And Jesus spoke in response ┰ to them in analogies again saying: 2 "The Kingdom of Heaven is compared to a man, a king, who prepared ┰ a wedding ┰ for his son. 3 And he sent his slaves to summon ┰ those who had been invited to the wedding, but they did not wish ┰ to come. 4 (So) he sent other slaves again saying: "Tell the ones that have been invited: 'Look! I prepared my food ┰, my bulls ┰ and my fattened (animals) have been slaughtered ┰ and ┰ everything is ready. Come to the wedding!' 5 But, having neglected ┰ (the invitation), they went away, one to his farm ┰, another one on his business ┰, 6 and the rest, having seized his slaves, insulted ┰ and killed (them). 7 And the king got angry and, having sent his troops, he destroyed those murderers and burned down their city. 8 Then he says to his slaves: 'Indeed, the wedding is ready, but those who were invited were not worthy ┰. 9 Therefore, go to the country roads ┰ and invite to the wedding as many (people) as you would find.' 10 And, having gone out to the roads, those slaves brought ┰ all ┰ whom they found, both good and wicked. So the wedding got filled with guests ┰. 11 And the king, having entered to see the guests ┰, saw there a man not wearing a wedding garment. 12 And he says to him: 'Friend, how did you enter ┰ here without wearing ┰ a wedding garment?' But he was silent ┰. 13 Then the king said to the attendants ┰: 'Having bound ┰ his hands and feet, throw him out ┰ into the furthest darkness.' There ┰ will be weeping and gnashing of teeth. 14 For many are invited ┰ but few are ┰ selected ┰."
Та Ісус знову заговорив їм у відповідь ┰ в аналогіях кажучи: 2"Небесне Королівство порівняне до людини, короля, який приготував ┰ весілля ┰ для свого сина. 3 І він послав своїх рабів, щоб покликати ┰ запрошених на весілля, але вони не захотіли ┰ прийти. 4 (Тоді), він знову послав інших рабів, кажучи: 'Скажіть запрошеним: 'Дивіться! Я приготував свою їжу, мої бики ┰ і мої вгодовані (тварини) забиті ┰ і ┰ все готово. Приходьте на весілля!' 5 Але, знехтувавши ┰ (запрошенням), вони пішли, один на свою ферму, ┰ інший у свій бізнес ┰, 6 а решта, схопивши його рабів принизили ┰ та вбили (їх) . 7 І король розлютився і, пославши свої війська, знищив тих вбивць і спалив їхнє місто. 8 Потім він каже своїм рабам: 'Раз весілля готове а запрошені не були гідними, 9 тому йдіть по заміських дорогах ┰ і запросіть на весілля стільки (людей), скільки зможете знайти'. 10 І, вийшовши на дороги, ці раби привели ┰ усіх ┰, кого знайшли, і хороших і поганих. Таким чином, весілля наповнилося гостями ┰. 11 І король, увійшовши щоб побачити гостей ┰, побачив там чоловіка, не одягненого у весільний одяг. 12 І він каже йому: 'Друже, як ти сюди увійшов ┰ не одягнувши ┰ весільний одяг?' А той мовчав ┰. 13 Тоді король сказав прислужувавшим ┰: 'Зв'язавши його руки та ноги, викиньте його ┰ в найдальшу темряву.' Там ┰ буде плач і скрегіт зубів. 14. Тому як багато запрошених┰, але не багато обраних".
А Иисус снова заговорил им в ответ ┰ в аналогиях говоря: 2"Небесное Королевство сравнимо с человеком, королём, который приготовил ┰ свадьбу ┰ для своего сына. 3 И он послал своих рабов, чтобы позвать ┰ приглашённых на свадьбу, но они не захотели ┰ прийти. 4 (Тогда), он опять послал других рабов, сказав: "Скажите приглашённым: 'Смотрите! Я приготовил свою еду, мои быки ┰ и мои откормленные (животные) забиты ┰ и ┰ всё готово. Приходите на свадьбу!' 5 Но, пренебрегши ┰ (приглашением), они ушли, один на свою ферму, ┰ другой в свой бизнес ┰, 6 а остальные, схватив его рабов унизили ┰ и убили (их). 7 И король разозлился и, послав свои войска, уничтожил тех убийц и сжёг их город. 8 Потом он говорит своим рабам: 'Раз свадьба готова а приглашённые не были достойными, 9 поэтому идите по загородным дорогам ┰ и пригласите на свадьбу столько (людей), сколько сможете найти'. 10 И, выйдя на дороги, эти рабы привели ┰ всех ┰, кого нашли, и хороших и плохих. Таким образом, свадьба наполнилась гостями ┰. 11 И король, войдя чтобы увидеть гостей ┰, увидел там человека, не одетого в свадебную одежду. 12 И он говорит ему: 'Друг, как ты сюда вошёл ┰ не одев ┰ свадебную одежду?' Но он молчал ┰. 13 Тогда король сказал прислуживавшим ┰: 'Связав его руки и ноги, выбросьте его ┰ в самую дальнюю тьму.' Там ┰ будет плачь и скрежет зубов. 14 Так как много приглашённых ┰, но немного выбранных".
The man in this analogy was a sovereign king, who could decree for his subjects to come to his wedding, to force or properly motivate them to come. Instead, he simply invited them making their response fully dependent on their own will. He obviously wanted to see if his subjects would come willingly because of him and not because of their own selfish motivations. He put no pressure and used no threat on them, so that their their decision would be completely of their own volition and not under under any compulsion.
Yet, the king invested his resources into the wedding, and by refusing to come his subjects dishonored him showing that something else was more important to them than their sovereign. The same way, God invested His efforts into the allegoric marriage of His Son, but His own subjects did not come to Jesus. God invested into the wedding of His Son more than sacrifices of bulls and rams, He sacrificed the life of His only begotten Son to save the world, to save every person that is found on the face of the Earth. This is why He takes personally rejection of His Son and any attempt to enter the eternal life on someone else's own terms, as mistreatment of Him and of His Kingdom.
God provided the slaughtered Lamb and He invites everyone to come to Jesus because "everything is ready." The only reason the invited guests did not become a part of the allegorical wedding of His Son to His chosen people, that is they did not become a part of the Kingdom of Heaven represented by this wedding, was their unwillingness to come. No one could say that the food the king prepared for the feast was not prepared for them or that the king is the reason those whom he invited did not come. There is a sense of the food being wasted if the invited guests do not come. This is the reason the King, who first sent His prophets to invite Israel, His chosen people, to come, in the end sent His prophets everywhere else so that the wedding feast would be filled with those who were not initially invited and so that the prepared feast would not be wasted. Hence, Jesus tells the Jewish establishment that He was sent to them first, but since they rendered themselves unworthy of His invitation, they disqualified themselves from being a part of God's Kingdom. The same happens to anyone anywhere, who is called to come and be a part of the Kingdom of God, His chosen people. Many of those who consider themselves Christians but are unwilling to come to Jesus, repent, and commit themselves to Him, will be treated the same way, which is shown in the example of the man, who was not wearing the wedding clothes. Similarly, just like Jesus began His ministry with calling Israel before He extended His invitation to the rest of the world, the Holy Spirit begins revival with calling His church first and then moves through it everywhere else. This is why there are many (or as many as God's messengers could find, or those who are called) but not many chosen out of those who are called based on their willingness to come, repent, and be born again.
Anyone can repent, accept Jesus, and to be born again. Therefore, no one has any excuse for not doing it. God provided the sacrifice for all the sins of all the world and sent His servants with this gospel to everyone. However, the same requirement to accept Jesus willfully and not under any compulsion that God had for Jerusalem remains for the rest of humanity, and the fire of Hell remains the expression of His anger towards anyone who consider Him and His sacrifice of a less value than any earthly matters. This disregard for God and His sovereign love and propitiousness for everyone, makes anyone, good or wicked, unworthy of eternal life. The gospel, the good news of the coming Kingdom of God that was taken away from Israel and given to the church to carry out the Great Commission, can also be taken away from any local church or denomination that falls into sins, because of which Jesus died, and neglects bringing everyone to Jesus. God has no partiality to anyone, He treats everyone exactly the same way and does not consider anyone of a different value than anyone else. The gospel is not in that good people will go to Heaven and bad people will go to Hell, but in that both good and bad people can go to Heaven by repenting in their sins, accepting God's sacrifice of Jesus, and being born again, that is clothing themselves into the perfect righteousness of Jesus and in the new spiritual nature born of the Holy Spirit.
Since the spiritual elite of Jerusalem has already realized that Jesus was talking about them in His analogies, He does not ask them any probing questions any more, as He did before
(Matt. 21:40-41), but He speaks directly about the fate of Jerusalem. The city that was burned in this analogy was Jerusalem, and it was ruined and burned to the ground in AD 70, a few decades after the death of Jesus, because they were not willing to come to Him
(Matt. 23:37). During His earthly ministry, Jesus devoted Himself and His followers to calling the Israelites in general and Jerusalem in particular
(Matt. 10:5-6). Now He commands His students to go to the roads that lead outside Jerusalem to Samaria and to the ends of the world
(Matt. 28:19-20; Acts 1:8), and to turn everyone they could find into His students. Some of the called outside the city would not accept Him either or would try to get to Heaven on their own terms and merits. They would reject the righteousness of Christ, they would not repent of their sins, and would not be born again
(John 3:3). Such people will be thrown into Hell as they will have no excuse for not accepting the garments that were ready for them and offered in the first place
(Rom. 13:14). The purpose of revival is to make sure every person has a chance to hear the gospel and to repent, as well as to make sure that everyone who comes to Jesus is born again and lives in the righteousness of Jesus avoiding anything that contradicts or does not help practicing it.
Ultimately, this analogy presents everyone with the ultimate choice between Christ prepared for every person or Hell prepared by God for Satan and his angels. This choice is not a compulsion to get people into Heaven by fear, but by the reality of the coming Kingdom of God that is going to consume everything, leaving no room for anyone who does not trust God, who is not forgiven, holy, and united with God by Christ in His Spirit. The only place left for such souls will be the same place prepared for the angels that rejected God' sovereign love and rule. The good news is exclusively about relationships with God through Christ. Similarly, revival is all about establishing or renewing personal relationships with God through Jesus.
Людина в цій аналогії була суверенним королем, який міг наказати своїм підданим прийти на його весілля, змусити або належним чином мотивувати їх прийти. Замість цього він просто запросив їх зробивши їх відклик повністю залежним від їх власної волі. Він, очевидно, хотів побачити, чи прийдуть його піддані добровільно заради нього самого, а не через власні егоїстичні спонукання. Він не чинив на них тиску та не погрожував для того, щоб вони прийняли рішення повністю з власної волі, а не з примусу.
Проте, король вклав свої ресурси в весілля і, відмовившись прийти, його піддані зганьбили його, показуючи, що для них було щось ще важливіше, ніж їх государ. Таким же чином Бог вклав Свої зусилля в алегоричний шлюб Свого Сина, але Його власні піддані не прийшли до Ісуса. Бог вклав у весілля Свого Сина більше, ніж жертви волів і баранів, Він пожертвував життям Свого Однородженого Сина, щоб врятувати світ, щоб врятувати кожну людину, яка може бути знайдена на обличчі Землі. Ось чому Він cприймає відкидання Свого Сина особисто та будь-яку спробу увійти в вічне життя на своїх умовах, як погане ставлення до Нього та Його Королівства.
Бог надав заколоте Ягня та запрошує всіх прийти до Ісуса, тому що "все готово". Єдина причина, по якій запрошені гості не стали частиною алегоричного весілля Його Сина з Його вибраним народом, тобто, не стали частиною Небесного Королівства, представленого цим весіллям, полягала в їх небажанні прийти. Ніхто не міг сказати, що їжа, яку король приготував для бенкету, не була приготованою для них або що король є причиною того, що ті, кого він запросив, не прийшли. Є відчуття, що їжа пропала б, якби запрошені гості не прийшли. З цієї причини Король, який на початку посилав Своїх пророків запросити Ізраїль, Свій обраний народ, врешті-решт послав Своїх пророків усюди, щоб весільний бенкет був заповнений тими, хто не був спочатку запрошений, і щоб приготований бенкет не пропав даром. Таким чином, Ісус повідомляє єврейському істеблішменту, що Він був посланий спочатку до них, але, оскільки вони виявилися негідними Його запрошення, вони втратили право бути частиною Божого Королівства. Те ж саме відбувається з кожним, хто покликаний прийти та стати частиною Божого Королівства, Його обраного народу. З багатьма з тих, хто вважає себе християнами, але не бажає прийти до Ісуса, покаятися та присвятити себе Йому, вчинять так само, як показано на прикладі людини, яка не була одягнена у весільний одяг. Точно так само, як Ісус почав Своє служіння з закликання Ізраїлю до того, як Він розширив Своє запрошення на решту світу, Святий Дух починає відродження спочатку з призову Своєї церкви, а потім йде через неї всюди. Ось чому багато (або стільки, скільки змогли знайти посланці Бога) покликаних, але не так багато достойних із тих, хто покликаний, на підставі їх готовності прийти, покаятися та народитися знову.
Кожен може покаятися, прийняти Ісуса та народитися знову. Отже, ні у кого немає виправдання тому, що він або вона цього не робить. Бог приготував жертву за всі гріхи всього світу та послав Своїх слуг з цим євангелієм до всіх. Однак та ж вимога прийняти Ісуса добровільно, а не під будь-яким примусом, яку Бог мав для Єрусалиму, залишається та для решти людства, і пекельний вогонь залишається проявом Його гніву по відношенню до будь-кого, хто вважає Його та Його жертву менш цінною, аніж будь-які земні справи. Це зневага до Бога та Його суверенної любові та прихильності до всіх робить будь-яку людину, добру або злу, негідною вічного життя. Євангеіє, хороша звістка про прийдешнє Боже Королівство, яке було відібране у Ізраїлю та передано церкві для виконання Великого Доручення, може бути також відібране у будь-якої помісної церкви або деномінації, яка впадає в гріхи, з-за яких помер Ісус, і нехтує приведенням усіх до Ісуса. Бог не упереджений ні до кого, Він відноситься до всіх однаково та не вважає когось більш цінним, ніж будь-кого іншого. Євангеіє не в тому, що хороші люди потраплять на Небеса, а погані люди потраплять у пекло, але в тому, що і хороші, і погані люди можуть потрапити на Небеса, покаявшись у своїх гріхах, прийнявши Божу жертву Ісуса та народившись знову, одягнувшись у досконалу праведність Ісуса та в нову духовну природу, народжену від Святого Духа. Оскільки духовна еліта Єрусалиму вже усвідомила, що Ісус говорив про них у своїх аналогіях, Він більше не задає їм ніяких перевіряючих питань, як Він це робив раніше
(Матв. 21:40-41), але прямо говорить про долю Єрусалима. Містом, яке було спалене в цій аналогії, був Єрусалим, і він був зруйнований і спалений дотла в 70 році після Різдва Христового, через кілька десятиліть після смерті Ісуса, тому що вони не бажали прийти до Нього
(Матв. 23:37). Під час Свого земного служіння, Ісус присвятив Себе та Своїх послідовників покликанню ізраїльтян в цілому та Єрусалиму зокрема
(Матв. 10:5-6). Тепер Він каже Своїм учням йти дорогами, що ведуть з Єрусалиму до Самарії та аж до кінців світу
(Матв. 28:19-20 БВ; Дії 1:8), і перетворювати кожного, кого вони зможуть знайти, на Його учнів. Деякі з покликаних за межами Єрусалиму теж Його не приймуть або спробують потрапити на Небеса на своїх умовах і за свої заслуги. Вони відкинуть праведність Христа, не покаються в своїх гріхах і не народяться знову
(Івана 3:3). Такі люди будуть кинуті в пекло, оскільки у них не буде виправдання за те, що вони не прийняли одяг, який був приготовлений для них і заздалегідь запропонований їм
(Рим. 13:14). Мета пробудження - це переконатися, що у кожної людини є шанс почути євангеліє та покаятися, а також переконатися, що кожен, хто приходить до Ісуса, є народженим знову та живе в праведності Ісуса, уникаючи всього, що суперечить або не сприяє практикувати її.
В кінцевому рахунку, ця аналогія ставить кожного перед остаточним вибором між Христом, приготованим для кожної людини, або пеклом, приготованим Богом для Сатани та його ангелів. Цей вибір є не примусом в приведенні людей на Небеса зі страху, але через реальність майбутнього Божого Королівства, яке поглине все, не залишаючи місця для тих, хто не довіряє Богу, хто не прощений, не святий і не з'єднаний з Богом через Христа в Його Дусі. Для таких душ залишиться тільки місце, приготоване для ангелів, що відкинули суверенну любов і владу Бога. Гарна новина стосується виключно відносин з Богом через Христа. Точно так само відродження відноситься до встановлення або оновлення особистих відносин із Богом через Ісуса.
Человек в этой аналогии был суверенным королём, который мог приказать своим подданным прийти на его свадьбу, чтобы заставить или должным образом мотивировать их прийти. Вместо этого он просто пригласил их, сделав их отклик полностью зависимым от их собственной воли. Он, очевидно, хотел увидеть, придут ли его подданные добровольно ради него самого, а не из-за собственных эгоистичных побуждений. Он не оказывал на них давления и не угрожал для того, чтобы они приняли решение полностью по собственной воле, а не по принуждению. Тем не менее, король вложил свои ресурсы в свадьбу и, отказавшись прийти, его подданные опозорили его, показывая, что для них было что-то ещё важнее, чем их государь. Таким же образом Бог вложил Свои усилия в аналогический брак Своего Сына, но Его собственные подданные не пришли к Иисусу. Бог вложил в свадьбу Своего Сына больше, чем жертвы быков и баранов, Он пожертвовал жизнью Своего единородного Сына, чтобы спасти мир, чтобы спасти каждого человека, который может быть найден на лице Земли. Вот почему Он принимает отвержение Своего Сына лично и любую попытку войти в вечную жизнь на своих условиях, как плохое отношение к Нему и Его Королевству.
Бог предоставил заколотого Ягнёнка и приглашает всех прийти к Иисусу, потому что "всё готово". Единственная причина, по которой приглашённые гости не стали частью аналогической свадьбы Его Сына с Его избранным народом, т.е. не стали частью Небесного Королевства, представленного этой свадьбой, заключалась в их нежелании прийти. Никто не мог сказать, что еда, которую король приготовил для пира, не была приготовлена для них или что король является причиной того, что те, кого он пригласил, не пришли. Есть ощущение, что еда пропала бы, если бы приглашённые гости не пришли. По этой причине Король, который в начале послал Своих пророков пригласить Израиль, Свой избранный народ, в конце концов послал Своих пророков повсюду, чтобы свадебный пир был заполнен теми, кто не был изначально приглашён, и чтобы приготовленный пир не пропал даром. Таким образом, Иисус сообщает еврейскому истеблишменту, что Он был послан сначала к ним, но, поскольку они оказались недостойными Его приглашения, они лишились права быть частью Божьего Королевства. То же самое происходит с любым, кто позван прийти и стать частью Божьего Королевства, Его избранного народа. Со многими из тех, кто считает себя христианами, но не желает прийти к Иисусу, покаяться и посвятить себя Ему, поступят так же, как показано на примере человека, который не был одет в свадебную одежду. Точно так же, как Иисус начал Своё служение с призвания Израиля до того, как Он расширил Своё приглашение на остальной мир, Святой Дух начинает возрождение сначала с призыва Своей церкви, а затем идёт через неё повсюду. Вот почему много (или столько, сколько смогли найти посланники Бога) призванных, но не так много избранных из тех, кто позван, на основании их готовности прийти, покаяться и родиться заново.
Каждый может покаяться, принять Иисуса и родиться заново. Следовательно, ни у кого нет оправдания тому, что он или она этого не делает. Бог приготовил жертву за все грехи всего мира и послал Своих слуг с этим евангелием ко всем. Однако то же требование принять Иисуса добровольно, а не под каким-либо принуждением, которое Бог имел для Иерусалима, остаётся и для остального человечества, и адский огонь остаётся проявлением Его гнева по отношению к любому, кто считает Его и Его жертву менее ценной, чем любые земные дела. Это пренебрежение к Богу и Его суверенной любви и благосклонности ко всем делает любого человека, хорошего или злого, недостойным вечной жизни. Евангелие, хорошая весть о грядущем Божьем Королевстве, которое было отнято у Израиля и передано церкви для выполнения Великого Поручения, может быть также отнято у любой поместной церкви или деноминации, которая впадает в грехи, из-за которых умер Иисус, и пренебрегает приведением всех к Иисусу. Бог не пристрастен ни к кому, Он относится ко всем одинаково и не считает кого-либо более ценным, чем кого-либо другого. Евангелие не в том, что хорошие люди попадут на Небеса, а плохие люди попадут в Ад, но в том, что и хорошие, и плохие люди могут попасть на Небеса, покаявшись в своих грехах, приняв Божью жертву Иисуса и родившись заново, одевшись в совершенную праведность Иисуса и в новую духовную природу, рождённую от Святого Духа.
Поскольку духовная элита Иерусалима уже осознала, что Иисус говорил о них в Своих аналогиях, Он больше не задаёт им никаких проверяющих вопросов, как Он это делал раньше
(Матв. 21:40-41), но прямо говорит о судьбе Иерусалима. Городом, который был сожжён в этой аналогии, был Иерусалим, и он был разрушен и сожжён дотла в 70 году после Рождества Христова, через несколько десятилетий после смерти Иисуса, потому что они не желали прийти к Нему
(Матв. 23:37). Во время Своего земного служения, Иисус посвятил Себя и Своих последователей призванию израильтян в целом и Иерусалима в частности
(Матв. 10:5-6). Теперь Он говорит Своим ученикам идти дорогами, ведущими из Иерусалима в Самарию и до концов света
(Матв. 28:16-20; Действия 1:8), и превратить каждого, кого они смогут найти, в Его учеников. Некоторые из позванных за пределами Иерусалима тоже Его не примут или попытаются попасть на Небеса на своих условиях и за свои заслуги. Они отвергнут праведность Христа, не покаются в своих грехах и не родятся заново
(Ивана 3:3). Такие люди будут брошены в Ад, поскольку у них не будет оправдания за то, что они не приняли одежду, которая была приготовлена для них и заранее предложена им
(Рим. 13:14). Цель пробуждения - это убедиться, что у каждого человека есть шанс услышать евангелие и покаяться, а также убедиться, что каждый, кто приходит к Иисусу, рождён заново и живёт в праведности Иисуса, избегая всего, что противоречит или не способствует её практиковать.
В конечном счете, эта аналогия ставит каждого перед окончательным выбором между Христом, приготовленным для каждого человека, или адом, приготовленным Богом для Сатаны и его ангелов. Этот выбор является не принуждением в приведении людей на Небеса из страха, но из-за реальности грядущего Божьего Королевства, которое поглотит всё, не оставляя места для тех, кто не доверяет Богу, кто не прощён, не свят и не соединён с Богом через Христа в Его Духе. Для таких душ останется только место, приготовленное для ангелов, отвергших суверенную любовь и власть Бога. Хорошая новость касается исключительно отношений с Богом через Христа. Точно так же возрождение относится к установлению или обновлению личных отношений с Богом через Иисуса.
15 Then, having departed, the Pharisees discussed ┰ how to entrap Him with a statement ┰. 16 And they send ┰ their students with the Herodians ┰ saying: "Teacher, we know that You are truthful ┰ and you really ┰ teach the way of God, and you do not act in someone's interest ┰, for You are not swayed into someone's opinion ┰ . 17 Then tell us what You think. Is it permissible ┰ to pay taxes to Caesar or not?" 18 But Jesus, being aware of their baseness ┰, said: "Why do you, pretenders ┰ , (try) to entrap ┰ Me? 19 Show Me a tax coin ┰." And they brought Him a denarius ┰. 20 And He says to them: "Whose image ┰ and inscription is this?" 21 They say to Him: "Caesar's." Then He says to them: "Therefore give the Caesar back ┰ what is Caesar's but the things of God to God." 22 And, having heard (it), they were astonished ┰, and, having left Him, they went away ┰
15 Тоді, відійшовши, фарисеї обговорили ┰ те, як Його підловити ┰ на слові ┰. 16 І вони посилають ┰ своїх учнів із іродіянами ┰, кажучи: "Вчителю, ми знаємо, що Ти правдивий ┰ і Ти дійсно вчиш Божому шляху, і Ти не дієш у чиїхось інтересах ┰, бо Ти не ухиляєшся до чиєгось погляду ┰. 17 Так скажи нам що Ти думаєш. Чи можна ┰ платити податки Кесарю чи ні?" 18 Але Ісус, усвідомлюючи їх підлість ┰, сказав: "Чому ви, удавальники ┰, (намагаєтеся) заманити ┰ Мене (в пастку)? 19 Покажіть Мені податкову монету ┰." І вони принесли Йому динарій ┰. 20 Та Він каже їм: "Чиє це зображення ┰ і напис?" 21 Вони кажуть Йому: "Кесаря". Тоді Він каже їм: "Тому віддайте ┰ Кесарю те що належить Кесарю, а Богу те що належить Богу ┰."22 І, почувши (це), вони були вражені ┰, і, залишивши Його, пішли.
15 Тогда, отойдя, фарисеи обсудили ┰ то, как Его подловить ┰ на слове ┰. 16 И они посылают ┰ своих учеников с иродианами ┰, говоря: "Учитель, мы знаем, что Ты правдив ┰ и Ты действительно ┰ учишь Божьему пути, и Ты не действуешь в чьих-либо интересах ┰, потому что Ты не уклоняешься в чьё-либо мнение ┰. 17 Так скажи нам что Ты думаешь. Можно-ли ┰ платить налоги Кесарю или нет?" 18 Но Иисус, осознавая их подлость ┰, сказал: "Почему вы, притворщики ┰, (пытаетесь) заманить ┰ Меня (в ловушку)? 19 Покажите Мне налоговую монету ┰ ." И они принесли Ему динарий ┰. 20 И Он говорит им: "Чьё это изображение ┰ и надпись?" 21 Они говорят Ему: "Кесаря". Тогда Он говорит им: "Поэтому отдайте ┰ Кесарю то что принадлежит Кесарю, а Богу то что надлежит Богу ┰." 22 И, услышав (это), они были поражены ┰, и, оставив Его, ушли.
The introduction to this question was offered in the traditional rhetorical form of flattery. In reality though, it was a well-thought-through set-up for the trap that followed after. The Pharisees sent their students and the herodians to ask Jesus a tricky question. The presence of the herodians was very telling. These people were supporters and political lobbyists for the dynasty of the Jewish King Herod the Great. He was the one who was trying to kill Jesus in Bethlehem, but who himself died shortly after that failed attempt. Considering that Herod was not even a Jew but was installed as the king of the Jews by the Romans, his descendants were not very popular amongst the Jews except for the fact that Herod built the temple for them, where all this action is taking place now.
The preamble to the question outlined the limits for Jesus' potential answer. He was expected not to be a lobby for the Romans or for their puppet government in Judea. He was also expected to be unbiased, impartial, and not influenced by opinions of the people like the herodians, in whose presence He was now standing. In other words, either of His answers, positive or negative, would likely result in His arrest. Because the question was specifically designed as a yes or no question, His answer would present Him as either a Roman lobby or the enemy of Rome. Jesus was setup to either lose the popular support, which the Pharisees feared trying to arrest Him, or to become a rebel against the Roman rule and to be arrested by the Romans. The matter was even worse for Jesus because the question was specifically about paying taxes to the Romans. Romans exercised the rule invented by Alexander the Great, where the only thing they cared about for the conquered nations was to pay their taxes selling the right to collect them to the highest local bidder. The sure way to get Jesus arrested would be to prompt Him to suggest that it was wrong for the Jews to pay what Caesar required. The worst part of it was that Caesar Augustus, who reigned during the birth and most of the earthly life of Jesus, introduced the requirement for all his subjects to treat Caesar as the divine son of god and to worship him along with any other gods. Romans were very tolerant to religious beliefs of the concurred nations as long as they worshipped Caesar as their supreme authority and god. The Jews, being monotheistic, refused to comply with this requirement and were granted an exemption. This is why the question of paying taxes assumed paying Caesar worship along with money. Jesus understood that this was a trap and easily got out of it by separating civic and spiritual obligations. Separation of church and state is essentially separating spiritual things from the civic, a necessity that allows churches to avoid worldly traps.
The main reason the early Christians were persecuted by the Romans was not that they believed in Jesus. Although worshiping a crucified peasant was disgraceful for the Romans, they could care less what or who their subjects worshiped. The reason Christian were persecuted was that they peacefully resisted complying to created by the Caesar state religion and they attributed the Caesar's divine titles "the Master" and "the Son of God" only to Jesus instead. Separation of church and state does not limit Christians from participating in civil maters including participating in the political process as far as they are obligated to contribute their income towards the state. It means resisting mixing civic and spiritual things together allowing the government to take over the matters of worship. It limits the government, being it a king, a president, or a governing body of people from becoming the supreme authority in spiritual and moral matters. Jesus Christ, being God, is the supreme Master, the supreme King, and the supreme Judge of all. God's Word is the ultimate authority for any authentic believer in Jesus. Anything that any government official or a party obligates a Christian to do or support that contradicts God's Word must be peacefully and respectfully rejected, resisted, and disobeyed. The fact that God originated and ordained the civil government as an institution of power
(Rom. 13:1) does not mean that the government would never abuse its power and never try to force God's Word and its influence out of the public life pretending to become the ultimate authority for their subjects instead of God
(Acts. 4:19; 5:29). Therefore, while fulfilling their civic obligations, such as paying taxes to support the government and its functions, the Christians are also obligated to resist any infringement of the government on their spiritual beliefs and moral standards as well as to make sure to utilize all available means, such as prayer
(1 Tim 2:2), civil disobedience, and available civil rights to prevent the government from forcing the believers to compromise their spiritual and moral commitments to Jesus and God's Word. Many democratic countries allow Christians to influence their country's spiritual and moral landscape, something the early church did not have. Instead of utilizing these opportunities, many Christians and churches go back to blindly submitting themselves to their government, be it a person or a party. Christianity must be an independent force that controls parties, presidents, kings, or councils, instead of being controlled by them. Wherever large-scale revivals of Christianity took place, it affected both political and moral landscape from the bottom up. As more people turned to Christ and submitted to His authority and the authority of God's Word, the political and social life was also changed for the better. The question Christians have struggled with about legislating biblical moral standards for unbelievers is really not about wether or not Christians should do it, but, ultimately, it is about who should legislate and which standards. If Christians surrender their public influence to those who reject the authority of the Scriptures, it is just the matter of time, they will find their government forcing them to compromise their beliefs and standards, presenting them with the choice of either resisting their government and suffering persecutions, or doing the exact opposite from the requirements of revivals, i.e. from repentance, abandonment their sins, and to subjecting themselves to the supreme authority of Christ and of
God's Word. Consequently, preaching repentance of sins while submitting to their normalization in the society makes preaching the gospel inadequate and impotent
(Matt. 5:13).
Вступ цього питання було зроблено у традиційній риторичній формі лестощі. У реальності ж, це було добре продуманною підготовкою для подальшої пастки. Фарисеї послали своїх учнів та Іродіан задати Іісусу каверзне питання. Присутстність іродиян була дуже показовою. Ці люди були сторонниками та політичними лобістами династії юдейського короля Ірода Великого. Він був тим, хто намагався вбити Іісуса у Віфлеємі, але сам умер незабаром після цієї невдалої спроби. Вчитуючи, що Ірод навіть не був юдеем, але був встановлений римлянами як король Юдеєв, його потомки не користувались великою популярністю серед Юдеїв, за вимкненням того факту, що Ірод побудував для них храм, де зараз і відбуваються усі ці події.
У преамбулі питання були позначені межі можливої відповіді Ісуса. Очікувалося, що Він не буде лобістом римлян або їх маріонеткового уряду в Юдеї. Від нього також очікувалося, що він буде неупередженим, безстороннім і не схильним до впливу думки людей, таких як іродиян, в присутності яких Він тепер знаходився. Іншими словами, будь-яка з Його відповідей, позитивна або негативна, скоріш за все привела б до Його арешту. Оскільки питання було спеціально розроблено як питання "так" чи "ні", Його відповідь представила б Його або як римського лобі, або як ворога Риму. Ісус був приречений або втратити суспільну підтримку, якої боялися фарисеї, намагаючись Його заарештувати, або стати бунтарем проти римського правління та бути заарештованим римлянами. Для Ісуса справа була ще гірше, тому що мова йшла саме про сплату податків римлянам. Римляни застосовували методику, винайдену ще Олександром Македонським, за якою єдине, що їх турбувало для підкорених народів - це платити податки, продаючи право збирати їх місцевій особі, яка запропонувала найвищу ціну. Вірним способом заарештувати Ісуса било спонукати Його припустити, що юдеям не треба було платити те, що вимагав Кесар. Найгірше було те, що Кесар Август, який правив під час народження та більшої частини земного життя Ісуса, ввів вимогу для усіх своїх підданих ставитися до Кесаря як до божественного сина бога та поклонятися йому разом з будь-якими іншими богами. Римляни були дуже терпимі до релігійних вірувань підкорених народів до тих пір, поки вони поклонялися Кесарю як своєму верховному авторитету та богу. Юдеї, будучи монотеїстами, відмовлялися виконати цю вимогу, та їм було дозволено бути винятком. Ось чому питання про сплату податків мало на увазі поклоніння кесареві поряд з грошима. Ісус розумів, що це пастка, і легко вибрався з неї, розділивши цивільні та духовні обов'язки. Відділення церкви від держави, по суті, відокремлює духовне від цивільного, необхідність, що дозвляє цеквам уникати світьских пасток.
Основна причина переслідування ранніх християн римлянами полягала не в тому, що вони вірили в Ісуса. Хоча поклоніння розп'ятогму провінціалу було для римлян ганебним, їм було все одно, чому та кому поклоняються їх піддані. Причина переслідувань християн полягала в тому, що вони мирно чинили опір дотриманню державної релігії, створеної кесарем, і замість цього приписували божественні титули кесаря "Пан" і "Божий Син" тільки Ісусу. Відокремлення церкви від держави не обмежує християн від участі в цивільних справах, включаючи участь в політичному процесі, оскільки вони зобов'язані вносити свій вклад на користь держави. Воно означає опір змішуванню світського та духовного разом, дозволяючи уряду брати на себе питання поклоніння. Це обмежує уряд, будь то король, президент чи державний орган влади, від перетворення себе на верховний авторітет в духовних та моральних питаннях. Ісус Христос, будучи Богом, є верховним Паном, верховним Королем і верховним Суддєю всього. Боже Слово є вищим авторитетом для будь-якого справжнього віруючого в Ісуса. Все, що будь-яка державна посадова особа або партія зобов'язує християнина робити або підтримувати, що суперечить Божому Слову, це необхідно мирно та з повагою відкинути та не коритися цьому. Той факт, що Бог створив і встановив цивільний уряд як інститут влади
(Рим. 13:1), не означає, що уряд ніколи не буде зловживати своєю владою та ніколи не буде намагатися витіснити Слово Бога та його вплив з суспільного життя, претендуючи на те, щоб стати вищим авторитетом для своїх підданих замість Бога
(Дії 4:19; Дії 5:29). Таким чином, при виконанні своїх цивільних зобов'язань, таких як сплата податків для підтримки уряду та його функцій, християни також зобов'язані протистояти будь-якому посяганню уряду на їх духовні переконання та моральні стандарти, а також використовувати всі доступні засоби, такі як молитва
(1 Тим. 2 :2), громадянську непокору та доступні цивільні права, щоб не давати уряду змушувати віруючих поступатися своїми духовними та моральними зобов'язаннями перед Ісусом і Божим Словом. Багато демократичних країн дозволяють християнам впливати на духовний і моральний ландшафт своєї країни, чого не було у ранньої церкви. Замість того щоб використовувати ці можливості, багато християн і церков повертаються до того, щоб сліпо підкорятися своєму уряду, будь то людина або партія. Християнство має бути незалежною силою, яка контролює партії, президентів, королів або ради, але не бути контрольованими ними. Де б не відбувалося великомасштабне відродження християнства, воно впливало як на політичний, так і на моральний ландшафт від низу до верху. У міру того, як все більше людей наверталися до Христа та підпорядковувалися Його владі та авторитету Божого Слова, політичне та громадське життя також змінювалася на краще. Питання, над яким християни бьються відносно законодавчого закріплення біблейськіх моральних стандартів для невіруючіх, власне не в тому чи маюь християни це робити, а, в кінцевому підсумку, у тому, хто має встановлювати закони та якісь стандарти. Якщо християни поступляться своїм суспільнийм впливом тим, хто відкидає авторитет Святого Письма, це тільки питання часу, поки вони побачать як їх уряд змушує їх іти на компроміс зі своїми переконаннями та стандартами, залишаючи їм вибір: або чинити опір своєму уряду та терпіти переслідування, або робити прямо протилежне протилежне вимогам пробудження, тобто покаянню, відмові від своїх гріхів і підпорядкуванню себе верховній владі Христа та Божого Слова. Отже, проповідь покаяння в гріхах, при підпорядкуванні себе до їх нормалізації в суспільстві, робить проповідь євангелія неадекватною та безсилою
(Матв. 5:13).
Вступление этого вопроса было сделано в традиционной риторической форме лести. В реальности же, это была хорошо продуманная подготовка для последующей ловушки. Фарисеи послали своих учеников и Иродиан задать Иисусу каверзный вопрос. Присутствие иродиан очень показательно. Эти люди были сторонниками и политическими лоббистами династии иудейского короля Ирода Великого. Он был тем, кто пытался убить Иисуса в Вифлееме, но сам умер вскоре после этой неудавшейся попытки. Учитывая, что Ирод даже не был иудеем, но был установлен римлянами как король Иудеев, его потомки не пользовались большой популярностью среди Иудеев, за исключением того факта, что Ирод построил для них храм, где сейчас и происходят все эти действия.
В преамбуле вопроса обозначены пределы возможного ответа Иисуса. Ожидалось, что Он не будет лоббистом римлян или их марионеточного правительства в Иудее. От него также ожидалось, что Он будет непредвзятым, беспристрастным и не подверженным влиянию мнения людей, таких как иродиане, в присутствии которых Он теперь находился. Другими словами, любой из Его ответов, положительный или отрицательный, скорее всего привёл бы к Его аресту. Поскольку вопрос был специально разработан как вопрос "да" или "нет", Его ответ представил бы Его либо как римского лобби, либо как врага Рима. Иисус был обречён либо потерять общественную поддержку, которой боялись фарисеи, пытаясь Его арестовать, либо стать бунтарём против римского правления и быть арестованным римлянами. Для Иисуса дело обстояло ещё хуже, потому что речь шла именно об уплате налогов римлянам. Римляне применяли методику, изобрётенную ещё Александром Македонским, по которому единственное, что их заботило для покорённых народов, - это платить налоги, продавая право собирать их местному лицу, предложившему наивысшую цену. Верным способом арестовать Иисуса било побудить Его предположить, что иудеям нельзя было платить то, что требовал Кесарь. Хуже всего было то, что Кесарь Август, который правил во время рождения и большей части земной жизни Иисуса, ввёл требование для всех своих подданных относиться к Кесарю как к божественному сыну бога и поклоняться ему вместе с любыми другими богами. Римляне были очень терпимы к религиозным верованиям покорённых народов до тех пор, пока они поклонялись Кесарю как своему верховному авторитету и богу. Иудеи, будучи монотеистами, отказались выполнить это требование, и им было предоставлено исключение. Вот почему вопрос об уплате налогов предполагал поклонение кесарю наряду с деньгами. Иисус понимал, что это ловушка, и легко выбрался из неё, разделив гражданские и духовные обязанности. Отделение церкви от государства, по сути, отделяет духовное от гражданского, необходимость, позволяющая церквям избежать мирских ловушек.
Основная причина преследования ранних христиан римлянами заключалась не в том, что они верили в Иисуса. Хотя поклонение распятому провинциалу было для римлян позорным, им было всё равно, чему и кому поклоняются их подданные. Причина преследований христиан заключалась в том, что они мирно сопротивлялись соблюдению государственной религии, созданной кесарем, и вместо этого приписывали божественные титулы кесаря "Господин" и "Божий Сын" только Иисусу. Отделение церкви от государства не ограничивает христиан от участия в гражданских делах, включая участие в политическом процессе, поскольку они обязаны вносить свой вклад в пользу государства. Оно означает сопротивление смешиванию гражданского и духовного вместе, позволяя правительству брать на себя вопросы поклонения. Это ограничивает правительство, будь то короля, президента или государственный орган власти, от превращения их в верховную власть в духовных и моральных вопросах. Иисус Христос, будучи Богом, является верховным Господином, верховным Королём и верховным Судьёй всего. Божье Слово является высшим авторитетом для любого истинного верующего в Иисуса. Всё, что какое-либо государственное должностное лицо или партия обязывает христианина делать или поддерживать, что противоречит Божьему Слову, это необходимо мирно и с почтением отвергнуть и не повиноваться этому. Тот факт, что Бог создал и установил гражданское правительство как институт власти
(Рим. 13:1), не означает, что правительство никогда не будет злоупотреблять своей властью и никогда не будет пытаться вытеснить Слово Бога и его влияние из общественной жизни, претендуя на то, чтобы стать высшим авторитетом для своих подданных вместо Бога
(Действия 4:19; Действия 5:29). Таким образом, при выполнении своих гражданских обязательств, таких как уплата налогов для поддержка правительства и его функций, христиане также обязаны противостоять любому посягательству правительства на их духовные убеждения и моральные стандарты, а также использовать все доступные средства, такие как молитва
(1 Тим. 2:2), гражданское неповиновение и доступные гражданские права, чтобы не давать правительству заставлять верующих поступаться своими духовными и моральными обязательствами перед Иисусом и Божьим Словом. Многие демократические страны позволяют христианам влиять на духовный и нравственный ландшафт своей страны, чего не было у ранней церкви. Вместо того чтобы использовать эти возможности, многие христиане и церкви возвращаются к тому, чтобы слепо подчиняться своему правительству, будь то человек или партия. Христианство должно быть независимой силой, которая контролирует партии, президентов, королей или советы, но не контролируется ими. Где бы ни происходило крупномасштабное возрождение христианства, оно влияло как на политический, так и на моральный ландшафт снизу вверх. По мере того, как всё больше людей обращались ко Христу и подчинялись Его власти и авторитету Божьего Слова, политическая и общественная жизнь также изменялась к лучшему. Вопрос, над которым христиане бьются относительно законодательного закрепления библейских моральных стандартов для неверующих, на самом деле не в том, должны ли христиане это делать, а в конечном итоге в том, кто должен устанавливать законы и какие-то стандарты. Если христиане уступят своё общественное влияние тем, кто отвергает авторитет Священного Писания, это только вопрос времени, пока они обнаружат, что их правительство заставляет их идти на компромисс со своими убеждениями и стандартами, предоставляя им выбор: либо сопротивляться своему правительству и терпеть преследования, или делать прямо противоположное требованиям пробуждения, то есть покаяния, отказа от своих грехов и подчинения себя верховной власти Христа и Божьего Слова. Следовательно, проповедь покаяния в грехах, при подчинении их нормализации в обществе, делает проповедь евангелия неадекватной и бессильной
(Матв. 5:13).
23 That day ┰, Sadducees ┰, (who were) saying (that) there is no resurrection, approached and asked Him 24 saying: "Teacher, Moses said: 'If someone dies not having children, his brother will marry his widow and will raise up a child ┰ for his brother,' 25 but there were seven brothers among ┰ us. And the first one, having married, died, and not having a child ┰, left his wife to his brother. 26 The same way ┰ the second one, and the third one, down to the seventh one.27 And after all (of them), the woman died ┰. 28 Therefore, whose wife of the seven will she be? For all had her." 29 And Jesus said to them in response ┰: "You are mistaken ┰ knowing neither the Scriptures nor the power of God. 30 For in the resurrection, they neither marry nor are given in marriage but they are like angels in Heaven. 31 And have not you read about the resurrection, what is said to you by God saying: 32 'I am the God Abraham, the God of Isaak, the God of Jacob.' For He is not the God of the dead, but of the living." 33 And, having heard (this), the crowd was astonished ┰ by His teaching.
23 Того дня ┰ садукеї ┰, (які) говорили що немає воскресіння, підійшли та запитали Його 24 кажучи: "Вчителю, Мойсей сказав: 'Якщо хто-сь помре не маючи дітей, його брат одружиться з його вдовою та виростить дитину ┰ для свого брата,' 25 але серед ┰ нас було сім братів. І перший, одружившись, помер і, не маючи дитини ┰, залишив свою дружину своєму братові. 26 Таким же чином ┰ другий і третій, аж до сьомого. 27 І після всіх (них) ┰ померла жінка. 28 Отже, чиєю з семи вона буде дружиною? Тому що всі (вони) її мали." 29 Та Ісус сказав їм у відповідь ┰: "Ви помиляєтесь ┰, не знаючи ані Писання, ані Божої сили. 30 Тому що при воскресінні не одружуються та не виходять заміж, але вони як ангели на Небесах. 31 Та хіба ви не читали про воскресіння те, що вам сказав Бог кажучи: 32 'Я Бог Авраама, Бог Ісаака, Бог Якова', тому що Він Бог не мертвих, а живих." 33 І, почувши (це), натовп був вражений Його вченням.
23 В тот день ┰ саддукеи ┰, (которые) говорили что нет воскресения, подошли и спросили Его 24 говоря: "Учитель, Моисей сказал: 'Если кто-то умрёт не имея детей, его брат возьмёт его вдову в жёны и вырастит ребенка ┰ для своего брата,' 25 но среди ┰ нас было семь братьев. И первый, женившись, умер и, не имея ребенка ┰, оставил свою жену своему брату. 26 Таким же образом ┰ второй и третий, вплоть до седьмого. 27 И после всех (их) ┰ умерла женщина. 28 Итак, чьей из семи она будет женой? Потому что все (они) её имели." 29 А Иисус сказал им в ответ ┰: "Вы ошибаетесь ┰, не зная ни Писаний, ни Божьей силы. 30 Потому что при воскресении не женятся и не выходят замуж, но они как ангелы на Небесах. 31 И разве вы не читали о воскресении то, что вам сказал Бог говоря: 32 'Я Бог Авраама, Бог Исаака, Бог Иакова', потому что Он Бог не мертвых, а живых". 33 И, услышав (это), толпа была поражена Его учением.
Although we do not know much about Sadducees (or - Zadokites), they probably existed during the two centuries before Christ and disappeared during the two centuries after. They probably took their name after Zadok, one of the high priests, but it is not certain. They were rude, not committed to the law of God, and not very respected among the Jews. Yet, they were a theologically liberal party that opposed the Pharisees and had enough influence to be reckoned with. They used logic to promote their disbelief in the spiritual world and in the life after death. While logic is important, and Jesus used it Himself (for instance - Matt. 22:45), He used it along with the Scriptures. Using logic alone can help to a certain degree in apologetics, but it can never bring a person to personal relationships with God without believing His Word. There are two more factors that Jesus emphasized as necessary in dealing with the spiritual things: knowledge of Scriptures and personal experience with God. All of the errors and heresies in Christianity are built on pure logic or a combination of logic and one of the two components. They are either purely philosophical, philosophical and theological, or philosophical and experiential. Some are skeptical about spiritual revivals because they sound irrational, some because they do not fit their theology, and some because they do not match their experiences with God, or rather the lack of experiences. To achieve the closeness with God, one should not only study the Word of God and agree only with what he or she considers to be acceptable, but to internalize it in its entirety to the point when it becomes more than a theological foundation, but a personal experience. For instance, when a person believes in the miracles that Jesus performed and believes God is still able to do extraordinary things but does not believe that He will actually do them, this belief in the Scripture does not translate into the belief in the real power of God. If a person believes in the supernatural, but the practice of this belief comes from the prior occultic experiences instead of the Bible, it creates a whole another set of errors. The true revival is the emphasis on the balanced combination of the complete commitment to the Scriptures and the personal experience of God through the Holy Spirit. It is not one or the other but it is a combination of both, and logic in this combination has a strictly secondary value. Rationalizing either theology or personal experience is what makes revival powerless. Logical and theological skepticism must be replaced by child-like faith in the Scriptures and in the unlimited and active power of God. Christians should expect the revival with open hearts and minds. A church can be spiritually resurrected only through the Word and the power of God, and not through anything else. These two factors must always be the focus and emphasis of any church because knowing the Scriptures allows the church to know not only what God can do or what the church should do for God to do a revival, but also what to expect God to do and what to pray for so God that would actually do it.
Хоча ми мало що знаємо про саддукеїв (або - садокітах), вони, ймовірно, існували протягом двох століть до Христового Різдва та зникли протягом двох століть після. Ймовірно, вони взяли своє ім'я на честь Садока, одного з главних священиків, але це не точно. Вони були грубими, не дотримувалися Божого закону та не користувалися великою повагою серед Юдеїв. Проте, вони були богословськи ліберальною партією, яка виступала проти фарисеїв і мала досить впливу, щоб з нею рахуватися. Вони використовували логіку щоб пропагувати свою невіру в духовний світ і в життя після смерті. Хоча логіка є важливою, і Ісус Сам користувався нею (наприклад - Матв. 22:45), Він використовував її разом зі Святим Письмом. Використання однієї тільки логіки може до певної міри допомогти в апологетиці, але це ніколи не може привести людину до особистих відносин з Богом без віри в Його Слово. Є ще два чинники, які Ісус підкреслив як необхідні для того щоб мати справу з духовними речами: знання Писання та особистий досвід відносин з Богом. Усі помилки та єресі в християнстві побудовані на чистій логіці або на поєднанні логіки та одного з двох вищезгаданих компонентів. Вони бувають або чисто філософськими, або філософськими та теологічними, або філософськими та заснованими на досвіді. Деякі скептично ставляться до духовних відроджень, тому що вони здаються ірраціональними, деякі тому, що вони не відповідають їх теології, а деякі тому, що вони не відповідають їх досвіду з Богом, або, скоріше, відсутності досвіду. Щоб досягти близькості з Богом, людина повинна не тільки вивчати Боже Слово та погоджуватися тільки з тим, що вона вважає прийнятним, але й засвоювати його повністю, до тої міри, коли воно стає більше, ніж теологічною підставою, але й особистим досвідом. Наприклад, коли людина вірить в чудеса, які Він учинив, і вірить в те, що Бог все ще здатний творити незвичайні речі, але не вірить, що Він дійсно їх зробить, ця віра в Писання не трансформується у віру в справжню силу Бога. Якщо людина вірить в надприродне, але практика цієї віри виходить з попереднього окультного досвіду, а не з Біблії, це створює зовсім інший набір помилок. Істинне пробудження - це наголос на збалансованому поєднанні повної посвяти Писанням і особистого досвіду з Богом через Святий Дух. Це не є вибір між одним і іншим, але поєднання того та іншого, і логіка у цій комбінації має суворо другорядне значення. Раціоналізація теології або особистого досвіду - це те, що робить пробудження безсилим. Логічний і теологічний скептицизм необхідно замінити дитячою вірою в Святе Письмо та в безмежну та дієву силу Бога. Християнам слід очікувати пробудження з відкритим серцем і розумом. Церква може бути відроджена духовно тільки через Слово та силу Бога, а не через що-небудь ще. Ці два фактори завжди повинні бути у центрі уваги будь-якої церкви, тому що знання Святого Письма дозволяє церкві знати не тільки те, що Бог може зробити або те, що церква повинна зробити для Бога щоб здійснити пробудження, але також і те, що очікувати від Бога та про що молитися, щоб Бог дійсно це зробив.
Хотя мы мало что знаем о саддукеях (или - садокитах), они, вероятно, существовали в течение двух столетий до Рождества Христова и исчезли в течение двух столетий после. Вероятно, они взяли своё имя в честь Садока, одного из главных священников, но это не определённо. Они были грубыми, не следовали Божьему закону и не пользовались большим уважением среди Иудеев. Тем не менее, они были богословски либеральной партией, которая выступала против фарисеев и имела достаточно влияния, чтобы с ней считаться. Они использовали логику, чтобы пропагандировать своё неверие в духовный мир и в жизнь после смерти. Хотя логика важна, и Иисус Сам пользовался ею (например - Матв. 22:45), Он использовал её вместе со Священным Писанием. Использование одной только логики может до определённой степени помочь в апологетике, но это никогда не может привести человека к личным отношениям с Богом без веры в Его Слово. Есть ещё два фактора, которые Иисус подчеркнул как необходимые для того чтобы иметь дело с духовными вещами: знание Священных Писаний и личный опыт отношений с Богом. Все ошибки и ереси в христианстве построены на чистой логике или на сочетании логики и одного из двух вышеупомянутых компонентов. Они бывают либо чисто философскими, либо философскими и теологическими, либо философскими и основанными на опыте. Некоторые скептически относятся к духовным возрождениям потому что они кажутся иррациональными, некоторые потому, что они не соответствуют их теологии, а некоторые потому, что они не соответствуют их опыту с Богом, или, скорее, отсутствию опыта. Чтобы достичь близости с Богом, человек должен не только изучать Божье Слово и соглашаться только с тем, что он считает приемлемым, но и усваивать его полностью. до такой степени, когда оно становится больше, чем теологическим основанием, но и личным опытом. Например, когда человек верит в чудеса, которые сотворил Иисус, и верит в то, что Бог всё ещё способен творить необычные вещи, но не верит, что Он действительно их совершит, эта вера в Писание не трансформируется в веру в настоящую силу Бога. Если человек верит в сверхъестественное, но практика этой веры исходит из предшествующего оккультного опыта, а не из Библии, это создает совершенно другой набор ошибок. Истинное пробуждение - это ударение на сбалансированном сочетании полного посвящения Священным Писаниям и личного опыта с Богом через Святой Дух. Это не выбор между одним и другим, но сочетание того и другого, и логика в этой комбинации имеет строго второстепенное значение. Рационализация теологии или личного опыта - это то, что делает пробуждение бессильным. Логический и теологический скептицизм необходимо заменить детской верой в Священное Писание и в безграничную и действенную силу Бога. Христианам следует ожидать пробуждения с открытым сердцем и разумом. Церковь может быть возрождена духовно только через Слово и силу Бога, а не через что-либо ещё. Эти два фактора всегда должны быть в центре внимания любой церкви, потому что знание Священного Писания позволяет церкви знать не только то, что Бог может сделать или то, что церковь должна сделать для Бога чтобы совершить пробуждение, но также и что ожидать от Бога и о чём молиться, чтобы Бог действительно это сделал.
34 But the Pharisees, having heard that He silenced the Sadducees, gathered around ┰ Him, 35 and one of them ┰, testing ┰ Him ┰, asked: 36"Teacher, which commandment in the Law is (most) important ┰?" 37 But He said ┰ to him: "'Love the Master, your God, by your whole heart, and by your whole soul, and by your whole mind.' 38 This is the (most) important ┰ and the first ┰ commandment ┰. 39 And the second, similar ┰ to it (is): 'Love your neighbor ┰ as (you love) yourself.' 40 The whole Law and the Prophets depend ┰ on these two commandments ┰.
34 Але фарисеї, почувши, що Він змусив саддукеїв замовкнути, зібралися навколо ┰ Нього, 35 і один з них ┰, выпробуючи ┰ Його ┰, запитав: 36"Учитель, яка заповідь в Законі э самою важливою ┰?" 37 А Він сказав ┰ йому: "'Люби Пана, свого Бога, всім своїм серцем, всією своєю душею та всім своїм розумом.' 38 Ця є (самою) важливою ┰ і першою ┰ заповіддю ┰. 39 І друга, така-ж як ┰ вона це: 'Люби свого ближнього ┰ як (ты любиш) самого себе'. 40 Весь Закон і Пророки залежать від ┰ цих двух заповідей ┰.
34 Но фарисеи, услышав, что Он заставил саддукеев замолчать, собрались вокруг ┰ Него, 35 и один из них ┰, испытывая ┰ Его ┰, спросил: 36"Учитель, какая заповедь в Законе самая важная ┰?" 37 А Он сказал ┰ ему: "'Люби Господина, своего Бога, всем своим сердцем, всей своей душой и всем своим разумом.' 38 Это (самая) важная ┰ и первая ┰ заповедь ┰. 39 И вторая, такая-же как ┰ она, (это): 'Люби своего ближнего ┰ как (ты любишь) самого себя.' 40 Весь Закон и Пророки зависят от ┰ этих двух заповедей ┰.
While everything in God's Word is important, not everything is functionally similar. Either the Law or the New Testament had to be observed in their entirety (Deut. 27:26; Gal. 3:10), and anyone who violated one command, even the smallest of all, became guilty of violating the whole Law (Jacob 2:10). This very principle carries out even into the New Testament (Matt. 5:18-19). Jesus was very vocal on God's requirement to observe His Word to the letter not violating even the smallest, the least important commandment. However, there is a functional relationship between what God commanded in the Old and in the New Testament. In this case, a Pharisee who was an expert in the Law asked Jesus not to identify which commandments were important and which ones were not, but which one came first, after which the rest of them followed. Jesus took two commandments, which were not parts of the Ten Commandments, but well represented all of them. The first commandment comes from Deuteronomy 6:5 and the second one from Leviticus 19:18. While the fear of the Master is the beginning of making wise decisions in life (Prov. 1:7; 9:10), the chief motivator for those decisions is love towards God and towards surrounding people. The end goal of preaching the gospel is to let people fall in love with Jesus and seek union with Him. Fear and intellectual persuasion may be helpful in bringing people closer to God but no other emotion except love towards Him can truly unite one with God through Christ. On the other hand, the chief motivator of sharing the gospel with others is also love towards them. In Leviticus 19:18, the love of one's neighbors is contrasted to holding grudges against them. When a Christian becomes angry with his or her neighbors for the wrongs they have done, he or she might not object for them to go to Hell. This is why Satan directs sinners to irritate and provoke Christians to accumulating grudges against other sinners through their words and actions to provoke in Christians feelings and attitudes devoid of love necessary to lead them out of their sins to Jesus. The idea of righteous anger directed towards other sinners instead of their sins may be a good justification for not moving Christians enough to share Jesus with them. After all, they deserve Hell, as if anyone does not. These two primary motivations move a believer to an act of obedience to all other commandments (John 14:15; 1 John 2:3). A church revival's main means and goals are to cultivate love towards God and towards perishing sinners. No other emotion or phenomena but love makes a revival meaningful or lasting. This is why not only the repentance of sins but also the complete submission of one's will, emotions, and intellect is required for spiritual renewal. The goal of all the preaching in a church should be one's whole personality with nothing left that does not love God. The main motivator of you, as a Christian, should be to love your God as fully as He loves you, to love your neighbor as God loves you, and to hate their sins as God hates yours. You should never treat any other human being any worse than you want to be treated by God.
Хоча усе в Божому Слові важливо, не все є функціонально однаковим. І Закону, і Новому Завіту треба було дотримуватися повністю (Повт. Зак. 27:26; Гал. 3:10), і всякий, хто порушував одну заповідь, навіть саму незначну з усіх, ставав винним в порушенні всього Закону (Як. 2:10). Цей принцип зберігається навіть в Новому Завіті (Матв. 5:18-19). Ісус дуже ясно заявляв про вимогу Бога строго дотримуватися Його Слова, не порушуючи навіть найменшу, найменш важливу заповідь. Однак, існує функціональний взаємозв'язок між тим, що Бог наказав був у Старому та у Новому Завітах. В даному випадку, один фарисей, який був експертом Закону, не попросив Ісуса вказати, які заповіді були важливі, а які ні, але яка з них була першою, за якою слідували інші. Ісус узяв дві заповіді, які не входили у Десять Заповідей, але які добре представляли їх усіх. Перша заповідь взята з Повторення Закону 6:5, а друга - з Левіта 19:18. Хоча страх перед Богом - це початок прийняття мудрих рішень в життя (Притчі 1:7; 9:10), головним мотиватором цих рішень є любов до Бога та до оточуючих людей. Кінцева мета проповіді євангелія - це допомогти людям закохатися в Ісуса та прагнути до єднання з Ним. Страх і інтелектуальне переконання можуть допомогти наблизити людей до Бога, але ніякі інші емоції, крім любові до Нього, не можуть по-справжньому об'єднати людину з Богом через Христа. З іншого боку, головним мотиватором ділитися євангелієм з іншими також є любов до них. У Левіт 19:18, любов до ближніх протиставляється злобі на них. Коли християнин злиться на своїх сусідів за заподіяну ними шкоду, він може не заперечувати тому, щоб вони потрапили в пекло. Ось чому Сатана направляє грішників дратувати та провокувати християн накопичувати обра́зи на інших грішників через їх слова та дії, щоб провокувати в християнах почуття та відношення, позбавлені любові, необхідної для того, щоб вивести їх зі своїх гріхів і привести до Ісуса. Ідея праведного гніву, спрямованого на інших грішників, а не на їх гріхи, може бути хорошим виправданням для того, щоб християни були недостатньо мотивовані, щоб ділитися з ними Ісусом. Зрештою, вони гідні пекла, як ніби хтось його не заслуговує. Ці дві основні мотивації спонукають віруючого до послуху всім іншим заповідям (Івана 14:15; 1 Івана 2:3). Основні засоби та цілі відродження церкви - це вирощувати любов до Бога та до гинучих грішників. Ніякі інші емоції або явища не роблять пробудження значущим або тривалим як це робить любов. Ось чому для духовного оновлення потрібно не тільки покаяння в гріхах, але й повне підпорядкування своєї волі, емоцій і розуму. Метою будь-якої проповіді в церкві має бути цілісна особистість людини, яка не має в собі нічого, що не любило б Бога. Головний мотиватор вас, як християнина, повинен полягати в тому, щоб любити свого Бога так само сильно, як Він любить вас, любити свого ближнього, як Бог любить вас, і ненавидіти їх гріхи, як Бог ненавидить ваші. Ви ніколи не повинні ставитися до будь-яких людей гірше, ніж ви хочете, щоб Бог ставився до вас.
Хотя всё в Божьем Слове важно, не всё функционально одинаково. И Закон, и Новый Завет должны были соблюдаться полностью (Втор.27:26; Гал. 3:10), и всякий, кто нарушал одну заповедь, даже самую незначительную из всех, становился виновным в нарушении всего Закона (Иак. 2:10). Этот принцип сохраняется даже в Новом Завете (Матв. 5:18-19). Иисус очень ясно заявлял о требовании Бога строго соблюдать Его Слово, не нарушая даже самую маленькую, наименее важную заповедь. Однако, существует функциональная взаимосвязь между тем, что Бог заповедал в Старом и в Новом Заветах. В данном случае, один фарисей, который был экспертом Закона, не попросил Иисуса указать, какие заповеди были важные, а какие нет, но какая из них была первой, за которой следовали остальные. Иисус взял две заповеди, которые не входили в Десять Заповедей, но хорошо представляли их все. Первая заповедь взята из Второзакония 6:5, а вторая - из Левита 19:18. Хотя страх перед Богом - это начало принятия мудрых решений в жизни (Пр. 1:7; 9:10), главным мотиватором этих решений является любовь к Богу и к окружающим людям. Конечная цель проповеди евангелия - это помочь людям влюбиться в Иисуса и стремиться к единению с Ним. Страх и интеллектуальное убеждение могут помочь приблизить людей к Богу, но никакие другие эмоции, кроме любви к Нему, не могут по-настоящему объединить человека с Богом через Христа. С другой стороны, главным мотиватором делиться евангелием с другими также является любовь к ним. В Левит 19:18, любовь к ближним противопоставляется злобе на них. Когда христианин злится на своих соседей за причиненный ими вред, он может не возражать, чтобы они попали в Ад. Вот почему Сатана направляет грешников раздражать и провоцировать христиан накопливать обиды на других грешников их своими словами и действиями, чтобы провоцировать в христианах чувства и отношения, лишенные любви, необходимой для того, чтобы вывести их из своих грехов и привести к Иисусу. Идея праведного гнева, направленного на других грешников, а не на их грехи, может быть хорошим оправданием для того, чтобы христиане были недостаточно мотивированы, чтобы поделиться с ними Иисусом. В конце концов, они достойны ада, как будто кто-то его не заслуживает. Эти две основные мотивации побуждают верующего к послушанию всем другим заповедям (Ивана 14:15; 1 Ивана 2:3). Основные средства и цели возрождения церкви - это взращивать любовь к Богу и к погибающим грешникам. Никакие другие эмоции или явления не делают пробуждение значимым или продолжительным как это делает любовь. Вот почему для духовного обновления требуется не только покаяние в грехах, но и полное подчинение своей воли, эмоций и разума. Целью любой проповеди в церкви должна быть целостная личность человека, не имеющая в себе ничего, что не любило бы Бога. Главный мотиватор вас, как христианина, должен заключаться в том, чтобы любить своего Бога так же сильно, как Он любит вас, любить своего ближнего, как Бог любит вас, и ненавидеть их грехи, как Бог ненавидит ваши. Вы никогда не должны обращаться с какими-либо людьми хуже, чем вы хотите, чтобы Бог относился к вам.
41 And while the Pharisees were gathering ┰, Jesus asked them 42 saying: "What do you think about Christ? Whose Son is He?" They said to Him: "David's." 43 He said to them: "Then how does David in the Spirit call Him Master saying:
44 'The Master said to my Master:
'Sit at My right hand,
until I put Your enemies
under Your feet'?
45 If David ┰ calls Him Master, then how is He his Son?" 46 And no-one was able to answer ┰ Him a word, nor did anyone dare to ask Him any more ┰ (questions) from that day (forward).
41 І поки фарисеї збиралися ┰, Ісус запитав їх 42 кажучи: "Що ви думаєте про Христа? Чий Він Син?" Вони сказали Йому: "Давида". 43 Він-же сказав їм: "Тоді як Давид в Дусі називає Його Паном, кажучи:
44 'Пан сказав моєму Пану:
'Сядь по Мою праву руку,
поки Я не покладу твоїх ворогів
до Твоїх ніг? '
45 Якщо Давид ┰ називає Його Паном, то як Він є його Син?" 46 І ніхто не зміг відповісти Йому ані слова, і з того дня ніхто більше не наважувався Його питати.
41 И пока фарисеи собирались ┰, Иисус спросил их 42 говоря: "Что вы думаете о Христе? Чей Он Сын?" Они сказали Ему: "Давида". 43 Он-же сказал им: "Тогда как Давид в Духе называет Его Господином, говоря:
44 'Господин сказал моему Господину:
'Сядь по Мою правую руку,
пока Я не положу Твоих врагов
к Твоим ногам?'
45 Если Давид ┰ называет Его Господином, то как Он Его Сын?" 46 И никто не смог ответить Ему ни слова, и с того дня никто больше не осмеливался Его спрашивать.
At the first glance, it seems as if Jesus was always attacked with tricky questions, but in reality, those questions were only a part of the overall polemics that Jesus had with the Jewish political and spiritual elite of His time. Sometimes Jesus asked His attackers the same kind of tricky questions they could not answer (Matt. 21:25; 22:45). However, unlike the Pharisees, Sadducees, priests, and scholars, Jesus did not ask multiple questions about secondary theological and practical issues. He asked only a few questions about the most important matters and was able to silence His opposition as the biggest fear the elite had was to look weak and ignorant in the eyes of the general public. The question that He asked here was about the Messiah. He showed the people that the most educated theologians who expected the promised Messiah to come, had no clue who exactly they were expecting. They painted for people their own picture of the Messiah, who like David would come and liberate Israel from the Roman oppression, and yet again establish their kingdom. All Jesus did was showing the difference between what they expected and what God really promised. The Messiah was more than just a human son of David, but God Himself, and He came not to reign as a man, but to sit to the right hand of His Father until He would judge His enemies, whom now the spiritual elite had become. In other words, Jesus spoke of Himself and showed the Pharisees to be the enemies of God they pretended to serve. Unfortunately, many philosophical, theological, and traditional issues have dominated Christian polemics for far too long. Christians have battled and split over their own pictures of how Jesus saves and how He would come again. Although many of such pictures have their proof-texts in the Bible, they always have deficiencies conflicting with other texts. Jesus expects His followers to follow Him and to focus on proclaiming Him as the Messiah, the Savior of humanity, in order to save as many unbelievers as possible, and not to follow the Pharisees in theological speculations and elevating secondary issues while ignoring the most important ones (Matt. 23:24). A revival of Christianity only happens when Christians stop pushing their own speculations on the issues not fully revealed in the Scriptures and concentrate on solving the sin problem of each individual person through faith in Jesus, life-size repentance, and total life-long dedication to Christ as their Master and King.
На перший погляд здається, що на Ісуса завжди нападали з каверзними питаннями, але насправді ці питання були лише частиною загальної полеміки, яку Ісус вів з юдейською політичною та духовною елітою Свого часу. Іноді Ісус ставив Своїм нападникам такі ж хитрі питання, на які вони не могли відповісти (Матв. 21:25; 22:45). Однак, на відміну від фарисеїв, саддукеїв, священиків та вчених, Ісус не ставив безлічі другорядних богословських і практичних питань. Він поставив лише кілька питань про найбільш важливі речі та зміг змусити замовкнути Свою опозицію, оскільки найбільшим страхом еліти було виглядати слабкими та неосвіченими в очах широкої публіки. Питання, яке Він тут поставив, було про Месію. Він показав людям, що найбільш освічені богослови, які очікували пришестя обіцяного Месії, не мали ні найменшого уявлення про те, кого саме вони очікували. Вони намалювали для людей свою власну картину Месії, який, як Давид, прийде та звільнить Ізраїль від римського гніту та знову встановить своє королівство. Все, що зробив Ісус, - це показав різницю між тим, чого вони очікували, і тим, що насправді обіцяв Бог. Месія був не просто людським сином Давида, але Самим Богом, і Він прийшов не панувати як людина, але сісти праворуч від Свого Отця, поки Він не судитиме Своїх ворогів, кими тепер стала духовна еліта. Іншими словами, Ісус говорив про Себе та показав фарисеїв як ворогів Бога, якому вони робили вигляд що служили. На жаль, багато філософських, богословських і традиційних питань занадто довго домінували в християнській полеміці. Християни сварилися та поділялися за своїми власними уявленнями про те, як Ісус спасає та як Він прийде знову. Хоча багато з таких картинок мають свої біблійні цитати, наведені як доказ, часто у відриві від контексту, ті завжди мають недоліки, суперечачи іншим текстам. Ісус очікує, що Його послідовники підуть за Ним і зосередяться на проголошенні Його Месією, Спасителем людства, щоб врятувати якомога більше невіруючих, і не слідувати за фарисеями в богословських суперечках на другорядні питання, нехтуючи найголовнішими та найважливішими (Матв. 23 :24). Відродження християнства відбувається тільки тоді, коли християни припиняють просувати свої власні припущення з питань, не повністю розкритих у Святому Письмі, і зосереджуються на вирішенні проблеми гріха кожної окремої людини через віру в Ісуса, повному покаянні та повній посвяті Христу як своєму Пану та Королю на все своє життя.
На первый взгляд кажется, что на Иисуса всегда нападали с каверзными вопросами, но на самом деле эти вопросы были лишь частью общей полемики, которую Иисус вел с иудейской политической и духовной элитой Своего времени. Иногда Иисус задавал нападавшим на Него такие же хитрые вопросы, на которые они не могли ответить (Матв. 21:25; 22:45). Однако, в отличие от фарисеев, саддукеев, священников и учёных, Иисус не задавал множества второстепенных богословских и практических вопросов. Он задал лишь несколько вопросов по наиболее важным вещам и смог заставить замолчать Свою оппозицию, поскольку самым большим страхом элиты было выглядеть слабыми и невежественными в глазах широкой публики. Вопрос, который Он здесь задал, был о Мессии. Он показал людям, что наиболее образованные богословы, ожидавшие пришествия обещанного Мессии, не имели ни малейшего представления о том, кого именно они ожидали. Они нарисовали для людей свою собственную картину Мессии, который, как Давид, придёт и освободит Израиль от римского гнёта и вновь установит свое королевство. Всё, что сделал Иисус, - это показал разницу между тем, чего они ожидали, и тем, что на самом деле обещал Бог. Мессия был не просто человеческим сыном Давида, но Самим Богом, и Он пришёл не господствовать как человек, но сесть справа от Своего Отца, пока Он не будет судить Своих врагов, которыми теперь стала духовная элита. Другими словами, Иисус говорил о Себе и показал фарисеев как врагов Бога, которому они делали вид что служили. К сожалению, многие философские, богословские и традиционные вопросы слишком долго доминировали в христианской полемике. Христиане ссорились и разделялись по своим собственным представлениям о том, как Иисус спасает и как Он придёт снова. Хотя многие из таких картинок имеют свои библейские цитаты, приводимые как доказательство, часто в отрыве от контекста, те всегда имеют недостатки, противоречащие другим текстам. Иисус ожидает, что Его последователи последуют за Ним и сосредоточатся на провозглашении Его Мессией, Спасителем человечества, чтобы спасти как можно больше неверующих, и не следовать за фарисеями в богословских спорах на второстепенные вопросы, пренебрегая самыми главными и самыми важными (Матв. 23:24). Возрождение христианства происходит только тогда, когда христиане прекращают продвигать свои собственные предположения по вопросам, не полностью раскрытым в Священном Писании, и сосредотачиваются на решении проблемы греха каждого отдельного человека через веру в Иисуса, полное покаяние и полную преданность Христу как своему Господину и Королю на всю свою жизнь.
