And as ┰ Jesus was born in Bethlehem of Judea in the days of King Herod, look, maguses ┰ came from the east ┰ to Jerusalem, 2 saying: "Where is the One having been born (as) the King of the Jews? For we saw his star, and we came to worship Him."
I як Ісус був народжений в Юдейськім Віфлеємі за днів короля Ірода, дивіться, зі сходу ┰ в Єрусалим прийшли магуси ┰ 2 кажучи: "де Той, хто народився королем Юдеян? Тому як ми побачили Його зірку та прийшли поклонитися Йому".
И когда Иисус был рождён в Иудейском Вифлееме во дни короля Ирода, смотрите, с востока ┰ в Иерусалим пришли магусы ┰ 2 говоря: "где Тот, кто родился королём Иудеев? Так как мы увидели Его звезду и пришли поклониться Ему" .
The wise men, the maguses, the philosophers… these men were a combination of accumulated scientific knowledge and spirituality of their time and place. They were members of the priestly caste of ancient Persia, most likely familiar with Daniel and the Hebrew prophecies brought there by the captive Jews. These men were to some degree a liability to Jesus as they were leading pagans and occultists, whose endorsement would rather hurt the Jewish monotheistic Messiah. Yet, this occasion shows not only the extent of the Messianic authority that exceeded the territory of Israel, but also the fact that anyone, even the most learned and confused by astrology and the occult can come and submit to the king of the Jews, whose supernatural power overwrites the powers of political, national, scientific, religious, and spiritual constraints. These maguses were not prevented from searching for Jesus by the fact that they were not Jews because they were looking for the KIng of the Jews who was also the King of all creation. Each person must realize that Jesus was not given only for Israel or for the Christians. So, if someone is not a Jew or a Christian, Jesus is still relevant to him or her as their Creator God regardless of their religious beliefs or disbeliefs.
These men represented two major obstacles to repentance: science and occult. While today, the natural and supernatural sciences are largely separated, in those days, they were fused together. Religion and occult were the philosophical foundation of the natural sciences that determined the meaning of scientific facts. The natural facts were in turn providing the visible evidence of philosophical and religious assumptions. Religious or non-religious philosophy of science and science itself, both work as a closed circle, where one relies on the other for existence. At this point, the philosophy of science that determines the interpretation of scientific facts is separated from both religion and occult. It rather uses human reason to speculate about each natural phenomenon in particular and about the big picture in general. Therefore, if the human reason gets something wrong, science can still work the way it does while being wrong. This is why even the brightest of scientists can be both wrong and biased in their philosophical framework. Limited human reasoning became a limiting factor in seeing the truth that includes both natural and supernatural sides of things. It binds both heart and mind in skepticism and unbelief. On the other hand, those who resort to any occult and esoteric practices borrowed from the pagan religions of the past, get spiritually bound as no religion in the world can bring anyone to the true God except faith in Jesus Christ
(John 14:6). Instead, any occult practices bring people into relationships with demons
(1 Cor. 10:20) and they become demon-possessed losing to a degree their free will judgment
(1 Cor. 12:2), which is necessary for making a decision to believe and repent. Yet, these philosophically and spiritually bound pagans came to worship Jesus. This shows that the Holy Spirit has more than enough power to bring anyone out of their intellectual or spiritual boundaries and to show the harmony of both natural and spiritual worlds in the person of Jesus Christ. The essence of the gospel is that the Kingdom of God is close to everyone and that Jesus is the King of that Kingdom. Therefore, the essence of evangelism and revival is to bring people to the humility of mind and soul that would allow them to repent in their sins and worship the King of the Kingdom of Heaven. Most of the time, they will have to do it despite their education and spiritual experiences as neither are sufficient to enter relationships with the living and true God through Jesus. Worshiping the King means self-denial and full submission to the Master of the Universe as a slave would submit to his master only voluntarily. A slave has no right to exercise his own will. Hence, the goal of revivals is to turn nominal Christians into true worshipers of God
(John 4:23), and true worship is a complete voluntary submission of own will to the will of God.
Мудреці, магуси, філософи... Ці люди були комбінацією накопичених наукових знань та духовності свого часу та місця проживання. Вони були членами священицької касти стародавньої Персії, швидше за все, знайомими з Данилом і єврейськими пророцтвами, принесеними туди полоненими Юдеями. Ці люди були в якійсь мірі перешкодою для Ісуса, оскільки вони були провідними язичниками та оккультистами, чиє схвалення швидше зашкодило б Юдейському монотеїстичному Месії. Проте, цей випадок показує не тільки на розмах месіанської влади, яка виходила за межі території Ізраїлю, але й на той факт, що будь-хто, навіть сама вчена та збита з пантелику астрологією та окультизмом, людина може прийти та підкоритися Королю Юдеї, чия надприродна сила перевершує політичні, національні, наукові, релігійні та духовні рамки. Кожна людина повинна розуміти, що Ісус був даний не тільки для Ізраїлю або для християн. Отже, якщо хтось не єврей чи не є християнином, Ісус як і раніше має відношення до нього або до неї як їх Бог-Творець, незалежно від їх релігійних переконань або невіри.
Ці люди представляли собою дві з головних перешкод для покаяння: науку та окультизм. У той час як як сьогодні природні та надприродні науки в значній мірі розділені, в ті дні вони були злиті воєдино. Релігія та окультизм були філософською основою природознавства, що визначали значення наукових фактів. Природні факти, в свою чергу, надавали видимі докази філософським та релігійним припущенням. Релігійна або нерелігійна філософія науки та сама наука працюють як замкнене коло, де одне покладається на інше для свого існування. На даному етапі, філософія науки, яка визначає інтерпретацію наукових фактів, відокремлена від релігії та окультизму. Вона скоріше використовує людську розсудливість щоб міркувати про кожне природне явище зокрема та про загальну картину в цілому. Отже, якщо людська розсудливість розуміє щось не так, то наука все ще може працювати так, як вона працює, при цьому будучи помилковою. Ось чому навіть найяскравіші вчені можуть бути неправими та упередженими в своїх філософських рамках. Обмежена людська розсудливість стала обмежуючим фактором в розумінні істини, яка включає в себе як природні, так і надприродні сторони речей. Розсудливість зв'язує серце та розум скептицизмом і невір'ям. З іншого боку ті, хто вдаються до окультних і езотеричних практик, запозичених з язичницьких релігій минулого, стають духовно пов'язаними, оскільки жодна релігія в світі не може нікого привести до істинного Бога, окрім віри в Ісуса Христа
(Івана 14:6). Замість цього, будь-які окультні практики призводять людей до відносин з демонами
(1 Кор. 10:20). Як результат, вони стають одержимими, втрачаючи до певної міри свободу волі
(1 Кор. 12:2), необхідну для прийняття рішення повірити та покаятися. І все ж ці філософськи та духовно пов'язані язичники прийшли вклонитися Ісусу. Це показує, що у Святого Духа є більш ніж достатньо сили вивести когось із їх інтелектуальних або духовних рамок і показати гармонію як природного, так і духовного світу в особі Ісуса Христа. Суть євангелія полягає в тому, що Боже Королівство є близько до всіх і що Ісус є Королем цього Королівства. Тому суть євангелізації та відродження полягає в тому, щоб привести людей до смирення розуму та душі, яке дозволило б їм покаятися в своїх гріхах і вклонитися Королю Небесного Королівства. Найчастіше, їм доведеться зробити це в супереч своїй освіті та духовному досвіду, оскільки ні того не іншого недостатньо для встановлення відносин з живим і істинним Богом через Ісуса. Поклоніння Королю означає самозречення та повне підпорядкування Королю Всесвіту таким чином як раб підпорядковується своєму господарю, тільки роблячи це добровільно. Раб не має права виконувати свою волю. Отже, мета пробуджень полягає в тому, щоб перетворити номінальних християн в справжніх поклонників Бога
(Івана 4:23.), а справжнє поклоніння - це є повне добровільне підпорядкування власної волі до волі Бога.
Мудрецы, магусы, философы... Эти люди были комбинацией накопленных научных знаний и духовности своего времени и места жительства. Они были членами священнической касты древней Персии, скорее всего, знакомыми с Даниилом и еврейскими пророчествами, принесёнными туда пленными Иудеями. Эти люди были в какой-то степени помехой для Иисуса, поскольку они были ведущими язычниками и оккультистами, чьё одобрение скорее повредило бы иудейскому монотеистическому Мессии. Тем не менее, этот случай показывает не только размах мессианской власти, которая выходила за пределы территории Израиля, но и тот факт, что любой, даже самый учёный и сбитый с толку астрологией и оккультизмом, человек может прийти и подчиниться Королю Иудеи, чья сверхъестественная сила превосходит политические, национальные, научные, религиозные и духовные рамки. Каждый человек должен понимать, что Иисус был дан не только для Израиля или для христиан. Итак, если кто-то не еврей или не христианин, Иисус по-прежнему имеет отношение к нему или к ней как их Бог-Создатель, независимо от их религиозных убеждений или неверия.
Эти люди представляли собой двое из главных препятствия для покаяния: науку и оккультизм. В то время как сегодня природные и сверхъестественные науки в значительной степени разделены, в те дни они были слиты воедино. Религия и оккультизм были философской основой естествознания, определявшей значение научных фактов. Природные факты, в свою очередь, предоставляли видимые доказательства философских и религиозных предположений. Религиозная или нерелигиозная философия науки и сама наука работают как замкнутый круг, где одно полагается на другое для своего существования. На данном этапе, философия науки, которая определяет интерпретацию научных фактов, отделена от религии и оккультизма. Она скорее использует человеческий рассудок чтобы рассуждать о каждом природном явлении в частности и об общей картине в целом. Следовательно, если человеческий рассудок понимает что-то не так, наука всё ещё может работать так, как она работает, при этом будучи ошибочной. Вот почему даже самые яркие учёные могут быть неправыми и предвзятыми в своих философских рамках. Ограниченный человеческий рассудок стал ограничивающим фактором в понимании истины, которая включает в себя как естественные, так и сверхъестественные стороны вещей. Он связывает сердце и разум скептицизмом и неверием. С другой стороны те, кто прибегает к оккультным и эзотерическим практикам, заимствованным из языческих религий прошлого, становятся духовно связанными, поскольку никакая религия в мире не может привести никого к истинному Богу, кроме веры в Иисуса Христа
(Ивана 14:6) Вместо этого, любые оккультные практики приводят людей к отношениям с демонами
(1 Кор. 10:20). Как результат, они становятся одержимыми, теряя в какой-то степени свободу воли
(1 Кор. 12:2), необходимую для принятия решения поверить и покаяться. И всё же эти философски и духовно связанные язычески пришли поклониться Иисусу. Это показывает, что у Святого Духа есть более чем достаточно силы вывести кого-либо из их интеллектуальных или духовных рамок и показать гармонию как естественного, так и духовного мира в личности Иисуса Христа. Суть евангелия заключается в том, что Божье Королевство близко ко всем и что Иисус является Королём этого Королевства. Поэтому суть евангелизации и возрождения заключается в том, чтобы привести людей к смирению ума и души, которое позволило бы им покаяться в своих грехах и поклониться Королю Небесного Королевства. Чаще всего, им придется сделать это, несмотря на своё образование и духовный опыт, поскольку ни того, ни другого недостаточно для установления отношений с живым и истинным Богом через Иисуса. Поклонение Королю означает самоотречение и полное подчинение Королю Вселенной, так как раб подчиняется своему хозяину только добровольно. Раб не имеет права осуществлять свою волю. Следовательно, цель пробуждений состоит в том, чтобы превратить номинальных христиан в истинных поклонников Бога
(Ивана 4:23.) , а истинное поклонение - это полное добровольное подчинение собственной воли воле Бога.
3 But the King Herod, having heard (about this), was troubled and all of Jerusalem with him. 4 And, having assembled all the priests and scholars ┰ of the people, he inquired of them: "Where is Christ to be born?" 5 And they told him: "In Bethlehem of Judea," for so ┰ it is written by the prophet:
6 'And you, Bethlehem, a region of Judah,
Are by no means the least among the rulers of Judah,
For the ruler will come out ┰ from you
Who will shepherd My people Israel.'"
3 Але король Ірод, почувши (про це), занепокоївся та з ним увесь Єрусалим. 4 Та, зібравши усіх священиків і вчених ┰ народу, він запитав у них: "Де має бути народжений Христос?" 5 А вони сказали йому: "У Юейскому Вифлеемі, тому що так было написано пророком:
6 'І ты, Віфлеєме, земля Юдеї,
ніяк (ти) не менш за правителів Юдеї,
бо з тебе станеться ┰ Правитель,
який буде пасти Мій народ Ізраїль'".
3 Но король Ирод, услышав (об этом), обеспокоился и с ним весь Иерусалим. 4 И, собрав всех священников и учёных ┰ народа, он спросил у них: "Где должен быть рождён Христос?" 5 А они сказали ему: "В иудейском Вифлееме потому что так было написано пророком:
6 'И ты, Вифлеем, земля Иудеи,
никак (ты) не меньше правителей Иудеи,
потому что из тебя произойдёт ┰ Правитель,
который будет пасти Мой народ Израиль'".
God's prophecies are not only the windows into the future events given through the prophets for future verification of God's foreknowledge of and involvement into the human history
(Isa. 48:3,5; John 13:19; John 14:29), they also in part form the future events. They work the way it happened with Herod when one prophecy
(Matt. 2:6) created the fulfillment of another (Matt. 2:18), and as such, God's predestination works not only retrospectively but also temporally effecting the events that are about to happen. As God, being omnipresent, is both predicting and active, temporal and eternal, it is totally impossible to argue for either totally deterministic or purely forecasting role of God. In God's economy, both determinism and human agency (free will) are so intertwined that the topic of God's predestination is completely out of reach for our study, forecast, or use. All we can do in this regard is to trust and obey God and His Word with our intellects and wills.
Although Jesus was about to be born in Galilee, a region attributed to the Gentiles, God predestined Him to be born in Bethlehem. Whether the census happened to force Joseph and Mary to go there at the end of Mary's pregnancy in order to fulfill this prophecy or the prophecy was the foretelling of the census, it impossible to tell, as in God's eternal disposition, both interpretations are true. If God predicted Jesus to be born in Nazareth, would that change the minds of the Jewish establishment that rejected Him anyways, or would it make Joseph less of a David's descendant? Absolutely not. Jesus could be born anywhere in Judea or Galelee and still be the Messiah and the Son of David, a heir to the Davidic throne promised by God to endure forever. God's story is both eternal and temporal. Arguing for only one of these perspectives is unnecessary and it may lead to wrong theological conclusions.
We all may have a curious mind that wants to know the answers to questions about the things beyond the reach of our knowledge and beyond what was revealed in the Scriptures. We all long to put things together and create a systematic, orderly picture of our theology. Unfortunately, however, the way to achieve it is filled with unknown, unrevealed variables that often get filled with speculations that with time turn into fundamental doctrines that create more questions than answers and more problems than they try to resolve. The way out of theological confusions is the way back to a tamed mind of a magus, whose biases did not stop him from coming to the Master and worshiping Him. The only way to bring both believers and unbelievers back to Jesus is to humble their minds, acknowledge that there is the whole universe of things we still do not know that greatly affect deeper understanding of what we do know, and there will always be unanswered questions before we come to Heaven and realize things as they truly are
(1 Cor. 13:9,12). Curiosity is a great and noble thing, but Christians should be amongst the first to acknowledge the utter limitless of our knowledge, both of what is known and of what can possibly be known in this life. This humility of mind must be the common denominator in solving secondary theological differences between Christians. For this same reason, while theological curiosity has some room in the Christian minds, evangelism and revival must stay completely clear of any secondary and controversial topics of theology and to fully concentrate on the Cross of Jesus
(1 Cor. 2:2). Entangling people's minds with philosophically speculative doctrines instead of preaching the crucified Christ, repentance, faith, self-denial, and full submission to Jesus is one of the reasons revivals either never happen or get extinguished when they do. Any revival preacher must be determined to set aside anything that does not show the simple and clear picture of the Messiah dying for the sins of the whole world and to paint the picture of His death and resurrection so vividly that it would make anyone listening to the gospel a personal participant of God's salvation story.
Божі пророцтва - це не тільки вікна в майбутні події, дані через пророків для майбутнього підтвердження Божого передбачення та Його участі в людській історії
(Ісая 48:3,5; Івана 13:29; Івана 14:29), але вони також частково формують ці майбутні події. Це відбувається так само, як це сталося з Іродом, коли одне пророцтво
(Матв. 2:6) створило виконання іншого
(Матв. 2:18), і як таке, приречення Бога діє не тільки ретроспективно, а й в реальному часі впливає на події, які повинні відбутися. Оскільки будучи всюдисущим, Бог є одночасно пророкуючім і активним, часовим і вічним, то абсолютно неможливо сперечатися ні про повністю визначальну, ні про чисто пророкуючу роль Бога. У Божому управлінні, детермінізм і воля людини (свобода волі) настільки переплетені, що ця тема Божого приречення повністю недоступна для нашого вивчення, прогнозування або використання. Все, що ми можемо зробити в цьому відношенні, це довіряти та коритися Богу та Його Слову своїм розумом і своєю волею.
Хоча Ісус був би народжений в Галілеї, регіоні, що приписується язичникам, Бог визначив Йому народився у Вифлеємі. Чи було метою перепису змусити Йосипа та Марію відправитися туди в кінці вагітності Марії щоб виконати це пророцтво або пророцтво було просто пророкуванням перепису, це неможливо сказати, тому що в перспективі вічного існування Бога, обидві інтерпретації вірні. Якщо-б Бог передбачив, що Ісус буде народжений в Назареті, чи змінило б це уми єврейського керівництва, яке все одно відкинуло Ісуса, або чи зробило б це Йосипа меншим нащадком Давида? Абсолютно ні. Ісус міг народитися де завгодно в Юдеї або Галелеї, і все ще бути Месією та сином Давида, спадкоємцем вічного трону Давида, обіцяного Богом. Божа історія є одночасно вічною та часовою. Наполягати тільки на одному з ракурсів немає необхідності та це може привести до неправильних теологічних висновків.
У всіх нас може бути питливий розум, який хоче знати відповіді на питання про речі, недоступні нашому знанню та лежачими поза межами того, що було відкрито в Писанні. Ми всі прагнемо поєднати речі та створити систематичну, упорядковану картину нашого богослов'я. На жаль, спосіб досягнення цього заповнений невідомими та нерозкритими змінними, які часто заповнюються спекуляціями, які з часом перетворюються в фундаментальні доктрини, і які створюють більше питань, ніж відповідей і більше проблем, ніж тих що вони намагаються вирішити. Виходом з богословської плутанини є повернення до приборканого розуму магуса, чиї упередження не завадили йому прийти до Пана та вклонитися Йому. Єдиний спосіб повернути віруючих і невіруючих до Ісуса - це втихомирити їх уми, визнати, що існує цілий всесвіт речей, яких ми досі не знаємо, але які сильно впливають на більш глибоке розуміння того, що ми дійсно знаємо, і що завжди залишатимуться питаннями без відповідей поки ми не прийдемо на Небеса та не дізнаємося речей такими, якими вони є насправді
(1-е до коринтян 13:9,12). Допитливість - це прекрасна та благородна річ, але християни повинні бути серед перших, хто визнає абсолютну обмеженість нашого знання, як того, що відомо, так і того, що можливо знати в цьому житті. Це смирення розуму повинно бути спільним знаменником у вирішенні вторинних богословських відмінностей між християнами. З цієї ж причини, хоча богословська допитливість має місце в християнських умах, євангелізація та пробудження повинні повністю уникати будь-яких вторинних і суперечливих тем богослов'я та повністю концентруватися на Хресті Ісуса
(1 Кор. 2:2). Заплутувати уми людей філософськими спекулятивними доктринами замість того, щоб проповідувати розп'ятого Христа, покаяння, віру, самозречення та повне підпорядкування Ісусові, є однією з причин, за якими пробудження або ніколи не відбуваються, або згасає коли трапляється. Будь-який проповідник пробудження повинен прийняти тверде рішення відкласти в сторону все, що не показує просту та ясну картину смерті Месії за гріхи всього світу, і настільки яскраво намалювати картину Його смерті та воскресіння, що це-б змусило будь-якого слухача євангелія стати учасником Божої історії спасіння.
Божьи пророчества - это не только окна в будущие события, данные через пророков, для будущего подтверждения Божьего предвидения и Его участия в человеческой истории
(Исаия 48:3,5; Ивана 13:29; Ивана 14:29), но они также отчасти формируют эти будущие события. Это происходит так же, как это произошло с Иродом, когда одно пророчество
(Матв. 2:6) создало исполнение другого
(Матв. 2:18), и как таковое, предопределение Бога действует не только ретроспективно, но и в реальном времени воздействует на события, которые должны произойти. Поскольку будучи вездесущим, Бог является одновременно и предсказывающим, и активным, временны́м и вечным, совершенно невозможно спорить ни о полностью определяющей, ни о чисто предсказывающей роли Бога. В Божьем управлении, детерминизм и воля человека (свобода воли) настолько переплетены, что эта тема Божьего предопределения полностью недоступна для нашего изучения, прогнозирования или использования. Всё, что мы можем сделать в этом отношении, - это доверять и повиноваться Богу и Его Слову своим разумом и своей волей.
Хотя Иисус был бы рождён в Галилее, регионе, приписываемом язычникам, Бог предопределил Ему родился в Вифлееме. Было-ли целью переписи вынудить Иосифа и Марию отправиться туда в конце беременности Марии чтобы исполнить это пророчество или пророчество было просто предсказанием переписи, невозможно сказать, так как в перспективе вечного существования Бога, обе интерпретации верны. Если бы Бог предсказал, что Иисус будет рождён в Назарете, изменило-ли бы это умы еврейского руководства, который всё равно отверг Иисуса, или сделало-ли бы Иосифа меньшим потомком Давида? Абсолютно нет. Иисус мог родиться где угодно в Иудее или Галелее, и по-прежнему быть Мессией и сыном Давида, наследником вечного трона Давида, обещанного Богом. Божья история является одновременно вечной и временно́й. Настаивать только на одном из ракурсов нет необходимости и это может привести к неправильным теологическим выводам.
У всех нас может быть любопытный ум, который хочет знать ответы на вопросы о вещах, недоступных нашему знанию и лежащими за пределами того, что было открыто в Писании. Мы все стремимся соединить вещи и создать систематическую, упорядоченную картину нашего богословия. К сожалению, способ достижения этого заполнен неизвестными, нераскрытыми переменными, которые часто заполняются спекуляциями, которые со временем превращаются в фундаментальные доктрины, которые создают больше вопросов, чем ответов и больше проблем, чем они пытаются решить. Выходом из богословской неразберихи является возвращение к укрощённому уму магуса, чьи предубеждения не помешали ему прийти к Господину и поклониться Ему. Единственный способ вернуть верующих и неверующих к Иисусу - это усмирить их умы, признать, что существует целая вселенная вещей, которых мы до сих пор не знаем, но которые сильно влияют на более глубокое понимание того, что мы действительно знаем, и что всегда будут оставаться вопросы без ответов пока мы не придём на Небеса и не узнаем вещи такими, какие они есть на самом деле
(1-е Коринфянам 13:9,12). Любопытство - это прекрасная и благородная вещь, но христиане должны быть среди первых, кто признаёт абсолютную ограниченность нашего знания, как того, что известно, так и того, что возможно знать в этой жизни. Это смирение ума должно быть общим знаменателем в решении вторичных богословских различий между христианами. По этой же причине, хотя богословское любопытство имеет место в христианских умах, евангелизация и пробуждение должны полностью избегать любых вторичных и противоречивых тем богословия и полностью концентрироваться на Кресте Иисуса
(1 Кор. 2:2). Запутывать умы людей философскими спекулятивными доктринами вместо того, чтобы проповедовать распятого Христа, покаяние, веру, самоотречение и полное подчинение Иисусу, является одной из причин, по которым пробуждения либо никогда не происходят, либо затухают когда случаются. Любой проповедник пробуждения должен принять твёрдое решение отложить в сторону всё, что не показывает простую и ясную картину смерти Мессии за грехи всего мира, и настолько ярко нарисовать картину Его смерти и воскресения, что это бы заставило любого слушающего евангелие стать участником Божьей истории спасения.
7 Then Herod, having secretly summoned the maguses, pressed them for the exact time of the appeared star ┰.
This summoning of the Persian maguses by Herod resembles Dan. 2:2,10. Although these maguses would be exterminated in Israel according to the Law of Moses for practicing occult arts, the Jews had a long tradition of competing with them in the context of the Babylonian and Egyptian exiles. While earlier they were resisting the God of Israel, for the first time, they came to worship Him in the person of Jesus. In Christ, God was not only reconciling Israel, but the whole world to Himself. Another underlining message in these maguses' appearance was the fact that the foreign priests worshipped Jesus, while the Jewish ones condemned Him. This reminds Jesus' analogy of the unfaithful vineyard managers (Matt. 21:33-35) and His statement about the queen of Sheba (Matt. 12:42). Likewise, the saddest phenomenon is church leadership that consists of people who never accepted Jesus as their personal Master and Savior, who legitimize their sins instead of rescuing others from their sins through repentance and faith. Church pastors who are themselves not born again are the blind guides who guide others into Hell. No pastor, who himself has personal relationships with the living God through Jesus can lead his church in revival. Most of them will even resist the very idea of the spiritual awakening of their churches. They would rather find comfort in their theological or traditional selling points than in the event that would require them to change their hearts, values, and lifestyles. Pastors who build communities around anything but repentance and spiritual awakening should either change their course or be abandoned by their followers (Matt. 15:14).
Це покликання Іродом перських магусів нагадує Дан. 2:2,10. Хоча вони були-б знищені в Ізраїлі відповідно до Закону Мойсея за практику окультних мистецтв, у євреїв існувала давня традиція змагатися з ними з часів вавілонського та єгипетського переселень. У той час як раніше магуси пручалися Богу Ізраїля, вони вперше прийшли поклонитися Йому в особі Ісуса. У Христі Бог помирив з Собою не тільки Ізраїль, але й весь світ. Ще одним важливим значенням появи цих магусів був той факт, що іноземні священики поклонялися Ісусу, в той час як єврейські засудили Його. Це нагадує притчу Ісуса про невірних керуючих виноградником (Матв. 21:33-35) і Його твердження про короліву Шеви (Матв. 12:42). Точно таким же чином, найсумніше явище - це церковне керівництво, яке складається з людей, які не прийняли Ісуса як свого особистого Пана та Спасителя, які узаконюють свої гріхи замість того, щоб рятувати інших від їх гріхів через покаяння та віру. Церковні пастори, які самі не народилися знову, є сліпими наставниками, які ведуть інших до пекла. Жоден пастор, який сам не має особистих відносин з живим Богом через Ісуса, не може привести свою церкву до відродження. Більшість з них навіть протистоятимуть самої ідеї духовного пробудження своїх церков. Вони швидше будуть знаходити розраду в своїх богословських або традиційних аргументах, ніж в тому що буде потребувати від них змінити свої серця, цінності та спосіб життя. Пастори, які будують спільноти навколо чого-небудь, крім покаяння та духовного пробудження, повинні або змінити свій курс, або бути залишеними своїми послідовниками (Матв. 15:14).
Это призвание Иродом персидских магусов напоминает Дан. 2:2,10. Хотя они были бы уничтожены в Израиле в соответствии с Законом Моисея за практику оккультных искусств, у евреев существовала давняя традиция соревноваться с ними во времена вавилонского и египетского переселений. В то время как раньше магусы сопротивлялись Богу Израиля, они впервые пришли поклониться Ему в личности Иисуса. Во Христе Бог примирил с Собой не только Израиль, но и весь мир. Ещё одним важным значением появления этих магусов был тот факт, что иностранные священники поклонялись Иисусу, в то время как еврейские осудили Его. Это напоминает притчу Иисуса о неверных управляющих виноградником (Матв. 21:33–35) и Его утверждение о Савской королеве (Матв. 12:42). Точно так же, самое печальное явление - это церковное руководство, которое состоит из людей, которые не приняли Иисуса как своего личного Господина и Спасителя, которые узаконивают свои грехи вместо того, чтобы спасать других от их грехов через покаяние и веру. Церковные пасторы, которые сами не родились заново, являются слепыми наставниками, которые ведут других в Ад. Ни один пастор, который сам не имеет личных отношений с живым Богом через Иисуса, не может привести свою церковь к возрождению. Большинство из них даже будут противостоять самой идее духовного пробуждения своих церквей. Они скорее будут находить утешение в своих богословских или традиционных аргументах, чем в том что потребует от них изменить свои сердца, ценности и образ жизни. Пасторы, которые строят сообщества вокруг чего-либо, кроме покаяния и духовного пробуждения, должны либо изменить свой курс, либо быть оставленными своими последователями (Матв. 15:14).
8 And sending them to Bethlehem, he said: "Having gone, search carefully ┰ for the Child, and as soon as you find (Him), report back to me, so that coming I (could) also worship Him."
8 І посилаючи їх до Віфлеєму, сказав: "Пішовши, ретельно шукайте Дитини. І коли знайдете (Її), скажіть мені щоб і я (зміг) прийшовши вклонитися Йому".
8 И посылая их в Вифлеем, он сказал: "Пойдя, тщательно разыщите Ребёнка. И когда найдёте (Его), доложите мне чтобы и я (смог) придя поклонился Ему".
Obviously, the whole plan to search for the child was intended to kill Him, and Herod's attempts to do the precise search was not because he was concerned about killing wrong children, but about missing the right One. When this plan failed, he decided to kill them all, which shows how paranoid and careless about lives of these babies he was. Many secular and religious polititans are still more likely to allow the mass-slaughter of innocent children than to lose their power even realizing how immoral it is. Even if Herod knew what Jesus said to Pilate that His Kingdom was not of this world and He did not come to contest for Herod's throne, he would still attempt to destroy Jesus. Anyone who creates a danger of nonconformity of any kind is the worst fear of dictators. Having said that, the fears of dictators that prompt them to repress people are not without basis. The natural desire to exercise free will and make own decisions move people to rebel against those who want to make decisions for them. So, the opposition to dictatorship and abuse of power is natural and it is the force that always destroys man-made systems that use repressions of people's will. The side effect of this natural order of things is that dictators develop blind paranoia that indiscriminately punishes anything that even remotely challenges their power. Jesus was never a direct threat to the rule of Herod or of the Romans, and yet He and his followers were persecuted for preaching another kingdom and another king that were not of this world rejecting the claims of earthly dictators to absolute power. Saying: "Jesus is Master" was considered a threat to the rule of the Rome, whose king forced all of his subjects to say: "Caesar is Master." The early Christians suffered and died not for trying to bring the Roman Empire down or to replace Caesar with Jesus but for believing that the earthly kings or judges are not divine and do not have the absolute power over the souls of people. This is why they peacefully resisted secular and religious authorities when their decrees contradicted the commandments of Jesus (Acts 4:19). It is specifically was the case when the authorities prohibited the Christians to preach the gospel to the unbelievers and to convert them to Christ. At the end of the day, the only threat to Satan is the message of the redemption from his power Jesus accomplished on the Cross for the whole humanity but which requires repentance and faith. The rest of the issues pose no threat to Satan and to his rule. This is why Satan uses the paranoia of the dictators to repress the gospel as a potential threat. Deotrephus is probably the best example of this paranoia within the church (3 John 9-11). He is described as one who loves to be first. This power mania creates the sense of insecurity and motivates church leaders to slander the ministers of revival in order to separate their people from any movement they cannot control. They most often present this insecurity as their pastoral care and protection of their flock, but beneath the surface they show fear of losing their power, income, and respect. When a pastor is called to lead and feed his flock turns into an insecure dictator, it does not matter how right he feels about his theology, he becomes an example of evil for others to follow. No-one should be using his call to protect the flock from false teachers to protect it from spiritual awakening he cannot or does not want to produce. Privatizing the church of Jesus and abusing the power in it are never good things to do (Matt. 24:48-51). Church leaders are called to embrace and lead in evangelism and revival. Resisting either is a clear sign they are themselves the ones the church should be protected from. If you have become one of them, it is not too late for you to repent and to lead your flock in repentance and faith instead of fear and insecurity. Do not turn into Herod.
Очевидно що весь план з пошуку Дитини був спрямований на те, щоб Його вбити, та спроби Ірода провести точний пошук були не для того щоб не вбити якусь дитину помилково, а щоб не пропустити потрібну. Коли цей план провалився, він вирішив убити їх всіх, що показує, наскільки він був параноідальним і байдужим до життів цих немовлят. Багато світських та релігійних політиків, як і раніше, з більшою ймовірністю допустять масове вбивство невинних дітей, ніж втратять свою владу, навіть усвідомлюючи, наскільки це аморально. Навіть якби Ірод знав, що Ісус сказав Пилатові, що Його Королівство не від цього світу, і що Він не прийшов боротися за трон Ірода, він все одно спробував би знищити Ісуса. Той, хто створює небезпеку навіть потенційної непокори будь-якого роду, є прямою загрозою для диктаторів. При цьому страхи диктаторів, які спонукають їх до репресій, не завжди безпідставні. Природне бажання використовувати свою вільну волю та приймати власні рішення спонукає людей повставати проти тих, хто хоче приймати рішення за них. Таким чином, протидія диктатурі та зловживанню владою є природним, і саме ця сила завжди руйнує рукотворні системи, які використовують придушення волі людей. Побічний ефект цього природного стану речей полягає в тому, що у диктаторів виникає сліпа параноя, яка без розбору карає всіх, хто навіть потенційно може кинути виклик їх влади. Ісус ніколи не був прямою загрозою правлінню Ірода або римлян, і тим не менш Він і його послідовники переслідувалися за проповідь іншого Королівства та іншого Короля, що не належали до цього світу, відкидаючи претензії земних диктаторів на абсолютну владу. Сказати: "Ісус - Пан" вважалося загрозою правлінню Риму, король якого змушував усіх своїх підданих сказати: "Кесар - Пан". Ранні християни страждали та вмирали не за те, що намагалися зруйнувати Римську імперію або замінити Кесаря Ісусом, а за те, що вони вірили, що земні королі чи судді не божественні та не мають абсолютної влади над душами людей. Ось чому вони мирно чинили опір світським і релігійним володарям, коли їх укази суперечили заповідям Ісуса (Дії 4:19). Це був той випадок, коли влада забороняла християнам проповідувати євангеліє невіруючим і навертати їх до Христа. Зрештою, єдиною загрозою для Сатани є послання про звільнення від його влади, яке Ісус звершив на Хресті для всього людства але яке потребує покаяння та віри. Решта питань не становлять загрози для Сатани та його правління. Ось чому Сатана використовує параною диктаторів, щоб придушити євангеліє як потенційну загрозу. Деотрефус, ймовірно, є найкращим прикладом цієї параної в церкві (3 Івана 9-11). Він описаний як той, хто любив бути першим. Ця манія влади створює відчуття невпевненості та спонукає церковних керівників обмовляти на служителів пробудження, щоб відокремити своїх людей від будь-якого руху, яке вони не можуть контролювати. Вони найчастіше виставляють цю невпевненість як свою пастирську турботу та захист свого стада, але за цим фасадом вони демонструють страх втратити свою владу, дохід і повагу. Коли пастор, покликаний вести та годувати свою паству, перетворюється в невпевненого диктатора, не має значення, наскільки він має рацію в своєму богослов'ї, він стає прикладом зла, якому будуть слідувати інші. Ніхто з пасторів не має права використовувати своє покликання захищати паству від лжевчителів, щоб захищати її від духовного пробудження, яке він не може або не хоче призводити. Приватизація церкви Христа та зловживання владою в ній ніколи не бувають хорошоими справами (Матв. 24:48-51). Церковні лідери покликані брати участь в євангелізмі та пробудженні та керувати ними. Опір пасторів відродженню є явною ознакою того, що церкви повинні бути захищені від них самих. Якщо ви стали одним з них, вам ще не пізно покаятися та вести свою паству до покаяння та віри, а не до страху та невпевненості. Не перетворюйтеся на Ірода.
Очевидно что весь план по поиску Ребёнка был направлен на то, чтобы Его убить, и попытки Ирода провести точный поиск были не для того чтобы не убить какого-то ребёнка по-ошибке, а чтобы не пропустить нужного. Когда этот план провалился, он решил убить их всех, что показывает, насколько он был параноидален и безразличен к жизням этих младенцев. Многие светские и религиозные политики по-прежнему с большей вероятностью допустят массовое убийство невинных детей, чем потеряют свою власть, даже осознавая, насколько это безнравственно. Даже если бы Ирод знал, что Иисус сказал Пилату, что Его Королевство не от этого мира, и Он не пришёл бороться за трон Ирода, он все равно попытался бы уничтожить Иисуса. Любой, кто создаёт опасность даже потенциального неповиновения любого рода, является прямой угрозой для диктаторов. При этом страхи диктаторов, побуждающие их к репрессиям, не всегда безосновательны. Природное желание использовать свою свободную волю и принимать собственные решения побуждает людей восставать против тех, кто хочет принимать решения за них. Таким образом, противодействие диктатуре и злоупотреблению властью является естественным, и именно эта сила всегда разрушает рукотворные системы, которые используют подавление воли людей. Побочный эффект этого естественного порядка вещей заключается в том, что у диктаторов возникает слепая паранойя, которая без разбора наказывает всех, кто даже потенциально может бросить вызов их власти. Иисус никогда не был прямой угрозой правлению Ирода или римлян, и тем не менее Он и его последователи преследовались за проповедь другого Королевства и другого Короля, которые не принадлежали к этому миру, отвергая претензии земных диктаторов на абсолютную власть. Сказать: "Иисус - Господин" считалось угрозой правлению Рима, король которого заставлял всех своих подданных сказать: "Кесарь - Господин". Ранние христиане страдали и умирали не за то, что пытались разрушить Римскую империю или заменить Кесаря Иисусом, а за то, что они верили, что земные короли или судьи не божественны и не имеют абсолютной власти над душами людей. Вот почему они мирно сопротивлялись светским и религиозным властям, когда их указы противоречили заповедям Иисуса (Действия 4:19). Это был тот случай, когда власти запретщали христианам проповедовать евангелие неверующим и обращать их к Христу. В конце концов, единственной угрозой для Сатаны является послание об освобождении от его власти, которое Иисус совершил на Кресте для всего человечества но которое требует покаяния и веры. Остальные вопросы не представляют угрозы для Сатаны и его правления. Вот почему Сатана использует паранойю диктаторов, чтобы подавить евангелие как потенциальную угрозу. Деотрефус, вероятно, является лучшим примером этой паранойи в церкви (3 Ивана 9-11). Он описан как тот, кто любил быть первым. Эта мания власти создаёт чувство неуверенности и побуждает церковных руководителей клеветать на служителей пробуждения, чтобы отделить своих людей от любого движения, которое они не могут контролировать. Они чаще всего выставляют эту неуверенность как свою пастырскую заботу и защиту своего стада, но за этим фасадом они демонстрируют страх потерять свою власть, доход и уважение. Когда пастор, призванный вести и кормить свою паству, превращается в неуверенного диктатора, не имеет значения, насколько он прав в своём богословии, он становится примером зла, которому будут следовать другие. Никто не должен использовать своё призвание защищать паству от лжеучителей, чтобы защищать её от духовного пробуждения, которое он не может или не хочет производить. Приватизация церкви Христа и злоупотребление властью в ней никогда не бывают хорошими делами (Матв. 24:48-51). Церковные лидеры призваны учавствовать в евангелизме и пробуждении и руководить ими. Сопротивление пасторами возрождению является явным признаком того, что церкви должны быть защищены от них самих. Если вы стали одним из них, вам ещё не поздно покаяться и вести свою паству к покаянию и вере, а не к страху и неуверенности. Не превращайтесь в Ирода.
9 And they, having obeyed ┰ the king, departed ┰. And look, the star that they saw in the East, was moving before them until, having come, it stopped ┰ over ┰ (the place), where the Child was.
9 І вони, послухавшись короля, пішли ┰. І дивіться, зірка, яку вони бачили на Сході, рухалася перед ними, доки не зупинилася над (місцем), де була Дитина.
9 И они, послушавшись короля, удалились ┰. И смотрите, звезда, которую они видели на Востоке, двигалась перед ними, пока не остановилась над (местом), где был Ребёнок.
One may find it strange to see these masters of the occult arts coming to Jerusalem and endorsing Jesus. Given the extremely negative view in Israel of any occult arts that the Law of Moses condemned, it is curious to see why Matthew even mentioned this detail. The answer may be rather simple. Matthew wrote to the largely Jewish audience, many of whom did not know Hebrew and needed translation of Hebrew words. His main task here was to show how in Jesus, all the messianic prophecies of the Old Testament came together to fulfillment. These maguses carried out the ancient tradition of the Eastern priests and prophets, one of whom was Balaam, who prophesied about the coming Messiah (Christ) in
Num. 24:17-19. The story of maguses was not only told to show that God's Kingdom exceeds Israel but to show how this very prophecy that made it into the Old Testament was fulfilled in Jesus. The star was the centerpiece of the prophecy about the coming ruler who, as the star did, would come out of Israel. As the birth of Jesus was nothing short of supernatural, the star itself was clearly a supernatural event, which is even more evident from the fact that it moved and rested, which no known natural phenomenon can explain.
Likewise, a revival is also a supernatural event. However, as prophecy's fulfillment was both supernatural and necessary, revival is also both supernatural and natural at the same time. God sovereignly chooses the ways to revive His people, but it is never a capricious move of the Holy Spirit. The Bible is filled with conditional promises of God. For instance, the central revivalistic promise of God recorded in 2 Chron. 7:14 is a conditional promise. Humbling self, praying, or seeking a spiritual encounter with God's presence do not produce revivals, but doing so is the fulfillment of God's sovereignly established conditions, which must be met for God to bring spiritual awakening to His church. Seeing revival as a capricious and unconditional move of God's Spirit signifies at least one of two things: doubt in God's faithfulness to the Word He gave or doubt that it is God's will for His church to be spiritually vital, pure, and powerful. Either or both of these doubts is able to disable God's people. Faith in God's faithfulness to His Word and in His desire to revive His slumbering children is a non-negotiable element of a vital church. Although the move of God's Spirit if purely supernatural, it requires this unconditional trust in His will and His Word. Therefore, meeting God's requirements for revival turns it into a natural, that is, completely predictable phenomenon. In fact, doubting in that God would do what He promised to do is what can prevent Him from doing it not by limiting His will or power, but by the same faithfulness of God to His Word. He may do something above and beyond of what He promised to do, and to graciously start a revival when His people do not follow His conditions, but He will most definitely do it when they do what He requires. Just like the ancient messianic prophecies were necessarily fulfilled in Jesus by the means of supernatural events, so will God's promises to awaken His sleeping bride at any moment of time or place. His will is not only in the spiritual awakening of His church, but also in continuously keeping it awake
(Matt. 24:42). There is absolutely no valid biblical, logical, or theological reason to have any doubt about it.
Може здатися дивним, що ці майстри окультних мистецтв прийшли в Єрусалим щоб підтвердити легітимність Ісуса. З огляду на вкрай негативне ставлення в Ізраїлі до будь-яких окультних мистецтв, засуджених Законом Мойсея, цікаво дізнатися, чому Матвій навіть згадав цю деталь. Відповідь може бути досить простою. Матвій писав в основному до єврейської аудиторії, багато хто з якої не знали єврейської мови та потребували перекладу єврейських слів. Його головним завданням тут було показати, як в Ісусі усі месіанські пророцтва Старого Завіту зійшлися воєдино. Ці магуси продовжували давню традицію священиків і пророків сходу, одним з яких був Валаам, який пророкував про прихід Месії (Христа) в
Чис. 24:17-19. Історія магусів була розказана не тільки для того, щоб показати, що Боже Королівство виходить за межі Ізраїлю, але й для того, щоб показати, як це пророцтво, яке увійшло в Старий Завіт, здійснилося в Ісусі. Зірка була центральною частиною пророцтва про майбутнього правителя, який, як і зірка, мав був прийти від Ізраїлю. Оскільки народження Ісуса було не чим іншим, як надприродним явищем, сама зірка також була явно не менш надприродною подією. Це ще більш наявно з того факту, що вона рухалася та зупинилася, що неможливо пояснити жодним відомим природним феноменом.
Аналогічно, пробудження також є надприродним явищем. Однак, оскільки виконання пророцтва було і надприродним, і необхідним, пробудження також є одночасно і надприродним, і природним. Бог суверенно вибирає шляхи відродження Свого народу, але це ніколи не є примхливим рухом Святого Духа. Біблія наповнена умовними обіцянками Бога. Наприклад, головна обіцянка Бога про відродження записана в
2 Хронік 7:14. Це умовна обіцянка. Смирення себе, молитва або пошук духовної зустрічі з Божою присутністю не виробляють пробуджень, але все це є виконанням Божих суверенно встановлених умов, які моють бути дотримані для того, щоб Бог приніс духовне пробудження в Свою церкву. Розглядати пробудження як примхливий і безумовний рух Божого Духа означає принаймні одну з двох речей: сумнів у вірності Бога Слову, яке Він дав, або сумнів у тому, що Бог бажає, щоб Його церква була духовно відновленою, чистою та могутньою. Будь-який або обидва з цих сумнівів здатний привести Божий народ у непридатність. Віра в вірність Бога Своєму Слову та Його бажання відродити Своїх дрімаючих дітей є невід'ємним елементом відновленої церкви. Хоча рух Божого Духа є чисто надприродним, він вимагає беззастережної довіри до Його волі та Його Слова. Тому виконання Божих вимог до пробудження перетворює пробудження в природне, абсолютно передбачуване явище. Іншими словами, сумнів в тому, що Бог зробить те, що Він обіцяв зробити, - це саме те, що може перешкодити Йому зробити це не тому що невіра обмежує Його волю або силу, але через ту ж вірність Бога Своєму Слову. Він безумовно може зробити що-сь крім того, що Він обіцяв зробити, і милостиво почати пробудження, коли Його народ не дотримується Його умовам, але Він несумнівно зробить це, коли вони зроблять те, що Він вимагає. Подібно до того, як стародавні месіанські пророцтва обов'язково справдилися в Ісусі через надприродні події, так і по Своїм обіцянкам, Бог обов'язково розбудить Його сплячу наречену в будь-який момент часу або в будь-якому місці. Його воля полягає не тільки в духовному пробудженні Його церкви, а й в тому, щоб постійно тримати її в стані пробудження (Матв. 24:42). Немає абсолютно ніяких вагомих біблійних, логічних або богословських причин, щоб в цьому сумніватися.
Может показаться странным, что эти мастера оккультных искусств пришли в Иерусалим чтобы подтвердить легитимность Иисуса. Учитывая крайне негативное отношение в Израиле к любым оккультным искусствам, осуждаемым Законом Моисея, любопытно узнать, почему Матвей даже упомянул эту деталь. Ответ может быть довольно простым. Матвей писал в основном еврейской аудитории, многие из которой не знали еврейского языка и нуждались в переводе еврейских слов. Его главной задачей здесь было показать, как в Иисусе все мессианские пророчества Старого Завета сошлись воедино. Эти магусы продолжали древнюю традицию священников и пророков востока, одним из которых был Валаам, который пророчествовал о приходе Мессии (Христа) в
Чис. 24:17-19. История магусов была рассказана не только для того, чтобы показать, что Божье Королевство выходит за пределы Израиля, но и для того, чтобы показать, как это пророчество, вошедшее в Старый Завет, исполнилось в Иисусе. Звезда была центральной частью пророчества о грядущем правителе, который, как и эта звезда, должен был произойти от Израиля. Поскольку рождение Иисуса было не чем иным, как сверхъестественным событием, сама звезда так же была явно событием не менее сверхъестественным. Это ещё более очевидно из того факта, что она двигалась и остановилась, что никак невозможно объяснить ни одним известным природным феноменом.
Аналогично, пробуждение также является сверхъестественным событием. Однако, поскольку исполнение пророчества было и сверхъестественным, и необходимым, пробуждение так же является одновременно и сверхъестественным, и естественным. Бог суверенно выбирает пути возрождения Своего народа, но это никогда не является капризным движением Святого Духа. Библия наполнена условными обещаниями Бога. Например, главное обещание Бога о возрождении записано в
2 Паралипоменон 7:14. Это условное обещание. Смирение себя, молитва или поиск духовной встречи с Божьим присутствием не производят пробуждений, но всё это является выполнением Божьих суверенно установленных условий, которые должны быть соблюдены для того, чтобы Бог принес духовное пробуждение в Свою церковь. Рассматривать пробуждение как капризное и безусловное движение Божьего Духа означает, по крайней мере, одну из двух вещей: сомнение в верности Бога Слову, которое Он дал, или сомнение в том, что Бог желает, чтобы Его церковь была духовно восстановленной, чистой и могущественной. Любое или оба из этих сомнений способны привести Божий народ в непригодность. Вера в верность Бога Своему Слову и Его желание возродить Своих дремлющих детей является неотъемлемым элементом восстановленной церкви. Хотя движение Божьего Духа является чисто сверхъестественным, оно требует безоговорочного доверия Его воле и Его Слову. Поэтому выполнение Божьих требований к пробуждению превращает его в естественное, абсолютно предсказуемое явление. Другими словами, сомнение в том, что Бог сделает то, что Он обещал сделать, - это именно то, что может помешать Ему сделать это не потому что неверие ограничивает Его волю или силу, но из-за той же верности Бога Своему Слову. Он безусловно может сделать что-то сверх того, что Он обещал сделать, и милостиво начать пробуждение, когда Его народ не следует Его условиям, но Он определённо сделает это, когда они сделают то, что Он требует. Подобно тому, как древние мессианские пророчества обязательно исполнились в Иисусе посредством сверхъестественных событий, так и по Своим обещаниям, Бог обязательно разбудит Его спящую невесту в любой момент времени или в любом месте. Его воля заключается не только в духовном пробуждении Его церкви, но и в том, чтобы постоянно держать её в состоянии пробуждения
(Матв. 24:42). Нет абсолютно никаких веских библейских, логических или богословских причин, чтобы в этом сомневаться.
10 And when they saw the star (stopped), they were exceedingly glad ┰; 11 and, having entered the house, they saw the Child with His mother Mary; and, having fallen down, they worshipped Him; and opening their treasures, they offered Him gold, frankincense, and myrrh.
10 І коли вони побачили (що) зірка (зупинилася), вони були надзвичайно раді ┰; 11 і, увійшовши в будинок, вони знайшли там Дитятко з матір'ю Марією; та, впавши ниць, поклонялися Йому; і, відкривши свої скарби, вони піднесли Йому золото, ладан і смирну.
10 И когда они увидели (что) звезда (остановилась), они были чрезвычайно рады ┰; 11 и, войдя в дом, они увидели Ребёнка с матерью Марией; и, упав ниц, поклонялись Ему; и, открыв свои сокровища, они преподнесли Ему золото, ладан и смирну.
The joy of reaching their destination and the anticipation of seeing the promised King was so great that the Greek text uses the reinforced construction that literarily means to rejoice exceedingly with great joy. This is the joy that anyone can find in Jesus when a person finally finds Him for the first time and submits to Him his or her heart and values. Finding Jesus is much more than just believing in His death and resurrection or joining a community of believers in Him. It is an extremely joyful and celebratory spiritual event (Luke 15:10) of complete submission of one's heart and values to Jesus. Repentance of a sinner and full submission to Jesus should never be perceived by unbelievers as a form of public humiliation. It so happens when the church itself is unrepentant and pretentious about its self-righteousness. An unbeliever must feel both holiness and humility in the people of God. Striving for purity should never translate into creating an impression of a perfect and arrogant group of people. The believers must be the first to lead the unbelievers by their own example in repentance cheering and celebrating every act of repentance as the highest joy the church can experience. Being entrenched in its own self-righteousness while harboring and covering up their own sins to upkeep the church reputation kills any incentive for an unbeliever to come to the Cross in repentance. The act of worshiping and self-submission of these maguses was the act of an exceeding joy. Any unbeliever must feel that coming to Jesus in confession and repentance, submitting to Him his or her life and anything valuable in life is the greatest gain and honor one can ever experience. However, it can only happen when God's children lead with their own example. This is why revival of God's church, its humility, repentance and pursuit of God's presence and holiness is the beginning of powerful and passionate evangelism as well.
Радість прибуття до місця призначення та передчуття зустрічі з обіцяним Королем були настільки великі, що в грецькому тексті використовується посилена конструкція, яка буквально означає надзвичайно радіти величезною радістю. Це радість, яку кожен може знайти в Ісусі, коли людина, нарешті, вперше знаходить Його та надає Йому своє серце та свої цінності. Знайти Ісуса - це набагато більше, ніж просто віра в Його смерть і воскресіння або приєднання до товариства віруючих в Нього. Це надзвичайно радісна та святкова духовна подія (Луки 15:10) повного підпорядкування Ісусу своїх серця та цінностей. Покаяння грішника та повне підпорядкування Ісусові ніколи не повинно сприйматися невіруючими як форма публічного приниження. Так відбувається, коли сама церква не кається та прикидується праведною. Невіруюча людина повинна відчувати святість і смиренність в Божому народі. Прагнення до чистоти ніколи не повинно створювати враження досконалості та зарозумілості цієї групи людей. Віруючі повинні бути першими, хто веде невіруючих своїм власним прикладом, вітаючи їх і вихваляючи кожен акт покаяння як найвищу радість, яку церква може пережити. Окопатися в своїй власній праведності при цьому вкриваючи та покриваючи свої власні гріхи щоб зберегти репутацію церкви, означає вбити будь-який стимул для невіруючої людини прийти до Хреста в покаянні. Акт поклоніння та самовіддачі цих магусів був актом надзвичайної радості. Будь-який невіруючий повинен відчувати, що прихід до Ісуса в сповіді та покаянні, підпорядкування Йому свого життя та всього цінного в житті - це найбільше придбання та почесть, які тільки можна пережити. Однак це може статися тільки тоді, коли діти Бога подадуть в цьому свій власний приклад. Ось чому відродження Божої церкви, її смиренність, покаяння та прагнення до Божої присутності та святості - це також початок потужної та пристрасної євангелізації.
Радость прибытия к месту назначения и предвкушение встречи с обещанным Королём были настолько велики, что в греческом тексте используется усиленная конструкция, которая буквально означает чрезвычайно радоваться огромной радостью. Это радость, которую каждый может найти в Иисусе, когда человек, наконец, впервые находит Его и предоставляет Ему своё сердце и свои ценности. Найти Иисуса - это гораздо больше, чем просто вера в Его смерть и воскресение или присоединение к сообществу верующих в Него. Это чрезвычайно радостное и праздничное духовное событие (Луки 15:10) полного подчинения Иисусу своих сердца и ценностей. Покаяние грешника и полное подчинение Иисусу никогда не должно восприниматься неверующими как форма публичного унижения. Так происходит, когда сама церковь не раскаивается и претворяется праведной. Неверующий человек должен чувствовать святость и смирение в Божьем народе. Стремление к чистоте никогда не должно создавать впечатление совершенной и высокомерной группы людей. Верующие должны быть первыми, кто ведёт неверующих своим собственным примером, приветствуя их и восхваляя каждый акт покаяния как высшую радость, которую может испытать церковь. Окопаться в своей собственной праведности при этом укрывая и покрывая свои собственные грехи чтобы сохранить репутацию церкви, означает убить любой стимул для неверующего прийти ко Кресту в покаянии. Акт поклонения и самоотдачи этих магусов был актом необычайной радости. Любой неверующий должен чувствовать, что приход к Иисусу в исповеди и покаянии, подчинение Ему своей жизни и всего ценного в жизни - это величайшее приобретение и почесть, какие только можно испытать. Однако это может произойти только тогда, когда дети Бога подадут в этом свой собственный пример. Вот почему возрождение Божьей церкви, её смирение, покаяние и стремление к Божьему присутствию и святости - это также начало мощной и страстной евангелизации.
12 And, having received a warning in a dream not to return to Herod, they went back to their country by another road.
12 А отримав уві сні попередження не повертатися до Ірода, вони пішли в свою країну іншим шляхом.
12 И, получив во сне предупреждение не возвращаться к Ироду, они пошли в свою страну другой дорогой.
The New Testament visions and dreams were not given only to satisfy human curiosity about what the sovereign God predestined to bring to pass, but, for the most part, to direct people to certain actions and decisions in order to either bring something God wanted to happen to pass or to prevent something that would happen otherwise. The New Testament prophecies have an active nature spurring people to cooperation with God in order to bring certain results through their obedience. It means, for example, that even the prophecies about the end times were given to produce certain attitudes and behaviors in Christ's followers, getting them ready to react in God-pleasing way when things start to unfold. One will be hard-pressed to find any prediction, prophecy, vision, or a dream in the New Testament that would be given for passive observance and did not require some kind of a human action. It is dubious to conclude then that God's sovereignty is all that is in play in the unfolding of the overall human history or in formation of each person's own destiny. The natural reading of the Scripture leaves no other alternative to believing that God wants all human beings to repent. This includes both believers and unbelievers (Acts 17:30; 1 Tim. 2:4). Anyone's eternal destiny depends on his or her repentance. This is the only way to be forgiven, cleansed of one's sin, and born again of the Holy Spirit. The decision to repent and live a life of repentance is what differentiates the truly forgiven people of God from those who will be held responsible for their own sins that were not forgiven in Jesus. This is the first and the most important identifier of a true Christian. There is no vitality of Christianity without the attitude of regret and repentance about one's sin, without confessing and abandoning it. A vital and revived church holds repentance at the focal point of its ministry and its very existence. God has used multiple ways to lead people to repentance including visions and dreams, but the proclamation of the gospel has been His primary and indispensable tool. No king on Earth, no public shame should stop the church from proclaiming Christ's name. This may mean for the church to go against its own government when it forces believers to be silenct, and like the maguses did, to go about their ministry the other way.
Новозавітні видіння та сни були дані не стільки для того, щоб задовольнити людську цікавість щодо того, що суверенний Бог визначив здійснити, скільки здебільшого для того, щоб направляти людей до певних дій і рішень, щоб або виконати те що хотів Бог здійснити або запобігти щось, що могло б сталося в іншому випадку. Пророцтва Нового Завіту мають активну природу, спонукаючи людей до співпраці з Богом, щоб досягти певних результатів через їх послух. Це означає, наприклад, що навіть пророцтва про останній час були дані для того, щоб справити певне відношення та поведінку у послідовників Христа та підготувати їх до того, щоб вони реагували приємним Богу чином, коли передбачене почне здійснюватися. Буде важко знайти передбачення, пророцтво, видіння або сон в Новому Завіті, які були б дані для пасивного спостереження та не вимагали жодних людських дій. Тому це вкрай сумнівно прийти до висновку що Божий суверенітет - це все, що грає роль в розгортанні всієї людської історії або в формуванні власної долі кожної окремої людини. Природне читання Писання не залишає ніякої іншої альтернативи вірі в те, що Бог хоче, щоб усі люди покаялися. Це включає в себе як віруючих, так і невіруючих (Дії 17:30; 1 Тимофію 2:4). Вічна доля будь-якої людини залежить від її каяття. Це єдиний спосіб бути прощеним, очищеним від свого гріха та народженим знову від Святого Духа. Рішення покаятися та жити життям покаяння - це те, що відрізняє істинно прощених Божих людей від тих, хто буде нести відповідальність за свої власні гріхи, що не були прощені в Ісусі. Це перший і найважливіший ідентифікатор справжнього християнина. Немає життєвої сили християнства без почуття жалю та каяття у своєму гріху, без його сповідання та відмови від нього. Життєвоздатна та відроджена церква зводить покаяння в центр свого служіння та самого свого існування. Бог використовував безліч способів привести людей до покаяння, включаючи видіння та сни, але проголошення євангелія було та є Його основним та незамінним інструментом. Жоден земний король, ніяка публічна ганьба не повинні перешкодити церкві проголошувати ім'я Христа. Це може означати, що церква буде йти проти свого власного уряду, коли він буде змушувати віруючих замовкнути, і, як це зробили магуси, піти іншим шляхом в своєму служінні.
Новозаветные видения и сны были даны не столько для того, чтобы удовлетворить человеческое любопытство относительно того, что суверенный Бог предопределил осуществить, сколько по большей части для того, чтобы направлять людей к определённым действиям и решениям, чтобы либо исполнить то что хотел Бог осуществить либо предотвратить что-то, что могло бы случиться в противном случае. Пророчества Нового Завета имеют активную природу, побуждая людей к сотрудничеству с Богом, чтобы достичь определённых результатов через их послушание. Это означает, например, что даже пророчества о последнем времени были даны для того, чтобы произвести определённое отношение и поведение у последователей Христа и подготовить их к тому, чтобы они реагировали приемлемым Богу образом, когда предсказанное начнёт осуществляться. Будет трудно найти предсказание, пророчество, видение или сон в Новом Завете, которые были бы даны для пассивного наблюдения и не требовали бы каких-либо человеческих действий. Поэтому крайне сомнительно придти к выводу что Божий суверенитет - это всё, что играет роль в разворачивании всей человеческой истории или в формировании собственной судьбы каждого отдельного человека. Естественное чтение Писания не оставляет никакой другой альтернативы вере в то, что Бог хочет, чтобы все люди раскаялись. Это включает в себя как верующих, так и неверующих (Действия 17:30. 1; Тимофею 2:4). Вечная судьба любого человека зависит от его раскаяния. Это единственный способ быть прощённым, очищенным от своего греха и рождённым заново от Святого Духа. Решение покаяться и жить жизнью покаяния - это то, что отличает истинно прощённых Божьих людей от тех, кто будет нести ответственность за свои собственные грехи, которые не были прощены в Иисусе. Это первый и самый важный идентификатор истинного христианина. Нет жизненной силы христианства без чувства сожаления и раскаяния в своём грехе, без его исповедания и отказа от него. Жизненспособная и возрождённая церковь возводит покаяние в центр своего служения и самого своего существования. Бог использовал множество способов привести людей к покаянию, включая видения и сны, но провозглашение евангелия было и есть Его основным и незаменимым инструментом. Ни один земной король, никакой публичный позор не должен помешать церкви провозглашать имя Христа. Это может означать, что церковь будет идти против своего собственного правительства, когда оно будет заставлять верующих замолчать, и, как это сделали магусы, пойти другим путём в своём служении.
13 And as they departed ┰, look, an angel of the Master appeared in a dream to Joseph saying: "Get up, take the Child and His mother and flee to Egypt, and be there until I tell you, for Herod is trying to find the Child to kill ┰ Him.14 And having got up, he took the Child and His mother and departed to Egypt at night, 15 and he was there until the death of Herod in order to fulfill what was spoken by the Master through the prophet saying:
"I will call ┰ My Son from Egypt."
13 І дивіться, коли вони пішли, ангел Пана з'явився уві сні Йосипу кажучи: "Вставай, візьми Дитину та Його матір, і втікай до Єгипту тому що Ірод намагається знайти Дитину щоб Її вбити ┰. 14 І уставши вночі, він узяв Дитину та Його мати та відправився в Єгипет, 15 і він був там до смерті Ірода, щоб виконати те, що було сказано Паном через пророка, що сказав:
"Я покличу Мого Сина з Єгипту".
13 И смотрите, когда они ушли, ангел Господина появился во сне Иосифу говоря: "Вставай, возьми Ребёнка и Его мать, и убегай в Египет потому что Ирод пытается найти Ребёнка чтобы Его убить ┰." 14 И встав ночью, он взял Ребёнка и Его мать и отправился в Египет, 15 и он был там до смерти Ирода, чтобы исполнить то, что было сказано Господином через пророка, говорящего:
"Я призову Моего Сына с Египта".
Mathew is using the prophecy of Hosea
(Hosea 11:1), where the child is clearly referenced as Israel, which was an archetype of the Messiah here. It is interesting that Jesus was to go through the major events in the history of Israel, such as the necessity of relocation to Egypt out of fear for their lives or 40 days of the desert temptation that resembled 40 years of the traveling in a desert after the Exit. However, Hoseah's context is the one of lament about Israel, who was treated as God's son and yet departed from Him and failed to repent. Jesus had to go through the similar steps, which were not only to prove that He was the Messiah, but to communicate to the remnant of Israel that He was the renewed Israel, the true Son of God, who is obedient to the Father to the point of death, and to inaugurate the new era of relationship with God the Father through Himself.
Getting into relationships with God in Christ makes anyone a part of God's people or God's sonship. This is why every born again of the Spirit believer, who accepted Jesus into his or her heart
(John 1:12; 1 John 3:1) becomes a child of God. This sonship that was given to all who are in Christ, assumes an adoption into the family of God that began with Abraham. This adoption also outlines the story of Israel re-lived by Christ. This is why a believer goes through the same markers of Israel's story. A Christian is someone who is called out of the spiritual Egypt where he or she lived as a slave of sin due to his or her godlessness. Then, being called to get out of the ungodly and sinful life, a believer goes through a period of trials and temptations designed to test the seriousness of his or her response. Lastly, a follower of Jesus commits to live according to the life and teaching modeled by Jesus. Unfortunately, this adoption process has been theologically simplified in order to make conversion to Christ easier for more people and resulted in deficient conversions that did not produce regeneration and full commitment. Revivals are vital to guide such partial Christians through the complete spiritual experience of conversion that starts with true repentence, self-separation from the life of sin, and complete submission to live according to the teaching of Christ. Each believer must be given at least one chance to fully experience conversion to Christ and to enjoy a complete freedom from the slavery of sinful life.
Матвій використовує пророцтво Осії
(Осія 11:1), де дитина явно згадується як Ізраїль, як прототип Месії. Цікаво, що Ісус мав пройти через головні події в історії Ізраїлю, такі як необхідність переселення в Єгипет через страх за свої життя або 40 днів спокуси в пустелі, які нагадували 40 років перевірки Ізраїлю в пустелі після виходу з Єгипту. Однак контекст Осії - це плач про Ізраїль, з яким Бог звертався як зі Своїм сином, але який відійшов від Нього та не розкаявся в цьому. Ісус повинен був пройти аналогічні кроки, які повинні були не тільки довести, що Він був Месією, а й донести до залишку Ізраїлю, що Він - є оновлений Ізраїль, істинний Божий Син, який слухняний Отцю до смерті та щоб відкрити нову еру відносин з Богом Отцем вже в Самому Собі.
Вступ до відносини з Богом у Христі робить будь-яку людину частиною Божого народу або Божого синівства. Ось чому кожен народжений знову від Духа віруючий, який прийняв Ісуса в своє серце
(Івана 1:12; 1 Івана 3:1) стає Божою дитиною. Це синівство, яке було дано всім, хто у Христі, передбачає прийняття в Божу сім'ю, яка почалася з Авраама. Це прийняття також описує в загальних рисах історію Ізраїлю, пережиту Христом. Ось чому віруючий проходить через ті ж маркери історії Ізраїлю. Християнин - це людина, котра покликана вийти з духовного Єгипту, де вона жила як раб гріха через своє безбожництво. Потім, будучи покликаним вийти з безбожного та гріховного життя, віруючий проходить через період випробувань і спокус, покликаних перевірити серйозність його відповіді на заклик. Нарешті, послідовник Ісуса зобов'язується жити відповідно до життя та вчення, змодельованих Ісусом. На жаль, цей процес усиновлення був теологічно спрощений, щоб полегшити навернення до Христа для більшого числа людей, і це привло до неповних навернень, які не привели до відродження та повного посвячення. Пробудження необхідні для того щоб провести таких неповних християн через повний духовний досвід навернення, який починається з істинного покаяння, самовідокремлення від життя гріха та повної само-посвяти жити згідно з вченням Христа. Кожному віруючому слід надати хоча б один шанс повністю відчути навернення до Христа та насолодитися повною свободою від рабства гріховного життя.
Матвей использует пророчество Осии
(Осия 11:1), где ребёнок явно упоминается как Израиль, как прототип Мессии. Интересно, что Иисус должен был пройти через главные события в истории Израиля, такие как необходимость переселения в Египет из-за страха за свои жизни или 40 дней испытания в пустыне, которые напоминали 40 лет скитаний Израиля в пустыне после выхода из Египта. Однако контекст Осии - это плач об Израиле, с которым Бог обращался как со Своим сыном, но который отошел от Него и не раскаялся в этом. Иисус должен был пройти аналогичные шаги, которые должны были не только доказать, что Он был Мессией, но и донести до остатка Израиля, что Он - обновлённый Израиль, истинный Божий Сын, который послушен Отцу до смерти и открыть новую эру отношений с Богом Отцом уже в Самом Себе.
Вступление в отношения с Богом во Христе делает любого человека частью Божьего народа или Божьего сыновства. Вот почему каждый рождённый заново от Духа верующий, который принял Иисуса в свое сердце
(Ивана 1:12; 1 Ивана 3:1) становится Божьим ребенком. Это сыновство, которое было дано всем, кто во Христе, предполагает принятие в Божью семью, которая началась с Авраама. Это принятие также обрисовывает в общих чертах историю Израиля, пережитую Христом. Вот почему верующий проходит через те же маркеры истории Израиля. Христианин - это человек, который призван выйти из духовного Египта, где он жил как раб греха из-за своего безбожия. Затем, будучи призванным выйти из безбожной и греховной жизни, верующий проходит через период испытаний и соблазнов, призванных проверить серьёзность его ответа на призыв. Наконец, последователь Иисуса обязуется жить согласно жизни и учению, смоделированным Иисусом. К сожалению, этот процесс усыновления был теологически упрощён, чтобы облегчить обращение ко Христу для большего числа людей, и привёл к неполным обращениям, которые не привели к возрождению и полному посвящению. Пробуждения необходимы для того чтобы провести таких неполных христиан через полный духовный опыт обращения, который начинается с истинного покаяния, самоотделения от жизни греха и полного само-посвящения жить согласно учению Христа. Каждому верующему должен быть предоставлен хотя бы один шанс полностью ощутить обращение ко Христу и насладиться полной свободой от рабства греховной жизни.
16 Then ┰ Herod,, having realized ┰ that he was tricked ┰ by the maguses, became furious ┰, and, having dispatched ┰ (his soldiers), he killed all the children ┰ in Bethlehem and in all that region, (from) two year old and younger, according to the time he acquired from the maguses. 17 He then fulfilled what was spoken ┰ through the prophet Jeremiah saying:
18 "The noise ┰ was heard in Ramah,
weeping and loud mourning ┰,
Rachel was weeping about her children,
and she was wishing to be comforted no more."
16 Тоді Ірод, зрозумівши що він був обдурений магусами, прийшов у лють ┰ і, відправивши ┰ (своїх солдатів), повбивав у Віфлеємі та у всьому тому регіоні всіх дітей ┰ у віці (від) двох років і молодше , згідно часу, про який він дізнався від магусів. 17 Тоді він виконав те, що було сказано ┰ через пророка Єремію, що сказав:
18 "Шум ┰ був чутий у Рамі,
плач ій гучне рідання,
Рахіль плакала про своїх дітей,
і більше не бажала бути втішеною".
16 Тогда Ирод, поняв что был обманут магусами, пришёл в ярость ┰ и, отправив ┰ (своих солдат), он убил в Вифлееме и во всём том регионе всех детей ┰ в возрасте (от) двух лет и младше, согласно времени, которое он узнал у магусов. 17 Тогда он исполнил то, что было сказано ┰ через пророка Иеремию, сказавшего:
18 "Шум ┰ был слышан в Раме,
плач и громкий траур ┰,
Рахиль плакала о своих детях,
и больше не желала быть утешенной".
Not all prophecies were fulfilled through conscious obedience (such as maguses coming to Judea or Joseph fleeing to Egypt), but also through people's sins. The main difference is in the kind of a prophecy being fulfilled. If it is a positive prophecy, it almost always requires human obedience, but when something bad was predicted, it only required the already exercising human evil. This is why not everything that God predicted to happen can be seen in the same way. If God wants something good to happen, He chooses particular people and commands them to do it. If God predicts something bad, sinful, contrary to His will to happen, He uses morally deprived and disobedient people, such as the Pharaoh who was (circumstantially) trying to kill Moses or the one who refused to let Israel go during their Exit from Egypt, or someone like Herod. In either of the negative cases, we see the Satanic forces behind each such case aiming to stop God's providential plan of salvation but ending up fulfilling it. Thus, in every negative prophecy, we must not miss the adversary intent to stop God, and in no way we should ascribe to God the will to stop Himself or hurt the people He wants to save. A prophetic revelation is always given for God's purposes, but only a part of them describe what God wants to happen. The other part is given as the warning so that something bad could be prevented or as a simple prediction of what would happen because of the Satanic and human resistance to His will. One of the worst beliefs a Cristian can accept is the assumption that God actually wills for any unbeliever to go Hell or for any believer not to be awakened by confusing God's positive and negative plans. This false belief somewhat relieves a Christian who made peace with the terrible reality of others going to Hell or living as partial Christians. However, the truth is that for bad things to happen, one should only come to terms with the terrible reality, but for God's will to be done on Earth as it is done in Heaven, it requires someone's obedience to God's will and enormous efforts to fight back the Satanic forces in the power and guidance of the God's Word and of the Holy Spirit. Revival is a supernatural victory of God over the forces of Satan in God's church that requires a lot of natural efforts to obey and follow God's commands. Although Satan himself has lost already, he will never go down without a fight and all sorts efforts to take with him as many people as he possibly can. Satan has no moral constraints and will do whatever it is in his power to do to resist God's plan of redemption of the humanity. Only God can defeat Satan through the immense work and prayers of His revived church. (Rev. 12:11).
Не всі пророцтва справдилися через свідомий послух (наприклад, приїзд магусів в Юдею або втеча Йосипа до Єгипту), але деякі також справдилися та через гріхи людей. Основна відмінність полягає в тому, яке пророцтво виконується. Якщо це позитивне пророцтво, то воно майже завжди вимагає людського послуху, але коли щось погане було передвіщено, воно вимагало тільки вже існуюче людське зло. Ось чому не все, що передбачив Бог, може бути розцінено однаково. Якщо Бог хоче, щоб щось хороше сталося, Він вибирає конкретних людей і наказує їм це зробити. Якщо Бог пророкує статися чомусь поганому, гріховному та противному Його волі, Він використовує морально розпусних і неслухняних людей, таких як Фараон, який (опосередковано) намагався вбити Мойсея, або як Фараон, який відмовився відпустити Ізраїль під час його виходу з Єгипту, або таких як Ірод. У будь-якому з негативних випадків ми бачимо Сатанинські сили, які стоять за кожним таким випадком, які прагнуть зупинити провіденціальний Божий план спасіння, але в кінцевому підсумку виконують його. Таким чином, в кожному негативному пророцтві ми не повинні випустити з зору наміри противника зупинити Бога та ні в якому разі не приписувати Богові волю зупинити Самого Себе або завдати шкоди людям, яких Він хоче врятувати. Пророче одкровення завжди дається для переслідування цілей Бога, але тільки частина з них описує те, що Бог хоче, щоб це відбулося. Інша частина дана як попередження, щоб запобігти щось погане, або як просте передбачення того, що відбудеться через Сатанинського та людського опору Його волі. Одним з найгірших переконань, яке може прийняти християнин, є припущення, що Бог насправді бажає, щоб хто-небудь з невіруючих людей потрапив в пекло або щоб будь-який віруючий не був відродженим, плутаючи при цьому позитивні та негативні плани Бога. Ця помилкова віра в деякій мірі звільняє християнина, який змирився з жахливою реальністю що інші направляються в пекло або живуть як неповні християни. Однак правда в тому, що для того, щоб відбувалися поганим речам, потрібно лише примиритися з жахливою реальністю, але для того, щоб воля Бога була виконана на Землі, як вона виконується на Небесах, це вимагає чийогось підпорядкування волі Бога та величезних зусиль дати відсіч Сатанинським силам силою та керівництвом Божого Слова та Святого Духа. Пробудження - це надприродна перемога Бога над силами Сатани в Божій церкві, яка вимагає багато природних зусиль, щоб коритися та слідувати Божим заповідям. Хоча сам Сатана вже програв, він ніколи не програє без бою та всіляких зусиль, щоб взяти з собою якомога більше людей. Сатана не має моральних обмежень і буде робити все, що в його можливостях, щоб протистояти Божому плану спокутування людства. Тільки Бог може перемогти Сатану завдяки колосальній роботі та молитвам Його відродженої церкви. (Об'яв. 12:11)
Не все пророчества исполнились через сознательное послушание (например, приезд магусов в Иудею или бегство Иосифа в Египет), но некоторые также исполнились и из-за грехов людей. Основное различие заключается в том, какое пророчество исполняется. Если это положительное пророчество, то оно почти всегда требует человеческого послушания, но когда что-то плохое было предсказано, оно требовало только уже существующее человеческое зло. Вот почему не всё, что предсказал Бог, может быть расценено одинаково. Если Бог хочет, чтобы что-то хорошее произошло, Он выбирает конкретных людей и приказывает им это сделать. Если Бог предсказывает произойти чему-то плохому, греховному и противному Его воле, Он использует морально развратных и непослушных людей, таких как Фараон, который (косвенно) пытался убить Моисея, или как Фараон, который отказался отпустить Израиль во время их выхода из Египта, или таких как Ирод. В любом из негативных случаев мы видим Сатанинские силы, стоящие за каждым таким случаем, которые стремятся остановить провиденциальный Божий план спасения, но в конечном итоге выполняют его. Таким образом, в каждом негативном пророчестве мы не должны упускать намерения противника остановить Бога и ни в коем случае не приписывать Богу волю остановить Самого Себя или причинить вред людям, которых Он хочет спасти. Пророческое откровение всегда даётся для преследования целей Бога, но только часть из них описывает то, что Бог хочет, чтобы это произошло. Другая часть дана как предупреждение, чтобы предотвратить что-то плохое, или как простое предсказание того, что произойдёт из-за Сатанинского и человеческого сопротивления Его воле. Одним из худших убеждений, которое может принять христианин, является предположение, что Бог на самом деле желает, чтобы кто-либо из неверующих попал в Ад или чтобы какой-либо верующий не был возрождённым, путая положительные и отрицательные планы Бога. Эта ложная вера в некоторой степени освобождает христианина, который смирился с ужасной реальностью что другие направляются в Ад или живут как неполные христиане. Однако правда в том, что для того, чтобы происходили плохие вещи, нужно только примириться с ужасной реальностью, но для того, чтобы воля Бога была исполнена на Земле, как она исполняется на Небесах, это требует чьего-то подчинения воле Бога и огромных усилий, чтобы дать отпор Сатанинским силам силой и руководством Божьего Слова и Святого Духа. Пробуждение - это сверхъестественная победа Бога над силами Сатаны в Божьей церкви, которая требует массу естественных усилий, чтобы повиноваться и следовать Божьим заповедям. Хотя сам Сатана уже проиграл, он никогда не проигрывает без боя и всевозможных усилий, чтобы взять с собой как можно больше людей. Сатана не имеет моральных ограничений и будет делать всё, что в его возможностях, чтобы противостоять Божьему плану искупления человечества. Только Бог может победить Сатану благодаря колоссальной работе и молитвам Его возрождённой церкви. (Откр. 12:11)
19 And as Herod died ┰, look, the angel of the Master appeared in a dream to Joseph in Egypt 20 saying: "Get up, take the Child and His mother, and go to the land of Israel, for those, who were looking for the life of the Child died." 21 And, having got up, he took the Child and His mother, and went to the land of Israel.
19 І, як Ірод помер ┰, дивіться, ангел Пана з'явився уві сні Йосипу в Єгипті 20 говорячи: "Уставай, візьміі Дитину та Його матір, і йдіть до Ізраїлевої землі бо померли ті що шукали жіття Дитини" . 21 І, вставши, він узяв Дитину та Його матір, і пішов до землі Ізраїля.
19 И когда Ирод умер ┰, смотрите, ангел Господина появился во сне Иосифу в Египте 20 говоря: "Вставай, возьми Ребёнка и Его мать и отправляйся в землю Израиля, так как умерли те, кто искали жизнь Ребёнка". 21 И, поднявшись, он взял Ребёнка и Его мать и пошёл в землю Израиля.
God used the same exact method to communicate with Joseph twice. The angel appeared in his dream and said exact same thing: "Get up, take the Child and His mother, and go." One dream repeating itself twice would not be a coincidence that can be explained away. However, if Joseph did not take the first one without doubting, there would be no second one. When God leads you in doing something, you have the same choice: to believe, act upon it and grow in God 's guidance, or you can dismiss it and fail. There is always human trust and obedience that is required for God to accomplish His will on Earth.
Prayers can only be effective when the answers God gives are acted upon. The guidance of God becomes clearer as you obey Him and goes silent when you distrust and disobey Him. God has a plan for each person's life and rejection of God 's command to repent
(Acts 17:30) and submit to Him results in His silence and nullifying the rest of the steps He would reveal later. God may have a different plan for a person or a church that has disobeyed Him before abusing Christian liberty and propitiousness, turning them into normacy of living in sin, but it will still require the same procedure that starts with repentance. It will also mean that the other plan will not restore the lost time and opportunities. Just as Samson was recovered and given another chance to serve his God, a disobedient church or a Christian can be revitalized through spiritual revival, but it will not recover the already missed opportunities.
Бог двічі використав один і той же метод, щоб спілкуватися з Йосипом. Ангел з'явився йому уві сні та сказав те ж саме: "Уставай, візьми Дитину та Його матір і йди". Один і той же повторений сон не може бути збігом обставин або чімось що можна пояснити природними причинами. Однак, якби Йосип не повірив перший раз без сумнівів, другого б уже не було. Коли Бог направляє вас щось робити, у вас є такий же вибір: повірити, діяти відповідно до цього керівництва і рости у вірі під керівництвом Бога, або ви можете відкинути це керівництво та потерпіти невдачу в вірі. Людська довіра та послух Богу завжди необхідні для виконання Його волі на Землі.
Молитви можуть бути ефективними тільки тоді, коли виповнюється то що Бог відповідає на ці молитви. Керівництво Бога стає більш ясним, коли ви Йому підкоряється, і замовкає, коли ви не довіряєте та не слухаєте Його. У Бога є план для життя кожної людини та відмова від Божого повеління покаятися
(Дії 17:30) та підкоритися Йому, призводить до Його мовчання та зводить нанівець інші кроки, які-б Він показав пізніше. У Бога може бути інший план для людини або церкви, які не виконували Його наказів зловживаючи християнської свободою та Божою прихильністю, перетворюючи її в нормальність життя в гріху, але для цього все одно буде потрібно зробити ті ж самі кроки, які починаються з покаяння. Це також означатиме, що інший план не відновить втрачений час і можливості. Подібно до того, як Самсон був відновлений і отримав ще один шанс послужити своєму Богу, неслухняна церква або християнин можуть бути відновлені за допомогою духовного відродження, але це не поверне вже втрачених можливостей.
Бог дважды использовал один и тот же метод, чтобы общаться с Иосифом. Ангел появился ему во сне и сказал то же самое: "Встань, возьми Ребёнка и Его мать и иди". Один и тот же повторяющийся сон не может быть совпадением, которое можно объяснить естественными причинами. Однако, если бы Иосиф не поверил первый раз без сомнений, второго бы уже не было. Когда Бог направляет вас что-то делать, у вас есть такой же выбор: поверить, действовать согласно этому руководству и расти в вере под руководством Бога, или вы можете отвергнуть это руководство и потерпеть неудачу в вере. Человеческое доверие и послушание Богу всегда необходимы для исполнения Его воли на Земле.
Молитвы могут быть эффективными только тогда, когда исполняется то, что Бог отвечает на эти молитвы. Руководство Бога становится более ясным, когда вы Ему подчиняетесь, и умолкает, когда вы не доверяете и не слушаетесь Его. У Бога есть план для жизни каждого человека и отказ от Божьего повеления покаяться
(Действия 17:30) и подчиниться Ему, приводит к Его молчанию и сводит на нет остальные шаги, которые бы Он показал позже. У Бога может быть другой план для человека или церкви, которые не повиновались Ему злоупотребляя христианской свободой и благосклонностью, превращая их в нормальность жизни во грехе, но для этого всё равно потребуется та же процедура, которая начинается с покаяния. Это также будет означать, что другой план не восстановит потерянное время и возможности. Подобно тому, как Самсон был восстановлен и получил ещё один шанс послужить своему Богу, непослушная церковь или христианин могут быть восстановлены посредством духовного возрождения, но это не вернёт уже упущенные возможности.
22 But, having heard that Archelaus was reigning (over) Judea instead of his father Herod, he was afraid ┰ to go there, and according to the dream, he went back to the district of Galilee, 23 and, having gone there, he settled in the town called Nazareth in order to fulfill what was spoken through a prophet that He would be called Nazarene.
22 Але почувши, що Архелай стал королём (над) Юдеєю замість свого батька Ірода, він злякався піти туди, та, згідно сну, він повернувся в район Галілеї, 23 і пішовши туди, він оселився в місті під назвою Назарет, щоб виконати те, що було сказано через пророка про те, що Він буде називатися Назарянином.
22 Но услышав, что Архелай стал королем (над) Иудеей вместо своего отца Ирода, он испугался пойти туда, и, согласно сну, он вернулся в район Галилеи, 23 и пойдя туда, он поселился в городе под названием Назарет, чтобы исполнить то, что было сказано через пророка о том, что Он будет называться Назарянином.
Matthew is probably intentionally silent about the place Joseph and Mary came to Bethlehem from. It almost sounds from this verse that Joseph's decision to go to Nazareth was forced by the fear of Archelaus. Luke, on the other hand is very consistent about the fact that they initially came from Nazareth, and returned there after their stay in Egypt. Probably, Matthew makes an impression that Joseph was intending to return and live in Bethlehem instead of Nazareth in order to show that his return to Galilee was rather a circumstantial necessity than a choice. He most likely did this to show the providential fulfillment of the prophecy he refers to in the next verse, something Luke was not interested in doing for his predominantly non-Jewish audience. A non-Jewish reader would not understand the play-on words Matthew is using here. Most likely he refers to the messianic prophecy of Isaiah 11:1, where the Messiah is called "Branch" from the stump of Jesse (i.e. - David's father) which means a genealogical branch of the King David. However, because God's prophecies are often fulfilled in unexpected ways, Matthew saw a different application of the the hebrew word "Branch" (נֵצֶר - netser). In this verse, Matthew says that Jesus was called Nazoraean because He grew up in Nazareth, which was a common naming convention to add the place of living to a person's name. So he draws the connection between the hebrew words נֵצֶר (netzer - branch) and נָצְרַת (Natzrat - Nazareth). Both words have the same root, which gave Mathew's argument much weight as the prophetic "Branch" (netzer) literarily became a part of Jesus' name.
As already was mentioned before, Jesus became a branch from the genealogical lineage of David's dinasty, and now, all who are in Christ continue the lineage of God's chosen people He produced from Abraham. This play of words with the same root connected Nazareth to the promise of the Messiah, descendant of David. Nathareth was a Galilean and not a Jedean city. Galilee had a very ethnically diverse population, for which it was named the area of the Gentiles
(Matt. 4:14:15). It is very important to understand that the founder of the new branch of the chosen people was identified with non-Judeans from the beginning of His life. Nazareth had a bad reputation even amongst Galileans
(John 1:46). It clearly shows God's disregard for any ethnic or cultural elitism. Although revival has a history in the Western Protestant predominantly Anglo churches, it can come from anywhere and spread through any cultual border. No church, denomination, or tradition can privatize revival or disregard it when it comes from cultures previously considered as inferior. Choosing to be a Nazarene, God broke ethnic borders of His messianic branch to reshape His people with all the nations of the world. No wonder then that the history of revivals can move the epicenters from the Western Europe and North America to other, less secularized and deformed by the "Enlightenment" and its separation of the spiritual and material, cultures of the world. Revival belongs to all churches everywhere and not one is superior when it comes to spiritual awakening. God sends revivals to churches that repent and humble themselves regardless of their previous history.
Матвій, ймовірно, навмисно мовчить про те місце, звідки Йосип і Марія прийшли до Віфлеєму. З цього вірша майже звучить, що рішення Йосипа відправитися в Назарет було викликано страхом перед Архелаєм. Лука, з іншого боку, дуже послідовно говорить про те, що вони спочатку приїхали з Назарета та повернулися туди після свого перебування в Єгипті. Можливо що Матвій створює враження, що Йосип збирався повернутися та жити в Віфлеємі замість Назарета, щоб показати, що його повернення в Галілею було швидше необхідністю, ніж особистим вибором. Швидше за все, він зробив це щоб показати зумовлене виконання пророцтва, на яке він посилається в наступному вірші, що Лука не мав необхідності робити для своєї переважно неєврейської аудиторії. Неєврейський читач не зрозумів би слів, які використовує тут Матвій. Швидше за все, він посилається на месіанське пророцтво Ісаї 11:1, де Месія називається "Гілка" на пні Єссея (тобто - батька Давида), що означає родовідну гілку короля Давида. Однак, оскільки Божі пророцтва часто виконуються несподіваним чином, Матвій вбачив інше застосування єврейського слова "Гілка" (נֵצֶר - нецер). У цьому вірші Матвій каже, що Ісуса називали Назарянином, тому що Він виріс в Назареті, що було звичайним додавати місце проживання до імені людини. Таким чином він встановлює зв'язок між єврейськими словами נֵצֶר (нецер - гілка) і נָצְרַת (Нецрат - Назарет). Обидва слова мають один корінь, що робило аргумент Матвія дуже вагомим, оскільки пророча"Гілка" (нецер) буквальностала частиною імені Ісуса.
Як уже згадувалося раніше, Ісус став відгалуженням від родоводної лінії династії Давида, і тепер всі, хто у Христі, продовжують лінію Божого вибраного народу, який Він створив від Авраама. Ця гра слів з тим же коренем зв'язала Назарет з обіцянкою про Месію, нащадка Давида. Назарет був галілейським а не юдеянскім містом. У Галілеї було дуже етнічно різноманітне населення, через яке вона була названа областю язичників
(Матв. 4:14:15). Дуже важливо розуміти, що Засновник нової гілки обраного народу ототожнювався з не-євреями з самого початку Свого життя. Назарет мав погану репутацію навіть серед галілеян
(Ін. 1:46). Це ясно показує зневагу Богом будь-якого етнічного або культурного елітизму. Хоча пробудження має історію в західних протестантських, переважно англо-церквах, воно може відбуватися звідки завгодно та поширюватися через будь-який культурний кордон. Ніяка церква, деномінація або традиція не можуть приватизувати пробудження або ігнорувати його, коли воно походить від культур, раніше вважавшихся нижчими. Вирішивши стати Назарянином, Бог порушив етнічні кордони Своєї месіанської гілки, щоб перетворити Свій народ використовуючи всі народи світу. Тому не дивно, що історія пробуджень може перемістити свої епіцентри із Західної Європи та Північної Америки в інші, менш секуляризовані та спотворені "Ренесансом" з його розділом духовного від матеріального культур світу. Пробудження належить усім церквам всюди, і ніхто не перевершує нікого іншого коли мова йде про духовне пробудження. Бог посилає пробудження в церкви, які каються та миряться перед Ним незалежно від їх попередньої історії.
Матвей, вероятно, намеренно молчит о том месте, откуда Иосиф и Мария пришли в Вифлеем. Из этого стиха почти звучит, что решение Иосифа отправиться в Назарет было вызвано страхом перед Архелаем. Лука, с другой стороны, очень последовательно говорит о том, что они изначально приехали из Назарета и вернулись туда после своего пребывания в Египте. Возможно что Матвей создаёт впечатление, что Иосиф собирался вернуться и жить в Вифлееме вместо Назарета, чтобы показать, что его возвращение в Галилею было скорее необходимостью, чем личным выбором. Скорее всего, Матвей сделал это, чтобы показать предопределённое исполнение пророчества, на которое он ссылается в следующем стихе, что Лука не должен был делать для своей в основном нееврейской аудитории. Нееврейский читатель не понял бы слов, которые использует тут Матвей. Скорее всего, он ссылается на мессианское пророчество Исаии 11:1, где Мессия называется "Ветвь" на пне Иессея (т.е. - отца Давида), что означает родословную ветвь короля Давида. Однако, поскольку пророчества Бога часто исполняются неожиданным образом, Матвей увидел другое применение еврейское слова "Ветвь" (נֵצֶר - нэцэр). В этом стихе Матвей говорит, что Иисуса называли Назореем, потому что Он вырос в Назарете, что было обычным добавлять место проживания к имени человека. Поэтому он проводит связь между еврейскими словами נֵצֶר (нэцэр - ветвь) и נָצְרַת (Нэцрат - Назарет). Оба слова имеют один корень, что делало аргумент Матвея очень весомым, поскольку пророческая"Ветвь" (нэцэр) буквальностала частью имени Иисуса.
Как уже упоминалось ранее, Иисус стал ответвлением от родословной линии династии Давида, и теперь все, кто во Христе, продолжают линию Божьего избранного народа, который Он произвёл от Авраама. Эта игра слов с тем же корнем связала Назарет с обещанием о Мессии, потомке Давида. Назарет был галилейским а не иудейским городом. У Галилеи было очень этнически разнообразное население, из-за которого она была назвало областью язычников
(Матв. 4:14:15). Очень важно понимать, что Основатель новой ветви избранного народа отождествлялся с не-евреями с самого начала Его жизни. Назарет имел плохую репутацию даже среди галилеян
(Ин. 1:46). Это ясно показывает пренебрежение Богом любого этнического или культурного элитизма. Хотя пробуждение имеет историю в западных протестантских, преимущественно англо-церквях, оно может происходить откуда угодно и распространяться через любую культурную границу. Никакая церковь, деноминация или традиция не могут приватизировать пробуждение или игнорировать его, когда оно происходит от культур, ранее считавшимися низшими. Решив стать Назарянином, Бог нарушил этнические границы Своей мессианской ветви, чтобы преобразовать Свой народ используя все народы мира. Неудивительно поэтому, что история пробуждений может переместить свои эпицентры из Западной Европы и Северной Америки в другие, менее секуляризированные и искажённые"Ренесансом" с его разделением духовного от материального культур мира. Пробуждение принадлежит всем церквям повсюду, и никто не превосходит никого другого когда речь идет о духовном пробуждении. Бог посылает пробуждения в церкви, которые раскаиваются и смиряются перед Ним независимо от их предыдущей истории.
