On the other hand, be careful not to practice your piety ┰ before people in order to be seen by them. Otherwise, you have absolutely ┰ no recompense ┰ from your Father, who is in Heaven. 2 Therefore, when you give alms, do not trumpet ┰ in front of ┰ you, just as the pretenders ┰ do in the synagogues and in ┰ the streets, so that they would be praised by the others. I assure you ┰ (that) they (already) receive their recompense. 3 But you, (when) giving alms, do not let your left hand know what your right hand is doing, 4 so that your almsgiving would be in secret, and your Father, who sees (things done) in ┰ secret, will recompense ┰ you ┰.
З іншого боку, будьте обережнними, щоб не практикувати своє благочестя ┰ перед людьми, щоб вони (це) бачили. В такому випадку вам немає абсолютно ніякої компенсації ┰ від вашого Батька, який на Небесах. 2 Тому, коли ти даєш милостиню, не сурми ┰ перед собою так, як це роблять удавальники ┰ в синагогах і на вулицях, щоб їх хвалили інші. Я вас запевняю ┰ (що) вони (вже) отримують свою винагороду. 3 Але ви, даючи милостиню, не дозволяєте своїй лівій руці знати, що робить ваша права рука, 4 щоб ваша милостиня залишалася в таємниці, і ваш Батько, який бачить (зроблене) в ┰ таємниці, компенсує вам ┰.
С другой стороны, будьте осторожными чтобы не практиковать своё благочестие ┰ перед людьми, чтобы они (это) видели. В таком случае вам нет абсолютно никакой компенсации ┰ от вашего Отца, который на Небесах. 2 Поэтому, когда ты даёшь милостыню, не труби ┰ перед ┰ собой так как это делают притворщики ┰ в синагогах и на улицах, чтобы их хвалили другие. Я вас уверяю ┰ (что) они (уже) получают своё вознаграждение. 3 Но вы, давая милостыню, не позволяете своей левой руке знать что делает ваша правая рука, 4 чтобы ваша милостыня оставалась в тайне, и ваш Отец, который видит (сделанное) в ┰ тайне, компенсирует вам ┰.
Actions done according to Christ's commands will sooner or later become obvious to people as Jesus taught that a city on a hill cannot be hidden (Matt. 5:14-16). Jesus does not specifically teach to hide good works, to be pious in secret, or to hide from people your Christian identity. Rather, He talks here about motivations, the reasons for displaying your Christian qualities. It should never be done before people as a staged theatrical performance, which is a sure sign of the spiritual problem hidden behind the smokescreen of Christian behavior. Following Christ should always be done before God regardless if people see it or not. It should be done in order to be recognized by God as genuine obedience, who then will make it obvious to other people as well (Ps. 36:5-6). A pretentious Christian does what Jesus taught only when he or she is seen by other people and does not do it when no one is looking. A genuine Christian does what is right even when no one is looking, which is how he learns how to do it with the right heart in front of people as well. Jesus condemns any public display of righteousness or benevolence that is done to influence the public opinion in order to enhance personal or collective reputation. If Jesus simply said not to practice one's piety before people, we could conclude that piety is a purely private matter and it should not be practiced publicly. However, Jesus went on to condemn the wrong motives for such display instead. Righteousness can and should be practiced both in private and publicly. The purpose of doing this is what we must be very careful about. In order to avoid turning good works into public relations, Jesus teaches not to publicize or trumpet about yourself in front of anyone. In fact, as He taught to kill sin in its infancy in your heart, He teaches us to kill self-praise within your own body. Namely, you should not even tell your own other hand what your hand is doing. This expression means not to even tell yourself how good or right you are. This way you can keep yourself humble and prevent your conceit to turn your goodness and righteousness into pretentious performance. When we keep our goodness secret, we allow God to make it public and show who we really are. Self-promotion prevents Him from doing so because when goodness turns into self-promotion, there is nothing left for God to promote. Similarly, a revival is not a way to attract public attention to your personality or to your church. Those are very wrong motivations for starting a revival. The worst of all revival efforts, however, is staging a theatrical show that looks like a revival to attract people's attention to yourself and to your church. When a real revival starts, it will attract attention to itself, which is also what you should be doing, attracting attention to revival. It is not about who or where a revival happens, it is all about what happens and how people can catch and spread it globally. A revival may have your name or the name of a place it started in, but it is never about what you do for God to start a revival, but about God, who actually makes it happen. You can and you should share your experiences to guide and inspire others to join a revival movement, but never draw attention to yourself and to your place in it. The human part must always remain a variable so that other people could put their names and their places into those variables for God to do the work of revival not only through you but through many other people.
Дії, що здійснюються відповідно до заповідей Христа, рано чи пізно стануть очевидними для людей, оскільки Ісус учив, що місто на пагорбі не може бути приховане (Матв. 5:14-16). Ісус не вчить тут приховувати свої добрі справи, бути благочестивим в таємниці або приховувати від людей свою християнську ідентичність. Тут Він скоріше говорить про мотивацію, причини прояви ваших християнських якостей. Це ніколи не повинно бути зроблено перед людьми як театралізоване дійство, яке є вірною ознакою духовної проблеми, прихованої за ширмою християнської поведінки. Слідувати за Христом завжди слід перед Богом, незалежно від того, чи бачать це люди чи ні. Це повинно бути зроблено для того, щоб така поведінка була визнана Богом як справжній послух, котрий потім зробить його очевидним і для інших людей (Пс. 36:6-7). Показний християнин робить те, чого навчав Ісус, тільки коли його бачать інші люди, і не робить цього, коли ніхто не дивиться. Істинний християнин робить те, що правильно, навіть коли ніхто з людей цього не бачить, і саме так він вчиться робити це з правильним серцем і перед людьми теж. Ісус засуджує будь-яку публічну прояву праведності або доброти, яка робиться для того, щоб впливати на громадську думку з метою підвищення особистої або колективної репутації. Якби Ісус просто казав не практикувати своє благочестя перед людьми, ми могли б зробити висновок, що благочестя є суто особистою справою та його не слід практикувати публічно. Однак, замість цього Ісус засудив неправильні мотиви для такої поведінки. Праведність можна та потрібно практикувати як наодинці з собою, так і публічно. Мета цієї дії - це те, з чим ми повинні бути дуже обережними. Щоб не перетворювати добрі справи в піар, Ісус вчить не публікувати та не рекламувати себе перед будь-ким. Фактично, навчаючи вбивати гріх в своєму серці в зародковому стані, Він вчить нас вбивати марнославство в своєму власному тілі. А саме, ви не повинні навіть давати своїй другій руці знати, що робить ваша рука. Цей вислів означає навіть не говорити самому собі, наскільки ти хороший або правий. Таким чином, ти можеш залишатися смиренним і не допускати щоб твоє марнославство перетворювало твою доброту та праведність на показну постанову. Коли ми зберігаємо свою доброту в тайні, ми дозволяємо Богу оприлюднити її та показати те, ким ми насправді є. Самореклама заважає Йому зробити це, тому що коли добро перетворюється в саморекламу, Богу більше нічого не залишається демонструвати іншим людям. Точно таким же чином пробудження - це не спосіб привернути увагу громадськості до твоєї особистості або до твоєї церкви. Це дуже неправильні мотиви для початку пробудження. Однак найгірша з усіх зусиль зробити відродження - це постановка театралізованого дійства, яке виглядає як пробудження, для того щоб привернути увагу людей до себе та до своєї церкви. Коли починається справжнє відродження, воно приверне увагу до себе, що й вам також слід робити, привертати увагу до пробудження. Справа не в тому, хто робить пробудження та де воно відбувається, а в тому, що відбувається та як люди можуть вловити та поширити його по всьому світу. Пробудження може мати твоє ім'я або назву місця, в якому воно почалося, але справа не в тому, що ти робиш для Бога, щоб почати пробудження, а в Бозі, який насправді робить це можливим. Ви можете та повинні ділитися своїм досвідом, щоб направляти та надихати інших приєднатися до руху відродження, але ніколи не привертайте увагу до себе та свого місця в ньому. Людська частина завжди повинна залишатися змінною щоб інші люди могли підставити свої імена та свої місця в ці змінні для того щоб Бог робив роботу відродження не тільки через вас, але й через багатьох інших людей.
Действия, совершаемые в соответствии с заповедями Христа, рано или поздно станут очевидными для людей, поскольку Иисус учил, что город на холме не может быть скрыт (Матв. 5:14-16). Иисус не учит тут скрывать свои добрые дела, быть благочестивым в тайне или скрывать от людей свою христианскую идентичность. Здесь Он скорее говорит о мотивации, причинах проявления ваших христианских качеств. Это никогда не должно быть сделано перед людьми как театрализованное представление, которое является верным признаком духовной проблемы, скрытой за ширмой христианского поведения. Следовать за Христом всегда нужно перед Богом, независимо от того, видят ли это люди или нет. Это должно быть сделано для того, чтобы такое поведение было признано Богом как подлинное послушание, который затем сделает его очевидным и для других людей (Пс. 36:6-7). Показной христианин делает то, чему учил Иисус, только когда его видят другие люди, и не делает этого, когда никто не смотрит. Истинный христианин делает то, что правильно, даже когда никто из людей этого не видит, и именно так он учится делать это с правильным сердцем и перед людьми тоже. Иисус осуждает любое публичное проявление праведности или доброты, которое делается для того, чтобы повлиять на общественное мнение с целью повышения личной или коллективной репутации. Если бы Иисус просто сказал не практиковать своё благочестие перед людьми, мы могли бы заключить, что благочестие является сугубо личным делом и его не следует практиковать публично. Однако, вместо этого Иисус осудил неправильные мотивы для такого поведения. Праведность можно и нужно практиковать как наедине с собой, так и публично. Цель делания этого - это то, с чем мы должны быть очень осторожными. Чтобы не превращать добрые дела в пиар, Иисус учит не публиковать и не рекламировать себя перед кем-либо. Фактически, уча убивать грех в своём сердце в зачаточном состоянии, Он учит нас убивать тщеславие в своём собственном теле. А именно, вы не должны даже давать своей другой руке знать, что делает ваша рука. Это выражение означает даже не говорить самому себе, насколько ты хорош или прав. Таким образом, ты можешь оставаться смиренным и не допускать чтобы твоё тщеславие превращало твою доброту и праведность в показное представление. Когда мы храним нашу доброту в секрете, мы позволяем Богу обнародовать её и показать то, кем мы есть на самом деле. Самореклама мешает Ему сделать это, потому что когда добро превращается в саморекламу, Богу больше ничего не остается демонстрировать другим людям. Точно так же пробуждение - это не способ привлечь внимание общественности к твоей личности или к твоей церкви. Это очень неправильные мотивы для начала пробуждения. Однако худшая из всех усилий сделать возрождение - это постановка театрализованного представления, которое выглядит как пробуждение, для того чтобы привлечь внимание людей к себе и к своей церкви. Когда начинается настоящее возрождение, оно привлечёт внимание к себе, что и вам также следует делать, привлекать внимание к пробуждению. Дело не в том, кто делает пробуждение и где оно происходит, а в том, что происходит и как люди могут уловить и распространить его по всему миру. Пробуждение может иметь твоё имя или название места, в котором оно началось, но дело не в том, что ты делаешь для Бога, чтобы начать пробуждение, а в Боге, который на самом деле делает это возможным. Вы можете и должны делиться своим опытом, чтобы направлять и вдохновлять других присоединиться к движению возрождения, но никогда не привлекайте внимание к себе и своему месту в нём. Человеческая часть всегда должна оставаться переменной чтобы и другие люди могли подставить свои имена и своё место в эти переменные, чтобы Бог совершал работу возрождения не только через вас, но и через многих других людей.
5 And whenever you pray, do not be like the pretenders, who love to stand in the synagogues, and on the corners of the streets to pray in order to be seen by others. I assure you ┰ that they (already) receive in full their recompense. 6 But you, whenever you pray, go inside, into your room ┰, and, having shut your door, pray to your Father, who is in secret, and your Father, who sees (things done) in secret, will recompense you.
5 І коли-б ви не молилися, то не будьте як удавальники, які люблять стояти у синагогах та на перехрестях вулиць, щоб молитися для того щоб їх бачили інші. Я запевняю вас ┰ що вони (вже) отримують свою винагороду в повному обсязі. 6 Але коли ти молишся, зайди всередину, в свою кімнату ┰ і, зачинивши двері, молися Отцеві, який в таємниці, і твій Батько, який бачить (зроблене) в таємниці, винагородить тебе.
5 И когда-бы вы не молились, не будьте как притворщики, которые любят стоять в синагогах и на углах улиц, чтобы молиться для того чтобы их видели другие. Я уверяю вас ┰ что они (же) получают своё вознаграждение в полном объёме. 6 Но когда ты молишься, зайди внутрь, в свою комнату ┰ и, закрыв дверь, молись Отцу, который в тайне, и твой Отец, который видит (сделанное) в тайне, вознаградит тебя.
Just as in the case of almsgiving, Jesus criticizes pretentious prayer rather than the public prayer. The first sign of a pretentious prayer is the absence of personal secret prayer life. When a prayer becomes a way to establish and maintain one's reputation of a spiritual person in the eyes of the public, it loses its only purpose - to communicate with God. Another sign of a pretentious prayer is when it sounds as a prayer in form, but is a speech or a sermon in content. A prayer should never be used to address or influence other people, it has to be addressed to the Heavenly Father alone. You should not say in a public prayer anything you would not say behind the closed doors. Personal secret prayer life teaches us how to pray publicly as well. Regardless if a prayer is public or personal, it should always be done as if no-one else is listening but God. Therefore, whenever and wherever you pray, do it as if you are behind the closed door and only God hears your prayer. Consequently, He who knows the secrets of your heart will answer your prayer according to what only He sees and hears.
Prayer is also an integral part of any revival. A revival starts and is being fueled with the consistent and overcoming prayer of a dedicated group of people. It might start in secret, but it will never stay that way. The fire of prayer must be caught, spread, and kept burning indefinitely. Revivals usually started with groups of people who prayed consistently daily or weekly for many months until a revival happens. It is a kind of prayer that Charles Finney called a prevailing prayer. Prayer without ceasing
(1 Thess. 5:17) means not to stop praying about the revival until it starts. This prayer might take a year or even more, but God will eventually bring the revival. A few prayers that eventually stop are not sufficient. A church that wants to start a revival, must dedicate itself to such a prayer and, like Jacob, to never let God go until He blesses them with a true spiritual revival. Such prayer has absolutely nothing to do with the public oratory or a sermon disguised as a prayer. Whether it is a personal prayer behind the closed doors or a corporate one, its purpose is always God's answer and not approval from the people listening to it.
Так само, як і у випадку з милостинею, Ісус критикує показну, а не публічну молитву. Першою ознакою показної молитви є відсутність особистого таємного молитовного життя. Коли молитва стає способом встановити та підтримувати свою репутацію як духовної людини в очах громадськості, вона втрачає свою єдину мету - спілкування з Богом. Ще одна ознака показної молитви - це коли вона звучить як молитва за формою, але є промовою або проповіддю за змістом. Молитва ніколи не повинна використовуватися для звернення до інших людей або впливу на них, вона повинна бути адресована тільки Небесному Отцю. Ти не повинен говорити в публічній молитві нічого, що-б ти не сказав за закритими дверима. Особисте таємне молитовне життя вчить нас також тому, як молитися публічно. Незалежно від того, чи є молитва особистої або громадською, її завжди слід робити так, як ніби ніхто інший окрім Бога її не чує. Тому, коли б і де б ти не молився, роби це так, як ніби ти знаходишся за зачиненими дверима, і тільки Бог чує твою молитву. Як результат, Той, хто знає таємниці твого серця, відповість на твою молитву відповідно до того, що тільки Він бачить і чує.
Молитва - це так само невід'ємна частина будь-якого пробудження. Пробудження починається та підживлюється послідовною та перемагаючою молитвою посвяченої групи людей. Вона може початися в таємниці, але вона не зможе залишатися такою. Вогонь молитви потрібно ловити, поширювати та підтримувати нескінченно. Пробудження зазвичай починалися з груп людей, які постійно молилися щодня або щотижня протягом багатьох місяців, поки не відбулося пробудження. Це певна молитва, яку Чарльз Фінні називав перемагаючою молитвою. Безперервна молитва
(1 Солун. 5:17) означає не припиняти молитися про пробудження до тих пір, поки воно не почнеться. Ця молитва може зайняти близько року або навіть більше, але в кінцевому підсумку Бог принесе пробудження. Недостатньо кількох молитов, які врешті-решт припиняються. Церква, яка хоче почати пробудження, повинна присвятити себе такій молитві і, як Яків, ніколи не відпускати Бога, поки Він не благословить їх справжнім духовним пробудженням. Така молитва не має абсолютно ніякого відношення до публічного виступу або проповіді, замасковані під молитву. Будь то особиста молитва за закритими дверима або спільна, її мета - це завжди є відповідь Бога, а не схвалення людей, які її чують.
Так же, как и в случае с милостыней, Иисус критикует притворную, а не публичную молитву. Первым признаком притворной молитвы является отсутствие личной тайной молитвенной жизни. Когда молитва становится способом установить и поддерживать свою репутацию как духовного человека в глазах общественности, она теряет свою единственную цель - общение с Богом. Ещё один признак притворной молитвы - это когда она звучит как молитва по форме, но является речью или проповедью по содержанию. Молитва никогда не должна использоваться для обращения к другим людям или влияния на них, она должна быть адресована только Небесному Отцу. Ты не должен говорить в публичной молитве ничего, что-бы ты не сказал за закрытыми дверями. Личная тайная молитвенная жизнь учит нас так-же тому, как молиться публично. Независимо от того, является ли молитва личной или публичной, её всегда следует делать так, как будто никто другой кроме Бога её не слышит. Поэтому, когда бы и где бы ты ни молился, делай это так, как будто ты находишься за закрытой дверью, и только Бог слышит твою молитву. Как результат, Тот, кто знает тайны твоего сердца, ответит на твою молитву в соответствии с тем, что только Он видит и слышит.
Молитва - это так же неотъемлемая часть любого пробуждения. Пробуждение начинается и подпитывается последовательной и превозмогающей молитвой посвящённой группы людей. Она может начаться в тайне, но она не сможет оставаться таковой. Огонь молитвы нужно ловить, распространять и поддерживать бесконечно. Пробуждения обычно начинались с групп людей, которые постоянно молились ежедневно или еженедельно в течение многих месяцев, пока не произошло пробуждение. Это определённая молитва, которую Чарльз Финни называл превозмогающей молитвой. Непрерывная молитва
(1 Фесс. 5:17) означает не прекращать молиться о пробуждении до тех пор, пока оно не начнётся. Эта молитва может занять около года или даже больше, но в конечном итоге Бог принесёт пробуждение. Недостаточно нескольких молитв, которые в конце концов прекращаются. Церковь, которая хочет начать пробуждение, должна посвятить себя такой молитве и, как Иаков, никогда не отпускать Бога, пока Он не благословит их настоящим духовным пробуждением. Такая молитва не имеет абсолютно никакого отношения к публичному выступлению или проповеди, замаскированным под молитву. Будь то личная молитва за закрытыми дверями или совместная, её цель - это всегда ответ Бога, а не одобрение слышащих её людей.
7 And (while) praying, do not babble like the unbelievers ┰ do, because they think that they will be heard in their long speeches. 8 Therefore, do not be like them because your Father ┰ knows the need you have before it (occurs) to you to ask Him (about it).
7 І молячись, не базікайте, як невіруючі ┰, бо вони думають, що їх почують в їх довгих промовах. 8 Тому не будьте такими, як вони, тому що ваш Батько ┰ знає, нужду яка у вас є (ще) до того як до вас (дійде) Його (про це) попросити.
7 И молясь, не болтайте, как неверующие ┰, потому что они думают, что их услышат в их длинных речах. 8 Поэтому не будьте такими, как они, потому что ваш Отец ┰ знает, нужду которая у вас есть (ещё) до того как до вас (дойдёт) Его попросить об (этом).
Not only the motives for your prayers, but their form is also important to God. Jesus uses a kind of a prayer for Christians not to follow that the unbelieving Gentiles used. It was a mindless repetition of the same phrases over and over again, which they did to make sure their deity understood what exactly they were asking for. Jesus says that our God the Father knows about all the things we would need before it occurs to us to pray even about one of them. It releases us from anxieties of not properly communicating our needs to God so He understands them incorrectly. If your private prayer is genuine, the form is not important because God knows not only what you need at the moment, but also the needs you will have but are not yet aware about. Jesus is not teaching here that your prayer should be short or should not be repeated. He Himself spent nights praying long prayers
(Luke 6:12) and taught to pray about the same needs days and nights without ceasing
(Luke 18:1-7). A genuine follower of Jesus dedicates much time to prayer and prays often. What Jesus warns about is turning your prayer into a mindless repetition of what you or your community considers to be the right kind of prayer. Your prayer may not be perfect and may not sound theological or spiritual enough to other people. Yet, as long as it is not superficial and pretentious, yourcan talk to your Father in Heaven about anything for as long as you like, as often as you can, wherever you are. People may not approve of your prayer or understand it properly, but you should always remember that no prayer of yours is addressed to them. God, who sees your heart and knows everything, will never misunderstand or simply miss any of your prayers coming from your heart. The only right form of prayer is a sincere prayer.
Likewise, God is the One who knows better than anyone else your need and your church's need for revival. Not only He knows when His people falls into spiritual lethargy, He hates it and He is ready to wake His church up. Unlike many things that may or may not be our actual needs just because they are felt like ones, spiritual awakening is always in God's will. Jesus literarily promised that God the Father would always send His Holy Spirit to His children when they ask Him about this
(Luke 11:13). The mere fact that born again believers have the Holy Spirit in their hearts does not necessitate that this Spirit occupies their hearts fully, that He is always active and not extinguished
(1 Thess. 5:19) or grieved
(Eph. 4:30) by our lacking faith and habitual sins. Quite the opposite. We have the Holy Spirit to be filled by Him
(Eph. 5:18) and for Him to be working in and through us powerfully
(Col. 1:29). If this is not happening, there is something very wrong with us and our relationships with God that only revival can fix. Having such a promise of Jesus makes any doubt in God's willingness to revive His church a sin of not only disbelief but of presenting God as unfaithful to His own word that he gave. Because of God's complete and unchangeable truthfulness, a revival should be considered a natural consequence of His faithfulness to His Word. Consequently, a prayer for revival is a natural consequence of the complete confidence in God and His Word. It is not an open-ended, casual, abstract, and void of faith prayer, but a consistent pursuit of the spiritual awakening that comes from complete and necessary faith in God's will for revival.
Для Бога важливі не тільки мотиви твоїх молитов, але й їх форма. Ісус використовує як приклад молитву, якої Хрисіиянам не потрібно слідувати. яку використовували невіруючі язичники. Це було бездумне повторення одних і тих же фраз, які вони повторювали знову і знову щоб переконатися, що їх божество зрозуміло про що саме вони просять. Ісус каже, що наш Бог Батько знає про всі речі, які нам знадобляться до того як нам прийде у голову помолитися навіть про одну з них. Це звільняє нас від занепокоєння про те як правильно молитися щоб Бог нас правильно зрозумів. Якщо твоя особиста молитва є щирою, її форма не так вже й важлива, тому що Бог знає не тільки те, що тобі потрібно в даний момент, але також і ті потреби, які у тебе ще будуть і яких ти ще не усвідомлюєш. Тут Ісус не вчить тому, що твоя молитва повинна бути короткою або що вона не повинна повторюватися. Він Сам проводив ночі, молячись довгими молитвами
(Луки 6:12), і навчав молитися про ті-ж самі потреби не перестаючи днями та ночами
(Луки 18:1-7). Справжній послідовник Ісуса присвячує багато часу молитві та молиться часто. Іісус застерігає про те, що-б твоя молитва не перетворювалася в бездумне повторення того, що ти або твоє оточення вважаєте правильним видом молитви. Твоя молитва може бути не досконалою та може здатися недостатньо богословською або духовною для інших людей. Проте, поки вона не поверхнева та не показна, ти можеш говорити зі своїм Небесним Отцем про що завгодно, скільки завгодно, так часто, як можеш, і де-б ти не знаходився. Люди можуть не схвалити твою молитву або не зрозуміти її належним чином, але ти завжди повинен пам'ятати, що жодна з твоїх молитов не адресована їм. Бог, який бачить твоє серце та знає все, ніколи не зрозуміє неправильно або просто не почує жодної твоїх молитов, що виходять з твого серця. Єдина правильна форма молитви - це щира молитва.
Точно так Бог - це Той, хто краще за всіх знає, що вам і вашій церкві потрібно відродження. Він не тільки знає, коли Його народ впадає в духовну летаргію, він ненавидить це та готовий пробудити Свою церкву. На відміну від багатьох речей, які можуть бути, а можуть і не бути нашими дійсними потребами тільки тому, що вони здаються такими, духовне пробудження завжди знаходиться в волі Бога. Ісус буквально пообіцяв, що Бог-Отець завжди буде посилати Свій Святий Дух Своїм дітям, коли вони Його про це просять
(Луки 11:13). Сам факт того, що народжені знову віруючі мають Святого Духа в своїх серцях, не гарантує того що цей Дух повністю займає їх серця, що Він завжди активний, ніколи не вгашається
(1 Солун. 5:19) і не засмучується
(Ефес. 4:30) з -за нашої нестачі віри та звичних гріхів. Зовсім навпаки. У нас є Святий Дух, щоб наповнюватися Ним
(Ефес. 5:18), і щоб Він діяв в нас і через нас могутньо
(Кол. 1:29). Якщо цього не відбувається, то з нами та нашими відносинами з Богом щось не так, що тільки пробудження може виправити. Така обіцянка Ісуса робить будь-який сумнів у готовності Бога відродити Свою церкву гріхом не тільки невіри, а й представлення Бога як невірного Своєму власному слову, яке Він дав. У наслідок повної та незмінною правдивості Бога, відродження слід розглядати як природний наслідок Його вірності Своєму Слову. Отже, молитва про пробудження є природним наслідком повної довіри Богу та Його Слову. Це не відкрита до різних наслідків, звична, абстрактна, та позбавлена віри молитва, але це є послідовне прагнення до духовного пробудження, яке походить від повної та необхідної віри в Божу волю на пробудження.
Для Бога важны не только мотивы твоих молитв, но и их форма. Иисус использует как пример молитву, которой христианам не нужно подражать. которую использовали неверующие язычники. Это было бездумное повторение одних и тех же фраз, которые они повторяли снова и снова чтобы убедиться, что их божество поняло о чём именно они просят. Иисус говорит, что наш Бог Отец знает обо всех вещах, которые нам понадобятся до того как нам придёт в голову помолиться даже об одной из них. Это освобождает нас от беспокойства о том как правильно молиться чтобы Бог нас правильно понял. Если твоя личная молитва является искренной, её форма не так уж и важна, потому что Бог знает не только то, что тебе нужно в данный момент, но также и те потребности, которые у тебя ещё будут и которых ты ещё не осознаёшь. Тут Иисус не учит тому, что твоя молитва должна быть короткой или что она не должна повторяться. Он Сам проводил ночи, молясь длинными молитвами (Луки 6:12), и учил молиться об одних и тех же нуждах не переставая днями и ночами (Луки 18:1-7). Подлинный последователь Иисуса посвящает много времени молитве и молится часто. Иисус предостерегает о том, что-бы твоя молитва не превращалась в бездумное повторение того, что ты или твоё окружение считаете правильным видом молитвы. Твоя молитва может быть не совершенной и может показаться недостаточно богословской или духовной для других людей. Тем не менее, пока она не поверхностная и не показная, ты можешь говорить со своим Небесным Отцом о чём угодно, сколько угодно, так часто, как можешь, и где-бы ты ни находился. Люди могут не одобрить твою молитву или не понять её должным образом, но ты всегда должен помнить, что ни одна из твоих молитв не адресована им. Бог, который видит твоё сердце и знает всё, никогда не поймет неправильно или просто не услышит ни одной твоих молитв, исходящих из твоего сердца. Единственная правильная форма молитвы - это искренняя молитва.
Точно так же Бог - это Тот, кто лучше всех знает, что вам и вашей церкви нужно возрождение. Он не только знает, когда Его народ впадает в духовную летаргию, Он ненавидит это и готов пробудить Свою церковь. В отличие от многих вещей, которые могут быть, а могут и не быть нашими действительными потребностями только потому, что они кажутся таковыми, духовное пробуждение всегда находится в воле Бога. Иисус буквально пообещал, что Бог-Отец всегда будет посылать Свой Святой Дух Своим детям, когда они Его об этом просят
(Луки 11:13). Сам факт того, что рождённые заново верующие имеют Святого Духа в своих сердцах, не гарантирует того что этот Дух полностью занимает их сердца, что Он всегда активен, не угашается
(1 Фесс. 5:19) и не огорчается
(Ефес. 4:30) из-за нашего недостатка веры и привычных грехов. Совсем наоборот. У нас есть Святой Дух, чтобы наполняться Им
(Ефес. 5:18), и чтобы Он действовал в нас и через нас могущественно
( Колоссянам 1:29). Если этого не происходит, с нами и нашими отношениями с Богом что-то не так, что только пробуждение может исправить. Такое обещание Иисуса делает любое сомнение в готовности Бога возродить Свою церковь грехом не только неверия, но и представления Бога как неверного Своему собственному слову, которое Он дал. По причине полной и неизменной правдивости Бога, возрождение следует рассматривать как естественное следствие Его верности Своему Слову. Следовательно, молитва о пробуждении является естественным следствием полного доверия Богу и Его Слову. Это не открытая к разным следствиям, привычная, абстрактная, и лишенная веры молитва, а последовательное стремление к духовному пробуждению, которое происходит от полной и необходимой веры в Божью волю на пробуждение.
9 Therefore, you pray this way: 'Our Father, the One in the Heavens. (Make it so that) ┰ Your name is revered ┰.
After warning against turning a prayer into a performance in front of people or making it needlessly sophisticated, Jesus gives an example of a stunningly simple prayer that covers everything, about which God wants us to pray. First and foremost, each prayer should be a talk of God’s children to their Father in Heaven. It has to be familiar and intimate enough to reflect the parental bond of God with His children. Addressing God as "our Father”, Jesus teaches us to realize that even in private prayer, each Christian is only a part of the bigger community of believers and each one’s prayer is only a part of a common prayer life. By addressing God as "our Father” in contrast to "my Father,” we not only pray for ourselves, but every child of God experiencing unity within the universal family of God. At the same time, being intimate, prayer has to be done in reverence with understanding that this Father is the One who created and rules the universe in holiness and love. A true believer would never treat God’s name lightly or use it in vain. Addressing God without reverence is a sure evidence of not knowing the holy God personally. A genuine child of God will not only avoid misusing God’s name but will also pray for it to be treated as holy by everyone else. The main goal of the Christian life is not simply to glorify God but to present Him as the One who has nothing in common with any sin or any kind of evil. In effect, this is a prayer for God to transform a believer so that his or her life, speech, and actions would reflect God’s holy hatred towards sin and His holy love towards the fallen humanity. It is also a prayer to be empowered by God so to avoid doing or saying anything that would give unbelievers a chance to disrespect God’s name (Romans 2:24) .
All unbelievers that we encounter must see and feel that God’s name is precious and powerful for us. This attitude of reverence communicates to them that God is real and worthy of respect. Participation in taking God’s name in vain not only destroys a Christian’s witness, it reinforces disbelief in God for the unbelievers. Reverence to God is a necessary feature of revivals and the lack of it brings revivals to nothing. God is worthy of respect, trust, and glory. Anything that does not communicate this truth has to be fully uprooted and completely abandoned by His children.
Після застереження про перетворення молитви у виставу перед людьми або про зайву витонченість у ній, Ісус наводить приклад приголомшливо простої молитви, яка охоплює все, про що Бог хоче, щоб ми молилися. Перш за все, кожна молитва повинна бути розмовою Божих дітей з їх Небесним Отцем. Вона повинна бути досить фамільярною та інтимною щоб відображати батьківський зв'язок Бога з Його дітьми. Звертаючись до Бога як до "нашого Батька", Ісус навчає нас усвідомлювати, що навіть у приватній молитві кожен християнин є лише частиною більшої спільноти віруючих, і кожна молитва є лише частиною спільного молитовного життя. Звертаючись до Бога "наш Отець" на відміну від "мій Отець", ми молимося не тільки за себе, але й за кожне дитя Бога, відчуваючи при цьому єдність в глобальній сім'ї Бога. У той же час, будучи інтимною, молитва повинна бути зроблена з благоговінням, розуміючи, що цей Батько - це Той, Хто створив і керує всесвітом у святості й любові. Істинний віруючий ніколи не буде ставитися до імені Бога легковажно або використовувати його марно. Звернення до Бога без поваги є очевидним доказом того, що людина не знає Святого Бога особисто. Справжнє Боже дитя не тільки не допустить зловживання ім'ям Бога, але й буде молитися про те, щоб усі інші люди ставилися до Його імені як до святого. Головна мета християнського життя - це не просто славити Бога, але представляти Його як Того, хто не має нічого спільного з будь-яким гріхом або будь-яким видом зла. По суті, це молитва про те, щоб Бог перетворив віруючого так, щоб його життя, мова та дії відображали святу ненависть Бога до гріха та Його святу любов до занепалого людства. Це також молитва про те, щоб Бог наділив нас силою не робити та не говорити будь-що, що дало б невіруючім можливість нешанобливо ставитися до Бога та його імені (Рим. 2:24).
Всі невіруючі, з якими ми стикаємося, повинні бачити та відчувати, що ім'я Бога для нас дорогоцінне та могутнє. Таке шанобливе ставлення дає їм зрозуміти, що Бог реальний і гідний поваги. Будь-яка участь у порожньому використанні імені Бога не тільки руйнує свідоцтво християнина, а й посилює зневіру в Бога для невіруючих. Шана до Бога - це необхідна риса пробуджень, і її відсутність зводить пробудження нанівець. Бог гідний поваги, довіри та слави. Все, що не відображає цю істину, має бути повністю викорінено та залишено Його дітьми.
После предостережения о превращении молитвы в представление перед людьми или в делание её излишне изощрённой, Иисус приводит пример потрясающе простой молитвы, которая охватывает всё, о чем Бог хочет, чтобы мы молились. Прежде всего, каждая молитва должна быть разговором Божьих детей с их Небесным Отцом. Она должна быть достаточно фамильярной и интимной чтобы отражать отцовскую связь Бога с Его детьми. Обращаясь к Богу как к "нашему Отцу", Иисус учит нас понимать, что даже в личной молитве каждый христианин является лишь частью большего сообщества верующих, а молитва каждого является только частью общей молитвенной жизни. Обращаясь к Богу "наш Отец" в отличие от" мой Отец", мы молимся не только за себя, но и за каждое дитя Бога, испытывая при этом единство во вселенской семье Бога. В то же время, будучи интимной, молитва должна быть сделана с благоговением, понимая, что этот Отец - это Тот, Кто создал и управляет вселенной в святости и любви. Истинный верующий никогда не будет относиться к имени Бога легкомысленно или использовать его напрасно. Обращение к Богу без почтения является очевидным доказательством того, что человек не знает Святого Бога лично. Подлинное Божье дитя не только не допустит злоупотребления именем Бога, но и будет молиться о том, чтобы все остальные люди относились к Его имени как к святому. Главная цель христианской жизни - не просто славить Бога, но представлять Его как Того, кто не имеет ничего общего с каким-либо грехом или каким-либо видом зла. По сути, это молитва о том, чтобы Бог преобразовал верующего так, чтобы его жизнь, речь и действия отражали святую ненависть Бога к греху и Его святую любовь к падшему человечеству. Это также молитва о том, чтобы Бог наделил нас силой не делать и не говорить чего-либо, что дало бы неверующим возможность неуважительно относиться к Богу и Его имени (Рим. 2:24).
Все неверующие, с которыми мы сталкиваемся, должны видеть и чувствовать, что имя Бога для нас драгоценно и могущественно. Такое почтительное отношение даёт им понять, что Бог реален и достоин уважения. Любое участие в пустом использовании имени Бога не только разрушает свидетельство христианина, но и усиливает неверие в Бога для неверующих. Почтение к Богу - это необходимая черта пробуждений, и его отсутствие сводит пробуждения на нет. Бог достоин уважения, доверия и славы. Всё, что не отражает эту истину, должно быть полностью искоренено и оставлено Его детьми.
10 (Make it so that) Your Kingdom come. (Make it so that) Your will is done ┰ on the Earth as in Heaven.
10 (Зроби так щоб) прийшло Твоє Королівство. (Зроби так щоб) виконувалася ┰ Твоя воля на Землі, як на Небі.
10 (Сделай так чтобы) пришло Твоё Королевство. (Сделай так чтобы) выполнялась ┰ Твоя воля на Земле, как на Небе.
This is the prayer of not only passive submission to what God wants to happen on this Earth, but it also makes it dependent on our prayer. On one hand, this prayer expresses our desire for what God wants to happen to actually happen, and thus, it expresses submission of our will to God's will. On the other hand, this prayer changes the course of the future events. This is obvious from the contrast to how God's will is done in Heaven. It clearly assumes that God's will is not done on Earth as it is done in Heaven. In fact, the very existence of sin is the sure evidence of that, as sin by definition is a violation of God's will. The fact that God is the sovereign King over the entirety of everything that exists does not mean that everything that happens happens by His sovereign will. The very plea for God's Kingdom to come and His will to be done here on Earth, literarily means that His sovereign rule is not being carried out on Earth before His rule comes. God created the human race giving us the authority over the Earth (Gen. 1:26) and He is not going to take it back. This, however, does not mean that it is His will for us to reject His rule and live outside Hs will (1 Samuel 8:7). The only way He will rule over this Earth (before He creates the new one) is when we use our God-given authority over it, and willfully submit our wills to His. By inviting God to be our Master, we allow Him to bring down His sovereign rule to this Earth through us. As the almighty sovereign God, He could do it without our involvement, but as the Holy and true God, who never takes His words back, He will never do it. This is why this prayer of submission and inviting God to act in and through us is so important for seeing God in action on this Earth before we go to Heaven. Spiritual revival requires consistent and persistent prayer of total personal and communal submission to God's royal sovereign will. There is simply no way around it.
Це молитва не тільки пасивного підкорення тому, що Бог хоче щоб відбулося на цій Землі, але вона також робить виконання Божої волі залежною від нашої молитви. З одного боку, ця молитва висловлює наше бажання здійснення того, що Бог хоче, і таким чином, вона висловлює наше підкорення своєї волі до волі Бога. З іншого боку, ця молитва змінює хід майбутніх подій. Це очевидно з контрасту з тим, як воля Бога виконується на Небесах. Це явно передбачає те, що воля Бога не виконується на Землі, як вона виконується на Небі. Насправді, саме існування гріха є явним доказом цього, оскільки гріх за визначенням є порушенням волі Бога. Той факт, що Бог є суверенним Королем над усім що існує, не означає що все, що відбувається, відбувається згідно Його суверенної волі. Прохання про те, щоб Боже Королівство прийшло та Його воля виконувалася тут, на Землі, буквально означає, що Його суверенне правління не здійснюється на Землі до того, як прийде Його правління. Бог створив людство давши нам владу над Землею (Бут. 1:26), і Він не збирається забирати цю владу назад. Це, однак, не означає, що Він бажає, щоб ми відкинули Його правління та жили поза Його волі (1 Корол.8:7). Єдиний шлях, по якому Він буде правити цією Землею (перш, ніж Він створить нову), - це коли ми використовуємо дану нам Богом владу над нею та добровільно підпорядковуємо свою волю Його волі. Запрошуючи Бога стати нашим Паном, ми дозволяємо Йому звести Своє суверенне правління на цю Землю через нас. Як всемогутній суверенний Бог, Він міг би зробити це й без нашої участі, але як Святий і правдивий Бог, який ніколи не бере Своїх слів назад, Він просто ніколи не буде цього робити. Ось чому ця молитва свого підкорення та запрошення Бога діяти в нас і через нас так важлива для того, щоб побачити Бога в дії вже на цій Землі, до того як ми потрапимо на Небеса. Духовне відродження вимагає послідовної та наполегливої молитви повного особистого та громадського підпорядкування себе до Божої королівської суверенної волі. Іншого шляху просто немає.
Это молитва не только пассивного подчинения тому, что Бог хочет чтобы произошло на этой Земле, но она также делает исполнение Божьей воли зависимой от нашей молитвы. С одной стороны, эта молитва выражает наше желание осуществления того, что Бог хочет, и таким образом, она выражает наше подчинение своей воли воле Бога. С другой стороны, эта молитва меняет ход будущих событий. Это очевидно из контраста с тем, как воля Бога исполняется на Небесах. Это явно предполагает то, что воля Бога не выполняется на Земле, как она выполняется на Небе. На самом деле, само существование греха является явным доказательством этого, поскольку грех по определению является нарушением воли Бога. Тот факт, что Бог является суверенным Королём над всем что существует, вовсе не означает того, что всё, что происходит, происходит по Его суверенной воле. Просьба о том, чтобы Божье Королевство пришло и Его воля исполнялась тут, на Земле, буквально означает, что Его суверенное правление не выполняется на Земле до того, как придёт Его правление. Бог создал человечество, дав нам власть над Землей (Быт. 1:26), и Он не собирается забирать эту власть обратно. Это, однако, не означает, что Он желает, чтобы мы отвергли Его правление и жили вне Его воли (1-я Корол.8:7). Единственный путь по которому Он будет править этой Землей (прежде, чем Он создаст новую) - это когда мы используем данную нам Богом власть над ней и добровольно подчиняем свою волю Его воле. Приглашая Бога стать нашим Господином, мы позволяем Ему низвести Свое суверенное правление на эту Землю через нас. Как всемогущий суверенный Бог, Он мог бы сделать это без нашего участия, но как святой и правдивый Бог, который никогда не берёт Своих слов обратно, Он просто никогда не будет этого делать. Вот почему эта молитва о подчинении и приглашении Бога действовать в нас и через нас так важна для того, чтобы увидеть Бога в действии уже на этой Земле, до того как мы попадём на Небеса. Духовное возрождение требует последовательной и настойчивой молитвы полного личного и общинного подчинения себя Божьей королевской суверенной воле. Другого пути просто нет.
Instead of burdening ourselves with worries of acquiring and retaining wealth, Jesus teaches to ask God to provide us with the necessities of life
(1 Tim. 6:8). There is inner freedom and comfort in the confidence that God provides for what He wants us to do. Once we learn to believe in God's provision enough to rely on it in our decisions, we can liberate ourselves from anxieties and fears that enslave us and make us choose material wellbeing over the spiritual when such a choice presents itself. A free person still studies and works hard, but he or she is free to pursue what God desires being well aware that ultimately he or she is not dependent on any particular source of income, but on God who provides it. Another important factor is that it is not a personal prayer. A true believer is not concerned about his or her own provision only, but he or she prays for God to provide the necessities of life to other believers as well. Since Jesus taught His students to pray this prayer, it means that it has to be a collective prayer for the entire church to be provided with what is necessary for each believer, plus provision for helping others
(Eph. 4:28) and supporting the work of the church
(1 Cor. 9:11,14; Gal. 6:6; Phil. 4:17). This is not a prayer for providing for any one believer or family in particular. It is the prayer for providing for the whole body of Christ and for a believer's own participation in this provision. The most prosperous church is a church known for its generosity
(2 Cor. 8:2). Christian prosperity is not measured by the size of personal possessions, but by the size of generosity. When an unbeliever gets born again or a believer is awakened, they experience an inner change described in the Bible as a heart transplantation
(Ezek. 11:19; 36:26) or a circumcision of the heart
(Deut. 30:6).
When the Master forgives and removes sin from one's heart and fills it with His Spirit, the heart becomes as sensitive to the needs of other believers as God's heart is. Revived believers still pray and care for their own needs, but they become equally concerned about the needs of heir spiritual family. This genuine concern becomes the motivation for voluntary help to the believers in need
(Acts 4:32) and praying for God to provide those in need with anything they lack. The Bible teaches to share without any compulsion
(2 Cor. 9:7-8) or manipulation by those who uses your faith for their own income (1 Thessalonians 4:6) and building a Christian communal life by caring for fellow believers in need (Gal. 6:10; Eccl. 11:1). Although God provides any of His children in need when we ask about it
(Jacob 4:2-3), His provision should only be seen as His care for His church, not about any particular individual in isolation. This is why revival does not end on the personal transformation of a believer, but automatically revives the spiritual life of the whole Christian community making a church work the way it was intended by God. As the consequence, a revived church attracts to Christ other people who see the mutual love within it, and, therefore, grows numerically
(Acts 2:47; John 13:35).
Замість того, щоб обтяжувати себе турботами про придбання та збереження багатства, Ісус вчить просити Бога надати нам все необхідне для життя
(1 Тим. 6:8). Існує внутрішня свобода та розрада в упевненості що Бог забезпечує нас на те, що Він хоче, щоб ми робили. Як тільки ми навчимося вірити в Боже забезпечення настільки щоб покладатися на нього в наших рішеннях, ми зможемо звільнитися від занепокоєнь і страхів, які поневолюють нас і змушують нас вибирати матеріальне благополуччя перш духовного коли представляється такий вибір. Вільна людина все ще старанно вчиться та працює, але вона вільна виконувати те, що бажає Бог, усвідомлюючи, що в кінцевому підсумку вона залежить не від будь-якого конкретного джерела доходу, а від Бога, який забезпечує доход. Іншим важливим фактором є те, що це не особиста молитва. Справжній віруючий не дбає тільки про своє забезпечення, але він молиться про те, щоб Бог також забезпечив потреби життя та інших віруючих. Оскільки Ісус навчав Своїх учнів молитися цією молитвою, це означає, що це повинна бути колективна молитва про те, щоб уся церква була забезпечена тим, що необхідно кожній віруючій людині, плюс необхідними ресурсами для надання допомоги іншим
(Ефес. 4:28) і підтримки роботи церкви
(1 Кор. 9:11,14; Гал. 6:6; Фил. 4:17). Це не молитва про забезпечення якого-небудь одного віруючого або однієї сім'ї. Це молитва про забезпечення всього тіла Христа та про свою участь кожного віруючого в цьому забезпеченні. Сама процвітаюча церква - це церква, яка відома своєю щедрістю
(2 Кор. 8:2). Християнське процвітання вимірюється не розміром особистої власності, а розміром щедрості.
Коли невіруючий народжується знову або віруючий пробуджується, він переживає внутрішню зміну, описану в Біблії як пересадка серця (Єзек. 11:19; 36:26) або обрізання серця
(Повт. Зак. 30:6). Коли Бог прощає та видаляє гріхи з серця та наповнює його Своїм Духом, серце стає настільки ж чутливим до потреб інших віруючих, як і серце Бога. Відроджені віруючі як і раніше моляться та піклуються про свої власні потреби, але в рівній мірі вони починають турбуватися про потреби своєї духовної сім'ї. Ця щира турбота стає спонуканням до добровільної помочі нужденним віруючим (Дії 4:32) і молитвою про те, щоб Бог забезпечив те що потребують усі віруючі. Біблія вчить ділитися без будь-якого примусу (2 Кор. 9:7-8) або маніпуляцій тими, хто використовує вашу віру для свого прибутку (1 Cолунян 4:6) та будувати християнське громадське життя, піклуючись про своїх одновірців у нужді (Гал. 6:10; Еккл. 11:1). Хоча Бог забезпечує кожного зі Своїх нужденних дітей коли ми про це просимо (Як. 4:2-3), Його забезпечення слід розглядати тільки як Його турботу про Його церкву, а не про яку-небудь окрему людину. Ось чому відродження не закінчується особистим перетворенням віруючого, але автоматично відроджує духовне життя усієї християнської громади, змушуючи церкву працювати так, як це було задумано Богом. Як наслідок, відроджена церква залучає до Христа інших людей, які бачать в ній взаємну любов і, як наслідок, вона росте чисельно (Дії 2:47; Івана 13:35).
Вместо того, чтобы обременять себя заботами о приобретении и сохранении богатства, Иисус учит просить Бога предоставить нам всё необходимое для жизни
(1 Тим. 6:8). Существует внутренняя свобода и утешение в уверенности что Бог обеспечивает нас на то, что Он хочет, чтобы мы делали. Как только мы научимся верить в Божье обеспечение настолько чтобы полагаться на него в наших решениях, мы сможем освободиться от беспокойств и страхов, которые порабощают нас, и заставляют нас выбирать материальное благополучие прежде духовного когда представляется такой выбор. Свободный человек все ещё усердно учится и работает, но он свободен выполнять то, что желает Бог, осознавая, что в конечном итоге он зависит не от какого-либо конкретного источника дохода, а от Бога, который обеспечивает этот доход. Другим важным фактором является то, что это не личная молитва. Настоящий верующий не заботится только о своём обеспечении, но он молится о том, чтобы Бог также обеспечил потребности жизни и для других верующих. Поскольку Иисус учил Своих учеников молиться этой молитвой, это означает, что она должна быть коллективной молитвой о том, чтобы вся церковь была обеспечена тем, что необходимо каждому верующему человеку, плюс необходимыми ресурсами для предоставления помощи другим
(Ефес. 4:28) и поддержки работы церкви
(1 Кор. 9:11,14; Гал. 6:6; Фил. 4:17). Это не молитва об обеспечении какого-либо одного верующего или одной семьи. Это молитва об обеспечении всего тела Христа и о собственном участии каждого верующего в этом обеспечении. Самая процветающая церковь - это церковь, известная своей щедростью
(2 Кор. 8:2). Христианское процветание измеряется не размером личной собственности, а размером щедрости.
Когда неверующий рождается заново или верующий пробуждается, он переживает внутреннее изменение, описанное в Библии как пересадка сердца
(Иезек. 11:19; 36:26) или обрезание сердца
(Втор.30:6). Когда Бог прощает и удаляет грехи из сердца и наполняет его Своим Духом, сердце становится таким же чувствительным к нуждам других верующих, как и сердце Бога. Возрождённые верующие по-прежнему молятся и заботятся о своих нуждах, но в равной степени они начинают беспокоиться и о нуждах своей духовной семьи. Эта искренняя забота становится побуждением к добровольной помощи нуждающимися верующим
(Действия 4:32) и молитвой о том, чтобы Бог обеспечил нуждающихся всем, чего им не хватает. Библия учит делиться без какого-либо принуждения
(2 Кор. 9:7-8) или манипуляций теми, кто использует вашу веру для своей прибыли (1-е Фессалоникийцам 4:6) и строить христианскую общинную жизнь, заботясь о своих единоверцев в нужде
(Гал. 6:10; Эккл. 11:1). Хотя Бог обеспечивает каждого из Своих нуждающихся детей когда мы об этом просим
(Иак. 4:2-3), Его обеспечение следует рассматривать только как Его заботу о Его церкви, а не о каком-либо отдельном человеке. Вот почему возрождение не заканчивается личным преобразованием верующего, но автоматически возрождает духовную жизнь всей христианской сообщины, заставляя церковь работать так, как это было задумано Богом. Как следствие, возрождённая церковь привлекает ко Христу других людей, которые видят в ней взаимную любовь и, как следствие, она растёт численно
(Действия 2:47; Ивана 13:35).
12 And forgive us our debts,
Like we also forgive our debtors.
12 Та прощай нам наші борги,
Як і ми також прощаємо наших боржників.
12 И прощай нам наши долги,
Как и мы так-же прощаем наших должников.
Jesus describes sin against God in terms of a debt. Sin is an unfulfilled moral obligation that cannot be possibly paid off by a sinner (Matt. 16:26). Sin can only be forgiven. There are two conditions for the forgiveness of a sinner: repentance and forgiveness of others (Matt. 6:15), which are two sides of the same coin, that is of God's forgiveness. This prayer is an example of a prayer of repentance. It starts with turning to God (Matt. 3:2) away from one's sins by declaring moral and spiritual bankruptcy and asking God for the release from the consequences of this debt. There is no conversion without such a prayer, but the prayer of repentance is not a one-time event that covers sins of the future. Repentance that starts at conversion continues for as long as sin is a part of our lives (1 John 1:8-9). A prayer of repentance begins with a humble and repentant heart that we are to maintain until we are fully liberated from sin and its affects on us. Moreover, unlike the initial prayer of repentance that can be both personal or corporate, this example of prayer is obviously corporate. We are not only to ask God for the forgiveness of our own sins (John 13:10), but also for the forgiveness of other believers (Jacob 5:15-16). The church is an organism and not a collection of individual bodies. Each believer must realize his or her own responsibility for the overall spiritual health of his or her entire congregation, as the church must take care of its sins collectively by mutual confession, forgiveness, discipline, and prayer of intercession. When a church tolerates sin in its midst, the whole congregation suffers spiritually losing God's blessing and His manifest presence. Any inner conflict or toleration of sin grieves the Holy Spirit and makes the whole church spiritually impotent. Spiritual revival begins and keeps going only if there is ongoing collective repentance and mutual forgiveness, which is practiced on a daily basis. Our repentance also motivates others to repent. We do not forgive people as God does, that is only when they repent. We forgive other people because God forgave us. There is a difference in the way we forgive and God forgives. God forgives because His Son died for the sins of all people, but we do not have to sacrifice anything to freely forgive others because Christ has already paid for their forgiveness. An unrepentant Christian who is always right in his or her own eyes is not capable to call others to repentance. We need to show an example of how to repent, confess, and ask for forgiveness. Consequently, we do not forgive because people ask us for forgiveness, we motivate people to repent by forgiving them first. By forgiving our debtors we practically preach God's forgiveness that we experience and we experience God's forgiveness because we forgive others. These are the two sides of the same forgiveness of God and one cannot exist without the other. We do not earn God's forgiveness by forgiving others but we cannot be forgiven and unforgiving at the same time, as Jesus illustrated it in His analogy of an unforgiving servant (Matt. 18:21-35) One verse down, Jesus explicitly made forgiveness of others a condition for our own forgiveness by God (Matt. 6:14-15). God's forgiveness comes first and then requires forgiving others. If God's forgiveness does not result in forgiveness of others, it becomes null and void. True forgiveness is a cycle that starts with God forgiving us because we ask about it (Matt. 18:32), and it causes us to forgive our debtors. This gives us a moral reason to come to God again and again for His forgiveness when we forgive others and thus live in God's forgiveness. This is why any hint of anger, wrath, and unforgiveness stops individual Christians and their churches from experiencing God's forgiveness and His spiritual blessings. Revival is impossible without addressing the problem of unforgiveness and repenting publicly in both own sins and the sin of unforgiveness. When the unbelieving world sees Christians as humble, repentant, and forgiving, it creates a right environment for them to do the same: to humbly come to Jesus and to repent.
Ісус описує гріх проти Бога як борг. Гріх - це невиконане моральне зобов'язання, яке грішник не може оплатити (Матв. 16:26). Гріх можна тільки пробачити. Є дві умови вибачення грішника: це покаяння та прощення інших (Мт. 6:15), які є двома сторонами однієї монети, тобто Божого прощення. Ця молитва є прикладом молитви покаяння. Вона починається з навернення до Бога (Матв. 3:2) від своїх гріхів, оголошуючи про своє моральне та духовне банкрутство та просячи Бога звільнити від наслідків цього боргу. Без такої молитви немає навернення, але молитва покаяння не є разовою подією, що покриває гріхи майбутнього. Покаяння, яке починається з навернення, триває до тих пір, поки гріх є частиною нашого життя (1 Івана 1:8-9). Молитва покаяння починається зі смиренного та розкаянного серця, яке ми повинні зберігати, поки повністю не звільнимося від гріха та його впливу на нас. Більш того, на відміну від первісної молитви покаяння, яка може бути як особистою так і колективною, цей приклад молитви, очевидно, є колективним. Ми повинні не тільки просити Бога про прощення своїх власних гріхів (Івана 13:10), але й про прощення інших віруючих (Як. 5:15-16, 19-20). Церква - це організм, а не сукупність окремих тіл. Кожен віруючий повинен усвідомлювати свою відповідальність за загальне духовне здоров'я усієї своєї громади, оскільки церква повинна колективно виправляти свої гріхи шляхом взаємного визнання, прощення, дисципліни та молитви заступництва. Коли церква терпить гріх в своєму середовищі, вся громада страждає духовно, втрачаючи Боже благословення та Його наявну присутність. Будь-який внутрішній конфлікт або терпимість до гріха засмучує Святого Духа та робить усю церкву духовно безсилою. Духовне відродження починається та триває тільки в тому випадку, якщо постійне колективне покаяння та взаємне прощення практикується щодня. Наше покаяння також спонукає інших до покаяння. Ми не прощаємо людей, як це робить Бог, тобто тільки коли вони каються. Ми прощаємо інших людей, тому що Бог простив нас. Є різниця в тому, як ми прощаємо та як прощає Бог. Він прощає тому що Його Син помер за гріхи всіх людей, а нам не потрібно чим-небудь жертвувати, щоб вільно прощати інших, тому що Христос вже заплатив за їх прощення. Не розкаючийся християнин, який завжди правий в своїх очах, не здатний закликати інших до покаяння. Нам потрібно показувати приклад того, як каятися, сповідатися та просити вибачення. Отже, ми не прощаємо тому що люди просять у нас вибачення, ми мотивуємо людей до покаяння тим що спочатку прощаємо їх. Прощаючи своїх боржників, ми практично проповідуємо прощення Бога, яке ми переживаємо, і ми переживаємо прощення Бога, тому що прощаємо інших. Це дві сторони одного й того ж пробачення Бога, і одне не може існувати без іншого. Ми не заслуговуємо Божого прощення тим що прощаємо інших, але ми не можемо бути одночасно прощеними та не прощаючими, як Ісус проілюстрував це в Своїй аналогії про не прощаючого слугу (Матв. 18:21-35) На один вірш нижче, Ісус прямо зробив прощення інших умовою нашого власного вибачення Богом (Матв. 6:14-15). Спочатку відбувається прощення Богом, а потім воно вимагає вибачення інших. Якщо Боже прощення не призводить до прощення інших, воно не є дійсним. Справжнє прощення - це цикл, який починається з того, що Бог прощає нас, тому що ми просимо про це (Матв. 18:32), і воно призводить до того, що ми прощаємо наших боржників. Це дає нам моральну підставу знову і знову приходити до Бога за Його прощенням коли ми прощаємо інших і таким чином живемо в Божому прощенні. Ось чому будь-який натяк на гнів і непрощення заважає окремим християнам і їх церквам переживати прощення Бога та Його духовні благословення. Відродження неможливо без вирішення проблеми непрощення та публічного покаяння як у власних гріхах, так і в гріху непрощення. Коли невіруючий світ бачить в християнах смиренних, каючихся та прощаючих людей, це створює для них сприятливе середовище, щоб і їм самим зробити те ж саме: смиренно прийти до Ісуса та покаятися.
Иисус описывает грех против Бога как долг. Грех - это невыполненное моральное обязательство, которое грешник не может оплатить (Матв. 16:26). Грех можно только простить. Есть два условия прощения грешника: покаяние и прощение других (Матв. 6:15), которые являются двумя сторонами одной монеты, то есть Божьего прощения. Эта молитва является примером молитвы покаяния. Она начинается с обращения к Богу (Матв. 3:2) от своих грехов, объявляя своём о моральном и духовном банкротстве и прося Бога освободить от последствий этого долга. Без такой молитвы нет обращения, но молитва покаяния не является разовым событием, покрывающим грехи будущего. Покаяние, которое начинается с обращения, продолжается до тех пор, пока грех является частью нашей жизни (1 Ивана 1:8-9). Молитва покаяния начинается со смиренного и раскаявшегося сердца, которое мы должны сохранять, пока полностью не освободимся от греха и его влияния на нас. Более того, в отличие от первоначальной молитвы покаяния, которая может быть как личной, так и коллективной, этот пример молитвы, очевидно, является коллективным. Мы должны не только просить Бога о прощении своих собственных грехов (Ивана 13:10), но и о прощении других верующих (Иак. 5:15-16, 19-20). Церковь - это организм, а не совокупность отдельных тел. Каждый верующий должен осознавать свою ответственность за общее духовное здоровье всего своей общины, поскольку церковь должна коллективно исправлять свои грехи путём взаимного признания, прощения, дисциплины и молитвы заступничества. Когда церковь терпит грех в своей среде, вся община страдает духовно, теряя Божье благословение и Его явное присутствие. Любой внутренний конфликт или терпимость к греху огорчает Святого Духа и делает всю церковь духовно бессильной. Духовное возрождение начинается и продолжается только в том случае, если постоянное коллективное покаяние и взаимное прощение практикуется ежедневно. Наше покаяние также побуждает других к покаянию. Мы не прощаем людей, как это делает Бог, то есть только когда они раскаиваются. Мы прощаем других людей, потому что Бог простил нас. Есть разница в том, как мы прощаем и как прощает Бог. Он прощает, потому что Его Сын умер за грехи всех людей, но нам не нужно чем-либо жертвовать, чтобы свободно прощать других, потому что Христос уже заплатил за их прощение. Не раскаивающийся христианин, который всегда прав в своих глазах, не способен призывать других к покаянию. Нам нужно показывать пример того, как каяться, исповедоваться и просить прощения. Следовательно, мы не прощаем, потому что люди просят у нас прощения, мы мотивируем людей к покаянию, сначала прощая их. Прощая своих должников, мы практически проповедуем прощение Бога, которое мы переживаем, и мы переживаем прощение Бога, потому что прощаем других. Это две стороны одного и того же прощения Бога, и одно не может существовать без другого. Мы не заслуживаем Божьего прощения тем что прощаем других, но мы не можем быть одновременно прощенными и не прощающими, как Иисус проиллюстрировал это в Своей аналогии о не прощающем слуге (Матв. 18:21-35) На один стих ниже Иисус прямо сделал прощение других условием нашего собственного прощения Богом (Матв. 6:14-15). Сначала происходит прощение Богом, а затем оно требует прощения других. Если Божье прощение не приводит к прощению других, оно становится недействительным. Настоящее прощение - это цикл, который начинается с того, что Бог прощает нас, потому что мы просим об этом (Матв. 18:32), и оно приводит к тому, что мы прощаем наших должников. Это дает нам моральное основание снова и снова приходить к Богу за Его прощением когда мы прощаем других и таким образом живем в Божьем прощении. Вот почему любой намек на гнев и непрощение мешает отдельным христианам и их церквям испытать прощение Бога и Его духовные благословения. Возрождение невозможно без решения проблемы непрощения и публичного покаяния как в собственных грехах, так и в грехе непрощения. Когда неверующий мир видит в христианах смиренных, раскаивающихся и прощающих людей, это создает для них подходящую среду, чтобы и самим сделать то же самое: смиренно прийти к Иисусу и покаяться.
It was God who created the garden of Eden, placed there Adam and Eve, planted the forbidden tree, and let Satan tempt the first human couple. It was the Holy Spirit, who led Jesus into the wilderness to be tempted by Satan. Although God does not want us to fall into temptation, for some unknown reasons He does lead us into circumstances where we are tempted by Satan and where we can fall into sin. The good news, however, is that Jesus gave us a way to avoid those situations by praying directly to the One who has the power to allow Satan to tempt us or to preserve us from his vices. The most likely reason why God gave us this choice is that the decisive factor is our attitude to sin, that is, whether we want to be tempted by sin or want to avoid sin. A person, who seeks sin, will never be meaningfully praying this prayer. Only those who want to avoid both sin and the one who fuels our desire to sin, will meaningfully pray it. This prayer, if not prayed mindlessly, differentiates a righteous person from a sinner. A righteous person is the one who seeks God's holiness and avoids sin as much as it is humanly possible. A sinner is someone who seeks opportunities to be tempted and to fall into sin as if it is some kind of a positive gain. A righteous person can still fall into temptation due to a lack of vigilance, and the sinner can still do the right things, but the attitude to sin is what distinguishes one from the other.
The truth is that when it comes to our natural state, we are all sinners who naturally seek to be tempted and to fall into sin. Living in the sinful environment and trying to fit it, we have no reasons to seek righteousness. At the same time, most of the people want to at least look right in their own eyes and in the eyes of their community. To reconcile these two conflicting desires, we are forced to lower our personal and then public moral standards. This is why the inner desire for righteousness that comes from God-given conscience can be revived through exposure to God's holy Word and to His Holy Spirit. Both of these factors convict the conscience of a sinner revealing the gap between the state God created us all for and the actual state of a person. This mismatch creates an intense tension inside a sinner, which can only be releaved in one of two ways. One is to fall into a temptation and continue living in sin. Another one is to ask the Creator God to liberate a sinner's heart from sin and the influences of Satan. This choice between sin and righteousness, Satan and God, is a decisive moment where a person can commit self to be either a sinner or a righteous person, to seek sin or to seek righteousness. Once people decide in their hearts to seek righteousness, they are forced to deal with their sins in two ways. One is to deal with already committed sins and associated with them guilt of their conscience along with the due punishment from God. This side of the problem can only be resolved by God's forgiveness offered to everyone by His Son, Jesus, that He earned on the Сross. To be be forgiven, a person must repent, which means to acknowledge his or her wrongdoings, apologize for them before God, and to abandon them. The other side of the sin problem deals with the present and future sins. Anyone who seek righteousness, will not only repent of his or her sin, but also will seek to avoid the future sins. A repentance that is not a consequence of a genuine desire for righteousness is not a repentance. When it is motivated by the desire for righteousness, the same desire will absolutely result in abandonment of one's sins and avoidance of any temptations that can trigger the desire to fall into a sin again. Although God's propitiousness and forgiveness does not end at conversion, as a person repents and gets born again, the sanctifying role of the indwelling Holy Spirit becomes the major force in steering a believer away from temptations to prevent him or her from falling into sin and needing God's propitiousness and forgiveness again. Just because we continue living under God's propitiousness does not mean it is normal or even spiritual to fall into temptations in order to keep self humble and in need of propitiousness (Rom. 6:1-2). Anyone committed to righteousness will move into the opposite direction from any temptations and will constantly ask not only for for God's forgiveness, but also for God's protection from sin. As we cannot forgive our sins to ourselves or sins to someone else, we also cannot protect ourselves or someone else from temptations. We need God for both purposes. This is why this corporate prayer for spiritual safety of the entire body of believers is so important. God can start a revival with our repentance because we pray for His forgiveness, but praying for keeping us secure in His righteousness is by no means less important than praying for His forgiveness , as falling into a temptation can end any revival very fast.
Саме Бог створив Едемський сад, помістив туди Адама та Єву, посадив заборонене дерево та дозволив Сатані спокусити першу людську пару. Це був Святий Дух, який привів Ісуса в пустелю, щоб бути випробовуваним Дияволом. Хоча Бог не хоче, щоб ми впадали в спокусу, за деяких невідомих причин Він заводить нас в обставини, де нас спокушає Сатана та де ми можемо впасти в гріх. Гарна новина полягає в тому, що Ісус дав нам можливість уникати цих ситуацій, молячись безпосередньо Тому, Хто має владу дозволити Сатані спокушати нас або уберегти нас від його вад. Найбільш імовірною причиною чому Бог дав нам цей вибір, є те, що вирішальним фактором є наше видношення до гріха, тобто хочемо ми буди спокушуємими гріхом чи хочемо уникнути гріха. Людина, яка шукає гріх, ніколи не буде осмислено молитися цією молитвою. Це будуть осмислено робити тільки ті, хто хоче уникнути і гріха, і того, хто збуджує наше бажання гріщити. Ця молитва, якщо не молитися нею бездумно, відрізняє праведника від грішника. Праведник - це той, хто шукає Божої святості та уникає гріха настільки, наскільки це по-людськи можливо. Грішник - це той, хто шукає можливості бути спокушуємим і впасти в гріх, ніби в цьому є якась позитивна вигода. Праведна людина все ще може впасти в спокусу через відсутність пильності, і грішник все ще може робити правильні вчинки, але ставлення до гріха - це те, що відрізняє один від одного.
Істина в тому, що коли справа доходить до нашого природного стану, ми всі грішники, які природно прагнуть піддатися спокусі та впасти в гріх. Живучи в гріховному середовищі та намагаючись до нього пристосуватися, у нас немає ніяких причин шукати праведності. У той же час, більшість людей хочуть хоча б виглядати правими в своїх очах і в очах своєї спільноти. Щоб примирити ці два суперечливих бажання, ми змушені знижувати свої особисті й потім громадські моральні стандарти. Ось чому внутрішнє прагнення до праведності, яке походить від даної Богом совісті, може бути відроджене через вплив Святого Слова Бога та Його Святого Духа. Обидва ці фактори викривають совість грішника розкриваючи розрив між тим станом, для якого всіх нас створив Бог, і фактичним станом людини. Ця невідповідність створює усередині грішника сильну напругу, яку можна зняти тільки одним з двох способів. Один - це впасти в спокусу та продовжувати жити в гріху. Інший - це попросити Бога-Творця звільнити серце грішника від гріха та впливу Сатани. Вибір між гріхом і праведністю, Сатаною та Богом - це вирішальний момент, коли людина може присвятити себе тому що б бути грішником або праведником, шукати гріха або шукати праведності. Як тільки люди вирішують у своєму серці шукати праведності, вони змушені мати справу зі своїми гріхами двома способами. Один з них - це мати справу з уже зробленими гріхами та пов'язаною з ними виною своєї совісті разом з відповідним покаранням від Бога. Ця сторона проблеми може бути вирішена тільки через прощення Бога, запропоноване кожній людині Його Сином Ісусом, яке Він заслужив на Хресті. Щоб отримати прощення, людина повинна покаятися, що означає визнати свою провину, вибачитися за свої гріхи перед Богом і відмовитися від них. Інша сторона проблеми гріха стосується теперішніх та майбутніх гріхів. Кожен, хто шукає праведності, не тільки покається в своїх гріхах, але й буде прагнути уникати майбутніх гріхів. Покаяння, яке не є наслідком щирого прагнення до праведності, не є покаянням. Коли ж воно мотивується бажанням праведності, те ж саме бажання неминуче призведе до відмови від своїх гріхів і уникнення будь-яких спокус, які можуть викликати бажання знову впасти в гріх. Хоча Божа прихильність і прощення не закінчуються наверненням до Бога, коли людина кається та народжується знову, освячуча роль перебуваючого в неї Святого Духа стає головною силою, що утримує віруючого від спокус, щоб не дати йому впасти в гріх і знову потребувати Божої прихильністі та прощення. Той факт, що ми продовжуємо жити під Божою прихильностю, не означає, що це нормально чи навіть духовно впадати в спокуси, щоб залишатися смиренними та такими, що потребують прихильності (Рим. 6:1,2). Той, хто присвячений праведності, буде рухатися в протилежному напрямку від будь-яких спокус і буде постійно просити не тільки про прощення Богом, а й про Його захист від гріха. Оскільки ми не можемо пробачити собі свої гріхи або чиїсь ще гріхи, ми також не можемо захистити себе або кого-сь ще від спокус. Нам потрібен Бог для обох цілей. Ось чому так важлива ця спільна молитва про духовну безпеку всього тіла віруючих. Бог може почати пробудження з нашого покаяння, тому що ми молимося про Його прощення, але молитва про те, щоб зберігав нас в безпеці в Його праведності, не менш важлива, ніж молитва про Його прощення, оскільки падіння у спокусу може дуже швидко покласти край будь-якому пробудженню.
Именно Бог создал Эдемский сад, поместил туда Адама и Еву, посадил запретное дерево и позволил Сатане соблазнить первую человеческую пару. Это был Святой Дух, который привёл Иисуса в пустыню, чтобы быть испытываемым Сатаной. Хотя Бог не хочет, чтобы мы впадали в испытание, по некоторым неизвестным причинам Он заводит нас в обстоятельства, где нас испытывает Сатана и где мы можем впасть в грех. Хорошая новость заключается в том, что Иисус дал нам возможность избегать этих ситуаций, молясь непосредственно Тому, Кто имеет власть позволить Сатане испытывать нас или уберечь нас от его пороков. Наиболее вероятной причиной почему Бог дал нам этот выбор, является то, что решающим фактором является наше отношение к греху, то есть, хотим мы быть испытываемыми грехом или хотим избежать греха. Человек, который ищет грех, никогда не будет осмысленно молиться этой молитвой. Это будут осмысленно делать только те, кто хочет избежать и греха, и того, кто возбуждает наше желание грешить. Эта молитва, если не молиться ею бездумно, отличает праведника от грешника. Праведник - это тот, кто ищет Божьей святости и избегает греха настолько, насколько это по-человечески возможно. Грешник - это тот, кто ищет возможности быть соблазняемым и впадать в грех, как будто в этом есть какая-то положительная выгода. Праведный человек всё ещё может впасть в испытание из-за отсутствия бдительности, и грешник всё ещё может совершать правильные поступки, но отношение к греху - это то, что отличает их друг от друга.
Истина в том, что когда дело доходит до нашего естественного состояния, мы все грешники, которые естественно стремятся поддаться испытанию и впасть в грех. Живя в греховной среде и стараясь к нему приспособиться, у нас нет никаких причин искать праведности. В то же время, большинство людей хотят хотя бы выглядеть правыми в своих глазах и в глазах своего общества. Чтобы примирить эти два противоречивых желания, мы вынуждены снижать свои личные и затем общественные моральные стандарты. Вот почему внутреннее стремление к праведности, которое происходит от данной Богом совести, может быть возрождено через воздействие Святого Слова Бога и Его Святого Духа. Оба эти фактора обличают совесть грешника раскрывая разрыв между тем состоянием, для которого всех нас создал Бог, и фактическим состоянием человека. Это несоответствие создает внутри грешника сильное напряжение, которое можно снять только одним из двух способов. Один - это впасть в испытание и продолжать жить во грехе. Другой - это попросить Бога-Создателя освободить сердце грешника от греха и влияния Сатаны. Выбор между грехом и праведностью, Сатаной и Богом - это решающий момент, когда человек может посвятить себя тому что бы быть грешником или праведником, искать греха или искать праведности. Как только люди решают в своём сердце искать праведности, они вынуждены иметь дело со своими грехами двумя способами. Один из них - это иметь дело с уже совершёнными грехами и связанной с ними виной своей совести вместе с соответствующим наказанием от Бога. Эта сторона проблемы может быть решена только через прощение Бога, предложенное каждому человеку Его Сыном Иисусом, которое Он заслужил на Кресте. Чтобы получить прощение, человек должен покаяться, что означает признать свои проступки, извиниться за них перед Богом и отказаться от них. Другая сторона проблемы греха касается настоящих и будущих грехов. Каждый, кто ищет праведности, не только покается в своих грехах, но и будет стремиться избежать будущих грехов. Покаяние, которое не является следствием искреннего стремления к праведности, не является покаянием. Когда же оно мотивируется желанием праведности, то же самое желание неизбежно приведёт к отказу от своих грехов и избеганию любых испытаний, которые могут вызвать желание снова впасть в грех. Хотя Божья благосклонность и прощение не заканчиваются обращением к Богу, когда человек раскаивается и рождается заново, освящающая роль пребывающего в нём Святого Духа становится главной силой, удерживающей верующего от испытаний, чтобы не дать ему впасть в грех и снова нуждаться в Божьей благосклонности и прощении. Тот факт, что мы продолжаем жить под Божьей благосклонностью, не означает, что это нормально или даже духовно впадать в испытания, чтобы оставаться смиренными и нуждающимися в благосклонности (Рим. 6:1-2). Любой, кто посвящён праведности, будет двигаться в противоположном направлении от любых испытаний и будет постоянно просить не только о прощении Богом, но и о Его защите от греха. Поскольку мы не можем простить себе свои грехи или чьи-то ещё грехи, мы также не можем защитить себя или кого-то ещё от испытаний. Нам нужен Бог для обоих целей. Вот почему так важна эта совместная молитва о духовной безопасности всего тела верующих. Бог может начать пробуждение с нашего покаяния, потому что мы молимся о Его прощении, но молитва о том, чтобы сохранить нас в безопасности в Его праведности, не менее важна, чем молитва о Его прощении, поскольку падение в испытание может очень быстро положить конец любому пробуждению.
14 Because if you forgive to people their offenses, your Father in Heaven will also forgive you. 15 But if ┰ you do not forgive to people ┰, neither your Father will forgive your offenses.
14 Тому що, якщо в прощаєте людям їхні провини, ваш Небесний Отець теж простить вас. 15 Але якщо ви не прощаєте людям ┰, ваш Батько теж не простить ваші провини.
14 Потому что, если вы прощаете людям их проступки, ваш Небесный Отец тоже простит вас. 15 Но если вы не будете прощать людям ┰, ваш Отец тоже не простит ваши проступки.
In the analogy of the unforgiving servant (Matthew 18:23-35), Jesus demonstrated the universal principle that states that God deals with different people differently based on how they act towards Him and towards other human beings (Ps. 18:25-27). He used this principle in a number of applications, but applications are limitless. If we act faithfully in giving (Luke 6:38) and forgiving, God is faithful to give to us and forgive us as well. When we find excuses not to be faithful, God reserves the right not to forgive or bless us either. Note, that this universal teaching was primarily addressed to Jesus' students, which means they not only were not exemptions from this rule, they were the first to be held accountable for following this principle. This is one of the reasons why many Christians and entire churches do not experience God's purification and blessings. God cannot be tricked by an external image one creates of himself, for He knows the secret thoughts and actions. Thus, someone who tries to trick God is actually tricking himself. To get out of this plateaued condition, a Christian or an entire church must show courage in recognizing the double life of unfaithfulness and unforgiveness, reject any excuses or justifications, repent and return to having uncompromisingly pure, faithful, and always forgiving heart. When such a turn happens, the Holy Spirit becomes active again in and through Christ's followers, who once again become spiritually active and effective.
В аналогії про непрощаючого слугу (Матвія 18:23-35) Ісус продемонстрував універсальний принцип, який говорить, що Бог має справу з різними людьми по-різному в залежності від того, як вони діють по відношенню до Нього та до інших людей (Пс. 18:26-28). Він використовував цей принцип у ряді застосувань, але застосування цього принципу безмежні. Якщо ми виявляємо вірність в щедрості (Луки 6:38) і прощенні, Бог буде вірним у тому щоб давати нам і прощати нас. Якщо ми знаходимо виправдання своїй невірності, Бог залишає за Собою право не прощати та не благословляти нас. Зверніть увагу на те, що це універсальне вчення було адресовано в першу чергу учням Ісуса, що означає, що вони не тільки не були винятком з цього правила, але й були в першу чергу відповідальні за дотримання цього принципу. Це одна з причин, чому багато християн і цілих церков не відчувають Божого очищення та благословення. Бога не можна обдурити зовнішнім образом, створеним нами, тому що Бог знає таємні думки та дії. Таким чином, той, хто намагається обдурити Бога, насправді обманює самого себе. Щоб вийти з цього стану застою, християнин або ціла церква повинні проявити мужність у визнанні свого подвійного життя невірності та непрощення, відкинути будь-які виправдання, покаятися та повернутися до безкомпромісно чистого, вірного та завжди прощаючого серця. Коли відбувається такий переворот, Святий Дух знову стає активним в послідовниках Христа та через них, що знову стають духовно активними та ефективними.
В аналогии о непрощающем слуге (Матвея 18:23-35) Иисус продемонстрировал универсальный принцип, который гласит, что Бог имеет дело с разными людьми по-разному в зависимости от того, как они поступают с Ним и с другими людьми (Пс. 18:26-28). Он использовал этот принцип в ряде применений, но применения этого принципа безграничны. Если мы проявляем верность в щедрости (Луки 6:38) и прощении, Бог будет верным в том чтобы давать нам и прощать нас. Если мы находим оправдания своей неверности, Бог оставляет за Собой право не прощать и не благословлять нас. Обратите внимание на то, что это универсальное учение было адресовано в первую очередь ученикам Иисуса, что значит, что они не только не были исключением из этого правила, но и были в первую очередь ответственными за следование этому принципу. Это одна из причин, почему многие христиане и целые церкви не испытывают Божьего очищения и благословений. Бога нельзя обмануть внешним образом, созданным нами, потому что Бог знает тайные мысли и действия. Таким образом, тот, кто пытается обмануть Бога, на самом деле обманывает самого себя. Чтобы выйти из этого состояния застоя, христианин или целая церковь должны проявить мужество в признании своей двойной жизни неверности и непрощения, отвергнуть любые оправдания, покаяться и вернуться к бескомпромиссно чистому, верному и всегда прощающему сердцу. Когда происходит такой переворот, Святой Дух снова становится активным в последователях Христа и через них, которые снова становятся духовно активными и эффективными.
16 And when you fast, do not be like gloomy pretenders, for they writhe their dramatic faces ┰ so that they would be seen by ┰ others fasting. I assure you ┰, they (already) receive their recompense ┰. 17 But you (while) fasting, anoint your head and wash your face, 18 so that you would be seen fasting not by others but by your Father, who is in secret, and your Father, who sees (things) in secret, will recompense you.
16 І коли ви постите, то не будьте як похмурі удавальники, бо вони корчать собі драматичні обличчя ┰ так, щоб виглядати постящими перед іншими. Я вас запевняю ┰, вони (вже) отримують свою винагороду. 17 А ти, постячи, намасти свою голову, та умий своє обличчя 18 так щоб тебе бачили постящим не інші, а твій Батько, який в таємниці, і твій Батько, який бачить (справи зроблені) в таємниці, компенсує тобі.
16 И когда вы поститесь, не будьте как угрюмые притворщики, потому что они корчат себе драматические лица ┰ так, чтобы выглядеть перед другими постящимися. Я вас уверяю ┰, они (уже) получают своё вознаграждение. 17 А ты, постясь, помажь свою голову и умой своё лицо 18 так чтобы тебя видели постящимся не другие, а твой Отец, который в тайне, и твой Отец, который видит (дела сделанные) в тайне, компенсирует тебе.
Jesus warns not to turn fasting into a religious dramatic show. Fasting is not a form of a diet or a hunger strike either. Fasting is a condition of one's heart that is so concentrated on its grief that a person forgets about taking care of his or her basic bodily needs. Fasting makes a prayer much more effective primarily because it allows to totally concentrate on a particular problem devoting all the time and effort to praying about it and to seeking God's answer. In the Old testament, such practice manifested itself in mourning and weeping (Nehemiah 1:4), covering their faces with sackcloth and dust (Nehemiah 9:1), as well as refusing to eat and drink (Esther 4:16). These outer expressions of inner grief were optional and never commanded by God to practice, they happened naturally. However, even in the Old Testament, the focus of fasting was not on the outer expressions of grief, but on the condition of one's heart (Joel 2:13; Isa. 58:5). Somehow these expressions became fasting in themselves. Jesus reminded His students that the power of fasting is not in these outer expressions, but in self-humbling and total inner concentration on seeking the Master. While those who pretended fasting changed their appearance by becoming theatrically sad, covering their faces, and neglecting even basic hygiene so that they would appear to people ascetically spiritual, Jesus taught to rather neglect following those prescribed expressions as they became distractions to fasting. Just as in the case of prayer, fasting can be not only private but collective as well, but it has to be a genuine inner push of seeking the Master's intervention into a particular situation and never a theatrical performance to impress others. This genuine fasting is extremely important in praying for a spiritual revival.
In the exact same way, revivals of the past manifested themselves in many different ways. Trying to re-enact revivals by staging theatrical excitement, preaching in a certain manner as if consumed by the Spirit, hyping up people's emotions, staging miracles, and any other outer pretenses of revivals are rather obstacles for a revival. Now, just as always, God sees the heart. A proud, sinful, and greedy heart can only produce a visible illusion of a revival by turning it into a religious show. In contrast, a real revival begins with a self-humbled, contrite, and broken heart that sits in ashes inside a child of God begging for His presence, forgiveness, enlightenment, and empowerment. When such fasting of the heart paired with prayers for revival runs its course and God answers visibly to what is done in secret, you should yield to however the Spirit of God wants to manifest Himself and a revival will happen spontaneously, and you will not have to pretend anymore that it is happening.
Ісус застерігає не перетворювати пост у релігійне дламатичне шоу. Піст також не є дієтою або голодуванням. Піст - це стан серця, настільки сконцентрованого на своєму горі, що людина забуває про те, щоб піклуватися про основні потреби свого тіла. Пост робить молитву набагато ефективнішою перш за все тому, що він дозволяє повністю сконцентруватися на конкретній проблемі, цілком присвячуючи час і зусилля на те, щоб молитися про неї та шукати Божу відповідь. У Старому Завіті така практика виявлялася в жалобі та плачі (Неємія 1:4), покритті свого обличчя мішковиною та пилом (Неємія 9:1), а також у відмові їсти та пити (Естер 4:16). Ці зовнішні прояви внутрішнього горя були необов'язковими та ніколи не були наказаними Богом практикувати їх, вони відбувалися природно. Однак навіть у Старому Завіті основна увага приділялася не зовнішньому вираженню скорботи, а стану серця (Йоіл 2:13; Ісая 58:5). Якимось чином ці зовнішні прояви стали постом самі по собі. Ісус нагадав Своїм учням, що сила посту не в цих зовнішніх проявах, а в само-приборканні та повній внутрішній зосередженості на пошуку Пана. У той час як ті, хто прикидався, що постять, змінювали свою зовнішність, стаючи театрально сумними, накриваючи свої обличчя та нехтуючи навіть найпростішою гігієною для того щоб здаватися людям аскетично духовними, Ісус учив краще нехтувати цими зовнішніми проявами, оскільки вони стали відволікаючими факторами для поста. Як і у випадку з молитвою, піст може бути не тільки особистим, але й колективним, але він повинен бути справжнім внутрішнім поштовхом до пошуку втручання Пана в конкретну ситуацію, а не театральною виставою щоб справити враження на інших. Цей справжній пост надзвичайно важливий в молитві за духовне відродження.
Точно таким же чіном, пробудження минулого зовні проявлялися по-різному. Спроби відтворити пробудження за допомогою театралізованого збудження, проповідуванням певним чином, як якщо б вони були поглинені Духом, роздування людських емоцій, постановка чудес і будь-які інші зовнішні облуди пробуджень - це скоріше перешкоди для пробудження. Тепер, як і завжди, Бог бачить серце. Горде, гріховне та жадібне серце може створити лише видиму ілюзію пробудження, перетворивши його на релігійне видовище. Навпаки, справжнє пробудження починається з само-приборканого, розкаявшогося та розбитого серця, яке сидить у попелі всередині Божої дитини, благаючої про Божу присутность, прощення, просвітління та наповнення силою. Коли такий піст серця в поєднанні з молитвами про пробудження проходить своєю чергою, і Бог відповідає явно на те, що робиться таємно, поступіться тому як Божий Дух хоче проявити Себе, і пробудження станеться спонтанно, і вам не доведеться більше прикидатися що воно відбувається.
Иисус предостерегает не превращать пост в религиозное драматическое шоу. Пост также не является диетой или голодовкой. Пост - это состояние сердца, настолько сконцентрированного на своём горе, что человек забывает о том, чтобы заботиться об основных потребностях своего тела. Пост делает молитву намного более эффективной прежде всего потому, что он позволяет полностью сконцентрироваться на конкретной проблеме, всецело посвящая время и усилия на то, чтобы молиться об этом и искать Божий ответ. В Старом Завете такая практика проявлялась в трауре и плаче (Неемия 1:4), покрытии своего лица мешковиной и пылью (Неемия 9:1), а также отказе есть и пить (Естер 4:16). Эти внешние проявления внутреннего горя были необязательными и никогда не были предписанными Богом, они происходили естественно. Однако даже в Старом Завете основное внимание уделялось не внешнему выражению скорби, а состоянию сердца (Иоиль 2:13; Исаия 58:5). Каким-то образом эти внешние проявления стали постом сами по себе. Иисус напомнил Своим ученикам, что сила поста не в этих внешних проявлениях, а в само-усмирении и полной внутренней сосредоточенности на поиске Господина. В то время как те, кто притворялся постящимися, изменяли свою внешность, становясь театрально грустными, накрывая свои лица и пренебрегая даже простейшей гигиеной, для того чтобы казаться людям аскетически духовными, Иисус учил лучше пренебрегать этими внешними проявлениями, поскольку они стали отвлекающими факторами для поста. Как и в случае с молитвой, пост может быть не только личным, но и коллективным, но он должен быть подлинным внутренним толчком к поиску вмешательства Господина в конкретную ситуацию, а не театральным представлением чтобы произвести впечатление на других. Этот настоящий пост чрезвычайно важен в молитве за духовное возрождение.
Точно таким же образом, пробуждения прошлого внешне проявлялись по-разному. Попытки воспроизвести пробуждения с помощью театрализованного возбуждения, проповедованием определённым образом, как если бы они были поглощены Духом, раздувание человеческих эмоций, постановка чудес и любые другие внешние притворства пробуждений - это скорее препятствия для пробуждения. Теперь, как и всегда, Бог видит сердце. Гордое, греховное и жадное сердце может создать лишь видимую иллюзию пробуждения, превратив его в религиозное зрелище. Напротив, настоящее пробуждение начинается с само-усмирённого, раскаявшегося и разбитого сердца, которое сидит в пепле внутри Божьего ребёнка, умоляющего о Его присутствии, прощении, просветлении и наполнении силой. Когда такой пост сердца в сочетании с молитвами о пробуждении проходит своим чередом, и Бог отвечает явно на то, что делается втайне, уступите тому как Божий Дух хочет проявить Себя, и пробуждение произойдёт спонтанно, и вам не придется больше притворяться что оно происходит.
19 Do not gather for yourselves valuable things ┰ on the Earth, where moth and rust destroy, and where thieves break in and steal. 20 But gather for yourselves valuable things ┰ in Heaven, where neither moth nor rust destroys, and where thieves do not break in and steal. 21 For where that which you value ┰ is, there your heart will be also.
19 Не збирайте собі цінності ┰ на Землі, де їх знищує ┰ міль та іржа, і де злодії вдираються та крадуть. 20 Але бирайте собі цінності ┰ на Небесах, де ні міль, ні іржа не руйнують ┰, і де злодії не вдираються та не крадуть. 21 Тому що там, де ваша цінність ┰, там буде й ваше серце.
19 Не собирайте для себя ценности ┰ на Земле, где моль и ржавчина разрушают, и где воры врываются и крадут. 20 Но соберите себе ценности ┰ на Небесах, где ни моль, ни ржавчина не разрушают, и где воры не врываются и не крадут. 21 Потому что там, где ваша ценность ┰, там будет и ваше сердце.
By making a contrast between gathering material valuables to gatherin the spiritual ones, Jesus did not prohibit gathering valuables in general, but taught to value spiritual things over material. Our values define who we are. We gather money and things it can buy to increase our own value in the eyes of people who measure success by the size of our material wealth. A true Christian is known not by his or her wealth or poverty, which both are based on the size of his or her material possessions, but by possessing spiritual values that he or she acquires through studying and practicing God's Word. Jesus talked many times about the heavenly recompense, contrasting it to the rewards for what we do that we can get here and now. In this case, He particularly addresses material prosperity as a goal of what we do. Whoever cash in on a ministry already receives his recompense and should not expect to be rewarded by God in Heaven. The main concern of this teaching, however, is not in how poor or prosperous financially a person is, but where his or her heart is. Our love is formed by the investments we make. We love people and things more when we invest our valuable resources into them, which often leads to disappointment. When we attach our hearts to the things that are temporary, we can easily lose our hearts along with those things. Jesus teaches to invest ourselves rather into the eternal things that will never be destroyed or stolen. This way, He cares more about our hearts than about our resources. Investing our time, labor, and money into serving the Master and His church is the only way to acquire eternal and meaningful rewards, but also to keep our hearts in the right place.
One of the main reasons we do not love the unregenerate people inside and outside the church is because we do not invest our resources in them. It seems as if it is the other way around, but the biblical love begins not with feelings or emotions, but with investments. As more we invest our time and money into someone or something, the more valuables we put into someone or something, the more we begin to value the object of our investment. It is true about our family and our church life, it is also true about evangelism and revival. When we invest heavily into evangelism and revival, the unregenerate souls become more valuable to us, and they become even more valuable when they get regenerated as the result of our efforts. We begin to care about the eternal salvation of those we may never met before when we invest ourselves into their lives. As the result, it creates the feelings and attachments we normally call love. The reality though is that loving someone or something is a decision to invest. Although regeneration and revival are the work of the Holy Spirit, both require our loving investment of selves for either to happen. This investment not only changes other people, it first and foremost changes our own hearts, our values and goals. This is simultaniously one of prerequisites and consequences of revival as this change and revival go hand-in-hand.
Протиставляючи збирання матеріальних і духовних цінностей, Ісус не забороняв збирати цінності взагалі, але вчив цінувати духовні речі понад матеріальні. Наші цінності визначають те, ким ми є. Ми збираємо гроші та речі, які можна за них купити, для того щоб підвищити власну цінність в очах людей, які вимірюють успіх розміром матеріального благополуччя. Істинний християнин відомий не своїм багатством або бідністю, які засновані на розмірі його матеріальних цінностей, але володіє духовними цінностями, які він набуває, вивчаючи та практикуючи Слово Бога. Ісус багато разів говорив про небесну винагороду, протиставляючи її винагороді за те, що ми робимо, яку ми можемо отримати вже тут і зараз. У даному випадку, Він конкретно обговорює матеріальне процвітання як мету того, що ми робимо. Той, хто наживається на служінні, вже отримує свою винагороду та не повинен очікувати, що Бог винагородить його на Небесах. Однак головний акцент цього вчення зроблений не на тому, наскільки матеріально бідною або процвітаючою є людина, а на тому, де є його серце. Наша любов формується тим що ми вкладуємо. Ми любимо людей і речі більше, коли вкладаємо в них свої цінні ресурси, що часто призводить до розчарування. Коли ми прив'язуємо свої серця до речей, які є тимчасовими, ми можемо легко втратити наші серця разом з цими речами. Ісус вчить вкладати себе скоріше в те що є вічним, що ніколи не буде зруйнованим або вкраденим. Таким чином, Він більше піклується про наші серця, ніж про наші ресурси. Вкладання свого часу, праці та грошей в служіння Пану та Його церкві - це єдиний спосіб не тільки отримати вічну та значущу винагороду, але також і зберегти своє серце у потрібному місці.
Одна з основних причин, по якій ми не любимо не відроджених людей всередині та поза церквою, полягає в тому, що ми не вкладаємо в них свої ресурси. Начебто все здається навпаки, але біблійна любов починається не з почуттів або емоцій, а з вкладень. Чим більше ми вкладаємо часу та грошей в кого-сь або в що-сь, чим більше цінностей ми вкладаємо в кого-сь або в що-сь, тим більше ми починаємо цінувати об'єкт наших інвестицій. Це вірно по відношенню до нашої сім'ї та нашого церковного життя, це також вірно й щодо євангелізації та відродження. Коли ми багато вкладаємо в євангелізацію та пробудження, невідроджені душі стають для нас ціннішими, і вони стають ще більш цінними, коли вони відроджуються в результаті наших зусиль. Ми починаємо піклуватися про вічне спасіння тих, кого, можливо, ніколи раніше не зустрічали, коли вкладаємо себе в їхнє життя. В результаті виникають почуття та прихильності, які ми зазвичай називаємо любов'ю. Насправді, любити кого-сь або в що-сь - значить інвестувати. Хоча народження знову та пробудження - це робота Святого Духа, для того, щоб і те, і інше сталось, потрібно наше любляче вкладення себе. Ці інвестиції змінюють не тільки інших людей, але вони, перш за все, змінюють наші власні серця, наші цінності та цілі. Це одночасно одна з передумов і наслідків відродження, оскільки ця зміна та відродження йдуть рука об руку.
Противопоставляя собирание материальных и духовных ценностей, Иисус не запрещал собирать ценности вообще, но учил ценить духовные вещи превыше материальных. Наши ценности определяют то, кем мы являемся. Мы собираем деньги и вещи, которые можно за них купить, для того чтобы повысить собственную ценность в глазах людей, которые измеряют успех размером материального благополучия. Истинный христианин известен не своим богатством или бедностью, которые основаны на размере его материальных ценностей, но обладает духовными ценностями, которые он приобретает, изучая и практикуя Слово Бога. Иисус много раз говорил о небесном вознаграждении, противопоставляя это вознаграждению за то, что мы делаем, которое мы можем получить уже здесь и сейчас. В данном случае, Он конкретно обсуждает материальное процветание как цель того, что мы делаем. Тот, кто наживается на служении, уже получает своё вознаграждение и не должен ожидать, что Бог вознаградит его на Небесах. Однако главный акцент этого учения сделан не на том, насколько материально бедным или процветающим является человек, а на том, где находится его сердце. Наша любовь формируется тем что мы вкладываем. Мы любим людей и вещи больше, когда вкладываем в них наши ценные ресурсы, что часто приводит к разочарованию. Когда мы привязываем свои сердца к вещам, которые являются временными, мы можем легко потерять наши сердца вместе с этими вещами. Иисус учит вкладывать себя скорее в то что вечно, что никогда не будут разрушено или украдено. Таким образом, Он больше заботится о наших сердцах, чем о наших ресурсах. Вкладывание своего времени, труда и денег в служение Господину и Его церкви - это единственный способ не только получить вечное и значимое вознаграждение, но также и сохранить своё сердце в нужном месте.
Одна из основных причин, по которой мы не любим невозрожденных людей внутри и вне церкви, заключается в том, что мы не вкладываем в них свои ресурсы. Вроде бы всё кажется наоборот, но библейская любовь начинается не с чувств или эмоций, а с вложений. Чем больше мы вкладываем времени и денег в кого-то или что-то, чем больше ценностей мы вкладываем в кого-то или что-то, тем больше мы начинаем ценить объект наших инвестиций. Это верно в отношении нашей семьи и нашей церковной жизни, это также верно и в отношении евангелизации и возрождения. Когда мы много вкладываем в евангелизацию и пробуждение, невозрожденные души становятся для нас более ценными, и они становятся ещё более ценными, когда они возрождаются в результате наших усилий. Мы начинаем заботиться о вечном спасении тех, кого, возможно, никогда раньше не встречали, когда вкладываем себя в их жизнь. В результате возникают чувства и привязанности, которые мы обычно называем любовью. На самом деле, любить кого-то или что-то - значит инвестировать. Хотя рождение заново и пробуждение - это работа Святого Духа, для того, чтобы и то, и другое произошло, требуется наше любящее вложение себя. Эти инвестиции меняют не только других людей, но они, прежде всего, меняют наши собственные сердца, наши ценности и цели. Это одновременно одна из предпосылок и следствий возрождения, поскольку это изменение и возрождение идут рука об руку.
22 An eye is the lamp of the body. Therefore, if your eye is healthy ┰, your whole body will be full of light ┰. 23 But if your eye is sick ┰, your whole body will be dark. Therefore, if the light that is in you is darkness, how enormous that darkness is!
22 Око - це лампа ┰ тіла. Тому, якщо твоє око здорове ┰, то все твоє тіло буде наповнене світлом ┰. 23 Але якщо твоє око хворе ┰, то все твоє тіло буде темним. Отже, коли світло, що в тобі, це темрява, наскільки-же величезна та темрява!
22 Глаз - это лампа ┰ тела. Поэтому, если твой глаз здоров ┰, то всё твоё тело будет наполнено светом ┰. 23 Но если твой глаз больной ┰, всё твоё тело будет тёмным. Следовательно, если свет, который в тебе, это темнота, насколько-же огромна та темнота!
Although this is a part of Jesus' teaching against attaching one's heart to material riches, this principle applies to every area of people's lives. He taught that as our bodies perceive the surrounding reality through the light that shines on our environment and reflects into our eyes, the same way we can evaluate the good and evil through our spiritual sight. If this sight is good, the light of God's Word can illuminate everything we see. When this sight is bad, we may think we know the good from evil, but our views, being distorted, can present evil as good. As the result, we lose sight of the magnitude of the evil we began to tolerate, practice, and even propagate. A jealous eye, for instance, can see greed not only as normal but even spiritual. This is why having biblical views of things is absolutely mandatory for a Christian in order to be able to correctly perceive not only the sins of the surrounding world, but also his or her own. Somehow, having a clear or an obstructed by sin view of things is our own choice. It is for us to decide for ourselves to either view things through the lens of sin or in the clear light of God's Word; to live in darkness thinking we are enlightened or to see things clearly as they truly are. Many people prefer darkness for various reasons
(John 3:19), but the true followers of Christ should never be amongst them
(1 John 1:6).
It is impossible to bring self or someone else to repentance and change of life without letting the light of God's Word and of His Spirit inside one's heart. A person must be willing and longing to see things in light of God's holiness before he or she re-evaluates own heart. If you or someone else see any sin as normal or harmless, it is a sure indication that your heart is in darkness and that you need a revival. You may even know God's Word, but unless you agree to let it shine on how you view things, you will continue living in darkness by choice, for which you are fully responsible. This is why a revival is a choice between darkness and light, between sin and God. When we give ourselves and others the gospel of repentance and faith in Jesus, and appeal to our conscience to make a choice for Christ and against sin, we are left with no other option but to either be honest with our dark and godless condition of the heart that is full of sin and deceit or to continue deceiving self and others. There is no third option between light and darkness. Similarly, there is no other option apart from the spiritual awakening and spiritual slumber. When revival happens, and the light of God's Word and of His Spirit fills a person and the entire church, everything comes to life and starts functioning the way the church is supposed to function. It also allows believers to share this light with everyone else spreading revival everywhere like a wildfire.
Хоча це частина вчення Ісуса про заборону прихильності серця до матеріальних багатств, цей принцип можна застосувати до всіх сфер людського життя. Він учив, що, так як наші тіла сприймають навколишню дійсність через світло, яке освітлює наше навколишнє середовище та відбивається в наші очі, таким-же чином ми можемо оцінювати добро та зло через наш духовний зір. Якщо цей зір гарний, світло Божого Слова може освітити все, що ми бачимо. Якщо-ж це зір поганий, то нам може здаватися, що ми відрізняємо добро від зла, але наші спотворені погляди можуть представляти зло як добро. В результаті цього ми втрачаємо з уваги величину зла, яке ми починаємо терпіти, практикувати та навіть поширювати. Наприклад, заздрісне око може бачити жадібність не тільки нормальною, але навіть духовною. Ось чому наявність біблійних поглядів на речі абсолютно необхідна для християнина, щоб він міг правильно сприймати не тільки гріхи навколишнього світу, а й свої власні. Якимось чином, мати ясний або спотворений гріхом погляд на речі - це наш власний вибір. Ми повинні вирішити для себе або дивитися на речі крізь призму гріха, або в ясному світлі Божого Слова; жити в темряві вважаючи себе просвітленими; або бачити речі такими, якими вони є насправді. Багато людей з різних причин воліють темряву
(Івана 3:19), але серед них ніколи не повинно бути істинних послідовників Христа
(1 Івана 1:6).
Неможливо привести себе або кого-сь ще до покаяння та зміни життя, не пропускаючи світло Божого Слова та Його Духа всередину свого серця. Людина повинна бажати бачити речі в світлі Божої святості, перш ніж вона переоцінить своє серце. Якщо ви або хтось інший вважаєте будь-який гріх нормальним або нешкідливим, це вірна ознака того, що ваше серце знаходиться в темряві та що вам потрібно пробудження. Ви можете навіть знати Боже Слово, але, якщо ви не погодитеся дозволити йому сяяти на те як ви бачите речі, ви будете продовжувати жити у темряві за своїм вибором, за що ви несете повну відповідальність. Ось чому пробудження - це вибір між темрявою та світлом, між гріхом і Богом. Коли ми даємо собі та іншим євангеліє покаяння та віри в Ісуса та апелюємо до своєї совісті зробити вибір на користь Христа та проти гріха, у нас не залишається іншого вибору, крім як бути чесними з нашим темним і безбожним станом серця, повного гріха та обману, або продовжувати обманювати себе та інших. Третього вибору між світлом і темрявою немає. Точно так само немає іншого вибору, окрім духовного пробудження та духовного сну. Коли відбувається пробудження, і світло Божого Слова та Його Духа наповнює людину та всю церкву, все оживає та починає функціонувати так, як повинна функціонувати церква. Це також дозволяє віруючим ділитися цим світлом з усіма, поширюючи пробудження як лісову пожежу всюди.
Хотя это часть учения Иисуса о запрете привязанности сердца к материальным богатствам, этот принцип применим ко всем сферам человеческой жизни. Он учил, что, так как наши тела воспринимают окружающую реальность через свет, который освещает нашу окружающую среду и отражается в наши глаза, таким-же образом мы можем оценивать добро и зло через наше духовное зрение. Если это зрение хорошее, свет Божьего Слова может осветить всё, что мы видим. Если-же это зрение плохое, то нам может казаться, что мы отличаем добро от зла, но наши искаженные взгляды могут представлять зло как добро. В результате этого мы теряем из виду величину зла, которое мы начинаем терпеть, практиковать и даже распространять. Например, завистливый глаз может видеть жадность не только нормальной, но даже духовной. Вот почему наличие библейских взглядов на вещи абсолютно необходимо для христианина, чтобы он мог правильно воспринимать не только грехи окружающего мира, но и свои собственные. Каким-то образом, иметь ясный или искажённый грехом взгляд на вещи - это наш собственный выбор. Мы должны решить для себя либо смотреть на вещи сквозь призму греха, либо в ясном свете Божьего Слова, жить в темноте считая себя просветлёнными; или видеть вещи такими, какие они есть на самом деле. Многие люди по разным причинам предпочитают тьму
(Ивана 3:19), но среди них никогда не должно быть истинных последователей Христа
(1 Ивана 1:6).
Невозможно привести себя или кого-то ещё к покаянию и изменению жизни, не пропуская свет Слова Бога и Его Духа внутрь своего сердца. Человек должен желать видеть вещи в свете Божьей святости, прежде чем он переоценит своё сердце. Если вы или кто-то другой считаете любой грех нормальным или безвредным, это верный признак того, что ваше сердце находится во тьме и что вам нужно пробуждение. Вы можете даже знать Божье Слово, но, если вы не согласитесь позволить ему сиять на то как вы видите вещи, вы будете продолжать жить во тьме по своему выбору, за что вы несёте полную ответственность. Вот почему пробуждение - это выбор между тьмой и светом, между грехом и Богом. Когда мы даём себе и другим евангелие покаяния и веры в Иисуса и апеллируем к своей совести сделать выбор в пользу Христа и против греха, у нас не остается другого выбора, кроме как быть честными с нашим тёмным и безбожным состоянием сердца, полного греха и обмана, или продолжать обманывать себя и других. Третьего выбора между светом и тьмой нет. Точно также нет другого выбора, кроме духовного пробуждения и духовного сна. Когда происходит пробуждение, и свет Слова Бога и Его Духа наполняет человека и всю церковь, всё оживает и начинает функционировать так, как должна функционировать церковь. Это также позволяет верующим делиться этим светом со всеми, распространяя пробуждение как лесной пожар повсюду.
24 No one ┰ can serve two masters, for he will either hate one and love the other, or will be devoted to one and despise the other. You cannot serve ┰ God and wealth ┰.
24 Жоден ┰ не може служити двом панам, оскільки він буде або ненавидіти одного та любити іншого, або буде відданий одному та зневажати іншого. Ви не можете служити ┰ Богу та багатству ┰.
24 Ни один ┰ не может служить двум господинам, поскольку он будет либо ненавидеть одного и любить другого, либо будет предан одному и презирать другого. Вы не можете служить ┰ Богу и богатству ┰.
Jesus continues contrasting material and spiritual values that He started in verse 16 with the call to collect spiritual valuables instead of the material ones. This idea goes on until the end of this chapter. Everything inside this fragment has to be understood within the context of this contrast. In this verse, He talks about serving two masters in a way a slave served his or her owner. Love and hate in this instance refer to complete devotion that leaves no room for any other object of serving. No-one can slavishly serve his or her material wealth while trying to serve God at the same time in the same way. It is simply impossible especially when acquiring wealth requires involvement into any kind of sin or spiritual compromise. God's will for us is separation from sin (1 Thess. 4:3), and it is not uncommon to face choices between holiness and money. In the rest of this chapter, Jesus talks about worrying about meeting one's material needs and about God's provision. One of the hardest challenges of faith is the decision to rely on God rather than on one's property for meeting those needs. Therefore, concern here is not money we need, but the complete devotion. The way Jesus described it in terms of slavery rather than free servanthood that sometimes can handle conflicts of interest, leaves no room for an idea that a Christian can serve both God and his or her wealth. Jesus expects His followers to have complete and undivided devotion to God and sacrifice, if necessary, anything else. This complete devotion is a vital part of the spiritual revival that cannot be overlooked. Although any ministry needs funds to operate and grow, we simply cannot lose sight of the fact that the true riches that we can acquire are not money or property, but the saved and spiritually matured souls of all human beings. The true financial freedom lays not in funds we can freely spend or invest, but in the detachment of our hearts from desires to collect and from fears to lose them.
Ісус продовжує протиставляти матеріальні та духовні цінності, що Він почав у вірші 16 з призову збирати духовні цінності замість матеріальних. Ця ідея триває до кінця цієї глави. Все в цьому фрагменті має бути зрозуміло в контексті цього контрасту. У цьому вірші, Він розповідає про службу двом панам як раб служив своєму господареві. Любов і ненависть у цьому випадку відносяться до повної відданості, яка не залишає місця для будь-якого іншого об'єкта служіння. Ніхто не може рабськи служити своєму матеріальному багатству, намагаючись при цьому служити Богу таким же чином. Це просто неможливо, особливо коли придбання багатства вимагає участі в будь-якому гріху або духовному компромісі. Воля Бога для нас - це відділення від гріха (1 Солун. 4:3), і нерідко доводиться вибирати між святістю та грошима. У решти цього розділу, Ісус говорить про те, що не потрібно турбуватися про те, щоб задовольнити свої матеріальні потреби та про Боже забезпечення. Одним з найскладніших випробувань віри є рішення покладатися на Бога, а не на свою власність для задоволення цих потреб. Тому розмова тут не про гроші, які нам потрібні, а про повну відданость. Те, як Ісус описав це з точки зору рабства, а не вільного служіння, яке іноді може вирішити цей конфлікт інтересів, не залишає місця для ідеї, що християнин може служити як Богу, так і свому багатству. Ісус очікує, що Його послідовники матимуть повну та неподільну відданість Богу і, якщо необхідно, жертвувати всім іншим. Ця повна відданість - невід'ємна частина духовного відродження, яку не можна ігнорувати. Хоча будь-якому служінню потрібні кошти для функціонування та зростання, ми просто не можемо обійти увагою той факт, що справжнє багатство, яке ми можемо придбати, - це не гроші або власність, а спасені та духовно зрілі душі всіх людей. Справжня фінансова свобода полягає не в коштах, які ми можемо вільно витрачати або інвестувати, а в тому, щоб відокремити свої серця від бажань їх збирати та страхів їх втратити.
Иисус продолжает противопоставлять материальные и духовные ценности, которые Он начал в стихе 16 с призыва собирать духовные ценности вместо материальных. Эта идея продолжается до конца этой главы. Всё в этом фрагменте должно быть понимаемо в контексте этого контраста. В этом стихе, Он рассказывает о службе двум господинам как раб служил своему хозяину. Любовь и ненависть в этом случае относятся к полной преданности, которая не оставляет места для любого другого объекта служения. Никто не может рабски служить своему материальному богатству, пытаясь при этом служить Богу таким же образом. Это просто невозможно, особенно когда приобретение богатства требует участия в каком-либо грехе или духовном компромиссе. Воля Бога для нас - это отделение от греха (1 Фесс. 4:3), и нередко приходится выбирать между святостью и деньгами. В оставшейся части этой главы, Иисус говорит о том, что не нужно беспокоиться о том, чтобы удовлетворить свои материальные потребности и о Божьем обеспечении. Одним из самых сложных испытаний веры является решение полагаться на Бога, а не на свою собственность для удовлетворения этих потребностей. Поэтому разговор тут не о деньгах, которые нам нужны, а о полной преданности. То, как Иисус описал это с точки зрения рабства, а не свободного служения, которое иногда может разрешить этот конфликт интересов, не оставляет места для идеи, что христианин может служить как Богу, так и своему богатству. Иисус ожидает, что Его последователи будут иметь полную и безраздельную преданность Богу и, если необходимо, жертвовать всем остальным. Эта полная преданность - неотъемлемая часть духовного возрождения, которую нельзя игнорировать. Хотя любому служению нужны средства для функционирования и роста, мы просто не можем упускать из виду тот факт, что истинное богатство, которое мы можем приобрести, - это не деньги или собственность, а спасённые и духовно зрелые души всех людей. Истинная финансовая свобода заключается не в средствах, которые мы можем свободно тратить или инвестировать, а в том, чтобы отделить свои сердца от желаний их обирать и страхов их потерять.
25 Therefore I tell you: do not worry about your life, about what you would eat ┰, and about your body, about what you would put on ┰. Isn't life more important ┰ than food ┰ and body than clothing?
25 Тому я кажу вам: не хвилюйтесь про своє життя, про те, що вам їсти ┰, ані про своє тіло, про те, що вам надягнути. Хіба життя не більш важливе ┰ ніж їжа ┰ і тіло ніж одяг?
25 Поэтому я говорю вам: не переживайте о своей жизни, о том, что вам есть ┰, ни о своём теле, о том, что вам надеть. Разве жизнь не более важна ┰ чем пища ┰ и тело чем одежда?
Life is bigger and more complex than provision, and it is much easier for God to provide for one's life than to create it. The same way, it is easier to provide clothing than to create a human body. We lose the best years of our lives, while our bodies expire, being preoccupied with providing for ourselves. There is unimaginably much more to life than just food and clothing. Jesus teaches to serve the God who created us and who provides for our lives instead of serving the immediate sources of our provision. God did not create anyone to live and function independently from Him. In fact, Paul noted that we all exist because God continues to support the lives He created (Acts 17:28). It completely rules out an idea of a detached, uninvolved, and indifferent God. Rather, Jesus establishes a norm for any of the people He created to rely on God as their Father. Being adopted into the heavenly family, a believer cannot afford to continue living as if God does not exist or does not care and believing that he or she is obligated to take care of self and dependent people on his or her own. The fatherly care of God is a necessary and integral part of being God's child because God values His child more than anything that child needs in order to live and function. This truth was communicated by Jesus, who knew that God's love for the lost world was the very reason He came (John 3:16) to Earth and was preparing to pay the ultimate price to reconcile the humanity to God (2 Cor. 5:19). We cannot waste our years on making sure we have something to eat or wear tomorrow. We cannot slavishly serve our wealth and pass by the opportunities to serve God and to accumulate spiritual wealth. Revival is not only about salvation of one's soul, but it is also about the decision of what to do with that soul for the rest of its earthly existence. Faith does not end on repentance and acceptance of Jesus, but it must grow into blind and complete reliance on the invisible God to provide everything we need to live, function, and to serve Him to the maximum of our energy and ability. In short, the purpose of revival is freeing people to live by faith and to completely dedicate themselves to loving and serving their Heavenly Father and Master.
Життя є більшим і складнішим, ніж її забезпечення, і Богу набагато легше забезпечити життя людини, ніж її створити. Так само набагато легше створити одяг, ніж створити людське тіло. Ми втрачаємо кращі роки свого життя на турботу про себе в той час як наші тіла приходять в непридатність. Життя дане для немислимо набагато більшого, ніж для добування їжі та одягу. Ісус вчить служити Богу, який нас створив і забезпечує наше життя, замість того, щоб служити безпосереднім джерелам свого забезпечення. Бог не створював нікого, щоб жити та діяти незалежно від Нього. Фактично, Павло зазначив, що всі ми існуємо, тому що Бог продовжує підтримувати життя, яке Він створив (Дії 17:28,). Це повністю виключає ідею про відстороненого, не залученого та байдужого Бога. Більш того, Ісус встановлює як норму для будь-кого зі створених Ним людей покладатися на Бога як на свого Отця. Будучи усиновленою в небесну сім'ю, віруюча людина не може дозволити собі продовжувати жити так, як ніби Бога не існує або вірити що Йому байдуже та що вона зобов'язана піклуватися про себе та про підвладних їй людей самостійно. Батьківська турбота Бога - це необхідна та невід'ємна частина того, щоб бути Божою дитиною, тому що Бог цінує Свою дитину більше того, що їй потрібно для життя та функціонування. Цю істину доніс Ісус, який знав, що любов Бога до загубленого світу була тією самою причиною, по якій Він прийшов (Івана 3:16) на Землю та готувався заплатити найвищу ціну, щоб примирити людство з Богом (2 Кор. 5:19). Ми просто не можемо витрачати свої роки на те, щоб завтра у нас було що поїсти або надіти. Ми не можемо рабськи служити своїм багатством, упускати можливості служити Богу та накопичувати духовне багатство. Відродження - це не тільки спасіння душі, а й рішення про те, що робити з цією душею до кінця її земного існування. Віра не закінчується покаянням і прийняттям Ісуса, але вона повинна перерости в сліпу та повну впевненість в невидимому Бозі, хто дає нам усе необхідне щоб жити, діяти та служити Йому з максимальною віддачею своєї енергії та здібностей. Коротко кажучи, мета пробудження - це звільнити людей для того, щоб вони жили вірою та повністю присвятили себе любові та служінню своєму Небесному Батькові та Пану.
Жизнь больше и сложнее, чем её обеспечение, и Богу намного легче обеспечить жизнь человека, чем её создать. Также намного легче создать одежду, чем создать человеческое тело. Мы теряем лучшие годы своей жизни на заботу о себе в то время как наши тела приходят в негодность. Жизнь дана для немыслимо гораздо большего, чем для добывания еды и одежды. Иисус учит служить Богу, который нас создал и обеспечивает нашу жизнь, вместо того, чтобы служить непосредственным источникам нашего обеспечения. Бог не создавал никого, чтобы жить и действовать независимо от Него. Фактически, Павел отметил, что все мы существуем потому что Бог продолжает поддерживать жизнь, которую Он создал (Действия 17:28,). Это полностью исключает идею об отстранённом, не вовлечённом и безразличном Боге. Более того, Иисус устанавливает как норму для любого из созданных Им людей полагаться на Бога как на своего Отца. Будучи усыновлённым в небесную семью, верующий человек больше не может позволить себе продолжать жить так, как будто Бога не существует или верить что Ему безразлично и что он обязан заботиться о себе и о зависимых ему людях самостоятельно. Отцовская забота Бога - это необходимая и неотъемлемая часть того, чтобы быть Божьим ребёнком, потому что Бог ценит Своего ребёнка больше всего, что тому нужно для жизни и функционирования. Эту истину донёс Иисус, который знал, что любовь Бога к потерянному миру была той самой причиной, по которой Он пришёл (Ивана 3:16) на Землю и готовился заплатить наивысшую цену, чтобы примирить человечество с Богом (2 Кор. 5:19). Мы просто не можем тратить свои годы на то, чтобы завтра у нас было что поесть или надеть. Мы не можем рабски служить своему богатству, упускать возможности служить Богу и накапливать духовное богатство. Возрождение - это не только спасение души, но и решение о том, что делать с этой душой до конца её земного существования. Вера не заканчивается покаянием и принятием Иисуса, но она должна перерасти в слепую и полную уверенность в невидимом Боге, дающем нам всё необходимое, чтобы жить, действовать и служить Ему с максимальной отдачей нашей энергии и способностей. Коротко говоря, цель пробуждения - это освободить людей для того, чтобы они жили верой и полностью посвятили себя любви и служению своему Небесному Отцу и Господину.
26 Look at ┰ the birds in ┰ the air, because they neither sow, nor reap, nor gather into ┰ barns. Yet, your Heavenly Father feeds them. Don't you have more value than them? 27 And who of you worrying is able to add a single hour to your life? And why do you worry ┰ about clothing? 28 Look at ┰ the lilies of the field how they grow; they neither exert themselves ┰ nor spin ┰, 29 yet, I am telling you that not even Solomon in all of his glory clothed (himself) like one of those. 30 So, if God so clothes the grass of the field that is alive today and is thrown into an oven tomorrow, (will) not He much more ┰ (cloth) the incredulous you ┰? 31 Therefore, do not be anxious saying: 'What would we eat?' or: 'What would we drink?' or: 'What would we wear?' 32 Because Gentiles ┰ strive for ┰ all these things and (because) your Heavenly Father knows that you need them all. 33 But above all, strive for ┰ the Kingdom of God and His righteousness, and all these things will be provided ┰ to you. 34 Therefore, do not be concerned about tomorrow, for tomorrow will be concerned about its own trouble sufficient for that day.
26 Подивіться на ┰ птахів у небі ┰, тому що вони не сіють, не жнуть і не збирають у комори. При цьому ┰ ваш Небесний Батько їх годує. Хіба ви не цінніші ┰, за них? 27 А хто з вас, переживаючи, може додати до свого життя хоч одну годину? І чому ви переживаєте ┰ про одяг? 28 Подивіться на ┰ польові лілеї, як вони ростуть; вони не напружуються ┰ і не прядуть, 29 але Я вам кажу, що навіть Соломон у всій його славі не вдягався так, як одна з них. 30 Отже, якщо Бог так одягає траву на полі ┰, яка сьогодні жива а завтра буде кинута в піч, чи не набагато більше (безсумнівно Він буде одягати) вас недовірливих ┰? 31 Тому не переживайте, кажучи: 'Що ми будемо їсти' або 'Що ми будемо пити?' або 'Що ми будемо одягати?' 32 Тому що язичники ┰ сильно прагнуть ┰ усього цього та (тому що) ваш Небесний Батько знає, що ви усього цього потребуєте. 33 Але, перш за все, прагнете до ┰ Божого Королівства та Його праведності, а всі ці речі вам будуть забезпечені ┰. 34 Тому не переживайте про завтрашній день, бо завтрашній день буде переживати про свої власні клопоти, достатні для того дня.
26 Посмотрите на ┰ птиц в небе ┰, потому что они не сеют, не жнут и не собирают в амбары. При этом ┰ ваш Небесный Отец их кормит. Разве вы не более ценны ┰, чем они? 27 А кто из вас, переживая, может добавить к своей жизни хоть один час? И почему вы переживаете ┰ об одежде? 28 Посмотрите на ┰ полевые лилии, как они растут; они не напрягаются ┰ и не прядут, 29 но Я вам говорю, что даже Соломон во всей его славе не одевался так, как одна из них.30 Итак, если Бог так одевает траву на поле ┰, которая сегодня живая а завтра будет брошена в печь, не намного ли более (несомненно Он будет одевать) вас недоверчивых ┰? 31 Поэтому не переживайте, говоря: 'Что мы будем есть?' или 'Что мы будем пить?' или 'Во что мы будем одеваться?' 32 Потому что язычники ┰ очень стремятся ко ┰ всему этому и (потому что) ваш Небесный Отец знает, что вы нуждаетесь во всём этом. 33 Но, прежде всего, стремитесь к ┰ Божьему Королевству и Его праведности, а все эти вещи вам будут обеспечены ┰. 34 Поэтому не переживайте о завтрашнем дне, потому что завтрашний день будет переживать о своих собственных хлопотах, достаточных для того дня.
While the Heavenly Father knows that we need to eat, drink, and wear clothes daily, the lack of trust to His daily provision creates worry that tomorrow we may lack those things. So, consequently, we toil to make more than we need and rely on our savings for the provision for tomorrow. This fear of tomorrow enslaves us and forces to spend much more time on work and to make wrong decisions. When presented with opportunities to serve the Master or to increase wealth, those fears take precedent. A Christian with those fears will never be able to serve the Kingdom of God as Satan will always provide selfish alternatives and will tempt to compromise righteousness in order to gain more wealth.
By pointing out to the birds and the lilies, Jesus did not teach us not to work hard, not to have savings, or not to plan our future. Rather, He taught that even the birds that work constantly to find food and have no storages for extra food, as some other animals do, have their food provided for each day. He also did not teach that wearing nice clothes is in conflict with serving God's Kingdom. Rather, He taught that when we serve Him, He takes care of our needs better than we can take care of ourselves while keeping us free from worries, greed, and enslavement to material things. Trust in the invisible but all-powerful God is always required to serve Him and to make choices that allow Him to use us for the advancement of His Kingdom. There is no middle ground between serving God and trusting in someone or something else to have confidence about tomorrow. Whether with or without worries about tomorrow, we will still have to take care tomorrow about the troubles of tomorrow, as often we do not even know what those troubles will be. Today, we should be taking care about what we need to do today to take care of ourselves and about the things of God. If you deal with the things of tomorrow, not knowing what is going to happen tomorrow, you will never have time or energy to take care of the things of God neither today, nor tomorrow. The worries about tomorrow are the Satanic traps designed to deprave us of time we need dedicated to spend with Him in prayer, to study His Word, and to serve His Kingdom. These worries are convenient because they give us excuses for not doing the most important things in life. Revival leads to the conscious decision to fully rely on God and to reject those worries, extra work, and excuses. It begins with the decision to trust God in everything and it leads to complete makeover of one's schedule, budget, and lifestyle.
Хоча Небесний Отець знає, що нам потрібно їсти, пити та носити одяг кожен день, брак довіри до Його щоденної турботи викликає занепокоєння про те, що завтра нам може всього цього не вистачити. Отже, ми працюємо, щоб заробити більше, ніж нам потрібно, і покладаємося на наші заощадження щоб забезпечити завтрашній день. Цей страх про завтрашній день поневолює нас і змушує приділяти набагато більше часу роботі та приймати неправильні рішення. Коли надається можливість служити Пану або примножити своє багатство, ці страхи мають прецедент. Християнин з такими страхами ніколи не зможе служити Божому Королівству, оскільки Сатана завжди буде пропонувати егоїстичні альтернативи та буде спокушати йти на компроміс з праведністю для того, щоб отримати більше багатства.
Вказуючи на птахів і лілії, Ісус не вчив нас не працювати старанно, не мати заощаджень або не планувати своє майбутнє. Навпаки, Він учив, що навіть птахам, які постійно працюють в пошуках їжі та не мають сховищ для додаткової провізії, як деякі інші тварини, кожен день отримують свою їжу. Він також не вчив, що носіння красивого одягу суперечить служінню Королівству Бога. Навпаки, Він учив, що коли ми служимо Йому, Він дбає про наші потреби краще, ніж ми можемо подбати про себе, зберігаючи при цьому нашу свободу від турбування, жадібності та поневолення матеріальними речами. Віра в невидимого, але всемогутнього Бога завжди потрібна для того, щоб служити Йому та приймати рішення, які дозволять Йому використовувати нас для просування Його Королівства. Немає ніякої середини між служінням Богу та довірою комусь або чомусь ще для впевненості в завтрашньому дні. Незалежно від того, чи є турботи про завтрашній день чи ні, нам все одно доведеться завтра піклуватися про завтрашні проблеми, оскільки ми часто навіть не знаємо, якими будуть ці проблеми. Сьогодні ми повинні дбати про те, що нам потрібно робити сьогодні, щоб піклуватися про себе та про речі Бога. Якщо ви займаєтеся справами завтрашнього дня, не знаючи, що станеться завтра, у вас ніколи не буде ні часу ні енергії, щоб подбати про речі Бога ні сьогодні, ні завтра. Занепокоєння про завтрашній день - це сатанинські пастки, призначені для того, щоб позбавити нас часу, яке ми повинні присвятити на те, щоб проводити його в молитві з Богом, вивчати Його Слово та служити Його Королівству. Ці переживання зручні, тому що вони дають нам виправдання, коли ми не робимо найважливіші справи в житті. Пробудження веде до свідомого рішення повністю покладатися на Бога та відкидати ці переживання, зайву роботу та виправдання. Воно починається з рішення довіряти Богу у всьому та призводить до повної зміни свого графіку, бюджету та способу життя.
Хотя Небесный Отец знает, что нам нужно есть, пить и носить одежду каждый день, недостаток доверия к Его ежедневной заботе вызывает беспокойство о том, что завтра нам может всего этого не хватить. Следовательно, мы трудимся, чтобы заработать больше, чем нам нужно, и полагаемся на наши сбережения чтобы обеспечить завтрашний день. Этот страх о завтрашнем дне порабощает нас и заставляет уделять гораздо больше времени работе и принимать неправильные решения. Когда предоставляется возможность служить Господину или приумножить своё богатство, эти страхи имеют прецедент. Христианин с такими страхами никогда не сможет служить Божьему Королевству, поскольку Сатана всегда будет предлагать эгоистичные альтернативы и будет соблазнять идти на компромисс с праведностью для того, чтобы получить больше богатства.
Указывая на птиц и лилии, Иисус не учил нас не работать усердно, не иметь сбережений или не планировать своё будущее. Напротив, Он учил, что даже птицам, которые постоянно работают в поисках пищи и не имеют хранилищ для дополнительной провизии, как некоторые другие животные, каждый день получают свою пищу. Он также не учил, что ношение красивой одежды противоречит служению Королевству Бога. Напротив, Он учил, что когда мы служим Ему, Он заботится о наших нуждах лучше, чем мы можем позаботиться о себе, сохраняя при этом нашу свободу от переживаний, жадности и порабощения материальными вещами. Вера в невидимого, но всемогущего Бога всегда требуется для того, чтобы служить Ему и принимать решения, которые позволят Ему использовать нас для продвижения Его Королевства. Нет никакой середины между служением Богу и доверием кому-то или чему-то ещё для уверенности в завтрашнем дне. Независимо от того, есть ли заботы о завтрашнем дне или нет, нам всё равно придется завтра заботиться о завтрашних проблемах, поскольку мы часто даже не знаем, какими будут эти проблемы. Сегодня мы должны заботиться о том, что нам нужно делать сегодня, чтобы заботиться о себе и о вещах Бога. Если вы занимаетесь делами завтрашнего дня, не зная, что произойдет завтра, у вас никогда не будет ни времени ни энергии, чтобы позаботиться о вещах Бога ни сегодня, ни завтра. Беспокойство о завтрашнем дне - это сатанинские ловушки, предназначенные для того, чтобы лишить нас времени, которое мы должны посвятить на то, чтобы проводить его в молитве с Богом, изучать Его Слово и служить Его Королевству. Эти переживания удобны, потому что они дают нам оправдание, когда мы не делаем самые важные дела в жизни. Пробуждение ведёт к сознательному решению полностью полагаться на Бога и отвергать эти переживания, лишнюю работу и оправдания. Оно начинается с решения доверять Богу во всём и приводит к полному изменению своего графика, бюджета и образа жизни.
