Matthew

Chapter 19

Матвія

Розділ 19

Матвея

Глава 19

And it (so) happened, when Jesus completed these speeches ^┰, He went away from the Galilee across ^┰ the Jordan and entered the region of Judea. ² And large crowds of people followed Him, and He healed ^┰ them there.

I було (так, що) ^┰ коли Ісус закінчив ці промови ^┰, Він пішов із Галілеї на іншу сторону ^┰ Йордану та увійшов у область Юдеї. ² І за Ним пішли великі натовпи (людей) і Він їх там зцілив ^┰.

И было (так, что) ^┰ когда Иисус закончил эти речи ^┰, Он ушёл из Галилеи на другую сторону ^┰ Иордана и вошёл в область Иудеи. ² И за Ним последовали большие толпы (людей) , и Он их там исцелил ^┰.

Jesus concluded His ministry in Galilee by teaching His followers how to treat each other in the context of a local church. The main idea of this teaching is to keep yourself humble and respect your brother or sister, while keeping each other accountable in order to preserve the church clean doctrinally, spiritually, and relationally. Now, Jesus begins the last chapter of His earthly life going to Jerusalem to suffer and die. By this time, Jesus was already on the notice with the Jewish authorities and in order to have more time with the regular people of Judea, He went to the eastern side of Jordan, where people would come to Him. Although Jesus often visited places, where people gathered like weddings or parties, His main tactic was to go somewhere close to the people, but still requiring them to come out and come to Him. While the church must work hard to reach the lost people where they are, there must be a way for unbelievers to come out somewhere, where they can find Jesus, some place nearby, where there is always someone to talk to. Proactive availability should not compete with outreach programs but to compliment and support them. The church is never confined to places of worship, but those places must primarily be used for evangelism. It would be unreasonable to assume that doctors only use clinics for self-training and treat people elsewhere. As Jesus healed people who came out to Him when He came to them, so should be the church ministry. All of their resources must be dedicated to lead people out of their sinful lifestyles into relationships with Jesus. Similarly, a revived church is not a group of activists who serve the larger community where they are, but it is a two-way street. Jesus draws close to the people incarnate in His spiritual body, that is the church, and expects people to make their own efforts to come out and meet Him in order to be healed. The necessity of this effort differentiates those who seek Him from those who decide to stay where they are. Jesus makes the first move towards the unbelievers and carnal Christians expecting them to move closer to Him to be spiritually restored (Jacob 4:8-10). Although physical movement is not required for finding Jesus, there is something so important about physically moving towards public repentance and confession of faith that Jesus separated those who would confess Him publicly from those who would not to the point of determining His own acknowledgement of these people as belonging or not belonging to Him (Matt. 10:32-33). The church should not be ashamed to call people to physically and publicly move towards Jesus but to constantly practice proactive availability for anyone who would move in search of Jesus.

Ісус завершив Своє служіння в Галілеї тим, що навчив Своїх послідовників як ставитися один до одного в контексті помісної церкви. Основна ідея цього вчення полягає в тому, щоб зберігати смиренність і поважати свого брата або сестру, при цьому несучи відповідальність один перед одним, щоб зберегти церкву чистою в доктринальному, духовному та особистому відносинах. Тепер Ісус починає останній розділ Свого земного життя йдучи до Єрусалиму щоб постраждати та померти. До цього часу Ісус був уже на замітці у Юдеянської влади, і, щоб провести більше часу з простими жителями Юдеї, Він вирушив на східну сторону Йордану, куди люди приходили до Нього. Хоча Ісус часто відвідував місця, де збиралися люди, наприклад, весілля або вечірки, Його основна тактика полягала в тому, щоб іти куди-небудь ближче до людей, але при цьому вимагати, щоб вони вийшли та прийшли до Нього. У той час як церква має наполегливо працювати, щоб досягти загублених людей там, де вони є, повинен бути шлях для невіруючих вийти кудись, де вони вони можуть знайти Ісуса, якесь місце поблизу, де завжди є з ким поговорити. Проактивна доступність не повинна конкурувати з програмами досягнення невіруючих, а має доповнювати та підтримувати їх. Церква ніколи не обмежується місцями поклоніння, але ці місця повинні використовуватися в першу чергу для євангелізації. Було б нерозумно припускати, що лікарі використовують клініки тільки для самонавчання та лікують людей десь ще. Як Ісус зціляв людей, які приходили до Нього, коли Він приходив до них, таким має бути й церковне служіння. Всі церковні ресурси мають бути спрямовані на те, щоб виводити людей з їх гріховного способу життя у відносини з Ісусом. Точно так само відроджена церква - це не група активістів, які служать більш широкій спільноті там, де вона є, але це вулиця з двостороннім рухом. Ісус наближається до людей, втілений в Його духовному тілі, тобто в особі церкви, і очікує, що люди докладуть свої власні зусилля, щоб вийти та зустрітися з Ним щоб отримати зцілення. Необхідність цього зусилля відрізняє тих, хто шукає Його, від тих, хто вирішив залишитися там, де вони є. Ісус робить перший крок до невіруючих людей і плотських християн, чекаючи, що вони наблизяться до Нього для свого духовного відновлення (Як. 4:8-10). Хоча фізичний рух не обов'язковий для того, щоб знайти Ісуса, в фізичному русі до публічного покаяння та сповідання віри є щось настільки важливе, що Ісус відділив тих, хто ви́знає Його публічно, від тих, хто цього не зробить, до ступеню Свого власного визнання цих людей як тих, що належать або не належать Йому (Матв. 10:32,33). Церква не повинна соромитися закликати людей фізично та публічно рухатися до Ісуса, але постійно практикувати активну доступність для всіх, хто рухається в пошуках Ісуса.

Иисус завершил Свое служение в Галилее тем, что научил Своих последователей как относиться друг к другу в контексте поместной церкви. Основная идея этого учения состоит в том, чтобы сохранять смирение и уважать своего брата или сестру, при этом неся ответственность друг перед другом, чтобы сохранить церковь чистой в доктринальном, духовном и личном отношениях. Теперь Иисус начинает последнюю главу Своей земной жизни, идя в Иерусалим, чтобы пострадать и умереть. К этому времени Иисус был уже на заметке у иудейских властей, и, чтобы провести больше времени с простыми жителями Иудеи, Он отправился на восточную сторону Иордана, куда люди приходили к Нему. Хотя Иисус часто посещал места, где собирались люди, например, свадьбы или вечеринки, Его основная тактика заключалась в том, чтобы идти куда-нибудь поближе к людям, но при этом требовать, чтобы они вышли и пришли к Нему. В то время как церковь должна упорно трудиться, чтобы достичь потерянных людей там, где они есть, должен быть путь для неверующих выйти куда-то, где они они могут найти Иисуса, какое-то место поблизости, где всегда есть с кем поговорить. Проактивная доступность не должна конкурировать с программами достижения неверующих, а должна дополнять и поддерживать их. Церковь никогда не ограничивается местами поклонения, но эти места должны в первую очередь использоваться для евангелизации. Было бы неразумно предполагать, что врачи используют клиники только для самообучения и лечат людей где-то ещё. Как Иисус исцелял людей, которые приходили к Нему, когда Он приходил к ним, таким должно быть и церковное служение. Все их ресурсы должны быть направлены на то, чтобы вывести людей из их греховного образа жизни в отношения с Иисусом. Точно так же возрождённая церковь - это не группа активистов, которые служат более широкому сообществу там, где оно есть, а это улица с двусторонним движением. Иисус приближается к людям, воплощённый в Его духовном теле, то есть в лице церкви, и ожидает, что люди приложат свои собственные усилия, чтобы выйти и встретиться с Ним чтобы получить исцеление. Необходимость этого усилия отличает тех, кто ищет Его, от тех, кто решил остаться там, где они есть. Иисус делает первый шаг к неверующим людям и плотским христианам, ожидая, что они приблизятся к Нему для своего духовного восстановления (Иак. 4:8-10). Хотя физическое движение не обязательно для того, чтобы найти Иисуса, в физическом движении к публичному покаянию и исповеданию веры есть не́что настолько важное, что Иисус отделил тех, кто признает Его публично, от тех, кто этого не сделает, до степени Своего собственного признания этих людей как принадлежащих или не принадлежащих Ему (Матв. 10:32,33). Церковь не должна стыдиться призывать людей физически и публично двигаться к Иисусу, но постоянно практиковать активную доступность для всех, кто двигается в поисках Иисуса.

³ And the Pharisees came to Him testing ^┰ Him and saying ^┰: "Is it permitted ^┰ for a ^┰ man to divorce his wife for any reason ^┰?" ⁴ And He said in response ^┰: "Have you not read that since the beginning, the Creator ^┰ created them (as) a man and a woman? ⁵ And He said: 'Because of this, a man will leave (his) father and mother and will be joined ^┰ to his wife, and the two will turn ^┰ into one body.' ⁶ So, they are no longer two but one body. Therefore, what God joined ^┰, a man cannot ^┰ separate ^┰." ⁷ They say to Him: "Then why did Moses command to give a certificate ^┰ of divorce and to release ^┰ her?" ⁸ ^┰ He says to them: "Moses allowed you to divorce your wives because of your stubbornness ^┰, but it was not so from the beginning. ⁹ And I am telling you that whoever divorces his wife, except for sexual immorality ^┰, and marries another, commits adultery."

³ І фарисеї прийшли до Нього, випробовуючи ^┰ Його та кажучи ^┰: "Чи з будь-якої причини ^┰ чоловікові можна ^┰ розлучитися зі своєю дружиною?" ⁴ Та Він сказав у відповідь ^┰: " Хіба ви не читали, що з самого початку Творець ^┰ створив їх чоловіком і жінкою? ⁵ І Він сказав: 'З цієї причини чоловік залишить (своїх) батька та матір, і буде приєднаний ^┰ до своєї дружини, і ці двоє перетворяться ^┰ на одне тіло.' ⁶ Отже, вони більше не два, а одне тіло. Тому те, що Бог приєднав ^┰, людині не можна ^┰ відокремлювати ^┰". ⁷ Вони кажуть Йому: "Чому-ж тоді Мойсей наказав давати свідчення ^┰ про розлучення та звільняти ^┰ її?" ⁸ ^┰ Він же каже їм: "Мойсей дозволив вам розлучатися зі своїми дружинами через вашу впертість ^┰, але з самого початку це не було так. ⁹ І Я вам кажу, що той, хто розлучається зі своєю дружиною, за винятком сексуальної аморальності ^┰ і одружиться з іншою, чинить перелюб".

³ И фарисеи пришли к Нему, испытывая ^┰ Его и говоря ^┰: "По любой-ли причине ^┰ мужу можно ^┰ развестись со своей женой?" ⁴ И Он сказал в ответ ^┰: "Разве вы не читали, что с самого начала Создатель ^┰ создал их мужчиной и женщиной? ⁵ И Он сказал: 'По этой причине мужчина оставит (своих) отца и мать, и будет присоединён ^┰ к своей жене, и эти двое превратятся ^┰ в одно тело.' ⁶ Итак, они больше не два, а одно тело. Поэтому то, что Бог присоединил ^┰, человеку нельзя ^┰ отделять ^┰". ⁷ Они говорят Ему: "Почему-же тогда Моисей приказал давать свидетельство ^┰ о разводе и освобождать ^┰ её?" ⁸ ^┰ Он же говорит им: "Моисей позволил вам разводиться со своими женами из-за вашего упрямства ^┰, но с самого начала это не было так. ⁹ И Я вам говорю, что тот, кто разводится со своей женой, за исключением сексуальной безнравственности ^┰ и женится на другой, совершает прелюбодеяние".

While the Pharisees were interested in the ongoing theological debate trying to reconcile the initial God’s design for marriage with the Mosaic command to issue a divorce certificate, the main reason they asked Jesus this question was to catch Him into a trap so they could blame Him in being an apostate, a teacher of apostacy, a false teacher, as they did with Paul (Acts 21:21a). The technology of setting a trap was quite simple. They would either find a debatable doctrine that had opposite interpretations or a practice that was commonly accepted but which was in tension with a theological doctrine. They would then frame a question in a way that their intention would not be clear. In this case, they asked a loaded question giving Jesus a choice between allowing divorce for any reason or for some reasons, thus, creating a false dilemma. Jesus rejected both options and reminded them that God prohibited in an imperative way anyone to separate what He united into one body. This response shifted the blame for divorced on those who both divorce their wives and those who initiated divorces, namely, the Pharisees. It painted them as those who were in direct violation of God’s initial command. Now, the trap was set for Jesus as the Pharisees got an opportunity to set Him against Moses who allowed Israelites to divorce their wives. With the second question they presented Jesus with the choice between God’s initial design for marriage and the practice of issuing a divorce letter established by Moses. Whatever side He chose, He would be blamed for either contradicting God’s design given in Genesis that He just affirmed, hence He would be caught in inconsistency, or blaming Moses for violating it, which was a crime. Jesus knew what they were trying to do and He again shifted the blame to them instead. He explained that there was a shift between the initial command not to separate a husband from his wife given by God to the command to issue a divorce certificate given by Moses, and this shift was caused by their own disobedience to God’s initial design. Even now, the right of divorcing was not debated by the Pharisees, but they debated the reasons that made it lawful to divorce. Because only men could earn living in Israel, widows and orphans were amongst the least socially protected. Also, only men could initiate a divorce in Israel. A divorced woman would not be desirable for another marriage because of her husband’s rejection. Such a woman would be condemned to poverty and even prostitution. Since men did not obey God’s command and divorced their wives anyway, Moses mitigated this injustice by forcing husbands to give their wives a written note of divorce that would legally allow their wives to re-marry. It is worth to note that this so-called "exception clause” that Matthew adds here, both Mark (Mark 10:11) and Luke (Luke 16:18) completely exclude. Mark even adds the scenarios of women divorcing men (Mark 10:12). The difference is that unlike Matthew, who wrote to the Jewish audience, Mark and Luke wrote to the Greco-Roman audience that allowed women both work and divorce their husbands. The "exception clause” (except of sexual immorality) applied only to the Hebrews, who were under the Mosaic law that had the provision for a divorce letter for a wife who could not re-marry or support herself after her divorce. Matthew affirms that divorce is a kind of adultery for both divorcees (see also Matt. 5:32). This "exception clause” also referred to the period in the Jewish wedding tradition between engagement and the official marriage when the betrothed couple already was considered to be husband and wife but did not yet live together. This was the right to divorce a betrothed wife that Joseph was about to use to quietly release Mary as he found out that she was already pregnant (Matt. 1:19). The Hebrew "exception clause” was based on Deuteronomy 24:1-4, where Moses mentions indecency as a cause for divorce. After a marriage was finalized, divorce did not constitute undoing or reversing but destroying a marriage to the point that now the divorced wife could never come back to her divorced husband after her second marriage. This indecency could be interpreted as sexual unfaithfulness, but such wives were stoned to death, not issued a divorce letter (Lev. 20:10; John 8:4-5). This is why those of the Pharisees who argued that any reason for divorce was lawful could interpret as indecency anything a husband did not like in his wife. However, the only indecency Jesus still upheld was sexual unfaithfulness that damages and destroys the union of two (1 Cor. 6:16) and only in the context of the Mosaic Law applicable only to the Jewish audience of that time. This is why Mark and Luke, writing to the Gentile believers, excluded the "exception clause" leaving absolutely no lawful cause for divorce and reestablishing the original idea of marriage as irrevocable union between one man and one woman performed by God who does not undo it and who prohibits anyone to breake it apart. Having affirmed the original irrevocability of marriage, Jesus also affirmed the adulterous nature of re-marriage. As an adultery damages and destroys the union of a husband and a wife, it also makes it very unlikely and almost impossible to restore the original marriage. Both divorce and re-marriage are sins that must be repented of for the process of mutual forgiveness and healing to begin. Jesus’ death covers all sins and can grant forgiveness to anyone who repents. He did not come to judge the sinners, but to save them (John 3:16-17; John 8:11). What may, however, be an obstacle for God’s forgiveness and healing is seeing a divorce as a positive thing, blaming exclusively the other side, and not owning the responsibility for not preserving the marriage God charged both parties with. Instead of repenting, many divorcees retain their Pharisaic self-righteousness forgetting that divorce, just as marriage, takes two to contribute to. No matter what part, big or tiny, one plays in the development of separation from one’s spouse, there is always something that cannot be denied. The worse part yet is that many churches tend to affirm one-sided stories, take sides, and deal with divorces as undoing of marriages instead of their destruction. Such churches will not experience God’s blessing and His manifest presence before they themselves repent and uphold God’s original design and irrevocability of marriage as a union between one man and one woman for life. Justification of a sinner is God’s part and not the job of the church. The job of the church is to lead a repentant sinner to the cross so that he or she could be truly justified by God and start mitigating and salvaging their broken lives. The church also has to make it a requirement for both Christian husbands and wives to follow God’s design not only for marriage itself, but also for marital relationships (Heb. 13:4; Eph. 5:22-33). If any of th in order to retain its unrepentant members, the church itself must repent and change before it can see any movement of God’s Spirit in and through itself. Finally, both Jesus and the Pharisees use in this conversation play-on Greek words and their meanings that are getting lost in translation, but they are very important for understanding of this conversation. The word for divorce in "certificate of divorce” in the verse seven (ἀποστάσιον) has the same root as rebellion or apostasy (ποστασία). This separation from one’s spouse denotes the idea of rebellion, apostasy, abandonment, breach of faith, or defiance of established system of authority. When Jesus referred to the story of creation of Adam and Eve, He stressed God’s imperative command not to separate what He united. Then, Jesus referred to the certificate of divorce commanded by Moses "because of your stubbornness,” which placed the Pharisees under the charge of disobedience to God’s command. This means that any minister, Jewish or Christian, who is involved into the process of divorcing any heterosexual married couple is involved into an act of rebellion and disobedience to God’s authority. This is how Jesus countered this attempt of the Phrases to frame Him as a false teacher and an apostate by shifting the blame from Himself and from Moses to them. Therefore, not only those who decide to divorce become guilty of disobedience to God’s created order, but also anyone who encourages and becomes a part of the process of divorce. Tolerating or encouraging divorce are signs of church’s resistance to God’s authority, which by itself prevents Him from reviving such a church. The only way out of this condition is honesty, abandonment of any justification of divorce, self-humbling, and repentance. Humility of the heart is the opposite of stubbornness Jesus identified as the core reason for divorce. Revival begins with humility and total submission to God’s authority and to His created order of things.

В той час як фарисеї цікавилися безперервними богословськими дебатами, намагаючись узгодити первісний задум Бога про шлюб з наказом Мойсея видавати свідоцтво про розлучення, головною причиною, по якій вони задали Ісусові це питання, полягала в тому, щоб зловити Його в пастку, щоб звинувачувати Його в тому, що Він відступник, учитель відступництва та псевдовчитель, як вони це вчинили з Павлом (Дії 21:21а). Технологія встановлення пастки була досить простою. Вони або знаходили спірну доктрину, що мала протилежні інтерпретації, або практику, яка була загальноприйнятою, але в чомусь суперечила теологічній доктрині. Потім вони формулювали питання так, щоб їх наміри не були зрозумілі. У цьому випадку вони задали провокаційне питання, даючи Ісусові вибір між дозволом розлучення з будь-якої причини або з якихось певних причин, таким чином створюючи помилкову дилему. Ісус відкинув обидва варіанти та нагадав їм, що Бог жорстко заборонив будь-кому розділяти те, що Він об'єднав в одне тіло. Ця реакція перекладала провину за розлучення як на тих, хто розлучувався зі своїми дружинами, так і на тих, хто здійснював розлучення, а саме на фарисеїв. Він виставив їх як тих, хто прямо порушував первісну заповідь Бога. Тепер пастка була розставлена для Ісуса, коли фарисеї отримали можливість налаштувати Його проти Мойсея, який дозволив ізраїльтянам розлучатися з їхніми дружинами. У другому питанні вони запропонували Ісусу зробити вибір між початковим задумом Бога щодо шлюбу та практикою видачі свідотства про розлучення, встановленої Мойсеєм. Яку б сторону Він не вибрав, Його б звинуватили або у протиріччі з Божим задумом, даним у книзі Буття, який Він тільки що підтвердив, а отже, Він був би спійманим на Своїй непослідовності, або в обвинуваченні Мойсея в порушенні Божого задуму, що було злочином. Ісус знав, що вони намагалися зробити, і замість цього Він знову перевалив провину на них. Він пояснив, що стався зсув між початковим наказом не відокремлювати чоловіка від його дружини, даним Богом, і дозволом видавати свідоцтво про розлучення, даним Мойсеєм; і цей зсув був викликаний їх власним непослухом початковому задуму Бога. Хоча тоді право на розлучення не обговорювалося фарисеями, вони обговорювали причини, за якими розлучення можна було вважати законним. Оскільки тільки чоловіки могли заробляти на життя в Ізраїлі, вдови та сироти були найменш соціально захищеними. Крім того, тільки чоловіки могли ініціювати розлучення в Ізраїлі. Розлучена жінка була небажаною для повторного шлюбу через її відкидання чоловіком. Така жінка була приречена на бідність і навіть проституцію. Оскільки чоловіки не підпорядковувалися Божому наказу та в будь-якому випадку розлучалися зі своїми дружинами, Мойсей пом'якшив цю несправедливість, змусивши чоловіків давати своїм дружинам письмове свідотство про розлучення, яке за законом дозволяло їх дружинам повторно вийти заміж. Варто відзначити, що Матвій додає сюди так званий "винятковий випадок", але як Марк (Марка 10:11) так і Лука (Лука 16:18) повністю його виключають. Марк навіть додає сценарії розлучень жінок з чоловіками (Марка 10:12). Різниця в тому, що на відміну від Матвія, який писав для юдейської аудиторії, Марк і Лука писали до греко-римської аудиторії, яка дозволяла жінкам і працювати та розлучатися зі своїми чоловіками. "Винятковий випадок" (за винятком сексуальної аморальності) застосовувалося тільки до Євреїв, які перебували під дією закону Мойсея, в якому передбачалося свідотство про розлучення для дружини, яка не могла повторно вийти заміж або утримувати себе після розлучення. Матвій також підтверджує, що розлучення - це свого роду перелюб для обох розведених (див. також - Матв. 5:32). Цей "винятковий випадок" також відноситься до періоду в єврейській весільній традиції між заручинами та офіційним шлюбом, коли заручена пара вже вважалася чоловіком і дружиною, але ще не жила разом. Це було право на розлучення із зарученою дружиною, яке Йосип збирався використувати щоб непомітно звільнити Марію коли він дізнався, що вона вже була вагітною (Матв. 1:19). Цей "винятковий випадок" в Юдеї був заснований на Другозаконнні 24:1-4, де Мойсей згадує непристойність як причину розлучення. Після того, як шлюб був укладений, розлучення означало не розірвання або скасування шлюбу, а руйнування шлюбу до такої міри, що тепер розлучена дружина ніколи не могла повернутися до свого розлученого чоловіка після повторного шлюбу. Ця непристойність в законі могла бути витлумачена як сексуальна невірність, але таких дружин забивали камінням до смерті, а не видавали свідоцтво про розлучення (Левіт 20:10; Івана 8:4-5). Ось чому ті з фарисеїв, які стверджували, що будь-яка причина для розлучення була законною, могли витлумачити як непристойність усе, що чоловікові не подобалося в його дружині. Однак єдиною непристойністю, яку все ще підтримав Ісус, була сексуальна невірність, яка пошкоджує та руйнує союз двох (1 Кор. 6:16) і тільки в контексті закону Мойсея, що застосовується тільки до єврейської аудиторії того часу. Ось чому Марк і Лука, звертаючись до віруючих з язичників, зовсім виключили "винятковий випадок", не залишивши жодних законних підстав для розлучення та видновивши початкову ідею шлюбу як незворотного союзу між одним чоловіком і однією жінкою, укладеного Богом, який ніколи його не скасовує та який забороняє будь-кому його ламати. Підтвердивши початкову нескасовуємість шлюбу, Ісус також підтвердив перелюбний характер повторного шлюбу. Оскільки перелюб шкодить і руйнує союз чоловіка та дружини, відновлення первісного шлюбу стає дуже малоймовірним і майже неможливим. І розлучення, і повторний шлюб - це гріхи, в яких необхідно покаятися, щоб почався процес взаємного прощення та зцілення. Смерть Ісуса покриває всі гріхи та може дати прощення кожному, хто кається. Він прийшов не засудити грішників, але спасти їх (Івана 3:16-17; Івана 8:11). Однак, перешкодою для Божого прощення та зцілення може бути те, що розлучення сприймається як позитивний момент, звинувачуючи виключно іншу сторону та не беручи на себе відповідальності за незбереження шлюбу, яку Бог поклав на обидві сторони. Замість того, щоб покаятися, багато розведених зберігають свою фарисейську самоправедність, забуваючи, що для розлучення, як і для шлюбу, потрібна участь обох сторін. Незалежно від того, яку роль, велику чи маленьку, людина грає в розвитку розлучення, завжди є щось, що не можна заперечувати. Ще гірше те, що багато церков схильні сприймати односторонні історії, займати чиюсь сторону та розглядати розлучення як скасування шлюбу, а не його руйнування. Такі церкви не зазнають на собі Божого благословення та Його явної присутності, доки вони самі не покаються та не підтвердять первинний задум Бога та незворотність шлюбу як союзу між одним чоловіком і однією жінкою на все життя. Виправдання грішника - це Божа частина, а не робота церкви. Робота церкви - це привести каючогося грішника до Хреста, щоб він міг отримати справжнє виправдання від Бог та почати відновлювати та відроджувати своє зламане життя. Церква також повинна зробити обов'язковим те, щоб як хрісітянським чоловікам так і дружинам слідувати Божому задуму не тільки по відношенню до самого шлюбу, але й по відношенню до своїх подружніх взаємин (Євр. 13:4; Ефес. 5:22-33). Якщо будь-який з цих встановлених Богом стандартів був порушений помісною церквою щоб зберегти своїх нероскаяних членів, сама церква має покаятися та змінитися, перш ніж вона зможе побачити будь-який рух Божого Духа всередині себе та через себе. Нарешті, і Ісус, і фарисеї використовують у цій розмові гру грецьких слів та їх значень, які втрачаються при перекладі, але є дуже важливими для розуміння цієї розмови. Слово "розлучення" в "свідоцтві про розлучення" у вірші 7 (ἀποστάσιον) має той же корінь, що й бунт або відступництво (ἀποστασία). Це відділення від чоловіка або жінки має ідею бунту, відступництва, залишення, порушення вірності або ігнорування встановленої Богом системи влади. Коли Ісус згадав історію створення Адама та Єви, Він підкреслив жорстку заповідь не розділяти те, що Він об'єднав. Потім Ісус послався на свідчення про розлучення, дозволене Мойсеєм ("через вашу впертість") тим самим звинувачуючи фарисеїв в непослуху наказу Бога. Це означає, що будь-який служитель, юдейський або християнський, залучений в процес розлучення будь-якої гетеросексуальної подружньої пари, залучений в акт повстання та непокори владі Бога. Таким чином, Ісус протидіяв цій спробі фарисеїв виставити Його як лжевчителя та відступника, переклавши провину за відступництво та лжевчення з Себе та з Мойсея на них самих. Отже, не тільки ті, хто вирішують розлучитися, стають винними в непослуху встановленому Богом порядку, але й всі, хто заохочує та стає частиною процесу розлучення. Терпимість або заохочення розлучення - це ознаки опору церкви авторитету Бога, що саме по собі заважає Йому відродити таку церкву. Єдиний вихід з цього стану - це чесність, відмова від будь-якого виправдання розлучення, смиренність і покаяння. Смирення серця - це протилежність упертості, яке Ісус назвав основною причиною розлучення. Пробудження починається зі смирення та повного підпорядкування владі Бог та створеного Ним порядку речей.

В то время как фарисеи интересовались непрекращающимися богословскими дебатами, пытаясь согласовать первоначальный замысел Бога о браке с приказом Моисея выдавать свидетельство о разводе, главной причиной, по которой они задали Иисусу этот вопрос, заключалась в том, чтобы поймать Его в ловушку, чтобы обвинять Его в том, что Он отступник, учитель отступничества и лжеучитель, как они это сделали с Павлом (Действия 21:21а). Технология установки ловушки была довольно простой. Они либо находили спорную доктрину, имевшую противоположные интерпретации, либо практику, которая была общепринятой, но в чём-то противоречила теологической доктрине. Затем они формулировали вопрос так, чтобы их намерения не были ясны. В этом случае они задали провокационный вопрос, давая Иисусу выбор между разрешением развода по любой причине или по каким-то определённым причинам, тем самым создавая ложную дилемму. Иисус отверг оба варианта и напомнил им, что Бог жёстко запретил кому-либо разделять то, что Он объединил в одно тело. Эта реакция перекладывала вину за развод как на тех, кто разводился со своими жёнами, так и на тех, кто совершал развод, а именно на фарисеев. Он выставил их как тех, кто прямо нарушал первоначальную заповедь Бога. Теперь ловушка была расставлена для Иисуса, когда фарисеи получили возможность настроить Его против Моисея, который позволил израильтянам разводиться с их жёнами. Во втором вопросе они предложили Иисусу сделать выбор между первоначальным замыслом Бога в отношении брака и практикой выдачи письма о разводе, установленной Моисеем. Какую бы сторону Он ни выбрал, Его бы обвинили либо в противоречии с Божьим замыслом, данным в книге Бытие, который Он только что подтвердил, следовательно, Он был бы пойман в Своей непоследовательности, либо в обвинении Моисея в нарушении Божьего замысла, что было преступлением. Иисус знал, что они пытались сделать, и вместо этого Он снова перевалил вину на них. Он объяснил, что произошёл сдвиг между первоначальным приказом не отделять мужа от его жены, данным Богом, и разрешением выдавать свидетельство о разводе, данным Моисеем; и этот сдвиг был вызван их собственным непослушанием первоначальному замыслу Бога. Хотя тогда право на развод не обсуждалось фарисеями, они обсуждали причины, по которым развод можно было считать законным. Поскольку только мужчины могли зарабатывать на жизнь в Израиле, вдовы и сироты были наименее социально защищёнными. Кроме того, только мужчины могли инициировать развод в Израиле. Развёденная женщина была нежеланной для повторного брака из-за её отвержения мужем. Такая женщина была обречена на бедность и даже проституцию. Поскольку мужчины не подчинялись Божьему приказу и в любом случае разводились со своими жёнами, Моисей смягчил эту несправедливость, заставив мужей давать своим жёнам письменное свидетельство о разводе, которое по закону позволяло их жёнам повторно выйти замуж. Стоит отметить, что Матвей добавляет сюда так называемый "исключительный случай", но как Марк (Марка 10:11) так и Лука (Лука 16:18) полностью его исключают. Марк даже добавляет сценарии разводов женщин с мужчинами (Марка 10:12). Разница в том, что в отличие от Матвея, который писал для иудейской аудитории, Марк и Лука писали греко-римской аудитории, которая позволяла женщинам работать и разводиться со своими мужьями. "Исключительный случай" (за исключением сексуальной безнравственности) применялось только к евреям, находившимся под действием закона Моисея, в котором предусматривалось письмо о разводе для жены, которая не могла повторно выйти замуж или содержать себя после развода. Матвей так-же подтверждает, что развод - это своего рода прелюбодеяние для обоих разведённых (см. также Матв. 5:32). Этот "исключительный случай" также относится к периоду в иудейской свадебной традиции между помолвкой и официальным браком, когда обручённая пара уже считалась мужем и женой, но ещё не жила вместе. Это было право на развод с обручённой женой, которое Иосиф собирался использовать чтобы незаметно освободить Марию когда он узнал, что она уже была беременной (Матв. 1:19). Этот "исключительный случай" в Иудее был основан на Второзаконии 24:1–4, где Моисей упоминает непристойность как причину развода. После того, как брак был заключён, развод означал не расторжение или отмену брака, а разрушение брака до такой степени, что теперь разведённая жена никогда не могла вернуться к своему разведённому мужу после повторного брака. Эта непристойность в законе могла быть истолкована как сексуальная неверность, но таких жён забивали камнями до смерти, а не выдавали им свидетельство о разводе (Левит 20:10, Ивана 8:4-5). Вот почему те из фарисеев, которые утверждали, что любая причина для развода была законной, могли истолковать как непристойность всё, что мужу не нравилось в его жене. Однако единственной непристойностью, которую всё ещё поддержал Иисус, была сексуальная неверность, которая повреждает и разрушает союз двоих (1 Кор. 6:16) и только в контексте закона Моисея, применимого только к иудейской аудитории того времени. Вот почему Марк и Лука, обращаясь к верующим из язычников, полностью исключили "исключительный случай", не оставив абсолютно никаких законных оснований для развода и возобновив первоначальную идею брака как необратимого союза между одним мужчиной и одной женщиной, заключённого Богом, который никогда его не отменяет и который запрещает кому-либо его ломать. Подтвердив изначальную неотменяемость брака, Иисус также подтвердил прелюбодейный характер повторного брака. Поскольку прелюбодеяние вредит и разрушает союз мужа и жены, восстановление первоначального брака становится очень маловероятным и почти невозможным. И развод, и повторный брак - это грехи, в которых необходимо покаяться, чтобы начался процесс взаимного прощения и исцеления. Смерть Иисуса покрывает все грехи и может дать прощение каждому, кто раскаивается. Он пришёл не осудить грешников, но спасти их (Ивана 3:16-17; Ивана 8:11). Однако, препятствием для Божьего прощения и исцеления может быть то, что развод воспринимается как положительный момент, обвиняя исключительно другую сторону и не беря на себя ответственности за несохранение брака, которую Бог возложил на обе стороны. Вместо того, чтобы раскаяться, многие разведённые сохраняют свою фарисейскую самоправедность, забывая, что для развода, как и для брака, нужно участие обоих сторон. Независимо от того, какую роль, большую или крошечную, человек играет в развитии развода, всегда есть что-то, чего нельзя отрицать. Ещё хуже то, что многие церкви склонны воспринимать односторонние истории, занимать чью-то сторону и рассматривать развод как отмену брака, а не его разрушение. Такие церкви не испытают на себе Божьего благословения и Его явного присутствия, пока они сами не раскаиваются и не подтвердтверждают первоначальный замысел Бога и необратимость брака как союза между одним мужчиной и одной женщиной на всю жизнь. Оправдание грешника - это Божья часть, а не работа церкви. Работа церкви - это привести раскаявающегося грешника ко Кресту, чтобы он мог получить истинное оправдание от Бога и начать восстанавливать и возрождать свою сломанную жизнь. Церковь также должна сделать обязательным, чтобы как христианским мужьям так и женам следовать Божьему замыслу не только в отношении самого брака, но и в отношении их супружеских взаимоотношений (Евр. 13:4; Ефес. 5:22-33). Если какая-либо из этих установленных Богом стандартов была нарушена поместной церковью чтобы сохранить своих нераскаивающихся членов, сама церковь должна покаяться и измениться, прежде чем она сможет увидеть какое-либо движение Божьего Духа внутри себя и через себя. Наконец, и Иисус, и фарисеи используют в этом разговоре игру греческих слов и их значений, которые теряются при переводе, но очень важны для понимания этого разговора. Слово "развод" в "свидетельстве о разводе" в стихе 7 (ἀποστάσιον) имеет тот же корень, что и бунт или отступничество (ἀποστασία). Это отделение от супруга имеет идею бунта, отступничества, оставления, нарушения верности или игнорирования установленной системы власти. Когда Иисус упомянул историю создания Адама и Евы, Он подчёркнул жёсткую заповедь Бога не разделять то, что Он объединил. Затем Иисус сослался на свидетельство о разводе, позволенное Моисеем "из-за вашего упрямства", тем самым обвиняя фарисеев в непослушании приказу Бога. Это означает, что любой служитель, иудейский или христианский, вовлечённый в процесс развода любой гетеросексуальной супружеской пары, вовлечён в акт восстания и непослушания власти Бога. Таким образом, Иисус противодействовал этой попытке фарисеев представить Его как лжеучителя и отступника, переложив вину за отступничество и лжеучение с Себя и с Моисея на них самих. Следовательно, не только те, кто решают развестись, становятся виновными в непослушании установленному Богом порядку, но и все, кто поощряет и становится частью процесса развода. Терпимость или поощрение развода - это признаки сопротивления церкви авторитету Бога, что само по себе мешает Ему возродить такую церковь. Единственный выход из этого состояния - это честность, отказ от всякого оправдания развода, смирение и покаяние. Смирение сердца - это противоположность упрямству, которое Иисус назвал основной причиной развода. Пробуждение начинается со смирения и полного подчинения власти Бога и созданного Им порядка вещей.

¹⁰ The ^┰ students said to Him: "If this is the case ^┰ with a man and a wife, it is better not to marry." ¹¹ But He said to them: "Not everyone can understand ^┰ this message ^┰, only those to whom it is given (can). ¹² For there are eunuchs who were so born from (their) mother's womb, and there are eunuchs that were made eunuchs ^┰ by men, and there are eunuchs who made themselves eunuchs ^┰ for the sake of the Kingdom of Heaven. The one who can understand ^┰ (it), understand ^┰."

¹⁰ ^┰ Учні сказали Йому: "Якщо це так із чоловіком та дружиною, то краще не одружуватись". ¹¹ А Ісус відповів їм: "Не кожен може зрозуміти ^┰ цей вислів ^┰, тільки ті (можуть) кому він даний. ¹² Тому що є євнухи, які народилися такими від утроби (своєї) матері, і є євнухи, які були зроблені євнухами ^┰ людьми, а є євнухи, які самі себе зробили євнухами ^┰ заради Небесного Королівства. Той, хто може (це) розуміти ^┰, зрозумій ^┰".

¹⁰ ^┰ Ученики сказали Ему: "Если это так с мужчиной и женой, то лучше не жениться". ¹¹ Но Он сказал им: "Не каждый может понять ^┰ это высказывание ^┰, только те (могут) кому оно дано. ¹² Так как есть евнухи, которые родились такими от чрева (своей) матери, и есть евнухи, которые были сделаны евнухами ^┰ людьми, а есть евнухи, которые сами себя сделали евнухами ^┰ ради Небесного Королевства. Тот, кто может (это) понять ^┰, пойми ^┰".

The reaction of Jesus' followers to such a strict view of marriage, divorce, and re-marriage was an assumption that it is better not to be married at all. This is the view apostle Paul had. He believed that staying single was better than to marry (1 Cor. 7:38), but he did not teach it as God's command, only as his own view of marriage (1 Cor. 7:25). The Christian view of singleness excludes any extramarital sexual relationships such as co-habitation. Not marrying but still being sexually active is sin that must be repented of and abandoned immediately. Jesus warned His followers not to make celibacy a requirement for Christian life or ministry. Thus the apostles like Peter were still married and had families, while only those like Paul, who dedicated themselves to missions or other types of ministry, which at the time would make them very bad husbands and fathers, did remain single. Being single is an exception rather than the rule. The rule for all Christians is to follow God's created order, to get married and to procreate (Gen. 1:28a). Even Paul treated mandatory celibacy as a false teaching (1 Tim. 4:3). According to Jesus, there are three ways people should stay single. They can be born with disabilities that would make them unable to have a spouse and children, they could choose a profession that would make them bad husbands and parents, or they could dedicate themselves fully to a ministry that would make them bad husbands and parents. Such should remain single rather than take on responsibilities they cannot fulfill. While the number of ministries that require singleness become fewer due to the support churches provide to missionaries who then can have their families with them, there are some that still require being single. Unless a Christian can remain single in order to fulfill his or her call that requires it, a church must encourage believers to marry other believers only (1 Cor. 7:39) in order to form strong Christian families and to grow the church biologically as well as by conversion of unbelievers. A local church must also remain unchanged as to irrevocability of marriage. Sometimes, separation of spouses might be necessary due to extreme ministry-related, work-related, transfer-related, abuse-related, or conflict-related circumstances, but none of the kinds of separation constitute undoing of a marriage (1 Cor. 7:10-11, 27). A spiritually healthy church grows, multiplies, and strongly pursues creating unbreakable and reproductive Christian families. Revivals result not only in personal or congregational awakening, but also in social. It returns believers back to the high view of God-ordained marriage, to reconciliation and restoration of family ties where they are still possible to be restored. No revived Christian or a Christian congregation will tolerate anything less than the biblical view of irrevocable and fruitful marriage.

Реакцією послідовників Ісуса на настільки суворе ставлення до шлюбу, розлучення та повторного шлюбу було припущення, що краще взагалі не одружуватися. Такої думки дотримувався апостол Павло. Він вважав, що залишатися холостим краще (1 Кор. 7:38), ніж одружитися, але він вчив цьому не як велінню Бога, а тільки як свому власному погляду на шлюб (1 Кор. 7:25). Християнське розуміння безшлюбності виключає будь-які позашлюбні статеві відносини, такі як "громадянський шлюб" (спільне проживання). Не вступати в шлюб, але при цьому залишатися сексуально активним - це гріх, в якому необхідно покаятися та негайно відмовитися від нього. Ісус попереджав Своїх послідовників не робити безшлюбність вимогою для християнського життя або служіння. Таким чином, апостоли, подібні Петру, як і раніше були одружені та мали сім'ї, в той час як тільки такі, як Павло, які присвятили себе місії або іншим видам служіння, які в той час зробили б їх дуже поганими чоловіками й батьками, залишалися холостими. Бути неодруженим - це швидше виняток, аніж правило. Правило для всіх християн - це дотримуватися встановленого Богом порядку, вступати в шлюб і народжувати потомство (Бут. 1:28а). Навіть сам Павло розглядав вимогу безшлюбності як помилкове вчення (1 Тим. 4:3). За словами Ісуса, люди повинні залишатися холостими в трьох випадках. Вони можуть народитися з обмеженими можливостями, з-за яких вони не можуть мати чоловіка/дружину та дітей, вони можуть вибрати професію, яка зробить їх поганими чоловіками/дружинами та батьками, або вони можуть повністю присвятити себе служінню, яке б зробило їх поганими чоловіками/дружинами та батьками. Таким слід залишатися холостими, а не брати на себе обов'язки, які вони не можуть виконати. У той час як кількість служінь, які потребують безшлюбності, стає менше через підтримку, яку церкви надають місіонерам, які тепер можуть мати з собою свої сім'ї, є деякі, які, як і раніше, вимагають безшлюбності. Якщо християнин не може залишатися холостим, щоб виконати своє покликання, яке вимагає цього, церква має заохочувати таких віруючих вступати в шлюб але тільки з іншими віруючими (1 Кор. 7:39) щоб сформувати міцні християнські сім'ї та ростити церкву біологічно а також шляхом навернення невіруючих . Помісна церква також має залишатися незмінною щодо незворотності шлюбу. Іноді тимчасове розлучення подружжя може бути необхідністю через крайніх обставин, пов'язаних зі служінням, роботою, переселенням, жорстоким поводженням або конфліктом, але жоден з видів розлучення не є розірванням шлюбу (1 Кор. 7:10-11, 27). Духовно здорова церква росте та множиться та рішуче прагне до створення непорушних і плідних християнських сімей. Відродження призводить не тільки до особистого або загально-церковного пробудження, а й до соціального. Воно повертає віруючих до високого розуміння встановленого Богом шлюбу, до примирення та відновлення сімейних уз, де їх ще можливо відновити. Жоден відродившийся християнин або християнське зібрання не потерпить нічого меншого, ніж біблійний погляд на незворотний та плідний шлюб.

Реакцией последователей Иисуса на настолько строгое отношение к браку, разводу и повторному браку было предположение, что лучше вообще не жениться. Такого мнения придерживался апостол Павел. Он считал, что оставаться холостым лучше, чем жениться (1 Кор. 7:38)., но он учил этому не как повелению Бога, а только как своему собственному взгляду на брак (1 Кор. 7:25). Христианское понимание безбрачия исключает любые внебрачные половые отношения, такие как "гражданский брак" (совместное проживание). Не вступать в брак, но при этом оставаться сексуально активным - это грех, в котором необходимо покаяться и немедленно отказаться от него. Иисус предупреждал Своих последователей не делать безбрачие требованием для христианской жизни или служения. Таким образом, апостолы, подобные Петру, по-прежнему были женаты и имели семьи, в то время как только такие, как Павел, посвятившие себя миссии или другим видам служения, которые в то время сделали бы их очень плохими мужьями и отцами, оставались холостыми. Быть холостым - это скорее исключение, чем правило. Правило для всех христиан - это следовать установленному Богом порядку, вступать в брак и производить потомство (Быт. 1:28а). Даже Павел рассматривал требование безбрачия как ложное учение (1 Тим. 4:3). По словам Иисуса, люди должны оставаться холостыми в трёх случаях. Они могут родиться с ограниченными возможностями, из-за которых они не могут иметь мужа/жену и детей, они могут выбрать профессию, которая сделает их плохими мужьями/жёнами и родителями, или они могут полностью посвятить себя служению, которое бы сделало их плохими мужьями/жёнами и родителями. Таким следует оставаться холостыми, а не брать на себя обязанности, которые они не могут выполнить. В то время как количество служений, требующих безбрачия, становится меньше из-за поддержки, которую церкви оказывают миссионерам, которые теперь могут иметь с собой свои семьи, есть некоторые, которые по-прежнему требуют безбрачия. Если христианин не может оставаться холостым, чтобы выполнить своё призвание, которое требует этого, церковь должна поощрять таких верующих вступать в брак но только с другими верующими (1 Кор. 7:39) чтобы сформировать крепкие христианские семьи и растить церковь биологически а также путём обращения неверующих. Поместная церковь также должна оставаться неизменной в отношении необратимости брака. Иногда временное разлучение супругов может быть необходимостью из-за крайних обстоятельств, связанных со служением, работой, переселением, жестоким обращением или конфликтом, но ни один из видов разлучения не является расторжением брака (1 Кор. 7:10-11, 27). Духовно здоровая церковь растёт, умножается и решительно стремится к созданию нерушимых и плодотворных христианских семей. Возрождение приводит не только к личному или обще-церковному пробуждению, но и к социальному. Он возвращает верующих к высокому пониманию установленного Богом брака, к примирению и восстановлению семейных уз, где их ещё возможно восстановить. Ни один возродившийся христианин или христианское собрание не потерпит ничего меньшего, чем библейский взгляд на необратимый и плодотворный брак.

¹³ Then children were brought to Him so that He would lay hands on them and pray, but the students rebuked ^┰ them. ¹⁴ And Jesus said ^┰: "Allow ^┰ the children and do not forbid ^┰ them to come to Me, for of such is the Kingdom of Heavens." ¹⁵ And, having laid His hands on them, He went away ^┰.

¹³ Тоді привели до Нього дітей, щоб Він поклав на них руки та помолився, але учні заборонили ^┰ ім. ¹⁴ А Ісус сказав ^┰: "Пустіть ^┰ дітей і не забороняйте ^┰ їм приходити до Мене, бо таким (як вони належить) Небесне Королівство". ¹⁵ І поклавши на них руки, Він пішов звідти.

¹³ Тогда привели к Нему детей, чтобы Он положил на них руки и помолился, но ученики запретили ^┰ им. ¹⁴ А Иисус сказал ^┰: "Пустите ^┰ детей и не запрещайте ^┰ им приходить ко Мне, потому что таким (как они принадлежит) Небесное Королевство". ¹⁵ И положив на них руки, Он ушёл оттуда.

After talking about building strong Christian marriages, Jesus was asked to pray over little children. Since all of the believers in the New Testament were Christians by conversion and none was yet born into a Christian family, later the followers of Jesus did not know what to do with their children. Should they be baptized or not? Although some began baptizing their infants as early as in the 2nd century, most Christians did not. Infant baptism was standardized only in the 6th century. Consequently, there are two extremes in churches today when it comes to children in a church. Some make them Christians through infant baptism that does not require a child to be a believer, and others wait for the children to grow and extinguish their interest in becoming followers of Jesus. This story of Christ blessing children in a prayer does not authorize their baptism performed in order to save them from Hell, as the Kingdom of Heaven already belongs to them. However, this story shows the necessity to pray for children and to teach them so that their decision to follow Jesus would be theirs, and not of their parents only. Prohibiting them to come to Jesus in the early age, however, is rebukable and has long-lasting negative implications.
The children of this story were old enough to come to Jesus on their own. Christian parents should not convert their children doing it instead of them, but they can lead them to Christ as soon as they can walk on their own. Revival is not for adults or teenagers only, but for little children as well. The Kingdom of God belongs to them, and they should never lose it. This is why little children must be taught to repent even in little sins and commit their lives to serving Jesus as early as they can possibly do it on their own. Waiting for them to grow up into adults that accumulated much more addictive and damaging sins so they could come to Jesus without their parents' help will only contribute to bringing up apostates. Even adults often need someone to lead them to Jesus. It might as well be their parents doing it from the earliest age. Parents, who do not lead their little children to repentance and faith or ministers who object such children to come to Jesus become obstacles for Jesus to bless those children and their lives. Jesus already taught His followers in the last chapter that in order to enter the Kingdom of God, adults must humble themselves to the level of these children (Matt. 18:3). The Kingdom of God belongs to such children not because they are sinless, as it follows from the next story, but because they are still humble, and God gives His propitiousness to such people while He resists the proud. This is why waiting for the children to grow up only means adding a major obstacle to their conversion - pride, and thus, making their conversion even more difficult and less likely. If the children need to be taught anything from their early age, it is how to repent, believe in Jesus, and to stay faithful. Even if they deny their faith at some point, at the very least, they will know how to come back to Jesus. This negative scenario, however, will be much less likely to happen if both parents and the church invest their time and resources into these children's relationships with Jesus. Parents and ministers must lead children to Jesus even though they do not yet understand many things. The same way an adult unbeliever can be lead to Christ and then to learn the rest later. Rearing children to become Christians is a specific kind of evangelism, which should never be abandoned or diminished. If it was abandoned or neglected, both parents and the church must do everything they can to revive these little souls in their love to Jesus, so He would bless them.

Після розмови про побудову міцних християнських шлюбів, Ісуса попросили помолитися за маленьких дітей. Оскільки всі віруючі в Новому Завіті були християнами за наверненням і ніхто з них ще не був народжений у християнській родині, згодом послідовники Ісуса не знали, що їм робити зі своїми дітьми. Чи хрестити їх чи ні? Хоча деякі почали вже хрестити своїх немовлят ще в другому столітті, більшість християн цього не робили. Хрещення немовлят було стандартизовано тільки в шостому столітті. Отже, коли мова йде про дітей у церкві, сьогодні в церквах є дві крайності. Деякі роблять їх християнами через хрещення немовлят, яке не вимагає від дитини бути віруючою, а інші чекають, поки діти виростуть, і вгашають їх інтерес до того, щоб стати послідовниками Ісуса. Ця історія про Христа, що благостовив дітей в молитві, не санкціонує їх хрещення, здійснене для того, щоб врятувати їх від пекла, оскільки Небесне Королівство вже належить їм. Однак ця історія показує необхідність молитися за дітей і вчити їх, щоб рішення слідувати за Ісусом було їх власним рішенням, а не тільки рішенням їхніх батьків. Однак заборона їм приходити до Ісуса в ранньому віці є докірливою та маючою довгострокові негативні наслідки.
Діти з цієї історії були досить дорослими, щоб прийти до Ісуса своїми ногами. Батьки-християни не повинні навертати своїх дітей, роблячи це замість них, але вони можуть привести їх до Христа, як тільки ті зможуть ходити самостійно. Відродження призначене не тільки для дорослих і підлітків, а й для маленьких дітей. Боже Королівство належить їм, і вони ніколи не повинні його втрачати. Ось чому маленьких дітей потрібно вчити каятися навіть у маленьких гріхах і присвятити своє життя служінню Ісусу як тільки вони зможуть зробити це самостійно. Очікування, коли вони виростуть і стануть дорослими, що нагромадили набагато більш викликаючі залежністі та руйнівні гріхи, щоб вони могли прийти до Ісуса без допомоги своїх батьків, буде лише сприяти вихованню відступників. Навіть дорослим часто потрібен хтось, хто привів-би їх до Ісуса. З таким же успіхом це можуть зробити і їх батьки з самого раннього віку. Батьки, які не ведуть своїх маленьких дітей до покаяння та віри, або служителі, що заперечують проти того, щоб такі діти приходили до Ісуса, стають перешкодою для Ісуса в тому, щоб благословити цих дітей та їх життя. Ісус вже вчив Своїх послідовників в попередньому розділі, що для того, щоб увійти в Боже Королівство, дорослі повинні упокорити себе до рівня таких дітей (Матв. 18:3). Боже Королівство належить таким дітям не тому, що вони безгрішні, що випливає з наступної історії, а тому, що вони все ще смиренні, і Бог дає Свою доброзичливість таким людям, як вони, у той час як Він пручається гордим. Ось чому очікування, коли діти виростуть, означає лише додавання головної перешкоди до їх наверненням - гордості, і, тим самим, роблення навернення ще більш важким і менш імовірним. Якщо дітей потрібно чогось навчити з раннього віку, так це того, як каятися, вірити в Ісус та залишатися вірними. Навіть якщо вони в якийсь момент відмовляться від своєї віри, вони принаймні будуть знати, як повернутися до Ісуса. Проте, цей негативний сценарій, буде набагато менш вірогідний, якщо і батьки і церква вкладатимуть свого часу та ресурсів у стосунки цих дітей з Ісусом. Батьки та служителі повинні вести дітей до Ісуса, навіть якщо вони ще багато чого не розуміють. Таким же чином дорослий невіруючий може бути приведений до Христа, і дізнатися більше пізніше. Виховання дітей для того, щоб вони стали християнами, - це особливий вид євангелізації, від якого ніколи не слід відмовлятися або применшувати його значимість. Якщо його вже закинули або нехтували їм, і батьки та церква повинні зробити все, що в їх силах, щоб відродити ці маленькі душі в їх любов до Ісуса, щоб Він благословив їх.

После разговора о построении крепких христианских браков, Иисуса попросили помолиться за маленьких детей. Поскольку все верующие в Новом Завете были христианами по обращению и никто из них ещё не был рождён в христианской семье, впоследствии последователи Иисуса не знали, что им делать со своими детьми. Крестить их или нет? Хотя некоторые уже начали крестить своих младенцев ещё во втором веке, большинство христиан этого не делали. Крещение младенцев было стандартизировано только в шестом веке. Следовательно, когда речь идет о детях в церкви, сегодня в церквях есть две крайности. Некоторые делают их христианами посредством крещения младенцев, которое не требует от ребенка быть верующим, а другие ждут, пока дети вырастут, и угашают их интерес к тому, чтобы стать последователями Иисуса. Эта история о Христе, благословляющем детей в молитве, не санкционирует их крещение, совершённое для того, чтобы спасти их от ада, поскольку Небесное Королевство уже принадлежит им. Однако эта история показывает необходимость молиться за детей и учить их, чтобы решение следовать за Иисусом было их собственным решением, а не только решением их родителей. Однако запрещение им приходить к Иисусу в раннем возрасте порицаемо и имеет долгосрочные негативные последствия.
Дети из этой истории были достаточно взрослыми, чтобы прийти к Иисусу своими ногами. Родители-христиане не должны обращать своих детей, делая это вместо них, но они могут привести их ко Христу, как только те смогут ходить самостоятельно. Возрождение предназначено не только для взрослых и подростков, но и для маленьких детей. Божье Королевство принадлежит им, и они никогда не должны его терять. Вот почему маленьких детей нужно учить каяться даже в маленьких грехах и посвятить свою жизнь служению Иисусу как только они смогут сделать это самостоятельно. Ожидание, когда они вырастут и станут взрослыми, накопившими гораздо более вызывающие зависимость и разрушительные грехи, чтобы они могли прийти к Иисусу без помощи своих родителей, будет только способствовать воспитанию отступников. Даже взрослым часто нужен кто-то, кто привёл-бы их к Иисусу. С таким же успехом это могут сделать и их родители с самого раннего возраста. Родители, которые не ведут своих маленьких детей к покаянию и вере, или служители, которые возражают против того, чтобы такие дети приходили к Иисусу, становятся препятствием для Иисуса в том, чтобы благословить этих детей и их жизни. Иисус уже учил Своих последователей в предыдущей главе, что для того, чтобы войти в Божье Королевство, взрослые должны смирить себя до уровня таких детей (Матв. 18:3). Божье Королевство принадлежит таким детям не потому, что они безгрешны, как следует из следующей истории, а потому, что они всё ещё смиренны, и Бог даёт Свою благосклонность таким людям, как они, в то время как Он сопротивляется гордым. Вот почему ожидание, когда дети вырастут, означает лишь добавление главного препятствия к их обращению - гордости, и тем самым делание обращения ещё более трудным и менее вероятным. Если детей нужно чему-то научить с раннего возраста, так это тому, как каяться, верить в Иисуса и оставаться верными. Даже если они в какой-то момент откажутся от своей веры, по крайней мере, они будут знать, как вернуться к Иисусу. Этот негативный сценарий, однако, будет гораздо менее вероятен, если и родители и церковь будут вкладывать своё время и ресурсы в отношения этих детей с Иисусом. Родители и служители должны вести детей к Иисусу, даже если они ещё многого не понимают. Таким же образом взрослый неверующий может быть приведён ко Христу, и узнать остальное позже. Воспитание детей для того, чтобы они стали христианами, - это особый вид евангелизации, от которого никогда не следует отказываться или умалять его значимость. Если его забросили или пренебрегали им, и родители и церковь должны сделать всё, что в их силах, чтобы возродить эти маленькие души в их любви к Иисусу, чтобы Он благословил их.

¹⁶ And look, a man came saying to Him: "^┰ Teacher, which good deeds should I do in order to have the endless life?" ¹⁷ But He answered: "Why do you ask M ^┰ the good (you should do)? The One is good, ^┰" but if you want to enter the life (by good works), keep the commandments." ¹⁸ He says to Him: "Which ones?" And Jesus said to him: "You will not murder ^┰, you will not commit adultery, you will not steal, you will not give a false testimony ^┰, ¹⁹ honor ^┰ the father and the mother, and love your neighbor ^┰ as (you love) yourself." ²⁰ The young man says to Him: "I have kept them all ^┰. What else do I lack?" ²¹ Jesus said to him: "If you want to be perfect ^┰, go sell everything you possess and give (it) to the poor, and you will have a treasure in Heavens, and (then) come follow Me." ²² But, having heard this statement ^┰, he went away sad ^┰ for he had great possessions.

¹⁶ І дивіться, одна людина підійшла кажучи Йому: "^┰ Вчителю, які добрі справи я маю робити, щоб мати нескінченне життя?" ¹⁷ Але Він відповів: "Чому ти питаєш Мене про добро (яке ти маєш робити)? Є Один хто добрий, ^┰, але якщо ти хочеш увійти в життя (добрими справами) виконуй заповіді". ¹⁸ Він каже Йому: "Які?" А Ісус сказав йому: "Ти не будеш вбивати, чинити перелюб, красти, давати неправдивих свідчень ^┰, ¹⁹ поважай ^┰ батьк та матір і люби свого ближнього ^┰ як (ти любиш) самого себе". ²⁰ Молода людина каже Йому: "Я дотримуюся їх усіх ^┰. Чого мені ще бракує?" ²¹ Ісус сказав йому: "Якщо ти хочеш бути досконалим ^┰, іди продай все, чим ти володієш, і віддай (це) бідним, і у тебе буде скарб на Небесах, і (потім) приходь, слідуй за Мною". ²² Але, почувши цю заяву ^┰, він пішов сумний ^┰, тому що у нього були великі володіння ^┰.

¹⁶ И смотрите, один человек подошёл говоря Ему: "^┰ Учитель, какие я должен делать добрые дела, чтобы иметь бесконечную жизнь?" ¹⁷ Но Он ответил: "Почему ты спрашиваешь Меня о добре (которое ты должен делать)? Есть Один кто добрый, ^┰, но если ты хочешь войти в жизнь (добрыми делами), соблюдай заповеди". ¹⁸ Он говорит Ему: "Какие?" А Иисус сказал ему: "Ты не будешь убивать, прелюбодействовать, красть, давать ложных показаний ^┰, ¹⁹ уважай ^┰ отца и мать и люби своего ближнего ^┰ как (ты любишь) самого себя". ²⁰ Молодой человек говорит Ему: " Я следую ^┰ им всем ^┰. Чего мне ещё не хватает?" ²¹ Иисус сказал ему: "Если ты хочешь быть совершенным ^┰, иди продай всё, чем ты владеешь, и отдай (это) бедным, и у тебя будет сокровище на Небесах, и (потом) приходи, следуй за Мной". ²² Но, услышав это заявление ^┰, он ушёл грустный ^┰, потому что у него были большие владения ^┰.

The young man approached Jesus with the question of the role of good works in one's salvation. Contrary to the popular belief that good people go to Heaven and bad people go to Hell, Jesus states that to be good enough for God, a person must be perfect, not just good, and that only one who is God is good. The main idea here is doing good works in order to have an endless life in Heaven. In the end, Jesus explained that pursuing Him instead of other things is what makes one perfect in God's eyes. The only way a person can see himself or herself in own eyes as good is to choose which commands to follow. This process is always fluid and changeable unlike God's view of true goodness.
Christian parental responsibility is not only to pray for children and definitely not only to raise good people, but to raise followers of Jesus. If a child grows up to be a good person, who, like this young man, follows God's commands, but does not serve Jesus with his or her life pursuing other objectives, the parents have failed to communicate to their children what really matters in view of eternity. Even the best people in the world by any standards who do not follow Christ are lacking the most important ingredient of their salvation because good is never perfect, and God does not see anyone as good enough for Heaven (Rom. 3:23). He does not consider anyone worthy of Heaven if they do not follow Jesus even when they try very hard to live according to some of God's Commandments. If parents only care about material well-being and social status of their children, the time will come for them to choose between Jesus and their possessions. Such children will most likely choose what they value the most (Matt. 10:38). To show to anyone their need of Jesus, we do not have to prove that people are completely bad but to show that they are not perfect and thus fall short of God's perfect heavenly glory. Rarely any honest people will argue that they are perfect in God's eyes. This gospel also applies to the children who were raised Christians. Being a part of a local church or a Christian family does not guarantee anyone's salvation and the endless life in Heaven. Therefore, a huge part of revival is to show the church members their need of Jesus and repentance without discouraging their efforts to please God at he same time even when they try very hard.
The first impression of this conversation Jesus had with the young man is that selling posessions and giving them to the poor only earns the reward, as it follows after the discussion of how to enter the Kingdom and specifically mentions the reward in Heaven. However, then Jesus says that it is difficult for the rich to enter the Kingdom, by which He implies that you have to be perfect to enter the Kingdom and that this perfection is a part of salvation. The Heaven is not only a gift to those who trust in the Master, but it is also a reward for self-commitment to Him. This is why both ideas of the endless life in Heaven as a gift and as a reward can be seen in the Bible. This is why Christianity has been debating for a long time if salvation is an unmerited gift of God or a reward. It is both because it includes two separate conditions, repentance and self-commitment, and it is a gift for the first condition, and it is a reward for the second. This is why, when Peter later asks Jesus what His students would receive for leaving everything and following Him, He replied that they would inherit eternal life in the end (Matt. 19:29). As salvation requires both repentance and self-denial, neither of those alone would be sufficient for even entering the Kingdom of God. What is not a part of the requirement is the good deeds the young man asked about. It is not because it is impossible to enter the Kingdom of Heaven by doing good in theory. In fact, Jesus affirmed that the young man could theoretically inherit life by following God's law (Gal. 3:12), but to enter the Heaven this way, he would have to do it perfectly (Jacob 2:10). Therefore, because no one but God is perfect and all people have sinned and fell short of His perfection, no one, who is not God, is good enough to enter the Kingdom of Heaven, and all need God's propitiousness. Hence, good works cannot earn anyone eternal life. Doing good is not a way anyone can achieve perfection. As the gift of God, this Kingdom requires repentance and faith in Jesus; and as a reward, it requires self-denial a life-long self-commitment to Him. The good is not good enough for God, only the perfect is.

Цей юнак звернувся до Ісуса з питанням про роль добрих справ у людському спасінні. Всупереч поширеній думці, що хороші люди потрапляють на Небеса, а погані люди потрапляють у пекло, Ісус стверджує, що для того, щоб бути досить хорошим для Бога, людина повинна бути досконалою, а не просто хорошою, і що тільки той хороший, хто є Богом. Основна тема тут - це робити добрі справи, щоб мати нескінченне життя на Небесах. Зрештою, Ісус пояснив, що слідування за Ним, а не інші справи - це те, що робить людину досконалою в очах Бога. Єдиний спосіб побачити себе хорошим в своїх очах - це вибрати, яким заповідям слідувати. Цей процес завжди плаваючий і мінливий, на відміну від Божого погляду на справжнє добро.
християнська батьківська відповідальність полягає не тільки в тому, щоб молитися за дітей, і безумовно не тільки у вихованні їх хорошими людьми, а й у вихованні їх послідовниками Ісуса. Якщо дитина виростає доброю людиною, яка, як цей молодий чоловік, дотримується заповідей Бога, але не служить Ісусу своїм життям, переслідуючи інші цілі, батьки не змогли передати своїм дітям те, що дійсно важливо з точки зору вічності. Навіть найкращі люди у світі по будь-яким стандартам, які не йдуть за Христом, позбавлені найважливішого інгредієнта свого спасіння, тому що добро ніколи не робить нікого досконалим, і Бог не бачить нікого достатньо гарними для Небес (Рим. 3:23). Він не вважає нікого гідним Небес, якщо вони не йдуть за Ісусом, навіть якщо вони дуже стараються жити згідно з деякими заповідям Бога. Якщо батьків турбує тільки матеріальне благополуччя та соціальний статус своїх дітей, для них настане час вибрати між Ісусом і своїм майном. Такі діти, швидше за все, виберуть те, що їм найбільш дорого (Матв. 10:38). Щоб показати кому-небудь їх потребу в Ісусі, нам не потрібно доводити, що люди є абсолютно поганими, але показати, що вони є недосконалими і, отже, не відповідають досконалої небесної слави Бога. Рідко хто з чесних людей буде стверджувати, що вони досконалі в очах Бога. Це євангеліє також може бути застосовано до дітей, вихованих християнами. Належність до помісної церкви або християнської родини не гарантує чиєсь спасіння та нескінченне життя на Небесах. Таким чином, величезна частина пробудження полягає в тому, щоб показати членам церкви їх потребу в Ісусі та в покаянні, не перешкоджаючи при цьому їх зусиллям догоджати Богові, навіть коли вони дуже стараються.
Перше враження від цієї розмови Ісуса з молодим чоловіком полягає в тому, що продаж майн та роздача його бідним приносить тільки винагороду, оскільки це слідує за обговоренням того, як увійти в Королівство, і тут конкретно згадується нагорода на Небесах. Однак потім Ісус каже, що багатим важко увійти в Королівство, з чого Він має на увазі, що ви повинні бути досконалими, щоб увійти в Королівство, і що ця досконалість є частиною спасіння. Небеса - це не тільки дар тим, хто довіряє Пану, але й нагорода за само-посвяту Йому. Ось чому можна побачити в Біблії обидві ідеї нескінченного життя на Небесах як дар та нагороди. Ось чому християнство довгий час сперечається, чи є спасіння незаслуженим Божим даром або воно є нагородою. Воно є і тим, і іншим тому, що воно включає в себе дві окремих умови, покаяння та само-посвяту, і це спасіння є даром для першої умови, і нагородою для другої. Ось чому, коли Петро пізніше запитує Ісуса про те, що Його учні отримають за те, що залишили все та последуовалі за Ним, Він відповів, що в кінці кінців вони успадкують вічне життя (Матв. 19:29). Оскільки для спасіння потрібні як покаяння, так і самозречення, жодного з них окремо недостатньо для того, щоб навіть увійти в Боже Королівство. Що не є частиною вимоги, так це добрі справи, про які запитувала молода людина. Це не тому, що теоретично неможливо увійти в Небесне Королівство тим щоб робити добрі справи. Фактично, Ісус підтвердив, що молода людина теоретично може успадкувати життя, слідуючи Божому закону (Гал. 3:12), але щоб потрапити на Небеса таким шляхом, він мав би виконувати його досконало (Як. 2:10). Отже, оскільки ніхто, крім Бога, не є досконалим, і всі люди згрішили та не досягли Його досконалості, ніхто, хто не є Богом, не може увійти до Небесного Королівства, і всі потребують Божої прихильністі. Отже, добрі справи нікому не можуть принести вічного життя. Добрі справи - це не спосіб досягти досконалості. Це Королівство як Божий дар вимагає покаяння та віри в Ісуса; і в якості нагороди воно вимагає самозречення та довічної само-посвяти Йому. Для Бога гарного недостатньо, достатнє тільки досконале.

Этот юноша обратился к Иисусу с вопросом о роли добрых дел в человеческом спасении. Вопреки распространённому мнению, что хорошие люди попадают на Небеса, а плохие люди попадают в Ад, Иисус утверждает, что для того, чтобы быть достаточно хорошим для Бога, человек должен быть совершенным, а не просто хорошим, и что только тот, кто является Богом, хорош. Основная тема здесь - это делать добрые дела, чтобы иметь бесконечную жизнь на Небесах. В конце концов, Иисус объяснил, что следовать Ему, а не другие дела - это то, что делает человека совершенным в глазах Бога. Единственный способ увидеть себя хорошим в своих глазах - это выбрать, каким заповедям следовать. Этот процесс всегда плавающий и изменчивый, в отличие от Божьего взгляда на настоящее добро.
христианская родительская ответственность заключается не только в том, чтобы молиться за детей, и определённо не только в воспитании их хорошими людьми, но и в воспитании их последователями Иисуса. Если ребенок вырастает хорошим человеком, который, как этот молодой человек, следует заповедям Бога, но не служит Иисусу своей жизнью, преследуя другие цели, родители не смогли передать своим детям то, что действительно важно с точки зрения вечности. Даже самые лучшие люди в мире по любым стандартам, которые не следуют за Христом, лишены самого важного ингредиента своего спасения, потому что добро никогда не делает никого совершенным, и Бог не видит никого достаточно хорошими для Небес (Рим. 3:23). Он не считает никого достойным Небес, если они не следуют за Иисусом, даже если они очень стараются жить согласно некоторым заповедям Бога. Если родителей заботит только материальное благополучие и социальный статус своих детей, для них настанет время выбрать между Иисусом и своим имуществом. Такие дети, скорее всего, выберут то, что им больше всего дорого (Матв. 10:38). Чтобы показать кому-либо их нужду в Иисусе, нам не нужно доказывать, что люди совершенно плохие, но показать, что они несовершенны и, следовательно, не соответствуют совершенной небесной славе Бога. Редко кто из честных людей будет утверждать, что они совершенны в глазах Бога. Это евангелие также применимо к детям, воспитанным христианами. Принадлежность к поместной церкви или христианской семье не гарантирует чьё-либо спасение и бесконечную жизнь на Небесах. Таким образом, огромная часть пробуждения состоит в том, чтобы показать членам церкви их нужду в Иисусе и покаянии, не препятствуя при этом их усилиям угодить Богу, даже когда они очень стараются.
Первое впечатление от этого разговора Иисуса с молодым человеком состоит в том, что продажа имущества и раздача их бедным приносит только вознаграждение, поскольку это следует за обсуждением того, как войти в Королевство, и тут конкретно упоминается награда на Небесах. Однако затем Иисус говорит, что богатым трудно войти в Королевство, из чего Он подразумевает, что вы должны быть совершенными, чтобы войти в Королевство, и что это совершенство является частью спасения. Небеса - это не только дар тем, кто доверяет Господину, но и награда за само-посвящение Ему. Вот почему можно увидеть в Библии обе идеи бесконечной жизни на Небесах как дара и награды. Вот почему христианство долгое время спорит, является ли спасение незаслуженным Божьим даром или наградой. Это и то, и другое потому, что оно включает в себя два отдельных условия, покаяние и само-посвящение, и это спасение является подарком для первого условия, и это наградой для второго. Вот почему, когда Пётр позже спрашивает Иисуса о том, что Его ученики получат за то, что оставили всё и последовали за Ним, Он ответил, что в конце концов они унаследуют вечную жизнь (Матв. 19:29). Поскольку для спасения требуются как покаяние, так и самоотречение, ни одного из них отдельно недостаточно для того, чтобы даже войти в Божье Королевство. Что не является частью требования, так это добрые дела, о которых спрашивал молодой человек. Это не потому, что теоретически невозможно войти в Небесное Королевство деланием добрых дел. Фактически, Иисус подтвердил, что молодой человек теоретически может унаследовать жизнь, следуя Божьему закону (Гал. 3:12), но чтобы попасть на Небеса таким путём, он должен был бы его выполнять в совершенстве (Иак. 2:10). Следовательно, поскольку никто, кроме Бога, не совершенен, и все люди согрешили и не достигли Его совершенства, никто, кто не является Богом, не может войти в Небесное Королевство, и все нуждаются в Божьей благосклонности. Следовательно, добрые дела никому не могут принести вечной жизни. Добрые дела - это не способ достичь совершенства. Это Королевство как Божий дар требует покаяния и веры в Иисуса; и в качестве награды оно требует самоотречения и пожизненного само-посвящения Ему. Для Бога хорошее недостаточно, достаточно только совершенное.

²³ But Jesus said to His students: "I assure you ^┰ that a rich ^┰ man will enter the Kingdom of Heaven with difficulty ^┰. ²⁴ Also, I am telling you, ^┰ it is easier for a camel to pass through an eye of a needle than for a rich person to enter the Kingdom of God." ²⁵ And, having heard (this), ^┰ students were very much ^┰ shocked ^┰ saying: "Who then can be saved?" ²⁶ And Jesus, having looked ^┰ (at them), said to them: "This is impossible for ^┰ a man, but all things are possible for God."

²³ Але Ісус сказав Своїм учням: " Я запевняю вас ^┰ що багатіа ^┰ людина з труднощами ^┰ увійде до Небесного Королівства. ²⁴ І так само Я вам кажу ^┰, верблюдові легше пройти крізь вушко голки, аніж багатій людині увійти в Боже Королівство". ²⁵ І почувши (це), ^┰ учні були дуже шоковані ^┰, кажучи: "Хто ж тоді може бути спасенний?" ²⁶ А Ісус подивившись ^┰ (на них), сказав їм: "Це неможливо для людини, але все можливо для Бога".

²³ Но Иисус сказал Своим ученикам: "Я уверяю вас ^┰ что богатый ^┰ человек с трудом ^┰ войдёт в Небесное Королевство. ²⁴ И так же Я вам говорю ^┰, верблюду легче пройти сквозь игольное ушко, чем богатому человеку войти в Божье Королевство". ²⁵ И услышав (это), ^┰ ученики были очень шокированы ^┰, говоря: "Кто же тогда может быть спасён?" ²⁶ А Иисус, посмотрев ^┰ (на них), сказал им: "Это невозможно для человека, но всё возможно для Бога".

After the young rich man left, Jesus explained to His followers that they can do no works to be saved, which in this context equated to entering the Kingdom of God. No good works or amount of contributions can substitute for a complete commitment to Jesus. No one can compensate for his or her sin by doing good or giving any amount of money (Matt. 16:26). As this young man, being presented with a choice between following Jesus and his wealth, chose his wealth, there would be many Christians who would rather choose other commitments instead of following Jesus (Matt. 13:22). There is no way to enter the Heaven other than through a strong commitment to following Christ. Jesus talks about a much greater difficulty for a rich person to follow Him into the Kingdom of God because he has much more to leave behind and to fully dedicate self to serving Jesus. The old life for such a person is much harder to abandon than for those who have nothing to lose. This difficulty is so great that it makes following Jesus almost impossible. The story of the rich young man is another illustration that shows how the decision to follow Jesus is not an addition of a new religion to the old way of life, but a complete replacement of the old life with new. For some people this replacement is just much harder to make. This is why it is easier for a poor and insignificant person, who is disillusioned with his or her current life, to decide to follow Jesus than for the wealthy, popular, and famous. An obsession with wealth may keep even a poor person away from following Jesus if he or she decides to take care of personal physical needs first before they think about their spiritual needs. The truth is that the wealthier they become the more difficult it will be to completely change the course of their lives. Spiritual needs must always precede physical ones. In fact, material possessions and aspirations must not even be any significant driving force for one's life if he or she wants to enter the Kingdom of Heaven. This is why there is absolutely no need to ever postpone repentance. In fact, the more needy a person is the easier it is for him or her to decide to follow Jesus and to start building their lives with God in a totally new way. Physical needs are not obstacles, they are opportunities for conversion to Jesus.
The time of revival is also an opportunity for a church to rethink their commitment and anything but Jesus that became more important should be degraded in their value system, and the new and fresh recommitment to Jesus should be made by all church members regardless if they converted from the world or grew up in church. Jesus is the only way to the Kingdom of Heaven, and no one who does not follow Him, will ever reach that destination.

Після того, як молодий багатий чоловік пішов, Ісус пояснив Своїм послідовникам, що вони не можуть робити ніяких справ для спасіння, що в даному контексті прирівнювалося до входження в Боже Королівство. Ніякі добрі справи або пожертвування не можуть замінити повного посвячення Ісусові. Ніхто не може компенсувати свій гріх, роблячи добро або віддаючи будь-яку суму грошей (Матв. 16:26). Так само як цей молодий чоловік, якому було запропоновано вибір між слідування за Ісусом і його багатством, вибрав своє багатство, багато християн вважали б за краще вибрати інші зобов'язання замість того, щоб слідувати за Ісусом (Матв. 13:22). Немає іншого шляху потрапити на Небеса, крім як через тверде посвячення слідувати за Христом. Ісус говорить про те, що для багатої людини набагато важче слідувати за Ним у Боже Королівство, бо йому є що залишити позаду та повністю присвятити себе служінню Ісусу. Такій людині набагато важче відмовитися від старого життя, ніж тим, кому нема чого втрачати. Ця трудність настільки велика, що робить слідування за Ісусом майже неможливим. Історія цього багатого юнака - це ще одна ілюстрація, яка показує, що рішення слідувати за Ісусом - це не додавання нової релігії до старого способу життя, а повна заміна старого життя новою. Для деяких людей таку заміну зробити набагато складніше. Ось чому бідній і незначній людині, розчарованій у своєму нинішньоіу житті, легше прийняти рішення слідувати за Ісусом, ніж багатим, популярним і знаменитим. Одержимість багатством може утримувати навіть бідну людину від слідування за Ісусом, якщо вона вирішує спочатку подбати про особисті фізичні потреби, перш ніж вона подумає про свої духовні потреби. Правда в тому, що чим багатшою вона стає, тим складніше стає повністю змінити напрямок свого життя. Духовні потреби завжди повинні передувати фізичним. Фактично, матеріальні благ та сподівання не повинні навіть бути будь-якою значною рушійною силою для життя людини, якщо вона хоче увійти в Небесне Королівство. Ось чому абсолютно ніколи не потрібно відкладати покаяння. Насправді, чим більше людина має потребу, тим легше їй прийняти рішення слідувати за Ісусом і почати будувати своє життя з Богом зовсім по-новому. Фізичні потреби - це не перешкоди, це можливості навернення до Ісуса.
Час пробудження також є можливістю для церкви переосмислити свої зобов'язання, і все, крім Ісуса, що стало більш важливим, повинно бути знижене в її системі цінностей, а всі члени церкви мають зробити нове та свіже пере-присвячення себе Ісусу, незалежно від того, чи навернулися вони зі світу або виросли в церкві. Ісус - це єдиний шлях до Небесного Королівства, і ніхто, хто не слідує за Ним, ніколи не досягне цього місця призначення.

После того, как молодой богатый человек ушёл, Иисус объяснил Своим последователям, что они не могут делать никаких дел для спасения, что в данном контексте приравнивалось к вхождению в Божье Королевство. Никакие добрые дела или пожертвования не могут заменить полного посвящения Иисусу. Никто не может компенсировать свой грех, делая добро или отдавая какую-либо сумму денег (Матв. 16:26). Так же как этот молодой человек, которому был предложен выбор между следованием за Иисусом и его богатством, выбрал своё богатство, многие христиане предпочли бы выбрать другие обязательства вместо того, чтобы следовать за Иисусом (Матв. 13:22). Нет другого пути попасть на Небеса, кроме как через твёрдое посвящение следовать за Христом. Иисус говорит о том, что богатому человеку гораздо труднее следовать за Ним в Божье Королевство, потому что ему есть что оставить позади и полностью посвятить себя служению Иисусу. Такому человеку гораздо труднее отказаться от старой жизни, чем тем, кому нечего терять. Эта трудность настолько велика, что делает следование за Иисусом почти невозможным. История этого богатого молодого человека - это ещё одна иллюстрация, которая показывает, что решение следовать за Иисусом - это не добавление новой религии к старому образу жизни, а полная замена старой жизни на новую. Для некоторых людей такую замену сделать намного сложнее. Вот почему бедному и незначительному человеку, разочарованному в своей нынешней жизни, легче принять решение следовать за Иисусом, чем богатым, популярным и знаменитым. Одержимость богатством может удерживать даже бедного человека от следования за Иисусом, если он решает сначала позаботиться о личных физических потребностях, прежде чем он подумает о своих духовных нуждах. Правда в том, что чем богаче он становится, тем сложнее становится полностью изменить направление своей жизни. Духовные потребности всегда должны предшествовать физическим. Фактически, материальные блага и чаяния не должны даже быть какой-либо значительной движущей силой для жизни человека, если он хочет войти в Небесное Королевство. Вот почему совершенно никогда не нужно откладывать покаяние. На самом деле, чем больше человек нуждается, тем легче ему или ей принять решение следовать за Иисусом и начать строить свою жизнь с Богом совершенно по-новому. Физические потребности - это не препятствия, это возможности обращения к Иисусу.
Время пробуждения также является возможностью для церкви переосмыслить свои обязательства, и всё, кроме Иисуса, что стало более важным, должно быть понижено в её системе ценностей, а все члены церкви должны сделать новое и свежее пере-посвящение себя Иисусу, независимо от того, обратились ли они из мира или выросли в церкви. Иисус - это единственный путь в Небесное Королевство, и никто, кто не следует за Ним, никогда не достигнет этого места назначения.

²⁷ Then Peter said to Him in response ^┰: "Look, we left everything and followed You. What will we have ^┰ then?" ²⁸ And Jesus said to them: "I assure you ^┰ that you, who followed Me, in the renewal ^┰, whenever the Son of Adam ^┰ would sit on His throne of glory ^┰, you will also sit on twelve thrones judging the twelve tribes of Israel. ²⁹ And anyone who left (his) wife, houses, brothers, sisters, father, mother, children, or lands for the sake of My name, will receive ^┰ a hundred times more and will inherit the endless life. ³⁰ But many who are first (will be) last and the last (will be) first.

²⁷ Тоді Петро сказав Йому у відповідь ^┰: "Дивись, ми залишили все та пішли за Тобою. Що нам тоді буде?" ²⁸ А Ісус сказав їм: "Я запевняю вас ^┰ що ви, що послідували за Мною, в оновленні ^┰, коли Син Адама ^┰ сяде на Своєму троні слави ^┰, ви також будете сидіти на дванадцяти тронах судячи дванадцять племен Ізраїля. ²⁹ І будь-хто, хто залишив (свою) дружину, будинки, братів, сестер, батька, матір, дітей, або землі заради Мого ім'я, отримає ^┰ у сто разів більше та успадкує нескінченне життя. ³⁰ Але багато перших (будуть) останніми а останні (будуть) першими.

²⁷ Тогда Пётр сказал Ему в ответ ^┰: "Смотри, мы оставили всё и последовали за Тобой. Что нам тогда будет?" ²⁸ А Иисус сказал им: "Я уверяю вас ^┰ что вы, последовавшие за Мной, в обновлении ^┰, когда Сын Адама ^┰ сядет на Своём троне славы ^┰, вы также будете сидеть на двенадцати тронах, судя двенадцать племён Израиля. ²⁹ И любой, кто оставил (свою) жену, дома́, братьев, сестер, отца, мать, детей, или зе́мли ради Моего имени, получит ^┰ в сто раз больше и унаследует бесконечную жизнь. ³⁰ Но много первых (будут) последними а последние (будут) первыми.

Now Peter contrasts himself and other students to the rich young man, who decided not to leave his possessions behind and not to follow Jesus. They did leave their homes, families, and possessions to go and learn from Christ. Jesus promised His students two things. He promised to seat them on twelve thrones to judge Israel, which they expected to happen at the end of their journey to Jerusalem. Little did they know that this trip was going to end in Jesus' death, so they already started in the next chapter to discuss between themselves who of them were more important (Matt. 20:20). For the remainder of His followers, who were still following Him to the end of life, Jesus promised God's provision. God takes care of those who take care of His business on this Earth. He did not promise wealth and the apostles never became rich (Acts 3:6), but Jesus took good care of them making their ministry possible and effective. Following Jesus requires sacrifice, that is, leaving something dear and important in order to do something important for Him. Spiritual success does not come without self-humbling and sacrificial efforts. God works through those who deny themselves and follow Him. Waiting on God to revive a stubborn and uncommitted Christian will never be rewarded. Revival is not about a capricious move of God, but it is about the removal of obstacles that prevent God from working in and through His church, which He always desires to do. In fact, this is the reason Jesus created His church in the first place, to offend and overcome the power of Hell. God is willing and ready to revive His people as soon as they realize what exactly holds Him from doing so, repent, and recommit themselves to follow Him through any circumstances. Revival is a recommitment to follow Jesus when one's family refuses to follow along, when there is a chance to lose everything including one's life, readiness to become last, not first, and abandonment of the idea that following Christ makes one rich (1 Tim. 6:5). It is a complete self-denial (Matt. 10:37-39; Rom. 12:1) for the sake of the name of Jesus. There is no other way to Heaven and there is no other way for revival.

Тепер Петро протиставляє себе та інших учнів молодому багатію, який вирішив не залишати своє майно та не слідувати за Ісусом. Вони залишили свої будинки, сім'ї та майно, щоб піти вчитися у Христа. Ісус пообіцяв Своїм учням дві речі. Він пообіцяв посадити їх на дванадцять тронах судити Ізраїль, що вони очікували що відбудеться в кінці їх шляху в Єрусалим. Вони не знали, що ця подорож закінчиться смертю Ісуса, тому вже в наступному розділі вони почали обговорювати між собою, хто з них є важливішим (Матв. 20:20). Іншим своїм послідовникам, які все ще йшли за Ним до кінця життя, Ісус пообіцяв Боже забезпечення. Бог піклується про тих, хто займається Його справами на цій Землі. Він не обіцяв багатства, і апостоли ніколи не розбагатіли (Дії 3:6), але Ісус добре подбав про них, зробивши їх служіння можливим і ефективним. Слідування за Ісусом вимагає жертви, тобто залишити щось дороге та важливе, щоб зробити щось важливе для Нього. Духовний успіх не приходить без смирення та жертовних зусиль. Бог діє через тих, хто відкидає себе та йде за Ним. Очікування того, що Бог відродить впертого та непосвяченного християнина, ніколи не закінчиться успіхом. Відродження - це не примхливий рух Бога, а усунення перешкод, що заважають Богу працювати в Його церкві та через неї, що Він завжди бажає робити. Фактично, це причина, по якій Ісус створив Свою церкву в першу чергу, щоб нападати та долати силу пекла. Бог бажає та готовий відродити Свій народ, як тільки вони зрозуміють, що саме утримує Його від цього, покаються та знову підтвердять своє зобов'язання слідувати за Ним у будь-яких обставинах. Пробудження - це повторне зобов'язання слідувати за Ісусом, коли сім'я відмовляється робити те ж саме, коли є шанс втратити все, включаючи своє життя, це готовність стати останнім, а не першим, і це відмова від ідеї, що слідування за Христом робить людину багатою (1 Tим. 6:5). Це повне самозречення (Матв. 10:37-39; Рим. 12:1) заради імені Ісуса. Немає іншого шляху на Небес та немає іншого шляху для відродження.

Теперь Пётр противопоставляет себя и других учеников молодому богачу, который решил не оставлять своё имущество и не следовать за Иисусом. Они оставили свои дома, семьи и имущество, чтобы пойти учиться у Христа. Иисус пообещал Своим ученикам две вещи. Он пообещал посадить их на двенадцати тронах судить Израиль, что они ожидали что произойдёт в конце их пути в Иерусалим. Они не знали, что это путешествие закончится смертью Иисуса, поэтому в следующей главе они уже начали обсуждать между собой, кто из них важнее (Матв. 20:20). Остальным своим последователям, которые всё ещё следовали за Ним до конца жизни, Иисус пообещал Божье обеспечение. Бог заботится о тех, кто занимается Его делами на этой Земле. Он не обещал богатства, и апостолы никогда не разбогатели (Действия 3:6), но Иисус хорошо позаботился о них, сделав их служение возможным и эффективным. Следование за Иисусом требует жертвы, то есть оставить что-то дорогое и важное, чтобы сделать что-то важное для Него. Духовный успех не приходит без смирения и жертвенных усилий. Бог действует через тех, кто отвергает себя и следует за Ним. Ожидание того, что Бог возродит упрямого и непосвящённого христианина, никогда не закончится успехом. Возрождение - это не капризное движение Бога, а устранение препятствий, мешающих Богу работать в Его церкви и через неё, что Он всегда желает делать. Фактически, это причина, по которой Иисус создал Свою церковь в первую очередь, чтобы нападать и преодолевать силу ада. Бог желает и готов возродить Свой народ, как только они поймут, что именно удерживает Его от этого, покаются и вновь подтвердят своё обязательство следовать за Ним в любых обстоятельствах. Пробуждение - это повторное обязательство следовать за Иисусом, когда семья отказывается делать то же, когда есть шанс потерять всё, включая свою жизнь, это готовность стать последним, а не первым, и это отказ от идеи, что следование за Христом делает человека богатым (1 Тим. 6 :5). Это полное самоотречение (Матф. 10:37-39; Рим. 12:1) ради имени Иисуса. Нет другого пути на Небеса и нет другого пути для возрождения.

Matthew

Chapter 19

Матвія

Розділ 19

Матвея

Глава 19

Mat.Мат.Мат. 19:1-2

Mat.Мат.Мат. 19:3-9

Mat.Мат.Мат. 19:10-12

Mat.Мат.Мат. 19:13-15

Mat.Мат.Мат. 19:18-22

Mat.Мат.Мат. 19:23-26

Mat.Мат.Мат. 19:27-30