When Jesus was baptized and the Holly Spirit descended on Him, it was not the beginning of a comfortable, carefree, problem-free life full of wealth, health, and happiness. Right from the start, this very Spirit of holiness leads Jesus into a desolate area with no food, shelter, or moral support. He is now fully exposed to the Devil to entice Him to sin. There is a tendency to assign those enticements to our sinful nature, but even if we and our predecessors have never sinned before, we would still be exposed to such enticements, and they would also be potent. Jesus was born of a virgin from the Holy Spirit, but He still was vulnerable to sinful enticements just as Adam and Eve were. With or without a sinful nature, we all are vulnerable to sin. Enticements ultimately do not come from God or from our nature, but they always come from Satan. We may not see him under every bush, but we definitely must recognize him behind every temptation we either endure or fall into. The most interesting element of this verse though is not the Devil, but the Holy Spirit. Heb. 2:17-18 explained the necessity of Christ to be tempted. He had to become just like us in order to empathize with our struggles and to give us an example of spiritual victory in our temptations. Yet, we will probably never realize the underlying reason, for which God lead Adam and Eve into a place of temptation and why God did the same to His own Son. This is something that the Bible has not revealed, but it certainly has something to do with God's personal struggle with Satan. What we do know is that no child of God can obtain the same kind of spiritual power and authority Jesus enjoyed after His desert experience without his or her own desert experience. We should also know that the reason the Holy Spirit leads us into places where we are exposed to the enticements of Satan is not for us to fall into them, but to willfully reject them, just like Jesus did. A revival calls for a decision to abandon all known sins and following this decision in rejecting all of Satan's enticements, which makes a believer spiritually potent.
Коли Ісус прийняв хрещення та на Нього зійшов Святий Дух, це не було початком комфортного, безтурботнго, безпроблемного життя, повного багатства, здоров'я та щастя. З самого початку цей самий Дух святості веде Ісуса в пустельну місцевість, де немає а ні їжі, а ні притулку, а ні моральної підтримки. Тепер Він повністю відкритий перед тим щоб Диявол спонукав Його до гріха. Існує тенденція приписувати ці спокуси нашій гріховній природі, але навіть якщо б ми та наші попередники ніколи раніше не згрішили, ми все одно були б схильні до спокус і вони також були б дієвими. Ісус був народжений від діви та від Святого Духа, але Він все ще був вразливий для гріховних спокус, такім же чином як Адам і Єва. З гріховною природою або без неї, ми все одно уразливі перед гріхом. В кінцевому рахунку, спокуси не приходять від Бога або від нашої природи, але вони завжди приходять від Сатани. Ми можемо не бачити його під кожним кущем, але ми безумовно повинні визнати його за кожною спокусою, яку ми або виносимо, або впадаємо в неї. Але найцікавіший елемент цього вірша - не Диявол, а Святий Дух. В Євр. 2:17-18 пояснюється необхідність спокуси Христа. Він повинен був стати таким же, як ми, щоб співпереживати нашій боротьбі та дати нам приклад духовної перемоги в наших спокусах. Проте, ми, ймовірно, ніколи не зрозуміємо причину, по якій Бог привів Адама та Єву в місце спокуси та чому Бог зробив те ж саме зі Своїм власним Сином. Це те, що Біблія не відкриває, але це, безумовно, має відношення до особистої боротьби Бога з Дияволом. Що ми дійсно знаємо, так це те, що жодне Боже дитя не може отримати таку ж духовну силу та владу, якою користувався Ісус після Свого досвіду в пустелі, без свого власного"пустельного досвіду". Ми також повинні знати, що причина, по якій Святий Дух веде нас в місця, де ми підпадаємо під спокуси Сатани, полягає в тому, щоб ми не піддавалися їм, а в тому, щоб навмисно відкидали їх, як це робив Ісус. Пробудження вимагає рішення відмовитися від усіх відомих гріхів, і після цього рішення відкидати всі спокуси Сатани, що й робить віруючого духовно сильним.
Когда Иисус принял крещение и на Него сошёл Святой Дух, это не было началом комфортной, беззаботной, беспроблемной жизни, полной богатства, здоровья и счастья. С самого начала этот самый Дух святости ведет Иисуса в пустынную местность, где нет ни пищи, ни укрытия, ни моральной поддержки. Теперь Он полностью открыт перед тем чтобы Дьявол побуждал Его к греху. Существует тенденция приписывать эти соблазны нашей греховной природе, но даже если бы мы и наши предшественники никогда раньше не согрешили, мы всё равно были бы подвержены соблазнам, и они также были бы действенными. Иисус был рожден от девственницы и от Святого Духа, но Он всё ещё был уязвим для греховных испытаний, так же как Адам и Ева. С греховной природой или без нее, мы всё равно уязвимы перед грехом. В конечном счете, испытания не приходят от Бога или от нашей природы, но они всегда приходят от Сатаны. Мы можем не видеть его под каждым кустом, но мы определённо должны признать его за каждым испытанием, которое мы либо выносим, либо впадаем в него. Но самый интересный элемент этого стиха - не Дьявол, а Святой Дух. В Евр. 2:17-18 объясняется необходимость испытания Христа. Он должен был стать таким же, как мы, чтобы сопереживать нашей борьбе и дать нам пример духовной победы в наших испытаниях. Тем не менее, мы, вероятно, никогда не поймем причину, по которой Бог привел Адама и Еву в место испытания и почему Бог сделал то же самое со Своим собственным Сыном. Это то, что Библия не открывает, но это, безусловно, имеет отношение к личной борьбе Бога с Сатаной. Что мы действительно знаем, так это то, что ни одно Божье дитя не может получить такую же духовную силу и власть, которой пользовался Иисус после Своего опыта в пустыне, без своего собственного"пустынного опыта". Мы также должны знать, что причина, по которой Святой Дух ведёт нас в места, где мы подвергаемся испытаниям Сатаны, заключается не в том, чтобы мы поддавались им, а в том, чтобы преднамеренно отвергли их, как это делал Иисус. Пробуждение требует решения отказаться от всех известных грехов, и после этого решения отвергать все соблазны Сатаны, что и делает верующего духовно сильным.
2 And after fasting for forty days and forty nights, He became (very) hungry. 3 And, having approached, the tempter said: "Since You are the Son of God, say so that these stones become bread." 4 But He said in response ┰: "It is written: a person ┰ will not live on bread alone, but on every word coming out of the mouth of God."
2 І після сорока днів і сорока ночей поста Він став (дуже) голодний. 3 І, наблизившись, спокусник сказав: "Оскільки Ти Божий Син, скажи щоб це каміння стало хлібом". 4 Але Він сказав у відповідь ┰: "Написано: людина не буде жити на одному хлібі, але на кожному слові, що вийшло з рота Бога".
2 И после сорока дней и сорока ночей поста Он стал (очень) голодным. 3 И, приблизившись, соблазнитель сказал: "Поскольку Ты Божий Сын, скажи чтобы эти камни стали хлебом". 4 Но Он сказал в ответ ┰: "Написано: человек не будет жить на одном хлебе, но на каждом слове, вышедшим изо рта Бога".
Although there is nothing wrong about making or eating bread, the essence of this temptation was clearly in putting physical needs above spiritual. There is an element of Satan's attempt to make Jesus use His creative divine nature coexisting in Him along with the human one to create bread out of stones by speaking. God created everything by speaking words, which then turned the unseen into the physical matter (Heb. 11:3), and Col. 1:16 states that it was Jesus, by whom and for whom everything was created. Obviously, Jesus could exercise His divine authority over His creation in order to satisfy His physical needs, but He refused to do it by putting obedience to every word of God above His physical needs. We must realize first of all that not all temptations come through unnatural pervasive desires of our bodies, but more often than not through simple natural needs that everyone who has a physical body, including Jesus, has, such as food, water, shelter, and safety. There is always a temptation to put own needs and desires above obedient service to God, and to compromise some of God's words in order to advance self and to satisfy own needs and desires. Any Christian who prioritizes own comfort and wealth over obedience to every word of the Scriptures, not just some of them, is spiritually unstable and will fall when tempted with the most basic human needs. This is why Jesus warned that no one can follow Him without obedience and self-denial (Matt. 16:24). Food is not the only need a person has. We are first and foremost created to be spiritual beings with physical bodies, and our spiritual needs in God and His Word must always be met first and should never be compromised because of the physical ones. Similarly, those who accept the gospel and get baptized may be tempted to turn the Word of God into profit. Whether it is a professional or lay ministry, none of the Word of God should be turned into bread. We received the Word and spiritual gifts for free and we must share it free of charge (Matt. 10:8b). There is nothing wrong in spreading the Word of God using financial support of those who benefit from it (1 Cor. 9:14), but it should never be used with making money in mind. People should never feel that those, who preach the gospel to them do it to benefit from them financially. Whether it is securing ministerial salaries or saving a church building, no matter what motivation we may have, the only motivation any person should feel we have is salvation and regeneration of their souls. A revived church cares much more about the eternal destiny of the people than about its own temporal wellbeing. Its financial support grows as the consequence of its right goals and priorities. A church decline can have various reasons, but the major one is in its displaced priorities. No-one wants to join a church to save it from closing its doors. People will, however, join a vital church that brought them into personal relationships with Jesus and show them how they can live their lives by faith. This is why revival of a church is the most important but the most neglected factor of a church revitalization. New life of unbelievers can only be sparked by the renewed life of believers and a church has to invest itself into other people spiritually without expecting them to pay back financially. The heart of the problem is that spiritually bankrupt churches have nothing to invest into other people (Rev. 3:17).
Хоча в приготуванні або споживанні хліба немає нічого поганого, суть цієї спокуси полягала в тому, щоб поставити фізичні потреби вище духовних. Тут є елемент спроби Сатани змусити Ісуса використовувати Свою творчу божественну природу, яка співіснувала в Ньому разом з людською, щоб словом перетворити каміння в хліб. Бог створив все Своїм словом перетворивши невидиме у фізичну матерію (Євр. 11:3), і Кол. 1:16 стверджує що Ісус, був тим ким і для кого все було створено. Очевидно, що Ісус міг здійснювати Свою божественну владу над Своїм створенням з тим щоб задовольнити Свої фізичні потреби, але Він відмовився зробити це, поставивши послух кожному слову Бога вище Своїх фізичних потреб. Перш за все, ми повинні усвідомити, що не всі спокуси походять з-за неприродних збочених бажань нашого тіла, але часто через прості природні потреби які є у кожного, хто має фізичне тіло, включаючи Ісуса, такі як їжа, вода, кров і безпека. Завжди існує спокуса поставити власні потреби та бажання вище слухняного служіння Богу та нехтувати деякими з Його слів для того щоб просувати себе та задовольняти свої потреби та бажання. Будь-який християнин, що вважає за краще власний комфорт і багатство слухняності кожному слову Писання, а не тільки деяким з них, є духовно нестабільним і впаде коли він буде спокушаємий найосновнішими людськими потребами. Ось чому Ісус попередив, що ніхто не може слідувати за Ним без послуху та самозречення (Матв. 16:24). Їжа - це не єдина потреба людини. Ми, в першу чергу, створені для того, щоб бути духовними істотами з фізичними тілами, і наші духовні потреби в Бозі та Його Слові завжди повинні задовольнятися першими та ніколи не повинні бути нехтуваними заради фізичних. Таким же самим чином ті, хто приймають євангеліє та хрестяться, можуть відчувати спокусу перетворити Боже Слово на вигоду. Будь-то професійне або волонтерське служіння, жодне Боже Слово не повинно перетворюватися нами в хліб. Ми отримали Слово та духовні дари безкоштовно, і ми повинні ділитися ними безкоштовно (Матв. 10:8б). Немає нічого поганого в тому, щоб поширювати Боже Слово використовуючи фінансову підтримку тих, хто отримує з нього вигоду (1 Кор. 9:14), але його ніколи не слід використовувати з метою заробляння грошей. Люди ніколи не повинні відчувати, що ті, хто проповідує їм євангеліє, роблять це заради фінансової вигоди. Незалежно від того, яка у нас мотивація, чи то отримання зарплати для служителів чи порятунок будівлі церкви, єдина правильна мотивація церкви - це спасіння та відродження людських душ. Відроджена церква більше піклується про вічну долю людей, ніж про своє власне тимчасове благополуччя. Її фінансова підтримка буде рости як наслідок правильних цілей і пріоритетів. У занепаду церкви можуть бути різні причини, але головна з них - це зміщення пріоритетів. Ніхто не буде хотіти приєднатися до церкви, щоб врятувати її від закриття. Люди, однак, будуть приєднаються до сильної церкви, яка привела їх до особистих відносин з Ісусом, і показує їм, як вони можуть жити своє життя вірою. Ось чому відродження церкви є найбільш важливим, але самим ігнорованим фактором відновлення церкви. Нове життя невіруючих може бути ініційоване лише оновленим життям віруючих, і церква повинна вкладати себе в інших людей духовно, не чекаючи, що це окупиться фінансово. Суть проблеми полягає в тому, що духовно збанкрутілим церквам нічого вкладати в інших людей (Об'яв. 3:17).
Хотя в приготовлении или потреблении хлеба нет ничего плохого, суть этого соблазна заключалась в том, чтобы поставить физические потребности выше духовных. Тут есть элемент попытки Сатаны заставить Иисуса использовать Свою творческую божественную природу, сосуществовавшую в Нем вместе с человеческой, чтобы словом превратить камни в хлеб. Бог создал всё Своим словом превратив невидимое в физическую материю (Евр. 11:3), и Кол. 1:16 утверждает что Иисус, был тем, кем и для кого всё было создано. Очевидно, что Иисус мог применить Свою божественную власть над Своим созданием с тем чтобы удовлетворить Свои физические нужды, но Он отказался сделать это, поставив послушание каждому слову Бога выше Своих физических потребностей. Прежде всего, мы должны осознать, что не все испытания происходят из-за неестественных извращённых желаний нашего тела, но часто из-за простых естественных потребностей которые есть у каждого, кто имеет физическое тело, включая Иисуса, таких как еда, вода, кров и безопасность. Всегда существует соблазн поставить собственные нужды и желания выше послушного служения Богу и пренебрегать какими-либо из Его слов для того чтобы продвигать себя и удовлетворять свои нужды и желания. Любой христианин, который предпочитает собственный комфорт и богатство послушанию каждому слову Писания, а не только некоторым из них, духовно нестабилен и упадет когда он будет соблазняем своими самыми основными человеческими потребностями. Вот почему Иисус предупредил, что никто не может следовать за Ним без послушания и самоотречения (Матв. 16:24). Пища - это не единственная потребность человека. Мы, в первую очередь, созданы для того, чтобы быть духовными существами с физическими телами, и наши духовные потребности в Боге и Его Слове всегда должны удовлетворяться первыми и никогда не должны быть пренебрегаемыми ради физических. Точно так же те, кто принимают евангелие и крестятся, могут испытывать испытание превратить Божье Слово в выгоду. Будь-то профессиональное или волонтёрское служение, ни одно Божье Слово не должно превращаться нами в хлеб. Мы получили Слово и духовные дары бесплатно, и мы должны делиться ими бесплатно (Матв. 10:8б). Нет ничего плохого в том, чтобы распространять Божье Слово, используя финансовую поддержку тех, кто извлекает из него выгоду (1 Кор. 9:14), но его никогда не следует использовать с целью зарабатывания денег. Люди никогда не должны чувствовать, что те, кто проповедует им евангелие, делают это ради финансовой выгоды. Независимо от того, какая у нас мотивация, будь то получение зарплаты для служителей или спасение здания церкви, единственная правильная мотивация церкви - это спасение и возрождение человеческих душ. Возрождённая церковь больше заботится о вечной судьбе людей, чем о своём собственном временном благополучии. Её финансовая поддержка будет расти как следствие правильных целей и приоритетов. У упадка церкви могут быть разные причины, но главная из них - это смещение приоритетов. Никто не будет хотеть присоединиться к церкви, чтобы спасти её от закрытия. Люди, однако, будут присоединятся к сильной церкви, которая привела их к личным отношениям с Иисусом, и показывает им, как они могут жить свою жизнь верой. Вот почему возрождение церкви является наиболее важным, но самым игнорируемым фактором возрождения церкви. Новая жизнь неверующих может быть инициирована только обновленной жизнью верующих, и церковь должна вкладывать себя в других людей духовно, не ожидая, что это окупится финансово. Суть проблемы заключается в том, что духовно обанкротившимся церквам нечего вкладывать в других людей (Откр. 3:17).
5 Then, the Devil took Him to the holy city, ┰ placed Him on the edge of the temple, 6 and said to Him: "Since You are the Son of God, throw yourself down. For it is written that
'He will command to His angels concerning You
And they will carry You on (their) hands;
Lest Your foot stumble ┰ over ┰ a stone.'"
7 Jesus said to him again: "It is written: 'Do not test the Master, your God.'"
5 Тоді він відвів Його в святе місто, ┰ поставив Його на краю храму 6 і сказав Йому: "Оскільки Ти Син Бога, кинься додолу, бо написано, що
'Він накаже Своїм ангелам про Тебе
І вони підхоплять тебе на (свої) руки;
Щоб твоя нога не спіткнулася ┰ об камінь'".
7 Ісус знову сказав йому: "Написано: Н'е випробовуй Пана, твого Бога'".
5 Тогда Дьявол отвел Его в святой город, ┰ поставил Его на краю храма 6 и сказал Ему: "Поскольку Ты Сын Бога, бросся вниз. потому что написано, что
'Он прикажет Своим ангелам о Тебе
И они подхватят тебя на (свои) руки;
Чтобы твоя нога не споткнулась ┰ о камень'".
7 Иисус опять сказал ему: "Написано: 'Не испытывай Господина, твоего Бога'".
Satan quoted
Ps. 91:11-12, but purposely missed the phrase ”to keep you in all your ways”. Any human being should live in agreement every word of God. Every word in the Bible is inspired by the Holy Spirit and important for determining the meaning of the text it is a part of. Leaving out, redefining, downplaying the meaning of just a word or two, or ignoring the larger biblical context allows Satan to use the biblical text to build wrong doctrines and ideas, as well as to apply the Word with a wrong meaning to wrong situations. The phrase "in all your ways” stands in contrast to God's ways as in Isa. 55:8-9, and it refers to choices and decisions we make as opposed to choices and decisions God makes. They are not the same and in many instances the two contradict each other. We are endowed by our Creator with the right and responsibility to choose our ways so that they are in agreement with His ways. We are not mere victims of our circumstances, instincts, and desires. This means that no sin, no wrong choice or decision can be justified by circumstances. By quoting another passage "do not tempt your God,” Jesus pointed out to that responsibility to choose our ways according to God's because if they contradict the larger context of the Bible, God's negative promises may be fulfilled instead of the positive ones. Fulfillment of God's positive promises requires our full surrender to every word that comes from Him in all our choices and decisions. In this particular example, committing a suicide (or - murdering self) while claiming God's positive promise was in fact tempting God, which violated another commandment. Jesus knew that because this promise was conditional, as most of others, and not applicable to every situation, and that even His status as the only Son of God would not except Him from the necessity to obey God in all His ways, He knew that He would not be able to claim this promise and be saved (Proverbs 3:6). God's promise is to keep us in all our ways when they are in submission to His. He does not merely keep us from the consequences of our decisions and actions, but He first of all keeps our decisions and actions from becoming those of Satan.
There is another dimension to this temptation. Jesus responded quoting Deuteronomy 6:16: "Do not test the Master your God, as you did at Massah”. According to
Ex. 17:2,7; Deut. 33:8; Ps. 78:18; Ps. 95:8, it refers to the episode of Exit when people of Israel hardened their hearts, questioned God in disbelief, and demanded food and water in order to prove that God was still with them. This is what grieved God and provoked His wrath against His people. Satan knows that God's promises cannot be broken and that he is powerless against His people that walks in His ways. He also knows that by tempting His people to harden their hearts and make their ways crooked, he can turn God's blessing and protection into wrath, and thus defeat His people. Therefore, every our temptation is his attempt to put God into a position of choice between His love and holiness. Every time we are tempted, it might feel that Satan attacks us and wants our defeat. In reality, it is just a part of his strategy against God Himself, and it comes down to our choices in whether or not he has his way. Jesus showed how we can defeat Satan by simply rejecting his temptations, keeping ourself away from doubting God, from grieving the Holy Spirit, and from turning God against what we do for His Kingdom.
This is also an example of how to identify false doctrines. If any theological idea is built on one or several verses of the Bible but contradicts anything explicitly stated in other Scriptures, you can be sure that it is wrong. If you feel that trying to systematize your theology you are forced to redefine or alter the plain meaning of at least one verse, you can be sure that Satan is using you to defeat God's people. You need to repent in every such effort to alter God's Word and approach it with a heart and mind of a child, trusting every word and placing God's will before your systematics. The enemy is crafty enough to use the smartest of minds to make the Word less potent and powerful. Revival also revives theology fixing anything that contributed to diminishing of faith or action. This is a reason some ministers and theologians who are complacent with their status quo and committed to their theological traditions more than to the spiritual potency of their churches are scared of revivals. The Christian life requires much faith and spiritual breakthrough requires even more radical faith.
Сатана процитував
Пс. 91:11-12, але навмисно пропустив фразу "зберігати тебе в усіх твоїх шляхах". Будь-яка людина має жити в злагоді з кожним словом Бога. Кожне слово в Біблії натхненне Святим Духом і важливе для визначення значення тексту, частиною якої воно є. Упускаючи, підмінюючи, применшуючи значення одного слова або ігноруючи загальний біблійний контекст, Сатана може використовувати біблійний текст для побудови неправильних доктрин та ідей, а також застосовувати слово з неправильним значенням до неправильних ситуацій. Фраза"у всіх твоїх шляхах" на відміну від Божих шляхів, як в
Іса. 55:8-9 і відноситься до виборів і рішень, які робимо ми на відміну від виборів і рішень, які робить Бог. Вони не ідентичні, і в багатьох випадках вони суперечать один одному. Наш Творець наділив нас правом і відповідальністю обирати наші шляхи так щоб вони узгоджувалісь з Його шляхами. Ми не є жертви своїх обставин, інстинктів та бажань, що означає, що жоден гріх, жоден неправильний вибір або рішення не можуть бути виправдані ніякими обставинами. Процитувавши інший уривок "не спокушай свого Бога", Ісус вказав на цей обов'язок обирати наші шляхи відповідно до Божих шляхів, тому що якщо вони суперечать загальному контексту Біблії, негативні обіцянки Бога можуть бути виконані замість позитивних. Виконання Божих позитивних обіцянок вимагає від нас повної віддачі кожному слову, яке виходить від Нього у всіх наших виборах і рішеннях. У цьому конкретному прикладі, вчинення самогубства та надія на Божу позитивну обіцянку насправді було випробуванням Бога, що порушувало іншу заповідь. Ісус знав, що, оскільки ця обіцянка була умовною (як і більшість інших), що її не можна застосовувати до будь-яких ситуацій, і що навіть Його статус єдиного Сина Бога не звільняв Його від необхідності коритися Богу Отцю в усіх Своїх шляхах, Він знав, що Він не зможе претендувати на цю обіцянку та не буде врятований. У
Притчах 3:6 написано: "Пізнавай Його у всіх своїх шляхах, і Він зробить твої шляхи правильними". Ця Божа обіцянка полягає в тому, щоб зберігати нас у всіх наших шляхах коли вони підкоряються Його шляхам. Він не просто зберігає нас від наслідків наших неправильних рішень і дій, але перш за все не дозволяє нашим рішенням і діям слідувати рішенням і діям Сатани.
Існує ще один вимір цієї спокуси. Ісус відповів, цитуючи Повторення Закону 6:16: "Не випробовуй Пана, Бога твого, як ви це робили в Массі". Згідно
Вихід 17:2,7; Втор. 33:8; Пс. 78:18; Пс. 95:8, це відноситься до епізоду Вихіду, коли народ Ізраїлю зробив запеклим своє серце, сумнівався в Бозі та вимагав собі їжі та води, щоб довести, що Бог все ще був з ними. Це те, що засмутило Бога та викликало Його гнів проти Свого народу. Сатана знає, що Божі обіцянки не можуть бути порушені та що він безсилий проти Божого народу, який ходить Його шляхами. Він також знає, що, випробовуючи Божий народ щоб озлобити їх серця та викривити їх шляхи, він може перетворити Боже благословення та захист на гнів і таким чином перемогти Його народ. Тому кожна наша спокуса - це спроба Сатани поставити Бога в положення вибору між Його любов'ю та святістю. Кожен раз, коли ми спокушаємося, може здатися, що Сатана просто нападає на нас і хоче нашої поразки. Насправді, це всього лише частина його стратегії проти Самого Бога, і все зводиться до нашого вибору, від якого залежить чи доб'ється він свого чи ні. Ісус показав як ми можемо перемагати Сатану просто відкидаючи його спокуси, уникаючи сумнівів в Бозі, засмучення Святого Духа та звернення Бога проти того, що ми робимо для Його Королівства.
Це також приклад того, як визначати помилкові доктрини. Якщо будь-яка богословська ідея заснована на одному або декількох віршах Біблії, але суперечить будь-чому, прямо заявленому в інших місцях Святого Письма, ви можете бути впевнені, що це невірно. Якщо ви відчуваєте, що, намагаючись систематизувати своє богослов'я, ви змушені переглянути або змінити простий сенс хоча б одного вірша, ви можете бути впевнені, що Сатана використовує вас, щоб перемогти Божий народ. Вам потрібно покаятися в кожному такому зусиллі змінити Боже Слово, і підходити до нього з серцем і розумом дитини, довіряючи кожному слову та ставлячи волю Бога вище своєї систематики. Ворог досить хитрий, щоб використовувати найрозумніші уми, щоб зробити Слово менш дієвим і могутнім. Відродження також відроджує теологію, виправляючи все, що сприяло зменшенню віри або дії. Це є причина, по якій деякі служителі та теологи, які задоволені своїм статус-кво та віддані своїм богословським традиціям більше, ніж духовній могутності своїх церков, бояться пробудження. Християнське життя вимагає багато віри, а духовний прорив вимагає ще більш радикальної віри.
Сатана процитировал
Пс. 90:11-12, но намеренно пропустил фразу "хранить тебя во всех твоих путях". Любой человек должен жить в согласии с каждым словом Бога. Каждое слово в Библии вдохновлено Святым Духом и важно для определения значения текста, частью которого оно является. Упуская, подменивая, преуменьшая значение одного слова или игнорируя общий библейский контекст, Сатана может использовать библейский текст для построения неправильных доктрин и идей, а также применять слово с неправильным значением к неправильным ситуациям. Фраза"во всех твоих путях" в подразумевает отличие от Божьих путей, как в
Исаии 55:8–9 и относится к выборам и решениям, которые делаем мы в отличие от от выборов и решений, которые делает Бог. Они не одинаковы, и во многих случаях они противоречат друг другу. Наш Создатель наделил нас правом и ответственностью выбирать наши пути так чтобы они согласовывались с Его путями. Мы не жертвы своих обстоятельств, инстинктов и желаний, что означает что ни один грех, ни один неправильный выбор или решение не могут быть оправданы никакими обстоятельствами. Процитировав другой отрывок "не испытывай своего Бога", Иисус указал на эту обязанность выбирать наши пути в соответствии с Божьими путями, потому что, если они противоречат общему контексту Библии, отрицательные обещания Бога могут быть выполнены вместо положительных. Исполнение Божьих положительных обещаний требует от нас полной отдачи каждому слову, которое выходит от Него во всех наших выборах и решениях. В этом конкретном примере, совершение самоубийства и надежда на Божье позитивное обещание на самом деле являлось испытанием Бога, что нарушало другую заповедь. Иисус знал, что, поскольку это обещание было условным (как и большинство других) и неприменимым к любой ситуации, и что даже Его статус единственного Сына Бога не освобождал Его от необходимости повиноваться Богу Отцу во всех Своих путях, Он знал, что Он не сможет претендовать на это обещание и не будет спасён. В Притчах 3:6 написано: "Познавай Его во всех своих путях, и Он сделает твои пути правильными". Божье обещание состоит в том, чтобы хранить нас во всех наших путях когда они подчиняются Его путям. Он не просто хранит нас от последствий наших неправильных решений и действий, но прежде всего не позволяет нашим решениям и действиям следовать решениям и действиям Сатаны. Существует ещё одно измерение этого испытания. Иисус ответил цитируя Второзаконие 6:16: "Не испытывай Господина, Бога твоего, как вы это делали делал в Массе". Согласно Выход 71:2,7; Втор. 33:8; Пс. 77:18; Пс. 94:8, это относится к эпизоду Выхода, когда люди Израиля ожесточили свои сердца, сомневались в Боге и требовали еды и воды, чтобы доказать, что Бог всё ещё был с ними. Это то, что огорчило Бога и вызвало Его гнев против Его народа. Сатана знает, что Божьи обещания не могут быть нарушены и что он бессилен против Божьего народа, который ходит Его путями. Он также знает, что, испытывая Божий народ чтобы ожесточить их сердца и искривить их пути, Он может превратить Божье благословение и защиту в гнев и таким образом победить Его народ. Поэтому каждое наше испытание - это попытка Сатаны поставить Бога в положение выбора между Его любовью и святостью. Каждый раз, когда мы испытываемся, может показаться, что Сатана просто нападает на нас и хочет нашего поражения. На самом деле, это всего лишь часть его стратегии против Самого Бога, и всё сводится к нашему выбору, от которого зависит добьётся-ли он своего или нет. Иисус показал как мы можем побеждать Сатану, просто отвергая его соблазны, избегая сомнений в Боге, огорчения Святого Духа и обращения Бога против того, что мы делаем для Его Королевства.
Это также пример того, как определять ложные доктрины. Если какая-либо богословская идея основана на одном или нескольких стихах Библии, но противоречит чему-либо, прямо заявленному в других местах Священного Писания, вы можете быть уверены, что это неверно. Если вы чувствуете, что, пытаясь систематизировать своё богословие, вы вынуждены пересмотреть или изменить простой смысл хотя бы одного стиха, вы можете быть уверены, что Сатана использует вас, чтобы победить Божий народ. Вам нужно покаяться в каждом таком усилии изменить Божье Слово, и подходить к нему с сердцем и разумом ребенка, доверяя каждому слову и ставя волю Бога выше своей систематики. Враг достаточно хитрый, чтобы использовать самые умные умы, чтобы сделать Слово менее действенным и могущественным. Возрождение также возрождает теологию, исправляя всё, что способствовало уменьшению веры или действия. Это причина, по которой некоторые служители и теологи, которые довольны своим статус-кво и привержены своим богословским традициям больше, чем духовному могуществу своих церквей, боятся пробуждения. Христианская жизнь требует много веры, а духовный прорыв требует ещё более радикальной веры.
8 Again, the Devil took Him to a very high mountain and showed Him all the kingdoms of the world and their glory, 9 and said to Him: "I will give You all these if You, having fallen down, worship me." 10 Then Jesus said to him: "Go away ┰, Satan, for it is written: 'Worship the Master, your God, and serve only Him'."
8 Знову, він узяв Його на дуже високу гору та показав Йому всі королівства світу та їхню славу, 9 та й каже Йому: "Я дам Тобі все це, якщо падаючи ниць Ти вклонишся мені". 10 Ісус сказав йому: "Іди геть ┰, Сатана, бо написано: 'Вклоняйся Пану, твоєму Богові, і служи тільки Йому'".
8 Снова, Дьявол взял Его на очень высокую гору и показал Ему все королевства мира и их славу, 9 и сказал Ему: "Я дам Тебе всё это, если пав ниц Ты поклонишься мне". 10 Иисус сказал ему: "Уходи вон ┰, Сатана, потому что написано: 'Поклоняйся Господину, твоему Богу, и служи только Ему'".
Devil's ability to tempt includes his ability to show things as they would be if we were to make a wrong step and to agree to one of his offers. Whether in a vision, imagination, or reality, Satan lures into temptations by offering certain benefits. In this temptation, he offered Jesus nothing less than all of the kingdoms and their glory. Two things jump at us right off this text. One is that the text specifically stresses the words kingdoms and glory, which do not necessarily refer to Satan's claim to God's creation per se, but to the authority and glory. When God created Adam and Eve, He gave them dominion over the Earth (Gen. 1:26; Ps. 115:16), the dominion we still have and Satan never did. His rule and authority is based on our submission to him through sin, so he could exercise his power through ours. By making us his slaves and ruling us through various temptations, he enjoys the glory and power granted to him by us. This is why Paul called Satan "the god of this world”
(2 Cor. 4:4). The second obvious thing is that when Satan claims his power over the kingdoms of this Earth, Jesus does not object this claim. Obviously, Satan does not claim in vain this power and authority to rule the Earth with evil. It is real power and real authority
(Eph. 6:12) that does not serve or submit to God's authority. God is sovereign over His creation, but understanding of His overarching authority must include the fact of the demonic rebellion. Yet, Satan's power is only limited to the power we give him by submitting to him. He has no power beyond the glory and authority we give him by our sins knowingly or, most often, unknowingly. This is why Paul said in Col 2:15 that, instead of submitting to Satan to get that power and authority, Jesus took it away on the Сross by redeeming His creation from the power and authority of Satan. The fact is that the Сross has already accomplished the full disarmament of Satan and his demons leaving them with absolutely no power or claim for power. What Jesus did on the Сross was not simply a redemption of all or some people, but the full victory and triumph over the Satanic rule. The only power that Satan still has is based on his lies and people's disbelief in the fact of their redemption. This is why Christ, having had reconciled the world to Himself, gave us the message of reconciliation, the gospel, so that anyone, who hears the gospel of their salvation and accepts it by faith would not perish along with Satan, but have eternal life in Jesus Christ. Those, who still do not know the gospel or know but reject what is theirs because of the death and resurrection of Christ, remain the only subjects of Satan, and the only way for him to exercise this power is entirely based on his lies. Beyond these lies, he has no claim on power that is still his. May the Master forbid for the children of God to settle with his false claims and to acknowledge legitimacy of his power over a single soul.
This temptation by earthly power and glory concludes the testing of Jesus. What makes identifying and resisting Satan's temptations relatively easy is their predictability. All temptations with no exceptions fall into at least one of three categories.
1 John 2:15,16 states that what comes not from God but from this world is the lust of the flesh, the lust of the eyes, and the pride of life. The very first temptation in the garden of Eden had these three appeals: "the woman saw that the tree was good for food (the lust of the flesh), and that it was a delight to the eyes (the lust of the eyes), and that the tree was desirable to make one wise (the pride of life)”
(Gen. 3:6). This is why the three temptations of Jesus were of the same three categories in the same exact order. The difference though was that Eve fall for the most basic temptation and Jesus withstood the maximum the Devil has to offer to anyone. Jesus was tempted in every possible kind of sin
(Heb. 4:15), which has at least three applications for us. First, He can empathize with our struggles and empower us to withstand any of them as well
(1 Cor. 10:13). Second, it can help us to identify the sins we gave in to and still practice so we could repent and reject them. Third is that we can enjoy the righteousness of Christ given to us by God's propitiousness in place of our sins that we have ever committed, confessed, and abandoned. This great exchange happened on the Cross and is the very basis of salvation made available to the whole world. Revival is a call to everyone, whether inside or outside the church, to repent, which implies both remorse and abandonment of all known sins. It also assumes a commitment to learning from Jesus to resist Satan's temptations in order to retain the authority (dominion) God gave us and which Satan wants to use for his murderous purposes.
Здатність Диявола спокушати включає в себе його здатність показувати речі такими, якими вони були б, якби ми зробили невірний крок і погодилися на одну з його пропозицій. Чи це показано у виднні, в уяві або в реальності, Сатана приваблює спокусами, пропонуючи певні переваги. У цій спокусі він запропонував Ісусу не що інше, як усі королівства та їх славу. Дві речі просто стрибають з цього тексту прямо у вічі. Однією з них є те, що в тексті особливо підкреслюються слова: королівства та слава, які не обов'язково відносяться до домагання Сатани на саме створення Бога, але на владу та славу. Коли Бог створив Адама та Єву, Він дав їм владу над Землею
(Бут. 1:26; Пс. 114:16). Ця влада все ще є у нас, а у Сатани немає. Його правління та влада базуються на нашому підпорядкуванні йому через гріх, так щоб він міг мати свою владу через нашу. Роблячи нас своїми рабами та керуючи нами через різні спокуси, він користується славою та владою, даною йому нами. Ось чому Павло назвав Сатану "богом цього світу"
(2 Кор. 4:4). Друга очевидна річ полягає в тому, що коли Сатана заявляє про свою владу над королівствами цієї Землі, Ісус не заперечує проти цієї заяви. Очевидно, що ця влада Сатани керувати Землею через зло не є порожньою заявою. Це справжня сила та реальна влада
(Еф. 6:12), що не служить і не підпорядковується Божій владі. Бог є суверенним над Своїм створенням, але розуміння Його всеосяжної влади має включати в себе факт демонічного опору. Проте, влада Сатани обмежена тільки тією владою, яку ми самі даємо йому, підкоряючись йому. Він не має ніякої другої влади, крім тієї влади, яку ми даємо йому своїми гріхами які ми робимо свідомо чи найчастіше несвідомо. Ось чому Павло сказав в Кол. 2:15, що замість того, щоб підкоритися Сатані, щоб отримати цю владу, Ісус забрав її на Хресті, викупивши Своє створення від влади Сатани. Справа в тому, що те, що сталося на Хресті повністю роззброїло Сатану та його демонів, залишаючи їх абсолютно без влади або претензій на владу. Те, що Ісус зробив на Хресті, було не просто відкупленням всіх або деяких людей, але повною перемогою над Сатанинським правлінням. Єдина сила, яку все ще має Сатана, заснована на його брехні та невіру людей у факт їх визволення. Ось чому Христос, повністю примиривши з Собою світ, дав нам послання примирення, євангеліє, щоб кожен, хто чує євангеліє свого спасіння та приймає його вірою, не загинув разом з Сатаною, але мав вічне життя в Ісусі Христі. Ті, хто все ще не знають євангелія або знають, але відкидають те, що належить їм по праву смерті та воскресіння Христа, залишаються єдиними підданими Сатани та його єдиний шлях використовувати цю владу повністю заснований на його брехні. Крім цієї брехні, він не може претендувати ні на яку владу, яка-б все ще належала йому. Боже, не допусти Твоїм дітям погодитися з його брехливими претензіями та визнати його владу законною навіть над єдиною душею.
Ця спокуса земною владою та славою завершує випробування Ісуса. Те що робить виявлення та протистояння спокусам Сатани відносно легким - це їх передбачуваність. Усі спокуси без винятку потрапляють як мінімум в одну з трьох категорій. 1-е Івана 2:15,16 стверджує, що не від Бога, а від цього світу походіть пожадливість тіла, пожадливість очей і життєва гордість. Найперша спокуса в Едемському саду мала ці три привабливості: "Жінка побачила що дерево добре для їжі (пожадливість тіла), що воно давало насолоду для очей (пожадливість очей), і що дерево було бажаним тому що робило людину мудрою (гордість життя)"
(Бут. 3:6). Ось чому три спокуси Ісуса підпадали під ті ж три категорії в одному й тому ж порядку. Різниця полягала в тому, що Єва піддалась найпростішій спокусі, а Ісус витримав максимум що Диявол може запропонувати будь-кому. Ісус був спокушуваний у всіх трьох можливих видах гріха
(Євр 4:15), що має принаймні три застосування для нас. По-перше, Ісус може співчувати нашій боротьбі з спокусами та дати нам можливість протистояти будь-якій з них
(1 Кор. 10:13). По-друге, це може допомогти нам визначити гріхи, з якими ми змирилися та до цих пір практикуємо, щоб ми могли покаятися та відкинути їх. По-третє, ми можемо насолоджуватися праведністю Христа, даною нам по Божій прихильністі в обмін на наші гріхи, які ми будь-коли зробили, визнали їх і відмовившись від них. Цей великий обмін відбувся на Хресті та є самою основою спасіння, доступного всьому світу. Це також передбачає зобов'язання вчитися у Ісуса, щоб протистояти спокусам Сатани, щоб зберігати владу, яку дав нам Бог, і яку Сатана хоче використовувати в своїх убивчих цілях.
Способность Дьявола испытывать включает в себя его способность показывать вещи такими, какими они были бы, если бы мы сделали неверный шаг и согласились на одно из его предложений. Будь это показано в видении, в воображении или в реальности, Сатана завлекает соблазнами, предлагая определённые преимущества. В этом испытании он предложил Иисусу не что иное, как все королевства и их славу. Две вещи просто прыгают в глаза прямо из этого текста. Одной из них является то, что в тексте особо подчеркиваются слова: королевства и слава, которые не обязательно относятся к притязаниям Сатаны на само создание Бога, но скорее к власти и славе. Когда Бог создал Адама и Еву, Он дал им власть над Землей
(Быт. 1:26; Пс. 113:16), власть которая у нас всё ещё есть а у Сатаны никогда н было. Его правление и власть основаны на нашем подчинении ему через грех, так чтобы он мог иметь свою власть через нашу. Делая нас своими рабами и управляя нами через различные испытания, он пользуется славой и властью, которые мы даём ему. Вот почему Павел назвал Сатану "богом этого мира"
(2 Кор. 4:4). Вторая очевидная вещь заключается в том, что когда Сатана заявляет о своей власти над королевствами этой Земли, Иисус не возражает против этого заявления. Очевидно, что эта власть Сатаны управлять Землёй путём зла - это не пустое заявление. Это настоящая сила и реальная власть
(Еф. 6:12), которая не служит и не подчиняется Божьей власти. Бог суверенен над Своим созданием, но понимание Его всеобъемлющей власти должно включать в себя факт демонического сопротивления. Тем не менее, власть Сатаны ограничена только той властью, которую мы сами даём ему, подчиняясь ему. Он не имеет никакой друг власти, кроме той власти, которую мы даём ему своими грехами сознательно или чаще всего делая это неосознанно. Вот почему Павел сказал в Кол. 2:15, что вместо того, чтобы подчиниться Сатане, чтобы получить эту власть, Иисус забрал её на Кресте, искупив Своё создание от власти Сатаны. Дело в том, что произошедшее на Кресте полностью разоружило Сатану и его демонов, оставляя их абсолютно без власти или претензий на власть. То, что Иисус сделал на Кресте, было не просто искуплением всех или некоторых людей, но полной победой над Сатанинским правлением. Единственная сила, которую всё ещё имеет Сатана, основана на его лжи и неверии людей в факт их искупления. Вот почему Христос, полностью примирив с Собой мир, дал нам послание примирения, евангелие, чтобы каждый, кто слышит евангелие своего спасения и принимает его верой, не погиб вместе с Сатаной, но имел вечную жизнь в Иисусе Христе. Те, кто всё ещё не знают евангелия или знают, но отвергают то, что принадлежит им по праву смерти и воскресения Христа, остаются единственными подданными Сатаны и единственный путь использовать эту власть полностью основан на его лжи. Помимо этой лжи, он не может претендовать ни на какую власть, которая бы всё ещё принадлежала ему. Бог, не допусти Твоим детям согласиться с его ложными притязаниями и признать его власть законной даже над единственной душой.
Это испытание земной властью и славой завершает испытание Иисуса. Что делает выявление и противостояние соблазнам Сатаны относительно легким - это их предсказуемость. Все испытания без исключения попадают как минимум в одну из трех категорий.
1-е Ивана 2:15,16 утверждает, что не от Бога, а от этого мира происходит похоть плоти, похоть глаз и жизненная гордость. Самое первое испытание в Эдемском саду имело следующие три привлекательности: "Жена увидела что дерево хорошо для еды (похоть плоти), что оно давало наслаждение для глаз (похоть глаз), и что дерево было желанным потому что делало человека мудрым (гордость жизни)"
(Быт. 3:6). Вот почему три испытания Иисуса подпадали под те же три категории в одном и том же порядке. Разница состояла в том, что Ева поддалась самому простому соблазну, а Иисус выдержал максимум того что Дьявол может предложить кому-либо. Иисус был соблазняемым во всех трёх возможных видах греха
(Евр. 4:15), что имеет по крайней мере три применения для нас. Во-первых, Иисус может сочувствовать нам в нашей борьбе с соблазнами и дать нам возможность противостоять любому из них
(1 Кор. 10:13). Во-вторых, это может помочь нам определить грехи, с которыми мы смирились и до сих пор практикуем, чтобы мы могли покаяться и отвергнуть их. В-третьих, мы можем наслаждаться праведностью Христа, данной нам по Божьей благосклонности в обмен на наши грехи, которые мы когда-либо сделали, признали и отказались от них. Этот великий обмен произошёл на Кресте и является самой основой спасения, доступного всему миру. Пробуждение - это призыв ко всем, будь то внутри или вне церкви, покаяться, что подразумевает как раскаяние, так и отказ от всех известных грехов. Это также предполагает обязательство учиться у Иисуса противостоять испытаниям Сатаны, чтобы сохранять власть, которую дал нам Бог, и которую Сатана хочет использовать в своих убийственных целях.
There are two modes of spiritual existence: in God's presence and in the state of temptation. Please note that there is a difference between falling into temptation and temptation as testing, but the two often overlap and sometimes are hard to discern. The main difference is that falling into temptations is almost guaranteed when we harbor sinful desires in our hearts (Jacob 1:14) and it is sometimes allowed by God to reveal them. Jacob states that God Himself never tempts anyone, so temptations in themselves are never good or beneficial for people (Jacob 1:13). Testing, on the other hand, is caused by God to reveal our positive spiritual qualities under difficult circumstances. Many Christians feel God's presence in the midst of testings the most while a Christian may feel God's absence when falling into temptations. In a case of the wrong reaction to testing, testing can also easily become a temptation. As it is obvious from both testing of Adam and Eve and the testing of Jesus, God leads us into the state of possible temptation, where His presence is usually not manifested and we find ourselves tempted by the Devil. An unbeliever in Jesus lives in a constant fallen state where the Devil has continuous opportunity to tempt a person utilizing his or her harbored sinful desires. A believer, on the other hand, can either be in a state of testing or in a state of the manifest presence of God. To be in God's presence, believers have to overcome temptations by rejecting the sinful desires that are still harbored in their hearts, by continuous guarding of their hearts from thoughts and desires that lead to sin (Prov. 4:23), and by constantly praying for God not to lead them into temptation but to deliver them from the evil one. The bottom line of any temptation is to reveal and to cut off all of the ties that connect us to sin that the Devil can use to manipulate us so that we could serve God in spiritual freedom (Matt. 6:13). Spiritual service to God in the Holy Spirit is impossible without willful rejection of everything that spiritually hinders or entangles us (Heb. 12:1). Therefore, revivals never end in elevated emotions or interest to Christianity, but they always result in a greater degree of testings that God allows to both new believers and revived believers to go through to identify their weak spots, through which Satan can still utilize them and to cut off any ties to Satan and sin. If these trials do not lead to the desired results of the sanctification of the church and of each individual believer, the blessing of revival can be lost and revival can be extinguished. Jesus demonstrated in His testing that Satan has nothing in Him that Jesus allowed for him to use (John 14:30b). The right end result of a believer's testing must be the same.
Є два способи духовного існування: в присутності Бога та у стані спокуси. Зверніть увагу, що існує різниця між впаданням у спокусу та спокусою як випробуванням, але обидва вони часто перетинаються та іноді їх важко розрізнити. Основна відмінність полягає в тому, що впасти у спокусу майже гарантовано, коли ми приховуємо в своєму серці гріховні бажання (Як. 1:14), і Бог іноді дозволяє спокуси щоб показати їх. Яків стверджує, що Сам Бог ніколи нікого не спокушає, тому спокуси самі по собі ніколи не є хорошими чи корисними для людей (Як. 1:13). З іншого боку, Бог веде до випробувань щоб дати нам можливості проявити наші позитивні духовні якості у важких обставинах. Багато християн найбільше відчувають присутність Бога серед випробувань, в той час як християнин може відчувати відсутність Бога впадаючи у спокуси. У разі неправильної реакції на випробування, воно також може легко перетворитися на спокусу. Як видно з випробування Адама та Єви та випробування Ісуса, Бог веде нас до стану можливої спокуси, коли Його присутність зазвичай не проявляється, і ми опиняємося випробовуваними Дияволом. Невіруючий в Ісуса живе в постійному стані занепаду, де у Диявола є постійна можливість спокушати людину, використовуючи його приховані гріховні бажання. Віруючий, з іншого боку, може перебувати або у стані випробування, або у стані явної присутності Бога. Щоб бути в присутності Бога, віруючі повинні долати спокуси, відкидаючи свої гріховні бажання, які все ще приховуються в їхніх серцях, безперервно оберігаючи свої серця від думок і бажань, які ведуть до гріха (Притчі 4:23), і постійно молячись Богу, щоб не бути введеним у спокусу, але бути позбавленим від злого. Суть будь-якої спокуси полягає в тому, щоб розкрити та розірвати всі ланцюги, що зв'язують нас з гріхом, які Диявол може використовувати для маніпулювання нами, для того щоб ми могли служити Богу в духовній свободі (Матв. 6:13). Духовне служіння Богу у Святім Дусі неможливо без навмисної відмови від всього, що духовно заважає або зв'язує нас (Євр. 12:1). Тому пробудження ніколи не закінчуються підвищеними емоціями або інтересом до християнства, але вони завжди призводять до більшої міри випробувань, які Бог дозволяє як новим віруючим, так і відродженим віруючим, щоб виявити їх слабкі місця, через які Сатана все ще може їх використовувати, і щоб розірвати будь-які зв'язки з Сатаною та гріхом. Якщо ці випробування не призводять до бажаного результату освячення церкви та кожного окремого віруючого, благословіня відродження може бути втрачене та пробудження може згаснути. Ісус продемонстрував у Своєму випробуванні, що у Сатани немає в Ньому нічого, що-б Ісус дозволив йому використовувати (Івана 14:30б.). Правильний кінцевий результат випробувань віруючого має бути таким же.
Есть два способа духовного существования: в присутствии Бога и в состоянии испытания. Обратите внимание, что существует разница между впадением в испытание и соблазном как испытанием, но оба они часто пересекаются и иногда их трудно различить. Основное различие заключается в том, что впасть в испытания почти гарантировано, когда мы утаиваем в своём сердце греховные желания (Иак. 1:14), и Бог иногда позволяет испытания чтобы показать их. Иаков утверждает, что Сам Бог никогда никого не испытывает, поэтому соблазны сами по себе никогда не являются хорошими или полезными для людей (Иак. 1:13). С другой стороны, Бог ведёт к испытаниям чтобы дать нам возможности проявить наши положительные духовные качества в трудных обстоятельствах. Многие христиане больше всего ощущают присутствие Бога среди испытаний, в то время как христианин может чувствовать отсутствие Бога, впадая в соблазн. В случае неправильной реакции на испытание, оно тоже может легко превратиться в соблазн. Как видно из испытания Адама и Евы и испытания Иисуса, Бог ведет нас в состояние возможного испытания, когда Его присутствие обычно не проявляется, и мы оказываемся испытываемыми Дьяволом. Неверующий в Иисуса живет в постоянном падшем состоянии, где у Дьявола есть постоянная возможность испытывать человека, используя его скрытые греховные желания. Верующий, с другой стороны, может находиться либо в состоянии испытания, либо в состоянии явного присутствия Бога. Чтобы быть в присутствии Бога, верующие должны преодолевать испытания, отвергая свои греховные желания, которые всё ещё скрываются в их сердцах, непрерывно оберегая свои сердца от мыслей и желаний, которые ведут к греху (Пр. 4:23), и постоянно молясь Богу, чтобы не быть введённым в соблазн, но быть избавленным от злого. Суть любого испытания состоит в том, чтобы раскрыть и разорвать все цепи, связывающие нас с грехом, которые Дьявол может использовать для манипулирования нами, для того чтобы мы могли служить Богу в духовной свободе (Матв. 6:13). Духовное служение Богу в Святом Духе невозможно без преднамеренного отказа от всего, что духовно мешает или связывает нас (Евр. 12:1). Поэтому пробуждения никогда не заканчиваются повышенными эмоциями или интересом к христианству, но они всегда приводят к большей степени испытаний, которые Бог позволяет как новым верующим, так и возрождённым верующим, чтобы выявить их слабые места, через которые Сатана всё ещё может их использовать, и чтобы разорвать любые связи с Сатаной и грехом. Если эти испытания не приводят к желаемому результату освящения церкви и каждого отдельного верующего, благословение возрождение может быть потеряно и пробуждение может погаснуть. Иисус продемонстрировал в Своём испытании, что у Сатаны нет в Нем ничего, что бы Иисус позволил ему использовать (Ивана 14:30б.). Правильный конечный результат испытаний верующего должен быть таким же.
12 And, having heard that John was arrested, (Jesus) went back to Galilee. 13 And, having left Nazareth, He went (and) ┰ settled in Capernaum (located) by the sea ┰ between the regions of Zebulon and Naphtali, 14 so that the spoken through the prophet Isaiah was fulfilled who said ┰:
15 "The land of Zebulon and the land of Naphtali
By the road of the sea, on the other side of Jordan,
Galilee of the Gentiles.
16 The people that dwells in darkness
Saw the great light,
And for those, who dwell in the region and (in) the shadow of death,
To them the light has dawned."
12 І, почувши, що Іван був заарештований, (Ісус) повернувся у Галилею. 13 І покинувши Назарет, Він прийшов і оселився ┰ у Капернаумі (розташованому) у моря ┰ між районами Завулона та Нафталі, 14 так, що-б було виконано сказане через пророка Ісаю, сказавшого:
15 "Земля Завулона та земля Неффалима
Біля приморської дороги, на іншій стороні Йордану,
Галілея язичників.
16 Народ, що живе в темряві
Побачив велике світло,
І для тих, хто живе в (тому) районі та (в) тіні смерті,
Для них зійшло світло".
12 И, услышав, что Иван был арестован, (Иисус) вернулся в Галилею. 13 И покинув Назарет, Он пришёл и поселился ┰ в Капернауме (расположенном) у моря ┰ между районами Завулона и Нафтали, 14 так, что бы было исполнено сказанное через пророка Исайю, сказавшего:
15 "Земля Завулона и земля Неффалима
У приморской дороги, на другой стороне Иордана,
Галилея язычников.
16 Народ, живущий во мраке
Увидел великий свет,
И для тех, кто живёт в (том) районе и (в) тени смерти,
Для них взошёл свет".
After His testing in the wilderness, Jesus, driven by His mission, came back to Galilee, and, having indefinitely abandoned His hometown Nazareth, He came to live in Capernaum. It was a fishing town on the shore of the Lake of Galilee and on the border of two tribes of Israel. The Northern part of Galilee was inhabited by the mix of Jewish and Gentile population that allowed Jesus to select the core of His students out of the Israelites who were used to living and doing business with the outside world. His settlement in Capernaum was not only determined by the prophecy, but rather the prophecy was the roadmap for Jesus' ministry specifically designed to reach not only the Jews, but also the Gentiles. Jesus movement that later became known as Christianity started with the Jews, but was never meant to stay exclusively Jewish. Jesus is the light for both Jewish and Gentile peoples who lived in the place of spiritual darkness. This vision was driving the evangelistic expansion of the early church. When this light is sealed inside church walls, and the vision of Christ as the light is limited to designated places of worship, the people around them that are blinded by the spiritual darkness do not see it because of those walls. They do not even see the need in the light as their eyes are used to the darkness. On the other hand, when the followers of Christ are spiritually alive, when their lives are cleansed by the light of the Holy Spirit, their walls become transparent in a sense that they have no longer anything to hide and can be genuine and bold bearers of the light of Christ that shines both within and without the church walls. This vision of the pure, genuine, and passionate community of believers, whose mission is to bring the light of the gospel to the dead inside sinful souls that need redemption and healing, makes evangelism natural and exciting. It is time for you to stop hiding behind your denominational and theological walls, to allow Christ to shine on the darkest parts of your soul, to confess and forsake any sin that holds you back, and to become the light of the world as you are supposed to be, positioning yourself in such a way that you can be a blessing not only for other believers, but also for the people outside the Christian community. Revivals that stop within church walls and do not spread to other places, cease in general. On the other hand, revivals that spread somewhere else, but are neglected within the church eventually cease as well. The point of starting a fire is to spread it while keeping it burning where it started. When it is contained in one place, it burns out to the point that people become immune to the revival. The growing light of revival should be spread further while steadily maintained in its epicenter. In other words, revivals are not meant to take place inside a local church only or outside it. It must go on both within and without, or else, it will eventually stop.
Після випробування в пустелі, Ісус, рухаємий Своєю місією, повернувся в Галилею і, остаточно покинувши Своє рідне місто Назарет, прийшов і оселився в Капернаумі. Це було рибальське містечко на березі Галілейського озера на кордоні двох племен Ізраїлю. Північна частина Галілеї була населена змішаним єврейським і язичницьким населенням, що дозволило Ісусу вибрати основу Своїх учнів з ізраїльтян, які звикли жити та вести справи з зовнішнім світом. Його переселення в Капернаум було не тільки визначено пророцтвом, але-й пророцтво було також дорожньою картою для служіння Ісуса, навмисно спрямованого не тільки на досягнення євреїв, але й язичників. Месіанський рух Ісуса, який пізніше отримав назву християнство, почався з євреїв, але ніколи не призначався для того, щоб залишатися виключно єврейським. Ісус - це світло як для євреїв, так і для язичників, які жили в місці духовного мороку. Це бачення стимулювало євангелізаційну експансію ранньої церкви. Коли цей світ запечатаний всередині стін церкви, і бачення Христа як світла обмежений певними місцями поклоніння, люди навколо них, засліплені духовною темрявою, не бачать світло через ці стіни. Вони навіть не бачать потреби в світлі, оскільки їх очі звикли до темряви. З іншого боку, коли послідовники Христа духовно пробуджені, коли їх життя очищене світлом Святого Духа, їх стіни стають прозорими в тому сенсі, що їм більше нема чого приховувати, і вони можуть бути щирими та сміливими носіями світла Христа, сяючого як всередині, так і поза церковних стін. Це бачення чистого, справжнього та пристрасного суспільства віруючих, чия місія полягає в тому, щоб нести світло євангелія мертвим всередині грішним душам, які потребують викуплення та зцілення, робить євангелізацію природною та захоплюючою. Вам пора перестати ховатися за своїми деномінаційними та теологічними стінами, вам потрібно дозволити Христу сяяти в найтемніших частинах вашої душі, сповідати та залишити будь-який гріх, який вас утримує, і стати світлом для світу яким ви призначені бути. Вам потрібно позиціонувати себе таким чином, щоб ви могли бути благословенням не тільки для інших віруючих, але й для людей поза християнської громади. Відродження, які зупиняються всередині церковних стін і не поширюються на інші місця, взагалі припиняються. З іншого боку, пробудження, які поширюються кудись ще, але ігноруються всередині церкви, в кінцевому підсумку також припиняються. Сенс розпалювання вогню полягає в тому, щоб поширювати його, при цьому підтримуючи його в тому місці, де він почався. Коли він міститься тільки в одному місці, він перегорає до такої міри, що люди стають несприйнятливими до пробудження. Зростаюче світло пробудження повинне поширюватися далі, в той час як його епіцентр має постійно підтримуватися. Іншими словами, пробудження не повинні відбуватися тільки усередині помісної церкви або тільки поза неї. Пробудження повинно тривати як всередині, так і зовні, інакше воно в кінцевому підсумку припиниться.
После испытания в пустыне, Иисус, движимый Своей миссией, вернулся в Галилею и, окончательно покинув Свой родной город Назарет, пришёл и поселился в Капернауме. Это был рыбацкий городок на берегу Галилейского озера на границе двух племён Израиля. Северная часть Галилеи была населена смешанным еврейским и языческим населением, что позволило Иисусу выбрать основу Своих учеников из израильтян, которые привыкли жить и вести дела с внешним миром. Его переселение в Капернаум было не столько определено пророчеством, сколько пророчество было скорее дорожной картой для служения Иисуса, преднамеренно направленного не только на достижение евреев, но и язычников. Мессианское движение Иисуса, которое позже стало известно как христианство, началось с евреев, но никогда не предназначалось для того, чтобы оставаться исключительно еврейским. Иисус - это свет как для евреев, так и для язычников, которые жили в месте духовного мрака. Это ви́дение стимулировало евангелизационную экспансию ранней церкви. Когда этот свет запечатан внутри стен церкви, и ви́дение Христа как света ограничено определёнными местами поклонения, люди вокруг них, ослепленные духовной тьмой, не видят свет из-за этих стен. Они даже не видят потребности в свете, поскольку их глаза привыкли к темноте. С другой стороны, когда последователи Христа духовно пробуждённые, когда их жизнь очищена светом Святого Духа, их стены становятся прозрачными в том смысле, что им больше нечего скрывать, и они могут быть искренними и смелыми носителями света Христа, сияющего как внутри, так и вне церковных стен. Это ви́дение чистого, подлинного и страстного общества верующих, чья миссия состоит в том, чтобы нести свет евангелия мёртвым внутри грешным душам, которые нуждаются в искуплении и исцелении, делает евангелизацию естественной и захватывающей. Вам пора перестать прятаться за своими деноминационными и теологическими стенами, вам нужно позволить Христу сиять в самых тёмных частях вашей души, исповедать и оставить любой грех, который вас удерживает, и стать светом миру которым вы предназначены быть. Вам нужно позиционировать себя таким образом, чтобы вы могли быть благословением не только для других верующих, но и для людей вне христианской общины. Возрождения, которые останавливаются внутри церковных стен и не распространяются на другие места, вообще прекращаются. С другой стороны, пробуждения, которые распространяются куда-то ещё, но игнорируются внутри церкви, в конечном итоге также прекращаются. Смысл разжигания огня состоит в том, чтобы распространять его, при этом поддерживая его в том месте, где он начался. Когда он содержится только в одном месте, он перегорает до такой степени, что люди становятся невосприимчивыми к пробуждению. Растущий свет пробуждения должен распространяться дальше, в то время как его эпицентр должен постоянно поддерживается. Другими словами, пробуждения не должны происходить только внутри поместной церкви или только вне её. Пробуждение должно продолжаться как внутри, так и снаружи, иначе оно в конечном итоге прекратится.
17 From that time ┰ Jesus began to preach ┰ and say: "Repent, for the Kingdom of God has approached ┰."
17 З того часу ┰ Ісус почав проповідувати ┰ і говорити: "Покайтеся, бо наблизилось ┰ Боже Королівство".
17 С того времени ┰ Иисус начал проповедовать ┰ и говорить: "Покайтесь, потому что приблизилось ┰ Божье Королевство".
"From that time” could be linked to the arrest and imprisonment of John the Baptiser because Jesus continued to preach the same exact message as John did. However, a weak case can be made that Jesus did not preach earlier so as not to interfere with John’s ministry. Why would two messengers of the same message be worse than one and why they would interfere are both unknown. Rather,"from this time” should refer to the point of Jesus’ baptism and His consequent temptation experience. Luke 1:15 says that John the Baptiser was filled with the Holy Spirit from his mother’s womb, and, therefore, could preach repentance from his childhood. This was, however, a unique case which was never known to happen before of after John. Even Jesus had to wait until He is tested by Satan, anointed with the Holy Spirit, and supported by God’s Angels before He began to preach. Jesus is the model for our spiritual decisions about baptism or ministry rather than the exceptional case of John the Baptiser. In both cases, however, the key here is anointing (or - being filled with) of the Holy Spirit, which is crucial for preaching repentance (Acts 1:8). There is a point of a beginning for each person’s ministry, for which he or she should be prepared and tested by the Holy Spirit. This, however, does not mean that a believer, who repented but has not been baptized does not have the Holy Spirit or cannot share the gospel. Quite the opposite, the Holy Spirit indwells and regenerates anyone, who believes the gospel and repents (Eph. 1:13). The Holy Spirit then begins to train such a new believer to share his or her faith and works through those, who did not yet get a chance to be baptized. This principle refers to the beginning of one’s ministry that is done in the context of the church, a part of which one becomes after being baptized. The context of humanity’s rejection of God’s sovereign rule over His creation in the garden of Eden is even more evident in Israel’s rejection of God as their King (1 Sam. 8:7). God’s plan for becoming the sovereign King over all of humanity was through the Davidic covenant that He established shortly after His rejection promising David’s dynasty eternal reign (2 Sam. 7:16). Thus, promising to send at a certain point of time the Messiah, an offspring of David, God was planning to defeat the power of sin and to reign again over His creation in His Son, Jesus. This is why both John the Baptiser and Jesus preached that God’s Kingdom drew near them, but each and everyone must willfully accept God’s rule by exercising their own effort (Matt. 11:12) manifested in repentance. Additionally, the message: "repent because the Kingdom of God has approached,” has the temporal sense. It means that both John and Jesus urged their people to repent because the time when God’s Kingdom was about to be established on the Earth had come in the person of Jesus. This short but precise gospel message, therefore, had an enormous sense of urgency. It was as if an opportunity to repent and be forgiven of all sins has come and no-one should miss it. Revivals are the perfect windows of opportunity to repent as the purified church gains moral power to call out others to repentance and the Holy Spirit works most powerfully. Therefore, revivalistic gospel presentations can only be urgent. As anyone can be affected by the outpouring of the Spirit, there is no better time for anyone to repent than during a revival. There is nothing else an unbeliever or a nominal Christian has to do to prepare his or her heart for repentance but to repent. There is no need for any people to wait or postpone repentance in order to get ready to commit themselves to the Kingdom of Christ. This decision can and must be made on the spot, and a preacher should not give any comfort or rest to a wrestling with this decision soul until this decision is made. Preachers, who do not press for this decision to be made on the spot and who assist an unbeliever or uncommitted Christian in continuing in their deficient state of carnal existence, do a great disservice to the work of revival. They must themselves to repent and to start leading all of their listeners to one and the same point of repentance communicating its necessity with a great sense of urgency.
"З того часу" може бути пов'язано з арештом і ув'язненням Івана Хрестителя, тому що Ісус продовжував проповідувати те ж саме послання, що й Івана. Проте, можна зробити слабке припущення того, що Ісус не проповідував раніше, щоб не заважати служінню Іван. Але невідомо чому два проповідника одного й того ж послання були-б гірше одного та чому вони-б заважали один одному. Швидше,"з того часу" має відношення до моменту хрещення Ісуса та Його наступного періоду випробування. В євангелії від Луки 1:15 говориться, що Іван Хреститель був наповнений Святим Духом від утроби своєї матері й тому міг проповідувати покаяння з самого дитинства. Це був, однак, унікальний випадок, про який ніколи не було відомо після Івана. Навіть Ісусу довелося чекати, поки Він не буде випробуваний Сатаною, помазаний Святим Духом і підтриманий ангелами Бога, щоб почати проповідувати. Ісус є моделлю для наших духовних рішень про хрещення та служіння, а не винятковий випадок Івана Хрестителя. Однак в обох випадках ключевим є помазання (або наповнення) Святого Духа, що має вирішальне значення для проповіді покаяння (Дії 1:8). Для кожної людини є початок служіння, до якого вона має бути підготовлена та випробувана Святим Духом. Це, однак, не означає, що віруючий, який покаявся, але ще не був хрещений, не має Святого Духа або не може ділитися євангелієм. Навпаки, Святий Дух перебуває та відроджує будь-якого, хто вірить в євангеліє та кається (Ефес. 1:13). Святий Дух потім починає навчати такого нового віруючого ділитися своєю вірою та діє через тих, хто ще не отримав можливості хреститися. Цей принцип швидше відноситься до початку служіння, яке відбувається в контексті церкви, частиною якої людина стає після хрещення. Контекст відкидання людством суверенного правління Бога над Його творінням в Едемському саду ще більш очевидний в відкиданні Ізраїлем Бога як свого Короля (1 Самуїлова 8:7). Божий план стати суверенним Королем над усім людством полягав в завіті з Давидом, який Бог встановив незабаром після того як був відкинутий, обіцяючи вічне правління династії Давида (2 Самуїлова 7:16). Таким чином, пообіцявши послати в певний момент часу Месію, нащадка Давида, Бог запланував перемогти силу гріха та знову стати Королем над Своїм творінням в Своєму Синові, Ісусі. Ось чому Іван Хреститель та Ісус проповідували, що Боже Королівство наблизилось до них, але кожен повинен свідомо прийняти Боже правління, приклавши свої власні зусилля (Матв. 11:12), проявлені в покаянні. Крім того, вираз"покайтеся, бо наблизилось Боже Королівство" має часове значення. Це означає, що і Іван і Ісус закликали свій народ покаятися, тому що час, коли Боже Королівство мало бути встановлено на Землі, прийшов в особі Ісуса. Отже, це коротке, але точне євангельське послання мало величезне почуття терміновості. Звучить це так як з'явилася можливість покаятися та отримати прощення за всі гріхи, і ніхто не повинен її упустити. Пробудження - це ідеальна можливість для покаяння, оскільки очищена церква набуває моральну силу закликати інших до покаяння та Святий Дух в цей час працює найбільш потужно. Тому передача євангельського послання під час пробудження може бути лише терміновим. Вилив Духа може впливати на будь-яку людину та для неї немає кращого часу покаятися, ніж під час пробудження. Немає нічого іншого, що невіруюча людина чи номінальний християнин повинен зробити, щоб підготувати своє серце до покаяння, окрім як покаятися. Нікому не потрібно чекати або відкладати покаяння, щоб приготуватися присвятити себе Королівству Христа. Це рішення може та повинно бути прийнято на місці, і проповідник не повинен ні втішати, ні давати спокою душі яка бореться з цим рішенням до тих пір поки воно не буде прийнято. Проповідник, який не наполягає на тому, щоб це рішення було прийнято на місці, і який допомагає невіруючій людині або непосвяченому християнину продовжувати жити в своєму збитковому стані плотського існування, надає дуже погану послугу справі пробудження. Він сам повинен покаятися та почати приводити всіх своїх слухачів до однієї та тієї ж точки покаяння, наполягаючи на його необхідності з величезним почуттям терміновості.
"С того времени" может быть связано с арестом и заключением Ивана Крестителя, потому что Иисус продолжал проповедовать то же самое послание, что и Иван. Тем не менее, можно сделать слабое предположение того, что Иисус не проповедовал ранее, чтобы не мешать служению Ивана. Но неизвестно почему два проповедника одного и того же послания были бы хуже одного и почему они бы мешали друг другу. Скорее,"с того времени" относится к моменту крещения Иисуса и Его последующего периода испытания. В евангелии от Луки 1:15 говорится, что Иван Креститель был наполнен Святым Духом от утробы своей матери и поэтому мог проповедовать покаяние с самого детства. Это был, однако, уникальный случай, о котором никогда не было известно после Ивана. Даже Иисусу пришлось ждать, пока Он не будет испытан Сатаной, помазан Святым Духом и поддержан ангелами Бога, чтобы начать проповедовать. Иисус является моделью для наших духовных решений о крещении или служении, а не исключительный случай Ивана Крестителя. Однако в обоих случаях ключом здесь является помазание (или наполнение) Святого Духа, что имеет решающее значение для проповеди покаяния (Действия 1:8). Для каждого человека есть начало служения, к которому он должен быть подготовлен и испытан Святым Духом. Это, однако, не означает, что верующий, который покаялся, но ещё не был крещён, не имеет Святого Духа или не может делиться евангелием. Напротив, Святой Дух пребывает в и возрождает любого, кто верит в евангелие и кается (Ефес. 1:13). Святой Дух затем начинает обучать такого нового верующего делиться своей верой и действует через тех, кто ещё не получил возможности креститься. Этот принцип скорее относится к началу служения, которое совершается в контексте церкви, частью которой человек становится после крещения. Контекст отвержения человечеством суверенного правления Бога над Его творением в Эдемском саду ещё более очевиден в отвержении Израилем Бога как своего Короля (1 Корол. 8:7). Божий план стать суверенным Королём над всем человечеством заключался в завете с Давидом, который Бог установил вскоре после Своего отвержения, обещая вечное правление династии Давида (2 Корол. 7:16). Таким образом, пообещав послать в определённый момент времени Мессию, потомка Давида, Бог запланировал победить силу греха и снова господствовать над Своим творением в Своём Сыне, Иисусе. Вот почему Иван Креститель и Иисус проповедовали, что Божье Королевство приблизилось к ним, но каждый должен сознательно принять Божье правление, приложив свои собственные усилия (Матв. 11:12), проявленные в покаянии. Кроме того, послание"покайтесь, потому что приблизилось Божье Королевство" имеет временно́е значение. Это означает, что и Иван, и Иисус призывали свой народ покаяться, потому что время, когда Божье Королевство должно было быть установлено на Земле, пришло в лице Иисуса. Следовательно, это короткое, но точное евангельское послание имело огромное чувство срочности. Звучит это так как появилась возможность покаяться и получить прощение за все грехи, и никто не должен её упустить. Пробуждения - это идеальная возможность для покаяния, поскольку очищенная церковь приобретает моральную силу призывать других к покаянию, и Святой Дух в это время работает наиболее мощно. Поэтому передача евангельского послания во время пробуждения может быть только срочным. Излияние Духа может влиять на любого человека и для него нет лучшего времени покаяться, чем во время пробуждения. Нет ничего другого, что неверующий или номинальный христианин должен сделать, чтобы подготовить своё сердце к покаянию, кроме как покаяться. Никому не нужно ждать или откладывать покаяние, чтобы приготовиться посвятить себя Королевству Христа. Это решение может и должно быть принято на месте, и проповедник не должен ни утешать, ни давать покоя душе борящейся с этим решением до тех пор пока оно не будет принято. Проповедник, который не настаивает на том, чтобы это решение было принято на месте, и который помогает неверующему или непосвящённому христианину продолжать жить в своём ущербном состоянии плотского существования, оказывает очень плохую услугу делу пробуждения. Он сам должен покаяться и начать приводить всех своих слушателей к одной и той же точке покаяния, настаивая на его необходимости с огромным чувством срочности.
18 And, walking along ┰ the sea of Galilee, He saw two brothers: Simon, called Rock ┰, and his brother Andrew casting a net into the sea ┰ for they were fishermen. 19 And He said to them: "Come after ┰ Me, and I will make you fishers of men." 20 And, having abandoned (their) net, they right then followed Him.
18 І, проходячи вздовж ┰ Галілейського моря, Він побачив двох братів: Симона, на прізвисько Камінь ┰, та його брата Андрія, закидуючих сіть у море ┰ тому як вони були рибалками. 19 І Він сказав їм: "Ідіть за Мною, і Я вас зроблю рибалками людей". 20 І покинувши (свою) сіть, вони негайно пішли за Ним.
18 И, проходя вдоль ┰ Галилейского моря, Он увидел двух братьев: Симона, по прозвищу Камень ┰, и его брата Андрея, забросывавших сеть в море ┰ так как они были рыбаками. 19 И Он сказал им: "Следуйте за Мной, и Я вас сделаю рыболовами людей". 20 И покинув (свою) сеть, они немедленно последовали за Ним.
Matthew paints the picture of Jesus walking along the seashore back and forth and looking for men to call to be His students. This call is in a form of exhortation that sounds like "come on, come here” with positioning of the called behind Jesus. It is like saying: "let’s go, follow Me.” It requires the called to come to Jesus voluntarily, position himself or herself behind Him and to go wherever He goes. One must respond to the call of Jesus by coming to Him first and then following after Him, and one must do it immediately without any delay. There are always nets to be pulled out, cleaned and stored. There are always things to settle first. There are always distractions, objections, and doubts. The response to follow Jesus is in itself an instant abandonment of everything that delays the response because nothing is worth more than the gift of eternal life and there is no higher calling in life than the one Jesus offers. Delaying the response to the call of Jesus will not only postpone the response, it can also render the call void. Therefore, the call to salvation and ministry always requires an instant positive decision and some type of initial action of dedication on the spot.
When Jesus made a promise to make His followers fishers of men, He did not mean He would appoint certain people to catch other people on their own, but that He would remake those who decided to follow Him into fishers of men. The initial promise was not made to Peter alone, but to all of the apostles, and it also has a wider implication for every follower of Jesus. It is important to understand that, once a person decides to come and follow after Christ, the Holy Spirt automatically starts His work of remaking that person into a fisher of men. It took about three years for Jesus to teach His students how to catch people into the nets of God’s Kingdom by His teaching and personal example. It is very naive to assume that a new or an established believer is by default a fisher of men without any training and experience. It is an imperative for the community of believers to train those followers of Jesus who do not know how to witness instead of just exhorting or shaming them into doing it. This training has to teach them the basics of the gospel, trust to the Holy Spirit to do His work in the hearts of everyone listening, and practical experience along with someone who is already doing it effectively. A person maybe greatly discouraged in sharing his or her faith without being remade into a successful fisher of men, which can stop them from witnessing altogether.
Another problem that revivals address is a personal experience in witnessing. There are many religions and philosophies that people can choose from or reject. What people are interested the most is not a religion or philosophy, but how it can impact them and their lives. This is why they look first for the first-hand experience of a Christian and then at what he or she is saying. In other words, if the gospel did not change a believer who shares it, it will most likely not change the unbeliever either. Many Christians believe they must relate to unbelievers and to do so, they try to act and sound like them. They miss the point of gospel sharing. They must be different. Their words and actions must differentiate them from the world, otherwise, they will not be able to show how Jesus changed them. It will create a certain void and disconnect by holier conduct, and this is OK. The witness is not about becoming like others or not about exhaling self over the unrepentant sinners. It is about showing the sinners where they are and showing them how to get where you are. If there was no personal encounter with Jesus, no regeneration of heart, and radical change of life, there is nothing a believer has to share except for learned knowledge. It must be the first-hand experiencing of the gospel that drives evangelism, not just studying and understanding it. One of the biggest purposes of revival is to call the unregenerate Christians to experience true repentance and radical change of heart, to commit themselves to wholehearted following Jesus. This radical conversion will start the process of shaping these believers into effective and enthusiastic fishers of men.
Матвій малює картину Ісуса, що ходить уздовж берега моря туди-сюди та шукає людей, щоб покликати їх стати Його учнями. Цей заклик у формі вмовляння звучить як "давай, іди сюди" з позиціонуванням покликаного йти позаду Ісуса. Це все одно що сказати: "Ходімо вслід за Мною". Необхідно щоб покликаний прийшов до Ісуса добровільно, встав позаду Нього та пішов за Ним куди-б Він не пішов. Людина повинна відповісти на заклик Ісуса, спочатку прийшовши до Нього, а потім слідуючи за Ним, і вона повинна зробити це негайно, без будь-яких зволікань. Завжди є сіті, які треба витягнути, почистити та скласти. Завжди є речі, які потрібно вирішити до того як слідувати. Завжди є відволікаючі фактори, заперечення та сумніви. Реакція на заклик до слідування за Ісусом сама по собі є миттєвою відмовою від усього, що затримує це рішення тому що немає нічого ціннішого ніж дар вічного життя та більш високого покликання в житті ніж те, що пропонує Ісус. Затримка відповіді на заклик Ісуса не тільки відкладе відповідь, а й може залишити цей заклик без відповіді. Тому, заклик до спасіння та служіння завжди вимагає негайного позитивного рішення та якогїсь початкової дії посвяти себе прямо на місці.
Коли Ісус дав обіцянку зробити Своїх послідовників рибалками людей, Він мав на увазі не те, що Він призначить певних людей ловити інших людей самостійно, але що Він переробить тих, хто вирішив слідувати за Ним, у рибалок людей. Первісно, ця обіцянка була дана не тільки Петру, але усім апостолам, і вона також має більш широке застосування для кожного послідовника Ісуса. Важливо розуміти, що як тільки людина вирішує прийти та слідувати за Христом, Святий Дух автоматично починає Свою роботу по перетворенню цієї людини на рибалку людей. Ісусу було потрібно близько трьох років щоб навчити Своїх учнів тому як ловити людей в сіті Божого Королівства Своїм вченням і особистим прикладом. Наївно вважати, що новонавернена або нестала віруюча людина за замовчуванням є рибалкою людей без будь-якої підготовки та досвіду. Громада віруючих зобов'язана навчати тих послідовників Ісуса, які не знають як свідчити, а не просто підбадьорювати або соромити їх до того щоб це робити. Ця підготовка повинна навчити їх основам євангелія, довірі Святому Духу, який робить Свою роботу в серцях кожного слухача, і практичного досвіду разом з кимось, хто вже робить це ефективно. Людина може стати дуже збентеженою в тому, щоб ділитися своєю вірою без переробки в успішну рибалку людей, що може взагалі зупинити її від того, щоб свідчити.
Інша проблема, яку вирішують пробудження, - це особистий досвід у свідченні. Є багато релігій і філософій, з яких люди можуть вибирати або відкидати. Найбільше людей цікавить не релігія або філософія, а те, як це може вплинути на них і на їх життя. Ось чому вони спочатку звертають увагу на особистий досвід християнина, а потім на те, що він говорить. Іншими словами, якщо євангеліє не змінило віруючого, який ділиться ним, воно, швидше за все, не змінить і невіруючого. Багато християн вважають, що вони повинні на початку створити зв'язок з невіруючими, і для цього вони намагаються вести себе та розмовляти як вони. Вони не беруть до уваги суть проповідування євангелія. Вони повинні бути іншими. Їх слова та дії повинні відрізняти їх від світу. Інакше вони не зможуть показати як Ісус змінив їх. Це створить якусь дистанцію та роз'єднання більш святою поведінкою, але це нормально. Свідок не повинен стати таким, як інші, або звеличувати себе над нерозкаяними грішниками. Йдеться про те, щоб показати грішникам, де вони знаходяться, і показати їм, як дістатися туди, де знаходитесь ви. Якщо у християнина не було особистої зустрічі з Ісусом, не було відродження серця та радикальної зміни життя, то йому не буде про що свідчити окрім отриманих знань. Це повинно бути безпосереднім особистим досвідом переживання євангелія, яке рухає євангелізмом, а не простим його вивченням і розумінням. Одна з найбільших цілей пробудження - це закликати невідроджених християн впережити справжнє покаяння та радикальну зміну серця, та присвятити себе справжньому слідуванню за Ісусом. Це радикальне навернення почне процес формування цих віруючих в ефективних і повних ентузіазму рибалок людей.
Матвей рисует картину Иисуса, ходившего вдоль берега моря туда-сюда и ищущего людей, чтобы позвать их стать Его учениками. Этот призыв в форме уговаривания звучит как "давай, иди сюда" с позиционированием призванного идти позади Иисуса. Это все равно что сказать: "Пойдём, следуй за Мной". Необходимо чтобы призванный пришёл к Иисусу добровольно, встал позади Него и пошёлл за Ним куда бы Он не пошёл. Человек должен ответить на призыв Иисуса, сначала придя к Нему, а затем следуя за Ним, и он должен сделать это немедленно, без каких-либо промедлений. Всегда есть сети, которые нужно вытащить, почистить и сложить. Всегда есть вещи, которые нужно решить до того как следовать. Всегда есть отвлекающие факторы, возражения и сомнения. Реакция на следование за Иисусом сама по себе является мгновенным отказом от всего, что задерживает это решение потому что нет ничто более ценного чем дар вечной жизни и более высокого призвания в жизни чем то, что которое предлагает Иисус. Задержка ответа на призыв Иисуса не только отложит ответ, но и может оставить этот призыв безответным. Поэтому, призыв к спасению и служению всегда требует немедленного положительного решения и какого-то начального действия посвящения себя прямо на месте.
Когда Иисус дал обещание сделать Своих последователей рыболовами людей, Он имел в виду не то, что Он назначит определённых людей ловить других людей самостоятельно, но что Он переделает тех, кто решил следовать за Ним, в рыболовов людей. Первоначальное обещание было дано не только Петру, но всем апостолам, и оно также имеет более широкое применение для каждого последователя Иисуса. Важно понимать, что как только человек решает прийти и следовать за Христом, Святой Дух автоматически начинает Свою работу по превращению этого человека в рыболова людей. Иисусу потребовалось около трех лет, чтобы научить Своих учеников тому, как ловить людей в сети Божьего Королевства Своим учением и личным примером. Наивно полагать, что новообращённый или неустановившийся верующий человек по умолчанию является рыболовом людей без какой-либо подготовки и опыта. Община верующих обязана обучать тех последователей Иисуса, которые не знают, как свидетельствовать, а не просто ободрять или стыдить их делать это. Эта подготовка должна научить их основам евангелия, доверию Святому Духу, который делает Свою работу в сердцах каждого слушающего, и практическому опыту вместе с кем-то, кто уже делает это эффективно. Человек может быть очень обескуражен в том, чтобы делиться своей верой без переделки в успешного рыболова людей, что может вообще остановить его от того чтобы свидетельствовать.
Другая проблема, которую решают пробуждения, - это личный опыт в свидетельствовании. Есть много религий и философий, из которых люди могут выбирать или отвергать. Больше всего людей интересует не религия или философия, а то, как это может повлиять на них и их жизнь. Вот почему они сначала обращают внимание на личный опыт христианина, а затем на то, что он говорит. Другими словами, если евангелие не изменило верующего, который делится им, оно, скорее всего, не изменит и неверующего. Многие христиане считают, что они должны в начале создать связь с неверующими, и для этого они стараются вести себя и разговаривать как они. Они упускают из виду суть проповедования евангелия. Они должны быть другими. Их слова и действия должны отличать их от мира, иначе они не смогут показать, как Иисус изменил их. Это создаст некую дистанцию и разъединение более святым поведением, но это нормально. Свидетель не должен стать таким, как другие, или превозносить себя над нераскаявшимися грешниками. Речь идёт о том, чтобы показать грешникам, где они находятся, и показать им, как добраться туда, где находитесь вы. Если у христианина не было личной встречи с Иисусом, не было возрождения сердца и радикального изменения жизни, то ему не будет о чём свидетельствовать кроме полученных знаний. Это должно быть непосредственным личным опытом переживания евангелия, которое движет евангелизмом, а не простым его изучением и пониманием. Одна из самых больших целей пробуждения - это призвать невозрожденных христиан испытать истинное покаяние и радикальную перемену сердца, и посвятить себя настоящему следованию за Иисусом. Это радикальное обращение начнет процесс формирования этих верующих в эффективных и полных энтузиазма рыболовов людей.
21 And having gone from there, He saw other two brothers, Jacob, the (son) of Zebedee and his brother John, in a boat with their father Zebedee, mending their nets; and He called them. 22 And, having abandoned the boat and their father, they followed Him at once.
21 І, пішовши звідти, Він побачив двох інших братів, Якова, (сина) Зеведея, і його брата Івана у човні зі своїм батьком Зеведеєм, лагодившими свої сіті; і покликав їх. 22 І, залишивши човна та свого батька, вони відразу ж пішли за Ним.
21 И, пойдя оттуда, Он увидел двух других братьев, Иакова, (сына) Зеведея, и его брата Ивана в лодке со своим отцом Зеведеем, чинившими свои сети; и позвал их. 22 И, оставив лодку и своего отца, они сразу же пошли за Ним.
This call of Jesus should not be confused with the universal cal to salvation as it was the call to specific ministry of apostleship. It is clearly obvious from the fact that Jesus did not call Zebedee. Instead, He called his two sons, strong men, who would follow Him countless miles on feet for the next few years and then would start the movement known as Christianity. Yet, there are some similarities in all kinds of calls of Christ. One of them is immediacy, and another one is the necessity of abandonment of everything, not just what is wrong, but also what is right. The sons of Zebedee had to make a very tough choice between their family and trade and between immediately following Jesus. This was a matter of choice, not a preference, as their father would have to do the work alone or to hire help for at least next three years. Yet, they obviously saw an advantage in abandoning their trade to become students of a traveling rabbi. They chose practical spiritual education from a man they did not even know leaving the relative security behind. The call to follow Jesus is about a change of direction in life, about destination and practical learning, which require sacrificing everything that is dear and valuable. As Zabedee could very well mind losing his sons to a stranger, his sons had to make this choice quickly. It is easier to follow Jesus when your family and community already accepted Him, when your parents or your spouse are supportive of your decision to follow Jesus. It is a completely different story, when God chooses you to be the first in your family to follow His Son and when you encounter opposition, shame, and rejection from those you love the most, but you still make the right choice. It is the story of many Christians that went against this opposition. Some of them suffered and died, some lost their families and friends, but many became the beginning of the saving light that shined on those, who once were fighting tooth and nail against their son, daughter, brother, or sister, in order to prevent them from becaming real Christians. At the end of the day, the decision to follow Christ is purely personal, and no amount of fear and peer pressure can justify a rejection of the call of Jesus to join Him in the journey of salvation from the life of sin to a life of ministry, to His eternal destination, and to eternal life with God. To be realistic, the call of revival to abandon everything in life that holds one from following Jesus is the call to experiencing possible social rejection, oppression, and persecution. You simply must present this following of Jesus as something unmeasurably more valuable and important than anything else a person can have or experience, and to encourage people to stop calculating risks and make that decision immediately. Otherwise, reasonable and unfounded fears and temptations can keep people captive in the relative security of their sinful lives.
Цей заклик Ісуса не слід плутати із загальним закликом до спасіння, оскільки це був заклик до конкретного служіння апостольства. Це очевидно з того факту, що Ісус не покликав Зеведея. Замість цього, Він покликав тільки його двох синів, сильних чоловіків, які будуть слідувати за Ним пішки незліченні кілометри протягом наступних кількох років, а потім почнуть рух, відомий як християнство. Проте, є деякі подібності в усіх видах покликань Христа. Один з них - це негайність, і інший - це необхідність відмовитися від усього, не тільки того, що неправильно, а й того, що правильно, але що затримує рішення слідувати за Ісусом. Синам Зеведея довелося зробити дуже важкий вибір між своєю сім'єю та професією, і між слідуванням за Ісусом. Це було питанням вибору, а не переваги, оскільки їх батькові довелося виконувати роботу в поодинці або наймати допомогу принаймні протягом наступних трьох років. Тим не менш, вони, ймовірно, побачили перевагу в тому, щоб відмовитися від своєї професії для того щоб стати учнями мандрівного рабина. Вони вибрали практичну духовну освіту від людини, яку навіть не знали, залишивши позаду відносну стабільність. Заклик слідувати за Ісусом означає зміну напрямку життя, мету в житті та практичне навчання, які вимагають пожертвувати всім, що важливо та цінно. Оскільки Зеведей цілком міг заперечувати проти втрати своїх синів через незнайомця, його синам довелося зробити цей вибір досить швидко. Слідувати за Ісусом легше, коли ваша сім'я та навколишнє суспільство вже прийняли Ісуса, коли ваші батьки, чоловік, або дружина підтримують ваше рішення слідувати за Ісусом. Зовсім інша справа коли Бог вибирає вас слідувати за Його Сином першим у вашій родині, і коли ви стикаєтеся з опором, осоромленням і відкиданням з боку тих, кого ви любите найбільше, але ви все ж таки робите правильний вибір. Це історія багатьох християн, які пішли проти цього опору. Деякі з них страждали та померли, деякі втратили свої родини та друзів, але багато хто став початком рятівного світла, який засяяв на тих, хто колись боровся щосили проти їхнього сина, дочки, брата чи сестри, щоб не дати їм стати справжніми християнами. Зрештою, рішення слідувати за Христом є суто особистим, і ніякі страхи та тиск з боку рідних і близьких не можуть виправдати відмову від призову Ісуса приєднатися до Нього на шляху спасіння від гріховного життя до життя служіння, до Його вічного пункту призначення та вічного життя з Богом. Ви просто зобов'язані подати це слідування за Ісусом як щось незмірно цінніше та важливіше, ніж усе інше, що людина може мати або пережити, і закликати людей перестати прораховувати ризики та негайно прийняти це рішення. В іншому випадку, обгрунтовані та необгрунтовані страхи та спокуси зможуть утримати людей в полоні відносної безпеки їх гріховного життя.
Этот призыв Иисуса не следует путать со всеобщим призывом к спасению, поскольку это был призыв к конкретному служению апостольства. Это очевидно из того факта, что Иисус не позвал Зеведея. Вместо этого, Он позвал только его двух сыновей, сильных мужчин, которые будут следовать за Ним пешком бесчисленные километры в течение следующих нескольких лет, а затем начнут движение, известное как христианство. Тем не менее, есть некоторые сходства во всех видах призваний Христа. Одно из них - это незамедлительность, и другой - это необходимость отказаться от всего, не только того, что неправильно, но и того, что правильно, но что задерживает решение следовать за Иисусом. Сыновьям Зеведея пришлось сделать очень трудный выбор между своей семьей и профессией, и между Иисусом. Это было вопросом выбора, а не предпочтения, поскольку их отцу пришлось выполнять работу в одиночку или нанимать помощь по крайней мере на протяжении следующих трёх лет. Тем не менее, они, очевидно, увидели преимущество в том, чтобы отказаться от своей профессии для того чтобы стать учениками путешествующего раввина. Они выбрали практическое духовное образование от человека, которого даже не знали, оставив позади относительную стабильность. Призыв следовать за Иисусом подразумевает изменение направления жизни, цель в жизни и практическое обучение, которые требуют пожертвовать всем, что важно и ценно. Поскольку Зеведей вполне мог возражать против потери своих сыновей из-за незнакомца, его сыновьям пришлось сделать этот выбор достаточно быстро. Следовать за Иисусом легче, когда ваша семья и окружающее общество уже приняли Иисуса, когда ваши родители, муж, или жена поддерживают ваше решение следовать за Иисусом. Совсем другое дело когда Бог выбирает вас следовать за Его Сыном первым в вашей семье, и когда вы сталкиваетесь с сопротивлением, постыжением и отвержением со стороны тех, кого вы любите больше всего, но вы всё таки делаете правильный выбор. Это история многих христиан, которые пошли против этого сопротивления. Некоторые из них страдали и умерли, некоторые потеряли свои семьи и друзей, но многие стали началом спасительного света, который засиял на тех, кто когда-то сражался изо всех сил против их сына, дочери, брата или сестры, чтобы не дать им стать настоящими христианианами. В конце концов, решение следовать за Христом является сугубо личным, и никакие страхи и давление со стороны родных и близких не могут оправдать отказ от призыва Иисуса присоединиться к Нему на пути спасения от греховной жизни к жизни служения, к Его вечному пункту назначения и вечной жизни с Богом. Вы просто обязаны представить это следование за Иисусом как нечто неизмеримо более ценное и важное, чем всё остальное, что человек может иметь или испытать, и призвать людей перестать просчитывать риски и немедленно принять это решение. В противном случае, обоснованные и необоснованные страхи и соблазны смогут удержать людей в плену относительной безопасности их греховной жизни.
23 And He walked around the entire Galilee teaching in their synagogues and declaring ┰ the good news about ┰ the Kingdom and healing every illness ┰ and every disability ┰ in the people.
23 І Він ходив по всій Галилеї, навчаючи по їхніх синагогах і проголошуючи гарну новину про Королівство ┰ і зцілюючи в людях кожну хворобу та кожну інвалідність ┰.
23 И Он ходил по всей Галилее, уча в их синагогах и провозглашая ┰ хорошую новость о Королевстве ┰ и исцеляя в людях каждую болезнь и каждую инвалидность ┰.
Revivals throughout the history of Christianity at times were accompanied with manifestations of divine healing, a phenomenon that has its beginning in the ministry of Jesus. Following His example, we can confidently conclude that these supernatural occurrences should be considered supplemental and secondary to the proclamation of the good news of God's Kingdom, which should never be used apart from the gospel. The ultimate purpose of Christ's ministry was not to heal, restore, or raise people from the dead so they would live more years relatively healthy and then go to Hell. His purpose was to establish God's sovereign rule over the lost humanity through forgiveness of their sins and willful and complete submission to His holy reign. The use of supernatural gifts in proclaiming this good news was never commanded, but rather described and predicted. Therefore, we should not fall into one of the two extremes: on one hand denying and resisting such methods of proclamation when they are legitimately used, and on the other hand making the methods the object of proclamation missing on the only thing they were given by the Holy Spirit to support. We should not be afraid to ask God to manifest His reality and presence in supernatural ways and to embrace them when they happen, but we should always keep the main focus on the ultimate goal of the ministry: forgiveness of sins, spiritual birth of unbelievers or spiritual revival of believers who do not fully submit to God's rule and who live less of a Christian life than they are called to.
Відродження впродовж усієї історії християнства часом супроводжувалися проявами божественного зцілення, феноменом, який бере свій початок у служінні Ісуса. Дотримуючись Його прикладу, ми можемо з упевненістю зробити висновок, що ці надприродні явища слід вважати додатковими та вторинними по відношенню до проголошення доброї новини про Боже Королівство, які ніколи не повинні використовуватися окремо від євангелія. Кінцева мета служіння Христа полягала не в тому, щоб зцілювати, відновлювати або воскрешати людей з мертвих, для того щоб вони могли жити відносно здоровими ще ряд років, і потім бути відправленими у пекло. Його метою було встановити Боже суверенне правління над втраченим людством через прощення їх гріхів і добровільне та повне підпорядкування Його святому правлінню. Використання надприродних дарів в проголошенні цієї доброї новини ніколи не було наказано, але скоріше описано та передбачено. Тому ми не маємо впадати в одну з двох крайнощів: з одного боку, заперечувати та пручатися таким методам проголошення евангелія коли вони використовуються за призначенням, а з іншого боку, не перетворювати ці методи в об'єкт проголошення, упускаючи те, для підтримки чого Святий Дух їх дав. Ми не повинні боятися просити Бога проявляти Свою реальність і присутність надприродними способами та приймати їх, коли вони трапляються, але ми завжди повинні приділяти основну увагу кінцевій меті служіння: прощенню гріхів, духовному народженню невіруючих або духовному відродженню віруючих, які не повністю підкоряються Божому правлінню та живуть меншою мірою християнського життя, ніж вони були покликані.
Возрождение на протяжении всей истории христианства порой сопровождалось проявлениями божественного исцеления, феноменом, который берёт свое начало в служении Иисуса. Следуя Его примеру, мы можем с уверенностью заключить, что эти сверхъестественные явления следует считать дополнительными и вторичными по отношению к провозглашению хорошей новости о Королевстве Бога, которые никогда не должны использоваться отдельно от евангелия. Конечная цель служения Христа состояла не в том, чтобы исцелять, восстанавливать или воскрешать людей из мёртвых, для того чтобы они могли жить относительно здоровыми ещё ряд лет, и потом быть отправленными в Ад. Его целью было установить Божье суверенное правление над потерянным человечеством через прощение их грехов и добровольное и полное подчинение Его святому правлению. Использование сверхъестественных даров в провозглашении этой хорошей новости никогда не было приказано, но скорее описано и предсказано. Поэтому мы не должны впадать в одну из двух крайностей: с одной стороны, отрицать и сопротивляться таким методам провозглашения евангелия, когда они используются по назначению, а с другой стороны, превращать эти методы в объект провозглашения, упуская то, для поддержки чего Святой Дух дал их. Мы не должны бояться просить Бога проявлять Свою реальность и присутствие сверхъестественными способами и принимать их, когда они случаются, но мы всегда должны уделять основное внимание конечной цели служения: прощению грехов, духовному рождению неверующих или духовному возрождению верующих, которые не полностью подчиняются Божьему правлению и живут меньшей мерой христианской жизни, чем они были призваны.
24 And His fame ┰ was spreading throughout all the Syria and they were bringing to Him all the sick being tormented ┰ (by) various kinds of diseases and severe pains, ┰ demonized ┰, and epileptic, and He healed ┰ them. 25 And great crowds were following Him from the Galilee, ┰ Dekapolis, ┰ Jerusalem, ┰ Judea, and (from) beyond the Jordan.
24 І слава ┰ про Нього поширювалася по усій Сирії, і до Нього приводили усіх хворих, мучимих ┰ різними хворобами та сильними болями, ┰ демонізованих ┰ і епілептиків, і Він їх зціляв ┰. 25 І багато народу слідували за Ним із Галілеї, ┰ Декаполіса, ┰ Єрусалиму, ┰ Юдеї, і з-за Йордану.
24 И слава ┰ о Нем распространялись по всей Сирии, и к Нему приводили всех больных, мучимых ┰ различными болезнями и сильными болями, ┰ демонизированных ┰ и эпилептиков, и Он их исцелял ┰. 25 И большие толпы следовали за Ним из Галилеи, ┰ Декаполиса, ┰ Иерусалима, ┰ Иудеи, и из-за Иордана.
For a revival to spread nationally or even globally, it always needs to use the means of communication. It started with the word of mouth, a rumor, that spread through the largely oral cultures, and evolved along with the modern means of communications to telegraph, radio, TV, press, and Internet. When a revival starts, it should never stay local, but should use every available means to spread to as many places as possible.
In verses 24 and 25, the emphasis of Christ’s ministry shifts from the proclamation of the Kingdom to divine healing. For Jesus, His message was primary and healings were secondary, but His fame that spread by the word of mouth was not about His message, but about healing. Healing for people that came to Him was not only a primary reason for coming, but it often was the only one. Jesus was not only aware of this, He also knew that they came not even to see the signs of divine presence (John 6:26) but to have their felt needs met. This was happening throughout His ministry and it frustrated Him, but He still continued to heal every disease and every disability in people that came. It could be very frustrating to find out that people who are not yet born again are not interested in their salvation or living holy lives, but are only concerned with their own physical and emotional needs. Having figured this out, some may start fully focusing on people’s physical and emotional needs making the message of the gospel secondary, optional, or abandon it altogether in order to attract a bigger crowd. Some, on the other hand, may even give up reaching out to unbelievers and meeting their needs fearing that this would lead to false conversions. It obviously did not stop Jesus. He understood that meeting those needs builds trust in people towards what He had to say, and if not the entire crowd, but some of them after experiencing the reality and care of God, would want to learn more of what He has for them. The end purpose of revivals is spiritual redemption and holiness, but for people who experience revival, it can be a journey from their immediate needs to the eternal ones. Keeping that in mind, we should never divorce meeting those needs from the good news of God’s kingdom, but to always communicate that all of the human problems are ultimately caused by sin, and Jesus is the only solution for that first cause. The world has no problem turning a church into a charity or a community center as it only cares for its immediate needs, but when we allow it to happen, we create a spiritual dead end that will only create unconverted "Christianity” and frustration. Revival is first and foremost evangelism for such unconverted Christians and for the converted Christians who drifted back to their sinful lifestyles that caused the lack or absence of interest in their spiritual wellbeing.
Щоб пробудження поширювалося на національному або навіть глобальному рівні, для цього завжди необхідно використовувати засоби комунікації. Все почалося з чуток, які поширювалися здебільшого"з вуст в уста" в усних культурах і розвинулися разом з сучасними засобами зв'язку у телеграф, радіо, телебачення, пресу та Інтернет. Коли починається пробудження, воно ніколи не повинно залишатися локалізованим, але має використовувати усі доступні засоби, щоб поширитися на якомога більшу кількість територій.
У віршах 24 і 25, акцент служіння Христа зміщується з проголошення Королівства на божественне зцілення. Для Ісуса, Його послання було головним, а зцілення - вторинними, але Його слава, яка поширювалася з вуст в уста, була не про Його послання, а про про зцілення. Зцілення було не тільки основною причиною того що до Нього пріходіло так багато людей, але часто його єдиною причиною. Ісус не тільки знав про це, але й знав, що вони прийшли навіть не для того, щоб побачити ознаки Божої присутності (Івана 6:26), але щоб задовольнити свої потреби що вони відчували. Це відбувалося протягом усього Його служіння, і це засмучувало Його, але Він все ще продовжував зцілювати кожну хворобу та кожну інвалідність в людях, які до Нього приходили. Можливо про це дуже неприємно дізнатися, що люди, які ще не народилися знову, зацікавлені не в своєму спасінні або в святому житті, але тільки в своїх фізичних і емоційних потребах. Розібравшись в цьому, деякі можуть повністю зосередитися на фізичних і емоційних потребах людей, роблячи послання євангелія другорядним, необов'язковим, або взагалі відмовитися від нього, щоб привернути більший натовп. Деякі, з іншого боку, можуть навіть відмовитися від спілкування з невіруючими та задоволення їх потреб, побоюючись, що це призведе до фальшивих навернень, але це явно не зупиняло Ісуса. Він розумів, що задоволення цих потреб будує в людях довіру до того, що Він мав їм сказати, щоб нехай не увесь натовп, але хоча-б деякі з них, відчувши на собі реальність і турботу Бога, захотіли б дізнатися більше про те, що у Нього є для них. Кінцевою метою пробуджень є духовне визволення та святість, але для людей, які переживають пробудження, це може бути шлях від їхніх нагальних потреб до вічних. Пам'ятаючи про це, ми ніколи не повинні відокремлювати задоволення цих тимчасових потреб від доброї новини про Боже Королівство, але завжди говорити про те, що усі людські проблеми у кінцевому рахунку викликані гріхом, і Ісус є єдиним вирішенням цієї першопричини. У цього світу немає проблем перетворити церкву у благодійний або громадський центр, оскільки він дбає тільки про свої насущні потреби, але коли ми дозволяємо цьому статися, ми створюємо духовний глухий кут, який тільки створить ненавернене "християнство" і розчарування. Відродження - це перш за все євангелізація для таких невіруючих християн і для навернених християн, які повернулися до свого гріховного способу життя, який викликав нестачу або відсутність інтересу до свого духовного благополуччя.
Чтобы пробуждение распространялось на национальном или даже глобальном уровне, ему всегда необходимо использовать средства коммуникации. Всё началось со слухов, которые распространялись по большей части"из уст в уста” в устных культурах и развилось вместе с современными средствами связи в телеграф, радио, телевидение, прессу и Интернет. Когда начинается пробуждение, оно никогда не должно оставаться локальным, но должно использовать все доступные средства, чтобы распространиться на как можно большее количество территорий.
В стихах 24 и 25, акцент служения Христа смещается с провозглашения Королевства на божественное исцеление. Для Иисуса, Его послание было главным, а исцеления - вторичными, но Его слава, распространяемая из уст в уста, была не о Его послании, а о об исцелении. Исцеление пришедших к Нему людей было не только основной причиной их прихода, но часто его единственной причиной. Иисус не только знал об этом, но и знал, что они пришли даже не для того, чтобы увидеть признаки божественного присутствия (Ивана 6:26), но чтобы удовлетворить свои ощущаемые потребности. Это происходило на протяжении всего Его служения, и это расстраивало Его, но Он всё ещё продолжал исцелять каждую болезнь и каждую инвалидность в приходивших к Нему людях. Может быть это очень неприятно узнать, что люди, которые ещё не родились заново, заинтересованы не в своём спасении или в святой жизни, а только в своих физических и эмоциональных потребностях. Разобравшись в этом, некоторые могут полностью сосредоточиться на физических и эмоциональных потребностях людей, делая послание евангелия второстепенным, необязательным, или вообще отказаться от него, чтобы привлекать бо́льшую толпу. Некоторые, с другой стороны, могут даже отказаться от общения с неверующими и удовлетворения их потребностей, опасаясь, что это приведёт к ложным обращениям. Это явно не остановливало Иисуса. Он понимал, что удовлетворение этих потребностей вселяет в людей доверие к тому, что Он должен был сказать, чтобы пусть не вся толпа, но хотя бы некоторые из них, испытав на себе реальность и заботу Бога, захотели бы узнать больше о том, что у Него есть для них. Конечной целью пробуждений является духовное освобождение и святость, но для людей, которые переживают пробуждение, это может быть путь от их насущных потребностей к вечным. Помня об этом, мы никогда не должны отделять удовлетворение этих временных потребностей от доброй новости о Королевстве Бога, но всегда говорить, что все человеческие проблемы в конечном счете вызваны грехом, и Иисус является единственным решением этой первопричины. У этого мира нет проблем превратить церковь в благотворительный или общественный центр, поскольку он заботится только о своих насущных потребностях, но когда мы позволяем этому случиться, мы создаём духовный тупик, который только создаёт необращенное "христианство" и разочарование. Возрождение - это прежде всего евангелизация для таких необращённых христиан и для обращённых христиан, которые вернулись к своему греховному образу жизни, который вызвал недостаток или отсутствие интереса к своему духовному благополучию.
