партийной линии, даже понимая, что они делают что-то очень плохое. Именно поэтому Иисуса так легко осудили и распяли, и вот почему Его последователи преследовались как иудеями, так и язычниками. Люди могут видеть, что они неправы, и по-прежнему подчиняться своей племенной линии мыслей и действий. Это означает, что когда вы идёте против своего общества, своего народа, своего руководства, вы будете преследоваться, даже если это общество понимает, что вы правы. Однако, когда время пройдёт и будущее подтвердит вашу позицию против своего общества, вы станете примером для подражания. Как мученики были семенем церкви, влияние которой росло из-за тех немногих, кто шёл против течения, так и сегодня ситуация не изменилась. Вы просто не сможете увидеть, как растёт влияние церкви, если она не борется с грехами своего общества в условиях реального давления и возможных преследований. Церковь, которая хочет, чтобы греховная общественность её любила, принимала и продвигала, никогда не испытает пробуждения и никогда не повлияет духовно на её общество. Другими словами, для того чтобы церковь имела влияние на общество, она должна подготовиться к общественному неодобрению и оппозиции. Примириться с грешным миром и пытаться всунуть его в церковь, не противодействуя его грехам, не будет означать достижения его для Иисуса. Это будет означать только стать мирским учреждением, набитым нераскаявшимися, невозрождёнными и номинальными "христианами". Хорошая новость заключается в том, что любой церкви никогда не поздно выступить против своего общества и стать источником влияния, продемонстрировав своё нежелание подчиняться давлению общепринятых грехов. Это влияние придёт именно потому, что многие, кто следуют своей культуре, понимают, что они не правы. Позже это будет основанием для их покаяния. С другой стороны, признание или терпимость к этим грехам сделают покаяние и возрождение невозможными.
6 And, while Jesus was in Bethany, in the house of Simon the (former) leper, 7 a woman with an alabaster vase of expensive ointment ┰ came to Him and, as He was reclining at a table ┰, she poured (it) on His head. 8 But His students, seeing (this), got angry ┰ saying to her: "Why this waste? 9 For this ointment ┰ could be sold for much ┰ and given to the poor." 10 But, having noticed ┰ (this), Jesus said to them: "Why do you bother ┰ the woman? For she has done a good ┰ thing to Me." 11 For you will always have the poor with you, but you will not always have Me. 12 For, having poured this ointment ┰ on My body, she did it to prepare (it) for burial. 13 I assure you ┰, wherever this gospel were to be proclaimed ┰ in the whole world, what she did will also be told to remember her ┰."
6 І коли Ісус був у Віфанії, у домі Симона (колишнього) прокаженого, 7 до Нього прийшла жінка з алебастровою вазою дорогого притирання ┰ і, поки Він лежав за столом ┰, вона вилила (його) Йому на голову. 8 Але, побачивши (це), Його учні обурилися ┰, сказавши їй: "Навіщо ця трата? 9 Адже-ж можна було б продати це притирання ┰ за велику суму ┰ та віддати бідним." 10 Але, помітивши ┰ (це), Ісус сказав їм: "Чому ви турбуєте ┰ жінку? Адже вона зробила Мені добру ┰ справу, 11 тоді як бідні завжди будуть з вами, а Я не завжди буду з вами. 12 Тому що, виливши це притирання ┰ на Моє тіло, вона зробила це, щоб підготувати (його) до поховання. 13 Я запевняю вас ┰, де б не було проповідувано ┰ це євангеліє в усьому світі, те, що вона зробила, буде також розказано в пам'ять про неї".
6 И когда Иисус был в Вифании, в доме Симона, (бывшего) прокажённого, 7 к Нему пришла женщина с алебастровой вазой дорогого притирания ┰ и, пока Он лежал за столом ┰, она вылила (его) Ему на голову. 8 Но, увидев (это), Его ученики возмутились ┰, сказав ей: "Зачем эта трата? 9 Можно-же было бы продать это притирание ┰ за большую сумму ┰ и отдать бедным." 10 Но, заметив ┰ (это), Иисус сказал им: "Почему вы беспокоите ┰ женщину? Ведь она сделала Мне доброе ┰ дело, 11 так как бедные всегда будут с вами, а Я не всегда буду с вами. 12 Потому что, вылив это притирание ┰ на Моё тело, она сделала это, чтобы подготовить (его) к захоронению. 13 Я уверяю вас ┰, где бы ни было проповедано ┰ это евангелие во всём мире, то, что она сделала, будет так-же рассказано в память о ней".
This woman had an urge to come to Jesus and to pour on Him her expansive perfume. Whether she knew about His plans to die in Jerusalem or not will remain a mystery, and so her true motivation for doing it. However, sometimes God produces urges in people to do something they cannot explain. They get a desire to do something they can rationalize away. One may have a persistent urge to study the Bible on a deeper level, to go to a certain place and preach the gospel, or to pray for a certain person or need. He or she could use the time and resources for something more praiseworthy in the community, like feeding the hungry or providing free medical services. Yet, serving Jesus by proclaiming the gospel is not only a good and praiseworthy thing, it is a more excellent deed than any act of charity. These urges to participate in the gospel in any, even smallest capacity, contributing to salvation of people of the world are parts of the overall effort of the Holy Spirit to save as many people as possible. These urges require faith and obedience instead of rationalizing. No-one, most likely including the woman herself, knew what she was actually doing. By following her urge to serve Jesus, she became a part of the gospel that has been proclaimed to the whole world. We do not know her name, but more people know what she has done than what the most charitable and philanthropic people did in the entire human history. Obeying these urges, we do our parts in the orchestrated by God providential work of the Holy Spirit. We will never know all of the purposes of those urges that God has had in mind, but we can follow them and see God at work (Phil. 2:12-14). To feel this guidance of the Holy Spirit, one must submit himself or herself to be used by God and to follow His lead without rationalizing and objecting. God uses those who willingly commit themselves to serve Him and continue in that commitment to the end (Rom. 12:1). The more one obeys the leading of the Holy Spirit, the more God leads and uses him or her in His gospel movement. It does not come to a person unconditionally. One must come to Jesus first, give to Him the most precious things he or she has, and then obey His leading. God only knows how and why He will be using everything He has given to us. This is why we will never be able to mimic or reproduce the work of the Spirit, but one who is born again and obedient to Him, will feel His moves and will follow them (John 3:8). This is why a revival of nominal, pragmatic, programmatic, and rational Christianity absolutely requires repentance of all and any known sins, abandoning them, and fully committing self to follow the lead of the Holy Spirit in wherever way He wants to use a person along with giving Him everything he or she has to use. God knew that there would be no time for the body of Jesus to be balsamized, so He urged this woman to do it beforehand. There is always an important reason God urges people to do something, but He almost never explains what this reason is.
У цієї жінки було спонукання прийти до Ісуса та вилити на Нього свій дорогий аромат. Чи знала вона про Його плани померти в Єрусалимі чи ні, це залишиться загадкою, а отже й її справжня мотивація для цього. Однак, іноді Бог спонукає людей робити те, що вони не можуть пояснити. У них з'являється бажання зробити щось, що вони могли б раціоналізувати до того щоб це не робити. У кого-сь може бути постійне бажання вивчати Біблію на більш глибокому рівні, піти у певне місце та проповідувати євангеліє або молитися за певну людину або потребу. Вона могла б використовувати час і ресурси для чогось більш шанованого в суспільстві, наприклад, для годування голодних або надання безкоштовних медичних послуг. Проте, служіння Ісусу через проголошення євангелія - це не тільки гарна та гідна похвали справа, а й більш досконала справа, ніж будь-який прояв милосердя. Ці спонукання брати участь в євангелії в будь-якій, навіть найменшій якості, сприяючи спасінню людей цього світу, є частиною загальних зусиль Святого Духа з спасіння якомога більшого числа людей. Ці спонукання вимагають віри та слухняності замість раціоналізації. Ніхто, швидше за все, включаючи саму цю жінку, не знав, що вона насправді робила. Слідуючи своєму спонуканню служити Ісусові, вона стала частиною євангелія, яке було проголошено по всьому світу. Ми не знаємо її імені, але більше людей знають те, що вона зробила, ніж те, що робили самі благодійні та філантропічні люди за всю історію людства. Підкоряючись цим спонуканням, ми виконуємо свою роль в організованій Богом провіденціальній роботі Святого Духа. Ми ніколи не дізнаємося всіх цілей тих мотивів, які мав Бог, але ми можемо слідувати їм та бачити Бога в дії (Филип. 2:12-14). Щоб відчувати це керівництво Святого Духа, людина мвє підпорядкувати себе Богу та слідувати Його прикладу, не раціоналізуючи та не заперечуючи. Бог використовує тих, хто добровільно присвячує себе служінню Йому та продовжує виконувати це зобов'язання до кінця (Рим. 12:1). Чим більше людина підпорядковується керівництву Святого Духа, тим більше Бог веде та використовує її в Своєму євангельському русі. Це не приходить до людини безумовно. Людина має спочатку прийти до Ісуса, віддати Йому найдорожче, що у неї є, а потім бути слухняноюю Його керівництву. Тільки Богу відомо, як і чому Він буде використовувати все, що Він нам дає. Ось чому ми ніколи не зможемо імітувати або відтворювати роботу Духа, але той, хто народжений знову та слухняний Йому, буде відчувати Його рухи та буде дотримуватися їх (Івана 3:8). Ось чому відродження номінального, прагматичного, програмного та раціонального християнства абсолютно вимагає покаяння у всіх і будь-яких відомих гріхах, відмови від них і повної само-посвяти на те, щоб слідувати Святому Духу всюди, де Він хоче використовувати людину віддаючи Йому все, що вона має. Бог знав, що у Ісуса не буде часу на бальзамування, тому Він заздалегідь спонукав цю жінку зробити це. Завжди є важлива причина, по якій Бог спонукає людей щось робити, але Він майже ніколи не пояснює, що це за причина.
У этой женщины было побуждение прийти к Иисусу и вылить на Него свой дорогой аромат. Знала ли она о Его планах умереть в Иерусалиме или нет, это останется загадкой, а следовательно и её истинная мотивация для этого. Однако, иногда Бог побуждает людей делать то, что они не могут объяснить. У них появляется желание сделать что-то, что они могли бы рационализировать до того чтобы это не делать. У кого-то может быть постоянное желание изучать Библию на более глубоком уровне, пойти в определённое место и проповедовать евангелие или молиться за определённого человека или потребность. Он мог бы использовать время и ресурсы для чего-то более уважаемого в обществе, например, для кормления голодных или предоставления бесплатных медицинских услуг. Тем не менее, служение Иисусу через провозглашение евангелия - это не только хорошее и достойное похвалы дело, но и более совершенное дело, чем любое проявление милосердия. Эти побуждения участвовать в евангелии в любом, даже самом маленьком качестве, способствуя спасению людей этого мира, являются частью общих усилий Святого Духа по спасению как можно большего числа людей. Эти побуждения требуют веры и послушания вместо рационализации. Никто, скорее всего, включая саму эту женщину, не знал, что она на самом деле делала. Следуя своему побуждению служить Иисусу, она стала частью евангелия, которое было провозглашено по всему миру. Мы не знаем её имени, но больше людей знают то, что она сделала, чем то, что делали самые благотворительные и филантропические люди за всю историю человечества. Подчиняясь этим побуждениям, мы выполняем свою роль в организованной Богом провиденциальной работе Святого Духа. Мы никогда не узнаем всех целей тех побуждений, которые имел Бог, но мы можем следовать им и видеть Бога в действии (Фил. 2:12-14). Чтобы чувствовать это руководство Святого Духа, человек должен подчинить себя Богу и следовать Его примеру, не рационализируя и не возражая. Бог использует тех, кто добровольно посвящает себя служению Ему и продолжает выполнять это обязательство до конца (Рим. 12:1). Чем больше человек подчиняется руководству Святого Духа, тем больше Бог ведёт и использует его в Своём евангельском движении. Это не приходит к человеку безусловно. Человек должен сначала прийти к Иисусу, отдать Ему самое драгоценное, что у него есть, а потом повиноваться Его руководству. Только Богу известно, как и почему Он будет использовать всё, что Он нам даёт. Вот почему мы никогда не сможем имитировать или воспроизводить работу Духа, но тот, кто рождён заново и послушен Ему, будет чувствовать Его движения и будет следовать им (Ивана 3:8). Вот почему возрождение номинального, прагматичного, программного и рационального христианства абсолютно требует покаяния во всех и любых известных грехах, отказа от них и полного само-посвящения, чтобы следовать Святому Духу везде, где Он хочет использовать человека отдавая Ему всё, что него есть. Бог знал, что у Иисуса не будет времени на бальзамирование, поэтому Он заранее побудил эту женщину сделать это. Всегда есть важная причина, по которой Бог побуждает людей что-то делать, но Он почти никогда не объясняет, что это за причина.
14 Then one of the twelve named Judas Iscariot, having gone to the priests, 15 said: "What are you willing ┰ to give me, and I will hand Him over ┰ to you?" And they paid him thirty silver coins ┰. 16 And from that time ┰, he was looking for an opportunity ┰ to hand ┰ Him over.
14 Тоді один із дванадцятьох на ім'я Юда Іскаріот, пішовши до священиків, 15 сказав: "Що ви згодні ┰ мені дати, а я вам Його видам ┰?" І вони заплатили йому тридцять срібних монет ┰. 16 І з того часу ┰ він шукав можливість ┰ Його видати ┰.
14 Тогда один из двенадцати по имени Иуда Искариот, пойдя к священникам, 15 сказал: "Что вы согласны ┰ мне дать, а я вам Его выдам ┰?" И они заплатили ему тридцать серебряных монет ┰. 16 И с того времени ┰ он искал возможность ┰ Его выдать ┰.
When Judas came to the priests, he was going to betray Jesus no matter what they would offer him for that. His question was not contingent on the amount of money they would offer. He was just negotiating the price, but they knew he would do it for any amount. This is why the amount was so low. This shows that Judas' primary motivation was not his greed. He would betray Jesus even if they did not pay him anything. There was something else, much more powerful. He was just trying to monetize what he was going to do anyways. Apart from the providential concatenation of circumstances that God arranged to fulfill His prophecy (Zech. 11:12–13) and Satanic possession of Judas (John 6:70; Luke 22:3), there were personal human factors of this betrayal. Judas was a thief and his attachment to Jesus was strictly pragmatic (John 12:6). He assumed the position of handling Jesus' finances in order to help himself with some of the money that were donated to Him and His ministry. Additionally, as the rest of the students, he was hoping that Jesus would become the new king of Israel and he would assume a much bigger position with more opportunities of theft and corruption. When these hopes proved to be false, he decided to get on the good side with the existing authorities by denouncing his allegiance to Jesus and helping them to arrest Him. It is obvious from his later suicide that he did not want Jesus to be executed, but just arrested (Matt. 27:3-4). Some people still follow Jesus for pragmatic reasons. The allure of money and influence attract such people who do whatever they need to do to become rich and important, but they leave Christianity and defame the church once the allure of the world becomes stronger. It is not that they suddenly become fake believers or "lose faith," it is what was boiling inside of them for a long time finally comes out. They are not necessarily evil people who want to destroy the church, but by aligning themselves with the world and following the attraction of fame and money, they just take another route of the same path. Others apostatize because of the broken false hopes when instead of orderly and prosperous lives, they encounter public shame, poverty, and persecutions for their faith. It may seem that they do it because their faith is weak or they are more attracted by the worldly benefits, but in reality, their pretentiousness disappears and their true disposition of the heart becomes obvious (1 John 2:19). There must be much deeper problems that people harbor pretending to be Christians that motivate them to later deny their faith in Jesus. The truth is, many of those who come to church or consider themselves Christians, are not born again. Revival can be defined as re-evangelizing the Christians. Its goal is to lead the true believers to the Cross as the source of their spiritual vitality and releasing them from the bondage of their lazy and sinful lifestyles (Heb. 12:1). It is also an attempt to bring into real personal relationship with Jesus through repentance those who for any reason only pretend to be His followers. Many of them got used to this pretence so much and for so long that they genuinely believe that their faith is genuine. For this reason, revival is as vital for believers as evangelism is vital for non-believers. It allows to give professing Christians an inner motivation to persevere through anything and not to become apostates the way Judas did. Not all pretending confessors of faith in Christ will be revived. Those with purely pragmatic motivations and no real commitment to Jesus will not find anything appealing in revival. Only those, who value money and fame less than their spiritual life can be persuaded to change their values, abandon their sins, greed, and self-promotion, and to fully commit themselves to following Jesus through anything that would ever stand on their way.
Коли Юда прийшов до священиків, він збирався зрадити Ісуса, що б вонийому за це не запропонували. Його питання не залежало від суми грошей, яку вони запропонували. Він просто торгувався з ними про ціну, але вони знали, що він зробить це за будь-яку суму. Ось чому ціна була такою низькою. Це показує, що головною мотивацією Юди була не жадібність. Він зрадив би Ісуса, навіть якби йому нічого не заплатили. Було щось ще, набагато вагоміше. Він просто намагався монетизувати те, що збирався робити в будь-якому випадку. Крім провіденціального збігу обставин, які Бог влаштував для виконання Свого пророцтва (Захарія 11:12-13) і сатанинського володіння Юдою (Івана 6:70; Луки 22:3), існували ще особисті людські фактори цієї зради. Юда був злодієм, і його прихильність до Ісуса була суто прагматичною (Івана 12:6). Він зайняв позицію розпорядника фінансів Ісуса, щоб подбати про себе частиною грошей, які були пожертвувані Ісусу та Його служінню. До того ж, як і інші учні, він сподівався, що Ісус стане новим королем Ізраїлю, й він займе набагато більше становище з більш великою кількістю можливостей для злодійства та корупції. Коли ці надії виявилися помилковими, він вирішив стати на бік існуючої влади, залишивши свою вірність Ісусові, та допоміг їм Його заарештувати. З його пізнішого самогубства очевидно, що він не хотів, щоб Ісуса стратили, але щоб Його просто заарештували (Матв. 27:3-4). Деякі люди до сих пір слідують за Ісусом з прагматичних причин. Чарівність грошей і впливу залучає таких людей, які роблять все, що потрібно для того, щоб стати багатими та важливими, але вони залишають християнство та паплюжать церкву, як тільки чарівність світу стає сильнішою. Справа не в тому, що вони раптово стають фальшивими віруючими або "втрачають віру", але це те, що кипіло всередині них довгий час нарешті вийшло назовні. Це не обов'язково злі люди, які хочуть зруйнувати церкву, але, приєднавшись до світу та дотримуючись тяжінню слави та грошей, вони просто йдуть іншим курсом того ж шляху. Інші відступають через розбиті помилкові надії, коли замість впорядкованого та благополучного життя вони накаються на громадську ганьбу, бідність та гоніннями за свою віру. Може здатися, що вони роблять це, тому що їхня віра слабка або їх більше приваблюють світські блага, але насправді їх претензійність зникає, і їхня справжня диспозиція серця стає очевидною (1 Івана 2:19). Повинні бути набагато глибші проблеми, які люди таять у собі, прикидаючись християнами, які спонукають їх пізніше відректися від своєї віри в Ісуса. Насправді багато хто з тих, хто приходить до церкви або вважає себе християнами, не народилися знову. Відродження можна визначити як повторну євангелізацію християн. Його мета - це привести справжніх віруючих до Хреста як джерела їх духовної життєвої сили та звільнити їх від рабства їх ледачого та гріховного способу життя (Євр. 12:1). Це також спроба через покаяння привести в справжні особисті відносини з Ісусом тих, хто з якоїсь причини тільки прикидається Його послідовниками. Багато з них настільки звикли до цього удавання, що самі щиро вірять в істинність своєї віри. З цієї причини пробудження так само важливе для віруючих, як євангелізація життєво важлива для невіруючих. Воно дає християнам внутрішню мотивацію до того, щоб вони вистояли через усе та не стали відступниками, як це зробив Юда. Не всі удавані сповідники віри в Христа будуть пробуджені. Ті, у кого чисто прагматичні мотиви та жодного реального присвяченя Ісусу, не знайдуть нічого привабливого в пробудженні. Тільки ті, хто цінує гроші та славу меньше свого духовного життя, можуть бути переконаними змінити свої цінності, відмовитися від своїх гріхів, жадібності та самореклами та повністю присвятити себе слідуванню за Ісусом через усе, що коли-небудь може стати на їхньому шляху.
Когда Иуда пришёл к священникам, он собирался передать Иисуса, что бы они ему за это ни предложили. Его вопрос не зависел от суммы денег, которую они предложили. Он просто торговался с ними о цене, но они знали, что он сделает это за любую сумму. Вот почему цена была такой низкой. Это показывает, что главной мотивацией Иуды была не жадность. Он предал бы Иисуса, даже если бы ему ничего не заплатили. Было что-то ещё, гораздо более весомое. Он просто пытался монетизировать то, что собирался делать в любом случае. Помимо провиденциального стечения обстоятельств, которые Бог устроил для исполнения Своего пророчества (Захария 11:12–13) и сатанинского обладания Иудой (Иоанна 6:70; Луки 22:3), существовали ещё личные человеческие факторы этого предательства. Иуда был вором, и его привязанность к Иисусу была чисто прагматичной (Ивана 12:6). Он занял позицию распорядителя финансов Иисуса, чтобы позаботиться о себе частью денег, которые были пожертвованы Иисусу и Его служению. Вдобавок, как и остальные ученики, он надеялся, что Иисус станет новым королём Израиля, и он займёт гораздо большее положение с большим количеством возможностей воровства и коррупции. Когда эти надежды оказались ложными, он решил встать на сторону существующей власти, оставив свою верность Иисусу, и помог им Его арестовать. Из его более позднего самоубийства очевидно, что он не хотел, чтобы Иисуса казнили, а чтобы Его просто арестовали (Матв. 27:3-4). Некоторые люди до сих пор следуют за Иисусом по прагматическим причинам. Очарование денег и влияния привлекает таких людей, которые делают всё, что нужно для того, чтобы стать богатыми и важными, но они оставляют христианство и порочат церковь, как только очарование мира становится сильнее. Дело не в том, что они внезапно становятся фальшивыми верующими или "теряют веру", но это то, что кипело внутри них долгое время наконец вышло наружу. Это не обязательно злые люди, которые хотят разрушить церковь, но, присоединившись к миру и следуя притяжению славы и денег, они просто идут другим курсом того же пути. Другие отступают из-за разбитых ложных надежд, когда вместо упорядоченной и благополучной жизни они сталкиваются с общественным позором, бедностью и гонениями за свою веру. Может показаться, что они делают это, потому что их вера слабая или их больше привлекают мирские блага, но на самом деле их притворство исчезает, и их истинное расположение сердца становится очевидным (1 Ивана 2:19). Должны быть гораздо более глубокие проблемы, которые люди таят в себе, притворяясь христианами, которые побуждают их позже отречься от своей веры в Иисуса. На самом деле многие из тех, кто приходит в церковь или считает себя христианами, не родились заново. Возрождение можно определить как повторную евангелизацию христиан. Его цель - это привести истинных верующих ко Кресту как источнику их духовной жизненной силы и освободить их от рабства их ленивого и греховного образа жизни (Евр. 12:1). Это также попытка через покаяние привести в настоящие личные отношения с Иисусом тех, кто по какой-либо причине только притворяется Его последователями. Многие из них настолько привыкли к этому притворству, что сами искренне верят в истинность своей веры. По этой причине пробуждение так же важно для верующих, как евангелизация жизненно важна для неверующих. Это дает христианам внутреннюю мотивацию к тому, чтобы они выстояли через всё и не стали отступниками, как это сделал Иуда. Не все притворные исповедники веры во Христа будут пробуждены. Те, у кого чисто прагматические мотивы и никакой настоящей посвящённости Иисусу, не найдут ничего привлекательного в пробуждении. Только те, кто ценит деньги и славу меньше своей духовной жизни, могут быть переубеждены изменить свои ценности, отказаться от своих грехов, жадности и саморекламы и полностью посвятить себя следованию за Иисусом через всё, что когда-либо может встать на их пути.
17 And on the first (day) of the festival of unyeasted ┰ bread, the students approached ┰ Jesus saying: "Where would You like ┰ (us) to prepare for you to eat the Passover ┰ (meal)?" 18 And He said: "Go into the city, to a certain man, and tell him: 'The Teacher says: 'My time is near, I am celebrating ┰ the Passover with My students at your (place).'" 19 And the students did as Jesus ordered them, and prepared the Passover.
17 І в перший (день) свята бездріжджового ┰ хліба, учні підійшли ┰ до Ісуса кажучи: "Де б Ти хотів ┰ (щоб ми) приготували Тобі їсти Пасху ┰?" 18. А Він сказав: "Підіть до міста до певного чоловіка та скажіть йому: 'Учитель каже: 'Прийшов ┰ Мій час, Я виконую Пасху з Моїми учнями у тебе.''" 19 Та учні зробили як Ісус наказав їм, і приготували Пасху.
17 И в первый (день) праздника бездрожжевого ┰ хлеба, ученики подошли ┰ к Иисусу говоря: "Где бы Ты хотел ┰ (чтобы мы) приготовили Тебе есть Пасху ┰?" 18 А Он сказал: "Пойдите в город к определённому человеку и скажите ему: 'Учитель говорит: 'Пришло ┰ Моё время, Я исполняю Пасху с Моими учениками у тебя.'" 19 И ученики сделали как Иисус приказал им, и приготовили Пасху.
Matthew skips the details of identifying the man, in whose house Jesus decided to observe His last Passover meal, which Mark and Luke, on the other hand, described as a man carrying a jar of water (Mark 14:13; Luke 22:10) but still not mentioning his name. Jesus meant a specific man, but He did not reveal his identity to all His students because in verses 14 through 16, Judas is told to already start seeking an opportunity for arresting Jesus. Obviously, Jesus did not want to be arrested before He had His last Passover meal with His students (Luke 22:15). Like it or not, but because revival by its nature confronts people's sins and their sinful lifestyles, because it requires radical changes in their lives by moving them away from their sins, there will always be people who will seek to discredit, smear, and arrest those who promote revival. Although there must not be any unconfessed sin or any shortcoming amongst the agents of revivals, they must be extremely careful and wise not to disclose everything to the general public. Anything that can be misrepresented and used to stop revival must be kept away from the public eye and ear. This is why, when Jesus sent out His followers, He commanded them to be both simple and wise (Matt 10:16). You should understand that you are sent as sheep into the midst of wolves and wolves are vicious by their nature regardless of how nice they are to you in public. Jesus never disclosed or entrusted Himself to anyone but His Father not because He did not know what people might do, but precisely because He knew everyone and had no illusion about what they would do (John 2:24). You make one little mistake and you become their meal. The craftiest of them will verbally cook you on their media and the mob will verbally crucify you. As revival requires an active change of lifestyle, it also might require some Christians to change their passive theology and practices. Not all of those Christians will be happy to be forced to do so, and for that reason, they might as well join or even lead the mob in going after you. You owe it to Christ and to yourself not to give them anything they can use to shut you and revival down. If Jesus was careful even with His own students, you can never be too careful either.
Матвій опускає деталі ідентифікації людини, в будинку якої Ісус вирішив мати Свію останню пасхальну вечерю, котрого, з іншого боку, Марк і Лука описали як людину, що несла глек з водою (Марка 14:13; Луки 22:10), але все ще не називаючи його імені. Ісус мав на увазі конкретну людину, але Він не розкрив її особистість усім Своїм учням, тому що у віршах з 14 по 16 Юда вже почав шукати можливість для арешту Ісуса. Очевидно що Ісус не хотів, щоб Його заарештували до того, як Він провів Свію останню пасхальну вечерю зі Своїми учнями (Луки 22:15). Подобається вам це чи ні, але оскільки пробудження за своєю природою протистоїть гріхам людей та їх гріховному способу життя, оскільки воно вимагає радикальних змін в їхньому житті тим щоб видалити їх від їх гріхів, вавжди знайдуться люди, які будуть прагнути дискредитувати, очорнити та навіть заарештувати тих, хто сприяє відродженню. Хоча серед агентів пробуджень не повинно бути нерозкритого гріха або будь-яких недоліків, вони повинні бути надзвичайно обережними та мудрими, щоб не розкривати всього широкому загалу. Все, що може бути спотворене та використане для зупинки пробудження, має зберігатися далеко від очей і вух громадськості. Ось чому, коли Ісус послав Своїх послідовників, Він наказав їм бути простими та мудрими (Матв. 10:16). Ви маєте розуміти, що ви послані, як вівці посеред вовків, а вовки за своєю природою нещадні, незалежно від того, наскільки добре вони ставляться до вас на публіці. Ісус ніколи не відкривав і не довіряв Себе нікому крім Свого Отця, не тому, що Він не знав, що люди можуть зробити, а саме тому, що Він знав кожного та не плекав ілюзій щодо того, що вони будуть робити (Івана 2:24). Вам варто зробити одну маленьку помилку щоб стати їх обідом. Найхитріші з них усно підсмажать вас на своїх інформаційних каналах, а натовп вас словесно разіпне. Оскільки пробудження вимагає активної зміни способу життя, воно також може зажадати від деяких християн зміни свого пасивного богослов'я та практики. Не всі такі християни будуть задоволені, якщо їх змусити це зробити, і з цієї причини вони можуть приєднатися до переслідуючого вас натовпу або навіть очолити його. Це ваш обов'язок перед Христом і самими собою не давати їм нічого, що вони можуть використувати, щоб зупинити вас і відродження. Якщо Ісус був обережний навіть зі Своїми власними учнями, ви теж ніколи не зможете бути занадто обережними.
Матвей опускает детали идентификации человека, в доме которого Иисус решил иметь Свой последний пасхальный ужин, которого, с другой стороны, Марк и Лука описали как человека, нёсшего кувшин с водой (Марка 14:13; Луки 22:10), но всё ещё не называя его имени. Иисус имел в виду конкретного человека, но Он не раскрыл его личность всем Своим ученикам, потому что в стихах с 14 по 16 Иуда уже начал искать возможность для ареста Иисуса. Очевидно что Иисус не хотел, чтобы Его арестовали до того, как Он провёл свой последний пасхальный ужин со Своими учениками (Луки 22:15). Нравится вам это или нет, но поскольку пробуждение по своей природе противостоит грехам людей и их греховному образу жизни, поскольку оно требует радикальных изменений в их жизни тем чтобы удалить их от их грехов, всегда найдутся люди, которые будут стремиться дискредитировать, очернить и даже арестовать тех, кто способствует возрождению. Хотя среди агентов пробуждений не должно быть нераскрытого греха или каких-либо недостатков, они должны быть чрезвычайно осторожными и мудрыми, чтобы не раскрывать всего широкой публике. Всё, что может быть искажено и использовано для остановки пробуждения, должно храниться вдали от глаз и ушей общественности. Вот почему, когда Иисус послал Своих последователей, Он приказал им быть простыми и мудрыми (Матв. 10:16). Вы должны понимать, что вы посланы, как овцы посреди волков, а волки по своей природе беспощадные, независимо от того, насколько хорошо они относятся к вам на публике. Иисус никогда не открывал и не доверял Себя никому кроме Своего Отца, не потому, что Он не знал, что люди могут сделать, а именно потому, что Он знал каждого и не питал иллюзий относительно того, что они будут делать (Ивана 2:24). Вам стоит сделать одну маленькую ошибку чтобы стать их обедом. Самые хитрые из них устно поджарят вас на своих информационных каналах, а толпа вас словесно распнёт. Поскольку пробуждение требует активного изменения образа жизни, оно также может потребовать от некоторых христиан изменения своего пассивного богословия и практики. Не все такие христиане будут довольны, если их заставить это сделать, и по этой причине они могут присоединиться к преследующей вас толпе или даже возглавить её. Это ваш долг перед Христом и самими собой не давать им ничего, что они могут использовать, чтобы остановить вас и возрождение. Если Иисус был осторожен даже со Своими собственными учениками, вы тоже никогда не сможете быть слишком осторожными.
20 And, as the evening came, He reclined with the twelve ┰. 21 And, while eating, He said to them: "I assure you ┰, one of you will hand ┰ Me over." 22 And, having become very sad ┰, they began saying to Him: "Which one? Is it me, Master?" 23 And He said in response ┰: "The one who dips ┰ with Me (his) hand into the bowl, he will hand Me over. 24 On one hand, the Son of Adam ┰ is going to ┰ die ┰ just as it is written about Him, but woe to a man, by whom the Son of Adam ┰ is headed over. It would be better for him if that man had not been born ┰." 25 And Judas, who was (trying to) hand Him over, also said in response ┰: "It is not me, Teacher ┰, is it ┰?" He ┰ said to him: "(As) you say ┰."
20 І коли настав вечір, Він приліг ┰ з дванадцятьма ┰. 21 І поки Він їв, Він сказав їм: "Я запевняю вас ┰, один з вас Мене видасть". 22 І, дуже засмутившись ┰, вони почали говорити Йому: "Хто (саме)? Це я, Пане?" 23 І Він сказав у відповідь ┰: "Той, хто опускає разом зі Мною (свою) руку у блюдо, той видасть Мене.24 З одного боку, Син Адама ┰ має померти ┰ як про Нього написано; але горе людині, якою Син Адама ┰ видається. Для неї було б краще, якби ця людина не народилася ┰." 25 І Юда, який (намагався) Його видати, також сказав у відповідь ┰: "Це не я, Вчителю ┰, чи не так ┰?" Він ┰ сказав йому: "(Саме як) ти кажеш ┰".
20 И когда наступил вечер, Он прилёг ┰ с двенадцатью ┰. 21 И пока Он ел, Он сказал им: "Я уверяю вас ┰, один из вас Меня выдаст." 22 И, очень расстроившись ┰, они начали говорить Ему: "Кто (именно)? Это я, Господин?" 23 И Он сказал в ответ ┰: "Тот, кто опускает вместе со Мной (свою) руку в блюдо, тот Меня выдаст. 24 С одной стороны, Сын Адама ┰ должен умереть ┰ как о Нём написано, но горе человеку, которым Сын Адама ┰ выдаётся. Для него было бы лучше, если бы этот человек не родился ┰." 25 И Иуда, который (пытался) Его выдать, также сказал в ответ ┰: "Это не я, Учитель ┰, не так-ли ┰?" Он ┰ сказал ему: "(Именно как) ты говоришь ┰".
There are two independent ways to look at the betrayal of Jesus. On one hand, Jesus came to die for the sins of the whole world and had to go to the Cross one way or the other. On the other hand, Judas who betrayed Him bore the full responsibility for handing Him over. God accomplishes His plans by using the faults of men like Judas or Pharaoh in the story of Exit, but those faults remain as such even though they become a part of God's story of redemption. God sometimes accomplishes His purpose because of what people do, and sometimes in-spite of who they are. No disobedience to His will can alter His plans, and nothing that is done against His will can deprive Him of His omnipotence. God always has the last word in any situation. Understanding the overarching sovereignty of God has been a great comfort for those Christians, who, like Jesus, were betrayed by some of their own
(Matt 10:21). This story teaches us to be faithful to the end and know that no hair on our heads would fall without God allowing it to. This was a euphemism for one's head to be cut off. On the other hand, just because God allows a bad thing to take place, it does not justify anyone in any wrongdoing. Anyone who betrays Christ or anyone of His church chooses the fate that is worse than not having been conceived in the first place. In other words, it is better to die a Christian than to ever live without Jesus.
When a Christian does a damage to God's church trying to get on the good side of this world, presenting it and its leadership in a bad light, it constitutes a betrayal that God will personally punish
(1 Cor. 3:17). A spiritually revived church does not promote people who promote themselves, it does not accept those who want to make it less effective or less influential. On the contrary, Christians stick together and protect each other. If there is a sin going on in a church, it is the responsibility of the church to call it out and to deal with an unrepentant sinner by dissociation from him or her
(1 Cor. 5:12-13), but it does not tolerate inside fighting and self-promotion. It certainly does not let the sinful and pretentious world be its judge
(1 Cor. 6:5-8). Using any kind of popular media to go after other Christians or after the church in general in order to become known or for any other reason is beneath the standard of a true Christian. Such behavior must be called out and, if the person or a group of Christians persist in their destructive behavior, the church should deal with them the same way as with those who bring other kinds of sins into the church. A Christian should expect the world to resist revival. It is only natural for unregenerate people to resist God's movement, but God has a special wrath for those, who resist revival and damages the church and its influence from the inside. They do the same to other believers as Judas did to Jesus.
Judas did not want Jesus to be killed, he just wanted to get on the good side of this world. Yet, when he handed Jesus over to the people of this world, they crucified Him. Likewise, Christians may not be driven by a desire to damage or destroy Christ's church, but trying to please the world at the expanse of other believers will allow the world to damage or destroy the church and its influence
(Jacob 4:4). Judas must be an example of how not to treat your church, its leaders, and other believers.
Є два незалежних погляда на зраду Ісуса. З одного боку, Ісус прийшов померти за гріхи всього світу та так чи інакше мав був піти на Хрест. З іншого боку, Юда, який Його зрадив, ніс повну відповідальність за Його видачу. Бог виконує Свої плани, використовуючи провини людей, подібних Юді або фараону в історії Виходу, але ці провини залишаються такими, навіть якщо вони стають частиною Божої історії спокутування. Іноді Бог досягає Своєї мети завдяки тому, що роблять люди, а іноді - всупереч тому, ким вони є. Ніяка непокору Його волі не може змінити Його плани, і ніщо з того, що зроблено проти Його волі, не може позбавити Його всемогутності. У будь-якій ситуації останнє слово завжди залишається за Богом. Розуміння всеосяжного суверенітету Бога було великою втіхою для тих християн, які, як і Ісус, були видані деякими зі своїх
(Матв. 10:21). Ця історія вчить нас бути вірними до кінця та знати, що жодна волосина на нашій голови не впаде, якщо Бог того не дозволить. Це був евфемізм для відсікання голови. З іншого боку, тільки тому, що Бог допускає погані речі, це нікого не виправдовує в будь-яких провинах. Той, хто зраджує Христа або кого-небудь з Його церкви, обирає гіршу долю, аніж взагалі не бути зачатим. Іншими словами, краще померти християнином, аніж будь-коли жити без Ісуса.
Коли християнин завдає шкоди Божій церкві намагаючись стати на хорошу сторону цього світу, представляючи її та її керівництво в поганому світлі, це являє собою зраду, яку Бог покарає особисто
(1 Кор. 3:17). Духовно відроджена церква не просуває людей, які просувають себе, вона не сприймає тих, хто хоче зробити її менш ефективною або менш впливовою. Навпаки, християни тримаються разом і захищають один одного. Якщо в церкві твориться гріх, вона сама несе відповідальність за те, щоб виявити його та мати справу з нерозкаяним грішником шляхом роз'єднання з ним
(1 Кор. 5:12-13), але вона не терпить внутрішні сварки та саморекламу. Вона безумовно не дозволяє грішному та удаваному світу бути її суддею
(1 Кор. 6:5-8). Використання будь-яких популярних засобів масової інформації для переслідування інших християн або церкви в цілому для того, щоб стати відомими, або з якоїсь іншої причини - це нижче стандарту справжнього християнина. Така поведінка має бути викрита, і, якщо людина або група християн впираються у своїй руйнівній поведінці, церква повинна поводитися з ними так само, як і з тими, хто вносить з собою до церкви будь-які інші гріхи. Християнин повинен очікувати, що світ буде чинити опір пробудженню. Для невідроджених людей це природно чинити опір руху Бога, але Бог відчуває особливий гнів до тих, хто чинить опір пробудженню та завдає шкоди церкві та її впливу зсередини. Вони вчіняють з іншими віруючими так само, як Юда вчинив з Ісусом.
Юда не хотів, щоб Ісус був убитий, він просто хотів стати на хорошу сторону цього світу. Проте, коли він передав Ісуса людям цього світу, вони Його розіп'яли. Точно так само християни можуть не бути спонукувані бажанням зашкодити або зруйнувати церкву Христа, але спроби догодити світу за рахунок інших віруючих дозволяє світу шкодити або руйнувати церкву та її вплив
(Як. 4:4). Юда має бути прикладом того, як не можна ставитися до своєї церкви, її лідерів та інших віруючих.
Есть два независимых взгляда на предательство Иисуса. С одной стороны, Иисус пришёл умереть за грехи всего мира и так или иначе должен был пойти на Крест. С другой стороны, Иуда, который Его предал, нёс полную ответственность за Его выдачу. Бог выполняет Свои планы, используя провинности людей, подобных Иуде или фараону в истории Выхода, но эти провинности остаются таковыми, даже если они становятся частью Божьей истории искупления. Иногда Бог достигает Своей цели благодаря тому, что делают люди, а иногда - вопреки тому, кем они есть. Никакое неповиновение Его воле не может изменить Его планы, и ничто из того, что сделано против Его воли, не может лишить Его всемогущества. В любой ситуации последнее слово всегда остается за Богом. Понимание всеобъемлющего суверенитета Бога было большим утешением для тех христиан, которые, как и Иисус, были преданы некоторыми из своих-же
(Матв. 10:21). Эта история учит нас быть верными до конца и знать, что ни один волос на нашей головы не упадет, если Бог того не позволит. Это был эвфемизм для отсечения головы. С другой стороны, только потому, что Бог допускает плохие вещи, это никого не оправдывает в каких-либо проступках. Любой, кто предаёт Христа или кого-либо из Его церкви, выбирает худшую судьбу, чем вообще не быть зачатым. Другими словами, лучше умереть христианином, чем когда-либо жить без Иисуса.
Когда христианин наносит ущерб Божьей церкви, пытаясь стать на хорошую сторону этого мира, представляя её и её руководство в плохом свете, это представляет собой предательство, которое Бог накажет лично
(1 Кор. 3:17). Духовно возрождённая церковь не продвигает людей, которые продвигают себя, она не воспсринимает тех, кто хочет сделать её менее эффективной или менее влиятельной. Напротив, христиане держатся вместе и защищают друг друга. Если в церкви творится грех, она сама несёт ответственность за то, чтобы выявить его и иметь дело с нераскаявшимся грешником путём разобщения с ним
(1 Кор. 5:12-13), но она не терпит внутренние ссоры и саморекламу. Она определённо не позволяет грешному и притворному миру быть её судьей
(1 Кор. 6:5-8). Использование любых популярных средств массовой информации для преследования других христиан или церкви в целом для того, чтобы стать известными, или по любой другой причине - это ниже стандарта истинного христианина. Такое поведение должно быть обличено, и, если человек или группа христиан упорствуют в своём разрушительном поведении, церковь должна поступать с ними так же, как с теми, кто вносит с собой в церковь любые другие грехи. Христианин должен ожидать, что мир будет сопротивляться пробуждению. Для невозрожденных людей естественно сопротивляться движению Бога, но Бог испытывает особый гнев к тем, кто сопротивляется пробуждению и наносит ущерб церкви и её влиянию изнутри. Они поступают с другими верующими так же, как Иуда поступил с Иисусом.
Иуда не хотел, чтобы Иисус был убит, он просто хотел стать на хорошую сторону этого мира. Тем не менее, когда он передал Иисуса людям этого мира, они Его распяли. Точно так же христиане могут не быть движимы желанием повредить или разрушить церковь Христа, но попытки угодить миру за счёт других верующих позволяет миру вредить или разрушать церковь и её влияние
(Иак. 4:4). Иуда должен быть примером того, как нельзя относиться к своей церкви, её лидерам и другим верующим.
26 And, while they were eating, Jesus took ┰ bread and, having given praise ┰, He broke it and, (while) giving it to the students, He said: "Eat, this is My body." 27 And, having taken a ┰ cup and, having given thanks (to God), He said: "Drink of it, all (of you), 28 for this is My blood of the ┰ covenant, which is poured out for the forgiveness of the sins of many ┰. 29 And I am telling you that, from now on, I will not drink of this fruit of the vine until that day when I would drink it with you new in the Kingdom of My Father." 30 And, having sung a hymn ┰, they got out (and went) to the Mount of Olives.
26 І поки вони їли, Ісус узяв хліб і, прославивши (Бога), Він розламав його та, даючи учням, сказав: "Їжте, це Моє тіло." 27 І, взявши чашу та подякувавши (Бога), Він сказав: "(Ви) всі пийте з неї, 28 тому як це Моя кров ┰ заповіту, яка проливається для прощення гріхів багатьох ┰. 29 І Я вам кажу що надалі Я не буду пити цей плід виноградної лози до тих пір, доки не питиму його з вами новим у Королівстві Мого Отця". 30 Та, заспівавши гімн ┰, вони вийшли (й пішли) на Гору Оливних (Дерев).
26 И пока они ели, Иисус взял хлеб и, прославив (Бога), Он разломал его и, давая ученикам, сказал: "Ешьте, это Мое тело." 27 И, взяв чашу и поблагодарив (Бога), Он сказал: "(Вы) все пейте из неё, 28 так как это Моя кровь ┰ завета, которая проливается для прощения грехов многих ┰. 29 И Я вам говорю что впредь Я не буду пить этот плод виноградной лозы до тех пор, пока не буду его пить с вами новым в Королевстве Моего Отца". 30 И, спев гимн ┰, они вышли (и пошли) на Гору Оливковых (Деревьев).
The Passover meal was established to commemorate the exit of Israelites from Egypt and the consequent entering the covenant with God at the mount of Sinai. It was a symbolic re-enactment of the Exit. The Last Supper Jesus had with His students also re-enacted the Exit bringing new meaning into the old symbols. Just as the Israelites, after they ate the Passover lamb, went through the Red Sea, sang a praise song and went to the Mount of Sinai, so did Jesus and His students. They ate the Passover, sang a hymn, and went over the Kedron brook to the Mount of Olives. The main two elements of the Old Testament Exit were the meat and the blood of the lamb. In the original story, a family would eat the lamb and would use the blood to mark a house that the angel of death would pass over. Jesus uses similar symbols for His followers to commemorate or re-enact His death that would save them from the wrath of God, which is to come on the entire godless humanity for their sins. By using the bread and the wine to symbolize His death, Jesus illustrated that God establishes the New Covenant with His people, who would not be now limited to a few, i.e. the nation of Israel, but would extent this new covenant to a great number of people, to as many as would be forgiven of their sins. The meaning of this covenant here is taken from Septuagint, the Greek translation of the Old Testament. The Greek equivalent of the original word (בְּרִית), does not mean the last will of a dying person or a contract between two parties, but a union established by one party who unilaterally established it and who set conditions for entering it. It also does not share the meaning of the covenant in extra-biblical literature, such as "decree," "declaration of purpose," or "a set of regulations." When Jesus said that His blood is poured out for the forgiveness of sins of many, He did not indicate that He meant a few chosen people out of all the people in the world. The purpose of His death was to offer forgiveness of sins that He earned on the Cross for the whole world, but as forgiveness of sins requires repentance, He also knew that not all of the world are going to repent and be forgiven. The word "many" here is contrasted to a few, not all, as all are also many. The difference between many and all is that many can be any amount of people up to all of them while few can neither mean all nor many. This means that a preacher of revival must understand that he offers forgiveness that was fully earned by Jesus on the Cross for every single person who hears the gospel. It is a fully completed, sufficient, and efficient offer that, as in the Old Testament, comes with certain requirements for entering it. They must repent of all their known sins, fully abandon them, and entrust their souls to Jesus forever by committing their lives to Him. Believing in Jesus on a purely intellectual level is not enough to be saved. One must also fully submit himself or herself to Jesus (Jacob 2:19-20). There is a huge chance that many, who consider themselves Christians, but who still live in sin, may be indicating that they have never truly repented and, therefore, were never forgiven. Because you have no assurance that every professing Christian in your church is actually a part of the New Covenant, you can never preach the gospel too much or to call people to immediate repentance and reconciliation with God too often.
Пасхальна трапеза була встановлена в пам'ять виходу ізраїльтян з Єгипту та подальшого вступу в завіт з Богом на горі Синай. Це була символічна реконструкція Виходу. Таємна вечеря, яку Ісус мав зі Своїми учнями також інсценувала Вихід, надавши нового змісту старим символам. Подібно до того, як ізраїльтяни, з'ївши пасхальне ягня, пройшли через Червоне море, заспівали хвалебну пісню та пішли на гору Синай, те ж саме зробили Ісус і Його учні. Вони з'їли Пасху, заспівали гімн, та перейшли через струмок Кедрон на Гору Оливкових Дерев. Основними двома елементами виходу в Старому Завіті були м'ясо та кров ягняти. В оригінальній історії родина з'їла ягня та використовала його кров, щоб відзначити будинок, який пройде ангел смерті. Ісус використовує схожі символи для Своїх послідовників, щоб згадувати або відтворювати Свою смерть, яка врятує їх від Божого гніву, який має обрушитися на все безбожне людство за їхні гріхи. Використовуючи хліб та вино, щоб символізувати Свою смерть, Ісус проілюстрував, що Бог встановлює Новий Завіт зі Своїм народом, який тепер не буде обмежуватися деякими, тобто народом Ізраїлю, але розширить цей новий завіт на велику кількість людей, на всіх, кому будуть прощені їх гріхи. Значення цього завіту взято з Септуагінти, грецького перекладу Старого Завіту. Грецкий еквівалент оригінального слова (בְּרִית) означає не останню волю вмираючого або договір між двома сторонами, а союз, заснований однією стороною, яка в односторонньому порядку заснувала його та встановила умови для вступу в нього. Воно також не поділяє значення завіту в небіблійній літературі, таких як "указ", "декларація мети" або "звід правил". Коли Ісус сказав, що Його кров проливається для прощення гріхів багатьох, Він не вказав, що мав на увазі декілька обраних людей з усіх людей в світі. Метою Його смерті було запропонувати всьому світу прощення гріхів, яке Він заробив на Хресті, але оскільки прощення гріхів вимагає покаяння, Він також знав, що не весь світ покається та отримає прощення. Слово "багато" тут протиставляється "деяким", а не "всім", оскільки всіх також багато. Різниця між багатьма та всіма в тому, що "багато" може бути будь-якою кількістю людей аж до всіх, в той час як "деякі" не можуть означати ні всіх, ні багатьох. Це значить, що проповідник пробудження має розуміти, що він пропонує прощення, повністю заслужене Ісусом на Хресті, кожній людині, хто чує євангеліє. Це повністю завершена, достатня та ефективна пропозиція, яка, як і в Старому Завіті, вимагає виконання певних умов для вступу в ного. Люди мають покаятися у всіх своїх відомих гріхах, повністю відмовитися від них і назавжди довірити свої душі Ісусу, присвятивши своє життя Йому. Вірити в Ісуса на чисто інтелектуальному рівні недостатньо для спасіння. Людина також має повністю підкоритися Ісусу (Як. 2:19-20). Існує величезна ймовірність того, що багато людей, які вважають себе християнами, але все ще живуть в гріху, можуть вказувати на те, що вони ніколи по-справжньому не покаялися і, отже, ніколи не були прощені. Оскільки у вас немає ніякої впевненості в тому, що кожен християнин у вашій церкві дійсно є частиною Нового Завіту, ви ніколи не зможете занадто багато проповідувати євангеліє або занадто часто закликати людей до негайного покаяння та примирення з Богом.
Пасхальная трапеза была установлена в память выхода израильтян из Египта и последующего вступления в завет с Богом на горе Синай. Это была символическая реконструкция Выхода. Тайный ужин, который Иисус имел со Своими учениками также инсценировал Выход, придав новый смысл старым символам. Подобно тому, как израильтяне, съев пасхального ягненка, прошли через Красное море, спели хвалебную песню и пошли на гору Синай, то же самое сделали Иисус и Его ученики. Они съели Пасху, спели гимн, и перешли через ручей Кедрон на Гору Оливковых Деревьев. Основными двумя элементами выхода в Старом Завете были мясо и кровь ягненка. В оригинальной истории семья съела ягненка и использовала кровь, чтобы отметить дом, который пройдёт ангел смерти. Иисус использует похожие символы для Своих последователей, чтобы вспоминать или воспроизводить Свою смерть, которая спасёт их от Божьего гнева, который должен обрушиться на всё безбожное человечество за их грехи. Используя хлеб и вино, чтобы символизировать Свою смерть, Иисус проиллюстрировал, что Бог устанавливает Новый Завет со Своим народом, который теперь не будет ограничиваться немногими, то есть народом Израиля, но расширит этот новый завет на большое количество людей, на всех, кому будут прощены их грехи. Значение этого завета взято из Септуагинты, греческого перевода Старого Завета. Греческий эквивалент оригинального слова (בְּרִית) означает не последнюю волю умирающего или договор между двумя сторонами, а союз, учреждённый одной стороной, которая в одностороннем порядке учредила его и установила условия для вступления в него. Оно также не разделяет значения завета в небиблейской литературе, таких как "указ", "декларация цели" или "свод правил". Когда Иисус сказал, что Его кровь проливается для прощения грехов многих, Он не указал, что имел в виду несколько избранных людей из всех людей в мире. Целью Его смерти было предложить всему миру прощение грехов, которые Он заработал на Кресте, но, поскольку прощение грехов требует покаяния, Он также знал, что не весь мир покается и получит прощение. Слово "многие" здесь противопоставляется "немногим", а не "всем", поскольку всех также много. Разница между многими и всеми в том, что многие могут быть любым количеством людей вплоть до всех, в то время как немногие не могут означать ни всех, ни многих. Это означает, что проповедник пробуждения должен понимать, что он предлагает прощение, полностью заслуженное Иисусом на Кресте, каждому человеку, слышащему евангелие. Это полностью завершённое, достаточное и эффективное предложение, которое, как и в Старом Завете, требует соблюдения определённых условий для вступления в него. Люди должны покаяться во всех своих известных грехах, полностью отказаться от них и навсегда доверить свои души Иисусу, посвятив свою жизнь Ему. Верить в Иисуса на чисто интеллектуальном уровне недостаточно для спасения. Человек также должен полностью подчиниться Иисусу (Иак. 2:19-20). Существует огромная вероятность того, что многие, считающие себя христианами, но всё ещё живущие в грехе, могут указывать на то, что они никогда по-настоящему не раскаялись и, следовательно, никогда не были прощены. Поскольку у вас нет никакой уверенности в том, что каждый христианин в вашей церкви действительно является частью Нового Завета, вы никогда не сможете слишком много проповедовать евангелие или слишком часто призывать людей к немедленному покаянию и примирению с Богом.
31 Then Jesus says to them: "You all will be forced to sin against ┰ Me this night. For it is written:
'Strike down ┰ the shepherd,
and the sheep of the flock will scatter ┰.'
32 But after the (time) for me to be raised, I will go ahead of ┰ you to the Galilee." 33 But Peter said to Him in response ┰: "If everyone is forced to sin against ┰ You, I will never be forced to sin." 34 ┰ Jesus said to him: "I assure you ┰ that this night before the rooster crows, you will renounce ┰ Me three times." 35 Peter says to Him: "Even if I must die ┰ with You, I will not renounce ┰ You." The students also said the same ┰.
31 Тоді Ісус сказав їм: "Вас усіх змусять ┰ згрішити проти Мене ┰ цієї ночі. Тому як написано:
'Вбий пастуха,
та розбіжаться ┰ вівці стада'.
32 Та після (того як) Мені воскреснути, Я піду попереду ┰ вас у Галілею." 33 Але Петро сказав Йому у відповідь ┰: "Якщо (навіть) усіх змусять ┰ згрішити проти ┰ Тебе, мене ніколи не змусять ┰ згрішити." 34 ┰ Ісус сказав йому: "Запевняю тебе ┰, що в цю ніч, перед тим, як прокричить півень, ти відречешся від ┰ Мене тричі." 35 Петро Йому каже: "Навіть якщо я маю померти ┰ з Тобою, я не відречуся від ┰ Тебе." Учні також сказали те ж саме.
31 Тогда Иисус говорит им: "Вас всех заставят ┰ согрешить против Меня ┰ этой ночью. Так как написано:
'Убей пастуха,
и разбегутся ┰ овцы стада'.
32 А после (того как) Мне воскреснуть, Я пойду впереди ┰ вас в Галилею." 33 Но Пётр сказал Ему в ответ ┰: "Если (даже) всех заставят ┰ согрешить против ┰ Тебя, меня никогда не заставят ┰ согрешить." 34 ┰ Иисус сказал ему: "Уверяю тебя ┰, что в эту ночь, перед тем, как прокричит петух, ты отречёшься от ┰ Меня трижды." 35 Пётр говорит Ему: "Даже если я должен (буду) умереть ┰ с Тобой, я не отрекусь от ┰ Тебя." Ученики также сказали то же самое.
The topic of apostasy or walking away from faith in Jesus was very important to the early church that was pressured from all sides by both Jews and Gentiles. Many believers renounced their faith under enormous pressure. It is only logical to expect that a modern believer would also be forced to renounce Jesus if not verbally then, at least, in action. The world will never stop trying to mold believers into the people who never practice what Jesus taught them to. It must at the very least keep believers silent about their faith if they want to fit into the larger culture. Even though many countries have freedom of religion and freedom of speech that allows for a private religious life and expression, there is always a pressure to prevent it from becoming public and to influence this world. Various forces, such as temptations, social shaming and ostracizing, intellectual attacks, fears of losing income and influence, or pure laziness force believers to tone down to almost a zero level their audacity in putting their faith in Christ on display. People were forced to renounce Jesus under the threat of death and many refused to be silenced. It does not take much to silence Christians today even when they are not persecuted to death. Apostasy, however, can be of different levels and is never irreversible. A person may not renounce Jesus verbally but can do it with his or her actions
(Matt. 15:8; 2 Tim. 3:5). It is hard to accept, but each and every apostle apostatized Jesus that night under the pressing circumstances. Yet, they all came back to Jesus after His resurrection except Judas Iscariot. It is never useless to call those who abandoned their faith in Christ to come back to Him in repentance. Not only He is ready to accept them back
(John 6:37), He also knows each apostate, the circumstances of their walking away from Him, and their weakness to resist the pressures. When someone does not trust Christ not only for salvation but also for endurance in faith, the falling away is almost certain. As Jesus accepted His apostles back without a single reproof, He is ready to accept back each and everyone who renounced their faith in Him at some point no matter what the reasons were.
When Jesus said to His students that they would leave Him and to Peter that he would renounce Him, it was not a proclamation of God's will or intent, but of the opposite
(Luke 22:31-32). In reality, it was a mere prediction of what was going to happen in order to show that Jesus was fully aware of it. He perfectly knew their carnal weakness to resist the forces of evil.
(Matt. 26:41). It also gave the apostles the sense of empathy to those who would fall away later under various pressures. They would know they did the same that night when Jesus needed them the most. There are still very many people today who at some point renounced their faith in Jesus. Instead of rationalizing whether or not their faith was real or fake, a believer must do everything he or she can to bring such person back to Jesus
(Jacob 5:19-20). No case of apostasy is irreversible. It can only be irreversible if one believes it is. The only exception is blasphemy of the Holy Spirit, which no-one who fall into the error of unbelief can commit. That particular sin requires a person to know God and to consciously present the work of the Holy Spirit as the work of Satan. No unbeliever can do it by definition of being an unbeliever.
The fall of Peter and of the rest of the apostles also forces us to seek the spiritual strength in God. You must understand that even the closest and the best Christian friends are able to deny you when you need their help and support the most. You must forgive them as you could do the same to them. It is not uncommon for Christians to shoot their own wounded and to write off those who become a liability in order to save their own skin and face in the sight of the wicked and perverse culture that hunts the most influential Christians down. It is a sad truth, which must teach us humility and forgiveness knowing that the more faithful we try to paint ourselves, the least faithful we become. In fact, boasting of your faithfulness and integrity will only make things worse, as it did in the case of Peter. Your strength is in God, His Son and His Spirit, not in your intrinsic beliefs, skills, experience, or qualities. Satan can show any of those as weak and useless at any moment, and God may not be against it for your own good.
The revival is not about creating super-spiritual, super-knowledgable, or super-righteous human beings that can resist any evil. The purpose of revival is to create repentant and humble students of Jesus who resist any temptation or any other pressure not by their own strength, knowledge, skill, or experience, but by fully relying on the unlimited resources of power, wisdom, and comfort of the Holy Spirit. Such believers become truly undefeatable because flesh is weak and the spirit is very potent
(Matt. 26:41).
Тема відступництва або відходу від віри в Ісуса була дуже важливою для ранньої церкви, на яку з усіх боків тиснули як юдеї, так і язичники. Багато віруючих під величезним тиском відмовилися від своєї віри. Логічно чекати, що сучасний віруючий також буде змушений відректися від Ісуса якщо не на словах, то, принаймні, на ділі. Світ ніколи не перестане намагатися перетворити віруючих на людей, що ніколи не практикують те, чого їх навчив Ісус. Він має, принаймні, тримати віруючих в мовчанні про свою віру, якщо вони хочуть вписатися в більш широку культуру. Незважаючи на те, що в багатьох країнах є свобода релігії та свобода слова, які дозволяють вести особисте релігійне життя та висловлювати свою позицію, завжди є тиск, щоб не допустити, щоб це стало доступним громадськості та не вплинуло на цей світ. Різні сили, такі як спокуси, соціальна ганьба та остракізм, інтелектуальні атаки, страх втратити дохід і вплив або чиста лінь змушують віруючих майже до нуля знизити свою сміливість в демонстрації своєї віри в Христа. Людей змушували відректися від Ісуса під загрозою смерті, та багато хто відмовився змусити себе замовкнути. Сьогодні не потрібно багато, щоб змусити замовкнути християн, навіть якщо їх не переслідують до смерті. Однак відступництво може бути різного рівня та ніколи не буває необоротним. Людина може не відректися від Ісуса на словах, але може зробити це своїми діями
(Матв. 15:8; 2 Тим. 3:5). Це важко прийняти, але кожен апостол відступив від Ісуса в ту ніч під тиском обставин. Проте, всі вони повернулися до Ісуса після Його воскресіння, крім Юди Іскаріота. Ніколи не буває марно закликати тих, хто відмовився від віри в Христа, повернутися до Нього з покаянням. Він не тільки готовий прийняти їх назад
(Івана 6:37), Він також знає кожного відступника, обставини їх відходу від Нього та їх слабкість протистояти тиску. Коли хтось не довіряє Христу не тільки в спасінні, але й в стійкості у вірі, відпадання майже неминуче. Оскільки Ісус прийняв назад Своїх авпостолів без єдиного докору, Він готовий прийняти назад всіх і кожного, хто в якийсь момент відрікся від своєї віри в Нього, незалежно від того, з яких причин він це зробив.
Коли Ісус сказав Своїм учням, що вони залишать Його, а Петру, що він зречеться Нього, це було не проголошенням волі або наміру Бога, а навпаки
(Луки 22:31-32). Насправді це було просте передбачення того, що мало було статися, щоб показати, що Ісус повністю про це знав. Він прекрасно знав їх тілесну слабкість протистояти силам зла.
(Матв. 26:41). Це також додало апостолам співчуття до тих, хто пізніше відпаде через різних тисків. Вони будуть знати, що зробили те ж саме в ту ніч, коли Ісус найбільше в них потребував. Сьогодні все ще є дуже багато людей, які в якийсь момент відмовилися від своєї віри в Ісуса. Замість того щоб з'ясовувати, чи була їхня віра справжньою або помилковою, віруючий має зробити все можливе, щоб повернути таку людину до Ісуса
(Як. 5:19-20). Жоден випадок відступництва не є незворотнім. Це може бути незворотнім тільки якщо хтось вірить у цю незворотність. Єдиний виняток - це богохульство на Святого Духа, яке не може зробити ніхто, що впав в оману невіри. Цей конкретний гріх вимагає, щоб людина знала Бога та свідомо представляла роботу Святого Духа як роботу Сатани. Жоден невіруючий не може цього зробити за визначенням того що він є невіруючим.
Падіння Петра та інших авпостолів також змушує нас шукати духовної сили у Бога. Ви повинні розуміти, що навіть найближчі та кращі друзі-християни можуть відмовитися від вас, коли ви найбільше потребуєте їхньої допомоги та підтримки. Ви маєте пробачити їх, так як і ви могли б зробити з ними те ж саме. Християни нерідко добивають своїх поранених і списують з рахунків тих, хто стає тягарем, щоб врятувати своє обличчя перед нечестивою та розбещеною культурою, яка переслідує найвпливовіших християн. Це сумна істина, яка повинна навчити нас смиренності та прощенню, знаючи, що чим більш вірними ми намагаємося зобразити себе, тим менш вірними ми стаємо. Фактично, хвастощі своєю вірністю та порядністю тільки погіршить становище, як це було у випадку з Петром. Ваша сила в Бозі, Його Сині та Його Дусі, а не в притаманних вам переконаннях, навичках, досвіду або якостях. Сатана може в будь-який момент показати будь-що з цього слабким і непотрібним, і Бог може не бути проти цього для вашого ж блага.
Відродження не пов'язане зі створенням сверхдуховних, надрозумних або сверхправедних людей, здатних протистояти будь-якому злу. Мета пробудження - створити каючихся та смиренних учнів Ісуса, які чинять опір будь-якій спокусі або будь-якого іншого тиску не своїми власними силами, знаннями, вміннями або досвідом, а повністю покладаючись на необмежені ресурси сили, мудрості та розради Святого Духа. Такі віруючі стають насправді непереможними, тому що плоть слабка, а дух є дуже сильним
(Матв. 26:41).
Тема отступничества или отхода от веры в Иисуса была очень важной для ранней церкви, на которую со всех сторон оказывали давление как иудеи, так и язычники. Многие верующие под огромным давлением отказались от своей веры. Логично ожидать, что современный верующий также будет вынужден отречься от Иисуса если не на словах, то, по крайней мере, на деле. Мир никогда не перестанет пытаться превратить верующих в людей, которые никогда не практикуют то, чему их научил Иисус. Он должен, по крайней мере, держать верующих в молчании о своей вере, если они хотят вписаться в более широкую культуру. Несмотря на то, что во многих странах есть свобода религии и свобода слова, которые позволяют вести личную религиозную жизнь и выражать свою позицию, всегда есть давление, чтобы не допустить, чтобы это стало доступным общественности и не повлияло на этот мир. Различные силы, такие как соблазны, социальный позор и остракизм, интеллектуальные атаки, страх потерять доход и влияние или чистая лень заставляют верующих почти до нуля снизить свою смелость в демонстрации своей веры во Христа. Людей заставляли отречься от Иисуса под угрозой смерти, и многие отказались заставить себя замолчать. Сегодня не нужно много, чтобы заставить замолчать христиан, даже если их не преследуют до смерти. Однако отступничество может быть разного уровня и никогда не бывает необратимым. Человек не может не отречься от Иисуса на словах, но может сделать это своими действиями
(Матв. 15:8; 2 Тим. 3:5). Это трудно принять, но каждый апостол отступил от Иисуса в ту ночь под давлением обстоятельств. Тем не менее, все они вернулись к Иисусу после Его воскресения, кроме Иуды Искариота. Никогда не бывает бесполезно призывать тех, кто отказался от веры во Христа, вернуться к Нему с покаянием. Он не только готов принять их обратно
(Ивана 6:37), Он также знает каждого отступника, обстоятельства их отхода от Него и их слабость противостоять давлению. Когда кто-то не доверяет Христу не только в спасении, но и в стойкости в вере, отпадение почти неизбежно. Поскольку Иисус принял обратно Своих апостолов без единого упрёка, Он готов принять обратно всех и каждого, кто в какой-то момент отрёкся от своей веры в Него, независимо от того, по каким причинам он это сделал. Когда Иисус сказал Своим ученикам, что они оставят Его, а Петру, что он отречётся от Него, это было не провозглашением воли или намерения Бога, а наоборот
(Луки 22:31-32). На самом деле это было простое предсказание того, что должно было произойти, чтобы показать, что Иисус полностью знал об этом. Он прекрасно знал их плотскую слабость противостоять силам зла. (Матв. 26:41).
Это также придало апостолам сочувствия к тем, кто позже отпадёт из-за различных давлений. Они будут знать, что сделали то же самое в ту ночь, когда Иисус больше всего в них нуждался. Сегодня всё ещё есть очень много людей, которые в какой-то момент отказались от своей веры в Иисуса. Вместо того чтобы выяснять, была ли их вера настоящей или ложной, верующий должен сделать всё возможное, чтобы вернуть такого человека к Иисусу (Иак. 5:19-20). Ни один случай отступничества не является необратимым. Это может быть необратимым только если кто-то верит в такую необратимость. Единственное исключение - это богохульство на Святого Духа, которое не может совершить никто, впавший в заблуждение неверия. Этот конкретный грех требует, чтобы человек знал Бога и сознательно представлял работу Святого Духа как работу Сатаны. Ни один неверующий не может этого сделать по определению того что он неверующий.
Падение Петра и остальных апостолов также заставляет нас искать духовной силы в Боге. Вы должны понимать, что даже самые близкие и лучшие друзья-христиане могут отказаться от вас, когда вы больше всего нуждаетесь в их помощи и поддержке. Вы должны простить их, так как и вы могли бы сделать с ними то же самое. Христиане нередко добивают своих раненых и списывают со счетов тех, кто становится обузой, чтобы спасти своё лицо перед нечестивой и развращённой культуры, преследующей самых влиятельных христиан. Это печальная истина, которая должна научить нас смирению и прощению, зная, что чем более верными мы пытаемся себя изобразить, тем менее верными мы становимся. Фактически, хвастовство своей верностью и порядочностью только ухудшит положение, как это было в случае с Петром. Ваша сила в Боге, Его Сыне и Его Духе, а не в присущих вам убеждениях, навыках, опыте или качествах. Сатана может в любой момент показать любое из этого слабым и бесполезным, и Бог может не быть против этого для вашего же блага.
Возрождение не связано с созданием сверхдуховных, сверхумных или сверхправедных людей, способных противостоять любому злу. Цель пробуждения - создать раскаивающихся и смиренных учеников Иисуса, которые сопротивляются любому соблазну или любому другому давлению не своими собственными силами, знаниями, умениями или опытом, а полностью полагаясь на неограниченные ресурсы силы, мудрости и утешения Святого Духа. Такие верующие становятся понастоящему непобедимыми, потому что плоть слаба, а дух очень силый
(Матв. 26:41).
36 Then Jesus goes with them to the place called Gethsemane and says to ┰ the students: "Sit here while I, having gone there, pray." 37 And, having taken Peter and the two sons of Zebedee, He began to grieve ┰ and suffer (from) anxiety ┰. 38 Then He says to them: "My soul is deeply grieved ┰ to death, ┰ you remain here and stay awake ┰ with Me." 39 And, having gone a little further, He fall on His face praying and saying: "My Father! If it is possible, pass this cup over ┰ Me! Yet ┰, not as I will ┰, but as You (do)." 40 And He came to the students and found them sleeping. And He says to Peter: "So you could not stay awake (along) with Me for one hour, could you? 41 Stay awake and pray so that you would not enter ┰ the temptation ┰. On one hand, the spirit is ready ┰, but the body ┰ is weak ┰." 42 Again, for the second time, having departed ┰, He prayed saying: "My Father! If this cannot pass over ┰ Me without Me drinking (from) it ┰, Your will must be fulfilled ┰." 43 And, having come again, He found them sleeping for their eyes grew heavy. 44 And, having left them again, going away He prayed the same message ┰ again for the third time. 45 Then He comes to His students and says to them: "You are still sleeping and resting. Look! The time has come ┰ and the Son of Adam ┰ is being handed over into the hands of sinners. Get up, we need to go. 46 Look! The one who hands Me over ┰ has (already) come ┰ ."
36 Тоді Ісус іде з ними в місце під назвою Гефсиманія та каже ┰ учням: "Посидьте тут, поки Я, пішовши туди, помолись." 37 І, взявши Петра й двох синів Зеведея, Він почав сумувати ┰ й турбуватися ┰. 38 Тоді Він каже їм: "Моя душа глибоко засмучена ┰ до (самої) смерті, ┰ залишайтеся тут і не змикайте зі Мною очей ┰." 39 І, пройшовши трохи далі, Він упав на обличчя молячись і кажучи: "Мій Батько! Якщо можливо, пронеси цю чашу ┰ повз ┰ Мене! Але ┰ (має бути зроблено) не як хочу ┰ Я, а як Ти." 40 І Він прийшов до учнів і знайшов їх сплячими. Та Він каже до Петра: "Ви не змогли (разом) зі Мною не спати і години, чи не так? 41 Не змикайте очей ┰ і моліться, щоб ви не потрапили ┰ в спокусу ┰. З одного боку, дух (завжди) готовий ┰, а (з іншого боку), тіло ┰ слабке ┰." 42 Знову вдруге, відійшовши ┰, Він молився кажучи: "Мій Батько! Якщо вона не може пройти повз ┰ без того щоб Мені не пити (з) неї, Твоя воля має бути виконана ┰." 43 Та, прийшовши знову, Він знайшов їх сплячими тому як їх очі стали важкими. 44 І, залишивши їх знову, відійшовши ┰, Він у третій раз знову благав про те-ж саме ┰. 45 Тоді Він приходить до Своїх учнів і каже їм: "Ви ще далі спите й відпочиваєте. Дивіться! Прийшов час ┰ і Син Адама ┰ передається у руки грішників. Вставайте, нам треба йти. 46 Дивіться! (Вже) прийшов ┰ видаючий Мене".
36 Тогда Иисус идёт с ними в место под названием Гефсимания, и говорит ┰ ученикам: "Посидите тут, пока Я, пойдя туда, помолюсь." 37 И, взяв Петра и двух сыновей Зеведея, Он начал горевать ┰ и тревожиться ┰. 38 Тогда Он говорит им: "Моя душа глубоко огорчена ┰ до (самой) смерти, ┰ оставайтесь тут и не смыкайте со Мной глаз ┰." 39 И, пройдя немного дальше, Он упал на лицо молясь и говоря: "Мой Отец! Если возможно, пронеси эту чашу ┰ мимо ┰ Меня! Но ┰ (должно быть сделано) не как хочу ┰ Я, а как Ты." 40 И Он пришёл к ученикам и нашёл их спящими. И Он говорит Петру: "Вы не смогли (вместе) со Мной не спать и часа, не так ли? 41 Не смыкайте глаз ┰ и молитесь, чтобы вы не попали ┰ в соблазн ┰. С одной стороны, дух (всегда) готов ┰, а (с другой стороны), тело ┰ слабое ┰." 42 Опять во второй раз, отойдя ┰, Он молился говоря: "Мой Отец! Если она не может пройти мимо ┰ без того чтобы Мне не пить (из) неё, Твоя воля должна быть исполнена ┰." 43 И, придя снова, Он нашёл их спящими, так как их глаза стали тяжёлыми. 44 И, оставив их снова, отойдя ┰, Он в третий раз снова молил о том-же самом ┰. 45 Тогда Он приходит к Своим ученикам и говорит им: "Вы всё ещё спите и отдыхаете. Смотрите! Пришло время ┰ и Сын Адама ┰ передается в руки грешников. Вставайте, нам нужно идти. 46 Смотрите! (Уже) пришёл ┰ выдающий Меня".
Pass this cup. As the angel of death passed over the homes with the blood of a Passover lamb without killing the first-born male
(Ex. 12:13), Jesus uses the same image of God the Father ordering death to pass over Him so that death would not come close or touch Him. As the use of the story of exit from Egypt commemorated during the Passover depicted the blood of Passover lambs that saved the first-borns of those who obeyed God's command when He was punishing the stubborn in their disobedience Egyptians, Jesus asks for this same protection from death but realizes that it is not possible because, in this redemptive story, He is both the firstborn of God and the Passover lamb at the same time. In other words, to save anyone from the wrath of God that comes upon the whole of humanity, God sacrificed His own and only-born Son. The gospel is not in that God saves some and passes over the rest not granting them salvation because He needs someone to show His wrath on, but in that the whole humanity is under His wrath and He passes over those who hear this gospel, believe it, and obey it. The blood of the Lamb God provided for each and every human being to be saved, the sacrifice God made to save the world, is the only way to escape the punishment that is coming to everyone. This is the meaning of salvation. Because the Last Supper and the prayer at Gethsemane are the parts of symbolism used during Passover to commemorate the actual events of exit from Egypt, both are often misunderstood without this important context. Yet, this tripple-prayer was not a mere re-enactment of the story of exit, but the creation of the new one, giving the world the way to exit this condemned by God world and to save self from the wrath to come. The plea of Jesus for avoiding the Cross was His normal human reaction to a death. No human being was created to die. Sin brought death to humanity
(Gen. 2:17; Rom. 5:12), which we all naturally and intuitively fear and resent. Yet, Jesus knew that this Passover cup would be filled with His own blood in order for God's wrath to pass over those, who identify with His death on the Cross for their sins. There was absolutely nothing literal or magical about the idea of drinking blood in Jesus' interaction that evening and night as the Jews were prohibited to drink or eat any blood in any form. The image of drinking blood was taken for the same reason why it was prohibited from drinking in the first place
(Lev. 17:10-11). No Jew or a Gentile convert to Judaism was allowed to eat or drink any blood under the penalty of death because the life of a body is in its blood and because the blood was preserved for atonement for sins. Drinking the cup of own blood or of the blood of another meant to suffer death. This is why Jesus not only allegorically drank this cup Himself, but He also gave it to drink to His students
(Matt. 20:22). They were about to suffer the same fate as Jesus by participating in His sufferings and death
(1 Pet. 2:21; 4:13; 2 Cor. 1:5-7; Phil. 3:10). The early Christians understood participation in the cup of Jesus' blood not only as symbolic participation in the atonement in His blood but also as their readiness to suffer the same death as their Savior did.
The essence of revival is in submitting a person's will to God's will. Just as Jesus resented death that was necessary for the atonement of the world, but yet submitted His free will to the will of His Father, so it is necessary for anyone who wants to participate in the atoning death of Jesus to voluntarily submit his or her will to the will of God and to keep it that way for the rest of his or her life. Jesus is not expecting people who come to Him to be perfectly sinless as He already took care of sin on the Cross, but He expects their total submission of their will to God's, just as He did. God accepts and uses the people who follow Jesus not only into Heaven but also into suffering and death with Him.
If possible! Jesus wanted to escape the torturous death, but He knew it was impossible to avoid. One may wonder why the sovereign and almighty God of everything could not find or create another way to reconcile His necessary qualities of holiness, love, and justice that would not require sending His Son to die on the Cross. Obviously, there was nothing else left. If there was another way to save humanity from God's wrath other than by dying for their sins instead of them, He would take it. Jesus could do many things instead of dying on the Cross. He could teach people, write books, show an example of righteous living, anything else would be easier than His death on the Cross. However, Jesus knew that apart from His atoning sacrifice, which was the only acceptable to God sacrifice that covered all of the sins of the entire human race
(Heb. 10:14; 2 Cor. 5:15; 1 John 2:2), there was no forgiveness of sin, no pass-over, and no salvation. This is why Jesus said that He was the only way to God the Father
(John 14:6). Each preacher must realize completely and inescapably that without people's repentance of their sins and acceptance of Jesus as their Master and Savior, there is absolutely no way for them to escape God's wrath, not now, not in any possible future. Any one can be saved, but no-one can be saved without repentance and faith in Jesus. So, anything Christians do that does not lead to this end, must be abandoned as completely useless waste of time and resources.
Could you not stay awake for one hour? A Christian is a spiritual being, but the Bible talks about constant struggle within a spiritual person between his or her spirit and body. The spirit that is born of the Holy Spirit
(John 3:3) at the moment of conversion
(Eph. 1:13) is always eager and ready to resist any temptation and to accomplish God's will. The body, on the other hand, is always limited and incapable of resisting temptations
(Rom. 8:5-9). Sanctification is not a process of gradual improvement of one's natural character and habits, but learning to live by the spirit which is already potent and eager to serve God. Unlike human soul, spirit is something only born-again believers in Jesus have. This spirit is a part of a human being that is directly and constantly connected to God. This is why we can pray to and worship God directly in our spirit at any time or place. This spirit is the channel of God's power, wisdom, and endurance. Unfortunately for the apostles, they had no spirit yet
(John 14:17) as they were not yet saved through the death of Jesus and consequently not spiritually regenerated. So, by utilizing their natural ability alone, they were doomed to fail. This was another teaching moment for Jesus' followers to realize that they are not able to resist temptations and endure in faith without being born again and learning to live by their spirit and not by their natural abilities. In contrast to Jesus, who prayed three times the same prayer of submission to the will of His Father and expected Peter with the other two students to do the same, Peter slept through it and later denied Jesus three times, each denial for each missed prayer. Each temptation to sin or to shy away from faith must be fought against with a prayer so that a Christian would not face it in the natural way and be defeated by it. Although Jesus was the Son of God and could overcome any temptation by His own divine power, He acted as a mere human being showing to His followers an example of how to overcome temptations. Christians must repent in all known sins and fully submit their own will to fulfilling the will of the Heavenly Father. Jesus coming to and waking up His tired and defeated by their flesh students is one of the best pictures of revival. No true revival can occur by utilizing natural abilities alone. It requires the work of the Holy Spirit through the spirits of regenerate believers. This is why praying and resistance to temptations are irreplaceable means to revival. This is why spirituals life is important for staying spiritually awake and vise versa. This is why revivals always stop and people go back to sleep when they start with their spirit and gradually turn to flesh to fake revivals and spiritual vitality
(Gal. 3:3). Awakening is the end of sleeping in the life of flesh, its weakness, its lusts, and its limitations. It is synonymous to beginning to live in prayer, faith, spirit, and holiness.
Пронеси цю чашу. Подібно до того, як ангел смерті проходив повз будинки з кров'ю пасхального ягняти, не вбиваючи первістка чоловічої статі
(Вихід 12:13), Ісус використовує ту ж ілюстрацію Бога-Отця, що наказує смерті пройти над Ним, щоб смерть не підійшла та не торкнулася Його. Оскільки розповідь про вихід з Єгипту, що згадується під час Пасхи, зображує кров пасхального ягняти, що врятував первородних тих, хто підкорився Божому велінню на той час як Він карав наполегливих у своєму непослуху єгиптян, Ісус просить про такий само захист від смерті, але розуміє, що це неможливо, тому що, в цій викупній історії, Він одночасно є і первісток Бога і ягня. Іншими словами, щоб врятувати будь-кого від Божого гніву, який спіткає усе людство, Бог приніс у жертву Свого Однородженого Сина. Євангеіє не в тому, що Бог рятує одних і обходить інших, не даючи їм порятунку, бо Він має потрібу у кому-сь, щоб показати на них Свій гнів, а в тому, що все людство знаходиться під Його гнівом, і Він обходить тих, хто чує це євангеліє, вірить, і підкорятися йому. Кров Ягняти, яку Бог передбачив для спасіння кожної людини, жертва, принесена Богом для порятунку світу, - це єдиний спосіб уникнути покарання, яке насувається на кожного. У цьому і є сенс спасіння. Оскільки Таємна Вечеря та молитва в Гефсиманії є частинами символіки, що використовується під час Пасхи, щоб згадувати фактичні події виходу з Єгипту, то обидва часто неправильно розуміються без цього важливого контексту. Однак ця потрійна молитва була не просто відтворенням історії про вихід з Єгипту, але створенням нової історії спасіння, даючи світу можливість вийти з цього засудженого Богом світу та врятуватися від майбутнього гніву. Благання Ісуса уникнути Хреста була Його нормальною людською реакцією на смерть. Жодна людина не була створена для смерті. Гріх приніс людству смерть
(Бут. 2:17; Рим. 5:12), якої ми всі природно та інтуїтивно боїмося та якій чинимо опір. Проте, Ісус знав, що ця пасхальна чаша буде наповнена Його власною кров'ю, щоб Божий гнів пройшов повз тих, хто отожнює себе з Його смертю на Хресті за їхні гріхи. Не було абсолютно нічого буквального або чарівного в ідеї пити кров під час спілкування Ісуса у той вечір і ніч, оскільки євреям було заборонено пити або їсти кров у будь-якому вигляді. Образ пиття крові й був взятий з тієї ж причини чому було заборонено пити кров
(Левіт 17:10,11). Жодному юдею або язичнику, що навернувся в юдаїзм, не дозволялося їсти або пити кров під страхом смерті, тому що в цій крові міститься життя тіла та тому що кров була визначена для спокути гріхів. Пити чашу власної крові або крові іншої людини означало зазнати смерть. Ось чому Ісус не тільки алегорично Сам пив цю чашу, але й напоїв нею Своїх учнів
(Матв. 20:22). Їх спіткатиме та ж доля, що й Ісуса, через Його страждань і смерті
(1 Пет. 2:21; 4:13; 2 Кор. 1:5-7; Филип. 3:10). Перші християни розуміли участь у чаші крові Ісуса не тільки як символічну участь у спокуті Його кров'ю, але й як свою готовність зазнати ту ж смерть, що і їх Спаситель.
Суть відродження полягає в підпорядкуванні людиною своєї волі до волі Бога. Подібно до того, як Ісус чинив опір смерті, необхідної для спокути світу, але все ж таки підпорядкував Свою вільну волю волі Свого Отця, так і кожному, хто хоче брати участь у спокутній смерті Ісуса, необхідно добровільно підпорядкувати свою волю волі Бога та підтримувати її в такому підлеглому стані до кінця свого життя. Ісус не очікує, що люди, які приходять до Нього, будуть абсолютно безгрішними, оскільки Він вже подбав про гріх на Хресті, але Він чекає, що вони повністю підпорядкують свою волю волі Бога, як це зробив Він. Бог приймає та використовує людей, які слідують за Ісусом не тільки в Небеса, а й у страждання та смерть разом з Ним.
Якщо можливо! Ісус хотів уникнути болісної смерті, але знав, що уникнути цього неможливо. Можна запитати себе, чому суверенний і всемогутній Бог усього не міг знайти або створити інший спосіб примирити Свої необхідні якості святості, любові та справедливості, який би не вимагав посилати Свого Сина вмирати на Хресті. Очевидно, що більше нічого не залишалося. Якби існував інший спосіб врятувати людство від Божого гніву, крім смерті за їхні гріхи замість них, Він би цим скористався. Ісус міг би зробити багато замість того, щоб померти на Хресті. Він міг би вчити людей, писати книги, показувати приклад праведного життя, і все інше було б легше, ніж Його смерть на Хресті. Однак Ісус знав, що крім Його спокутної жертви, єдиної прийнятної для Бога жертви, що покриває усі гріхи всього людського роду
(Євр. 10:14; 2 Кор. 5:15; 1 Івана 2:2), не існує прощення гріхів, проходження повз і спасіння . Ось чому Ісус сказав, що Він є єдиним шляхом до Бога Отця
(Івана 14:6). Кожен проповідник має раз і назавжди усвідомити, що без покаяння людей у своїх гріхах і прийняття Ісуса як свого Пана та Спасителя у них немає абсолютно ніякого способу уникнути гніву Бога ані зараз, ані в юудь-якому можливому майбутньому. Хто завгодно може спастися, але ніхто не може спастись без покаяння та віри в Ісуса. Тому, все, що роблять християни, що не приводить до цієї цілі, має розглядатися як абсолютно марна трата часу та ресурсів.
Чи не могли б ви не спати протягом години? Християнин - це духовна істота, але Біблія говорить про постійну боротьбу всередині духовної людини між її духом і тілом. Дух, народжений від Святого Духа
(Івана 3:3) в момент навернення
(Ефес. 1:13), завжди прагне й готовий протистояти будь-якій спокусі та виконати волю Бога. З іншого боку, тіло завжди обмежене та не здатне протистояти спокусам
(Рим. 8:5-9). Освячення - це не процес поступового поліпшення свого природного характеру та звичок, а навчання себе жити духом, який вже володіє здібностями та прагненням служити Богу. На відміну від людської душі, дух є тільки у відроджених віруючих в Ісуса. Цей дух - це частина людини, яка безпосередньо та постійно пов'язана з Богом. Ось чому ми можемо молитися та поклонятися Богу безпосередньо в своєму дусі в будь-який час і в будь-якому місці. Цей дух - це також провідник Божої сили, мудрості та стійкості. На жаль для авпостолів, у них ще не було духу
(Івана 14:17), оскільки вони ще не були спасені через смерть Ісуса а, отже, не відродилися духовно. Тому, використовуючи тільки свої природні здібності, вони були приречені на провал. Це був ще один навчальний момент, коли послідовники Ісуса усвідомили, що вони не можуть протистояти спокусам і вистояти у вірі, не народившись знову та не навчившись жити своїм духом, а не своїми природними здібностями. На відміну від Ісуса, який тричі молився однією та тією ж молитвою підпорядкування волі Свого Отця та очікував, що Петро з двома іншими учнями зробить те ж саме, Петро проспав це та пізніше тричі відрікся від Ісуса, кожне зречення на кожну пропущену молитву. З кожною спокусою згрішити або ухилитися від віри потрібно боротися молитвою, щоб християнин не зустрів її природним чином і не зазнав поразки. Хоча Ісус був Божим Сином і міг подолати будь яку спокусу Своєю власною божественною силою, Він діяв як проста людина, показуючи Своїм послідовникам приклад того, як долати спокуси. Християни повинні покаятися у всіх відомих гріхах і повністю підпорядкувати свою волю волі Небесного Отця. Ісус, який приходить і будить Своїх втомлених і переможених своєю плоттю учнів - це одна з кращих картин пробудження. Справжнього відродження неможливо досягти використанням одних тільки природних здібностей. Воно вимагає роботи Святого Духа через дух відроджених віруючих. Ось чому молитва та опір спокусам - це незамінні засоби відродження. Ось чому духовне життя важливе для духовного неспання та навпаки. Ось чому пробудження завжди припиняються, і люди знову засипають, коли вони починають з духу та поступово переходять на плоть для інсценування фальшивих пробуджень і духовної життєвої сили
(Гал. 3:3). Пробудження - це кінець сну в житті по плоті, її слабкості, похоті та обмеженості. Це синонім початку життя в молитві, вірі, дусі та святості.
Пронеси эту чашу. Подобно тому, как ангел смерти проходил мимо домов с кровью пасхального ягненка, не убивая первородного мужского пола
(Выход 12:13), Иисус использует ту же иллюстрацию Бога-Отца, приказывающего смерти пройти над Ним, чтобы смерть не подошла и не коснулась Его. Поскольку рассказ о выходе из Египта, вспоминаемый во время Пасхи, изображает кровь пасхального ягненка, спасшего первородных тех, кто повиновался Божьему приказу в то время как Он наказывал упорных в своём непослушании египтян, Иисус просит о такой же защите от смерти, но понимает, что это невозможно, потому что в этой искупительной истории Он одновременно и первенец Бога и ягнёнок. Другими словами, чтобы спасти кого-либо от Божьего гнева, который постигнет всё человечество, Бог принес в жертву Своего единородного Сына. Евангелие не в том, что Бог спасает одних и обходит остальных, не давая им спасения, потому что Ему нужен кто-то, чтобы показать на них Свой гнев, а в том, что всё человечество находится под Его гневом, и Он обходит тех, кто слышит это евангелие, верит, и подчиняться ему. Кровь Ягнёнка, которую Бог предусмотрел для спасения каждого человека, жертва, принесённая Богом для спасения мира, - это единственный способ избежать наказания, которое надвигается на каждого. В этом смысл спасения. Поскольку Тайный Ужин и молитва в Гефсимании являются частями символики, используемой во время Пасхи, чтобы вспоминать фактические события выхода из Египта, то и другое часто неправильно понимается без этого важного контекста. Однако эта тройная молитва была не просто воспроизведением истории о выходе из Египта, но созданием новой истории искупления, давая миру возможность выйти из этого осуждённого Богом мира и спастись от грядущего гнева. Мольба Иисуса избежать Креста была Его нормальной человеческой реакцией на смерть. Ни один человек не был создан для смерти. Грех принёс смерть человечеству (Быт. 2:17; Рим. 5:12), которой мы все естественно и интуитивно боимся и сопротивляемся. Тем не менее, Иисус знал, что эта пасхальная чаша будет наполнена Его собственной кровью, чтобы Божий гнев прошёл мимо тех, кто отождествляет себя с Его смертью на Кресте за их грехи. Не было абсолютно ничего буквального или волшебного в идее пить кровь во время общения Иисуса в тот вечер и ночь, поскольку евреям было запрещено пить или есть кровь в любом виде. Образ питья крови был взят по той-же причине почему было запрещено пить кровь
(Левит 17:10,11). Ни одному иудею или язычнику, обратившемуся в иудаизм, не разрешалось есть или пить кровь под страхом смерти, потому что в этой крови заключена жизнь тела и потому что кровь была определена для искупления грехов. Пить чашу собственной крови или крови другого человека означало претерпеть смерть. Вот почему Иисус не только аналогически Сам пил эту чашу, но и напоил ею Своих учеников
(Матв. 20:22). Их постигнет та же участь, что и Иисуса, из-за Его страданий и смерти
(1 Пет. 2:21; 4:13; 2 Кор. 1:5-7; Фил. 3:10). Первые христиане понимали участие в чаше крови Иисуса не только как символическое участие в искуплении Его кровью, но и как свою готовность претерпеть ту же смерть, что и их Спаситель.
Суть возрождения заключается в подчинении человеком своей воли воле Бога. Подобно тому, как Иисус сопротивлялся смерти, необходимой для искупления мира, но всё же подчинил Свою свободную волю воле Своего Отца, так и каждому, кто хочет участвовать в искупительной смерти Иисуса, необходимо добровольно подчинить свою волю воле Бога и поддерживать её в таком подчинённом состоянии до конца своей жизни. Иисус не ожидает, что люди, которые приходят к Нему, будут совершенно безгрешными, поскольку Он уже позаботился о грехе на Кресте, но Он ожидает, что они полностью подчинят свою волю воле Бога, как это сделал Он. Бог принимает и использует людей, которые следуют за Иисусом не только в Небеса, но и в страдания и смерть вместе с Ним.
Если возможно! Иисус хотел избежать мучительной смерти, но знал, что избежать этого невозможно. Можно задаться вопросом, почему суверенный и всемогущий Бог всего не мог найти или создать другой способ примирить Свои необходимые качества святости, любви и справедливости, который бы не требовал посылать Своего Сына умирать на Кресте. Очевидно, что больше ничего не оставалось. Если бы существовал другой способ спасти человечество от Божьего гнева, кроме смерти за их грехи вместо них, Он бы этим воспользовался. Иисус мог сделать многое вместо того, чтобы умереть на Кресте. Он мог бы учить людей, писать книги, показывать пример праведной жизни, и всё остальное было бы легче, чем Его смерть на Кресте. Однако Иисус знал, что помимо Его искупительной жертвы, единственной приемлемой для Бога жертвы, покрывающей все грехи всего человеческого рода
(Евр. 10:14; 2 Кор. 5:15; 1 Ивана 2:2), не существует прощения грехов, прохождения мимо и спасения. Вот почему Иисус сказал, что Он является единственным путём к Богу Отцу
(Ивана 14:6). Каждый проповедник должен раз и навсегда осознать, что без покаяния людей в своих грехах и принятия Иисуса как своего Господина и Спасителя у них нет абсолютно никакого способа избежать гнева Бога ни сейчас, ни в каком-либо возможном будущем. Кто угодно может спастись, но никто не может спастись без покаяния и веры в Иисуса. Поэтому, всё, что делают христиане, что не приводит к этой цели, должно рассматриваться как совершенно бесполезная трата времени и ресурсов.
Не могли бы вы не спать в течение часа? христианин - это духовное существо, но Библия говорит о постоянной борьбе внутри духовного человека между его духом и телом. Дух, рождённый от Святого Духа
(Ивана 3:3) в момент обращения
(Ефес. 1:13), всегда стремится и готов противостоять любому соблазну и исполнить волю Бога. С другой стороны, тело всегда ограничено и неспособно противостоять испытаниям
(Рим. 8:5-9). Освящение - это не процесс постепенного улучшения своего природного характера и привычек, а обучение себя жить с помощью духа, который уже обладает способностями и стремлением служить Богу. В отличие от человеческой души, дух есть только у возрождённых верующих в Иисуса. Этот дух - это часть человека, которая напрямую и постоянно связана с Богом. Вот почему мы можем молиться и поклоняться Богу непосредственно в своём духе в любое время и в любом месте. Этот дух - это так-же проводник Божьей силы, мудрости и стойкости. К несчастью для апостолов, у них ещё не было духа
(Ивана 14:17), поскольку они ещё не были спасены через смерть Иисуса и, следовательно, не возродились духовно. Поэтому, используя только свои природные способности, они были обречены на провал. Это был ещё один учебный момент, когда последователи Иисуса осознали, что они не могут противостоять испытаниям и выстоять с верой, не родившись заново и не научившись жить своим духом, а не своими природными способностями. В отличие от Иисуса, который трижды молился одной и той же молитвой подчинения воле Своего Отца и ожидал, что Пётр с двумя другими учениками сделает то же самое, Пётр проспал это и позже трижды отрекся от Иисуса, каждое отречение на каждую пропущенную молитву. С каждым испытанием согрешить или уклониться от веры нужно бороться молитвой, чтобы христианину не встретть его природным образом и не потерпеть поражение. Хотя Иисус был Божьим Сыном и мог преодолеть любое испытание Своей собственной божественной силой, Он действовал как простой человек, показывая Своим последователям пример того, как преодолевать испытания. Христиане должны покаяться во всех известных грехах и полностью подчинить свою волю исполнению воли Небесного Отца. Иисус, который приходит и будит Своих уставших и побежденных своей плотью учеников - это одна из лучших картин пробуждения. Настоящего возрождения невозможно добиться использованием одних только природных способностей. Оно требует работы Святого Духа через дух возрождённых верующих. Вот почему молитва и сопротивление испытаниям - это незаменимые средства возрождения. Вот почему духовная жизнь важна для духовного бодрствования и наоборот. Вот почему пробуждения всегда прекращаются, и люди снова засыпают, когда они начинают с духа и постепенно переходят на плоть для инцениковки фальшивых пробуждений и духовной жизненной силы
(Гал. 3:3). Пробуждение - это конец сна в жизни по плоти, её слабости, похоти и ограниченности. Это синоним начала жизни в молитве, вере, духе и святости.
47 And (as) He was still speaking, look, Judas, one of the Twelve, approached ┰ and with him (was) a great crowd (who came) from the chief priests and elders of the people with daggers ┰ and cudgels ┰. 48 And the one who was handing (Him) over to them gave them a sign saying: "The One I kiss, He is the One, seize Him." 49 And, having suddenly approached to Jesus, he said: "Hello ┰, Teacher ┰," and kissed Him. 50 But Jesus said to him: "Why ┰ are you here ┰?" Then, having approached, they laid hands on Jesus and seized Him. 51 And look! One of those (who were) with Jesus, having stretched (his) hand, pulled ┰ out his dagger ┰ and striking a chief priest's slave ┰ cut off his ear. 52 Then Jesus said to him: "Put your dagger ┰ back to its place, for all who take up ┰ a dagger ┰ will destroy themselves by the dagger ┰. 53 Or do you think ┰ that I cannot call My Father for help and He will send Me ┰ now more than twelve legions of angels? 54 (But) how then would the Scriptures be fulfilled that this must happen ┰?" 55 At that time ┰, Jesus said to the crowds: "Did you came out to seize Me with daggers ┰ and cudgels ┰ as if I am ┰ a robber ┰? Day by day, I sat in the temple teaching ┰, and you did not seize Me. 56 But all this happens so that the writings ┰ of the prophets would be fulfilled." Then all of the ┰ students, having abandoned ┰ Him, fled.
47 І (поки) Він все ще говорив, дивіться, наблизився ┰ Юда, один з дванадцятьох, і з ним (був) великий натовп, (що прийшов) від головних священиків і народних старійшин, з кинджалами ┰ та киями. 48 Та видававший (Його) їм, дав їм знак, кажучи: "Той, кого я поцілую, (то) Він (і) є, хапайте Його." 49 І, раптом наблизившись до Ісуса, він сказав: "Привіт ┰, Учитель ┰," і поцілував Його. 50 А Ісус сказав йому: "Для чого ┰ ти прийшов?" Тоді, наблизившись, вони наклали на Ісуса руки та схопили Його. 51 І дивіться! Один з тих ,(що був) з Ісусом, простягнувши руку, витягнув свій кинджал ┰ і, вдаривши раба ┰ головного священика, відрубав йому вухо. 52 Тоді Ісус сказав йому: "Поклади свій кинджал ┰ назад в його місце, тому як кожен, хто візьме ┰ кинджал ┰, знищить себе кинджалом ┰. 53 Чи ви думаєте ┰ що Я не можу покликати Мого Отця на допомогу, і Він не пришле Мені ┰ зараз же більше дванадцяти легіонів ангелів? 54 (Але) тоді, як виповнитися Писанням що це має статися ┰?" 55 У цей час ┰ Ісус сказав натовпу: "Ви що, вийшли схопити Мене з кинджалами ┰ та киями так як ніби Я ┰ грабіжник ┰? Я день за днем сидів у храмі, навчаючи ┰, і ви не схопили Мене. 56 Але все це відбувається для того, щоб справдилися писання пророків." Тоді уси ┰ учні, кинувши ┰ Його, втекли.
47 И (пока) Он всё ещё говорил, смотрите, приблизился ┰ Иуда, один из двенадцати, и с ним (была) большая толпа, (которая пришла) от главных священников и народных старейшин, с кинжалами ┰ и дубинами. 48 И выдававший (Его) им, дал им знак, сказав: "Тот, кого я поцелую, (это) Он (и) есть, схватите Его." 49 И, вдруг приблизившись к Иисусу, он сказал: "Привет ┰, Учитель ┰," и поцеловал Его. 50 А Иисус сказал ему: "Для чего ┰ ты пришёл?" Тогда, приблизившись, они наложили на Иисуса руки и схватили Его. 51 И смотрите! Один из тех, (кто был) с Иисусом, протянув руку, вытащил свой кинжал ┰ и, ударив раба ┰ главного священника, отрубил ему ухо. 52 Тогда Иисус сказал ему: "Положи свой кинжал ┰ обратно в его место, так как каждый, кто возьмёт ┰ кинжал ┰, уничтожит себя кинжалом ┰. 53 Или вы думаете ┰ что Я не могу позвать Моего Отца на помощь, и Он не пришлёт Мне ┰ сейчас же более двенадцати легионов ангелов? 54 (Но) как тогда исполниться Писаниям что это должно произойти ┰?" 55 В это время ┰ Иисус сказал толпе: "Вы что, вышли схватить Меня с кинжалами ┰ и дубинами так как будто Я ┰ грабитель ┰? Я день за днем сидел в храме и учил ┰, и вы не схватили Меня. 56 Но всё это происходит для того, чтобы исполнились писания пророков." Тогда все ┰ ученики, бросив ┰ Его, убежали.
Jesus clearly knew the purpose of Judas' visit, and He warned His students about it. His question about the purpose of Judas' coming to Him in the night was the same kind as God's question to Adam (Gen. 3:9). The purpose of this question was to prompt Judas to confess what he was doing and to repent. Jesus still calls Judas His friend in the very middle of the betrayal. This was a teachable moment for all of us. Instead of seeing the betrayal or apostasy as ordained by God, logical outcome of a pretentious Christian, or irreversible necessity, we should always be giving such people chances to repent till their very last breath. It should never be a surprise that the very people who greet you with joy and signs of affection can at the same time disown you once you become a liability to their own purposes. It is a sad truth that we, people, are incredibly selfish and pretentious hiding the real intentions behind the facade of niceness and righteousness. Jesus was ready for both betrayal and abandonment by His own students that He poured Himself into. He was ready to be treated as a criminal while being completely open and vulnerable every day of His ministry. His questions to Judas, His students, and to the crowds were in no way an attempt to prevent the arrest or to reveal the true intentions to harm Him and each other. He was ready for all this because He knew the ultimate purpose of each detail leading to His death and the atonement of the world. It was predicted by the prophets of the Old Testament and would happen one way or the other. His readiness translated into avoiding any resistance to the evil God allowed to happen in order to accomplish His own plan of salvation. God can and sometimes does use force to stop human evil, but then to do it every time He would have to do it for all eternity. His purpose is to save people from their sin, which includes not only forgiveness of already committed sins and preserving them from the punishment for committing them, but also to renounce and abandon them from the point of repentance and on. God calls people out from the world of sin into His kingdom with the purpose of creating people that willfully detests and avoids sin with no external compulsion. The fear of God and His wrath is the beginning of wisdom, but it is not the end of it. The end is a conscious separation from the love of any and all sin not merely out of fear of retribution, but out of disgust and fear of it. This is the essence of true repentance. It includes confession of sin as something bad, regret for committing it, deep inner remorse of having anything to do with it, and forceful rejection of it as a foreign body from one's organism. God does not have anything to do to condemn us all to the eternal lake of fire. By committing a single sin, we disqualify ourselves from holiness and condemn ourselves to eternal death. Anything Jesus has done had a purpose of changing this condition for each and every person, even for Judas Iscariot. Unfortunately, Judas's repentance did not go any further than his confession and remorse. Unlike Judas, who uselessly sought forgiveness from the priests who themselves were dying in their sin, the rest of the students came back to Jesus later. One of the biggest purposes of revival is to call to full repentance both pretentious Christians and people who left Jesus and came back to their former godless lives. Every single apostle we hold as the highest authority after God at some point abandoned Jesus. There is, therefore, no excuse for disregarding anyone, who did the same. They must be called back to Jesus and reassured of His propitiousness and desire to accept all those prodigal sons and daughters back. It will require the older brothers and sisters who stayed with God during the times of trials by sinful temptations, persecutions, and doubts to show humility, love, forgiveness, non-patronizing acceptance, and eagerness to convert all of the apostates back to God's Kingdom. It cannot be done with a dagger in one hand and the Bible in another. The Word of God and prayer must be the only weapons to defeat the Devil, who captured these people into his will (2 Tim. 2:25-26).
Ісус ясно знав мету візиту Юди та попереджав про це Своїх учнів. Його питання про мету приходу Юди до Нього вночі було таким же, як і питання Бога до Адама (Бут. 3:9). Метою цього питання було спонукати Юду зізнатися в тому, що він робив, і покаятися. Ісус все ще називає Юду своїм другом у самий розпал зради. Це був повчальний момент для всіх нас. Замість того, щоб розглядати зраду або відступництво як щось визначене Богом, логічний наслідок удаваного християнина або необоротну необхідність, ми завжди маємо давати таким людям можливість покаятися до їх останнього подиху. Ніколи не повинно бути сюрпризом, що ті самі люди, які вітають вас з радістю та знаками прихильності, можуть одночасно відректися від вас, коли ви станете тягарем для їх власних цілей. Це сумна правда, що ми, люди, неймовірно егоїстичні та претензійні, ховаючи справжні наміри за фасадом ввічливості та праведності. Ісус був готовий як до зради, так і до відкидання Своїми учнями, в яких Він інвестував Себе. Він був готовий до того, що з Ним поведуться як зі злочинцем, будучи при тому повністю відкритим і вразливим кожен день Свого служіння. Його питання до Юди, його учням і патовпу жодним чином не були спробою запобігти арешту або розкрити справжні наміри заподіяти шкоду Йому та один одному. Він був готовий до всього цього, тому що знав кінцеву мету кожної деталі, що вела до Його смерті та спокути світу. Це було передбачене пророками Старого Завіту та так чи інакше відбулося б. Його готовність виражалася в тому, щоб уникнути будь-якого опору злу, який Бог допустив, щоб здійснити Свій власний план спасіння. Бог може й іноді дійсно застосовує силу, щоб зупинити людське зло, але щоб робити це кожний раз, Йому доведеться робити це всю вічність. Його мета - врятувати людей від їх гріхів, що включає в себе не тільки прощення вже скоєних гріхів і порятунок від покарання за їх скоєння, але також зречення та залишення їх з моменту покаяння та надалі. Бог закликає людей зі світу гріха в Своє Королівство з метою створення людей, які навмисне ненавидять і уникають гріха без будь-якого зовнішнього примусу. Страх перед Богом і Його гнівом - це тільки початок мудрості, але не його кінець. Кінець - це свідоме відокремлення себе від любові до всіх гріхів не тільки через страх відплати, а й з-за відрази та страху перед ними. В цьому суть справжнього покаяння. Воно включає в себе визнання гріха як чогось поганого, жаль про його скоєння, глибоке внутрішнє розкаяння в тому, що б мати якийсь стосунок до нього, і посилене відкидання його як чужорідного тіла зі свого організму. Богу не потрібно нічого робити, щоб засудити всіх нас до вічного вогненному озера. Зробивши один-єдиний гріх, ми позбавляємо себе святості та прирікаємо себе на вічну смерть. Все, що зробив Ісус, мало на меті змінити це для кожної людини, навіть для Юди Іскаріота. На жаль, покаяння Юди не пішло далі його визнання та жалю. На відміну від Юди, який марно шукав прощення у священиків, які самі були мертвими в своєму гріху, інші учні пізніше повернулися до Ісуса. Одна з найважливіших цілей пробудження - це закликати до повного покаяння як удаваних християн, так і людей, які залишили Ісуса та повернулися до свого колишнього безбожного життя. Кожен апостол, якого ми вважаємо вищим авторитетом після Бога, в якийсь момент залишив Ісуса. Отже, немає виправдання тому, щоб ігнорувати будь-кого, хто зробив те ж саме. Їх потрібно закликати назад до Ісуса та запевнити в Його прихильності та бажанні прйняти назад всіх цих блудних синів і дочок. Від старших братів і сестер, які залишалися з Богом за часів випробувань гріховними спокусами, переслідуваннями та сумнівами, буде потрібно проявити смирення, любов, прощення, незарозуміле прийняття та завзяття, щоб навернути всіх відступників назад у Боже Королівство. Цього не можна зробити з кинджалом в одній руці та Біблією в іншій. Боже Слово та молитва повинні бути єдиною зброєю, щоб перемогти Диявола, який захопив цих людей у свою волю (2 Тим. 2:25-26).
Иисус ясно знал цель визита Иуды и предупреждал об этом Своих учеников. Его вопрос о цели прихода Иуды к Нему ночью был таким же, как и вопрос Бога к Адаму (Быт. 3:9). Целью этого вопроса было побудить Иуду признаться в том, что он делал, и покаяться. Иисус всё ещё называет Иуду своим другом в самый разгар предательства. Это был поучительный момент для всех нас. Вместо того, чтобы рассматривать предательство или отступничество как предначертанное Богом, логическое следствие претенциозного христианина или необратимую необходимость, мы всегда должны давать таким людям возможность раскаяться до их последнего вздоха. Никогда не должно быть сюрпризом, что те самые люди, которые приветствуют вас с радостью и знаками привязанности, могут одновременно отречься от вас, когда вы станете обузой для их собственных целей. Это печальная правда, что мы, люди, невероятно эгоистичны и претенциозны, пряча настоящие намерения за фасадом вежливости и праведности. Иисус был готов как к предательству, так и к отвержению Своими учениками, в которых Он инвестировал Себя. Он был готов к тому, чтобы с ним обращались как с преступником, будучи притом полностью открытым и уязвимым каждый день Своего служения. Его вопросы к Иуде, Его ученикам и толпе никоим образом не были попыткой предотвратить арест или раскрыть истинные намерения причинить вред Ему и друг другу. Он был готов ко всему этому, потому что знал конечную цель каждой детали, ведущей к Его смерти и искуплению мира. Это было предсказано пророками Старого Завета и так или иначе произошло бы. Его готовность выражалась в том, чтобы избежать любого сопротивления злу, которое Бог допустил чтобы осуществить Свой собственный план спасения. Бог может и иногда действительно применяет силу чтобы остановить человеческое зло, но чтобы делать это каждый раз, Ему придётся делать это всю вечность. Его цель - спасти людей от их грехов, что включает в себя не только прощение уже совершённых грехов и спасение от наказания за их совершение, но также отречение и оставление их с момента покаяния и далее. Бог призывает людей из мира греха в Своё Королевство с целью создания людей, которые умышленно ненавидят и избегают греха без какого-либо внешнего принуждения. Страх перед Богом и Его гневом - это только начало мудрости, но не его конец. Конец - это сознательное отделение себя от любви ко всем грехам не только из-за страха возмездия, но и из-за отвращения и страха перед ними. В этом суть настоящего покаяния. Оно включает в себя признание греха как чего-то плохого, сожаление о его совершении, глубокое внутреннее раскаяние в том, что бы иметь какое-либо отношение к нему, и усиленное отвержение его как инородного тела из своего организма. Богу не нужно нечего делать, чтобы приговорить всех нас к вечному огненному озеру. Совершив один-единственный грех, мы лишаем себя святости и обрекаем себя на вечную смерть. Всё, что сделал Иисус, имело целью изменить это положение для каждого человека, даже для Иуды Искариота. К сожалению, покаяние Иуды не пошло дальше его признания и сожаления. В отличие от Иуды, который напрасно искал прощения у священников, которые сами были мёртвыми в своём грехе, остальные ученики позже вернулись к Иисусу. Одна из важнейших целей пробуждения - это призывать к полному покаянию как притворных христиан, так и людей, которые оставили Иисуса и вернулись к своей прежней безбожной жизни. Каждый апостол, которого мы считаем высшим авторитетом после Бога, в какой-то момент оставил Иисуса. Следовательно, нет оправдания тому, чтобы игнорировать любого, кто сделал то же самое. Их нужно призывать обратно к Иисусу и заверить в Его благосклонности и желании принять обратно всех этих блудных сыновей и дочерей. От старших братьев и сестёр, которые оставались с Богом во времена испытаний греховными соблазнами, преследованиями и сомнениями, потребуется проявить смирение, любовь, прощение, невысокомерное принятие и рвение, чтобы обратить всех отступников обратно в Божье Королевство. Этого нельзя сделать с кинжалом в одной руке и Библией в другой. Божье Слово и молитва должны быть единственным оружием, чтобы победить Дьявола, который захватил этих людей в свою волю (2 Тим. 2:25-26).
57 And those, who seized Jesus, led (Him) to the chief priest Caiaphas, where the scholars ┰ and elders (had already) gathered. 58 But Peter followed Him from a distance ┰ as far as the courtyard ┰ of the chief priest, and, having entered inside, he sat with the servants to see the end ┰.
57 А ті, що схопили Ісуса, привели (Його) до головного священика Каяфи, де (вже) зібралися вчені ┰ та старійшини. 58 Але Петро пішов за Ним здалека ┰ до внутрішнього двору ┰ головного священика, і, ввійшовши всередину, він сів із слугами, щоб побачити кінець ┰.
57 А схватившие Иисуса привели (Его) к главному священнику Каиафе, где (уже) собрались учёные ┰ и старейшины. 58 Но Пётр последовал за Ним издали ┰ до внутреннего двора ┰ главного священника, и, войдя внутрь, он сел со слугами, чтобы увидеть конец ┰.
Even when Peter along with other students abandoned Jesus, he was still trying to be braver than the others. On one hand, this natural attempt to fight back against his fear led him to even worse denial of Jesus. On the other hand, God allowed Peter's fall to later witness to the church what happened that night in the courtyard of the chief priest. Peter's behavior is solid proof that human natural bravery is never enough against the spiritual forces of evil. When the Holy Spirit came later and filled Peter on the inside, this gave him supernatural bravery to stand in front of the whole gathering of the Jews and converted to Judaism Gentiles and to speak about Jesus confidently, boldly, and loudly. Just like Peter, many Christians are full of themselves and empty of the Holy Spirit. They still follow Jesus from a safe distance. Any moment can present them with a choice to acknowledge or deny Him, and the outcome will not be good. A lot of Christians follow Jesus but they are either afraid or unwilling to indicate it in any way amongst their contemporaries. It is especially the case when a Christian is a part of an environment that is skeptical, non-receptive, or even hostile towards Jesus. Many Christians resort to some kind of secret faith. They believe that it is enough to privately follow Jesus inside their hearts without imposing their faith on others. However, sooner or later, they will face a choice between standing a trial of the public opinion with Jesus or denying Him with their words or actions. During revivals, such secret students must be called to get out of their closet and to pray for becoming bold about their faith (Acts 4:29). Revival leads such people to recommit themselves to following Jesus openly and unashamedly even when it means to suffer losses of friends, positions of influence, or incomes. Failure to understand the necessity of revival and focusing only on the organizational aspects of sending Christians out into the world to convert unbelievers may lead to their failure or even their own apostasy. Each pastor must understand that he cannot send out unregenerate, unrevived, unprepared, and empty of the Holy Spirit Christians. Even Peter failed in a hostile situation. What does it make you believe anyone else can succeed? The early church understood that they could do nothing without God doing something through them. They too were filled with fear but chose to pray insistently to be filled with the Spirit instead. This gave them the necessary boldness, power, and wisdom to preach the Word openly. Revival is not an option for a church, it is a very basic necessity that empties believers of themselves and fills them with the Holy Spirit.
Навіть коли Петро разом з іншими учнями кинув Ісуса, він все ще намагався бути хоробрішим за інших. З одного боку, ця природна спроба дати відсіч своєму страху привела його до ще більшого зречення Ісуса. З іншого боку, Бог допустив падіння Петра, щоб йому пізніше засвідчити церкві про те, що сталося тієї ночі у дворі головного священика. Поведінка Петра є твердим доказом того, що природної хоробрості людини ніколи не буває достатньо проти духовних сил зла. Коли пізніше зійшов Святий Дух і наповнив Петра зсередини, це дало йому надприродну хоробрість стояти перед усіма зборами Юдеїв і навернених в юдаїзм язичників, і говорити про Ісуса впевнено, сміливо та голосно. Як і Петро, багато християн сповнені самих себе та порожні Святого Духа. Вони як і раніше йдуть за Ісусом з безпечної відстані. Будь-який момент може поставити їх перед вибором: визнати Його або відкинути, і результат не буде хорошим. Багато християн слідують за Ісусом, але вони або бояться, або не хочуть показувати це якимось чином своїм сучасникам. Це особливо актуально, коли християнин є частиною середовища, яке налаштоване скептично, несприйнятливо або навіть вороже по відношенню до Ісуса. Багато християн вдаються до якоїсь форми таємної віри. Вони вірять, що досить слідувати за Ісусом у глибині свого серця, не нав'язуючи свою віру іншим. Однак рано чи пізно вони зіткнуться з вибором: стати разом з Ісусом на суді громадської думки або відректися від Нього своїми словами або діями. Під час пробудження необхідно закликати таких таємних учнів вийти зі своєї комори та молитися про те, щоб стати сміливими у своїй вірі (Дії 4:29). Відродження спонукає таких людей знову відкрито та без сорому слідувати за Ісусом, навіть якщо це означає втрату друзів, впливового положення або доходів. Нерозуміння необхідності пробудження та зосередження уваги тільки на організаційних аспектах надіслання християн у світ для навернення невіруючих може привести до їх поразки або навіть до їх власного відступництва. Кожен пастор повинен зрозуміти, що він не може посилати відроджених, непробуждённих, непідготовлених та позбавлених Святого Духа християн. Навіть Петро зазнав невдачі у ворожій ситуації. Що змушує вас вірити, що будь-хто інший може домогтися успіху? Рання церква розуміла, що вони нічого не моли зробити, якщо Бог щось не зробить через них. Вони теж були повні страху, але наполегливо молитися, щоб замість цього краще наповнитися Духом. Це дало їм необхідну сміливість, силу та мудрість, щоб відкрито проповідувати Слово. Відродження - це не один їз варіантів для церкви, це дуже важлива необхідність, яка спустошує віруючих від самих себе та наповнює їх Святим Духом.
Даже когда Пётр вместе с другими учениками бросил Иисуса, он всё ещё пытался быть храбрее других. С одной стороны, эта естественная попытка дать отпор своему страху привела его к ещё большему отречению от Иисуса. С другой стороны, Бог допустил падение Петра, чтобы ему позже засвидетельствовать церкви о том, что произошло той ночью во дворе главного священника. Поведение Петра является твёрдым доказательством того, что природной храбрости человека никогда не бывает достаточно против духовных сил зла. Когда позже сошёл Святой Дух и наполнил Петра изнутри, это дало ему сверхъестественную храбрость стоять перед всем собранием Иудеев и обращённых в иудаизм язычников, и говорить об Иисусе уверенно, смело и громко. Как и Пётр, многие христиане полны самих себя и пусты Святого Духа. Они по-прежнему следуют за Иисусом с безопасного расстояния. Любой момент может поставить их перед выбором: признать Его или отвергнуть, и результат не будет хорошим. Многие христиане следуют за Иисусом, но они либо боятся, либо не хотят показывать это каким-либо образом своим современникам. Это особенно актуально, когда христианин является частью среды, которая настроена скептически, невосприимчиво или даже враждебно по отношению к Иисусу. Многие христиане прибегают к какой-то форме тайной веры. Они верят, что достаточно следовать за Иисусом в глубине своего сердца, не навязывая свою веру другим. Однако рано или поздно они столкнутся с выбором: предстать вместе с Иисусом на суде общественного мнения или отречься от Него своими словами или действиями. Во время пробуждения необходимо призывать таких тайных учеников выйти из своей кладовки и молиться о том, чтобы стать смелыми в своей вере (Действия 4:29). Возрождение побуждает таких людей вновь открыто и без стыда следовать за Иисусом, даже если это означает потерю друзей, влиятельного положения или доходов. Непонимание необходимости пробуждения и сосредоточение внимания только на организационных аспектах посылания христиан в мир для обращения неверующих может привести к их поражению или даже к их собственному отступничеству. Каждый пастор должен понять, что он не может посылать невозрождённых, непробуждённых, неподготовленных и лишённых Святого Духа христиан. Даже Пётр потерпел неудачу во враждебной ситуации. Что заставляет вас верить, что кто-либо другой может добиться успеха? Ранняя церковь понимала, что они ничего не моли сделать, если Бог что-то не сделает это через них. Они тоже были полны страха, но предпочли настойчиво молиться, чтобы вместо этого наполниться Духом. Это дало им необходимую смелость, силу и мудрость, чтобы открыто проповедовать Слово. Возрождение - это не один из вариантов для церкви, это очень важная необходимость, которая опустошает верующих от самих себя и наполняет их Святым Духом.
59 At the same time the chief priests, elders, and the Sanhedrin ┰ were looking for a false witness against Jesus so that they would put Him to death, 60 but none was found (sufficient for a death sentence). ┰ Many false witnesses approached ┰. Finally, two, having approached, 61 said: "This One said: 'I can destroy the temple of God and rebuild ┰ it in three days.'" 62 And, having stood ┰ up, the chief priest said: "You are answering nothing to what these testify against You, aren't You?" 63 But Jesus was silent. So, ┰ the chief priest said to Him: "I put you under oath ┰ by the Living God so that You would tell us if You are the Christ, the Son of ┰ God!" 64 Jesus says to him: "You (already) said (it), but I am telling you (more) - from now on, you will (only) see the Son of Adam ┰ sitting on the right side the Authority ┰ and coming (back) on the clouds of Heaven." 65 Then the chief priest tore his robes saying ┰: "He is slandering ┰ (God)! What further need of witness do we have? Look! You just now heard His slander ┰ (of God)! 66 What is your verdict ┰?" And they said in response ┰: "He deserves ┰ death!"
59 У той же час головні священики, старійшини, та Синедріон ┰ шукали підставного свідка проти Ісуса, щоб Його стратити ┰, 60 але ніхто не був знайдений (достатнім для смертного вироку). ┰ Приходило ┰ багато підставних свідків. Нарешті, двоє, підійшовши, ┰ 61 сказали: "Цей сказав: 'Я можу зруйнувати Божий храм і ┰ відбудувати ┰ його за три дні.'" 62 І, підвівшись, головний священик сказав: "Ти що, нічого не відповідаєш на те, що вони свідчать проти Тебе?" 63 Але Ісус мовчав. Тому ┰ головний священик сказав Йому: "Я присягаю ┰ Тебе Живим Богом, щоб Ти нам сказав що Ти Христос, Син ┰ Бога!" 64 Ісус каже йому: "Ти (це вже сам) сказав, але Я вам скажу (більше) - з цього часу, ви побачите Сина Адама ┰ (тільки но) сидичим з правого боку Влади ┰ та повертаючимся ┰ на небесних хмарах." 65 Тоді головний священик роздер свою мантію, кажучи ┰: "Він обмовляє ┰ (Бога)! Навіщо нам ще потрібен свідок? Дивіться! Ви тільки що (самі) почули Його наклеп (на Бога)! 66. Який ваш вирок ┰?" І вони сказали у відповідь ┰: "Він заслуговує ┰ смерті!"
59 В то же время главные священники, старейшины, и Синедрион ┰ искали подставного ┰ свидетеля против Иисуса, чтобы Его казнить ┰, 60 но никто не был найден (достаточным для смертного приговора). ┰ Приходило ┰ много подставных ┰ свидетелей. Наконец, двое подойдя ┰ 61 сказали: "Этот сказал: 'Я могу разрушить Божий храм и ┰ отстроить ┰ его за три дня.'" 62 И, встав, главный священник сказал: "Ты что, ничего не отвечаешь на то, что они свидетельствуют против Тебя?" 63 Но Иисус молчал. Поэтому ┰ главный священник сказал Ему: "Я присягаю ┰ Тебя Живым Богом, чтобы Ты нам сказал что Ты Христос, Сын ┰ Бога!" 64 Иисус говорит ему: "Ты (это сам уже) сказал, но Я вам скажу (больше) - с этого времени, вы увидите Сына Адама ┰ (только) сидящим с правой стороны Власти ┰ и возвращающимся ┰ на небесных облаках." 65 Тогда главний священник разорвал свою мантию, говоря ┰: "Он клевещет ┰ (на Бога)! Зачем нам ещё нужен свидетель? Смотрите! Вы только что (сами) услышали Его клевету ┰ (на Бога)! 66 Какой ваш приговор ┰?" И они сказали в ответ ┰: "Он заслуживает ┰ смерти!"
If they had something substantial against Jesus, they would not have to arrest and try Him in the middle of the night. They would make it publicly during the day. Yet, because all of their previous attempts to frame Him as a criminal or an apostate failed, they had to make this one up. Not only the trial was not supposed to be held at night, they also had nothing to charge Jesus with. So, they reserved to the old tactic of condemning an innocent person. It was the same tactic Jezebel advised against Naboth (1 Kings 21:9-10). However, they could not even find a sufficient false witness against Jesus. The chief priest, however, was aware that people believed Jesus was the Messiah, that is the anointed King and the Son of God. Both titles were held by caesar, the imperial king of local puppet kings and an allegedly divine son of god. Jesus was presented with a choice between denying Himself (2 Tim. 2:13), His divine kinship and mission or to clearly admit Himself to be God (John 10:33), which was a blasphemy, and to pretend to be who caesars claimed to be. Either way, the chief priest would either destroy Jesus' credibility or destroy Him physically. The only guilt he found in Jesus was the truth about Him that the chief priest rejected. Believing a lie and disbelieving the truth makes people reactive, emotional, and irrational. It justifies in their own eyes committing hideous crimes. They can mob lynch an innocent man or a group of people framed by skillful manipulation of public opinion very quickly while feeling right about doing so. Journalism is one of the ways to manipulate public anger into making the mob commit or support whatever crime they want to occur. The mob is easy to be used in any kind of crime, and some of them on a very large scale. Nothing has changed since the times of Jesus' illegal and unfair trial. Christians must never rely on the truthfulness of the press and social media, honesty and unbiasedness of historians, or on the fairness of judges. They must be ready to go through the same kinds of trials as Jesus did knowing where to speak up and where to keep silent in order not to give the accusers a chance to use their words against them and against Jesus. We should learn how to counter public manipulations the way Jesus did, and to be ready to rather die than to denounce Jesus and our faith in Him. Only born-again, Spirit-filled, and committed Christians can do this. This is why revivals are vital for any church and any Christian.
Якби у них було щось істотне проти Ісуса, їм не довелося б заарештовувати та судити Його посеред ночі. Вони б зробили це прилюдно протягом дня. Проте, оскільки всі їх попередні спроби представити Його злочинцем або відступником від віри зазнали невдачі, їм довелося це сфабрикувати. Мало того, що суд не повинен був проходити вночі, їм також ні в чому було звинуватити Ісуса. Таким чином, вони вдалися до старої тактики засудження невинної людини. Цю ж тактику Єзавель порадила використувати проти Навота (3 Корол. 21:9, 10). Однак вони не змогли знайти навіть достатнього неправдивого свідчення проти Ісуса. При цьому головний священик знав, що люди вірили у те, що Ісус був Месією, тобто помазаним королем і Божим Сином. Обидва титула носив Кесар, імперський король місцевих маріонеткових королів і нібито божественний син бога. Ісусу був запропонований вибір між зреченням від Себе (2 Тим. 2:13), Його божественного походження та місії або явним визнанням Себе Богом (Івана 10:33), що було богохульством, і взяттям на себе титула, який привласнив собі Кесар. У будь-якому випадку головний священик або підірвав би довіру до Ісуса, або знищив би Його фізично. Єдина вина, яку він знайшов в Ісусі, була істина про Нього, яку головний священик відкидав. Віра в брехню та невіра в правду робить людей запальними, емоційними та нераціональними. Це виправдовує в їх власних очах жахливі злочини. Вони можуть поспішно лінчувати невинну людину або групу людей, підставлену майстерною маніпуляцією громадської думки, при цьому відчуваючи себе правими. Журналістика - це один із способів маніпулювати громадським гнівом і змусити натовп вчиняти чи підтримувати будь-який злочин, який журналісти хочуть бути скоєним. Натовп легко використовувати для здійснення будь-якого виду злочинів, а якісь з них - в дуже великих масштабах. Нічого не змінилося з часів незаконного та несправедливого суду над Ісусом. Християни ніколи не мають покладатися на правдивість преси та соціальних мереж, чесність і неупередженість істориків чи справедливість суддів. Вони мають бути готові пройти через ті ж випробування, що й Ісус, знаючи, де говорити і де мовчати, щоб не дати обвинувачам можливість використовувати свої слова проти себе та проти Ісуса. Ми маємо навчитися протистояти публічним маніпуляціям, як це робив Ісус, і бути готовими швидше померти, ніж зректися Ісуса та своєї віри в Нього. На це здатні тільки народжені знову, наповнені Духом і посвячені християни. Ось чому пробудження життєво важливо як для будь-якої церкви, так і для будь-якого християнина.
Если бы у них было что-то существенное против Иисуса, им не пришлось бы арестовывать и судить Его посреди ночи. Они бы сделали это прилюдно в течение дня. Тем не менее, поскольку все их предыдущие попытки представить Его преступником или отступником от веры потерпели неудачу, им пришлось это сфабриковать. Мало того, что суд не должен был проходить ночью, им также не в чём было обвинить Иисуса. Таким образом, они прибегли к старой тактике осуждения невиновного человека. Эту же тактику Иезавель посоветовала использовать против Навуфея (3 Корол. 21:9, 10). Однако они не смогли найти даже достаточного лжесвидетельства против Иисуса. При этом главный священник знал, что люди верили, что Иисус был Мессией, то есть помазанным королём и Божьим Сыном. Оба титула носил Кесарь, имперский король местных марионеточных королей и якобы божественный сын бога. Иисусу был предложен выбор между отречением от Себя (2 Тим. 2:13), Его божественного происхождения и миссии или явным признанием Себя Богом (Ивана 10:33), что было богохульством, и взятием на себя титула, который присвоил себе Кесарь. В любом случае главный священник либо подорвал бы доверие к Иисусу, либо уничтожил Его физически. Единственная вина, которую он нашёл в Иисусе, была истина о Нём, которую которую главный священник отвергал. Вера в ложь и неверие в правду делает людей вспыльчивыми, эмоциональными и нерациональными. Это оправдывает в их собственных глазах ужасные преступления. Они могут поспешно линчевать невиновного человека или группу людей, подставленных искусной манипуляцией общественного мнения, при этом чувствуя себя правыми. Журналистика - это один из способов манипулировать общественным гневом и заставить толпу совершать или поддерживать любое преступление, которое журналисты хотят быть совершённым. Толпу легко использовать для совершения любого вида преступлений, а какие-то из них - в очень крупных масштабах. Ничего не изменилось со времён незаконного и несправедливого суда над Иисусом. Христиане никогда не должны полагаться на правдивость прессы и социальных сетей, честность и непредвзятость историков или на справедливость судей. Они должны быть готовы пройти через те же испытания, что и Иисус, зная, где говорить и где молчать, чтобы не дать обвинителям возможность использовать свои слова против себя и против Иисуса. Мы должны научиться противостоять публичным манипуляциям, как это делал Иисус, и быть готовыми скорее умереть, чем отречься от Иисуса и своей веры в Него. На это способны только рождённые заново, наполненные Духом и посвящённые христиане. Вот почему пробуждение жизненно важно как для любой церкви, так и для любого христианина.
67 Then, they spit in His face, ┰ beat ┰ Him, and slapped ┰ Him 68 saying: "Prophesy ┰ to us, Christ! Who is the one that hit You?"
67 Тоді вони плювали Йому в обличчя, ┰ били ┰ Його, та давали Йому ляпаси ┰ 68 кажучи: "Пророкуй ┰ нам, Христос! Хто Тебе вдарив?"
67 Тогда они плевали Ему в лицо, ┰ били ┰ Его, и давали Ему пощёчины ┰ 68 говоря: "Пророчествуй ┰ нам, Христос! Кто Тебя ударил?"
One of the important qualities that Jesus showed and which Christians must develop for their ministry is the ability and understanding when and how to be silent. God is often silent to us when we have a wrong disposition in our relationships with Him. When we entertain sin or ignore His Word, that shows our disregard for Him and His Spirit. God owes us nothing and He does not have to speak to us when we do not listen and do not do what He tells us to. There is no such a thing as unconditional relationships with Jesus. We are the ones who have certain responsibility for establishing and maintaining these relationships. Jesus did everything on the Cross to save us and to use us for His Kingdom. The only missing component is disposition of our hearts. How seriously do we take what He did and what He commanded? How seriously do we take the fact that we all deserve Hell by the virtue of our sin? How seriously do we take His sacrifice on the Cross? How seriously do we take His gift of eternal life? Many such questions reveal the reasons why God is actively communicating with some people and is completely silent with the others. For those, who humiliated and hurt Jesus that night, their demand for prophesy was a sarcastic way to make fun of Jesus who they believed was a self-proclaimed messiah and a liar. Jesus knew exactly who were the ones beating Him, but He never says or does anything just to entertain the people with wrong intentions. It is a very important lesson to stop trying to be liked by the scoffers of God, to stop catering to the unrepentant unbelievers just to boost church attendance. It is a trap that offers more money and influence in return to giving up on the very purpose of church's existence, that is, turning the unbelievers into the students of Jesus and teaching them to follow every word He commanded. Christian preaching should simply be silent towards the scoffers (Matt. 7:6) or, if possible, to be vocal in their rebuke (Eph. 5:11). There is absolutely no way to bring these people to repentance with such a disposition of heart that Jesus' offenders had that night (Heb. 6:6). You should not be giving them anything they would mix with their dirt and then use that mixture against you and other Christians (Matt. 7:6). You should be ready to suffer an offense and silently turn the other cheek just as Jesus taught and did. Satan uses these offenses to provoke your anger and hatred towards the people who do it. Suffering an undeserved offense does not necessitate retaliation. We should not be loving towards people only when they are nice and respectful to us, but also when they are wrong, nasty, and offensive. Angry retaliation shows selfishness and shallowness of our faith and character (Prov. 24:10). If it is possible to influence an offender with words that are not motivated with hatred, you can try to do it (John 18:23; Acts 23:3). These people must change their attitude towards Jesus and His words before they can even think of repentance. Instead, If you act in the same manner with them as they with you, it will only validate their wrong behavior and move them even further away from repentance. The true Christian attitude in suffering and injustice must exhibit at least two factors: instant refraining from judging and condemnation of the offenders (Matt. 7:1) and instant prayer for their forgiveness (Luke 23:34; Acts 7:60). A true Christian must love his or her enemy, not just his or her friends. This love is what can turn the offender like Paul into one of the most productive Christians, channeling his or her zeal against Jesus towards Him. The offenders expect an angry and hateful response, and sometimes purposely provoke it. If you cannot respond with love and humble correction (2 Tim. 2:25-26), it is best not to respond at all to deprive them from what they are looking for to justify their actions within their conscience, and then to use it against you and other believers. It is a command to refrain from preaching the gospel to the scoffers (Matt 7:6). Christian preaching must focus on those who come with the heart of a seeker, who are at least somewhat open to the idea of repentance and faith. These people can take the gospel seriously, to acknowledge their spiritual bankruptcy and their need of Jesus. They are just looking for a "push," a help, a proper motivation to do it. There are some people who are ready for the gospel and some who are not (Acts 13:48; 18:10). It does not mean the first category will necessarily accept it or that the second one never will. There is nothing predetermined about people's disposition to God. The most open-minded and open-hearted people who listen to every word of God but never follow it may be found in Hell after they die, and many of hard-line enemies of Jesus can turn into His most loyal and fruitful servants in an instant (Matt. 21:28-31). Scoffers need your prayer, guidance, and patience (2 Tim. 2:25) ; and when they are ready to take the gospel seriously, they need a call to change their disposition to Jesus and to repent of their sins in an instant.
Одна з важливих якостей, яку проявив Ісус і яку християни мають розвивати для свого служіння, - це здатність і розуміння того, коли та як мовчати. Бог часто мовчить по відношенню до нас, коли ми неправильно налаштовані в наших відносинах з Ним. Коли ми сприймаємо гріх або ігноруємо Його Слово, це показує наше нехтування до Нього та Його Духа. Бог нічого нам не винен, і Йому не обов'язково говорити з нами, коли ми не слухаємо та не робимо те, що Він говорить нам робити. Немає такої речі, як безумовні відносини з Ісусом. Ми несемо певну відповідальність за встановлення та підтримання цих відносин. Ісус зробив усе на Хресті для того, щоб врятувати нас і використовувати нас для Свого Королівства. Єдиний відсутній компонент - це диспозиція наших сердець. Наскільки серйозно ми ставимося до того, що Він зробив і що Він наказав? Наскільки серйозно ми ставимося до того факту, що всі ми заслуговуємо пекла в силу свого гріха? Наскільки серйозно ми ставимося до Його жертви на Хресті? Наскільки серйозно ми ставимося до Його дару вічного життя? Багато таких питань розкривають причини, за якими Бог активно спілкується з одними людьми та повністю мовчить з іншими. Для тих, хто в ту ніч ображав і заподіяв Ісусу біль, їх вимога про пророцтво була саркастичним способом висміяти Ісуса, якого вони вважали самопроголошеним месією та брехуном. Ісус точно знав, хто Його бив, але Він ніколи не говорить і не робить нічого, щоб розважати людей з неправильними намірами. Це дуже важливий урок - перестати намагатися сподобатися тим, що насміхаються над Богом, перестати догоджати нерозкаяним невіруючим тільки для того, щоб підвищити відвідуваність церкви. Це пастка, яка пропонує більше грошей та впливу в обмін на відмову від самої мети існування церкви: перетворити невіруючих на учнів Ісуса та навчити їх слідувати кожному слову, яке Він наказав. Християнська проповідь повинна бути мовчанням по відношенню до насмішників (Матв. 7:6) або, якщо можливо, то відкрито їх викривати (Ефес. 5:11). Немає абсолютно ніякого способу привести цих людей до покаяння з такою диспозицією серця, яка в ту ніч була у кривдників Ісуса (Євр. 6:6). Ви не повинні давати їм нічого, що вони змішали б зі своїм брудом, а потім використовували б цю суміш проти вас та інших християн (Матв. 7:6). Ви маєте бути готові переносити образи та мовчки підставляти іншу щоку, як цьому вчив і що робив Ісус. Сатана використовує ці обра́зи, щоб викликати у вас гнів і ненависть до тих, хто це робить. Незаслужена образа не робить відплату необхідною. Ми маємо проявляти любов до людей не тільки тоді, коли вони милі та поважні до нас, але також і тоді, коли вони не мають рації, огидні та ображають нас. Гнівна відплата показує егоїзм і поверховість нашої віри та характеру (Притчі 24:10). Якщо можливо вплинути на кривдника словами, не мотивованими ненавистю, ви можете спробувати це зробити (Івана 18:23; Дії 23:3). Ці люди мають змінити своє ставлення до Ісуса та Його слів, перш ніж вони зможуть навіть подумати про покаяння. Замість цього, якщо ви будете діяти з ними так само, як вони з вами, це тільки затвердить їх неправильну поведінку та ще більше віддалить їх від покаяння. Спавжнє християнське ставлення до страждань і несправедливості має проявляти, прінаймні, два фактори: миттєве припинення засудження кривдників (Матв. 7:1) і негайну молитву про їх прощення (Луки 23:34; Дії 7:60). Справжній християнин має любити свого ворога, а не тільки своїх друзів. Ця любов може перетворити кривдника, такого як Павло, на одного з найпродуктивніших християн, направивши його завзяття проти Ісуса у напрямку до Нього. Кривдники очікують гнівної та ненависної реакції, а іноді й навмисно її провокують. Якщо ви не можете відповісти любов'ю та смиренним виправленням (2 Тим. 2:25,26), краще взагалі нічого не відповідати, щоб позбавити їх того, що вони шукають для того, щоб виправдати свої дії в своїй совісті, а потім використовувати це проти вас та інших віруючих. Це є заповідь утримуватися від проповіді євангелія насмішникам (Матв. 7:6). Християнська проповідь має бути спрямована на тих, хто приходить з серцем, що шукає, що, принаймні, в деякій мірі відкрите для ідеї покаяння та віри. Ці люди можуть серйозно поставитися до євангелія, щоб визнати свою духовну неспроможність і свою потребу в Ісусі. Вони просто шукають "поштовху", допомоги, належної мотивації для цього. Є люди, які готові до євангелія, а є деякі, хто ні (Дії 13:48; 18:10). Це не означає, що перша категорія обов'язково прийме його або що друга ніколи не прийме. Відносно ставлення людей до Бога немає нічого зумовленого. Самі неупереджені та відкриті серцем люди, які слухають кожне слово Бога, але ніколи не слідують йому, після смерті можуть виявитися в пеклі, і багато хто з заклятих ворогів Ісуса можуть миттєво перетворитися на Його найвірніших і плідних слуг (Матв. 21:28-31). Насмішникам потрібна ваша молитва, керівництво та терпіння (2 Тим. 2:25) ; та коли вони готові серйозно ставитися до євангелія, їм потрібен заклик змінити своє ставлення до Ісуса та відразу-ж покаятися в своїх гріхах.
Одно из важных качеств, которые проявил Иисус и которое христиане должны развивать для своего служения, - это способность и понимание, когда и как молчать. Бог часто молчит по отношению к нам, когда мы неправильно настроены в наших отношениях с Ним. Когда мы воспринимаем грех или игнорируем Его Слово, это показывает наше пренебрежение к Нему и Его Духу. Бог ничего нам не должен, и Ему не обязательно говорить с нами, когда мы не слушаем и не делаем то, что Он говорит нам делать. Нет такой вещи, как безусловные отношения с Иисусом. Мы несём определённую ответственность за установление и поддержание этих отношений. Иисус сделал всё на Кресте, чтобы нас спасти и использовать нас для Своего Королевства. Единственный недостающий компонент - это расположение наших сердец. Насколько серьёзно мы относимся к тому, что Он сделал и что Он приказал? Насколько серьёзно мы относимся к тому факту, что все мы заслуживаем ада в силу своего греха? Насколько серьёзно мы относимся к Его жертве на Кресте? Насколько серьезно мы относимся к Его дару вечной жизни? Многие такие вопросы раскрывают причины, по которым Бог активно общается с одними людьми и полностью молчит с другими. Для тех, кто в ту ночь оскорблял и причинил Иисусу боль, их требование о пророчестве было саркастическим способом высмеять Иисуса, которого они считали самопровозглашённым мессией и лжецом. Иисус точно знал, кто Его бил, но Он никогда не говорит и не делает ничего, чтобы развлекать людей с неправильными намерениями. Это очень важный урок - перестать пытаться понравиться насмехающимся над Богом, перестать угождать нераскаивающимся неверующим только для того, чтобы повысить посещаемость церкви. Это ловушка, которая предлагает больше денег и влияния в обмен на отказ от самой цели существования церкви: превратить неверующих в учеников Иисуса и научить их следовать каждому слову, которое Он приказал. Христианская проповедь должна быть молчанием по отношению к насмешникам (Матв. 7:6) или, если возможно, то открыто их обличать (Ефес. 5:11). Нет абсолютно никакого способа привести этих людей к покаянию с таким расположением сердца, которое в ту ночь было у обидчиков Иисуса (Евр. 6:6). Вы не должны давать им ничего, что они смешали бы со своей грязью, а затем использовали бы эту смесь против вас и других христиан (Матв. 7:6). Вы должны быть готовы перенести оскорбления и молча подставить другую щёку, как этому учил и что делал Иисус. Сатана использует эти оскорбления, чтобы вызвать у вас гнев и ненависть к тем, кто это делает. Незаслуженное оскорбление не делает возмездие необходимым. Мы должны проявлять любовь к людям не только тогда, когда они милы и уважительны к нам, но также и тогда, когда они неправы, противны и оскорбительны. Гневное возмездие показывает эгоизм и поверхностность нашей веры и характера (Пр. 24:10). Если возможно повлиять на обидчика словами, не мотивированными ненавистью, вы можете попытаться это сделать (Ивана 18:23; Действия 23:3). Эти люди должны изменить своё отношение к Иисусу и Его словам, прежде чем они смогут даже подумать о покаянии. Вместо этого, если вы будете действовать с ними так же, как они с вами, это только затвердит их неправильное поведение и ещё больше отдалит их от покаяния. Настоящее христианское отношение к страданиям и несправедливости должно проявлять, по крайней мере, два фактора: мгновенное воздержание от осуждения обидчиков (Матв. 7:1) и немедленную молитву об их прощении (Луки 23:34; Действия 7:60). Настоящий христианин должен любить своего врага, а не только своих друзей. Эта любовь может превратить обидчика, такого как Павел, в одного из самых продуктивных христиан, направив его рвение против Иисуса по направлению к Нему. Обидчики ожидают гневной и ненавистной реакции, а иногда и намеренно её провоцируют. Если вы не можете ответить любовью и смиренным исправлением (2 Тим. 2:25,26), лучше вообще ничего не отвечать, чтобы лишить их того, что они ищут, чтобы оправдать свои действия в своей совести, а затем использовать это против вас и других верующих. Это заповедь воздерживаться от проповеди евангелия насмешникам (Матв. 7:6). Христианская проповедь должна быть направлена на тех, кто приходит с ищущим сердцем, кто, по крайней мере, в некоторой степени открыт для идеи покаяния и веры. Эти люди могут серьёзно отнестись к евангелию, чтобы признать свою духовную несостоятельность и свою потребность в Иисусе. Они просто ищут "толчка", помощи, надлежащей мотивации для этого. Есть люди, которые готовы к евангелию, а есть некоторые, кто нет (Действия 13:48; 18:10). Это не означает, что первая категория обязательно примет его или что вторая никогда не примет. В отношении людей к Богу нет ничего предопределённого. Самые непредубеждённые и открытые сердцем люди, которые слушают каждое слово Бога, но никогда не следуют ему, после смерти могут оказаться в аду, и многие из заклятых врагов Иисуса могут мгновенно превратиться в Его самых верных и плодотворных слуг (Матв. 21:28-31). Насмешникам нужна ваша молитва, руководство и терпение (2 Тим. 2:25) ; и когда они готовы серьёзно относиться к евангелию, им нужен призыв изменить своё отношение к Иисусу и сразу-же покаяться в своих грехах.
69 But Peter was sitting outside in the courtyard, and one young woman approached ┰ him saying: "You were with Jesus the Galilean too." 70 But he denied in front of everybody ┰ saying: "I do not know what you are talking about." 71 And, (as he was) getting out ┰ towards the gate ┰, another ┰ one sees him and says to those who were there: "This one was also with Jesus the Nazarene." 72 And he denied again with an oath ┰: "I do not know that ┰ man." 73 And after a little while, a bystander ┰, having approached, ┰ said to Peter: "Really ┰, you are one of them too, for ┰ your accent also betrays you ┰." 74 Then, he began to curse and swear ┰: "I do not know that ┰ man!" And suddenly, a rooster crowed. 75 And Peter recalled the prediction of Jesus who said ┰: "You will deny Me three times before a rooster crows." And, having gotten out, he bitterly wept.
69 А Петро сидів назовні у дворі, та одна молода жінка підійшла до нього, кажучи: "Ти теж був з Ісусом Галілеянином". 70 Але він відрікся перед усіма кажучи: "Я не знаю, про що ти говориш". 71 І (поки він) відходив ┰ до воріт ┰, інша ┰ бачить його та каже присутнім там: "Цей теж був з Ісусом Назоряніном". 72 І він знову відрікся з клятвою ┰: "Я не знаю цієї людини". 73 Та через короткий час, один із стоявших поруч, підійшовши, сказав Петру: "Насправді, ти теж один з них, тоді як ┰ тебе також видає твій акцент". 74 Тоді він почав проклинати та клястися ┰: "Я не знаю цієї людини!" Та раптом заспівав півень. 75 І Петро згадав пророкування ┰ Ісуса, який сказав ┰: "Ти відречешся від Мене три рази перед співом півня". Та, вийшовши, він гірко заплакав.
69 А Пётр сидел снаружи во дворе, и одна молодая женщина подошла к нему, говоря: "Ты тоже был с Иисусом Галилеянином". 70 Но он отрёкся перед всеми говоря: "Я не знаю, о чём ты говоришь". 71 И, (пока он) отходил ┰ к воротам ┰, другая ┰ видит его и говорит присутствовавшим там: "Этот тоже был с Иисусом Назорянином". 72 И он снова отрёкся с клятвой ┰: "Я не знаю этого человека". 73 И через короткое время, один из стоявших рядом, подойдя, сказал Петру: "Действительно, ты тоже один из них, так как ┰ тебя также выдаёт твой акцент". 74 Тогда он начал проклинать и клясться ┰: "Я не знаю этого человека!" И вдруг пропел петух. 75 И Пётр вспомнил предсказание ┰ Иисуса, который сказал ┰: "Ты три раза отречёшься от Меня перед пением петуха". И, выйдя, он горько заплакал.
Although Peter was confident that he would follow Jesus even if he had to die with Him, his natural bravery disappeared the moment Jesus was arrested in the garden of Gethsemane. What happened next was not an act of bravery, but rather of curiosity. Peter simply wanted to see what would happen to Jesus next trying hard not to get noticed. He pretended to be one of the servants of the chief priest. If he knew he would be recognized as a follower of Jesus, he would most likely not follow Him. Apparently, there were some women amongst those who came to the garden to arrest Jesus and they were able to recognize Peter. At that point, Peter was backing up trying to get out of the courtyard without getting arrested too. Many Christians follow Jesus secretly trying hard not to be identified as Hs followers. They fear humiliation and loss of some worldly benefits and necessities. These closet Christians, like Lot (2 Pet. 2:8), constantly suffer the conflict between their inner faith and the absence of outer confession. Sooner or later, some of them are forced to choose and they choose to renounce their faith to continue to be a part of Jesus-resisting community or not to suffer physical abuse or even death. Peter is an example of someone who for whatever reason decided to publically renounce his or her faith at some point. It is a torturous experience for an apostate that ends up with an inner emptiness and the feeling of fatal abandonment of God and of being abandoned by Him. Peter is also a great example of total possibility for even a bitterest of the apostates to come back to God and not only to be accepted and restored, but to become one of the most vocal and leading followers of Jesus. Unlike Judas Iscariot, Peter did not fully give up on Jesus, and the moment he saw Him, he went back towards Him. It is hard to look, but an apostate can still love Jesus in the depth of his or her heart, and it is this love a preacher should appeal to. Apostasy is not a mere rejection of Christianity, it is a personal matter between a person and Jesus. There is no restoration of an apostate to a Christian community without restoration of his or her relationships with Jesus. Once a person realizes his or her mistake and repents of such a sin, he or she gets forgiven and revived by the Holy Spirit. The very basis of this restoration is not the fear of Hell, they are usually way past that fear, but it is the love to Jesus that can lead them to repentance and reconciliation.
Хоча Петро був упевнений, що він піде за Ісусом навіть якщо йому доведеться померти разом з Ним, його природна хоробрість зникла в той момент, коли Ісуса заарештували в Гетсиманському саду. Те, що сталося потім, було проявом не хоробрості, а скоріше цікавості. Петро просто хотів подивитися, що буде з Ісусом далі, щосили намагаючись не бути поміченим. Він прикинувся одним із слуг головного священика. Якби він знав, що його впіззнають як послідовника Ісуса, він, швидше за все, не пішов би за Ним. Очевидно, серед тих, хто прийшов у сад заарештувати Ісуса, були жінки, й вони змогли впізнати Петра. У цей момент Петро відступав, намагаючись вибратися з двору, не будучи заарештованим. Багато християн таємно слідують за Ісусом, щосили намагаючись не бути ідентифікованими як Його послідовники. Вони бояться приниження та втрати деяких свитських благ і предметів необхідності. Ці приховані християни, як Лот (2 Пет. 2:8), постійно страждають від конфлікту між своєю внутрішньою вірою та відсутністю зовнішнього сповідання. Рано чи пізно деякі з них змушені вибирати, й вони вирішують відмовитися від своєї віри щоб продовжувати залишатися частиною спільноти, що чинить опір Ісусу, або не наражатися на фізичне насильство або навіть смерть. Петро є прикладом людини, який з будь-якої причини в якийсь момент вирішив публично відмовитися від своєї віри. Це є болісний досвід для відступника, який закінчується внутрішньою порожнечею та почуттям фатальної відмови від Бога та покинутості Ним. Петро також є прекрасним прикладом повної можливості для навіть найзапекліших відступників повернутися до Бога та не тільки бути прийнятим і відновленим, а й стати одним з найгучніших і провідних послідовників Ісуса. На відміну від Іуди Іскаріота, Петро не відмовлявся від Ісуса повністю, і в момент, коли він побачив Його, він повернувся до Нього. Це важко уявити, але відступник все ще може любити Ісуса в глибині свого серця, та проповідник має апелювати саме до цієї любові. Відступництво - це не просто відмова від християнства, це особиста справа між людиною та Ісусом. Неможливо відновити відступника в християнську громаду без відновлення його відносин з Ісусом. Як тільки людина усвідомлює свою помилку та кається в такому гріху, вона отримує прощення та відродження Святим Духом. Сама основа цього відновлення - це не страх перед пеклом, вони зазвичай вже пройшли цей етап страху, але саме любов до Ісуса може привести їх до покаяння та примирення.
Хотя Пётр был уверен, что он последует за Иисусом, даже если ему придется умереть вместе с Ним, его природная храбрость исчезла в тот момент, когда Иисуса арестовали в Гефсиманском саду. То, что произошло потом, было проявлением не храбрости, а скорее любопытства. Пётр просто хотел посмотреть, что будет с Иисусом дальше, изо всех сил стараясь не быть замеченным. Он притворился одним из слуг главного священника. Если бы он знал, что его узнают как последователя Иисуса, он, скорее всего, не последовал бы за Ним. Очевидно, среди тех, кто пришёл в сад арестовать Иисуса, были женщины, и они смогли узнать Петра. В этот момент Пётр отступал, пытаясь выбраться из двора, не будучи арестованным. Многие христиане тайно следуют за Иисусом, изо всех сил стараясь не быть идентифицированными как Его последователи. Они боятся унижения и потери некоторых мирских благ и предметов необходимости. Эти скрытые христиане, как Лот (2 Пет. 2:8), постоянно страдают от конфликта между своей внутренней верой и отсутствием внешнего исповедания. Рано или поздно некоторые из них вынуждены выбирать, и они решают отказаться от своей веры, чтобы продолжать оставаться частью сообщества, сопротивляющегося Иисусу, или не подвергаться физическому насилию или даже смерти. Пётр является примером человека, который по какой-либо причине в какой-то момент решил публично отказаться от своей веры. Это мучительный опыт для отступника, который заканчивается внутренней пустотой и чувством рокового отказа от Бога и оставленности Им. Пётр также является прекрасным примером полной возможности для даже самых ожесточенных отступников вернуться к Богу и не только быть принятым и восстановленным, но и стать одним из самых громких и ведущих последователей Иисуса. В отличие от Иуды Искариота, Пётр не отказывался от Иисуса полностью, и в момент, когда он увидел Его, он к Нему вернулся. Это трудно представить, но отступник всё ещё может любить Иисуса в глубине своего сердца, и проповедник должен апеллировать именно к этой любви. Отступничество - это не просто отказ от христианства, это личное дело между человеком и Иисусом. Невозможно восстановить отступника в христианскую общину без восстановления его или ее отношений с Иисусом. Как только человек осознает свою ошибку и раскается в таком грехе, он или она получает прощение и возрождение Святым Духом. Сама основа этого восстановления - не страх перед адом, они обычно уже прошли этот этап страха, но именно любовь к Иисусу может привести их к покаянию и примирению.
